Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності грущинський І. М., Кравчук В. М пограничний Є. П. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності. Науково-практичний посібник. Львів, Престиж-Інформ, 2000. 268 с

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 19

- на товариство, яке прав кредитора не порушувало. Це, щонайменше, не логічно.

Вважаємо, що порядок звернення стягнення на частку необхідно уніфікувати

стосовно всіх типів господарських товариства (звичайно, за винятком

акціонерних). Звернення стягнення на частку в господарському товаристві

повинно стати одним з засобів примусового виконання і передбачатися

цивільним процесуальним законодавством.

Необхідно, зокрема, мати на увазі, що звернення стягнення на частку

допускається лише за рішенням суду. При цьому товариству або іншим

учасникам надається право сплатити погоджену вартість частки, що

виділяється. І лише при умові, що товариство або інші учасники не

виплатили кредиторам вартість частки боржника, можливе звернення

на неї стягнення.

Цивільне процесуальне законодавство України не визначає особливостей

при зверненні стягнення на частку у товаристві. Застосовуються ч.

2, 3 ст.379, 380, 388 ЦПК України, яких. однак, замало для чіткої

регламентації цього непростого процесу.

На відміну від російського законодавства, яке передбачає звернення

стягнення на частку шляхом продажу її з прилюдних торгів, ч.2. ст.

57 Закону України лПро господарські товариства» визначає необхідність

попереднього виділення частки. Вважаємо це цілком виправданим. Звернення

стягнення безпосередньо на частку можливе у тому випадку, якщо частка

визначена у конкретному неподільному об'єкті права власності, наприклад,

при спільній частковій власності на будинок. Частка в статутному фонді не є річчю. До моменту її виділення вона виражає лише певні

!!77

права учасників. Тому зверненню стягнення на частку обов'язково передує її

виділення.

Стосовно можливості звернення стягнення на внески боржників у статутний

фонд господарського товариства Вищий арбітражний суд України дав

відповідь у п 11 листа № 01-8/106 від 07.03.96 лПро деякі питання

практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні

суперечок». Дозволимо собі

навести Ті повністю.

л 11 Відповідно до статей 12 та 13 Закону України "Про господарські товариства

засновники та учасники товариства вносять у статутний фонд внески,

зокрема, у вигляді будинків, споруд, обладнання, цінних паперів,

грошових коштів, які

залишаються їх власністю.

Крім того засновники або учасники товариства можуть передати йому майно

увласніс відсутності у боржника достатніх коштів для задоволення

обгрунтованих вимог кредиторів, останні мають право вимагати звернення

стягнення на майно (грошові кошти) боржника, які належать йому у

вигляді внесків у статутний фонд як засновнику або учаснику господарського товариства.

Що ж до майна, яке боржник передав у власність господарського товариства,

то на це майно не може бути звернено стягнення за його зобов'язаннями.

При цьому слід мати на увазі деякі особливості правового регулювання цього

питання.

Так якщо особа є засновником (учасником) товариства з обмеженою

відповідальністю то його внесок складає частину статутного фонду

і хоча він не втрачає права власності на цю частку, згідно з, статтею

57 Закону України "Про господарські товариства" звернення стягнення

ча цю частку не допускається.

З метою задоволення своїх вимог за рахунок частки боржника у статутному

фонді такого товариства кредитор перш за все має звернутися до товариства

з вимогою про виділення частки боржника у порядку, передбаченому статтею 55

цього Закону.

Якщо товариство ухиляється від задоволення цієї вимоги, кредитор засновника

(учасника) товариства вправі звернутися до арбітражного суду за захистом своїх

прав та охоронюваних законом інтересів.

Крім звернення стягнення на частку боржника у статутному фонді товариства,

кредитор вправі вимагати звернення стягнення на частку майна товариства.

належного боржникові пропорційно його частки у статутному фонді (стаття 54

Цей принцип звернення стягнення на майно (грошові кошти) боржника,

внесене до статутного фонду, застосовується до Товариства з додатковою

відповідальністю (останній абзац статті 65 Закону) та до повного

або командитного

товариства (статті 73 та 77 Закону».

Впадає в око невідповідність роз'яснення діючому законодавству.

По-перше, відповідно до ст 12 Закону України лПро господарські товариства»

товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками

у власність. Тому при внесенні внесків в статутний фонд засновник

втрачає на них право власності.

!!78

Яким чином внести гроші в статутний фонд товариства, щоб вони залишилися

власністю засновника? Засновник може внести внесок і шляхом передачі

товариству права користування природними ресурсами, будинками, спорудами

або обладнанням. Лише в тому випадку, якщо установчими документами

товариства обумовлено такий внесок, власником майна залишається засновник.

По-друге, внесок в статутний фонд і частка в статутному фонді не

одне й те саме. Внесок - це майно, що передається товариству у власність

або право користування майном. Частка - це процентний вираз вартості

внеску у відношенні до розміру статутного фонду. Власником майна,

що було внеском учасника, є товариство, воно ним і розпоряджається.

Тому учаснику не належить майно у вигляді внесків в статутний фонд.

По-третє, виходячи з ч.7 роз'яснення, кредитор повинен перш за все

звернутися до товариства з вимогою про виділення частки боржника.

І якщо товариство ухиляється від такої вимоги, кредитор засновника

(учасника) товариства має право звернутися до арбітражного суду

для захисту своїх прав та інтересів, що охороняються законом. По

суті це означає, що арбітражні суди не розглядатимуть суперечки без попереднього врегулювання з товариством вимоги про виділення

частки. Тобто встановлюється, так званий, претензійний порядок доарбітражного

врегулювання суперечки між кредитором засновника (учасника) і товариством.

Відповідно до ч.2 ст.6 Арбітражно-процесуального кодексу метою

подання претензії є врегулювання суперечки між підприємством, чиї

права і законні інтереси порушено, і порушником цих прав та інтересів.

З цього випливає, що до заявлення претензії між сторонами повинні

існувати певні правовідносини і права однієї сторони повинні бути

порушені другою стороною. Постає питання: чи е товариство порушником

птев та інтересів кредитора засновника (учасника) товариства? Ні,

оскільки між нлми немає жодних правовідносин. Крім того, зі змісту

ч.2 ст.57 Закону України "Про господарські товариства" не випливає,

що вимога про виділення частки повинна адресуватися товариству.

Вищий арбітражний суд України витлумачив її розширено, створивши,

по суті, нову норму.

По-четверте, з останнього абзацу наведеного роз'яснення видно, що

Вищий арбітражний суд помилково застосовує лпринцип звернення стягнення

на майно (грошові кошти) боржника внесене до статутного фонду»,

замість принципу звернення стягнення на частку в майні товариства.

Засновники, як правило, не намагаються створювати великий статутний

фонд, бо розмір внеску виз'начае ступінь їх ризику. Існують товариства

з статутними фондами в 0,5 гривень, 375 гривень. Тому застосування

принципу Вищого арбітражного суду України дозволить кредиторам отримати

лише частину від 0,5 або 375 гривень. Одним словом, таке роз'яснення

не на користь кредиторів.

Внаслідок звернення стягнення на частку відбувається зменшення кількості

учасників, що повинно супроводжуватися державною реєстрацією відповідних

змін до установчих документів.

Для державної реєстрації змін в установчих документах, пов'язаних

із зміною складу учасників в зв'язку із зверненням стягнення на

частку, необхідно подати:

1) оригінал статуту та установчого договору (для відмітки про внесення

змін (доповнень):

!!79

2) три примірники змін до установчих документів (або їх нову редакцію)

- з них два оригінали, а один - нотаріально засвідчена копія;

3) копія рішення суду про звернення стягнення на частку;

4) реєстраційну картку;

5) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%;

30% - реєстраційний орган.

!!80

4,3.2.7. лКУПІВЛЯ-ПРОДАЖ» ПІДПРИЄМСТВ.

В діловій практиці застосовується і набуває все більшого розповсюдження,

так звана, лкупівля-продаж підприємств». Зміна складу учасників

шляхом вступу нових та одночасного виходу попередніх учасників використовується

як механізм, іі|о забезпечує такий лпродаж». Слово лпродаж» взято

в лапки, оскільки воно лише умовно може бути застосовано до процесу

зміни складу учасників. З правової точки зору, повна зміна складу

учасників не є купівлею-продажем, оскільки товариства є самостійними

суб'єктами права і не можуть бути об'єктами угод.

На практиці придбання товариств здійснюється з огляду на певні переваги,

в порівнянні зі створенням нового підприємства. Основні з них:

1) можливість використання пільг, які має підприємство, що купується;

2) купівля підприємства з метою контролю над певним майном (майновими

правами), належним цьому підприємству;

3) проникнення на новий ринок (наявність у фірми ліцензій, іміджу,

збутової мережі);

4) терміновість:

5) інвестування коштів у бізнес, який провадить підприємство, що купується;

6) уникнення необхідності формувати статутний фонд в господарських товариствах.

лПродаж» полягає у повній зміні складу учасників товариства. Здійснюється

така заміна, як правило, шляхом вступу нових учасників і одночасного

виходу попередніх з перерозподілом часток учасників, які вийшли,

між новими. Можливе застосування також процедури відступлення часток

всіма учасниками на користь третіх осіб. Цей шлях має певні переваги,

оскільки в договорах про відступлення часток фіксуються цивільно-правові

зобов'язання попередніх учасників перед новими. Натомість, протоколом,

як правило, не обумовлюються фінансові взаємовідносини між "старими"

і "новими" учасниками.

Сама по собі зміна складу учасників товариства не зумовлює необхідності

перереєстрації товариства. Установчі документи викладаються в новій

редакції і затверджуються зборами учасників товариства. Якщо новими

учасниками є фізичні особи, установчий договір посвідчується нотаріально.

Вважаємо, що процедура зміни складу учасників підприємств повинна

регулюватися на рівні закону, а не визначатися лише практикою застосування.

Необхідно, в першу чергу, встановити вимоги як до змісту, так і

до форми договору про відчуження корпоративних прав. За законодавством

більшості країн вона має бути нотаріальною.

Якщо законом передбачено хоч якийсь механізм купівлі-продажу товариств,

то процедура купівлі приватних підприємств не врегульована зовсім.

Основною проблемою є предмет договору - що продається:

!!80

1) підприємство як таке,

2) майно підприємства,

3) корпоративні права (право на управління та отримання прибутку)

? В більшості проаналізованих випадків на практиці віддавали переваг/другому

і третьому варіантам. Перший варіант неприйнятний, оскільки підприємство

є суб'єктом права, отже, об'єктом угод бути не може.

При другому варіанті продаж відбувається шляхом відчуження майна

підприємства на користь покупця. В договорах так і пишуть: лПродавець

продає, а Покупець купує майно приватного підприємства лX», що складається

з........ Майно

підприємства при цьому ототожнюється з самим підприємством. Така

практика склалася за аналогією приватизації цілісних майнових комплексів

державних підприємств. Так, відповідно до ст.23 Закону України лПро

внесення змін і доповнень до Закону України "Про приватизацію невеликих

державних підприємств (малу приватизацію)» від 15 травня 1996 року

право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу,

який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного

органу приватизації. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає

нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст.22 цього ж закону право

володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить

до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Після придбання об'єкта його новий власник стає правонаступником

прав і обов'язків приватизованого підприємства.

Вважаємо, що продаж приватних підприємств за аналогією існуючому порядку продажу - майна

державних підприємств під час приватизації неможливий. У всіх приватизаційних

законах об'єктом приватизації є підприємство як цілісний майновий

комплекс, а не державне підприємство як юридична особа. Тобто підприємство

розглядається як об'єкт, а не суб'єкт права Власником майна підприємства,

що приватизовується, є держава або відповідна адміністративно-територіальна

одиниця. Державні підприємства володіють, користуються і розпоряджаються

закріпленим за ними майном на праві повного господарського відання,

що прямо визначено ст.37 Закону України лПро власність». Від імені

держави повноваження власника реалізують органи, уповноважені управляти

державним майном, зокрема Фонд державного майна України та його

регіональні відділення. Тому відповідні регіональні відділення і

представництва Фонду державного майна та органи приватизації, створені

місцевими Радами виступають продавцями майна державних підприємств.

Вони діють від імені власника в силу закону, тому і мають право

продавати державне майно, закріплене'за державними підприємствами.

Інші відносини складаються при продажу приватних підприємств. Відповідно

до ст.3 Закону України лПро власність» юридичні особи визнаються

суб'єктами права власності. Винятками є ст.37 і 38 цього ж закону,

що передбачають особливий режим майна, закріпленого за державними

підприємствами, установами, організаціями. Приватне підприємство

є юридичною особою і є власником свого майна. Засновник не має права

власності на майно підприємства, а тому не має права його відчужувати.

Продаж майна, належного підприємству, здійснюється саме підприємством

в особі органу управління (директора), а не засновником.

!!81

Якщо директор не призначається, то функції органу підприємства виконує

сам засновник. Але і в цьому випадку він діє не від свого імені,

а від імені підприємства як його орган. З правової точки зору продаж

майна приватного підприємства не призводить до зміни власника підприємства.

Підприємство (суб'єкт права власності) і його майно (об'єкт права

власності) - не одне і те ж саме. Тому немає жодних підстав вважати

новим власником підприємства покупця усього його майна. Крім того,

у разі продажу майна підприємства покупець повинен сплатити кпшти

підприємству, а не засновнику. А як бути, наприклад, у тому випадку,

коли приватне підприємство майна не має, а має лише право вимоги

за контрактами, які будуть виконані через рік і, можливо, принесуть

великі прибутки? Як бути у випадках продажу новостворених приватних

підприємств, які ще не встигли набути майно? Можна дорікнути, мовляв,

підприємство має печатку, штампи, які і є його майном. Але і з

цим важко погодитися. Печатка не є майном. Це невідчужуваний реквізит

юридичної особи. А відтак, вона не може бути об'єктом цивільно-правових

угод, не може продаватися. Крім того, приватне підприємство існує

з моменту його Державної реєстрації, тобто і до виготовлення печатки.

Відповідь треба шукати в іншому. Законодавство більшості країн не

передбачає приватного підприємства як окремої форми організації

бізнесу. Як правило, підприємство, що створюється однією особою,

набуває форми товариства з обмеженою відповідальністю. Створення

таких товариств передбачено зокрема у ФРН, Франції, Чехії, Угорщині,

Російській Федерації та ін. По такому шляху пішли і розробники

проекту Цивільного кодексу України. Вважаємо, що для визначення

порядку відчуження приватного підприємства не має принципового значення

різниця між товариством з обмеженою відповідальністю і приватним

підприємством. Концепція має Бути єдина.

Взаємозв'язок засновника (учасника) і підприємства виражається у

корпоративних правах. Відповідно до п.1.8. Закону України лПро внесення

змін до Закону України лПро оподаткування прибутку підприємства

від 22.05.1997р. корпоративні права - право власності на частку

(пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права

на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Між приватним підприємством і його засновником корпоративні відносини

теж існують: засновник має право здійснювати управління підприємсгвом

і отримувати частину його прибутку. У товариствах воно виражається

в акціях, частках. У приватних підприємствах корпоративний зв'язок

фіксується у статуті, що містить дані про засновника. Можливість

відчуження корпоративних прав передбачена законом стосовно господарських

товариств, наприклад, ст.53 Закону України лПро господарські товариства».

Здійснюючи лпродаж» підприємства, засновник відчужує не майно, а

своє корпоративне право по відношенню до підприємства. Відчуження

корпоративних прав не призводить до зміни власника майна підприємства.

Ним залишається приватне підприємство. Вважаємо, що зміна власника

приватного підприємства можлива лише у зв'язку з відчуженням корпоративних

прав. лПродаж» приватних

!!82

підприємств за своєю правовою сутністю це те ж саме, що й відступлення

частки в статутному фонді господарського товариства. Зразок договору

наведений у додатках.

4.3.2.8. ПРИДБАННЯ ЧАСТОК ТОВАРИСТВОМ.

Повністю оплачена частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю

може бути придбана самим товариством. У цьому випадку товариство

зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам у строк,

що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку,

а також голосування і визначення кворуму у вищому органі провадяться

без урахування частки, придбаної товариством. Необхідно зважати

на те, що товариство не може придбати всі частки. В такому випадку

не можлива була б робота зборів учасників, оскільки частка належна

товариству не дає права голосу.

Законом не визначено правових наслідків прострочення річного строку

передачі належної товариству частки іншим учасникам або третім особам.

Чи може товариство, припустимо, передати частку третій особі після

спливу річного терміну? Не знайдемо ми однозначної відповіді на

це питання і у зарубіжному законодавстві. За російським законодавством,

частка, належна товариству і не реалізована у встановлений строк,

погашається, а статутний фонд (капітал) підлягає зменшенню на вартість

частки (ст.24 Закону Російської Федерації лПро товариства з обмеженою

відповідальністю»). Чеське законодавство забороняє товариству набувати

власні паї (з120 Торгового кодексу 1991р.). Угорське - встановлює

максимальну кількість паїв, що можуть бути придбані товариством

- 1/3, але не зобов'язує товариство здійснювати їх відчуження (зз179,

180 Закону про господарські товариства 1988р.).

Вважаємо, що немає потреби регламентувати строк передачі частки,

належної товариству, іншим учасникам або третім особам. Це справа

самого товариства. Але регламентація необхідна щодо придбання товариством

своїх часток. Видається, підставами для придбання частки повинні бути:

Blog

Содержание