Місце І роль курсу «Розміщену продуктивних сил та регіональна економіка» в системі економічних дисциплін
| Вид материала | Документы |
- Робоча програма навчальної дисципліни розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, 315.09kb.
- Екзаменаційні питання (завдання контрольної роботи) з курсу «Регіональна економіка», 184.59kb.
- Закони та закономірності розміщення продуктивних сил, 40.74kb.
- Питання на іспит з курсу, 44.01kb.
- Завдання для контрольної роботи з дисципліни “Регіональна економіка” студентів заочної, 31.81kb.
- Опорний конспект лекцій з навчальної дисципліни " Регіональна економіка" для студентів, 3057.55kb.
- Роль І місце готельного господарства І туризму в народногосподарському комплексі України, 120.62kb.
- Робоча навчальна програма з дисципліни "Порівняльне конституційне право" для студентів, 431.9kb.
- Галузь застосування: у системі професійно-технічної освіти при вивченні предмету «Основи, 391.19kb.
- Рада по вивченню продуктивних сил україни страшинська лариса Володимирівна, 767.87kb.
- Місце і роль курсу «Розміщену продуктивних сил та регіональна економіка» в системі економічних дисциплін
Сучасне економічне мислення орієнтоване на поглиблене пізнання сутності й шляхів реорганізації життєдіяльності людини. Це зумовлено рядом об'єктивних процесів, що відбуваються в суспільному розвитку та виробництві. Вивчення їх аргументується такими чинниками.
1. Перед будь-яким територіальним утворенням (областю, містом, районом, селищем, селом) виникає ряд проблем регіонального соціально-економічного розвитку. Це зумовлено тим, що суперечності між продуктивними силами та застарілими формами організації економічного життя, виробництвом і споживанням, виробництвом і екологічною ситуацією, підприємствами і територією виражені досить гостро. Вирішити їх можна і доцільно на рівні конкретних територіальних структур з урахуванням їхньої специфіки.
2. Сьогодні відбувається активний процес децентралізації форм управління та становлення нових методів прийняття управлінських рішень. Це веде до посилення поряд з вертикальними зв'язками горизонтальних залежностей. Передавання реальної економічної влади відповідним місцевим органам дає змогу розкрити та використати ті резерви, які є в кожному регіоні, раціонально розвивати і розміщати потрібні тут виробництва.
3. Соціальна та економічна спрямованість розвитку економіки визнане необхідність перебудови, удосконалення господарського комплексу кожного регіону країни, виходячи з конкретних обставин.
4. За умов економічної самостійності підприємств і регіонів істотно зростає потреба в детальній інформації про технічні, економічні, соціальні, екологічні можливості відповідних територій. Відповідно вагомого значення набуває, як зазначено в ст. 119 Конституції України, «виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку».
Все це вимагає підвищеної уваги до вивчення проблем розміщення виробництва і регіонального розвитку продуктивних сил.
Отже, метою курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка» є забезпечення науково-методичної підготовки студентів до вирішення територіальних, регіональних завдань у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. У процесі вивчення курсу має сформуватися комплексне, просторове сприйняття економіки з позицій зростання ролі людського чинника в усіх сферах суспільного виробництва, необхідності врахування досягнень науково-технічного прогресу у вирішенні економічних та інших проблем.
Методика вивчення дисципліни передбачає розгляд питань, що досліджуються нею, у взаємозв'язку з категоріями економічної теорії, регіональної економіки та менеджменту, економічної та соціальної географії. Ця дисципліна є невід'ємною складовою ґрунтовної підготовки економістів широкого профілю до потреб управління регіональним розвитком суспільного господарства в умовах формування ринкового господарства.
Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, як важлива комплексна галузь економічної науки, вивчає специфічні, просторові закономірності організації територіальних господарських систем економічних районів різних масштабних рангів (регіонів) з метою їх раціоналізації, підвищення ефективності господарювання та досягнення соціально-економічного прогресу.
Наука про розміщення продуктивних сил та економіку районів вивчає ці аспекти економічних відносин разом з іншими науками - економічними, природничими, географічними та технічними. Провідну роль у розвитку даної науки відіграє сучасна економічна теорія та її основа — політекономія, яка вивчає і формулює економічні закони і категорії, що є необхідним методологічним підгрунтям для розвитку власного понятійного апарату науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів. Остання використовує також результати наукових досліджень теорій регіональної економіки, галузевих економік — промисловості та сільського господарства, економіки природокористування, економічної статистики, економічної й соціальної географії, геології, аграрної науки, економічної інформатики та кібернетики, економіки праці, державних та місцевих фінансів, історії народного господарства, картографії, державного та територіального управління та інших. В свою чергу наука про розміщення продуктивних сил збагачує їх власними категоріями та економічними характеристиками територіального розвитку. Особливе місце даної науки в системі економічних дисциплін визначається тим, що саме вона оперує прив'язаними до певної території економічними даними. Через це і створюється можливість удосконалення територіальної організації виробництва й збільшення економічного ефекту від функціонування господарства конкретних області, міста, адміністративного району тощо. На сучасному етапі розвитку національної економіки посилення регіональної спрямованості реформ вимагає від кожного регіону максимізації економічної віддачі виробництва для досягнення добробуту країни у цілому.
Мета: дисципліни “Регіональна економіка”, формування знань щодо теоретичних і практичних засад розміщення і територіальної організації продуктивних сил України, сучасного стану і основних напрямків регіонального розвитку економіки в умовах ринкових відносин.
- Предмет і об'єкт дослідження розміщення продуктивних сил та регіональної економіки (тетрадь 1 лекция 2 вопрос)
Предметом науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територіальної) організації продуктивних сил економічних районів, їх сучасне і перспективне розміщення.
Об'єктом вивчення даної науки виступають усі елементи просторової організації продуктивних сил регіонів — природо- і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо. Таким чином, загалом об'єктом вивчення науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів є продуктивні сили в конкретно-регіональному середовищі функціонування.
Продуктивні сили - це сукупність людських, матеріальних та інших силових елементів, суттєвою властивістю яких є створююча дія (діяльність). Сили, що беруть участь у створенні засобів і умов існування людини, забезпечують розвиток самої людини та середовища її проживання і є продуктивними.
Економічна оцінка дії продуктивної сили не обмежується лише певною участю у створенні товарів чи послуг, які задовольняють потреби людей або суспільства. Тут слід виходити із змісту економічної доцільності діяльності, що полягає у створенні вартості та додаткової вартості (прибутку). У процесі виробництва створюються товари, вартість яких більша, ніж витрати на робочу силу та інші складові на величину додаткової вартості. Кожен елемент продуктивних сил бере участь у створенні доходу. Величина їх продуктивного вкладу у зростанні доходу залежить від результативності (плодотворності) дії кожного елемента. Для виробництва дійсним джерелом нової вартості, в тому числі додаткової, є жива праця. Тому для зростання доходу важливо нарощувати вміння, підвищувати кваліфікацію, реалізовувати інші заходи, які позитивно впливають на продуктивну силу людини. Виробництво додаткового продукту складає матеріальну основу суспільства.
- Понятійний апарат курсу, зміст основних економічних категорій, їх об`єктивний характер ( 1 лекция – 1 вопрос)
- Методологічні основи науки «Регіональна економіка» ( 1 лекция – 3 вопрос)
Методологію будь-якої науки формує сукупність категорій, на які вона спирається, а також система певних методів дослідження та алгоритм розв'язання завдань практичної спрямованості. Ме тодологічною основою науки про розміщення продуктивних сил є матеріалістична діалектика, відповідні економічні категорії та закони. Будь-яка наука використовує широкий арсенал певних наукових прийомів і операцій для відтворення предмета, що вив чається, та досягнення поставленої мети дослідження. Виділяють чотири рівні наукових методів дослідження:
перший — загальнонауковий;
другий — міждисциплінарний (спільний для кількох галузей знань);
третій — конкретно-науковий, або спеціальний;
четвертий — методико-технічний.
Прикладом загальнонаукових методів слугують діалектичний та системний методи пізнання, їх застосування дає змогу дослід жувати продуктивні сили як складну динамічну систему, вся сукуп ність елементів якої перебуває у певних взаємозв'язках і відноси нах, утворюючи єдину цілісність. До міждисциплінарних методів, які є найпоширенішою групою, належать, зокрема, історичний і ма тематичний. Вони широко використовуються різними галузями на уки для аналізу динаміки розвитку процесів або явищ. Спеціальні методи застосовуються для конкретно-наукових досліджень. До них можна віднести, наприклад, статистичний і картографічний. Мето ди наукових досліджень, що утворюють методико-технічний рівень, дають змогу виконувати техніко-економічні розрахунки різної складності й здійснювати формалізацію окремих положень і рішень.
Розміщення продуктивних сил як галузь економічної науки використовує широкий спектр сучасних методів дослідження (ба лансові, нормативні, регіонального аналізу, економіко-статистичні, оптимізаційного моделювання, економіко-математичні, техніко-економічного обгрунтування та ін.), застосування яких дозво ляє одержати нові, науково обгрунтовані результати.
Сама методологічна схема розробки суто наукових, а нерідко і прикладних завдань щодо розміщення продуктивних сил перед бачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи.
Перший — програмний, що передбачає обгрунтування про грами виконання певного завдання чи проекту: його мети, очіку ваних результатів, виконавців, кошторису тощо.
Другий — інформаційний: збирання та обробка інформації; складання паспортів досліджуваних об'єктів.
Третій — аналітичний: проведення аналізу одержаної інфор мації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання нау кових і практичних результатів.
Четвертий — модельний, який включає розробку системи мо делей прогнозування та планування для різних рівнів управління.
П'ятий — алгоритмічний: визначення чіткого порядку вироб лення конкретних рішень щодо розміщення продуктивних сил.
Шостий — концептуально-конструктивний: розробка концеп цій, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одер жання пошукового результату.
Слід зауважити, що наведена вище методологічна схема є до певної міри універсальною, однак нерідко вона використовується із значними модифікаціями, що зумовлено потребами чи вимога ми практики.
Економічна наука почала активно досліджувати питання розміщення продуктивних сил наприкінці ХІХ ст. У цей час створювались основи економічної теорії розміщення виробництва, основоположниками якої були Й. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, В. Кристаллер. Їх теорії базувалися на визначальній ролі прибутку в умовах ринкового господарства. У 1826 р. Йоган Тюнен виклав свої погляди у праці “Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії”, суть яких полягає в одержанні найбільшого прибутку завдяки вдалому розміщенню сільського господарства концентричними колами навколо ринку.
Пізніше, в 1909 році Альфред Вебер у “теорії штандорту” доводив, що виробництво розміщується за принципом найменших витрат. На його думку, розміщення промисловості визначається трьома орієнтаціями – транспортною, робочою і агломерацією.
У 1940 році Теорія штандорта була розвинена у книзі Августа Льоша “Географія розміщення господарства”, де він доводив, що єдиним імпульсом при розміщенні підприємства є максимальний прибуток. Основну увагу Льош приділив ринкам збиту продукції, як вирішальному фактору розміщення виробництва. Автор запроваджує новий критерій оцінки розміщення підприємств – інтереси всього господарства країни.
Вагомий внесок у розробку методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил, і зокрема науки про регіон, зробив вчений У. Ізард. В його дослідженні проводиться думка про взаємодію політичних, соціальних і економічних сил, яка повинна враховуватися у процесі аналізу розвитку регіонів. При цьому населення розглядується як головне регіоноутворююче ядро, яке зумовлює всі інші параметри економічного і соціального розвитку. Цей методологічний підхід дозволяв зосередити проблеми людського розвитку в центрі регіональної економічної системи.
Досить популярною у 20-30-х роках ХХ століття була на Заході “хронологічна” концепція німецького вченого А. Гетнера. Погляди цього вченого зводились до того, що головне завдання науки про розміщення продуктивних сил полягає у вивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земних просторів, а не в їх пізнанні.
Значного поширення в країнах з ринковою економікою набула теорія “географічного детермінізму”, яка розглядає географічне середовище як визначальний чинник розміщення і розвитку промисловості будь-якого регіону чи країни в цілому. Однією з її течій є “вульгарний географізм”, який розглядає природні сили як такі, що визначають напрямки суспільного розвитку. Близьким до цього вчення є “енвайронменталізм” (анг. “environment” – довкілля, середовище). Його представники Р. Сміт, Г. Тейлор доводять, що міжнародний поділ праці складається залежно від природного середовища. Згідно з теорією інвайроменталістів найбільш сприятливі умови для розвитку виробництва склалися у тих групах країн, територія яких лежить у помірному поясі.
У своїх наукових обґрунтуваннях щодо розміщення продуктивних сил марксистська теорія надає пріоритетного значення способу виробництва та соціально-політичній організації суспільства. Саме з цієї причини у постсоціалістичних державах переважало високоцентралізоване планування розвитку виробництва, яке охоплювало всі без винятку рівні управління народним господарством. При цьому формувався адміністративний механізм розподілу і перерозподілу ресурсів, фондів, продукції.
Сьогодні, коли інтеграційні процеси в економіці всіх країн світу посилюються, а науково-технічний процес докорінно впливає на характер виробництва у планетарному масштабі, вчені приходять до висновку про те, що економічні закони і закономірності набувають всеохоплюючого характеру. На розміщення продуктивних сил впливає весь комплекс закономірностей і факторів. Вирішальна роль належить процесу територіального поділу праці, що має вияв на мікро- мезо- і макрорівнях – від низових та великих територіальних цілісностей. Територіальний розподіл праці є незворотним об’єктивним процесом розвитку і розміщення продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих регіонів, обмін між ними продуктами своєї діяльності.
- Актуальні проблеми і завдання курсу Регіональна економіка
Теорія і практика розміщення продуктивних сил за умов переходу до ринкової економіки набувають дедалі більшого значення. Аналіз сучасного розміщення продуктивних сил України дає підстави говорити про необхідність його значного вдосконалення, а також прогнозування розміщення продуктивних сил країни. Ці завдання вирішуються в умовах здобутої Україною незалежності актуальними проблемами сучасної територіальної організації господарства слідуючи:
- Донедавна Україна входила до складу іншої держави і її спеціалізація зумовлювалася потребами територіального поділу праці тієї, вже неіснуючої країни. Тому одні галузі у нас розвинуті надмірно, перевершуючи власні потреби України (добування залізної і марганцевої руди тощо), а інші – розвинуті слабко, невідповідно її економічному потенціалу (легка промисловість). Тому однією з основних проблем РПС у нашій країні є структурна трансформація господарського комплексу через зміни у розміщенні продуктивних сил, встановлення оптимальних галузевих і територіальних пропорцій виробництва. Необхідність ефективного здійснення структурної трансформації господарських комплексів тісно пов’язана з вирішенням цілого спектра соціальних проблем: професійної перепідготовки кадрів, працевлаштування, соціальної підтримки на період можливої тимчасової незайнятості населення тощо. Це потребує немалих матеріальних і фінансових ресурсів.
2. На території України зосереджені матеріало- та енергомісткі види виробництва, хоча ми відчуваємо брак енергоносіїв, кольорових металів, деякої хімічної сировини. Водночас недостатній розвиток наукомістких галузей дисонує з наявністю потужної науково-технічної бази, інтелектуальних можливостей, великого контингенту висококваліфікованих робітників та інженерів. Таким чином, порівняно з високо розвинутими країнами структура економіки України дещо застаріла.
3. Регіональне розміщення виробництва у нас нераціональне: надмірна концентрація матеріаломістких галузей у Донбасі і Придніпров’ї поєднується з недовикористанням ресурсів у Західному районі, на Півдні.
4. Екологічні проблеми країни та її регіонів. Через нераціональне розташування виробництва в Україні постають поважні екологічні проблеми. Доведеться розосередити промислове виробництво в екологічно найнапруженіших районах, перепрофілювати окремі підприємства, що забруднюють навколишнє середовище.
5. Інтеграція України у світовий економічний простір та розширення всього спектра зовнішньоекономічних зв’язків потребує розвитку нових форм територіальної організації продуктивних сил, які б дозволили подолати високий рівень залежності від імпорту, вдосконалити структури експорту, досягти високої конкурентноздатності продукції вітчизняних товаровиробників на зовнішньому і внутрішньому ринках.
Усі ці проблеми обумовлюють дуже складні завдання, які постають перед розміщенням продуктивних сил як важливою галуззю економічної науки. Першорядне з них полягає в обґрунтуванні оптимального розміщення продуктивних сил з точки зору врахування усіх передумов і факторів, що сприяють розвитку спеціалізації господарства, її відповідальності ринковій кон’єктурі, задоволенню соціально-економічних потреб населення та його екологічній безпеці, розвитку міжрегіональних економічних зв’язків. Навчальний курс з розміщення продуктивних сил повинен надати необхідні знання з теоретичних і прикладних питань, а також сформувати у студентів вміння самостійно вирішувати складні проблеми щодо територіальної організації господарювання на різних рівнях управління.
Завдання: засвоєння теорії регіональної економіки і регіонального розвитку, наукових основ державної регіональної економічної політики; обґрунтування практичного значення регіонального підходу до управління соціально-економічним розвитком території; оволодіння студентами знаннями про територіальну і галузеву структуру господарського комплексу України та її регіонів; поглиблення знань про об’єктивну необхідність раціонального та ефективного використання природних, науково-виробничих, людських ресурсів регіонів країни.
- Сутність економічного закону і закономірності, їх об’єктивний характер (лекція 2 - 1 вопрос)
Розміщення продуктивних сил – це результат дії об’єктивних законів і закономірностей. Закон – це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами у природі і суспільстві. Закономірність – це об’єктивно дійсний, повторюваний, істотний зв’язок явищ природи з громадським життям. Між законами і закономірностями існує найтісніший взаємозв’язок. Саме тому зустрічаємо в літературі ототожнення цих двох понять.
Закономірності розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів являються відношеннями між виробничою діяльністю людей і територією, на якій ця діяльність проходить. Пізнання і практичне використання закономірностей дозволяє вибрати найефективніші варіанти розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати територію відповідно до вимог регіональної політики.
Вихідною позицією для характеристики закономірностей є термін "закон". Закон розглядається наукою як необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між явищами в природі і суспільстві. Економічні закони – це наукова абстракція, центральна категорія науки. Вони відображають об’єктивно існуючі, найзагальніші стійкі зв’язки у виробничих відносинах. Закони не належать до сфери явищ. Це категорії сутності. Отже, економічний закон – це причинно-наслідкові зв’язки у процесі розвитку суспільства.
Економічні закони, що відображають найбільш істотні, стійкі, об’єктивні причинно-наслідкові зв’язки і відносини між суспільними процесами і територіями, дістали назву закономірностей розміщення продуктивних сил. Закономірності розміщення продуктивних сил є модифікацією економічних законів у специфічних умовах конкретної території. Вони є просторовою формою економічних законів і характеризуються загальними з ними рисами.
Далі слід розглянути систему головних закономірностей розміщення продуктивних сил і формування регіонів, що виявлені в процесі вивчення господарських комплексів:
- Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил;
- Закономірність територіального поділу праці;
- Закономірність економічної цілісності регіону;
- Закономірність регіональної інтеграції господарства;
- Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил;
- Закономірність територіальної концепції продуктивних сил;
- Закономірність територіальної диференціації продуктивних сил;
- Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.
- Загальні закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку економічних регіонів (лекция 2 – 1 вопрос)
Закономірності розміщення продуктивних сил є модифікацією економічних законів у специфічних умовах конкретної території. Вони є просторовою формою економічних законів і характеризуються загальними з ними рисами. До основних із них належать такі:
1. Закономірність раціонального (ефективного) розміщення продуктивних сил. Вона випливає із загального економічного закону економії праці. Ця закономірність має забезпечувати постійне зростання продуктивності суспільної праці на основі її всебічної інтенсифікації за найменших сукупних витрат. Закономірність раціонального розміщення продуктивних сил реалізується насамперед через принцип розміщення виробництва з огляду на приближення його до джерел сировини, палива, робочої сили і споживача.
Зниження або недостатнє зростання ефективності суспільного виробництва засвідчує, що розміщення продуктивних сил не можна визначити раціональним.
2. Закономірності пропорційного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону концентрації виробництва. Пропорційність розміщення – співрозмірність, співвідношення між окремими елементами і сферами суспільного виробництва та існуючими можливостями. Пропорційність має забезпечуватися між усіма елементами суспільного виробництва (соціальними, економічними, природними) на будь-якій території. Це стосується також пропорцій всередині міста, між містами, між екологічними районами всередині них тощо.
Для визначення економічної суті територіальних пропорцій в економіці проводять аналіз синтетичних економічних показників, які відображають роль кожного району у валовому суспільному продукті, національному доході, капітальних витрат, підвищенні продуктивності суспільної праці. Порівнянням отриманого в регіонах чистого прибутку із затратами праці та засобів виробництва визначають ефективність господарського розвитку кожного регіону. Економічна політика держави повинна бути спрямована на те, щоб не допустити надмірних розривів між найбільш розвиненими регіонами і тими, що мають найнижчі показники розвитку економіки. Вважається, що розрив між найбільш і найменш розвиненими районами країни не повинен перевищувати 20-25 % [ с. 67].
3. Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил є проявом економічного закону суспільного поділу праці, який у просторовому аспекті модифікується в закон територіального поділу праці і виявляється у формуванні економічних регіонів та спеціалізації їх господарств. Основними якісними ознаками комплексного розміщення продуктивних сил виступають: економічно обґрунтований, раціональний режим використання природних ресурсів; максимально повне використання трудового потенціалу регіону; збалансованість галузевої структури економіки регіону за природними, трудовими і виробничими параметрами; тісний взаємозв’язок між основними ланками господарства регіону.
4. Закономірність соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил проявилась в контексті нових методологічних основ їх формування [с. 18]. Це соціальна спрямованість та усталеність розвитку продуктивних сил, відповідність їх вимогам національної економічної безпеки, а також забезпечення планомірності, керованості процесів розміщення продуктивних сил, їх орієнтації на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності та конкурентоспроможності виготовленої продукції.
Соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил логічно випливає з необхідності загальної спеціалізації економічної системи, оскільки саме всебічний розвиток людини та задоволення її потреб є метою економічного прогресу. Вона реалізується через врахування інтересів населення щодо піднесення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та реалізацію права усіх громадян на вільний вибір місця і сфери прикладання праці.
5. Закономірність сталого розвитку продуктивних сил визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної господарської системи [1, с. 19]. Сталий розвиток продуктивних сил України можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технологічного переозброєння виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер суспільного життя. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних сил полягає у: забезпеченні раціонального природовикористання; відтворенні ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв’язку з новими економічними і соціальними умовами; ефективному використанні трудового і виробничого потенціалу (с. 73-75).
6. Закономірність територіального поділу праці об’єктивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соціально-економічними та національно-історичними особливостями, максимально повне врахування яких в господарській діяльності зумовлює певну спеціалізацію територій. Завдяки цьому досягається істотне зростання продуктивності суспільної праці.
- Глобалізація і регіоналізація як світова закономірність розвитку економіки регіонів