Е. А. Зінь регіональна економіка

Рис. 4.7

виробництво цукру за регіонами

Обсяги виробництва цукру почали інтенсивно зменшуватися по­чинаючи з 1994 р. внаслідок відмови від державного замовлення та ін­тенсивного впровадження приватизаційних процесів. Найбільш рекор­дний спад виробництва цукру був у 2002 p., коли було вироблено лише 1,6 млн. т цукру — найнижчий показник починаючи з 1940 р.

Серед основних причин кризового стану в цукровиробничій галузі є серйозні недоліки під час приватизаційного процесу. Приватизація та пе-репрофілювання цукрових заводів супроводжувалася їх знищенням. Нові власники сподівались на негайне отримання солідних прибутків. Але цук­рові заводи потребують реконструкції, заміни технологічного обладнання. Для забезпечення глибокої переробки потрібно щорічно виділяти значні кошти на удосконалення виробництва. Постійний перепродаж цукрових

206

для харчової промисловості. Природнокліматичні умови цього регіо­ну є необхідною, але не достатньою умовою для вирощування хмелю. Процеси у сільському господарстві, що пов'язані із впровадженням ринкових умов господарювання, боляче вплинули на стан цієї галузі. Зростання витрат, неможливість отримання достатніх доходів для за­безпечення рентабельності вирощування хмелю, відсутність держав­них дотацій збитковим сільськогосподарським підприємствам привело до занепаду цієї галузі.

Відродження вирощування хмелю безпосередньо залежить від впровадження заходів агротехнічного та економічного змісту. В їх складі: забезпечення підвищення урожайності, впровадження нових перспективних сортів хмелю, сучасних технологічних процесів з ви­користанням відповідної техніки для закладання та догляду за хміль­никами, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зарубіжному ринку.

Досвід передових сільськогосподарських підприємств Рівненсь­кої області, наприклад, свідчить про можливості розвитку хмелярс­тва, збільшення валового збору хмелю. На землях ВАТ «Дубнохміль» щорічно зростає врожайність хмелю, вона складає 5-6 ц/ га. Щорічно в області отримують 55-65 т сухого хмелю.

Вирощування картоплі, овоче-бахчевих культур здійснюється на території практично всіх регіонів. Проте найбільші площі для виро­щування зазначених культур відводяться на території Поліського регіо­ну. У 2004 p., наприклад було зайнято під картоплею та овоче-бахчевих культурами 550 тис. га, що складає 10,8 % загальної посівної площі регіо­ну. Особливо виділяються в цьому плані Чернігівська, Київська, Волин­ська, Сумська області. На території Поліського регіону під картоплею та овоче-баштанними культурами зайнято 490 тис. га, що складає 8,2% загальної посівної площі регіону. Значні площі під згаданими культура­ми зайняті у Вінницькій, Черкаській та Хмельницькій областях.

Картопля стала однією із основних продовольчих та кормових культур, а також важливою сировиною для розвитку таких галузей економіки, як крохмалепатокової, спиртової, овочесушильної та ін. промисловості.

208

Овочівництво, як галузь сільського господарства, забезпечує насе­лення овочевими культурами, що складають важливу частину харчово­го раціону людини. Вирощування капусти, помідорів, огірків, цибулі, буряків столових, кабачків тощо здійснюється на всій території України з врахуванням природо-кліматичних умов крупними підприємствами, фермерськими господарствами та на присадибних земельних ділянках.

Посівні площі під кормовими культурами займають 15-16% загаль­ної площі сільськогосподарських культур. Найбільша їх площа та пито­ма вага в Поліському регіоні — відповідно 1,29 млн. га та 25,4% особ­ливо в Житомирській, Чернігівській та Сумській областях. Дещо менші площі зайняті кормовими культурами на Поділлі — відповідно 1,1 млн. га та 18,5% загальної площі сільськогосподарських культур регіону.

Вирощування кормових культур має важливе значення для спожи­вання сільськогосподарськими тваринами, для розвитку тваринництва. До їх складу входять кормові коренеплоди, однорічні та багаторічні трави (конюшина, тимофіївка, люцерна та ін.), що споживаються по­ряд із картоплею, цукровим буряком тощо.

Зазначимо, що від обсягів вирощування кормових культур у знач­ній мірі залежить розвиток тваринництва.

Тваринництво

Тваринництво відносять до другого надзвичайно важливого на­пряму сільського господарства, завданням якого є розведення сільсько­господарських тварин для виробництва продукції. Продукція тварин­ництва призначається як продукти харчування людей (м'ясо, молоко та молочні продукти, яйця тощо) та як сировина для харчової та легкої промисловості.

Розвиток тваринництва технологічно поєднується із рослинництвом, створює певну комплексність у використанні трудових, земельних та ма­теріальних ресурсів на селі, сприяє піднесенню сільського господарства. Важливим елементом такого піднесення є формування на території кож­ного регіону раціональних співвідношень у розвитку рослинництва та тваринництва на основі розвитку найбільш ефективних галузей.

Організація тваринництва характеризується певними особливос­тями, які необхідно врахувати в практичній діяльності. До їх складу

209

входить те, що тваринництво концентрується на менших площах у порівнянні з рослинництвом, що створює можливості для впровад­ження механізації, переведення галузі на промислову основу. Важли­вою особливістю є те, що продукція тваринництва вимагає особливих умов для транспортування, що зумовлює необхідність прискорення пе­реробки цієї продукції в місцях її заготівлі. У випадку транспортування необхідно застосовувати спеціалізовані транспортні засоби, що забез­печували б їх збереження.

Галузь тваринництва України має свої специфічні складнощі, що дає основу для її характеристики, як багатогалузевого тваринництва. До основних його напрямів відносять: скотарство, свинарство, вівчарс­тво, козівництво, конярство, птахівництво.

Для оцінки стану та розвитку тваринництва використовують такі показники:

• поголів'я — загальна чисельність тваринного виду на певній те­риторії;
  
• кількість голів великої рогатої худоби, що припадає на 100 га посівної площі сільськогосподарських культур;
  
• кількість свиней, що припадає на 100 га посівної площі сільсько­господарських культур;
  

• поголів'я птиці, що припадає на 100 га посіві зернових;
  
• кількість м'яса, виробленого на території регіону, т;
  

• кількість м'яса, виробленого протягом року, що приходиться на одного жителя регіону, т/людину;
  

• кількість молока, виробленого на території регіону, т;
  
• надій молока на одну корову за рік, л;
  

• кількість молока, отриманого протягом року, що приходиться на одного жителя регіону, л/людину;
  

• кількість яєць, отриманих на території регіону, шт.;
  

• кількість яєць, отриманих протягом року, що приходиться на од­ного жителя регіону.
  

Розглянемо детальніше стан двох складових тваринництва, що за­безпечують населення такими продуктами як м'ясо та молоко — ско­тарство та свинарство.

210

Таблиця 4.11

Наявність великої рогатої худоби і свиней на території регіонів

Регіони	Велика рогата худоба			Свині
	млн. голів	Процент до за­гальної кіль­кості	Кількість голів худоби на 100 га сільськогос­подарської посівної площі	млн. голів	Процент до за­гальної кіль­кості	Кількість сви­ней на 100 га сільськогос­подарської посівної площі
Поліський	1,85	26,6	36,6	1,73	26,8	34
Подільський	1,73	24,9	29	1,63	25,3	27,3
Степовий	1,36	19,6	14,4	1,50	23,2	15,8
Карпатський	1,00	14,3	70	0,80	12.4	57
Донбаський	0,81	11,7	20	0,70	10.8	17,5
Крим	0.20	2,9	25	0,10	1.5	12,5
Усього по Україні	6,95	100	26	6,46	100	24

Зміни обсягів вирощування ВРХ і свиней протягом тривалого часу свідчать, що закономірності цих процесів відображають закономірності у змінах у рослинництві, забезпеченні тваринницької галузі кормами.

В організації виробництва кормів поєднується сільськогоспо­дарське та Єрмилове виробництво, що включає вирощування, заготів­лю, переробку та зберігання різних видів кормів. Для отримання пози­тивних результатів у тваринництві необхідно мати раціональний кор­мовий раціон, до складу якого входять соковиті, грубі та концентровані корми. Для цього використовують коренеплоди, зелену масу, сіно, со­лому тощо. Значне кормове значення має кукурудза та силос і зелений корм, кормовий люпин, кормові боби тощо. Такою різноманітністю кормів виділяються території Поліського та Подільського регіонів, де сконцентровано поголів'я великої рогатої худоби та свиней.

На території окремих регіонів України крім великої рогатої худо­би та свиней в значній кількості розводять коней, овець, птицю, кролів та іншу живність.

212

Використання коней у сільському господарстві відноситься до традиційних занять, завжди займало провідне місце. Але в період інтенсивного впровадження автомобільного транспорту та механізації кількість коней зменшилась. Починаючи з 90-х років можна говорити про відродження на всій території України конярства, враховуючи що коні стали невід'ємним елементом фермерського господарства. В за­лежності від природнокліматичних та економічних умов використову­ють різні типи коней для виконання притаманних видів робіт.

Розведенням овець займаються на всій території України, врахо­вуючи, що вівчарство як галузь постачає цінні продукти: вовну, м'ясо, жир, молоко. Вівця відноситься до невибагливих тварин, може існува­ти у різноманітних природних умовах. Вівчарство особливо активно розвивається в Степовому регіоні, де переважає вовнове вівчарство, в Карпатському регіоні, де зосереджено м'ясо-вовнове вівчарство.

Птахівництво відноситься до традиційних для України галузей тваринництва, дозволяє отримати висококалорійні продукти харчуван­ня (м'ясо, яйця), а також сировину для легкої промисловості у вигляді відходів при заготівлі птиці. Значних успіхів досягнуто у вирощуван­ні курей, гусей, качок, індиків. Регіональний розвиток птахівництва не чітко простежується, воно розповсюджене по всій території України. Концентрується, головним чином, в регіонах інтенсивного розвитку зернового господарства, а також навколо великих міст, промислових центрів та значного скупчення людей.

Існує поєднання та вплив розвитку тваринництва на розвиток від­повідних галузей в складі харчової промисловості. Так, від стану та змін у вирощуванні великої рогатої худоби залежить виробництво мо­лока, як наслідок — стан молочної промисловості. Молоко відноситься до надзвичайно поширеного продукту харчування. Переробка молока здійснюється на молококомбінатах, спеціальних заводах і фермерських та особистих селянських господарствах, в окремих маслоробних, сиро­варних цехах. Такі підприємства та господарства розташовані на всій території України.

Враховуючи особливість, тендітність молока та молочних про­дуктів, що виготовляються молококомбінатами, фермерськими та

213

особистими селянськими господарствами, встановлені вимоги до за­безпечення якості та безпеки молока та молочних продуктів для житія. здоров'я населення. Існують базисні норми масової частки жиру і білка в молоці, встановлені вимоги до пакування і маркування молочної си­ровини та молочних продуктів. Виробництво молока, молочної сиро­вини здійснюється за наявності дозволу державних установ ветеринар­ної медицини, молочних продуктів — за наявності дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби. У випадку невідповідності вста­новленим вимогам молоко, молочна сировина, молочні продукти вилу­чаються з обігу, здійснюється їх переробка, утилізація, знищення.

Трансформація економічних відносин у сільському господарстві безпосередньо торкнулася стану молочної промисловості. В результаті змін у формах господарювання були ліквідовані великі господарства, що вплинуло на значне зменшення поголів'я корів. За період з 1990 р. по 2004 р. поголів'я корів в Україні зменшилось з 8,4 млн. голів до 4 млн. голів, тобто в 2 рази. За вказаний період в 1,8 рази зменшились обсяги виробництва молока (табл. 4.12).

Таблиця