Представник України зазначив, що Глави 46 та 47 Розділу XI нового Митного кодексу України № 92-IV від 11 липня 2002 року та Постанова КМУ «Про затвердження порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України» № 1375 від 28 серпня 2003 року, які набули чинності з 1 січня 2004 року, замінюють собою попередні правила оцінки, що ґрунтувались на положеннях Митного кодексу України від 12 грудня 1991 року. Він підтвердив, що Постанова КМУ № 1598 від 5 жовтня 1998 року втратила чинність з 1 січня 2004 року. З перекладом на англійську мову нового Митного кодексу можна ознайомитись на веб-сайті ссылка скрыта.
Новий порядок визначення митної вартості товарів регулюється Статтями 259-273 Митного кодексу України, які зокрема визначають ціну угоди щодо товарів, які імпортуються, як основний метод оцінки (Стаття 267), і послідовність застосовування методів оцінки у відповідності з Угодою про виконання Статті VII Генеральної Угоди про тарифи та торгівлю 1994 року (Угода про митну оцінку) у Статтях з 266 по 273. Більш докладне вивчення положень Угоди про митну оцінку та відповідних положень Митного кодексу наводиться у документі WT/ACC/UKR/110/Add.2, стор. 30 – 34. Положення нового Митного кодексу щодо оцінки, на його погляд, повністю відповідають нормам Угоди СОТ про митну оцінку.
Деякі члени Робочої групи наголосили, що Пояснювальна записка до Угоди про митну оцінку є невід‘ємною частиною даної Угоди, а відтак її необхідно повністю включити до масиву національного законодавства. Конкретно, член Робочої групи висловив занепокоєння з приводу перенесення до українського законодавства роз’яснювальних положень стосовно Статті 9 та Статті 15.4 Угоди. Окрім цього, в українському законодавстві, схоже, не передбачено можливості оскарження до органів вищої інстанції Митниці, як альтернативи зверненню із справою до суду, а практика оприлюднення рішень адміністративних органів та судових рішень не відповідає вимогам Статті 12 Угоди про митну оцінку. Україні також нагадали, що Стаття 7 Угоди про митну оцінку передбачає, що довільно встановлені або фіктивні розміри вартості не можна використовувати для визначення митної вартості; а також, що Угода містить важливі положення щодо можливості забрати товар до остаточного визначення митної вартості, за умови, що імпортер надасть гарантію, а також застосування курсів обміну валют та захисту конфіденційності інформації. Також було висловлення занепокоєння з приводу положень Митного кодексу щодо оцінки на основі ідентичних або подібних товарів, яка передбачала такі критерії, як «країна походження» та «виробник товару», в якості факторів, які необхідно враховувати для визначення ідентичності або подібності товару. Більш того, у Митному кодексі України відсутнє будь-яке посилання на застосування Загальновизнаних принципів бухгалтерського обліку (GAAP), і його положення містять різницю у формулюванні вартості операції у порівнянні з Угодою, немає положень про відрахування від вартості операції, недоліки у критеріях, які можна використовувати для визначення того, коли застосовувати вартість операції у відносинах між пов‘язаними сторонами, недостатність процесуального захисту для декларантів у випадку, коли задекларована вартість не приймається, а також відмінності у формулюваннях стосовно оцінки роялті та ліцензійних платежів, а також того, коли і як застосовувати спосіб оцінки за залишковим методом («fallback method»). Україну попросили надати опис процедур, що стосуються імпорту товарів у разі, якщо вартість операції виглядала неадекватною або неточною.
У відповідь на це представник України відзначив, що зміни до Митного кодексу, спрямовані на забезпечення інтеграції Пояснювальної записки до українського законодавства, були ухвалені Верховною радою 22 грудня 2005 року та були опубліковані 2 лютого 2006 року. Ці зміни до Митного кодексу мають привести у відповідність положення Кодексу з положеннями Угод СОТ, зокрема тих, які стосуються визначення країни походження, визначення митної вартості, та обов’язкової публікації судових рішень з митних питань. Для забезпечення застосування та однозначного тлумачення Пояснювальної записки, Державна митна служба видала Наказ «Про затвердження Методичних рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України» № 74 від 31 січня 2007 року. Він підтвердив, що цей Наказ є нормативно-правовим актом і його текст його так само обов’язковим, як і положення Угоди СОТ про митну оцінку, які відображені в інших законодавчих актах України. Наказ № 74 від 31 січня 2007 року був опублікований у таких періодичних виданнях як «Митна газета» (№ 7/2007), «Митний брокер» (№ 2/2007) та «Бізнес: законодавство та практика» (№ 3/2007). Стосовно Пояснювальної записки до Статті 15.4 Угоди про митну оцінку, він зазначив, що Наказу № 74 включив в себе Пояснювальну записку до Статті 15. Щодо включення до національного законодавства пояснювальних положень стосовно Статті 9, він послався на Статтю 17 (частина 3) Закону України «Про єдиний митний тариф».
Він зазначив, що право на оскарження рішень органів митниці передбачається Статтею 393 Митного кодексу. Скарга на постанову митниці регіонального підпорядкування може бути подана до відповідної регіональної митниці, рішення якої може бути оскаржене в Держмитслужбі. Одночасно особа, яка подає скаргу, може також звернутися до місцевого суду за місцезнаходженням митниці, яка винесла постанову. В такому випадку розгляд скарги митним органом вищого рівня припиняється у разі, коли місцевий адміністративний суд приймає скаргу до розгляду. Порядок оскарження постанови до суду визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами. Більше того, положення про порядок оскарження було в повній мірі відображено у змінах до Митного кодексу (Стаття 264). Адміністративні рішення в галузі митної оцінки сьогодні публікуються у виданнях «Митна справа», «Митний брокер», «Митна газета» і «Митна паралель». Рішення судів опубліковуються у виданні «Судова практика Верховного суду України у господарських справах». До Митного кодексу були внесені зміни, якими передбачається обов’язкове опублікування адміністративних та судових рішень в галузі митної оцінки. З дати вступу до СОТ, рішення суду, зокрема в галузі митної оцінки, будуть розміщуватись на Інтернет-сайті Державної митної служби.
Представник України додав, що Стаття 273 Митного кодексу передбачала, що «довільні або недостовірні дані про ввезення товару в Україну» не можуть використовуватись для визначення митної вартості. Стаття 264 не дозволяє Митній службі України стягувати з імпортера платню за перевірку Митною службою задекларованої вартості товару, що імпортується, просто зазначає, що витрати, зазнані імпортером у зв‘язку з визначенням митної вартості та поданням додаткової інформації до Митної служби, не можуть бути відшкодовані Митною службою. Обмінний курс, встановлений Національним банком України на дату початку митного оформлення, є курсом, що використовується Митною службою. Стаття 30 Закону України «Про інформацію» містить загальне положення, згідно з яким дозволяється розголошення конфіденційної інформації згідно з постановою суду або у процесі кримінального розслідування, яке проводять правоохоронні або податкові органи, конфіденційна інформація може бути розголошеною, якщо така інформація представляє собою особливий інтерес для громадськості і збереження її у таємниці може загрожувати здоров‘ю або життю громадян – наприклад через низьку якість продуктів харчування та товарів широкого вжитку. Стаття 263 Митного кодексу передбачає, що конфіденційна інформація може бути використана Митною службою виключно для митних цілей і не може розголошуватися без спеціального дозволу декларанта.
Він погодився з тим, що критерії «країни походження» та «виробника товару» не були відображені в пунктах 2(а) та 2(б) Статті 15 Угоди про митну оцінку. Разом з тим він зазначив, що згідно з пунктом 2(г) Статті 15 товари не вважатимуться ідентичними або подібними, якщо вони не були вироблені в тій самій країні, що й товар, який оцінюється, тоді як Стаття 2(д) передбачає, що товари вироблені іншим виробником можна брати до уваги лише у разі відсутності ідентичних або подібних товарів, вироблених тим самим виробником, що і товар, який оцінюється. Тому він дотримувався тієї точки зору, що положення Митного кодексу, яке враховувало критерії «країни походження» та «виробника товару» для визначення ідентичності або подібності товарів, не було у протиріччі з положеннями Угоди про митну оцінку.
Щодо дотримання Україною вимог GAAP (Generally Accepted Accounting Principles, загальновизнані західні стандарти бухгалтерського обліку та звітності, що застосовуються у США та деяких інших країнах), він сказав, що Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» забезпечує дотримання підприємствами, заснованими в Україні, бухгалтерських методів, що не суперечать міжнародним фінансовим стандартам. Проект ТАСІС, який виконувався в 2003-2004 роках, підтвердив, що бухгалтерські стандарти в Україні базуються на міжнародних стандартах фінансової звітності. Вимоги щодо використання загально визнаних принципів бухгалтерського обліку будуть передбачені в законі про прийняття приміток щодо тлумачення.
Що стосується випадків, коли вартість операції не виглядає точною або адекватною, він послався на застосування методів оцінки, визначених Митним кодексом України. Він додав, що Митна служба створила базу даних для пошуку та аналізу інформації про ціни, яка використовуються як допоміжний засіб при застосуванні другого та третього методу оцінки митної вартості (зі ідентичними та подібними товарами). Українське законодавство передбачає також консультації між митними органами та декларантом з метою визначення митної вартості. Він підтвердив, що Україна не використовує ніяких переліків товарів для визначення імпорту з високим рівнем ризику або індикативних цін для ініціювання подальшої перевірки товарів. В Україні нема ніяких спеціальних процедур, які б спиралися на переліки товарів або індикативних значень вартості, для застосування у подібних ситуаціях. Він також підтвердив, що Митна служба України не використовує «Посібників з довідковою інформацією» інших країн. Він додав, що Стаття 271 Митного кодексу містить положення про вирахування від вартості операції, які, на його думку, цілком відповідають вимогам Статті 5 Угоди про митну оцінку. Відповідаючи на запитання, представник України визначив, що 5 вересня 2007 року Україна прийняла Наказ Державної митної служби України №734 „Про визначення вартості мита на носії інформації, що містять програмне забезпечення для обладнання з обробки даних» з метою запровадження пункту 2 Рішення про оцінку носіїв даних з записаним на них програмним забезпеченням для обладнання з обробки даних (Рішення 4.1)
У відповідь на питання члена Робочої групи щодо відповідності положень про мінімальні ціни, які містяться в Законі України «Про державну підтримку сільського господарства України» № 1877-IV від 24 липня 2004 року, методу митної оцінки, який передбачений в Статті 273 Митного кодексу, представник України зазначив, що Закон «Про державну підтримку сільського господарства України» не передбачає обов’язкове застосування мінімальних закупівельних цін на імпортні товари. Мінімальні закупівельні ціни використовуються як показник для здійснення ринкового втручання, яке спрямоване на підтримку національних виробників сільськогосподарської продукції. Він наголосив, що цей тимчасовий захід спрямований на недопущення або припинення формування спекулятивних цін або цін за зговором в сільськогосподарському секторі у випадках неефективності процедур державної інтервенції. Він зазначив, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України»« № 401-V від 30 листопада 2006 року, положення щодо застосування мінімальних закупівельних цін до імпорту, а також застосування імпортних або експортних квот були скасовані.
Член Робочої групи висловив занепокоєння з приводу Протоколів про співпрацю, підписаних Державною митною службою та вітчизняними імпортерами м’яса. Згідно з цими Протоколами, угоди з цими імпортерами можна брати за основу для визначення митної вартості м’яса, яке ввозиться іншими імпортерами (подібні домовленості були укладені і по відношенню до риби). Цей Член робочої групи зазначив, що ці домовленості порушують Статтю VII:2(a) ГАТТ. У відповідь представник України сказав, що ці протоколи не були зареєстровані в Міністерстві юстиції і тому не встановлюють обов’язкових правил для визначення митної вартості такої продукції. З його точки зору ці домовленості були спрямовані на спрощення митних процедур та посилення співпраці. Він підкреслив, що митна вартість товарів визначається у відповідності з положеннями Митного кодексу (Статті 266-274).
Представник України підтвердив, що з дати вступу до СОТ Україна застосовуватиме положення СОТ, які стосуються митної оцінки, в тому числі Угоду про застосування Статті VII ГАТТ 1994 року та Додаток I (Пояснювальна записка) та пункт 2 Рішення про оцінку носіїв інформації, які містять програмне забезпечення для обладнання з обробки даних (Рішення 4.1), яким передбачається, що оцінка програмного забезпечення базується на вартості носія. Він зазначив, що Україна не буде використовувати будь-яку форму посилання на інші ціни або мінімальні ціни або фіксовану оцінку з метою оцінки імпорту, а також що всі методи оцінки, які використовуються, відповідають методам, що передбачені в Угоді СОТ про застосування Статті VII ГАТТ 1994 року. Робоча група взяла це повідомлення до уваги.
