Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2 класи

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 ... 21

ПРОГРАМА

1 клас

Зацікавити, захопити дітей музикою — корінне питання, яке вчитель мусить постійно вирішувати на уроці музики в 1 класі. Залучення першокласників до музики можна уподібнити до побудови фундаменту, на якому виростуть тематичні поверхи наступних класів. Тому важливим завданням уроків музики в 1 класі є послідовне й систематичне збагачення музичного досвіду дітей, виховання в них навичок сприймання і виконання музики.

Успіх музичного виховання першокласників залежить від урахування вчителем вікових особливостей дітей-шестиліток, володіння методикою роботи з ними.

Підготовленість першокласника до шкільного життя визначається культурним рівнем сім'ї, соціальним середовищем, розвитком масових засобів інформації. В цьому віці багатшим стає емоційне життя дітей, нагромаджується певний життєвий і художній досвід, значного рівня досягає мовний розвиток. Діти спроможні розповісти про почуте і побачене, висловити свої враження від якоїсь події, викласти свої думки, відчути виразність епітетів і порівнянь.

Відносно добре розвинута наочно-образна пам'ять дітей: вони легко запам'ятовують те, що їх особливо вражає, що безпосередньо пов'язане з їхніми інтересами. Помітними стають вияви словесно-логічної пам'яті — діти краще запам'ятовують зрозумілий матеріал.

Водночас слід пам'ятати, що шестиліткам властива легка збудливість, ранимість психіки, нестійкість мимовільної уваги й пам'яті, несформованість, тендітність усього організму, швидка стомлюваність, імпульсивна активність, прагнення до ігрової діяльності, яка для них ще залишається змістом життя. Ця особливість визначає необхідність урізноманітнення діяльності дитини, ії постійної активізації шляхом постановки нових і цікавих завдань, чергування форм індивідуальної й колективної роботи тощо.

Спостерігаються значні відмінності в музичному розвитку дітей залежно від їхніх індивідуальних особливостей. Одні з них "музичні" за всіма показниками, інші відрізняються своєрідним поєднанням окремих музичних здібностей. Так, здатність сприймати і переживати музику може поєднуватися з посередніми голосовими даними; добрий розвиток музичного слуху не завжди супроводжується схильністю до творчості; одні діти можуть слухати музику не відволікаючись, інші не уявляють, що це таке — спеціально слухати музику тощо.

Водночас можна виокремити й загальні риси музичного розвитку, властиві першокласникам:

1. Діти мають певний досвід спілкування з музикою, різноманітнішою стає музична діяльність. Виконання пісень і танців, утілення музично-ігрових образів у русі набуває виразності, що свідчить про змогу учнів передати своє ставлення до музики. У них з'являються улюблені пісні, танці, ігри, вони здатні навіть мотивувати свої музичні вподобання, оцінювати твори, виявляти художні інтереси.

У дітей помітними стають вияви музичних здібностей, особливо у сфері мелодійного слуху. Учні можуть пізнати знайому пісню, визначити характер музики, виділити найяскравіші засоби музичної виразності. У них поступово налагоджується вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття — більшість дітей здатна розрізнити високі й низькі звуки в інтервалах квінти, кварти, терції.

2. У сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм доступні такі основні жанри, як пісня, танець і марш, близька музика зображального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги першокласників, твори повинні бути невеликими за обсягом, з яскравим музичним образом.

3. У сфері співу можливості дітей залежать від попередньої музичної підготовки: їх співацький діапазон може складатися від кількох звуків до октави і більше. Водночас у всіх дітей голосовий апарат ще не сформувався, дуже тендітний, змикання складок крайове. Це вимагає обережного й послідовного розвитку діапазону голосу, обмеження сили звучання.

4. У сфері творчості можливості першокласників такі: вони легко відгукуються на різні творчі завдання, можуть імпровізувати на заданий образ, створювати ритмічні й мелодичні імпровізації на дитячих музичних інструментах, інсценізувати знайому пісню або інструментальну п'єсу зображального характеру.

Підкреслимо, що в межах означених можливостей у першокласників спостерігаються значні індивідуальні відмінності, пов'язані з фізіологічними особливостями, станом здоров'я, умовами життя і діяльності. Відтак і готовність дитини до навчання в школі може бути різною.

Особливості загального й музичного розвитку дітей шестилітнього віку визначають конкретний зміст та методику навчання і виховання на уроках музики.

Для першокласників навчання є новим видом діяльності. Тому великого значення набуває адаптаційний період, який проходить повільно й нелегко. Вже з перших уроків слід привчати дітей до правил поведінки на уроці, до того, що під час звучання музики не можна займатися сторонніми справами, розмовляти. Коли в класі звучить музика, ніхто не повинен піднімати руку, навіть коли він готовий відповісти на поставлене вчителем запитання.

У навчанні першокласників важлива роль належить ігровим прийомам, змінам ситуацій, чергуванню слухових і моторно-рухових дій, використанню наочності, поєднанню живого виконання музики із записом.

Тематика програми 1 класу дає змогу залучати дітей до активної музичної діяльності, спрямовувати їхнє музично-естетичне виховання протягом навчального року. Послідовність тем у програмі визначається завданням розвитку в дітей здатності до співпереживання тих почуттів і думок, які виражає музика, до осягнення художньо-образної суті музичного мистецтва в найпростіших утіленнях; необхідністю засвоєння музичної мови.

Теми програми взаємопов'язані між собою й орієнтують учителя на формування музичного сприймання у процесі різноманітної музичної діяльності дітей: у співі, слуханні музики, грі на дитячих музичних інструментах, виконанні ритмічно-танцювальних рухів тощо. Саме різноманітність видів музичної діяльності на уроках робить їх особливо привабливими, дає можливість усім дітям так чи інакше виразити своє ставлення до музики, активізує дитячу моторику.

Програма не вимагає, щоб першокласники оперували спеціальними термінами, адже їм доступні лише початкові узагальнення. Тому знання про музику, які діти здобувають, повинні безпосередньо пов'язуватися з їхніми практичними діями.

Уроки музики будуються залежно від конкретного змісту: як правило, діти на уроці слухають два—три твори, співають поспівки й пісні, виконують танцювальні рухи й ведуть танки, беруть участь у музичній грі, в інсценуванні пісень. Вчитель повинен вести урок як живу, вільну імпровізацію (звичайно, ретельно підготовлену), постійно пам'ятаючи про свій обов'язок — виховувати в дітей музичну культуру.

Доцільно починати урок з входу дітей до класу під звуки музики (маршу або танцю), що створює відповідний емоційний фон, націлює їх на уважне вслуховування в музику і вираження її характеру в рухах, виробляє навички координації найпростіших рухів рук і ніг під музику.

Навчаючи співу, прийомів музикування, слід спиратися на вроджену здатність дітей до наслідування. Однак наслідувальний спосіб навчання, якщо лише ним обмежитися, легко набуває бездумного характеру. Тому треба заохочувати дітей до вільного вираження у співі та грі власних почуттів і уявлень, вчити стежити за розвитком музики, обмінюватися враженнями, порівнювати твори, виражати їх зміст пластичними рухами. Головне, не давати дітям готових оцінок і суджень, які вони мають запам'ятати, а ставити їм запитання, на які б вони самостійно знаходили відповіді.

Вимоги вчителя щодо характеру звучання та інших практичних завдань будуть зрозумілішими дітям, якщо вони випливатимуть з художнього образу пісні чи поспівки. Слід частіше залучати дітей до оцінки якості співу (власного чи ровесників), прагнути до певної завершеності у виконанні. Це допоможе учням відчути насолоду від власного і колективного співу.

На уроках також розучуються танцювальні рухи, танки, інсценізації, засвоюються прийоми гри на дитячих музичних інструментах, причому, основна увага спрямовується на те, щоб діти у своїх рухах виражали пластичний відгук на музику. Слід прагнути до невимушеності й виразності рухів, їх тісного зв'язку з музикою. Важливо заохочувати використання засвоєних раніше елементів танцю у музичних іграх, створення власних рухів, привчати дітей реагувати на зміну контрастних побудов, підкреслювати за допомогою рухів особливості фразування, динаміки, ритму. У цьому виявляється танцювальна творчість дітей.

Використання дитячих музичних інструментів вносить в урок цікавий елемент гри. Наприклад, весь клас може брати участь у виконанні українського народного танцю "Аркан", підкреслюючи грою на бубні початок фраз, виконуючи на "стукалочках" ритмічний рисунок, проплескуючи пульс танцю тощо.

При виборі музичних інструментів, визначенні ритму й характеру звучання акомпанементу завжди слід виходити з особливостей конкретного твору.

Робота над поспівками й піснями включає в себе різноманітні завдання з розвитку музичного слуху, голосу, музично-ритмічного почуття. Цьому сприяють музично-ритмічні вправи, які спираються на слухові відчуття в єдності із зоровими та моторними. Малюнки, жести, танцювальні рухи допомагають учням засвоїти поняття про високі й низькі, довгі й короткі звуки, визначити напрям руху мелодії.

Виховуючи в учнів відчуття пульсації під час слухання маршів, танців і пісень, корисно запропонувати їм виконання різноманітних рухів: крокування, плескання, відстукування, вільного диригування тощо. При виконанні пульсу дзвінкішим ударом виділяти сильну частку, глухішим — слабку.

Паралельно з вихованням відчуття метричної пульсації в дво-, тридольних розмірах слід розвивати вміння розрізняти на слух і в умовному графічному запису довгі й короткі звуки, їх найпростіші сполучення. Пояснення ритмічних одиниць доцільно розпочати з порівняння пульсації й ритмічного рисунка пісні. Термінів чверть і восьма поки що слід уникати, користуючись назвами ритмічних складів та і ті-ті (дон, ді-лі).

3 метою розвитку музичного слуху першокласників доцільніше використовувати елементи відносної сольмізації. Виховання дітей буде успішним лише у тому разі, коли вчитель свідомо працюватиме над розвитком здібностей учнів, якщо його цікавитиме не сама по собі сольмізація і точне застосування ручних знаків, а ті можливості, які відкриває метод релятивної сольмізації.

Виховання мелодійного слуху рекомендується починати з інтонації в двоступеневому звукоряді (малої терції ЗО — ВІ), потім переходити до трихордових (ЗО — ВІ — РА) і тетрахордових (ЗО — ВІ — РА — ЙО) інтонацій. Поспівки виконувати із самого початку в різних тональностях, із транспонуванням угору й униз, що сприятиме усвідомленню дітьми тотожності інтонацій незалежно від висоти виконання.

Крім назв ритмічних складів, застосовуються також ручні знаки ладових ступенів, які дають змогу наочно зображати звуковисотний рух мелодії з переданням ритму й водночас виразного характеру руху (плавного або уривчастого, спокійного або енергійного).

Слід прагнути до того, щоб звучання певної мелодії асоціювалося у свідомості учнів із зовнішнім рисунком запису її на дошці — на нотному стані. Спів по нотах вимагає постійного настроювання слуху в ладі, темпі й розмірі.

Від якості музичних занять у 1 класі значною мірою залежить музичний розвиток молодших школярів у наступних класах. При цьому вчитель не має прагнути до вирівнювання учнів у їх музичному вихованні, оскільки це неодмінно приведе до гальмування розвитку частини дітей. Приділяючи особливу увагу тим дітям, які менш обдаровані музично, він повинен всіляко сприяти розвитку дітей обдарованих, ставити перед ними індивідуальні завдання. Вимогливість до учнів відповідно до їх здібностей є однією з умов підтримки одних, і запобіганням "зірковій хворобі" — інших, музично обдарованих дітей.

Молодший шкільний вік багатий на приховані можливості розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Однаково недопустимо вважати першокласників менш розвиненими, ніж вони є насправді, як і перебільшувати їхні можливості. Вдумливе ставлення до вікових особливостей фізичного і психічного розвитку дітей дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців здійснювати їхнє музичне навчання і виховання.

I СЕМЕСТР

Тема. Які почуття передає, про що розповідає музика (16 годин).

Основні завдання: навчити дітей відчувати емоційний зміст і характер музичних творів різних жанрів, розпізнавати життєвий зміст музики, виділяти ознаки зображальності у творах, де вони яскраво виражені через залучення дітей до різноманітної музичної діяльності; закласти основи елементарних виконавських умінь і навичок.

Вокальні вправи

Поспівки "У школу", "Ходить квочка", "Тук, тук, чобіток", "Зозуле рябенька" .

Твори для хорового співу

М.Дремлюга. "Ми йдемо сьогодні в клас"; В.Верховинець. "Печу, печу хлібчик"; українські народні пісні "Веселі гуси", "Ходить гарбуз по городу"; З.Левіна. "Що нам осінь принесе?"; А.Філіпенко. "То сніжинки, мов пушинки"; українські щедрівки "Я маленький хлопчик", "Щедрівочка щедрувала"; В.Верменич. "Запросини Діда Мороза".

Твори для слухання

В.Подвала. Пісні-загадки "Білка", "Дятел", "Їжачок"; Л.Бетховен. Екосез до мажор; П.Чайковський. "Хвороба ляльки", "Нова лялька"; Й.-С.Бах. "Волинка", Менует ре мінор; В.Косенко. "Пасторальна", "Дощик"; М.Парцхаладзе. "Осінній дощик"; В.Косенко. "Не хочуть купити ведмедика"; Р.Шуман. "Сміливий вершник", "Дід Мороз".

Твори для музикування, виконання в русі

Українські народні танці "Гопак", "Козачок", "Метелиця"

II СЕМЕСТР

Тема. Про що і як розповідає музика (18 год)

Основні завдання: ввести учнів у світ музичної мови, на доступних, яскравих і захоплюючих зразках ознайомити із засобами музичної виразності (темп, динаміка, мелодія, метроритм, регістр, тембр тощо), дати уявлення про зв'язок характеру музики й засобів музичної виразності; розвивати виконавські вміння і навички учнів.

Вокальні вправи

Поспівки "Добрий день!", "Де ви були?", "Котилася торба", дитяча забавлянка "Гойда-да, гойда-да".

Твори для хорового співу

Б.Фільц. "Морозець"; Я.Степовий. "Сніжинка"; Р.Скалецький. "Білочка"; О.Швець. "Пісня про матір"; українські народні пісні в обробці Л.Ревуцького "Вийди, вийди, сонечко", "Ой єсть в лісі калина"; українська народна пісня "Подоляночка"; А.Філіпенко. "Зацвіла в долині"; українська веснянка "Ми кривого танцю йдемо".

Твори для слухання

П.Чайковський. "Танець феї Драже", "Баба Яга";

В.Косенко. "Не хочуть купити ведмедика", "Купили ведмедика"; С.Прокоф'єв. "Ходить місяць над лугами"; В.Сокальський. "Пташка"; Е.Гріг. "Пташка"; Р.Шуман. "Веселий селянин"; В.Барвінський. "Сонечко"; П.Чайковський. "Пісня жайворонка".

Твори для музикування, виконання в русі

Українські народна танці "Метелиця", "Аркан"; українські троїсті музики (на вибір учителя).

Додатковий матеріал

Австрійська народна пісня "Зозуля"; білоруська народна пісня "Савка і Гришка "; І.Беркович. "Українська мелодія"; В.Верменич. "Веселі чобітки", "Іде весна", "Повертайся, ластівко"; В.Верховинець. "Біла квочка ", "Ведмедик і лісові звірята "; Е.Гріг. "Похід гномів"; П.Козицький. "А вже красне сонечко"; А.Кос-Анатольський. "Саночки-санчата"; В.Косенко. "За метеликом"; С.Майкапар. "У садочку"; М.Сільванський. "Сумна пісня", "Комарики"; Я.Степовий. "Колискова"; К.Стеценко. "Вечірня пісня"; українська колядка "Коляд, коляд, колядниця"; українська щедрівка "Щедрівочка щедрувала"; українські народні пісні "Іди, іди, дощику", "Сопілка", "Край долини мак", "Щебетала пташечка"; українські народні пісні в обробці М.Леонтовича "Гра в зайчика", "Мак", "Женчичок-бренчичок"; українські народні пісні в обробці Я.Степового "Сорока-ворона", "Зайчик", "Господарство"; українська народна пісня в обробці К.Стеценка "Ой на горі жито"; українські троїсті музики; А.Філіпенко. "Новорічна ", "Берізонька".

2 клас

У 2 класі закріплюються, поглиблюються і розширюються музичні знання, вміння і навички, набуті у 1-му. За своїми фізіологічними і психологічними особливостями другокласники мало відрізняються від першокласників. Вони так само відчувають потребу в русі, мають обмежений обсяг уваги. Але якщо в попередньому класі учні набували знання, уміння і навички в основному в процесі гри, то в 2 класі ця форма роботи поступово відходить на другий план. Накопичений вже досвід робить процес музичного навчання більш свідомим.

У цьому класі продовжується робота стосовно сприймання головних жанрів музичного мистецтва (пісні, танцю, маршу) у їх зв'язку з життям, у виразному і зображальному значенні; сприймання музичних образів у їх взаємозв'язку, а музичної мови — як "будівельного матеріалу", з якого складається цілісний образ.

Тема першого семестру "Три типи музики — пісня, танець, марш" вводить учнів у світ найпоширеніших жанрів музичного мистецтва. Важливо, щоб учитель підходив до пісні, танцю й маршу не як до найпростіших та найдоступніших для дитячого сприймання жанрів, а як до основних сфер музичної образності, які пронизують усю класичну та сучасну симфонічну й камерну, вокальну й інструментальну музику. Тому так важливо розглядати кожен твір, що прозвучить на уроці, не як конкретний дидактичний матеріал, а як один із зразків музики, що звучить навколо нас.

Зміст теми "Про що говорить музика" поглиблює уявлення учнів про зв'язок музики з життям, допомагає їм повніше пізнати внутрішній світ людини, відчути красу навколишнього світу. 3 перших уроків слід цілеспрямовано виховувати в школярів здатність сприймати музику як мистецтво, виразне за своєю природою.

Усвідомлення школярами виразних і зображальних можливостей музики відбувається на основі сприймання ними емоційного змісту трьох сфер музики — пісні, танцю, маршу, що сприяє закріпленню тем попереднього семестру й підготовці до засвоєння нової теми — "Куди ведуть нас пісня, танець, марш").

У другому семестрі пісня, танець і марш сприймаються на вищому рівні. Вони стають надійними провідниками у будь-який жанр музичного мистецтва. У цьому семестрі ставиться завдання на основі набутих уявлень про різні елементи музичної мови сприйняти й осягнути їхнє виразне значення. Вслухаючись у музичну мову, учні повинні визначати своєрідність змісту музичних образів. Чільне місце на уроках посідає аналіз музичних творів, у ході якого учні зіставлятимуть і порівнюватимуть різні музичні твори, пов'язуватимуть музику з життєвими ситуаціями, намагатимуться з'ясувати, за якими ознаками вони розрізняють характерні особливості трьох сфер музики. Важливо, щоб осягнення художньої своєрідності музичних творів відбувалося в єдності їх змісту й форми.

Музичне сприймання другокласників майже не відрізняється від сприймання першокласників. Відмінності пов'язані насамперед зі збільшенням життєвого й музичного досвіду дітей. Нагадаємо, що до життєвого належить досвід мовний, моторний, емоційний, а також досвід зв'язку життєвих і музичних вражень. Музичний досвід набувається під час сприймання й осягнення музики, її виконання. Поглиблення сприймання у власне музичну сферу відбувається у дітей природним шляхом: від комплексного жанрово-ситуативного враження — до диференційованого сприймання музичних творів. При цілеспрямованому розвитку музичного сприймання учні набувають здатності до усвідомлення мелодизму музики, її ритмічної організації, емоційної узагальненості інтонаційного розвитку як найважливіших компонентів музичного мистецтва.

У музичному розвитку другокласників важливе місце посідає хоровий спів. Це не лише правильне емоційне і виразне виконання пісень, а й водночас активне засвоєння особливостей музичного мистецтва. Увесь процес навчання співу повинен сприяти активному, зацікавленому і творчому ставленню учнів до музики.

Правильний і красивий спів залежить від оволодіння учнями вокальними навичками (дихання, звукоутворення, дикція), які тісно пов'язані між собою. Якщо у попередньому класі закладалися лише основи співацької культури, то в 2 класі вокально-хорові навички ускладнюються: відбувається подальше їх формування і вдосконалення.

3 2 класу слід розпочати підготовку учнів до двоголосного співу. Як відомо, основою двоголосся є наявність гармонічного слуху, розвиток якого розпочинається вже в 1 класі. Продовжується вироблення у дітей навички розподілу слухової уваги. Для цього слід частіше використовувати співацькі вправи і пісні з супроводом, що не дублює мелодію.

Навичка виконання ритмічного двоголосся ускладнюється введенням ритмічного рисунка, що не дублює ритм пісні. Діти вчаться виконувати такий ритмічний акомпанемент водночас зі співом, продовжують виконувати вправи і пісні різними групами класу у вигляді переклички.

Імпровізація як вид музичної діяльності у 2 класі набуває більшого значення. Вокально-імпровізаційна творчість дітей ґрунтується на музичному сприйманні, умінні оперувати музично-слуховими уявленнями, творчій уяві, здатності комбінувати, змінювати, створювати щось нове на основі набутого музично-слухового досвіду. 3 огляду на введення нових ладових ступенів ЛЕ і НА, значно розширюються можливості імпровізування мелодій на засвоєних ладових ступенях (мажорна пентатоніка). Доцільними будуть такі види вокальної імпровізації, як імпровізування мелодій без тексту в заданому характері й мелодизація поетичних текстів ("музична розмова", мелодекламація, імпровізування мелодій у характері пісні, танцю, маршу, доспівування початої кимсь мелодії тощо).

Учні засвоюють знаки нотного запису, тривалості (чверть, восьма, половинна), паузи (чверть, восьма); поняття про такт і тактову риску, дво- і тридольні розміри; вчаться розрізняти мажорний і мінорний лади, співати по нотах та за ручними знаками поспівки й пісні з використанням ступенів ЙО — ЛЕ — ВІ — НА — ЗО — РА ( I— II — III — IV — V — VI); співати за абсолютною нотацією поспівки, які включають мажорний трихорд (I — II — III) з плавним рухом мелодії і з стрибком I — III і III — I; відтворювати ритмічне двоголосся.

На музичних заняттях у 2 класі доцільно ввести гру на сопілці. Це сприятиме залученню учнів до активних і захоплюючих форм музикування, розвитку музичного слуху, вихованню навичок ансамблевої гри, підготовці до двоголосного співу, практичному засвоєнню нотної грамоти.

Послідовність навчання гри на сопілці може бути такою:

гра поспівок на одній висоті — сі, ля, соль, сі бемоль. (Поспівки: "Тук, тук, чобіток", "Ходить квочка", "Їхав лис", "Сів шпак на шпаківню", "Раз, два, три, чотири" тощо;
гра поспівок у секундному співвідношенні. (Поспівки: "Тосі, тосі, тосяни", "Каркнув крук", "Печу, печу хлібчик", "Стоїть півень на току", "Ой весна, весна" тощо);
гра поспівок у терцієвому співвідношенні. (Поспівки: "Кумо, кумо, що варила?", "Зозуля рябенька", "Ходить квочка", "Котилася торба", "Пускайте нас", "Коломийка", "Щедрик, щедрик, щедрівочка" тощо).

Накопичення музичних вражень пов'язане не лише з шкільними уроками музики, а й з позаурочною музично-виховною роботою. Враження ці підкріплюються численними контактами з музикою у домашній обстановці, на заняттях у гуртках художньої самодіяльності, дитячій музичній школі тощо. Необхідно всіляко використовувати спілкування дітей з музикою за межами школи, заохочувати їх до розповіді про свої враження на уроках. Можна використати таку, наприклад, форму домашнього завдання: слухати музику, де б вона не звучала, і розповісти про свої враження у класі. Доцільно рекомендувати учням слухати і дивитися протягом тижня певні радіо- і телепередачі.

I СЕМЕСТР

Тема: Три типи музики — пісня, танець, марш (8 год)

Основні завдання: спираючись на життєвий досвід учнів, підвести їх до відчуття відмінностей у характері музики маршу, танцю і пісні, до осягнення виражально-зображальних можливостей кожного з означених типів музики; розвивати виконавські вміння і навички учнів.

Твори для хорового співу

В.Кондиба. "Дитяча молитва"; українська народна пісня "Як то красно дзвоник грає"; А.Загрудний. "Будем козаками"; А.Філіпенко. "Ой заграйте, дударики", "Веселий музикант".

Твори для слухання

Є.Адамцевич. "Запорозький марш"; М.Блантер. "Футбольний марш"; П.Чайковський. "Марш дерев'яних солдатиків", Вальс із балету "Спляча красуня", "Танець з кубками" з балету "Лебедине озеро"; Д.Кабалевський. "Три варіанти маршу"; українські народні пісні в обробці Я.Степового "Дощик", "Лугом іду", "Гей, не дивуйте"; С.Рахманінов. "Італійська полька"; Л.Бетховен. "Бабак"; Г.Татарченко. "Гей ви, козаченьки"; Я.Степовий. "Колискова".

Тема: Про що говорить музика (8 год)

Основні завдання: підвести учнів до висновку, що музика виражає внутрішній світ людини (ії стани, настрій, почуття, думки, характер), а зображує різноманітні рухи людини (кроки, танцювальні рухи тощо), певні життєві події, картини природи, звукові сигнали, шуми довкілля тощо; розвивати виконавські вміння і навички учнів.

Твори для хорового співу

Українські народні пісні "Дударик", "Бім, бом", "Я коза ярая"; білоруська народна пісня "Перепілонька"; українська щедрівка "Ой сивая та і зозуленька".

Твори для слухання

Л.Бетховен. "Весела. Сумна"; українська народна пісня в обробці М.Леонтовича "Дударик"; Д.Кабалевський. "Три подруги", "Впертий братик"; М.Римський-Корсаков. "Політ джмеля" з опери "Казка про царя Салтана"; Е.Гріг. "Ранок" із сюїти "Пер Гюнт".

II СЕМЕСТР

Тема: Куди ведуть нас пісня, танець, марш (10 год)

Основні завдання: сприяти засвоєнню типових виразних засобів та інтонаційних комплексів пісні, танцю і маршу як провідників у світ музичної образності; підвести учнів до висновку, що той, хто навчився розрізняти у музиці пісню, танець і марш, може "увійти" до будь-якої "музичної країни" — опери, балету,

симфонії, концерту; розвивати виконавські вміння і навички учнів.

Твори для хорового співу

М.Коваль. Хор "Семеро козенят", теми Топтушки, Бодайки, Всезнайки з опери "Вовк і семеро козенят"; К.М'ясков. "Зимонька"; українська народна пісня в обробці Ф.Колесси "Козак"; російська народна пісня "Во поле береза стояла"; О.Колодуб. "Вишиванка".

Твори для слухання

Українські щедрівки і колядки у виконанні народних хорів України; П.Чайковський. "Танець маленьких лебедів" (фортепіанна п'єса), фрагмент із балету "Лебедине озеро", Четверта симфонія (фінал), Перший концерт для фортепіано з оркестром (фінал); І.Беркович. Другий концерт для фортепіано з оркестром (фінал); С.Прокоф'єв. Вальс із балету "Попелюшка" (фрагмент), сцена з балету "Попелюшка"; український народний танок "Козачок"; невідомий автор першої половини ХІХ ст. "Симфонія" (козачок); українська веснянка "Вийди, вийди, Іванку"; М.Коваль. Сцена з другої дії опери "Вовк і семеро козенят".

Тема: Що таке музична мова (8 год)

Основні завдання: підвести учнів до осмислення виразного значення різних елементів музичної мови (мелодії, ритму, метру, ладу, темпу, тембру, динаміки, регістру, фактури, виконавських штрихів тощо) у їх взаємозв'язку і взаємозалежності; узагальнити музично-слуховий досвід та знання дітей; розвивати виконавські вміння учнів.

Твори для хорового співу

Українська народна пісня в обробці М.Дремлюги "Як діждемо літа"; українські веснянки "Розлилися води", "Вербовая дощечка"; В.Верменич. "Калинова пісня"; українська жартівлива народна пісня "А продай, бабусю, бичка".

Твори для слухання

Д.Кабалевський. "Зайчик дратує ведмедика"," Три подруги"; П.Чайковський. "Кіт у чоботях і Біла кицька" з балету "Спляча красуня"; С.Прокоф'єв. Симфонічна казка "Петрик і Вовк", теми Петрика, Пташки, Качки, Кицьки, Вовка, Дідуся і Мисливців з симфонічної казки "Петя і Вовк".

Додатковий матеріал

В.Іванников. "Найкраща"; М.Лисенко. "Пісня Лисички", "Пісня Кози", хор "Ходім, братці, воювати" з опери "Коза-дереза"; В.Верменич. "Калинова пісня"; М.Завадський. "Українська шумка"; В.Косенко. "Поема-легенда"; М.Лисенко. "Враження від радісного дня"; М.Сільванський. "Пташка і кицька"; К.Стеценко. Опера "Лисичка, Котик і Півник"; українські веснянки "Кривий танець", "Ой ти рогуленько", "Просо", "Огірочки", "Катерина і Василь"; українські народні пісні "Журавель", "Три матусі", "Гей ви, дітки чорнобриві", "А ми просо сіяли", "Ми маленькі дударі"; українські народні пісні в обробці Я.Степового "Пчілка", "Ой ходила дівчина бережком", "Ягілочка", "Зима і весна"; українська народна пісня в обробці Л.Ревуцького "Ягілочка"; П.Чайковський. Марш із балету "Лускунчик"; Р.Шуман. "Перша втрата".

Список рекомендованої літератури

1. Асафьев Б.В. Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании. — 2-е изд. — Л.: Музыка, 1973. — 144 с.

2. Верховинець В.М. Весняночка. — К.: Муз. Україна. 1989. — 343 с.

3. Ветлугіна Н.О. Музичний розвиток дитини. — К.: Муз. Україна, 1978. — 256 с.

4. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психологический очерк. — М.: Просвещение, 1991. — 93 с.

5. Горюнова Л. Развитие ребенка как его жизнетворчество // Искусство в школе. — 1993. — № 1. — С. 15—21.

6. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні, прислів'я, загадки, скоромовки. /Упор. Н.С.Шумада. — К.: Веселка, 1989. — 606 с.

7. Кабалевський Д. Б. Про трьох китів та інші цікаві речі. — К.: Муз. Україна, 1980. — 186 с.

8. Кабалевський Д. Б. Як розповідати дітям про музику? — К.: Муз. Україна, 1981. — 320 с.

9. Кабалевский Д. Б. Воспитание ума и сердца. — М.: Просвещение, 1984. — 208 с.

10. Леонтович М.Д. Практичний курс навчання співу у середніх школах України (3 педагогічної спадщини композитора). — К.: Муз. Україна, 1989. — 136 с.

11. Музыкальное воспитание в Венгрии /Ред.—сост. Л.А.Баренбойм. — С.: Сов. композитор, 1983. — 400 с.

12. Падалка Г.М. Учитель, музика, діти. — К.: Муз. Україна, 1982. — 144 с.

13. Печенюк М.А., Леонтієв П.П. Дзвінкі голоси: Музична хрестоматія (пісенний матеріал): 1—2 класи. — Тернопіль: Астон, 1999. — 116 с.

14. Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання. — К.: ІЗМН, 1997. — 248 с.

15. Ростовський О.Я. Методика викладання музики у початковій школі. — Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2001. — 216 с.

16. Ростовський О.Я. Методика викладання музики в основній школі. — Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. — 272 с.

17. Степовий Я.С. Проліски. — К.: Муз. Україна, 1983. — 112 с.

18. Хлєбникова Л.О. Виховання музикою // Навчання і виховання шестилітніх першокласників. — К.: Рад. шк., 1990. — С. 155—168.

19. Хрестоматія з музики для учнів загальноосвітньої школи: 1-й клас /Упор. З.Т.Бервецький. — К.: Муз. Україна, 1991. — 128 с.

20. Элементарное музыкальное воспитание по системе Карла Орфа. /Ред.-сост. Л.А.Баренбойм. — М.: Сов.композитор. 1978. — 367 с.

Програму підготували:

Олександр Ростовський, доктор пед. наук, професор, декан музичного факультету Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя;

Раїса Марченко, учитель-методист, учитель музики ЗОШ №9 м. Києва;

Людмила Хлєбникова, канд. пед. наук, провідний спеціаліст лабораторії естетичного виховання Інституту проблем виховання АПН України.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

Пояснювальна записка

Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційний чинник, естетичні ідеали особистості — первинні відносно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі.

З-поміж інших видів мистецтва образотворче мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.

В аспекті радикального поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання зазначена проблема диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвивальні були б провідними відносно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвивальних завдань насамперед формує рівень художньо-творчої свідомості особистості, що й визначає ступінь залучення її до глобальних культурогенних процесів. З огляду на зазначене — мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти предмет "Образотворче мистецтво" реалізує змістову лінію візуального мистецтва. У програмі також передбачається залучення таких видiв мистецької діяльності, як художнє слово, музика, частково — театральне та екранні види мистецтва та ін.

Головні завдання викладання образотворчого мистецтва

1. Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності, здатності до неутилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки; розвиток таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватись на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі, вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні.

2. Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті та ін.

3. Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, розуміння мови різних видів мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.

4. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набути свободи вираження у творчості.

5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку художньо-творчої діяльності.

Успішний художньо-творчий розвиток дітей буде зумовлюватися дотриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:

· керування художньо-творчим розвитком учнів передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, регіональних особливостей і традицій; останнє зумовлює звернення до глибоких коренів народної творчості, проникнення національним духом, а не сліпе копіювання взірців і канонів національного декоративного мистецтва;

· залучення учнів до розуміння змісту та сутності мистецтва слід здійснювати шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно моральне й естетичне виховання учня, пробудження в його душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання;

· художній образ — це основа, на якій будується художньо-образне сприймання мистецтва і власна художня діяльність. Через це опору на художній образ необхідно передбачати у всіх видах художньої діяльності — і в розділі "Практична робота", і в розділі "Сприймання";

· опанування мови мистецтва і формування навичок практичної роботи доцільні лише в художньо-образному ключі як опанування засобів виразності художнього образу. Інакше набуті знання й уміння будуть позахудожніми (тобто марними);

· ефективність занять мистецтвом істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості. Забезпечення цієї умови досягається дотриманням вищезазначених положень і характером організації занять (уроків);

· заняття образотворчим мистецтвом мають бути організовані за законами мистецтва, що передбачає:

а) нестереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;

б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного до теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);

в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.

Відповідно до методичних принципів, мети і завдань предмета програма з образотворчого мистецтва складається з двох головних розділів:

1. Сприймання;

2. Практична (творча) художня діяльність.

Розділ "СПРИЙМАННЯ" включає в себе два взаємопов'язаних види діяльності.

1. Естетичне сприймання дійсності. Передбачає її художнє освоєння: формування вміння бачити, емоційно відгукнутись та усвідомити красу, естетичні якості різноманітних явищ і об'єктів діяльності: природи і тваринного світу, міст і сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини (віддзеркалених в одязі, прикрасах, зовнішніх рисах і пластиці тіла).

2. Сприймання мистецтва. Передбачає формування навичок сприйняття й оцінки художнього образу у творах образотворчого мистецтва (по можливості — і в інших видах). Як розділ роботи сприймання здійснюється на матеріалі шедеврів світового образотворчого мистецтва, творів сучасних авторів, як українських, так і зарубіжних, і вирішує три основні завдання:

1) формування уявлення про особливості образної мови різних видів образотворчого мистецтва, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу (певного стану, настрою, характеру тощо) твору мистецтва;

2) розвиток уміння виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, який аналізується:

а) у формі словесного відгуку на рівні емоційно-естетичної оцінки, художнього аналізу (порівняння, зіставлення, виявлення загальних рис тощо), розгорнутої художньої оповіді, що передає естетичні погляди, смаки, ідеали учнів;

б) у формі "графічної мови", тобто передавання враження про твір за допомогою зображення (миттєво виконані начерки і замальовки з пам'яті);

в) можливо — в інших формах художньої творчості (музика, театр, художня фотографія, анімація тощо);

3) формування знань та уявлень про мистецтво і художників, специфіку їхньої праці. Засвоєння спеціальних художніх термінів.

Розділ "ПРАКТИЧНА (ТВОРЧА) ХУДОЖНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ" передбачає максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів, включає роботу на площині і в об'ємі.

По кожному з розділів робота виконується за чотирма основними навчальними проблемами:

форма (силует, частина і ціле, пропорції, конструкція тощо);
простір і об'єм;
питання композиції і композиційна діяльність;
колір.

Головні напрями і завдання роботи щодо реалізації зазначених проблем з урахуванням вікових особливостей дітей наведені в таблиці 1.

Роботу щодо освоєння навчальних проблем програма пропонує здійснювати у трьох аспектах художньо-творчого розвитку: 1) реальному; 2) декоративному; 3) виражальному, які передбачають посилене створення художнього образу на основі передачі різноманітних якостей і властивостей форми, кольору, простору та композиції відповідно:

1. У реалістичному художньому ключі. Методи і форми роботи: з натури, за пам'яттю, за уявою, індивідуальна робота;

2. У декоративній манері. Методи і форми роботи: за уявою, індивідуальна, групова і колективна робота;

3. У різних стильових напрямах від абстрактних до асоціативно виражених. Методи і форми роботи: за уявою.

Реалізація трьох аспектів художньо-творчого розвитку учнів у практичній роботі на площині і в об'ємі передбачає створення таких основних продуктів художньої діяльності (див. таблицю 2).

Таким чином, зміст практичної діяльності орієнтовано на можливість ознайомлення учнів з особливостями художньо-образної мови різних видів образотворчої діяльності, з різноманітними пластичними техніками і доступною технологією створення художнього образу у власних творчих роботах.

Структура програми, послідовність освоєння завдань, зміст уроків визначені відповідно до вікових закономірностей у царині образотворчої діяльності і поділені на три великих блоки, що дозволяють найповніше враховувати вікові особливості дітей: 1—4, 5—7 і 8—11 класів.

У програмі вказані лише навчальні завдання (мета). Завдання, спрямовані на розвиток художньо-образотворчого мислення й уяви не завжди вказані, але повинні реалізовуватися вчителем на кожному уроці.

Провідне навчальне завдання уроку завжди вказане першим, супутні завдання — у порядку значущості для кожного уроку.

Вказана в програмі приблизна тематика завдань розрахована на дитяче сприйняття і не може виступати календарним планом. Якщо кількість завдань перевищує кількість навчальних годин, вчителю надається можливість вибрати найкращий варіант завдання або замінити його за своїм бажанням, але з урахуванням навчальних проблем програми.

Таблиця 1.

Головні напрями і завдання художньої діяльності	Примітки
Питання композиції та композиційної діяльності
1. Формування емоційно-смислового задуму композиції. Повинно здійснюватися в художньо-образному ключі з акцентуванням уваги на чуттєво-естетичному світові людини, предметів або подій; можна зробити припущення щодо їх настрою, характеру, взаємин тощо. Передбачається також формування свідомого ставлення до вибору елементів композиції, які "працюють" на образ. 2. Втілення задуму художніми засобами. Являє собою структурно-пластичний (декоративний, зовнішній) бік композиції і засіб досягнення дохідливості смислової ідеї зображення. Передбачає також освоєння композиційних властивостей і засобів (єдність, співрозмірність, супідрядність, динамічний і статичний стани, ритм, симетрія і асиметрія, контраст і нюанс, масштаб і пропорції тощо).	По суті це відповідь на запитання "що?" (що зображатиметься, виражатиметься?) Під час роботи з молодшими школярами слід враховувати їхню підвищену емоційну чутливість. Це відповідь на запитання "як?" (як, якими засобами передати задумане?) Конкретні завдання щодо засвоєння композиційних властивостей, засобів і понять з урахуванням віку учнів запропоновані в ПРОГРАМІ (див. далі).
Колір
1. Розвиток кольорочутливості ока, уміння бачити багатство кольору в навколишньому світі, здатності до розпізнання колірних станів середовища. Внаслідок цього — подолання стереотипних колірних уявлень, формування в учнів художньо-естетичного ставлення до навколишньої дійсності, потреби насолоджуватися красою природи і творами мистецтва; в практичній роботі — вміння передавати різноманіття і виразність кольору в малюнках, пов'язаних із відображенням явищ навколишньої дійсності. 2. Формування відчуття декоративної виразності кольору, що передбачає: 1) розуміння умовності декоративного кольору; 2) розуміння гармонії кольоросполучень. У власних творчих роботах — вміння використати колір для декорування і за законами колірної гармонії. 3. Усвідомлення учнями виражальних можливостей кольору і розвиток в них (на рівні синтезу розуміння і почуття) вміння використовувати колір для передавання своїх емоцій, певного стану, ставлення, настрою в різних видах художньої діяльності. 4. Освоєння основ кольорознавства; формування вмінь і технічних навичок.	Перші три напрями роботи здійснюються в емоційно-естетичному ключі, є стратегічними і реалізуються впродовж усього періоду навчання. Водночас під час виконання конкретного завдання, той чи інший напрям розвитку дитячого кольоросприйняття виступає провідним щодо інших. Цей напрям також реалізується впродовж усього періоду навчання; конкретні завдання з урахуванням віку учнів кожного класу запропоновані в наведеній ПРОГРАМІ (див. далі).
Простір та об'єм
1. Навчання відтворення умовної глибини простору на площині доперспективними методами, взаємне розташування предметів відносно один одного і спостерігача: освоєння просторових орієнтацій і уявлень при фризовій побудові простору; освоєння глибини (плановості) простору; формування понять про точку зору, що перебуває поза зображуваним. 2. Навчання відтворення третього виміру (об'єму) у зображенні поодиноких предметів на площині. 3. Вивчення перспективних методів побудови простору: — законів лінійної перспективи; — альтернативних способів просторової побудови зображення.	Здійснюється за період навчання у початкових класах. Перехід до освоєння перспективних явищ і перспективної побудови предметів можливий приблизно з кінця 4 на початку 5-го класів. Освоєння навчальних завдань повинно здійснюватися на цілеспрямованому спостереженні й аналізі просторових явиш навколишньої дійсності (таблиці і схеми, вивчення правил і послідовності побудови не сприяють усвідомленому засвоєнню матеріалу, орієнтують дітей на механічне наслідування готових зразків перспективної побудови простору і об'ємної форми предметів). Можливе у старших класах на рівні аналізу різних художніх систем і у власній художній творчості.
Форма
1. Розвиток емоційно-естетичного сприйняття і передачі форми: а) навчання сприйняття й передавання характерних особливостей обрисів загальної силуетної форми предмета; б) навчання декоративної трансформації реальних форм у роботу на площині і в об'ємі, освоєння прийомів декоративної розробки й збагачення форми (деталями, фактурою, текстурою тощо). 2. Формування навичок модифікації (видозміни) форм: а) в межах загальної основної побудови шляхом зміни пропорцій (як загальної форми, так і складових її частин), видозміни деталей і декору; б) шляхом перетворення статичного стану предмета чи явища в динамічний, наприклад, зображення людини і тварин в русі, дерев, рослин, хвилі тощо під дією різних природних явищ (вітру, температури тощо); в) при створенні фантастичних образів і конструкцій внаслідок розвитку в учнів комбінуючої здатності уявлення. 3. Формування навичок аналізу й відтворення предмета з точки зору розмірів, пропорцій, конструкції, оволодіння знаннями закономірностей побудови реальної форми предметів.	Робота виконується "вільно", без так званої "побудови", на око. Реалізується в площинному зображенні (малювання, аплікація, рельєф). На усвідомленому рівні навчання декоративної трансформації реальних форм можливе, починаючи приблизно з 3 класу. Цей напрям роботи здійснюється протягом усього періоду навчання (з урахуванням рівня вікового розвитку учнів). У початкових класах увагу учнів слід зосереджувати головним чином на відтворенні фактичних пропорцій і конструкцій силуетної форми предметів, на співвідношенні величини предметів в групі, ознайомлення з такими закономірностями побудови форми, як симетричність, взаємозв'язок частин в єдиному об'єкті (предметі).

Blog

Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2 класи

Содержание