Е. А. Зінь регіональна економіка

Вид материалаДокументы

Содержание


Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА
Кількість хворих на активний туберкульоз з діагнозом, що
Регіони та області
Регіональна економіка
Регіони та області
Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА
Регіональна економіка
Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА
Кількість осіб
Подобный материал:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   44

Для об'єктивної оцінки стану захворюваності використовують та­кий показник, як «кількість хворих на активний туберкульоз на 100 000 населення» (табл. 5.5).

Наведені дані свідчать про складність ситуації на території практично усіх областей. В Поліському регіоні більше як вдвічі збільшилась кількість вперше встановлених хворих на туберкульоз

294




Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

з розрахунку на 100000 населення на території Волинської, Рівненсь­кої, Чернігівської областей; в Степовому регіоні кількість хворих збіль­шилась на території Запорізької та Миколаївської областей в 3 рази, Дніпропетровської області — в 2,9 рази. Більше як втричі збільшилась кількість хворих на туберкульоз за вказаним показником в Харківській, Донецькій та Луганській областях. Високою залишається смертність від туберкульозу.

Таблиця 5.5

Кількість хворих на активний туберкульоз з діагнозом, що встановлений вперше (на 100 000 населення.)






Регіони та області

Кількість хворих на 100 000 чол. населення

2002 р. у % до 1990 р.




1990 р.

2002 р.

Поліський регіон

33,8

66,4

196

Області

Волинська

29,0

59,8

206

Рівненська

34,6

70,4

204

Житомирська

41,0

80,4

196

Чернігівська

36,2

74,3

205

Сумська

29,8

56,5

190

Київська (без м. Київ)

32,4

57,2

177

Подільський регіон

32,7

56.9

174

Області

Тернопільська

32,4

57,1

176

Хмельницька

32,8

54,0

165

Вінницька

38,0

66,1

174

Черкаська

32,1

55.9

174

Полтавська

28.2

51.6

183

Степовий регіон

36.4

100,0

275

Області

Кіровоградська

38,8

82 Л

212

Дніпропетровська

28,8

84,3

293

Одеська

41,7

81,2

195

Миколаївська

33,9

100,9

298

Запорізька

32,1

96,7

301

Херсонська

43,4

154,6

356

295

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Закінчення табл. 53






Регіони та області

Кількість хворих на 100 000 чол. населення

2002 р. у % до 1990 р.




1990 р.

2002 р.

Карпатський регіон

32,6

64,3

197

Області

Закарпатська

38,2

56,7

148

Івано-Франківська

35,0

66,4

190

Львівська

31,8

75,8

238

Чернівецька

28,3

58,1

205

Донбаський регіон

30,1

93,2

310

Області

Харківська

30,7

97,3

317 _j

Донецька

28,1

88,0

313

Луганська

31,4

94,4

301

Крим

26,1

74,6

286

м. Київ

19,1

38,3

200

Усього по Україні

31,9

76,0

238

Джерело: [129].

Загальна кількість хворих на туберкульоз становить близько 700 тис. осіб, що складає 1,4 % населення України. У світовій практиці ра­хується, що коли кількість хворих на туберкульоз в державі перевищує 1 % чисельності її населення, то кажуть про епідемію. За експертними оцінками фахівців Академії медичних наук України захворюваність на туберкульоз перевищує епідемічний поріг в 2,14 рази. За нинішніх темпів зростання захворюваності на туберкульоз прогнозується, що в найближчі 2-3 роки захворюваність на туберкульоз подвоїться.

До груп населення підвищеного ризику, які відіграють вирішальну роль у поширенні туберкульозу, відносяться мігранти, особи без пев­ного місця проживання, хронічні хворі на алкоголізм, наркоманію.

Основними причинами, що призвели до масштабного поширення туберкульозу в Україні є:

• низький рівень життя та санітарної культури, недостатнє й неякіс­не харчування значних прошарків населення, зростання кількості бездомних і безробітних;

296

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА
  • недоступність медичної допомоги та ліків;
  • недоліки в організації та координації здійснення протитуберкульоз­них заходів, а також у роботі органів і закладів охорони здоров'я;
  • наявність соціально дезадаптованих груп населення;
  • неефективна робота по оздоровленню від туберкульозу тваринни­цьких господарств, продукція яких небезпечна для людей. Існу­ють недоліки в організації та проведенні попередніх і періодичних профілактичних медичних оглядів на туберкульоз;
  • недостатнє фінансування як усієї системи охорони здоров'я, так і протитуберкульозних закладів, а також заходів, визначених від­повідно Національною та регіональними програмами, що стримує запровадження нових методів раннього виявлення хворих на ту­беркульоз, їх повноцінного лікування;
  • занедбана матеріальна база та обладнання протитуберкульозних закладів.

Боротьба з туберкульозом ще не стала одним з пріоритетних напрямів державної політики в соціальній сфері. Не виконуються передбачені програмами проти туберкульозні заходи як у масштабах держави, так і областях. Занепадають спеціалізовані протитуберкуль­озні санаторії, зменшується кількість оздоровлених на їх базі хворих, особливо дітей. За останні 10 років закрито 20 тубдиспансерів, скоро­чено на 16 тисяч одиниць стаціонарних туберкульозних ліжок, звільне­но понад 1000 кадрів-фтизіатрів.

Державними органами влади приймаються рішення, спрямовані на подолання епідемії туберкульозу, що створює загрозу для націо­нальної безпеки держави. Сформовано законодавчу базу, необхідну для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів з метою не­допущення масового поширення захворювань на туберкульоз. Законо­давство України про боротьбу із захворюванням на туберкульоз скла­дається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуч­чя населення», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про боротьбу із захворюванням

297




Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

на туберкульоз». Затверджено низку інших важливих нормативно-пра­вових актів, у тому числі відповідна Національна програма.

Законом «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» визна­чені повноваження центральних та регіональних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері боротьби із захворю­ванням на туберкульоз. Законом визначена сутність робіт, пов'язаних із своєчасним виявленням хворих на туберкульоз; організацією про­філактичних щеплень проти туберкульозу; здійснення протитуберку­льозних заходів під час оформлення дітей до навчальних, оздоровчих дитячих закладів, прийняття на роботу працівників; організацію ліку­вання та диспансерний нагляд за хворими на туберкульоз; соціальний захист та умови праці хворих на туберкульоз; права і соціальний захист працівників протитуберкульозних закладів; фінансування протитубер­кульозних заходів.

Передбачено збільшення асигнувань із бюджету та за рахунок надходжень коштів іноземних кредитів і грантів, спрямування їх на зміцнення матеріально-технічної бази, забезпечення медичним та лабораторним обладнанням і кадрами протитуберкульозних закладів. Протитуберкульозні заклади мають бути обладнані сучасним рентге­нологічним, ендоскопічним, іншим устаткуванням та обладнанням для діагностики і лікування туберкульозу, визначення чутливості його збудників до лікарських засобів.

Планується розширення наукових досліджень із питань епідеміо­логії туберкульозу, регіональних особливостей його поширення, міг­рації резистентних збудників тощо, розробка науково обгрунтованої концепції подолання епідемії туберкульозу в Україні з урахуванням соціально-економічних перетворень у суспільстві, основних напрямів реформування систем охорони здоров'я та соціального захисту насе­лення, економічної, медичної та соціальної ефективності діяльності протитуберкульозної служби тощо. Передбачено збереження мережі та ефективне використання ліжкового фонду протитуберкульозних сана­торіїв. Для забезпечення соціального захисту хворих на туберкульоз і працівників проти туберкульозних закладів передбачається підви­щення заробітної плати працівникам цих закладів та надання умов

298




Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

для щорічного оздоровлення, встановлення пільгових тарифів на про­їзд хворих на туберкульоз до спеціалізованих закладів тощо.

Широкого розповсюдження набула хвороба ВІЛ/ СНІД. В Україні нараховується біля 7,5 тис. людей ВІЛ-інфікованих. Найбільша кіль­кість хворих зосереджена в Степовому регіоні — 43,45% загальної кількості, та в Донбаському регіоні — 25-29%. Особливо небезпечна ситуація склалася в Дніпропетровській, де кількість ВІЛ-інфікованих сягає 20-25% від загальної кількості в Україні, Одеській (відповідно 11-12%) та Донецькій (17-24%) областях. Найбільша кількість хво­рих на СНІД в Одеській області 27-40% загальної кількості в Україні, в Дніпропетровській та Донецькій областях (відповідно 10% і 20%) та в Криму (14%).

Кількість ВІЛ-інфікованих за регіонами наведено в табл. 5.6.

Таблиця 5.6

Кількість ВІЛ-інфікованих за регіонами



Регіони

1997 р.

2002 р.

Кількість осіб

%від загальної кількості

Кількість осіб

%від загальної кількості

Поліський

376

4.3

783

10,6

Подільський

587

6,7

632

8,5

Степовий

3937

45,0

3172

42,8

Карпатський

193

2,2

166

2,2

Донбаський

2528

28,9

1850

24,9

Крим

616

7,1

535

7,2

м. Київ

504

5,8

285

3,8

Усього по Україні

8741

100

7423

100