С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Трансформаційні процеси торговельної діяльності на прикладі Рівненській області та місті Рівне Управління креативним потенціалом підприємства Удосконалення банківського кредитування для п Шляхи подолання бідності українців Проблеми розвитку аеропортів в регіонах Роль экологического маркетинга региона в условиях развития международного партнерства Статичні та динамічні ефекти зони вільної торгівлі Зіставлення концепцій «стійкого розвитку» та «людського розвитку» Ефекти впровадження національної схеми торгівлі викидами на валовий внутрішній продукт Економічна ефективність екологічної сертифікації Підвищення енергоефективності Організаційно-економічні проблеми розвитку

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
• Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
• А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.

Трансформаційні процеси торговельної діяльності на прикладі Рівненській області та місті Рівне


Рівненська область розташована в північно-західній частині України і займає площу 20,1 тис. кв.км, що становить 3,3% від загальної території України. Регіон межує з Брестською і Гомельською областями Республіки Білорусь, Житомирською, Хмельницькою, Тернопільською, Львівською і Волинською областями України.

За адміністративно-територіальним поділом Рівненщину складають 16 районів, 4 міста обласного та 6 районного підпорядкування.

Вигідне розташування м. Рівного - обласного центру Рівненської області, зумовило історичне визнання міста як центру торгівлі Західного регіону. Ще в 1500 році княгиня ссылка скрыта отримала для Рівного привілей на щорічний ярмарок на свято Семена Літопроводця.

Серед трансформаційних процесів, що відбуваються в місті та області можна виділити наступні:

• зміни структури роздрібної торгівлі під впливом насамперед приватного сектору;
  
• динамічний розвиток мережі універсамів та супермаркетів;
  
• активізація внутрішнього споживчого ринку.
  
• будівництво та відкриття нових торговельних площ.
  

Рівне характеризується порівняно великим об’ємом роздрібного товарообороту (рис 1).

З наведеного видно, що роздрібний товарооборот міста має усереднену тенденцію до збільшення, не дивлячись на кризову ситуацію останніх років. Так, величина роздрібного товарообороту міста з 2007 року по 2010 рік збільшилась на 4318,6 млн.грн.



Рис. 1. Роздрібний товарооборот м. Рівне, млн.грн.

[На основі Статистичного щорічника Рівненської області]


За даними звіту управління торгівлі, громадського харчування та продуктового обслуговування про проведену роботу за 2010 рік, можна зробити висновок, що протягом останніх трьох років в місті спостерігається ріст магазинів і їх сумарної площі, та при цьому збільшується показник середнього магазину. Збільшення кількості магазинів свідчить про поступову зміну торговельних операторів і їх форматів, тобто на зміну малим магазинам старого зразка приходять супермаркети і гіпермаркети, мережеві оператори. Разом з тим збільшенню площі магазинів сприяє скорочення впливу базарів через зменшення їх кількості та розміру. На даний час торгова площа базарів Рівного займає біля 33% площі міста.



Рис.2. Динаміка зміни показника забезпеченості міста торговельними площами, м²/1000 мешканців

Наслідком зростання пропозиції на ринку є підвищений інтерес орендарів до якісних приміщень у сучасних торговельних центрах. Якість торговельного центру є таким же важливим показником як і місце його розташування.

Враховуючі результати дослідження, можна виділити наступні шляхи пожвавлення торговельної діяльності на рівні міста Рівного:

1. організація роботи постійно діючої комісії з питань впорядкування тимчасових споруд ( кіосків, павільйони, торгових яток );
   
2. проведення обстеження міста для виявлення та ліквідації місць та осередків несанкціонованої вуличної та стихійної торгівлі;
   
3. підтримка вітчизняного виробника шляхом проведення у місті виставок-ярмарок місцевих товаровиробників, хлібобулочних та кондитерських виробів, а також сільськогосподарських ярмарок;
   
4. забезпечення належного санітарного стану місць розташування об'єктів торгівлі;
   
5. створення робочої групи з перевірок суб’єктів господарювання у сфері розваг, що розташовані на території міста.
   

Савіцька Н.В., Коломієць О.Л., Чушак-Голобородько А.М.

Національний університет «Львівська політехніка»


УПРАВЛІННЯ КРЕАТИВНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА


Одним з найперспективніших шляхів розвитку організацій є реалізація стратегії креативного (інноваційного) розвитку. Креативний розвиток - це результативна ознака креативного потенціалу. Незважаючи на те, що упродовж останніх десятиліть феномен креативності активно досліджується, досі відсутні системні уявлення щодо управління його формуванням і використанням. Це спричиняє проблематичність досягнення позитивних економічних, технологічних та інших ефектів від застосування методів впливу на носіїв креативного потенціалу. Дослідження показали, що креативний потенціал виникає не стихійно, а цілеспрямовано формується під час створення і розвитку підприємств. Очевидно, що навіть в тих організаціях де не реалізовуються стратегії креативно-інноваційного розвитку є носії креативного потенціалу. В цих організаціях креативний потенціал може бути успішно реалізованим, проте ця реалізація повністю залежить від суб’єктивних факторів, зокрема від бачень, бажань, переконань керівників підприємств. Вони часто не сприймають креативних ідей, особливо тих, для реалізації яких необхідно прикласти чималих зусиль, піти на фінансові та інші ризики, пожертвувати налагодженими схемами постачання, виробництва і збуту тощо. Як наслідок, в таких організаціях креативний потенціал рідко реалізовується і ще рідше зростає. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що більшість наукових праць присвячені розкриттю сутності креативності з точки зору психології. Управлінський та економічний аспекти креативності на сьогодні досліджені фрагментарно. Як наслідок, керівники підприємств не володіють методичним інструментарієм управління креативним потенціалом.

Управління креативним потенціалом є конкретною функцією менеджменту, яка реалізовується через загальні функції. Реалізація функції планування креативного потенціалу на етапі функціонування підприємства передбачає: розроблення стратегічних, поточних і оперативних планів формування і використання креативного потенціалу; підготовку бюджетів реалізації стратегічних, поточних і оперативних планів формування і використання креативного потенціалу. Логічним продовженням планування креативного потенціалу є організування діяльності суб’єктів креативної діяльності (носіїв креативного потенціалу) щодо виконання побудованих планів, в тому числі розроблених бюджетів. Виконання цієї функції керівниками підприємства, як правило, зводиться до: впровадження в дію організаційної структури управління підприємством, зокрема управління креативним потенціалом; розподілу функцій і повноважень між суб’єктами креативної діяльності; створення і впровадження правил і процедур; доведення до підлеглих і роз’яснення їм їхніх обов’язків і повноважень тощо. Існує дуже простий закон креативності: якість й унікальність ідей на виході напряму залежить від якості й унікальності стимулу на вході. Через це для унікальних ідей замало мозкового штурму — потрібні нові враження, нові події, нові зв'язки в мозку [1; 2]. На відміну від етапу створення організації під час її функціонування суб’єктами, на яких спрямовані методи мотивування є не засновники, а в основному наймані працівники. Для отримання очікуваних результатів від їхньої діяльності важливим завданням керівників підприємства є адекватно ідентифікувати потреби носіїв креативного потенціалу, виявляти їхні здібності, можливості, рівень підготовки і своєчасно застосовувати такі методи впливу на них, які забезпечать повноту реалізації побудованих планів у визначені терміни. Тобто, під час функціонування підприємства реалізація функції мотивування носіїв креативного потенціалу передбачає: вивчення їхніх потреб; застосування методів впливу на креативно-активних працівників. Щодо функції контролювання під час управління креативним потенціалом, то її призначенням є: виявлення стану реалізації стратегічних, поточних і оперативних планів формування і використання креативного потенціалу; спостереження за поведінкою носіїв креативного потенціалу; ідентифікування результативності реалізації креативного потенціалу. У свою чергу, реалізація функції регулювання креативного потенціалу передбачає: коригування стратегічних, поточних і тактичних планів формування і використання креативного потенціалу; застосування методів впливу на підлеглих (на відміну від методів мотивування, під час реалізації регулюючих заходів до підлеглих можуть застосовуватись методи впливу, які не враховують їхніх потреб, а базуються виключно на пріоритетах організації, вони можуть мати форму введення певних обмежень, доган, звільнень, публічного засудження, відкритого обговорення результатів викриття некомпетентності і зловживань тощо. У теорії менеджменту ці методи називають методами стимулювання, оскільки вони спонукають суб’єктів управління до певних дій без врахування їхніх внутрішніх потреб); застосування заходів, спрямованих на покращання результатів використання креативного потенціалу.

1. Князь С.В. Креативний менеджмент: Навч. посібник./ О.Є. Кузьмін, С.В. Князь, І.В. Литвин, Д.К. Зінкевич - Львів: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2010. – 124 с.
   
2. Як розпочати креативну революцію в компанії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ations.com.ua
   

Савченко К.В., Марочко С.С.

Сумський державний університет


УДОСКОНАЛЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ ДЛЯ ПокраЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ


Під час подолання наслідків кризових явищ та створення передумов для економічного піднесення все більше науковців звертаються до проблеми активізації участі банківської системи України у інвестиційному забезпеченні стійкого економічного розвитку України. Це пояснюється тим, що у процесі розвитку національної економіки та укріплення цивілізованих ринкових відносин роль та можливості такої важливої складової як банківська система постійно збільшуються, паралельно зі зростанням загальної ефективності використання фінансово-економічних ресурсів на всіх стадіях суспільного виробництва.

Однак, не дивлячись на численні наукові дослідження, не розв’язаним й досі є питання найбільш повного використання інвестиційних можливостей банківської системи для розкриття та реалізації внутрішнього ринкового потенціалу національної економіки. Така ситуація зумовлена насамперед недостатніми дослідженнями аспектів, пов’язаних з підвищенням якості макроекономічного планування діяльності такої важливої сфери для реалізації ринкового та інвестиційного потенціалу як банківська система, що особливо важливо при намаганнях подолати кризові економічні явища та створити передумови для стійкого довгострокового економічного розвитку.

У зв’язку з цим, в економічній науці накопичився цілий блок питань, пов’язаних з поглибленням наукових досліджень в сфері участі банків в інвестиційному процесі для створення всіх необхідних передумов стійкого довгострокового економічного розвитку та зростання.

Метою дослідження є розроблення науково обґрунтованих напрямів удосконалення організації банківського кредитування з метою підвищення інвестиційного забезпечення економічного розвитку України.

Як показують практика та численні ґрунтовні дослідження вчених у сфері банківського кредитування та макроекономічного планування, напрями оптимізації організації банківського кредитування (як майже і будь-якого іншого багатофакторного явища) необхідно (доцільніше) проводити з розробленням та використанням фінансово-економічних пропорцій, що дозволяє не тільки спрогнозувати оптимальні параметри функціонування економічної системи, але й надає змогу найбільш адекватно забезпечити її збалансованість за певних умов.

Для розроблення напрямів оптимізації банківського кредитування для підвищення інвестиційного забезпечення стійкого довгострокового економічного розвитку ми використали таку фінансову пропорцію як відношення інвестиційних кредитів до загальної суми виданих кредитів в економіку, що дозволяє не тільки проаналізувати структуру загального кредитного портфелю комерційних банків за цільовим спрямуванням (зокрема, на інвестиційне забезпечення економічного розвитку України) але й описати вплив такого показника (пропорції) на процеси економічного розвитку та зростання.

Економіко-математичний аналіз показав, що інвестиційні кредити визначають більше третини напряму вектора розвитку національної економіки, що потребує більш ретельного та виваженого їх планування.

В результаті розрахунків було отримано рівняння, яке показує та засвідчує значний вплив співвідношення інвестиційних та сукупних кредитів на економічний розвиток:


(1)

де у_і – обсяги виробленого ВВП в і-му році, млн. грн.;

х_і-1 – питома вага інвестиційних кредитів у загальному кредитному портфелі комерційних банків в році (і-1), % ().


Встановлено, що інвестиційні кредити визначають більше третини напряму вектора розвитку національної економіки, що потребує більш ретельного та виваженого їх планування. Доведено, що для підтримання та збереження збалансованості стійкого економічного розвитку на 2011 рік необхідно створити умови для співвідношення інвестиційних кредитів до загального кредитного портфелю комерційних банків на рівні не менше 31%.

За таких умов відбувається задоволення грошово-кредитних потреб суб’єктів інвестиційних відносин та може бути забезпечений стійкий довгостроковий економічний розвиток.

Реалізація чіткої та якісної науково обґрунтованої політики управління банківським інвестиційним кредитуванням в процесі розвитку економіки України дозволить не тільки створити передумови для стійкого економічного розвитку, але й надасть змогу укріпити фінансово-банківську систему, підвищити здатність ефективної акумуляції та мобілізації достатніх обсягів інвестиційних ресурсів для задоволення як поточних потреб, так і запланованих на стратегічний розвиток.


Савчук О.М.

Луцький національний технічний університет


ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ УКРАЇНЦІВ


Сучасні трансформаційні процеси супроводжуються низкою негативних тенденцій, зокрема глибоким спадом виробництва, інфляцією, різким зниженням і поляризацією доходів, загальним падінням рівня життя населення, поширенням бідності та зубожіння. Разом з цим, нагальною залишається проблема доступу до головних можливостей існування: продуктивної зайнятості, освіти, базового медичного обслуговування, нормальних житлових умов. Тому бездіяльність у сфері політики протидії бідності сьогодні може мати досить серйозні наслідки, виправлення яких обернеться для держави затратою значно більших коштів в майбутньому. Дослідження проблеми бідності в Україні набуває дедалі більшого значення з точки зору виявлення соціально уразливих груп населення та створення ефективно діючої соціальної політики.

Бідність трактується як неможливість внаслідок нестачі ресурсів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству і в конкретний період часу [1]. Тобто людина внаслідок нестачі коштів не в змозі підтримувати той рівень життя, який домінує у її середовищі. Це означає, що відсутність бідності ідентифікується не тільки із забезпеченням фізичних умов життя (прийнятне житло, харчування, одяг, здоров’я), але й з можливістю жити, споживати і брати участь у суспільному житті на рівні, який відповідає найбільш поширеним якісним вимогам.

На сьогоднішній день використовуються два відмінних визначення: абсолютна та відносна бідність. Абсолютна бідність визначається шляхом порівняння загального доходу особи чи сім'ї із загальною вартістю деякого кошика товарів та послуг що складають базові потреби у суспільстві. Люди чиї доходи менші від базових потреб перелічених у кошику живуть у абсолютній бідності. Визначаючи відносну бідність, порівнюють загальний дохід особи чи сім'ї та структуру витрат у суспільстві в цілому. Люди із нижчим рівнем доходу що витрачають більшу частку своїх доходів на кошик товарів та послуг порівняно із деякими пороговими значеннями встановленими на підставі середнього в суспільстві розміру цієї частки вважаються відносно бідними.

Загалом, українці збідніли за останній рік на 10 %. Про це заявила Уповноважена з прав людини Ніна Карпачова. Вона стверджує, що на сьогодні, якщо обраховувати за критеріями Світового банку, то до бідних в Україні можна віднести понад 70 % населення. За статистикою ООН, за межею бідності в Україні перебувають 78 % людей. В результаті Україна посідає аж 83-є місце за рівнем розвитку суспільства, опустившись за останній рік на 7 сходинок рейтингу. Таке падіння викликане тим, що реальні доходи українців впали на 10 %. Крім того, бідності українців притаманна парадоксальна особливість – бідність працюючих. Значне зменшення питомої ваги заробітної платні у ВВП призвело до того, що двоє працюючих не можуть прогодувати двох дітей, а 40 % працівників не можуть заробити прийнятної трудової пенсії. На бідність працюючих впливають три головні економічні чинники: зниження середнього рівня доходів, низький рівень мінімальних соціальних гарантій, суттєва нерівність у розподілі доходів [2].

Проте, спеціалістами в галузі економіки доведено, що люди з вищою освітою менше піддаються ризику збідніння, ніж особи з середньою освітою, або взагалі неосвічені [3]. Вивчаючи вплив освіти на формування бідності населення, науковці Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України з'ясували те, що серед домогосподарств, "господар" яких має повну вищу освіту, рівень бідності в 3,2 рази поступається показнику домогосподарств, де "господар" має лише базову середню освіту [3].

Однак не виключають, що за сприятливих умов за 2-3 роки добробут українців може зрости. Основну роль тут відіграє формування середнього класу. Фактично, середній клас в Україні – це сім’ї, що володіють «малим» та «середнім» бізнесом. Але, як ми розуміємо, частка таких сімей у структурі населення дуже незначна. Також варто зазначити, що оптимальним значенням середнього класу, є забезпечення його частки рівній 70 % населення країни. Ще однією необхідною умовою для подолання бідності є реформування системи соціального захисту, направлене на посилення її адресності і пов'язане з регулюванням величини гарантованого мінімального доходу. Як свідчить світова практика, ефективними заходами реформаторської політики в даному напрямі може стати розвиток нових соціальних технологій, які торкаються підтримки малозабезпечених сімей, надання безкоштовних послуг охорони здоров'я і освіти, а також послуг соціальної реабілітації. Необхідний комплексний підхід, орієнтований як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства. Зусилля держави з підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їхнього матеріального становища мають спиратися на забезпечення стійкого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.

1. Завадський Й.С. Економічний словник, 2006, 356 с.
   
2. Мельник І. Г., Гаєвська Н.С. Фактори поширення бідності працюючого населення: регіональний аспект. Луганськ, 2010.
   
3. Демографічні чинники бідності (колективна монографія) / за ред. Е.М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України. – 2009. – 184 с.
   

Садловська І.П.

Міністерство інфраструктури


ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АЕРОПОРТІВ В РЕГІОНАХ


Особливістю функціонування аеропортів є їхня значимість для держави та регіону. Аеропорт, перш за все, є місцем перетину інтересів різних партнерів та різних видів діяльності для здійснення повітряних перевезень.

Оскільки аеропорти виступають як комерційні підприємства, їхнє значення для кожного конкретного регіону є навіть набагато більшим ніж авіакомпанії. Аеропорти є великими інвесторами для інфраструктури, надають нові робочі місця, забезпечують податкові надходження та капіталовкладення, виступають ініціаторами туризму, тобто вони виступають об’єднуючими центрами діяльності певного регіону.

Основними ключовими факторами, які повинні бути в першу чергу враховані при виборі стратегії функціонування аеропорту, є: стан транспортної галузі та позиція аеропорту в галузі, цілі аеропорту, інтереси та відношення вищого керівництва, фінансові ресурси аеропорту, кваліфікація робітників, зобов’язання аеропорту, ступінь залежності від зовнішнього середовища, часовий фактор.

Міністерством транспорту і зв’язку (сьогодні Міністерство інфраструктури) у 2008 р. були вибрані для проведення оцінки можливостей застосування концепції державно-приватного партнерства (ДПП) наступні аеропорти: Львів, Одеса та Запоріжжя.

Мiсту Одесi належать 100% аеропорту «Одеса», що включає у себе термiнал, — аеропортовий комплекс, а також аеродромний комплекс, окрема ЗПС, перони та РД. Тому аеропорт «Одеса» вiдрiзняється вiд iнших українських аеропортiв, оскiльки в них аеродромний комплекс зазвичай знаходиться у державнiй власностi. Така проста структура власностi спростить прийняття рiшення щодо можливого використання моделей ДПП для фінансування необхiдної модернiзацiї аеропорту, оскільки у цьому випадку є лише один власник — мiська рада, яка приймає усi рiшення.

Отже, вiдносно проста структура власностi та очiкуване збiльшення обсягу перевезень в аеропорту «Одеса» роблять цей аеропорт можливим об’єктом для розвитку та фiнансування на основi ДПП. Проте є певнi сумніви, що цей процес можна буде завершити до початку Євро-2012.

Фінансовий аналіз проекту ДПП для аеропорту «Львів» показує наступне:

1. Аеропорт «Львiв» має багато схожих характеристик з аеропортом «Одеса», хоча обсяг перевезень тут становить 60-70% обсягу перевезень через аеропорт «Одеса». В цiлому їх програми iнвестицiй у модернiзацiю є подібними, особливо у тiй частинi, яка стосується термiналу та периферії.

2. Оскільки доходи аеропорту «Львiв» є нижчими, прибутки також є нижчими, а це означає, що економіка аеропорту може витримати лише меншi за обсягом інвестиції у формі приватного проекту — наприклад, максимум 20 млн. дол. США.

3. Влада міста не дуже схильна використовувати рішення на основi ДПП для задоволення iнвестицйних потреб аеропорту, i це є ще однією причиною для того, щоб відмовитися вiд цього варіанту розвитку. Проте це означає, що будь-якi проекти розвитку аеропорту «Львiв» будуть залежати вiд бажання уряду виділяти кошти з державного бюджету або надавати гарантії для необхідних кредитів.

Зважаючи на рівень необхідних витрат та часові обмеження, об’єкти у цих аеропортах, призначені спеціально для обслуговування додаткової кiлькостi пасажирів під час Євро-2012, повинні бути тимчасовими. Що стосується вартості таких об’єктів, то буде доцільно профінансувати з надбавки на ціну квитків для пасажирів.

У більш довгостроковій перспективі є надія, що розвиток термiналів у цих аеропортах може відбуватися на основі приватних інвестицій та управління ними, але це завдання не буде простим. Першим кроком буде передача існуючих активів аеропортів в окрему компанію, яка буде повністю належати державі або місту. Другий крок — проведення тендеру, обговорення умов та укладання концесійної угоди типу ДПП з приватним консорціумом, який інвестуватиме у пасажирський термiнал (чи термiнали) та управлятиме ними протягом довготривалого періоду, наприклад, 20 років.

Запропоновано наступний iнвестицiйний план (табл. 1).

Таблиця 1 - План iнвестицiй для Одеси та Львова, млн. дол. США

Заходи	Одеса	Львiв
ЗПС та перони Модернiзацiя навiгацiйного обладнання Пасажирський термiнал Аеропортовий комплекс Система паливозабезпечення та iнша iнфраструктура	61 25 22 28 19	43 16 21 9 13
Усього	156	108

Отже, приведення регіональних аеропортів України у відповідність до міжнародних стандартів має стати частиною стратегії держави, спрямованої на пошуки необхідних джерел інвестування їх розвитку.


Садченко Е.В.

Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова


РОЛЬ ЭКОЛОГИЧЕСКОГО МАРКЕТИНГА РЕГИОНА В УСЛОВИЯХ РАЗВИТИЯ МЕЖДУНАРОДНОГО ПАРТНЕРСТВА


Экологический маркетинг в условиях развития международного партнерства позволит обеспечить соответствие украинского бизнеса международным системам экологической сертификации, «экологическим стандартам» при продвижении продукции на внутренний и внешние рынки, заинтересованность потребителя и производителя в соблюдении этих стандартов.

В современных условиях объектами партнерства могут быть не только предприятия, но и целые территории, то есть географическая среда данного региона. Целью данного партнерства будет создание экологически чистых территорий для производства органического земледелия или экологически чистой продукции, которая могла бы конкурировать с другими аналогичными товарами, которые не производятся на этой территории.

Развитие региональной корпоративной экономики с использованием моделей инновационного развития приведет к росту жизненного уровня регионов и благосостояния экономики Украины. Такое корпоративное управление эколого-производственными процессами на территории позволит:

• создать или сохранить уникальность данной территории как природно-пространственного ресурса;
  
• привлечь большую часть капитала для создания экологически чистых территорий и товаров;
  
• создать условия для привлечения новых экологически чистых технологий включая научную базу экономических и управленческих процессов;
  
• осуществить доступ на интегрированный рынок;
  
• конкурентоспособность территории будет возможна через различие между производственными затратами с учетом экологической составляющей данной корпоративно оборудованной территории страны и ценами на международных рынках.
  

Экологический маркетинг обеспечивает создание конкурентных преимуществ территорий на основе их продвижения на мировом рынке как регионов, которые характеризуются устойчивым, эколого-сбалансированным развитием.

Без экономического и экологического сотрудничества с другими государствами в современных информационных условиях существования национальной экономики невозможно. Устойчивое социо-экономическое, экологическое развитие Украины во многом определяется по состоянию окружающего природного среды и уровнем использования природно-ресурсного потенциала.

Целевыми ориентирами устойчивого общественного развития является качество жизни, уровень экономического развития, экологическая стабильность. Для решения таких проблем нужна международная кооперация и сотрудничество. Глобальные проблемы охраны окружающей среды могут повлиять на принятые политические и экономико-экологические решения.

Партнерство должно быть направлено в поддержку экономико-экологических интересов в системе производственных, потребительских, распределительных и обменных отношений. В период экономических трансформаций остро стоят вопросы о наиболее оптимальном соединении экономико-экологических интересов между производителями и потребителями как внутри страны, так и за ее пределами.

Для реализации целей международных договоров по обеспечению экологической (ресурсо-экологической) безопасности необходимо сосредоточить усилие на создание международного механизма, который предусматривает:

• технико-технологическое сотрудничество, включая систему обмена природоохранными и ресурсосберегаючими технологиями (техникой) и информацией;
  
• формирование специализированных органов и фондов;
  
• образование системы контроля за ходом выполнения принятых сторонами обязательств;
  
• осуществление международной экологической экспертизы;
  
• сравнимость (или создание единой системы) оценивающих экономико-экологических показателей;
  
• создание справочников единой терминологии из природопользования;
  
• организации международного центра срочной экологической помощи и создания соответствующей системы предоставления международной помощи;
  
• сотрудничество и взаимную помощь в научно-исследовательских и исследовательско-конструкторских роботах;
  
• обмен опытом и проведение международных конференций;
  
• экологическое воспитание и образование (екопсихологія);
  
• генерирование нового знания, новых процессов и создания новых экологически чистых товаров и услуг.
  

Свєтлов А.А.

ДВНЗ „Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана”


СТАТИЧНІ ТА ДИНАМІЧНІ ЕФЕКТИ ЗОНИ ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ

МІЖ РЕСПУБЛІКОЮ КОРЕЯ ТА США


В сучасних умовах, глобалізація світової економіки прискорюється завдяки високим темпам лібералізації міжнародної економічної діяльності в окремих регіонах, серед яких Азійсько-Тихоокеанський басейн виступає основним полем конкурентної боротьби між такими потужними економічними акторами, як Індія, Китай, Республіка Корея, США та Японія. Даний мегарегіон характеризується з одного боку, динамічними торговельно-виробничими відносинами між країнами, а з іншого, відсутністю розвинутих регіональних інтеграційних блоків, таких, які мають місце в Європі – Європейський Союз, або в Північній Америці – Північноамериканська зона вільної торгівлі (далі - НАФТА). Таким чином, впровадження Зони вільної торгівлі між Республікою Корея та США (далі – КОРУС ФТА) може стати фундаментальною основою побудови масштабної інтеграційної стратегії країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, в якій провідну роль будуть відігравати США та Південна Корея.

Завданнями КОРУС ФТА є лібералізація економічних відносин в таких сферах, як торгівля товарами (ліквідація протягом 3 років тарифів та квот на 95% двосторонньої торгівлі споживчою та виробничою продукцією та а інших протягом наступних 10 років після введення в дію Угоди про КОРУС ФТА), послугами, інвестування, а також, співробітництво у сфері державних закупівель, захисту прав інтелектуальної власності, прав робітників (проте, не передбачає вільний рух трудових ресурсів між країнами) та охорони навколишнього середовища [4].

Наслідки інтеграційної взаємодії США та Республіки Корея в рамках КОРУС ФТА можуть бути проаналізовані за основі двох груп ефектів – динамічних та статичних. Статичні ефекти полягають, головним чином, у змінах, в результаті впровадження КОРУС ФТА, обсягів ВВП обох країн, взаємного експорту та імпорту товарів та послуг, а також, руху капіталу між США та Південною Кореєю.

За оцінками Комісії США з міжнародної торгівлі, обидві країни виграють від створення КОРУС ФТА. Зокрема, у випадку створення даної зони вільної торгівлі в 2008 р., приріст ВВП США складе 0,1% (від 10 092 до 11 883 млн. дол. США), Південної Кореї – від 0,42 до 0,59% [2, с. XIX]. Як можна побачити, виграш Південної Кореї є більшим за виграш США. Це обумовлено різними розмірами економік двох країн (ВВП США є в 17 разів вищим за відповідний показник Південної Кореї) та їх залежністю від двосторонньої торгівлі (частка експорту Південної Кореї до США у ВВП Південної Кореї становить близько 5%, в той час, як відповідний показник США становить лише 0,2%).

Приріст експорту США до Південної Кореї прогнозується на рівні 22,6-25,3%, в той час, як імпорт з Південної Кореї на рівні 9,9-10,6% [2, с. XXVII, 2-9]. Якщо в рамках НАФТА, ТНК США використовуючи переваги розташування в Мексиці, експортували виготовлену або зібрану продукцію, безпосередньо, в США, що поглиблювало торговельний дефіцит США з даною країною (в 1999р. торговельне сальдо США становило -24.1 млрд. дол. США, а в 2009р. -49,9 млрд. дол. США), то в рамках КОРУС ФТА вірогідність подібного сценарію не є високою. Адже, Республіка Корея забезпечена капіталом та висококваліфікованою робочою силою в більшій мірі ніж Мексика, що не дозволить ТНК США отримувати переваги від використання дешевих трудових ресурсів та низьких вимог до охорони навколишнього середовища шляхом експансії капіталу в Південну Корею.

Лібералізація руху капіталу між країнами разом зі зниженням бар’єрів в торгівлі послугами дозволить обом країнам збільшити обсяги взаємних потоків іноземних інвестицій. На нашу думку, напрямки руху інвестиційних ресурсів між країнами після створення КОРУС ФТА залежать від ступеню протекціонізму в окремих секторах країн та їх готовності до дотримання принципів лібералізації, встановлених в Угоді про створення КОРУС ФТА. Якщо прийняти останній фактор за константу для обох країн, то ліквідація достатньо високих бар’єрів Південної Кореї на доступ американського капіталу в такі сектори, як телекомунікації та транслювання радіо- та телепрограм, а також фінансові послуги може стимулювати значний притік інвестицій в Південну Корею [2, с. 6-5]. Очевидним є і той факт, що в зв’язку з високим рівнем відкритості економіки США, в тому числі, у сфері торгівлі послугами та інвестуванні, в результаті створення КОРУС ФТА, Південна Корея матиме більший притік двостороннього капіталу ніж США.

Аналізуючи вплив створення КОРУС ФТА на торговельний баланс та рух капіталу США та Південної Кореї, необхідно відзначити, що потенційний виграш США від приросту експорту товарів в Південну Корею може бути нівельований негативним сальдо руху капіталу, а в Південній Кореї, навпаки. Проте, помилковим буде судження щодо рівноваги у двосторонніх відносинах, де дефіцит за одним видом операцій компенсується профіцитом за іншими, адже, приріст експорту США від впровадження даної зони вільної торгівлі оцінюється Комісією США з міжнародної торгівлі на рівні 9 741-10 909 млн. дол. США, що переважає суму всіх видів іноземних інвестицій США закордон (4743 млн. дол. США в 2008 р.) [1, с. 371]. Більше того, спираючись на вищезазначені прогнозні дані, левову частку приросту ВВП США становитиме саме експорт товарів (96,5-91,8% загального приросту ВВП).

На думку І. Чой та Дж. Шотта, динамічні ефекти від створення КОРУС ФТА для США та Південної Кореї полягають у використанні крупними компаніями даних країн економії на масштабах, отриманні безпечного доступу на ринок країни-партнера у зв’язку з передбачуваною політикою останньої, трансферту технологій за рахунок прямого іноземного інвестування (лише для Південної Кореї), збільшенні місткості ринку (для американських ТНК), реалізації внутрішніх реформ (для Південної Кореї), покращенні умов торгівлі, політичних зисках та співробітництві у галузі безпеки [3, с. 58-80]. Проте, в даному переліку бракує визначального, на нашу думку, ефекту від лібералізації – підвищення конкуренції на ринках США та Південної Кореї, що буде стимулювати компанії до підвищення продуктивності праці та використання інновацій, і споживачі, таким чином, зможуть отримати якісний продукт за нижчої ціни.

Аналіз статичних та динамічних ефектів від створення КОРУС ФТА дозволяє зробити наступні висновки. По-перше, створення даної зони вільної торгівлі матиме позитивний вплив на економіки обох країн, про що свідчить оцінка Комісії США з міжнародної торгівлі приросту ВВП США (0,1%) та Республіки Корея (0,42-0,59%) у випадку створення КОРУС ФТА в 2008р. По-друге, за показником експорту товарів, економічний ефект США значно переважає відповідний показник Південної Кореї. По-третє, аналіз руху капіталу та торгівлі послугами між країнами сприятиме притоку інвестиційних ресурсів, більшою мірою, в Південну Корею з США, ніж навпаки. По-четверте, обидві країни виграють від діяльності економічних агентів на регіональному ринку, що загострить конкуренцію між ними та матиме позитивний результат у підвищенні продуктивності та ефективності виробництва, а також якості надання послуг. По-п’яте, впровадження КОРУС ФТА буде сприяти реалізації не лише торговельно-інвестиційних, але і геоекономічних інтересів США та Південної Кореї в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

1. Balance of payments: capital and financial account summaries. UNCTAD Handbook of Statistics. – United Nations, New York, Geneva. – 2010. - P. 371
   
2. D.R. Pearson, Sh. L. Aranoff, D. T. Okun, Ch. R. Lane, I.A. Willamson, D.A. Pinkert. U.S. - Korea Free Trade Agreement: Potential Economy-wide and Selected Sectoral Effects/ United States International Trade Commission. USITC Publication 3949. – Washington, DC. - September, 2007. - P. XXVII , XIX, 2-9, 6-5.
   
3. Inbom Choi, Jeffrey J. Schott, John P. Gilbert. Free Trade Between Korea and the United States? – April, 2001. – P. 58-80
   
4. Pending Congressional Approval. - United States International Trade Commission, Official site. [Electronic Resource]. – Mode of access: ссылка скрыта
   

Семененко І.М.

Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля


ЗІСТАВЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЙ «СТІЙКОГО РОЗВИТКУ» ТА «ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ»


В останні роки при розробці стратегій розвитку країн і окремих регіонів особливої популярності набувають концепції стійкого розвитку (sustainable development) і людського розвитку (human development). Причому, в звіті з людського розвитку за 1994 рік відзначається, що не існує протиріччя між розвитком людини та стійким розвитком, оскільки вони засновані на універсальності вимог до життя і у такий спосіб доповнюють один одного [1]. Зокрема, концепція стійкого розвитку пов’язана з дослідженням та охороною навколишнього середовища, передбачає розвиток теперішнього покоління з урахуванням розвитку майбутнього покоління й розглядає екологічні, економічні та соціальні проблеми у перспективі. Положення концепції стійкого розвитку пов’язані з вичерпаністю ресурсів і необхідністю їх збереження для наступних поколінь [2]. Концепція людського розвитку орієнтована на створення умов для реалізації людиною своїх спроможностей, бажань, у тому числі можливість жити і розвиватися [1, 3]. Зокрема, у дослідницьких працях ООН зазначається, що людський розвиток є розвитком людьми людей для людей, він спрямований на розширення свобод людей [3]. Проте на практиці перед світовим суспільством виникає проблема узгодження цих концепцій і створення єдиної холістичної концепції розвитку суспільства. Так, в положеннях цих концепцій є принципові відмінності, які заважають ставити та вирішувати конкретні проблеми й завдання з розвитку світового суспільства.

Головне протиріччя полягає в тому, що забезпечення умов реалізації спроможностей людини (що є головним в концепції людського розвитку) суперечить необхідності економити ресурси (що є головним в концепції стійкого розвитку). Джерела цього протиріччя пов’язані із значним впливом на формування необмежених (зростаючих, нестримних) потреб в умовах ліберального типу економіки, тобто економіки, орієнтованої на свободу вибору (як з боку споживачів, так і з боку виробників). У таких умовах формування системи цінностей людини (як споживача) пов’язане з впливом на нього з самого раннього віку або протягом всього життя реклами та інших елементів системи формування попиту і стимулювання збуту з боку підприємства (виробника). При цьому, виробник зацікавлений в підвищенні свого прибутку й, відповідно, обсягів продажів, і тому його вплив на споживача спрямований саме у цьому ракурсі. Людина в результаті такого впливу стає носієм такої системи цінностей, яка передбачає нестримне споживання товарів протягом всього життя, що в свою чергу сприяє зайвому (надмірному) виробництву. Таким чином, людина в умовах забезпечення умов реалізації її спроможностей стає споживачем, який обмінює своє життя на велику кількість матеріальних благ. Причому ця кількість матеріальних благ може стати метою його життя. Отже, надмірні потреби і бажання, які стимулюють виробники у споживачів, стають головним чинником надмірного споживання ресурсів. При цьому важко визначити критерії, за якими потреби чи бажання людини (споживача) можна вважати надмірними. У такий спосіб права людини можуть суперечити стійкому розвитку і порушувати права майбутніх поколінь.

Слід зазначити, що методологічно це протиріччя пов’язане з тим, що ліберальна концепція А. Сміта та його послідовників була орієнтована лише на теперішнє покоління і забезпечення його поточної ефективності без урахування інтересів майбутніх поколінь. На цьому була заснована і методика виміру індексу людського розвитку, яка використовувалася ООН до 2010 р., і відповідно до якої механічно порівнювалися різні країни за одною шкалою [4].

Найбільш значущим чинником у надмірному використанні ресурсів є надмірні потреби, які стимулюються виробниками різних галузей з використанням реклами. Тому вирішення питання забезпечення стійкого людського розвитку і усунення протиріччя між стійким розвитком та людським розвитком мають бути пов’язаними з формуванням на рівні державної політики такої системи виховання, що сприяє самообмеженню потреб та формуванню у населення усвідомленої необхідності такого самообмеження. Причому така політика повинна бути диференційована за регіонами країн з урахуванням етнічних особливостей їх населення, оскільки у кожній з етнічних груп є своя система цінностей, що формується протягом тривалого періоду часу на основі системи виховання. Це обумовлює необхідність перегляду основних принципів ведення бізнесу з урахуванням етнічного чинника, відходу від концепції максимізації прибутку, пошуку нових критеріїв ефективності бізнесу, що відповідають основним принципам стійкого розвитку.

1. Human Development Report 1994 [Electronic resource] / United Nations Development Programme. – Mode of access: org/en/reports/global/hdr1994/
   
2. Strategic leadership towards sustainability / [K.-H. Roberts, G. Broman, D. Waldron and others]. – Karlskrona: Psilanders grafiska, 2007. – 354 p.
   
3. Alkire S. Human Development: Definitions, Critiques, and Related Concepts Human Development / S. Alkire. // Human Development Research Paper 2010/01. – 2010. – 96 p.
   
4. Human Development Index and its components [Electronic resource] / United Nations Development Programme. – Mode of access: org/en/media/HDR_2010_EN_Table1.pdf
   

Семків О.В.

ДУ “Інститут економіки природокористування та сталого

розвитку НАН України"


ЕФЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СХЕМИ ТОРГІВЛІ ВИКИДАМИ НА ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ


Під економічними ефектами впровадження національної схеми торгівлі викидами (СТВ) розуміється сукупність економічних умов і відношень, що будуть зазнавати впливу через процес впровадження та функціонування СТВ в Україні. При розмаїтті індикаторів для визначення наслідків впровадження СТВ в Україні, вважаємо першочерговим дослідження ефектів впровадження національної СТВ на найбільш загальний та ємний показник – валовий внутрішній продукт (ВВП). Зауважимо, що з метою порівняння та екстраполяції досвіду країн з функціонуючою СТВ надалі використані дані аналізу впливу впровадження Європейської схеми торгівлі викидами (ЄСТВ) на ВВП країн Європейського Союзу (ЄС).

Вимоги щодо обмеження викидів парникових газів (ПГ) на підприємствах можуть спричинити істотний вплив на економічне зростання та на конкурентоспроможність промисловості в цілому, особливо за умови відсутності схожих підходів до скорочення викидів на глобальному рівні. Для оцінки економічного ефекту ЄСТВ зроблено просте зіставлення ВВП ЄС-27 і деяких інших країнах ОЕСР за період (2001-2008 рр.), зокрема, чотирирічний період, що передував впровадженню ЄСТВ (2001-2004 рр.), та період, що охоплює першу та частину другої фази європейської схеми (2005-2008 рр.). Такий достатньо простий метод обрано для того, щоб оцінити компенсаторні можливості європейських економік. Отже, як свідчать результати дослідження [1], для ЄС-27 щорічні темпи зростання сягають 1,8% в 2001-2004 роках і 2,2% в 2005 році. Для порівняння: в США, де до цього часу практично не реалізовані схожі заходи/політичні інструменти в області клімату, ці показники дорівнюють 2,1% і 2,2%, відповідно [1].

Водночас, фахівці зазначають і декілька причин для такої компенсаторної здатності економіки ЄС. По-перше, відсутність базового сценарію не дає можливості стверджувати, що швидкість зростання ЄС-27 на період 2005-2008 років була якимось чином обмежена впровадженням ЄСТВ. По-друге, йдеться і про можливість впливу на темпи зростання глобальних економічних умов. По-третє, слід зважати і на короткий період, що не дає змогу адекватно оцінити вплив ЄСТВ на приріст ВВП [1, 3].

При цьому виявляється, що неможливо точно встановити чи буде більш очевидним ефект впровадження даного інструменту за умови тривалішого періоду зобов’язань, наприклад, восьмирічної третьої фази ЄСТВ (2013-2010 рр.). Зокрема, Дж. Дельбек та інші [2] стверджують, що скорочення викидів ПГ на 20% та підвищення частки відновлюваної енергії до 2020 року в порівнянні з 1990 роком, означатиме скорочення росту ВВП ЄС на 0,58% або € 91 млрд. в 2020 році. Запропонований авторами сценарій не передбачає доступу до одиниць скорочень викидів від проектів у інших країнах. У такому випадку витрати зменшаться до 0,45% ВВП. Також збільшення цін на нафту матиме значний вплив (див. Таблиця 1). Довідка: збільшення ціни на нафту на $20 аналогічне впливу збільшення ціни на дозволи на $50 на підприємства, що входять до складу СТВ [3]. Більше того, вченими доведено, що некеровані зміни клімату можуть призвести до втрати принаймні 5% світового ВВП і до 20%, якщо врахувати усі опосередковані наслідки та ризики [4].


Таблиця 1 - Співвідношення ефектів підвищення цін на нафту на дозволи на викиди ПГ

Зміна ціни на нафту ($/барель)	Зміна ціни на вуглець ($/тону СО2е)
20	50
40	100
60	150
80	200
100	250

Джерело: [4]


Аналізуючи проблему потенційного впливу впровадження СТВ в Україні на приріст ВВП, слід зазначити, що такі ефекти впровадження обмежень на викиди ПГ в Україні можуть бути, на наш погляд, більш значущими, аніж в ЄС. По-перше, приріст ВВП України характерний для країн з перехідною економікою, коливаючись в значних межах, і має більшу чутливість до динамічних змін глобальної економічної ситуації, ніж економіка ЄС. Для довідки: дефлятор реального ВВП з 2000 по 2008 рр. коливається в таких межах – від 2,8% у 2008 році по 12,1% у 2004 році [5]. Зважаючи на таку чутливість економіки України до зовнішньо- та внутрішньо економічних умов, впровадження СТВ може спровокувати більшу нестабільність приросту ВВП.

Окрім цього, структура ВВП України дещо відрізняється від ВВП ЄС, відповідно, і впровадження СТВ в Україні може зачепити важливі елементи структури валового внутрішнього продукту. Якщо в країнах ЄС-15 частка металургії не перевищує 4,5%, а в середньому становить близько 2% від загального валового випуску, то в Україні у 2005 р. вона сягала майже 11% [6]. Таким чином, за умови неефективного планування впровадження СТВ і значної частки у ВВП секторів економіки, що входитимуть до складу цієї схеми (енергетика, металургія, виробництво цементу та інші), запровадження національної схеми торгівлі викидами може призвести до видимого зниження приросту ВВП України в довгострокові перспективі.

1. J.P.M. Sijm. Tradable Carbon Allowances: The experience of the EU and lessons learned. Energy Research Center of the Netherlands ECN-E--09-078. November 2009. –C. 2;
   
2. Delbeke, J., G. Klaassen, T. van Ierland, and P. Zapfel (2009): The economics of the new EU climate and energy package. Paper presented at the 17th Annual Сonference of the European Association of Environmental Resource Economics (EAERE), Amsterdam, June 24-27, 2009;
   
3. Brohé, Arnaud. Carbon markets : an international business guide / Arnaud Brohé, Nick Eyre and Nicholas Howarth. p. cm. ISBN 978-1-84407-727-4 (hbk.) Earthscan, London 2009. – C. 37-39;
   
4. Stern, N. (2006) The Economics of Climate Change, The Stern Review, Cambridge University Press, Cambridge. – С. 287;
   
5. Дані United Nations Conference on Trade and Development. Режим доступу: ссылка скрыта;
   
6. Тенденції зміни частки заробітної плати в структурі ВВП та валового випуску України: порівняльний аналіз / Шинкаренко Т.П., Кузнєцова Л.І. // Економіка і прогнозування. – 2008. – №3. – С 20-44.
   

Скрипчук П.М.

Національний університет водного господарства

та природокористування


ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЕКОЛОГІЧНОЇ СЕРТИФІКАЦІЇ


Доцільність використання, призначення і ступінь дієвості механізму еколого-економічного регулювання з метою запровадження екологічної сертифікації на рівні підприємства, організації, окремих видів продукції, послуг та у сфері природокористування включає екологічні податки; податкові пільги; платежі; кредитування; субсидії та гранти; екологічне страхування; цінові інструменти; санкції, екологічні квоти. Еколого-економічний механізм стимулювання розвитку екологічної стандартизації та сертифікації необхідно здійснювати за допомогою прямих і непрямих методів. Для стимулювання екологічної сертифікації у сфері природокористування пропонується економічний механізм, який складається з трьох блоків: економічні інструменти і стимули які формують мотивацію; економічні санкції, які застосовуються до природокористувачів всіх форм власності; організаційно-правові заходи, які забезпечують ефективність окремих елементів економічного механізму. Така система складається із стимулюючо-компенсаційного, примусово-обмежувальних регуляторів еколого-економічної діяльності суб’єктів господарювання у поєднанні із різними видами гнучких екологічних податків, матеріальної зацікавленості виробничої діяльності, диференціації цін за екологічними критеріями є економічно вигідною та екологічно доцільною, відповідає положенням екологічного управління. Перевага державного регулювання полягає і в тому що позитивні результати впровадження того чи іншого заходу (якісної продукції, збереження біорізномаїття і в цілому навколишнього природного середовища) є достатньо важливими, аби гарантувати їх всьому суспільству. Вартість проведення екологічної сертифікації у сфері природокористування запропоновано розраховувати за формулою:


(1)

де: V_н – вартість проведення натурної оцінки; V_оа – вартість проведення основного аудиту; V_нi – вартість проведення наглядових інспекцій; Т – кількість років для сертифікації; П_с – разова плата за видачу сертифікату.

Для визначення ціни пропозиції екологічної сертифікації земель сільськогосподарського призначення можуть бути використані загальні принципи оцінки ефективності проекту. Найбільш поширеним у застосуванні є метод визначення чистої приведеної вартості:


(2)

де: NPV – чиста приведена вартість; I_o – первинне вкладення коштів (для екологічної сертифікації земель сільськогосподарського призначення кошти вкладаються протягом перехідного періоду); CF_i – надходження грошових коштів у 1…t-рік реалізації проекту; r – ставка дисконту.

Надходження коштів у і-рік реалізації проекту розраховується як:


, (3)

де: Л_i – виручка в і-рік реалізації інвестиційного проекту;
C_i – витрати виникають для підтримання інвестиційного проекту в і-рік його реалізації; A_i – амортизаційні відрахування в і-рік реалізації інвестиційного проекту.

У разі реалізації органічного інвестиційного проекту надходження коштів у і-рік реалізації проекту розраховується як:


, (4)

де: Р_і – ціна вирощеної рослинницької продукції (наприклад, зернових); – урожайність за і-рік.

Розроблено авторську методику виробництва та сертифікації екологічно безпечної продукції, яка відповідає вимогам міжнародних стандартів та кодексів. Екологічна сертифікація логічно завершує процедуру контролю задекларовану в багатьох національних та світових законодавчо-нормативних документах, надає можливість комплексно вирішувати питання з екології, економіки та соціальної сфери, а при системному її використанні стане й вагомим важелем і валютних доходів країни завдяки експорту сільськогосподарських культур та передусім зернових. Запропонований методологічний підхід до обґрунтування економічної ефективності екологічної сертифікації земель сільськогосподарського призначення з використанням даних про „вигоди” і „витрати” та чистої приведеної вартості вирощування органічних зернових в екологічно безпечних умовах на прикладі Рівненської області та України. Окупність органічного сільськогосподарського виробництва на прикладі зернових наступає в середньому на 4-й рік.


Смоленніков Д.О.

Сумський державний університет


ПІДВИЩЕННЯ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ

ЯК ЕЛЕМЕНТ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ


Сталий розвиток вимагає інноваційних шляхів ведення бізнесу. Інвестиції в проекти підвищення енергоефективності − це закладення фундаменту для майбутнього стабільного розвитку бізнесу в конкурентному середовищі. Серйозні результати у підвищенні енергоефективності не можуть бути досягнуті без інновацій − технологічних, організаційних, інфраструктурних.

Під інноваціями в енергетиці розуміємо, в першу чергу:

• розвиток енергозбереження;

• підвищення енергоефективності;

• використання поновлюваних джерел енергії;

• впровадження альтернативної енергетики.

Підвищення енергоефективності супроводжується зниженням енергоємності ВВП і зростанням продуктивності енергії.

Зниження енергоємності може відбуватися за рахунок вдосконалення технології (введення нового і виведення з експлуатації старого обладнання), зміни параметрів завантаження виробничого обладнання і за рахунок структурних зрушень в економіці − зміни питомої ваги різних за рівнем енергоємності видів економічної діяльності за рахунок різниці в темпах їх розвитку.

Основними чинниками підвищення вимог в сфері енергоефективності та екологічної безпеки є:

• необхідність зниження впливу на навколишнє середовище;

• необхідність підвищення енергоефективності та енергозбереження.

Однією з умов підвищення енергетичного потенціалу регіону є розвиток інфраструктури (рис. 1).





Рис. 1 – Розвиток інфраструктури


Сотник І.М., Мазін Ю.О.

Сумський державний університет


ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ
ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ В УКРАЇНІ


Сучасний розвиток ресурсозберігаючих процесів в Україні, незважаючи на проголошення ресурсозбереження пріоритетним напрямком державної політики, супроводжується багатьма труднощами, які, насамперед, носять організаційно-економічний характер. Основною проблемою є відсутність економічних передумов для реалізації наявного значного ресурсозберігаючого потенціалу в країні. Інвестиційно-інноваційні процеси, які відбуваються в економіці України, лише частково охоплюють сферу раціонального використання ресурсів, що пояснюється нерозвиненістю вітчизняного ринку ресурсозбереження та відсутністю розгалуженої інфраструктури, яка виконує функції із забезпечення нормального режиму його функціонування [1].

Результати зарубіжних досліджень свідчать, що максимальний ефект від ресурсозберігаючої діяльності досягається за умови рівного вкладення інвестиційних ресурсів у безпосередньо реалізацію ресурсозберігаючих проектів та розвиток інфраструктури даного ринку [2]. Інфраструктура сприяє досягненню відповідності між суспільними потребами у ресурсозберігаючій продукції і послугах та здатністю процесів виробництва задовольняти їх у потрібних масштабах, завдяки чому мінімізуються витрати розподілу ресурсів і продуктів. Саме тому інфраструктура забезпечує ефективність функціонування ринку ресурсозбереження, використовуючи для цього специфічні механізми. Отже, виявлення проблем та активне державне стимулювання становлення інфраструктури ринку ресурсозберігаючої продукції є запорукою зростання економічної ефективності національного виробництва, покращення стану довкілля внаслідок раціоналізації природокористування.

В цілому, інфраструктуру формують інституціональна, інформаційна, нормоутворююча і ментальна складові (табл. 1). Особливостями її розвитку на вітчизняному ринку ресурсозбереження на сучасному етапі є такі:

– тенденція до посилення конкуренції у сфері надання послуг з ресурсозбереження у зв’язку зі зростанням зацікавленості споживачів у впровадженні ресурсозберігаючих заходів;

– участь української економіки у світових глобалізаційних процесах, що відкриває простір для зростання трансферу ресурсозберігаючих технологій, формування нових інституційних структур ринку ресурсозбереження за підтримки іноземного капіталу (насамперед фінансових та страхових);

– зростання ролі ментальної складової в ефективному функціонуванні інфраструктури ринку ресурсозбереження;

– поступове приведення нормативної бази у відповідність з розвит­ком інституційної складової інфраструктури ринку ресурсозбереження тощо [1].


Таблиця 1 – Складові інфраструктури ринку ресурсозбереження

Складова	Характеристика
Інститу-ціональна	Забезпечує державне макроекономічне регулювання ресурсозберігаючих процесів (цінове, фінансово-кре­дит­не, податкове, митне й ін.) за допомогою спеціалізованих інститутів та інститутів загального призначення
Інформа-ційна	Містить інформаційні мережі і потоки, а також інститути, що забезпечують їх функціонування (ЗМІ, Інтернет, інформаційні, рекламні агентства тощо); забезпечує формування прямого і зворотного зв’язку діяльності суб’єктів ринку ресурсозбереження зі станом соціально-економічних систем відповідного рівня, довкілля
Нормо-утворююча	Оцінює придатність та ступінь відповідності потребам ринку певного інституту через регламентацію його діяльності і контроль з боку держави за допомогою законодавчих та нормативно-правових актів різних рівнів управління, які регулюють відносини на ринку ресурсозбереження
Ментальна	Визначається рівнем мислення і поведінки населення, керівників підприємств, державних органів стосовно питань ресурсозбереження, їх готовності слідувати правилам і закономірностям функціонування ринку ресурсозберігаючої продукції; містить освітні, виховні установи, просвітницькі організації у сфері ресурсозбереження тощо, які здійснюють вплив на формування світогляду людини

Зазначені особливості визначають сутність поточних проблем, пов’язаних з подальшим становленням інфраструктури ринку ресурсозбереження в Україні. Так, стосовно нормоутворення необхідно відмовитися від практики частого перегляду законодавчих норм, забезпечити прозорість процесу прийняття та введення їх в дію з накладенням заборони щодо зміни законодавчих норм протягом певного періоду. Увагу слід приділити інформаційній та ментальній складовим розвитку інфраструктури з метою спрямування суспільних процесів на досягнення цілей підвищення ресурсоефективності національної економіки. Важливим аспектом виступає також державне сприяння розвитку спеціалізованих інститутів ринку ресурсозбереження, насамперед інноваційних, фінансово-кредитних, лізингових, страхових.

Враховуючи комплексність взаємодії нормоутворювальної, інформаційної, ментальної та інституціональної складових інфраструктури ринку ресурсозбереження, доцільним є одночасне їх вдосконалення. Лише гармонійне поєднання, сполучений розвиток усіх складових інфраструктури спроможні забезпечити отримання бажаного результату.

1. Сотник І.М. Управління ресурсозбереженням: соціо-еколого-економічні аспекти: монографія / І.М. Сотник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2010. – 499 с.
   
2. Белогузов В.С. ссылка скрыта [Электронный ресурс] / В.С. Бело­гузов // Материалы 11-й Междунар. научно-практ. конф. „Проблемы и перспективы инно­ва­ционного развития экономики”, ЦИПИН им. Г.М.Доброва НАН Укра­и­ны, 2006. – Режим доступа : //iee.org.ua/ru/detailed/news/28.
   

Суміна О.М., Євдошенко Б.Д.

Сумський державний університет