С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор
| Вид материала | Документы |
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
- Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
- Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
- Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
- Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
- Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
- Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
- А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
- О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.
Соціально-економічний розвиток регіону:
розвиток території через розвиток громад
Кожен регіон України розробляє свою власну стратегію регіонального розвитку, при цьому місцева влада на власний розсуд вирішує включати, чи не включати ті чи інші цілі до загальної стратегії. Якщо проаналізувати програми соціально-економічного розвитку більшості областей та міст України, то можна визначити, що вони направлені перш за все на розвиток територій, а не громад/людей, які на них проживають.
В той же час поняття «громадянське суспільство», «громада» стали невід’ємною частиною сучасного життя, а завдання розвитку громад все більше обговорюється не тільки в соціологічній, але і в економічній науці.
На жаль, на сьогодні не існує єдиного підходу до визначення поняття “громада ” особливо коли говорять про її економічний розвиток. Найчастіше мова йде про громаду як спільноту, об’єднану за ознакою спільного проживання у певній місцевості, тобто територіальну громаду. Однак таке трактування терміну “територіальна громада” має дещо однобічний характер. На наш погляд, термін “громада” перш за все стосується не території, а конкретних людей, об’єднаних спільними інтересами, а також досвіду, соціальних відносин і прагнень.
Неможливо ефективно створювати і реалізовувати програми соціально-економічного розвитку громад, ставлячи в основу територіальні, а не людські характеристики. Людський потенціал є чи не найважливішим для успішного розвитку регіону. Він характеризується не просто чисельністю населення, а динамікою демографічних процесів, освітою і професійним розвитком, розселенням, рівнем співпраці громадян, соціальним потенціалом.
Важливою умовою розвитку людського потенціалу є наявність можливостей самореалізації жителів регіону через освіту, професійну підготовку, творчість. За словами Ф. Фукуями, соціальний капітал будується знизу вгору через спільну працю людей, їх підготовку, освіту, свободу для їх об’єднання, стабільність і безпеку в суспільстві. Одночасно з цим для формування позитивного соціального капіталу важливим є збереження й розвиток моральних засад громад, що особливо актуально в сучасних умовах, яким притаманними стають «втрата багатоманітності природних умов і вражень, радощів і стимулів, монотонність міського побуту і технологізованої праці, стандартизації навчання, інформації, розваг, серійність духовної продукції». Тому показниками наявності умов для розвитку позитивного соціального капіталу мають стати доступність центрів духовного і культурного розвитку (шкіл мистецтв, центрів творчості тощо), кількість громадських організацій, об’єднань громадян, релігійних громад.
Соціально-економічний стан території країни в цілому й адміністративних одиниць зокрема визначається саме соціальними, а не виробничими показниками. Поліпшення соціальних параметрів є головним джерелом підвищення ефективності економічних результатів: надійності продукції, її якості та, як наслідок, більш високої ефективності виробництва.
Розвиток громади – це динамічний соціокультурний процес. Він не обмежується розвитком тієї чи іншої території, а включає поняття “зорієнтований на людину розвиток”, яке передбачає, що людина вважається основою і перебуває у центрі будь-якого еволюційного процесу. І коли говоримо про “розвиток громади ”, маємо на увазі не лише зростання добробуту, рівня платні, доходів на душу населення тощо. Розвиток громади – це, передусім, соціальні зміни, через які у громаді виникають нові ініціативи, нові інститути, зростає соціальний капітал, змінюються люди, їх бачення світу і своєї ролі в ньому, розвиток нових можливостей, розвиток власного потенціалу.
Ми перевірили ці положення на на основі результатів реалізації Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громади» (МРГ/ПРООН), яку було започатковано в Україні у вересні 2007 року. Програма фінансується Європейською Комісією та співфінансується і впроваджується Програмою розвитку ООН за підтримки Уряду України.
Метою даної Програми є створення сприятливого середовища для сталого соціально-економічного розвитку на місцевому рівні шляхом сприяння самоорганізації громад, розроблення та впровадження невеликих за обсягом громадських ініціатив у всіх областях України.
На місцевому рівні проект співпрацює з громадами-учасницями (самоврядні організації громад, активісти та безпосередні мешканці громад) та місцевими органами влади (сільські, селищні, міські голови та ради, районні ради, районні державні адміністрації).
Головним результатом реалізації Програми, на нашу думку, стали не стільки вирішення нагальних проблем розвитку громад, скільки напрацьовані за міжнародними стандартами механізми самоорганізації громад та взаємодії громади та влади.
Участь в міжнародній програмі дій фактично змінила механізми самоорганізації і господарювання всіх громад, що брали участь у Програмі розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громади». Мова йде перш за все про інституційні зміни у суспільстві шляхом імплантації міжнародних стандартів соціальної поведінки.
Подольна В.В.
Київський національний університет технологій та дизайну
Проблеми визначення вартості гудвілу
Важливою проблемою, що розглядається вітчизняними та зарубіжними вченими [1, 2, 3, 4] стосовно нематеріальних активів підприємства є комерційне використання результатів діяльності об’єктів нематеріальних активів. Ця проблема - як теоретична, так і прикладна, оскільки нематеріальні активи можуть і повинні продаватися, а отже, повинні мати вартісну оцінку.
В умовах розвитку ринкових відносин ефективність діяльності підприємства залежить значною мірою не від матеріальних активів, а від нематеріальних переваг. До нематеріальних переваг підприємства можна віднести відомість назви фірми чи торгової марки, сформовану мережу стабільних споживачів, сталі ділові зв’язки з постачальниками тощо. Зазначені переваги є складовими елементами такого нематеріального активу, як гудвіл.
Вартість об‘єктів нематеріальних активів оцінюється за допомогою методів, що спираються на доходний і витратний підходи. Використання порівняльного підходу дещо ускладнено, оскільки ці об‘єкти є оригінальними і часто не мають аналогів.
Доходний підхід є найбільш поширеним, що застосовується до будь-яких майнових комплексів. При цьому підході визначення вартості засноване на дисконтованій (приведеній до поточного періоду часу) вартості грошових потоків, що нематеріальний актив може дати підприємству у майбутньому.
Витратний підхід визначає нематеріальні активи як сукупність витрат на їх створення і реєстрацію, але результат такої оцінки не відображає реальну ринкову вартість нематеріальних активів.
Порівняльний підхід використовується при оцінці ринкової вартості нематеріальних активів, виходячи з даних про недавно проведені продажі аналогічних нематеріальних активів. Ціни продажів аналогічних об‘єктів є вихідною інформацією для розрахунку вартості даного об‘єкта.
Гудвіл в багатьох західних компаніях є дуже важливим активом, проте його визначення та оцінка є проблемами, які актуальні і на сьогоднішній день. Пітер Дойль [1] відзначає, що західні компанії, які об’єднувалися в останні роки, мають намір переоцінювати гудвіл, оскільки вартість таких оборудок була занадто високою. Основна причина цього, пов’язана з помилковою оцінкою вартості гудвілу.
Виникненню гудвілу сприяє створення позитивних відносин між підприємством i його клієнтами, досягнення гарної репутації (як наслідок - високої якості продукції та рівня обслуговування), піднесення рівня ділової кваліфікації службовців та їх ставлення до клієнтів. Гудвіл може стати надзвичайно важливим активом компанії. Успіх підприємств у сфері обслуговування чи малих виробничих підприємств, як правило, більшою мірою визначається їх гудвілом, оскільки такі підприємства не мають великих фінансових актів.
Вартість підприємства можна представити як суму трьох складових:
, (1)де V – вартість підприємства;
MA – вартість матеріальних активів;
IA - вартість нематеріальних активів, врахованих у балансі підприємства;
G – вартість гудвілу.
Таким чином, достовірність розрахунку вартості гудвілу буде мати безпосередній вплив на вартість підприємства в цілому.
Необхідно зазначити, що у світовій практиці немає єдиного підходу щодо оцінки вартості гудвілу. Кожна країна вирішує проблему оцінки первісної вартості гудвілу, за якою вартість гудвілу відображається у бухгалтерських документах покупця по-різному.
Аналіз методів оцінки вартості гудвілу свідчить, що не всі вини можуть застосовувати для визначення вартості гудвілу саме на українських підприємствах. Це пояснюється, особливістю галузі, обмеженістю необхідної інформації, а також раціональністю застосування тих чи інших методів оцінки. Так, оцінку гудвілу доцільно проводити у двох випадках: - продажу підприємства, з метою більш точного визначення ринкової вартості підприємства; - прийняття управлінських рішень стосовно формування чи розвитку позитивного гудвілу підприємства.
У першому випадку доцільно використовувати декілька методів оцінки вартості гудвілу для досягнення найбільш достовірного результату. Як правило, така оцінка проводиться шляхом залучення професійних оцінщиків, що потребує від підприємства значних матеріальних витрат.
- Дойль П. Маркетинг – менеджмент и стратеги / П. Доль; пер. с англ. под ред. Ю. Н. Каптуревского. – 3-е изд. – СПб. : Питер, 2003. – 544 с.
- Елисеев В. М. Гудвилл: проблема оценки и отражения в отчетности / В. М. Елисеев // Вопросы оценки. – 2004. – № 1. – С. 31–37.
- Клименко А. Нематеріальні активи: від придбання до ліквідації / А. Клименко. –– Х. : Фактор, 2005. – 320 с.
- Мендрул А. Г. Оценка стоимости нематериальных активов / А. Г. Мендрул, В. С. Ларцев. – К. : Полиграф–Информ, 2004. – 264 с.
Попова О.Ю., Заворотнєва О.Ю.
Донецький Національний Технічний Університет
ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ВОДИ ЯК ФАКТОРА ТА РЕСУРСУ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ
Розвиток економіки України супроводжується високою ресурсоємністю виробництва в частині споживання води. Нераціональне використання та забруднення водних об’єктів призводять до деградації водних екосистем і спричиняють значні економічні збитки. Проблемам ефективного використання водних ресурсів, раціоналізації водопостачання та водовідведення з метою активізації та прискорення розвитку підприємств присвячено праці вітчизняних вчених-економістів [1]. На особливу увагу заслуговують праці зарубіжних вчених-економістів, в яких наголошується на необхідності застосування інноваційних підходів до управління водоспоживанням в діяльності суб’єктів господарювання, оптимізації обсягів використання водних ресурсів [2]. Проте слід констатувати, що недостатньо повно досліджені питання сутності та місця води, як об’єкта економічних відносин, з позицій передумов господарської діяльності.
Тому метою даної роботи є визначення економічної сутності та уточнення класифікаційних ознак води як фактора та ресурсу господарської діяльності підприємств.
Вода набуває статусу фактора та ресурсу виробничої діяльності, за рахунок її залучення, споживання, обміну у господарських процесів, що безпосередньо впливає на підсумкову мету діяльності підприємства – прибуток або інший некомерційний результат, який регламентується місією підприємства. Дане визначення поширюється на всі сфери господарських відносин, що вимагає розгляд води з позицій засобів виробництва, встановлення її економічних властивостей. Удосконалені класифікаційні ознаки можуть бути представлені у такий спосіб.
1. За походженням: природна, штучна. Воді, як природному ресурсу, притаманні здатність у певних межах і за певних умов до самовідтворювання (саморегулюванню) кількості і якісного стану; здатність переходити з одного якісного стану в інший під впливом природних процесів еволюції; неможливість штучного відтворення (є економічно недоцільним внаслідок високої вартості); залежність кількості і якісного стану води від процесів змін в характеристиках інших природних ресурсів. Враховуючи, що вода, як природний ресурс, не має вартісної оцінки внаслідок відсутності витрат на її створення, то при видобутку, підготовці та використанні у господарській діяльності з метою отримання економічних або інших виграшів виникають суспільно необхідні витрати. При цьому вода набуває штучної ознаки, що за якісними та кількісними характеристиками залежить від технологічного способу, характеру, інтенсивності виробничої і невиробничої діяльності підприємств і має прямий, достатньо чітко фіксований економічних вплив через формування собівартості продукції у частині матеріальних витрат та чистого прибутку при виникнення платежів за понадлімітні скиди або порушення діючого екологічного законодавства на умови та результати господарювання.
2. За ступенем участі у господарській діяльності: прямого та непрямого використання. При прямому використанні вода набуває статусу матеріального ресурси, виконуючи роль сировини, енергії або матеріалів, перетворюючись у готову продукцію. Непряме використання води має місце при її позиціонуванні як умови господарської діяльності, при якому вилучення води з навколишнього середовища не відбувається, але використовується для забезпечення господарської діяльності підприємства (транспортне використання, скиди стічних вод).
3. За обмеженістю: обмежена та необмежена. Обмеженість води, як фактора виробництва, викликає у відповідністю із дією ринкових механізмів скорочення пропозиції, стимулюючи зростання ціни. В цих умовах посилюється конкурента боротьба за доступ до обмеженого фактора виробництва. За допомогою зовнішніх по відношенню до підприємствах інструментів управління (фіскальні інструменти, субсидії) створюються умови для активізації інвестиційних процесів у проекти відтворення води и переведення цього фактора виробництва до необмежених, що призводитиме до забезпечення водою в обсягах, необхідних та достатніх для споживання підприємствами, а також у терміни, що регламентуються техніко-економічними умовами.
Приналежність води як фактора та ресурсу господарської діяльності підприємств до певної класифікаційної ознаки, запропонованих у даній роботі, дозволяє визначити не лише форму та ступень участі в економічних, екологічних або соціальних процесах, але чітко окреслити вартісний зміст взаємовідносин з приводу формування витрат, пов'язаних з їх використанням і відтворенням води. Запропоновані класифікаційні ознак на основі подальших досліджень створюють передумови для формування принципово нових економічних інструментів управління господарською діяльністю підприємств.
- Водні ресурси на рубежі XXI ст.: проблеми раціонального використання, охорони та відтворення / За редакцією академ. УЕАН, д.е.н., проф. М.А.Хвесика. – К.: РВПС України НАН України, 2005. – 564с.
- Entropy, Water and Resources: An Essay in Natural Sciences-Consistent Economics / Вy Horst Niemes, Mario Schirmer. –2010. – 219 p.
Прокопенко О.В., Криворучко Л.Б.
Сумський державний університет
впровадження контролінгу на підприємстві на прикладі процесу валютного контролю
Валютним контролем в межах цієї статті ми називаємо забезпечення на українському підприємстві, що здійснює зовнішньоекономічну діяльність, своєчасного повернення валюти на територію України. Згідно з вимогами законодавства України виручка підприємств-резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт інтелектуальної власності. В разі проведення імпортної операції на умовах відстрочення поставки, таке відстрочення не може перевищувати 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу. В обох випадках перевищення зазначеного строку потребує висновку Міністерства економіки України, про продовження строку розрахунків у іноземній валюті (далі — Висновок). Порушення строку розрахунків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми заборгованості.
Управлінськими рішеннями з питань валютного контролю є рішення про подання звернення до Міністерства економіки України з проханням про продовження терміну повернення валюти (далі — Звернення); подання судового позову на контрагента; вживання заходів для проведення своєчасних розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом. Ключовим моментом валютного контролю є розрахунок суми заборгованості з валюти та граничних термінів її повернення. Для здійснення таких розрахунків використовується масив даних з платежів, даних з експорту та імпорту продукції або послуг. Традиційно на підприємствах зазначені дані обліковуються окремо. Фінансовим управлінням провадиться облік платежів, тобто формується електронна база платіжних доручень. Управління із зовнішньої діяльності здійснює облік документів з експорту та імпорту продукції та послуг, тобто формує базу вантажних митних декларацій — у разі експорту або імпорту товарів, та базу актів виконаних робіт — у разі експорту або імпорту робіт. При чому часто відокремлюють облік імпортних операцій від обліку експортних операцій та облік товарів від обліку робіт, відносячи їх до функцій різних окремих підрозділів підприємства. Контроль стану виконання контракту здійснює, як правило, інженерно-технічний підрозділ, а подання Звернення до Мінекономіки для отримання Висновку — юридичне управління. Таким чином, в процесі валютного контролю задіяні декілька структурних підрозділів, які формують власні електронні бази даних, що мають на меті задовольняти власні потреби і часто не узгоджуються з базами даних інших структурних підрозділів. Пов’язує всі перелічені підрозділи підприємства працівник чи група працівників, до функцій яких віднесено проведення власне розрахунку сум заборгованості з валюти за кожною зовнішньоекономічною операцією та граничних термінів їх повернення. Через неузгодженість або відсутність електронних баз даних різних підрозділів розрахункова робота здійснюється майже вручну, частково інформація дублюється у декількох електронних базах, що характеризується великими витратами часу та високим рівнем ймовірності виникнення помилки, які тягнуть за собою сплату штрафів.
З метою зменшення витрат на процес валютного контролю, в тому числі витрат через помилки у розрахунках, на підприємстві є доцільним впровадження контролінгу, який здатний об’єднати, координувати діяльність всіх структурних підрозділів підприємства задля досягнення мети. Завданням контролінгу в межах цього процесу є створення й налагодження системи обміну інформацією на базі інтегрованої електронної системи, яка буде охоплювати відомості з усіх задіяних структурних підрозділів, автоматично виконувати потрібні розрахунки та складати інформаційні звіти для прийняття управлінського рішення. Вченими визначено такі етапи контролінгу: планування, облік, контроль, аналіз, визначення цілей. Стосовно процесу валютного контролю для кожного етапу контролінгу можна визначити конкретні завдання. На етапі планування контролінг повинен встановити для кожного структурного підрозділу систему показників та відомостей, за якими необхідно вести облік, тобто структуру бази даних. Далі підрозділи мають формувати електронні бази даних за визначеною структурою — етап обліку. При чому обов’язковою вимогою до інтегрованої електронної системи є її універсальність і одиничність. Тобто кожний структурний підрозділ припинить формувати власні відокремлені бази даних, а натомість візьме участь у створенні єдиної інтегрованої електронної системи шляхом внесення у відповідний розділ даних, облік яких віднесено до функцій цього підрозділу. Структура єдиної інтегрованої електронної системи повинна задовольняти як внутрішні потреби підрозділу, який відповідальний за облік конкретного виду даних, так і потреби у інформації інших підрозділів, які матимуть дозвіл на перегляд потрібної інформації. Таким чином, обслуговування єдиної інтегрованої електронної системи не вимагає збільшення загальних витрат часу, відбудеться лише їхній перерозподіл. Тобто, робочий час, що витрачався на формування та обслуговування відокремлених електронних або паперових баз даних, буде витрачатися на обслуговування єдиної інтегрованої електронної системи. Одночасно, усунення необхідності листування серед структурних підрозділів з приводу надання інформації зумовлює економію робочого часу. На етапі контролю завданням контролінгу буде здійснення автоматичного розрахунку суми заборгованості з валюти та граничних термінів її повернення за кожною зовнішньоекономічною операцією за кожним контрактом, а також розрахунок виплачених штрафів. На етапі аналізу контролінг має визначати ймовірність проведення своєчасних розрахунків за контрактом, доцільність подання Звернення або судового позову, а також аналізувати причини виникнення штрафів. Останній етап контролінгового циклу — визначення цілей — повинен сформувати альтернативні варіанти управлінського рішення щодо подальших дій за кожним зовнішньоекономічним контрактом, за яким є заборгованість, а також щодо подальшого вдосконалення процесу валютного контролю з метою зменшення витрат.
Доцільність впровадження контролінгу в процес валютного контролю можна підтвердити, встановивши факт зменшення витрат. Витрати процесу валютного контролю мають дві складові: витрати на заробітну плату працівників підприємства, задіяних у цьому процесі, та витрати на сплату штрафів за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами:
В = Вз + Вш, (1)
де В – поточні (середньомісячні) витрати процесу валютного контролю, грош.од.;
Вз – середньомісячні витрати на заробітну плату працівників підприємства, задіяних в процесі валютного контролю, грош.од.;
Вш – середньомісячні витрати на сплату штрафів за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, грош.од.
Оскільки, як зазначалось вище, додаткових витрат робочого часу із введенням контролінгу не передбачається, то і витрати на заробітну плату працівників залишаться без змін, за винятком витрат на заробітну плату тих працівників, які виконують розрахунок сум заборгованості з валюти за кожною зовнішньоекономічною операцією та граничних термінів їх повернення. Що стосується останніх, то із впровадженням автоматизації розрахунків такі працівники будуть вивільнені, а витрати на оплату їхньої праці з даного процесу усунуто.
Основною причиною порушення строків валютних розрахунків та сплати штрафів є непрозорість, громіздкість існуючої системи обміну інформації, ручний режим виконання розрахунків. З впровадженням єдиної інтегрованої електронної системи з автоматизацією розрахунків вірогідність виникнення помилок буде мінімізована, і витрати на сплату штрафів зведені до нуля.
Таким чином, поточний економічний ефект від впровадження контролінгу в процес валютного контролю можна розглядати як зменшення витрат і визначити за формулою
Е = Вз + Вш (2),
де Е – поточний (середньомісячний) економічний ефект від впровадження контролінгу в процес валютного контролю, грош.од.;
Вз – середньомісячні витрати на заробітну плату працівників підприємства, які виконують розрахунок сум заборгованості з валюти за кожною зовнішньоекономічною операцією та граничних термінів їх повернення, грош.од.;
Вш – середньомісячні витрати на сплату штрафів за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, грош.од.
Під час прийняття рішення про впровадження на підприємстві контролінгу в процес валютного контролю необхідно враховувати, з одного боку, додаткові якісні переваги у вигляді спрощення системи документообороту на підприємстві, підвищення прозорості, доступності інформаційних ресурсів, своєчасності отримання інформації, а з іншого боку, обсяг одноразових витрат, необхідних на розроблення та впровадження контролінгової системи.
Радченко Л.М.
Полтавський національний технічний університет
імені Юрія Кондратюка