Е. А. Зінь регіональна економіка

вплине на скорочення загальної кількості населення, одночасно зросте навантаження на соціальну сферу, скоротиться кількість робочої сили, знизиться продуктивність праці, побільшає кількість сиріт.

Крім основних груп ризику (споживачі ін'єкційних наркотиків і жінки секс-бізнесу), соціологи виділяють такі групи-провідників, че­рез які ВІЛ/СНІД найчастіше потрапляє в маси: клієнти повій, водії-дальнобійники, трудові мігранти і окремі групи працівників сфери роз­ваг, донори тощо.

Рахується, що ВІЛ/СНІД не тільки медична, а й соціальна проблема.

Зростають захворюваності на серцево-судинні та судинно-моз­кові хвороби, що пов'язано з певними факторами ризику. Вченими встановлено понад 200 таких факторів. Серед них: відмова від здо­рового способу життя (куріння, зловживання алкоголем), незбалансо-ване харчування (ожиріння, надлишкова вага, високий рівень холес­терину в крові), неуважне ставлення до свого здоров'я (підвищений тиск, нервові стреси, несвоєчасне звертання до лікарів). Врахування цих факторів у багатих країнах Європи та світу дали змогу знизити захворюваність та смертність населення від серцево-судинних та сер­цево-мозкових хвороб на 60-80%.

В Україні значна кількість населення (понад 2,6 млн. осіб) мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, вимагають пильної уваги та медичного обслуговування. Найбільша кількість таких людей (біля 2 млн. осіб) проживає на території Полісь­кого регіону. В їх складі: ліквідатори наслідків аварії, потерпілі від Чорнобильської катастрофи, в тому числі діти. Інформація про кіль­кість людей, що мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС і в 2005 р. проживали на територіях окремих областей наведена в табл. 5.7. та на рис. 5.2.

Ліквідатори аварії, потерпілі від Чорнобильської катастрофи до­рослі та діти потребують постійної медичної допомоги. Особливо небезпечним є поширення дитячої захворюваності в результаті не­здатності забезпечити дітей та підлітків протягом року якісним ме­дичним обслуговуванням. У жодній країні світу не проживає стільки дітей, які зазнали шкідливого впливу радіації внаслідок найбільшої

300

в історії людства техногенної катастрофи — Чорнобильської. Сьогодні в Україні налічується понад мільйон неповнолітніх, що мають статус постраждалих і за законом отримують від держави соціальну допомогу. Тенденція до погіршення здоров'я дітей простежується щороку. Якщо на початок 90-х років здоровими визнавалися 60 % неповнолітніх, то у 1993-му — тільки 31 %, а у 2001 р. цей показник не перевищував 24%. Наслідки катастрофи істотно вплинули на імунну систему та інші жит­тєво важливі органи дитячого організму. Значно зросла дитяча захво­рюваність на новоутворення. Найбільша кількість неповнолітніх, що зазнала впливу від радіоактивного забруднення проживають в Київсь­кій, Житомирській, Рівненській, Волинській, Черкаській, Вінницькій, Чернігівській областях та місті Києві.

Таблиця 5.7.

Кількість громадян, які мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕСза регіонами

Регіони	Всього постраждалих осіб		В тому числі дітей
	тис. осіб	частка у державі, %	тис. осіб	частка у державі	% від загальної чисельності
Поліський	1933	73	470	73,1	24,3
Подільський	375	14,2	88	13,6	23,5
Степовий	90	3,4	25	3,9	27,8
Карпатський	59	2,2	17	2,6	28,8
Донбаський	78	2,9	21	3,3	27,0
Крим	12	0,5	3	0,5	25,0
м. Київ	99	3,8	19	3	19,2
Усього по Україні	2646	100	643	100	24,3

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено права і гарантії, які надаються постраждалим неповнолітнім, що свідчить про важливість розв'язання проблем соціального захисту неповноліт­ніх цієї категорії.

301

Рис. 5.2

Чисельність постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС • — 5 muc. осіб"

Лікування, медична та психологічна реабілітація дітей — пріори­тетні напрями діяльності, пов'язаної з ліквідацією наслідків Чорнобиль­ської катастрофи. Серед інших заходів великого державного значення набуває літнє оздоровлення, використання унікальних курортів Криму та Карпат дає змогу надати дитині можливість поновити сили перед новим навчальним роком, покращити стан здоров'я. Щорічно виділя­ються значні суми коштів для виконання передбачених законом заходів щодо захисту та реабілітації дітей. Утім, бюджетних коштів не вистачає на забезпечення щорічного оздоровлення хворих, створення закладів психологічної реабілітації, надання інших передбачених законом пільг.

Важливе значення для покращення здоров'я людей, зменшення рів­ня захворюваності має правильне раціональне харчування. Академією

302

лікарів включають всіх лікарів з вищою медичною освітою на кінець року, які зайняті у лікувальних, санаторно-курортних, санітарних закладах, за­кладах соціального захисту, освіти, науково-дослідних інститутах тощо.

У лікувальних закладах задіяна значна кількість лікарів. Кількість лікарів на 10 000 населення за період з 1990 р. по 2002 р. збільшилась на 7 %, по окремих регіонах відмічено більш інтенсивне збільшення цих фахівців: на території Поліського та Подільського регіонів — на 14%, Карпатського — на 11 %. На території окремих областей кількість лі­карів значно збільшилась, наприклад, в Рівненській області — на 22%, Житомирській — на 18,5%, Хмельницькій — на 19%, Полтавській — на 22%о, Херсонській — на 50%, Чернівецькій — 20%.

Забезпеченість лікарями окремих регіонів наведена в табл. 5.8.

Таблиця 5.8

Кількість лікарів за регіонами

Регіони	Кількість лікарів, тис. чол.		2002 р. у % до 1990 р.	Кількість лікарів на 10 000 чол. населення		2002 р. у % до 1990 р.
	1990 р.	2002 р.		1990 р.	2002 р.
Поліський	27,8	29	104,3	32,7	37,1	114
Подільський	30,1	31,9	106	38,4	43,8	114
Степовий	53,6	50,2	93,7	41,4	45,1	109
Карпатський	28,5	30,4	106,7	43,4	48,3	111
Донбаський	50,4	49,0	95,2	44,1	47,5	108
Крим	15,5	12,8	82,6	64,2	52,7	82
м. Київ	21,2	21,9	103,3	81,3	85,2	105
Усього по Україні	227,2	224,2	98,7	44,0	46.9	107

Одночасно за останній період зменшилась на 20 % кількість лікуваль­них закладів, що надають амбулаторно-поліклінічну допомогу населен­ню, до складу яких входять всі медичні заклади, що ведуть амбулаторний прийом (поліклініки, амбулаторії, диспансери, лікарські пункти охорони здоров'я тощо). Складна ситуація, наприклад, склалася на Донеччині, де за останні 10 років вугільна галузь втратила 20 санаторіїв-профілакторіїв,

304

56 баз відпочинку й пансіонатів. Удвічі зменшилося число оздоровлених у санаторіях-профілакторіях і уп'ятеро — забезпеченість путівками в оз-доровниці профспілок. Через брак коштів на шахтах ліквідовано дієтич­не і підземне харчування, не функціонують інгаляторії і фотарії.

На 34% зменшена загальна кількість ліжок, які забезпечені необ­хідним устаткуванням і готові до прийому хворих.

Інтенсивно зменшується кількість лікарняних ліжок на території Поліського та Подільського регіонів — на 34%, в тому числі у Волин­ській — на 40%, Рівненській — на 35%, Житомирській — на 42%, Вінницькій — на 39% областей. Зменшення кількості лікарняних лі­жок на 25-30% відмічено в інших регіонах, в Кіровоградській облас­ті — на 34%, Донецькій — на 34%, Чернівецькій — на 31 %. Забезпе­ченість лікувальних закладів лікарняними ліжками за окремими регіо­нами з розрахунку на 10 000 населення наведена в табл. 5.9.

Таблиця 5.9

Кількість лікарняних ліжок

на 10 000 чоловік населення за регіонами



Міністерством охорони здоров'я України створено державну про­граму забезпечення населення лікарськими засобами. Цей документ має гарантувати народу доступність медпрепаратів, їх якість і без­пеку. Мета цієї програми — виробити національну фармакологічну політику, у рамках якої незабаром буде розроблено спеціальний перелік

305

українських препаратів і стандарти лікування. Ці ліки випускатимуть наші фармапідприемства (всього в Україні їх 150, із яких 7 мають на­ціональний стандарт якості GMP). Ті препарати, що вітчизняна фарма­кологія не може випускати, робитимуть на спільних підприємствах або закуповуватимуть за кордоном. За ствердженнями фармакологів ліки, виготовлені з української сировини, ефективніші для людей, ніж захід­ні зразки. Між тим імпорт на українському ринку ліків становить 46% загального обсягу фармацевтичної продукції.

Українські вчені створюють високоефективні лікарські засоби. Науковий колектив підприємства «Індар» налагодив виробництво та­ких життєво необхідних, стратегічних лікарських препаратів для ліку­вання цукрового діабету, як інсулін.

Цукровий діабет — одна із найнебезпечніших хвороб. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, кількість хворих на цю неду­гу у світі подвоюється кожні 15 років. В Україні зареєстровано майже 1 млн. хворих на цукровий діабет, 130 тисяч із них — інсулінозалежні.

Підприємство «Індар» — лідер із впровадженням нових біотехно-логій — четверте підприємство у світі, яке спеціалізується на повному циклі виробництва інсулінів. Тут налагодили випуск 28 найменувань інсулінів: людських рекомбінантних та напівсинтетичних, свинячих монокомпонентних, короткої, середньої і тривалої дії у флаконах та картриджах. Виробництво цих ліків відбувається з повним техноло­гічним циклом, включаючи синтез кристалів інсуліну. Контроль якості продукції «Індару» поставлено на серйозну наукову основу.

На заводі працює власний біотехнологічний центр, що разом із на­уковцями Національної академії наук, Академії медичних наук прова­дить інтенсивні роботи з впровадження у виробництво сучасних біотех-нологій, зокрема генно-інженерних та напівсинтетичних інсулінів, гор­мону росту, еритропоетину, інших препаратів та ліків. Якість інсулінів, що їх випускають на заводі, відповідає вимогам найвищих світових стандартів — субстанції інсулінів виробляють з 99 % рівнем очищення. Це найвищий рівень у виробництві білкових препаратів, що забезпечує високу якість виробленої продукції. До того ж ціна інсулінів значно нижча від вартості аналогічних препаратів іноземних виробників.

306

Для забезпечення виконання загальнодержавних та регіональних програм з охорони здоров'я необхідні бюджетні кошти. Складність еконо­мічного стану країни негативно впливає на фінансування діяльності уста­нов охорони здоров'я, як наслідок, на результати їх діяльності. Протягом останніх п'яти років фінансування заходів охорони здоров'я населення країни за рахунок бюджетних коштів становило на рівні 3-4,5 % видатків державного бюджету. В сучасних умовах на потреби охорони здоров'я виділяється в 2-2,5 рази менше коштів їх потреби. Бюджетні кошти втра­чаються, головним чином, на заробітну плату медичним працівникам, ко­мунальні платежі, обладнання тощо. На лікування пацієнтів залишаються незначні суми. Відповідно до «Основ законодавства України про охорону здоров'я» — базового документу, що визначає потреби галузі у фінансу­ванні, державне фінансове забезпечення не може бути менше 10% на­ціонального доходу. В дійсності витрати на охорону здоров'я складають 2,7-3,1 % загального обсягу ВВП. А за висновками Всесвітньої організації охорони здоров'я, за умов, коли витрати на охорону здоров'я становлять менше 5 % від ВВП, галузь не здатна виконувати свої функції.

Враховуючи обмежену можливість бюджету необхідним є подаль­ше удосконалення управління системою охорони здоров'я. В цьому плані важливим є реструктуризація галузі, організація договірної сис­теми взаємин між місцевими органами влади і лікувально-профілак­тичними закладами чи лікарнями тощо.