С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Инновационное развитие как основной способ обеспечения продовольственной БЕЗОПАСНОСТИ Сумський державний університет Сумський державний університет Міжнародні стратегії сталого розвитку Донецкий национальный университет

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
• Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
• А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.

Инновационное развитие как основной способ обеспечения продовольственной БЕЗОПАСНОСТИ


В истории было много периодов, когда не только обострялся продовольственный кризис (недостаток продуктов питания и резкий рост цен на них), но и наступали голодные годы, а в развивающихся странах недоедание и голодание у многих групп населения наблюдается почти постоянно.

В начале ХХІ столетия народы мира столкнулись со значительной нехваткой продовольствия и резким ростом цен, несмотря на то, что производство его постоянно возрастало. Так, в период 1974-2005 г.г. шло нарастание объемов производства продовольствия, а снижение цен на него достигло 75%, но после 2005 г. и до 2009 г. цены повысились на те же 75%.

Отметим некоторые причины продовольственного кризиса:

• спрос на продукты питания рос быстрее, чем предложение;
  
• прирост населения во второй половине ХХ века привел к тому, что к концу 1999 г. на планете население составило 6 млрд. чел., а динамика прироста увеличивалась: за 300 лет (с 1630 до 1930 г.) с 1 млрд. до 2 млрд. чел; с 1930 г. до 1960г. (т.е. за 30 лет) – 3 млрд., с 1960 г. по 1976 г. (т.е. за 16 лет) – 4 млрд. чел., с 1989 г. по 1999 г. (т.е. за 10 лет) – 6 млрд., с 1999 г. до 31.10.2010 (т.е. за 11 лет) – 6,8 млрд.чел. (прирост – 800 млн.чел.), то есть темп прироста за последние годы несколько снизился.
  
• усиление интенсивности использования природных ресурсов, что связано и с ростом населения и некоторым ростом доходов, особенно в Индии и Китае, где шло быстрое индустриальное развитие;
  
• развитие производства биотоплива из зерновых и масличных культур (из кукурузы, пшеницы, соевых бобов, сахарной свеклы);
  
• обострение воздействия природных факторов (потепление климата, засухи, наводнения, природные пожары и др.)
  

В 2008 – 2010 цены на продукты питания оказались самыми высокими за последнее десятилетие, что явилось одной из причин народных протестов в разных странах и особенно острых – в Северной Африке.

В Украине проявились и свои причины продовольственного кризиса и роста цен:

• в результате аграрной реформы произошло дробление и сокращение площадей земельных участков, возникли мелкие крестьянские хозяйства, что привело к нарушению и даже к ликвидации многопольной системы и сокращению сбора урожая. Тогда как в развитых станах основной объем продукции дают именно крупные агропромышленные объединения (например в США, Голладии, Израиле);
  
• мелкие хозяйства ограничены в использовании сельхозтехники и они не могут приобретать новую технику из-за отсутствия необходимых средств;
  
• резкое сокращение урожайности из-за недостатка удобрений;
  
• снижение роли селекционной и научно-исследовательсткой работы для сельского хозяйства.
  

В такой ситуации решить продовольственную проблему невозможно без использования науки и новейшей сельскохозяйственной техники. И только с помощью крупных вложений в научные исследования в развитие аграрного сектора можно добиться необходимых результатов.

Однако в настоящее время в Украине предприниматели не предъявляют спроса на инновации, а государство пока не создало условия для инновационной и инвестиционной активности для бизнеса.

В Украине есть все возможности для производства сельскохозяйственной продукции в больших объемах, которой хватит и для внутреннего потребления и для экспорта в другие страны. Но этого добиться можно при ликвидации причин спада производства и при инновационной и инвестиционной активности.

Однако инновационный экономический рост только к этому не сводится. Он характеризует состояние общественного воспроизводства в целом, когда развитие происходит в основном за счет широкого использования технических, технологических, организационно-управленческих и иных нововведений, опирающихся на новейшие научные знания в соответствующих областях.


Ілляшенко Н.С., Росохата А.С.

Сумський державний університет


Спостереження за тенденціями в суспільстві як основа стратегії розвитку регіону


На сьогоднішній день для прогнозування майбутньої діяльності керівництво будь-якого регіону повинно вміти правильно визначати стратегію, яка і буде гарантом економічного та соціального розвитку. Основою розвитку будь-якої країни чи регіону є її суб’єкти господарювання. За останні роки практично всі лідери на ринку своїм успіхом завдячують відповідності останнім трендам та тенденціям в своїй галузі. В більшості випадків саме вони їх і формують. Одним з інноваційних інструментів, який допомагає їх відстежувати є трендвотчінг.

Трендвотчінг – (від англ. trend - "тенденція", watching - "спостереження") означає діяльність, що спрямована на спостереження за новими тенденціями. Цей термін, як правило, використовується для позначення діяльності вузькопрофільних відділів маркетингових компаній або самостійних трендвотчінгових агентств, які займаються постійним моніторингом нових трендів і прогнозуванням їх затребуваності й успішності в кінцевого споживача в майбутньому.

Кругообіг трендів у природі великий і являє собою складну систему. Індустрія випускає новий продукт, який у першу чергу підхоплюють трендсеттери, як сама сприйнятлива до всього нового ланка, і на основі обраної тенденції заохочують частину суспільства до нового напрямку. З часом поширення тенденції в суспільстві вона перетворюється в тренд, моду. Поки основна частина населення споживає моду, кулхантери займаються пошуком нових тенденцій. В більшості випадків це має креативний характер та передбачає нестандартний підхід. Але в той же час можна виділити основні складові трендвотчінгового аналізу, до них слід віднести:

1. Поява нових тенденцій в суспільстві, яка може відбуватия в будь-якій сфері людської діяльності – в моді, бізнесі, економіці, музиці, архітектурі, мистецтві тощо і прямо чи опосередковано впливати на інші сфери, які на перший погляд можуть бути не пов’язані між собою, але насправді здійснюють значний вплив [2].

2. Прояв тенденцій у трендсеттерів. Трендсеттінг – (від англ. trend - "тенденція", to set - "призначати, установлювати, визначати") – створення моди для заохочення споживання товарів та певних брендів, заохочення готовності наслідувати приклад інших людей – законодавців моди.

У свою чергу, трендсеттер – людина, що намагається стати засновником, або що заснувала деяке матеріальне або нематеріальне нововведення, це людина, яка схильна до постійного пошуку інновацій і втіленню їх у життя, здатна нестандартно мислити, що уміє з нестандартної думки створити новий тренд, ідеологію, нововведення. Це трендовий лідер, який так само як створює нові тренди, так і є живим їх втіленням [1].

Прояв тенденцій у трендсеттерів може мати певні види, а саме:

• Первинний прояв;
  
• Вторинний прояв:
  
• повне наслідування,
  
• часткове наслідування.
  

Дана класифікація полягає в тому, що аналогічно до того, як інновації розподіляються за ступенем інтенсивності на: “бум”, рівномірна, слабка, масова, так само прояв тенденцій у трендесетторів може відбуватися в повній мірі, коли з’являється кардинально новий напрямок, так і в частковій – коли тенденція є дещо модернізованою від попередніх.

3. Кулхантинський збір елементів інформації-тенденцій.

Трендхантинг (кулхантинг) – (від англ. trend – "загальний напрямок, тенденція"; cool – "чудовий, крутий"; hunting – "полювання") означає "полювання за тенденціями", "полювання за крутим". Термін передбачає збір інформації в середовищі потенційних споживачів і розглядається як один з інструментів трендвотчінгу. Це спостереження за новими трендами, що зароджуються в суспільстві.

Кулхантинський збір елементів інформації в залежності від форми збору інформації має наступні види: класичний кулхантинг; придворний кулхантинг; кулхантинг у відкритих ресурсах; робота з фокус-групами; прихований кулхантинг; он-лайновий кулхантинг; анти-кулхантинг.

4. Трендвотчінгове дослідження, яке включає в себе виконання наступних кроків: отримання інформації; відбір та ранжирування тенденцій; везпосередня обробка даних, виявлення трендів; рекомендації та (або) передача інформації представникам індустрії.

Таким чином, можна зробити висновок, що майбутні зміни можливо та необхідно прогнозувати. Саме цим і займається трендвотчінг.

1. 
   Зайдлін Б. – «Трендвотчинг – что это?» - [Електроний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
   
2. Фромм Е. - «Трендсеттинг - оружие информационного пролетариата» - [Електроний ресурс] - Режим доступу: ссылка скрыта.
   

Ілляшенко С.М., Сірік Ю.А., Хижняк М.О.

Сумський державний університет


ефективність використання ВНЗ м. Суми елементів брендингу


За даними Інституту статистики ЮНЕСКО сьогодні на українському ринку освітніх послуг спостерігається тенденція збільшення кількості населення, що бажає отримати вищу освіту. В той же час зменшується загальна кількість випускників шкіл, що є наслідком зниження народжуваності населення в останні десятиліття.

У новому 2011-2012 навчальному році планується скорочення кількості бюджетних місць на 42%. Це пов’язано зі зниженням кількості одинадцятикласників на 42% (з 338 000 осіб до 196 000 осіб) у порівнянні з минулим роком. Така ситуація є наслідком зниження народжуваності населення в останні десятиліття. У той же час за останні 10 років кількість інститутів та університетів в Україні зросла на 125% з 280 у 1999/2000 навчальному році до 351 у 2009/2010. Попит на вищу освіту й дедалі зростає. Це зумовлено жорсткою конкуренцією на ринку праці, змінами у соціально-економічному середовищі суспільства.

Ці та інші проблеми ринку освітніх послуг загострюють конкуренцію серед вищих навчальних закладів України взагалі та м. Суми зокрема. Кожен з них прагне створити нову ефективну стратегію розвитку. Для цього університети та інші вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації (ВНЗ) повинні підвищувати свою конкурентоспроможність та посилювати імідж, одним із методів досягнення яких є впровадження брендингу в практику їх діяльності.

Основні характеристики бренду ВНЗ ми пов'язуємо з функціональними та емоційними асоціаціями абітурієнтів в процесі вибору начального закладу. Бренд ВНЗ включає: змістовну характеристику бренду, функціональні та емоційні асоціації абітурієнтів, словесний товарний знак, візуальний образ закладу в сприйнятті абітурієнта, популярність ВНЗ, індивідуальність і цінність бренду ВНЗ, ступінь його присутності в цільовій аудиторії абітурієнтів. Формування успішного бренду і ефективного управління ним вирішує ряд поставлених перед університетом завдань: бренд сприяє створенню природних бар'єрів для конкурентів; існування бренду дозволяє освоювати нові ніші ринку і полегшує виведення на ринок нових послуг (інтелектуальних продуктів) і т.п.

Ринок освітніх послуг м. Суми представлений чотирма потужними ВНЗ, кожен з яких має певну специфіку: Сумський національний аграрний університет, Сумський державний педагогічний університет, Сумський державний університет, Українська академія банківсьої справи. В сучасних умовах розвитку ринку освіти між ними загострюється конкуренція. Оскільки брендинг є одним з вагомих факторів впливу на імідж та, як наслідок, конкурентоспроможності ВНЗ, - було проведено дослідження, метою якого є оцінка ефективності використання брендингу сумськими університетами. Воно проводилося у вигляді опитування випускників 11-х класів загальноосвітніх шкіл м. Суми.

Відповідно до результатів досліджень, близько половини абітурієнтів виявили свої наміри, щодо вступу до СумДУ. Результати дослідження свідчать про те, що даний ВНЗ є престижним. Його логотип є найбільш упізнаваним та має найбільшу прихильність респондентів. Це свідчить, насамперед, про вдалу маркетингову політику університету. Близько 2/3 опитуваних визнали СумДУ брендом. У ході обробки результатів даного дослідження було встановлено необхідність впровадження бренд-менеджменту у діяльності ВНЗ. Проведено аналіз навчальних закладів міста Суми, виявлено їх слабкі та сильні сторони.

Було визначено, що на сьогоднішній день систематичне застосування брендингу вищими навчальними закладами м. Суми не проводиться. Можна прослідкувати лише окремі його елементи, однак для формування потужного бренду необхідно створити у ВНЗ відділ маркетингу, який би займався питанням просування університету.

Так, сьогодні при прийнятті управлінських рішень СумДУ користується комплексом маркетингових комунікацій, у т.ч. брендингом. Але для подальшого просування університету, як бренду, керівництву СумДУ необхідно більш чітко сформувати свої маркетингові цілі та методи їх досягнення, що допоможе СумДУ вийти на новий якісний рівень та покращити його позиції на регіональному і національному ринках освітніх послуг.


Ільїна М.В.

Державна установа «Інститут економіки природокористування

та сталого розвитку Національної академії наук України»


МІЖНАРОДНІ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОЇ ГАЛУЗІ


Згідно з рейтингом конкурентоспроможності туристичної галузі, складеним Всесвітнім економічним форумом, Україна посідає 85-те місце за рівнем туристичної привабливості зі 139 країн світу [1]. Рейтинг є комплексною оцінкою, що враховує розвиток транспортної інфраструктури, готельного господарства, безпеку і правове забезпечення, політичну стабільність, комфортність ведення бізнесу, сприяння розвитку туристичної галузі з боку держави, природний та людський потенціал країни. Низький рівень економічного розвитку України, несприятливе законодавство, політичні загрози та правова незахищеність туристів є основними причинами туристичної непривабливості країни, яка потребує значних інвестицій для модернізації туристичної інфраструктури, збереження та відтворення культурного і природного потенціалу, архітектурних та історичних пам‘яток.

В той же час протягом останніх десятиліть масштаби світової індустрії туристичних і рекреаційних послуг стрімко зростали – в першу чергу завдяки розширенню транспортної інфраструктури, удосконаленню засобів зв’язку, урбанізації, зростанню загального рівня життя та мобільності населення. Міжнародний туризм став одним із найприбутковіших видів бізнесу та важливим фактором розвитку регіональних економік. За даними Світової організації ООН з туризму, щорічно у світі відбувається близько 808 млн. подорожей, близько 60% усіх туристичних поїздок пов’язано з відпочинком. У ЄС частка туризму в експорті товарів і послуг становить близько 14%, туризм формує 8% сукупного ВВП країн Співдружності, забезпечує понад 11% економічного зростання та 12% робочих місць від числа зайнятих [2].

Україна посідає одне з провідних місць у Європі за рівнем забезпеченості цінними природними й історико-культурними ресурсами та має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього і зовнішнього туризму, задоволення потреб населення у санаторно-курортному лікуванні й організованому відпочинку. Це, зокрема, географічне розташування, особливості рельєфу, сприятливий клімат, багаті природні, історико-культурні та туристично-рекреаційні ресурси. Однак подальший розвиток туризму і рекреації неможливий без створення належних природно-ресурсних, економічних та соціальних умов: якісного навколишнього природного середовища, раціонального використання й охорони природних ресурсів, ефективного регулювання економічної діяльності у сфері туризму, забезпечення соціального захисту і зайнятості населення. Сталий розвиток туристичної галузі передбачає збалансованість між елементами екологічно орієнтованої, економічно ефективної та соціально відповідальної діяльності; дозволяє залучити увесь комплекс рекреаційних ресурсів та найбільш ефективно використовувати сукупний виробничий і соціально-культурний потенціал територій при збереженні екологічного і культурного різноманіття.

З огляду на ці завдання та з метою теоретико-методологічного обґрунтування подальшого розвитку вітчизняної туристично-рекреаційної галузі доцільно оцінити перспективу й ефективність відповідних міжнародних стратегій. Це, зокрема, ефективне використання економічного, соціального та екологічного потенціалу туристично-рекреаційної галузі у забезпеченні сталого розвитку, а також потенціалу туристичної галузі у боротьбі зі змінами клімату ті бідністю.

З економічної точки зору діяльність в межах окреслених стратегій має синергетичний ефект. Так, сприятливий клімат, біологічне та ландшафтне різноманіття – це ключові ресурси для розвитку туризму і суміжних галузей (сільського господарства, народних ремесел, транспорту, будівництва). Водночас туризм справляє негативний ефект на зміни клімату через зростання викидів парникових газів від транспортування туристів. Зміни клімату у свою чергу негативно впливають на туристичну діяльність – особливо у високогірних та прибережних регіонах світу. В острівних країнах та країнах, що розвиваються, для яких туризм часто є основним видом економічної діяльності, занепад туристичної індустрії з екологічних та кліматичних причин здатен призвести до падіння рівня зайнятості, збідніння населення, загострення соціально-політичної ситуації.

Усвідомлення цих фактів та причинно-наслідкових зв‘язків у системі регіональних економік призвело до визнання світовою науковою спільнотою потреби розвивати і впроваджувати стратегії, спрямовані на боротьбу з наслідками змін клімату, попередження подальших кліматичних змін та зменшення негативного впливу туристичної діяльності на навколишнє природне середовище. Розвиток і впровадження таких стратегій відповідає проголошеним ООН Цілям тисячоліття, згідно з якими сталий розвиток туризму включає боротьбу зі змінами клімату, бідністю, деградацією довкілля та захист культурно-історичної спадщини [3].

1. The Travel & Tourism Competitiveness Report 2011. Beyond the Downturn. World Economic Forum. Geneva, Switzerland 2011 / Ed. By J. Blanke and Th.Chiesa. World Economic Forum, 2011. – 531 p.
   
2. European Tourism 2010 – Trends & Prospects. Quarterly Report. European Travel Commission. No. 4. Brussels, 2010. – 30 p.
   
3. Sillence G. Gothenburg Symposium on Tourism and Travel in the Green Economy Final Report. ETC, 2009. – 14 p.
   

Ильяшенко К.В.

Сумской государственный университет


Морфологический аспект обеспечения устойчивости развития городских территорий


Морфология города (от ссылка скрыта μορφή «форма» и λογία «наука»), как самостоятельная наука изучает формы человеческого поселения, а так же процесс их трансформации и эволюции. Объектом исследования, как правило, выступает пространственная структура и характер городской среды.

Актуальным для многих ученых современности является сегодня поиск ответа на вопрос, существует ли в природе некая оптимальная пространственная форма организации городской среды, которая могла бы обеспечить устойчивое развитие территориального образования в долгосрочной перспективе. Огромное количество работ в этой области подчеркивают исключительную важность соответствующих изысканий для социума вообще и научных кругов в частности.

Физическая параметризация городской среды включает ее размер, пространственную форму, характер и виды землепользования, конфигурацию и распределение открытого пространства – уникальное сочетание множества обособленных характеристик, включая транспортную систему города и инструменты городского проектирования и дизайна [2, 3]. Основными общепризнанными элементами формы организации городской среды являются: плотность использования территории, транспортная и инженерная инфраструктура, характер и особенности землепользования, тип и характер застройки, а так же уличная сеть.

Современные исследования [4] показывают, что устойчивость может обеспечиваться несколькими альтернативными сценариями развития города и соответствующими им формами организации городской среды. Ключевой проблемой поиска формулы устойчивого города для большинства исследователей сегодня является поиск оптимальной плотности использования территории, позволяющей гармонично сочетать разное функциональное использование земли, сдерживать неоправданное расползание и разрастание городов, достигая желаемого уровня социально-экономического развития. В результате таких поисков выкристаллизировалась концепция «компактного города» [5].

Идея реализации концепции некоего “компактного города» призвана обеспечить целый ряд положительных эффектов [4, 5]:

- экологическую устойчивость: ученые утверждают, что компактные городские формы позволяют сократить количество и длительность перемещений внутри города, снижая таким образом выбросы вредных веществ в атмосферу и грунт. Кроме того, обеспечивается энергосбережение посредством эффективного сочетания в городских условиях теплоснабжения и электроснабжения.

- социальную устойчивость: влияние формы городской среды на социальную устойчивость происходит посредством влияния и качественного изменения таких системных характеристик, как качество или уровень жизни населения и социальная справедливость. Более высокая плотность освоения территории и смешанное ее использование обеспечивают повышение качества жизни за счет более плотного социального взаимодействия отдельных индивидуумов, растущего чувства общности и сплоченности, близости мест работы, сферы обслуживания и отдыха и пр. Компактность урбанизированной территории позволяет добиться повышения эффективности муниципальных расходов и, как следствие, качества социальных и прочих общественных благ на местном уровне.

- экономическую устойчивость: большая плотность освоения территории города предполагает расширение разнообразия предоставляемых услуг и возрастание их количества, что, в свою очередь, приводит, с одной стороны - к росту заработных плат сотрудников, а с другой – к вынужденному повышению эффективности функционирования предприятий в т.ч. и за счет внедрения более прогрессивных технологий. Возникающая на местном уровне между контрагентами кооперация и координация так же приводят к дополнительным положительным эффектам в виде экономии на транспортных издержках, сокращении длительности производственных циклов и пр. Интенсификация использования городской среды уменьшает удельные затраты на инженерную инфраструктуру и пр.

Как было показано выше, устойчивость урбанизированного пространства зависит от решения комплекса задач, которые, в свою очередь, могут быть разбиты на более мелкие конкретные составляющие и четко формализованы в виде целевых установок достижения оптимальных физических параметров среды. Решение поставленной задачи лежит в плоскости разработки организационно-экономического инструментария консолидации и координации деятельности всех субъектов градостроительной деятельности на местном уровне.

1. Handy, S. (1996) Methodologies for exploring the link between urban form and travel behaviour, Transportation Research – D, 1(2), pp.151-165.
   
2. Llewelyn-Davies (1997) Sustainable Residential Quality: New Approaches to Urban Living, report for the GOL, DETR and LPAC, LPAC, London.
   
3. Williams, K., Burton, E. and Jenks, M. (Eds.) (2000) Achieving Sustainable Urban Form,E&FN Spon, London.
   
4. Jenks, M., Kozak, D. and Takkanon, P. eds (2008) World Cities and Urban Form: Fragmented, Polycentric, Sustainable?, Routledge, Oxford.
   

Какодей А.А.

Донецкий национальный университет