Місце І роль курсу «Розміщену продуктивних сил та регіональна економіка» в системі економічних дисциплін
| Вид материала | Документы |
- Робоча програма навчальної дисципліни розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, 315.09kb.
- Екзаменаційні питання (завдання контрольної роботи) з курсу «Регіональна економіка», 184.59kb.
- Закони та закономірності розміщення продуктивних сил, 40.74kb.
- Питання на іспит з курсу, 44.01kb.
- Завдання для контрольної роботи з дисципліни “Регіональна економіка” студентів заочної, 31.81kb.
- Опорний конспект лекцій з навчальної дисципліни " Регіональна економіка" для студентів, 3057.55kb.
- Роль І місце готельного господарства І туризму в народногосподарському комплексі України, 120.62kb.
- Робоча навчальна програма з дисципліни "Порівняльне конституційне право" для студентів, 431.9kb.
- Галузь застосування: у системі професійно-технічної освіти при вивченні предмету «Основи, 391.19kb.
- Рада по вивченню продуктивних сил україни страшинська лариса Володимирівна, 767.87kb.
Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через надання регіонам різних заохочувальних премій за спорудження об’єктів, які дозволять покращити економіку регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, або поліпшити екологічну ситуацію.
б) Бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку. Доступне державне втручання в господарські процеси, які вимірюються показником питомої ваги державних видатків у внутрішньому валовому продукті. Їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. У перспективі передбачається розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів та встановлення науковообгрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів.
в) Прогнозування і програмування. З допомогою розробки довгострокових і середньострокових програм розвитку регіонів (районів, областей) досягається планомірність розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси окремих галузей. На сьогодні розробляються окремі проекти соціально-економічного розвитку Карпатського регіону. Полісся, Поділля та ін., але вони майже не життєві, оскільки відсутні єдині органи управління цими регіонами.
г) Розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво). Створення спеціальних економічних зон дасть змогу збільшити надходження іноземних інвестицій, створити сучасну виробничу, транспортну і ринкову інфраструктуру, підвищення ефективності використання природних ресурсів. Пільговий режим оподаткування та митного режиму сприятиме зростанню економічної активності об’єктів господарювання.
Особливе місце в регіональній економічній політиці відводиться різним формам прикордонного співробітництва. Створюються зони спрощеного перетину кардону, взаємовигідної торгівлі, добросусідства.
Бидет №26
Галузева структура – сукупність стійких зв’язків всіх галузей економіки. На галузеву структуру господарства впливають різні економічні, соціальні, політичні і природні фактори, а також рівень розвитку продуктивних сил, особливо техніки, технології, темпи росту виробництва, рівень забезпечення країни сировинними і паливно-енергетичними ресурсами. Значну роль відіграють міжнародний поділ праці і процеси світової економічної міграції.
Головними комплексами структури господарства виступають дві сфери – виробнича і невиробнича. Перша передбачає самозабезпечення, а також забезпечення невиробничої сфери і населення різноманітними товарами, а інша – в більшості випадків послугами матеріального і нематеріального характеру.
Виробнича структура господарства України надзвичайно складна. Вона містить промисловість, сільське господарство, лісове господарство, будівництво, транспорт і зв’язок, торгівлю, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівлю і збут.
Саме в виробничій сфері продуцируються засоби виробництва, на які припадає 60% вартості всієї продукції. На предмети споживання – лише 40%. Таким чином, економічна структура виробництва України дуже однакова і потребує трансформації і реструктуризації.
Чотири перших сектори (промисловість, сільське господарство, лісове господарство і будівництво) безпосередньо виробляють продукцію, а останні так чи інакше доводять ці продукти до проміжного (виробничого) або кінцевого (невиробничого) споживача. В виробничій сфері в більшості випадків (90%) виробляється національний доход держави. В цій частині необхідно розглянути схему виробничої сфери за трьома показниками – зайнятість; валовий суспільний продукт; національний доход.
Промисловість України – найважливіша галузь виробництва. Промисловість створює основну частину національного доходу і валового суспільного продукту. Від розвитку промисловості значною мірою залежить рівень задоволення безпосередніх потреб населення. Внаслідок поглиблення територіального поділу праці, процесів спеціалізації і кооперування відбувається її галузева диференціація і формування галузевої структури.
Структура промисловості може бути представлена в генереалізованому вигляді: за міжгалузевими комплексами – паливно-енергетичний, хімічний, металургійний, машинобудівельний, лісопромисловий, будівельний, соціальний, агропромисловий. Провідне місце займають в нашій країні міжгалузеві комплекси, які спеціалізуються на виробництві сировини, палива, енергії (паливно-енергетичний і металургійний).
Другою найважливішою галуззю господарства України є сільське господарство. Сільськогосподарство України формує 16-22% національного доходу країни. У ньому зайнятий кожен четвертий працюючий в економіці, виробляється майже п’ята частина національного прибутку, п’ята частина валового суспільного продукту. Сільськогосподарське виробництво – основа всього економічного і соціального життя України. Більше половини вартості виробленої продукції сільське господарство реалізувало у вигляді сировини, майже четверта частина йшла безпосередньо у фонд споживання, тобто використовувалася як продовольство. Поки ще дуже малий експортний потенціал галузі.
Головний засіб виробництва у сільському господарству – земля, яка одночасно є одночасно і предметом праці, бо обробляється з метою одержання передусім продовольства, і засобом праці. Виробництво продовольства – основа існування будь-якого суспільства. При цьому використовується головна властивість землі – її родючість, яка передусім залежить від вмісту гумусу. При умові правильного використання продуктивна сила землі не зменшується, тоді як інші, зокрема промислові засоби виробництва, старіють фізично і морально. Свої особливості має і спеціалізація сільськогосподарського виробництва. Біологічні природні процеси набувають тут часто вирішального значення порівняно з власне економічними. Сільськогосподарське виробництво має різко виражений сезонний характер.
Сільське господарство разом з промисловими виробництвами, що переробляють його сировину, і такими видами діяльності, які обслуговують цей процес, утворює міжгалузевий, утворює міжгалузевий агропромисловий комплекс (АПК). Сільське господарство у самому АПК виробляє 54% його продукції.
Сільське господарство складається з двох великих галузей – рослинництва і тваринництва. За нормальних умов розвитку економіки зростає частка тваринництва, в умовах криз, воєн, революцій тощо – навпаки.
Рослинництво – це велика галузь сільського господарства, головним засобом виробництва якого є земля. Структура рослинництва представлена такими галузями і виробництвами: рільництвом (зернове господарство, технічні культури, картопліництво), городництвом, кормовиробництвом (польове та луківництво), садівництвом і виноградарством. Рільництво і городництво базуються на обробку одних земель, луківництво – на природних кормових угіддях (луки, сіножаті), а садівництво і виноградарство – на культурі багаторічних деревних та кущових насаджень. Співвідношення і місце окремих виробництв характеризується розподілом площ посівів окремих виробництв характеризується розподілом площ посівів культур чи їх груп.
Серед усіх сільськогосподарських культур найбільш рентабельних зернові, технічні (соняшник і цукровий буряк), далі ідуть картопля і овочі. Особливо дешеве зерно пшениці та соняшнику виробляється у степовій частині України на зрошуваних землях.
Тваринництво – галузь сільськогосподарського виробництва, рівень розвитку якої є свідченням інтенсивності аграрного сектора економіки загалом. Крім продовольства, тваринництво дає сировину для харчової та легкої промисловості.
Найбільш численним є поголів’я великої рогатої худоби (ВРХ) і свиней. Скотарство і свинарство – дві визначальні галузі тваринництва України. Скотарство розвивається у двох напрямах – м’ясо-молочному та молочно м’ясному. Перший напрям переважає, про що свідчить невелика питома вага корів у структурі стада ВРХ (49,0%). Більша частина ВРХ вирощується на м’ясо, особливо у Лісостеповій і Степовій Україні.
Другою важливою галуззю тваринництва є свинарство. Свинарство дає 39,2% м’яса в Україні (забійної ваги).
Однією з недостатньо розвинених галузей є вівчарство і козівництво – 6,8%, її питома вага у структурі поголів’я худоби. Іншими галузями тваринництва є птахівництво, шовківництво (розведення тутового шовкопряда), бджільництво та конярство. У тісному зв’язку з сільським господарством розвивається рибне господарство.
Аналіз структури господарства України показує, що вона дуже невдала: у ній мала частка соціально зорієнтованих виробництв, велика питома вага галузей важкої, особливо видобувної промисловості тощо. Економічна криза в Україні є у великій мірі кризою структурною. Тому важливою умовою виходу є трансформація і реструктуризація національного комплексу.
Сучасний етап економічного і соціального розвитку України пов’язаний з радикальними змінами, зумовленими переходом до ринкових відносин. Він передбачає створення соціально зорієнтованої економіки, яка розуміється як господарська система, в якій кожна група і соціальний тип населення одержує можливість для реалізації своїх життєвих здібностей і запитів на основі вільної праці і зростання особистих доходів.
Власні механізми саморегулювання ринку повинні забезпечити збалансованість економіки країни: найкращу координацію всіх виробників; раціональне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів; гнучкість виробництва, його сприйняття досягнень науково-технічного прогресу; органічне поєднання вітчизняної економіки і з світовим господарством.
Невиробнича сфера в своєму складі має важливі групи галузей. Перша з них – соціально-культурні послуги населенню (освіта, культура і мистецтво. Наука і наукове обслуговування, охорона здоров’я, соціальне забезпечення і фізкультура), задовольняючи в більшості випадків духовні і фізичні потреби населення.
Друга група галузей невиробничої сфери містить види діяльності, які задовольняють інші нематеріальні потреби в послугах, сюди входять: житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, невиробничі види побутового обслуговування, зв’язок, управління, кредитування в державне страхування.
Основні трансформаційні процеси в Україні у перспективі повинні бути:
- технічне переоснащення підприємств вугільної, металургійної та хімічної промисловості, машинобудування та енергетики;
- конверсія оборонних підприємств з метою використання їх потужностей для виробництва цивільної продукції;
- проведення заходів по забезпеченню повної зайнятості населення;
- нарощування потужностей легкої та харчової промисловостей;
- поліпшення екологічної ситуації;
- реструктуризація АПК, інтенсивний розвиток рослинництва і тваринництва. Особлива увага приділятиметься розвитку овочівництва, садівництва, виноградарства, молочно-м’ясного скотарства, свинарства та вівчарства;
- формування ефективних рекреаційно-туристичних та лікувально-оздоровчих комплексів, які б сприяли перетворенню України у всесвітньо відому зону відпочинку і оздоровлення людей.
Билет № 31
Вирішальна роль у створенні національного багатства країни належать головним продуктивним силам суспільства – людині з її знаннями, досвідом і прагненням до праці. Оскільки лише працею створюються нова вартість, то раціональне використання людського потенціалу, трудових ресурсів, одне з найважливіших завдань суспільства.
Трудові ресурси – це населення, що має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності та знання для роботи в народному господарстві, тобто це сукупність здатних до праці людей.
До трудових ресурсів відносяться: населення працездатного віку – чоловіки у віці 16-59 років і жінки 16-54 років включно.
Переважну частину трудових ресурсів країн становить населення у працездатному віці. У складі робітників за межами працездатного віку понад 4/5 припадає на пенсіонерів. Ступень їхньої участі в суспільному виробництві пов'язаний з потребами суспільного господарства в робочій силі, досвіді конкретної особи, системою матеріального стимулювання, рівнем життя населення.
Зміни чисельності трудових ресурсів залежать від природного руху населення – народжуваності та смертності, за інших однакових умов швидкому зростанню населення відповідає швидке зростання трудових ресурсів і навпаки. Однак зміни народжуваності на трудові ресурси вплинуть лише через 16 років. Частка населення працездатного віку в загальній чисельності жителів України 1990р. дорівнювала 54,1%, у 2008р 58,8%.