С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

Менеджмент продуктивності: Навч. посіб. / Укл. А.О. Ласкавий. – К. : – КНЕУ, 2004. – 288 с.

Прокопенко О.В. Екологізація інноваційної діяльності: мотиваційний підхід: монографія. – Суми : ВТД «університетська книга», 2008.-392 с.



Якименко О.С.

Національний технічний університет України „КПІ”


СИТУАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА


Забезпечення фінансової стійкості становить одну із найважливіших умов функціонування будь-якого підприємства. Сучасні тенденції розвитку, що характеризуються обмеженістю власних джерел, високою вартістю залучених коштів та динамічністю зовнішнього середовища актуалізують потребу обґрунтування доцільності використання системи ситуаційного управління фінансовою стійкістю підприємства для підвищення рівня та ефективності адаптації його функціонування.

Система ситуаційного управління фінансовою стійкістю є способом впливу фінансових відносин на господарський процес і сприяє вирішенню головного завдання – своєчасно вживати необхідні заходи підвищення ефективності. Ситуаційне управління фінансовою стійкістю підприємства повинно включати по меншій мірі дві наступні підсистеми:

• управління по ситуації, що визначається складом трикомпонентного показника фінансової стійкості, що включає власні оборотні кошти, власні та довгострокові позикові джерела формування фінансових запасів і витрат, загальну величину основних джерел формування запасів і витрат [1, с. 90-92];
  
• управління по нормативним значенням відносних показників фінансової стійкості.
  

Показники фінансової стійкості передбачають необхідність формування дворівневої моделі вибору управлінських дій на об’єкт управління. На першому рівні прийняття рішення вибір управлінських заходів здійснюється на основі результатів аналізу поточної та бажаної ситуації, що визначаються відповідно фактичним і бажаним значенням трикомпонентного показника фінансової стійкості. В якості бажаного стану приймається стан нормальної фінансової стійкості підприємства. У випадку, коли фактичний стан стійкості підприємства відрізняється від бажаного, то визначаються організаційно-управлінські дії, що дозволяють в результаті їх реалізації змінити його фінансову стійкість в заданому напрямку.

Після досягнення підприємством необхідного нормального стійкого стану на другому етапі управління обираються і проводяться дії, спрямовані на досягнення нормативних значень абсолютних показників його фінансової стійкості. Для цього обчислюються відхилення фактичних значень показників від їх нормативних значень і формується кортеж таких відхилень. За величиною отриманих відхилень на основі відповідного нечіткого алгоритму їх регулювання здійснюється їх усунення та підприємство досягає нормативних значень нормального стійкого стану.

Основною перевагою запропонованої підсистеми ситуаційного управління є можливість менеджменту підприємства оперативно оцінювати стан фінансових ресурсів і своєчасно вживати необхідні заходи підвищення ефективності. Недоліком даної підсистеми є обмежений підхід до визначення складових, що формують стійкий стан в усіх напрямках фінансової діяльності підприємства [2, с. 183-184]. Усунути зазначений недолік можна шляхом організації підсистеми ситуаційного управління з нормативним значенням відносних показників.

В підсистемі ситуаційного управління з нормативним значенням відносних показників поточна ситуація характеризується фактичними значеннями цих показників, бажана ситуація з допомогою їх нормативних значень, а ситуація в системі управління визначається кортежем відхилень фактичних значень відносних показників від їх нормативних значень. При цьому управлінські дії для кожного показника підбираються таким чином, щоб їх здійснення не впливало істотним чином на зміну інших показників. Якщо ж домогтися умови незалежного регулювання показників неможливо, то визначаються їх взаємні компромісні значення, яких одночасно можна досягти в результаті управління.

Підсистема ситуаційного управління фінансовою стійкістю по абсолютним показникам включає формування поточної ситуації на об’єкті управління, її порівняння з цільовою задачею за рахунок використання інформаційної бази. В підсистемі ситуаційного управління по відносним показникам відсутній аналіз поточної ситуації в системі управління, оскільки після формування поточної ситуації в системі управління на основі відмінностей між поточним і цільовим станом об’єкта управління одразу відбувається вибір і коригування управлінських дій. Повторення елементів обох підсистем пов’язано з тим, що перед ними стоять різні завдання.

Використання системи ситуаційного управління фінансовою стійкістю підприємства здатне забезпечити реалізацію термінових заходів для підтримання платоспроможності, та на цій основі в цілому зміцнити фінансову стійкість підприємства. Перспективи подальших розробок полягає у деталізації елементів системи ситуаційного управління фінансовою стійкістю підприємства.

1. Тридід О.М. Оцінювання фінансової стійкості підприємства / О. М. Тридід, К. В. Орєхова; Нац. банк України, Ун-т банк. справи. – К.: УБС НБУ, 2010. – 143 с.: іл., табл. Парал. тит. арк. тангл. – Бібліогр.: с. 104-124. ISBN 978-966-484-074-0.
   
2. Омарова З.К. К вопросу о формировании ситуационной системы управления финансовой устойчивостью строительного предприятия / З.К. Омарова – Международный журнал прикладных и фундаментальных исследований №5, 2010, с. 182-185.
   

Яковлева Г.В.

Сумський державний університет


міжнародний досвід регулювання руху персоналу


У постіндустріальному суспільстві першочергову роль в економічному зростанні відіграє людський фактор, а з розвитком і ступенем реалізації цього потенціалу прямо пов’язується економічний і соціальний розвиток країн у ХХІ ст.

Тому у ринкових умовах господарювання зростає економічне і соціальне значення удосконалення всієї системи регулювання руху персоналу, одне з центральних місць у якій займає необхідність реформування форм закріплення робочих кадрів і зменшення їх плинності.

Розробка нових підходів і методичне забезпечення їх реалізації поки що істотно відстають від потреб практики. Тому питання регулювання руху персоналу та його закріплення на внутрішньому ринку праці є актуальними

Головним завданням служб управління персоналом у роботі з людьми, що звільняються, є максимально можливе пом’якшення переходу в іншу виробничу, соціальну чи особисту ситуацію. З цією метою, як показує досвід закордонних підприємств, створюються спеціальні кабінети, де допомагають людям у разі звільнення з роботи. Такі кабінети мають назву "outplacement" (аутплейсмент).

Законодавство різних країн по-різному регулює рух персоналу. Зокрема, період попередження про намір звільнитися дуже суттєво відрізняється. Так, в Україні, прийнявши рішення про звільнення, працівник змушений попередити про нього свого роботодавця не пізніше, ніж за два тижні до запланованого терміну. При цьому і працівникові добре, адже він може підготуватися, уладнати всі справи і зі спокійною совістю піти до іншого роботодавця; і компанії, яка не залишилася з порожньою посадою.

Найкоротший мінімальний період між попередженням та фактичним звільненням законодавчо закріплений у США, Мексиці, Гонконгу, Ірландії, Сінгапурі та Великобританії.

Мексиканські працівники взагалі не зобов’язані заздалегідь попереджувати про звільнення свого роботодавця. Одного ранку вони можуть просто зателефонувати своєму шефові і заявити про те, що більше не мають наміру працювати.

В принципі, те ж саме можна сказати й про США. Але, хоча обов’язкового мінімального періоду попередження про звільнення там не існує, співробітники все рівно попереджають роботодавця за тиждень чи два до їх звільнення.

Закони Гонконгу, Ірландії та Сінгапуру вимагають, щоб працівник попередив свою компанію щонайменше за один тиждень до звільнення.

Натомість, найтриваліший термін обов’язкового попередження про звільнення існує у Швейцарії, Словаччині та Чехії. Працівники там вимушені попереджати свого роботодавця щонайменше за два місяці до звільнення.

У переважній же більшості країн термін завчасного попередження про звільнення складає один місяць. Отже, українські умови можна вважати цілком лояльними.

При цьому у третині держав мінімальний термін завчасного попередження залежить від часу, який людина пропрацювала у компанії.

А, наприклад, у Британії закони діють на користь працівників. Якщо останні можуть попереджувати про звільнення за один тиждень, то при звільненні за ініціативою роботодавця термін завчасного попередження збільшується на один тиждень за кожен рік роботи працівника на посаді, аж поки не досягне максимального терміну – 12 тижнів.

Але більшість роботодавців не покладаються на закони і тому чітко обговорюють ці та інші умови у контракті, який вони підписують із працівником.

Справді, плинність персоналу спричинює чимало економічних втрат, серед яких можна виділити прямі втрати, викликані неукомплектованістю робочих місць виконавцями. Крім того, як правило, продуктивність праці працівників, що мають намір покинути підприємство, знижується у зв’язку зі зміною їх ціннісних орієнтацій. Висока плинність кадрів також знижує ефективність витрат на навчання працівників.

Водночас не можна розглядати проблеми, пов’язані з плинністю, тільки в негативному плані. Так, зміна місця роботи може сприяти підвищенню ефективності праці, знижувати її монотонність, а зміни в складі трудового колективу можуть поліпшити соціально-психологічний клімат.

Отже, неоднозначність оцінки результатів руху персоналу змушує говорити не про необхідність абсолютного обмеження цього руху, а про розумне його регулювання, тим більше що, як показує міжнародна практика, прямі адміністративні спроби перешкоджати руху персоналу мають сумнівний успіх.

1. Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.09.01 / Е.В. Шаповалова; Донецький нац. ун-т. - Донецьк, 2004. - 18 с.: рис., табл. - укp.
   
2. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В.М.Гейця. - К: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. - 1008 с.
   
3. Менеджмент організацій: Підручник / Колектив авторів за заг. ред. Л.І.Федулової. – К.: Либідь, 2004. – 448 с.
   
4. www.Management-Issues.com
   

Якуга А.Г.

Киевский национальный экономический университет


СТРАТЕГІЧНЕ МАРКЕТИНГОВЕ ПЛАНУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПІДПРИЄМСТВ


Враховуючи багатофакторність навколишнього середовища маркетингу, наявність контрольованих та неконтрольованих факторів впливу на діяльність підприємства, особливо при виході на новий ринок, необхідною умовою є створення підґрунтя для прийняття рішень, застосувавши процес послідовного стратегічного планування.

До основних етапів стратегічного планування в маркетингу слід віднести: визначення завдання фірми, створення стратегічних господарських підрозділів, ситуаційний аналіз, розробка маркетингової стратегії, розробка та реалізація тактики, слідкування за результатом.

Стратегія маркетингу дозволяє встановити, яким способом і за допомогою яких ресурсів підприємство може досягнути поставленої мети.

На нашу думку, найбільш дієвими підходами до стратегічного планування є 6 базових моделей та 5 поглиблених:

Серед базових моделей доцільно відзначити:

• Модель аналіз внутрішніх і зовнішніх чинників – це систематизація всіх чинників та елементів, які впливають на діяльність фірми у двох площинах. Перша площина – це операційна діяльність компанії, рішення менеджменту, або контрольовані фактори впливу, друга площина – зовнішні або неконтрольовані фактори впливу, такі як діяльність уряду, законодавство, макроекономічна ситуація тощо;
  
• Модель аналіз витрат і вигод - аналіз можливих додаткових витрат, втраченого доходу, додаткового доходу, економії на операційних витратах тощо;
  
• Альтернативні витрати – це втрачена вигода, прибуток, бізнес в результаті вибору одного з альтернативних варіантів використання ресурсів і відмови від інших можливостей. Їх величина дорівнює вигоді від найбільш цінної альтернативи, яка залишилась нереалізованою. Альтернативні витрати – це вигода з найбільш цінної з існуючих альтернатив;
  
• SWOT – метод аналізу компанії або її продуктів, що полягає у розділенні факторів та явищ на сильні та слабкі сторони продукту або компанії, а також аналізі можливостей та загроз для бізнес ініціативи. Цей метод корисний як для оцінки поточного стану компанії, так і майбутніх проектів;
  
• PEST-аналіз – аналіз зовнішнього середовища, в якому функціонує фірма за 4 напрямками: політичний, економічний, соціальний, технологічний. Даний метод не тільки дозволяє оцінити зовнішнє середовище не тільки з точки зору сприятливих або не сприятливих факторів, а й класифікує ці фактори за 4 ознаками, допомагає виділити найбільш впливові сфери на діяльність підприємства;
  
• Життєвий цикл товару, компанії, ринку та клієнта – дозволяє визначити поточну стадію життєвого циклу кожного з елементів, встановити можливі або заборонені зв’язки. На нашу думку, найбільш ефективним методом визначення стадії життєвого циклу компанії, ринку та товару є метод квантово-економічного аналізу та матриці дозволених поєднань КЕА. Для визначення стадії життєвого циклу покупця, найбільш ефективним є метод CLM (від англ. Управляння життєвим циклом клієнта).
  

Серед поглиблених моделей слід виділити:

• Матриця BCG – дозволяють підприємству класифікувати кожне зі свої стратегічних підрозділів по долі ринку відносно основних конкурентів и темпів річного росту. Матриця заснована на припущенні, що чим більша доля ринку, тим менші витрати і вищий прибуток і виділяє 4 типи стратегічних підрозділи: «Зірки», тобто ті підрозділи, які приносять значні прибутки, але й потребують значних витрат, «Дійні корови», які займають лідируючі позиції на ринку і приносять стабільний прибуток, не потребуючи значних витрат на просування, «знаки питання», які характеризуються малою долею ринку і вимагають значних інвестицій, її доля залежить від віри фірми у майбутнє цього підрозділу. «Собаки» - це підрозділи, яким не вдалося закріпити лідируючі позиції на ринку, в них мала доля ринку, вони потребують значних вкладень і мають дуже малі можливості для росту;
  
• Ключові компетенції – це такі компетенції, які допоможуть компанії вирішувати задачі, які не під силу багатьом конкурентам на ринку і таким чином забезпечують унікальну конкурентну перевагу. Це може бути нова технологія, патентування ноу-хау, організація роботи з клієнтами, постачальниками, внутрішня корпоративна культура тощо;
  
• Benchmarking або використання найкращих практик конкурентів – це процес порівняння бізнес-процесів із загальновизнаним еталоном на ринку або кращим досвідом інших компаній. Порівняння з еталоном оцінює різницю в діяльності компанії за допомогою індикаторів (витрати на одиницю продукції, продуктивність на одиницю тощо). На основі порівняльного аналізу зазвичай розробляється конкретне стратегічне рішення для покращення становища підприємства у порівнянні з клієнтом;
  
• 5 сил Портера – модель яка вимірю ступінь привабливості галузі для компанії. Описуючи сили, які визначають конкуренцію всередині галузі, модель визначає, на скільки галузь є привабливою. Зокрема модель розглядає: інтенсивність конкуренції, загрозу появи нових конкурентів, загрозу появи замінників, здатність покупців та постачальників торгуватись;
  
• Елементи фінансового аналізу – допомагають прийти до висновку, в якому фінансовому стані знаходиться підприємство сьогодні, в якому стані воно буде завтра. На ці запитання дадуть відповідь баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух грошових коштів.
  

1. Х. Грэм, Сондерс Джон, Пирси Найджел. Маркетинговая стратегия и конкурентное позиционирование / Пер. с англ. – Днепропетровск: Баланс Бизнес Букс, 2005.-800с
   
2. Топчишвили Г.М., Маркетинг нового тысячелетия: моделирование пути к успеху / Топчишвили Г.М., Мальков К.В., Туницкий Д.В.-М.: Поколение, 2008. – 256 с.
   
3. O.C. Ferrell, Michael D. Hartline. Marketng strategy. ISBN: 978-0-324-36272-5
   
4. В.І. Ляшенко, С.В. Ляшенко. Сучасні тенденції розвитку стратегічного маркетингу. ts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=11392
   

Яремко Л.А.

Львівська комерційна академія


ВІДКРИТА ЕКОНОМІКА ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА трансформаційних РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ


Відкрите суспільство є одним із найбільших надбань сучасної цивілізації. Терміни “закрите суспільство” та “відкрите суспільство” вперше використав А.Бергсон. Сучасне трактування цих термінів як назви двох моделей суспільного облаштування належать К.Попперу – видатному західному філософу. До його послідовників належить відомий американський фінансист і мислитель Дж. Сорос. Історія цивілізації з філософсько-політологічного погляду може бути представлена як перехід від закритого суспільства до відкритого. Закриті суспільства гальмують соціально-економічний прогрес, протидіють розвитку гуманізму, руйнують долі поколінь і народів. К. Поппер трактує відкрите суспільство як таке, в якому люди будують своє спільне життя на раціональних засадах, "спираючись на авторитет власного інтелекту" і підкоряючись не іншим людям, а схваленому разом закону.[1, с. 227]. Тут людина виступає вищою цінністю і має можливість вільного волевиявлення та діяння, самостійного прийняття рішення, підкоряючись лише суспільним нормам.

Відкрите суспільство базується на трьох основних засадах: демократичному устрої, ринковій економіці та соціальній мобільності. Відкрите суспільство – це вільне суспільство, яке створює максимально допустимий рівень свободи особистості. А це можливо лише за умови, що свободи політичні доповнюються свободою економічною. Отже, вільна ринкова економіка ґрунтується на свободі підприємництва і свободі вибору. Однак, важливою є така складова відкритого суспільства, яку американський вчений П. Бергер характеризує як “відкритість системи соціальної стратифікації” [2, с. 76]. Йдеться про можливість індивіда піднятися по соціальній “драбині”, посісти краще місце в суспільній ієрархії. Відкритість суспільства розповсюджується на сферу матерального буття суспільства – його економіку. Внаслідок цього формується його специфічний тип, а саме відкрита економіка.

Відкритість економіки потрібно трактувати у двоякому змісті: широкому і вузькому. В широкому значенні відкритою можна вважати економіку, в якій запроваджена економічна свобода, діють конкурентні відносини, обмежена регулятивна діяльність держави. Ефективність відкритої економіки вирішальним чином забезпечується наявністю економічною свободи. Йдеться про те, що суспільство використовує знання усіх своїх членів і в масовому порядку здійснює модернізацію суспільства. У вузькому значенні під відкритою економікою розуміють доступність країни для зовнішньоекономічних контактів та операцій, сполягання на міжнародну співпрацю у розв’язанні економічних і соціальних проблем. Про те, що торгівці завозили в країну не тільки "заморські" товари, але і думки, вільнодумство знали ще древні. Не випадково прихильники закритого суспільства намагалися обмежити зовнішньоторговельні зносини, а Платон свою "ідеальну державу" розміщав на значній віддалі від моря, що слугувало головним шляхом сполучення з іншими державами. Виявлено значний вплив на господарське зростання політичної, громадянської та економічної свободи. Найвищі темпи економічного зростання спостерігаються в країнах з відкритою економікою і розвиненою системою захисту прав приватних власників.

Однак, у процесі формування відкритого суспільства важливо не втратити його базову складову - людину, свободи, інтереси і добробут якої воно повинно забезпечувати. Хоча в основі ринкової економіки як базовий закладено принцип індивідуалізму, “…абсолютизація ринкових відносин і навіть просто їх поширення поза належні їм межі, становить для відкритого суспільства серйозну небезпеку” [3], а поширення ринкових принципів на міжособистісну сферу легко може відбутися в умовах швидкого переходу всіх сфер суспільного життя на засади ринкового регулювання.

Тому суспільство повинно забезпечувати для людини задоволення ще й таких суспільних благ як здоров’я, життя, свобода, самореалізація, гідність, справедливість тощо.

Таким чином, доходимо висновку про взаємозв’язок та взаємообумовленість відкритого суспільства та відкритої економіки. Це стосується передусім захисту права власності та свободи господарської діяльності на ринку. Лише формування відкритого суспільства, що відбувається разом із запровадженням відкритої економіки, здатне забезпечити політичний та соціально-економічний прогрес суспільства.

1. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Том 1// К. Поппер. - Пер. з англ.- К.: Основи, 1994. – 444 с.
   
2. Бергер П. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи // П. Бергер. - Пер. с англ.- К.: Вища школа, 1995. – 247 с.
   
3. Сепетий Д. Відкрите суспільство: етика та раціональність / Дмитро Сепетий –[Електронний ресурс]. – Режим доступу: /2010/06/14/vidkrite_suspilstvo_etika_ta_racionalnst.phpl
   

Наукове видання


Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону


Матеріали доповідей

ІІ Міжнародної науково-практичної конференції

(Суми, СумДУ, 18-20 травня 2011 року)


Відповідальний за випуск О.В. Прокопенко

Комп’ютерне верстання Є.Ю. Рожкової


Стиль та орфографія авторів збережені.


Формат 60х84/16. Ум.друк.арк. 14,64. Обл.-вид. арк. 20,18. Тираж 300 пр. Зам. №


Видавець і виготовлювач

Сумський державний університет,

вул. Римського-Корсакова, 2, м. Суми, 40007

С


відоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3062 від 17.12.2007.

1Тезисы подготовлены на основе публичного обсуждения монографии Кокошина А.А. "Технократия, технократы и неотехнократы".- М.: Издательство ЛКИ, 2009 - 208 с.