С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор
| Вид материала | Документы |
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
- Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
- Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
- Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
- Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
- Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
- Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
- А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
- О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.
ВПЛИВ ЧЛЕНСТВА УКРАЇНИ У СОТ НА НАРОЩУВАННЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ
Одним із напрямків поглиблення інтеграції у світову економіку є членство України у Світовій організації торгівлі (СОТ), яке відкриває можливості досягнення вищого рівня ефективності зовнішньої торгівлі на основі створення стабільного і передбачуваного правового поля для ведення бізнесу, а також підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках. На наш погляд, результати трьохрічної діяльності України в межах СОТ мають неоднозначний характер: за декілька місяців після вступу до організації у травні 2008 р. економічні процеси в Україні зазнали впливу світової фінансово-економічної кризи. Така економічна ситуація не дала змоги українським підприємствам-експортерам повною мірою використати переваги торгівлі у межах СОТ, тому позитивні результати від лібералізації торгово-економічних відносин частково нівелювалися наслідками світової економічної кризи.
За результатами останніх досліджень на темпи економічного зростання в Україні впливають обсяги експорту, частка якого у ВВП у 2009 р. становила 46,4 % [1]. Аналогічна ситуація характерна для більшості регіонів країни: експортна діяльність підприємств, розміщених у межах їх територій, значною мірою забезпечує функціонування регіонального соціально-економічного комплексу. В умовах проведення децентралізації повноважень у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності країни, регіональним органам влади відводиться ключова роль у розвитку оптимальної структури зовнішньоекономічних зв’язків, формуванні позитивного іміджу регіону, стимулюванні експортної діяльності підприємств шляхом пошуку партнерів і перспективних ринків збуту.
Водночас членство у СОТ вимагає розвитку зовнішньої торгівлі, зокрема експорту, на регіональному рівні відповідно до правил цієї організації. Щоб оцінити, які області отримали найбільше переваг від спрощеного доступу українських товарів на ринки країн СОТ, необхідно проаналізувати наступні параметри: частка товарів, що постачаються на експорт, у валовому регіональному продукті; частка області в загальних обсягах експорту з України [2].
Проаналізувавши норми і правила багатосторонньої торговельної системи СОТ, правомірно визначити такі напрями та механізми регулювання зовнішньої торгівлі на регіональному рівні:
1. Сприяння прикордонній торгівлі.
2. Надання дозволених субсидій шляхом присвоєння регіону статусу «неблагополучного» чи перерозподілу державних субсидій на користь регіонів із наданням права регіональним органам влади розпоряджатися отриманими коштами.
3. Застосування технічних, санітарних та фітосанітарних стандартів на регіональному рівні.
4. Регулювання торгівлі послугами на регіональному рівні.
5. Виявлення географічних зазначень.
6. Регулювання прямих іноземних інвестицій [3, с. 73 – 74].
На нашу думку, у посткризовий період використання повного переліку цих заходів є необхідним для нарощування експортного потенціалу регіонів України і запобігання негативним наслідкам лібералізації торговельного режиму.
Не зважаючи на співпадіння у часі світової фінансово-економічної кризи з набуттям Україною членства у СОТ, результати міжнародної торгівлі українських підприємств за новими правилами правомірно оцінити як позитивні, особливо у частині стимулювання експорту. Сприяння експорту української продукції відбулося під позитивним впливом низки факторів, а саме: зниження імпортних тарифів та застосування інших нетарифних торговельних бар’єрів; скасування кількісних обмежень (квот) на імпорт української продукції до країн ЄС; створення додаткових можливостей українським експортерам для захисту від провадження необґрунтованих антидемпінгових та спеціальних розслідувань; розширення географічної структури експорту за рахунок доступу на нові ринки збуту; відміни кількісних обмежень із експорту зернових, соняшникової олії та насіння соняшнику на початку 2008 р.,а це дозволило українським експортерам суттєво наростити обсяги продажів даної продукції [4].
Таким чином, членство в СОТ відкриває перед регіонами можливості нарощування експортного потенціалу та його ефективної реалізації завдяки гармонізації національного законодавства з договірно-правовою системою СОТ й активізації торговельних відносин з країнами-членами Організації.
- Валовий внутрішній продукт за категоріями кінцевого використання. – Режим доступу: at.gov.ua.
- Ваврищук, В. Вступ України до СОТ: очікування українських регіонів / Український центр міжнародної інтеграції. – Режим доступу: r.ua/library/1482.phpl.
- Москалик, Р.Я., Чорний, О.Т. Проблеми розвитку зовнішньої торгівлі регіону в умовах вступу України до СОТ (на прикладі Львівської області) / Р.Я. Москалик, О.Т. Чорний // Регіональна економіка. – 2007. – №1. – С. 71 – 77.
- Результати першої річниці членства України у СОТ/ Департамент торговельних переговорів та співробітництва з СОТ. – Режим доступу: v.ua/control/uk/publish/ article?art_id=139208&cat_id=38231.
Рибак О.М.
Національний авіаційний університет
ГРАФІЧНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ІНСТРУМЕНТАМИ ХЕДЖУВАННЯ В УМОВАХ КОГНІТИВНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
Економіка, що заснована на знаннях та масове поширення віртуальних технологій диктує необхідність миттєвих рішень, і дає поштовх для розвитку нових методів управління та реагування на зміни зовнішнього середовища. Епоха глобальних змін диктує свої умови роботи організацій пристосування до яких є запорукою подальшого успішного їх функціонування.
Когнітивна економіка характеризується спрощенням зв’язків між постачальниками сировини та виробниками товарів, робіт, послуг, що зменшує витрати на придбання оборотних активів усуваючи посередників. Однак, зазначений факт збільшує ризики як споживачів сировини так і фірм, що її виробляють. Звідси можна зробити висновок, що використання виробниками та споживачами сировини інструментів хеджування фінансових ризиків сьогодні є необхідною умовою захисту від коливань цін, а у деяких випадках також джерелом отримання короткострокових фінансових коштів.
Методика управління інструментами хеджування, що на сьогоднішній день у цивілізованій економіці стала не від’ємною частиною бізнес – планування компаній, в Україні є не достатньо розвиненою та потребує істотних доопрацювань. На рівні загальноприйнятих методів управління ризиками, такі інструменти хеджування, як деривативи українськими підприємствами майже не використовуються, що пояснюється слабким розвитком ринку даних інструментів, не досконалою нормативно – правовою базою та відсутністю відповідної практики управління, і як наслідок, високою вартістю їх застосування.
За даних умов необхідними стають моделі, що адекватні свідомості суспільства, яка формується під впливом розвитку інформаційних технологій та економіки знань, а також можуть забезпечити хеджування ризиків зміни цін на сировину та матеріали в умовах не стабільності ринків.
Динамічність ринку сировини та матеріалів визначає необхідність прискорення процесів прийняття управлінських рішень необхідним аспектом якого стає наочність вихідних даних. При цьому варто враховувати зв’язки, що об’єднують об’єкти, свідомі суб’єкти, і залежать від компонентів різної природи, що характеризуються стахостичністю, багатофакторністю та багатоекстримальністю функцій. Необхідним аспектом ефективного прийняття рішень та їх реалізації в процесі управління фінансовими інструментами стає синтез технологій інформатики та управління через організований інтелектуальний, когнітивний діалог людини з комп’ютером. Інформаційні технології в якості нового інструменту впливають на суспільство з метою забезпечення високопродуктивних умов для роботи як виробників так і споживачів сировини та матеріалів.
Соціально – економічні процеси здійснюються паралельно в часі та просторі, мова їх опису є послідовною, як наслідок, збільшується протиріччя між об’єктом та його описом. А враховуючи динаміку росту обсягу інформації, яку необхідно обробляти, й людський фактор, що постійно збільшує свій вплив, зростання кількості інформації, необхідної для обробки в результаті розширення завдань, швидкість, якість аналізу, то відображення результатів в значній мірі визначається формою а також наочністю представлення [1]. Це формує нові вимоги до моделей, управління інструментами хеджування, методів та форм обробки й надання інформації, визначає нові вимоги до комунікаційної мови. Зазначені моделі та методи мають забезпечити зручність сприйняття для людини, бути наочними, міждисциплінарними та забезпечувати достовірність й оперативність інтерпретації даних, що розглядаються.
При цьому, основним методом аналізу ринку цінних паперів в Україні та Європі традиційно вважається технічний аналіз, що базується на основних постулатах теорії Чарльза Доу. Однак, сьогодні компетентність у технічному аналізі, ще не гарантує вдалого хеджування ризиків. Необхідною умовою ефективної діяльності підприємства на ринку деривативів є синтез аналітичних методів, графічних форм надання інформації та діалогового графічного моделювання, Що дозволить відображати реальну ситуацію на ринку деривативів, а також конструювати та синтезувати з графічних образів окремих систем графічний образ всієї системи, і будувати на основі отриманих даних типові чи еталонні графічні образи. На основі цих образів здійснюватиметься короткострокове прогнозування, планування та моніторинг операцій з цінними паперами підприємства, організації, фірми. Вони слугуватимуть основою для порівняння варіацій різноманітних дій на ринку деривативів та дозволять проаналізувати динаміку варіацій і варіації динаміки для виявлення попередніх симптомів не випадкових коливань, що можуть вплинути на поставлені підприємством цілі.
- Ваганян Г.А., Ваганян О.Г. Виртуальные технологии менеджмента (системотехника электронного управления) – Ер., Нжар.2005, 368 с.
- Грегори Л. Моррис Японские свечи. Метод анализа акций и фьючерсов, проверенный временем. 5 – е издание – М.: АЛЬПИНА БИЗНЕС БУКС, 2009, 312 с.
- Новые маги рынка: беседы с лучшими трейдерами Америки. / The new market wizards. Conversations with America's top traders ссылка скрыта Дж. Д. / Jack ссылка скрыта – М.: АЛЬПИНА БИЗНЕС БУКС, 2009, 652 с.
Рижова К.І.
ДУ «Інститут економіки природокористування та
сталого розвитку НАН України»
ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ВОДОГОСПОДАРСЬКО-МЕЛІОРАТИВНОГО КОМПЛЕКСУ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ
Прискорений економічний розвиток, структурні, техніко-технологічні та організаційно-економічні зміни, які відбуваються у виробничій діяльності, є наслідком не стільки глобалізаційних процесів, скільки результатом реалізації науково-технічних та інноваційних розробок, що уособлюють у собі новітні знання в усіх галузях науки.
Теоретично розвиток інновацій та широкомасштабне використання інноваційних розробок повинні здійснюватися насамперед у тих галузях і сферах економіки, які виробляють споживчі товари або надають виробничі та невиробничі послуги. Проте практично все залежить, з одного боку, від економічної та інвестиційної політики держави й поведінки суб’єктів господарської діяльності, обсягів і структури інвестицій, можливості концентрувати останні на найбільш пріоритетних та ефективних напрямах і, з іншого, – від стабільності політичної, соціально-економічної ситуації та сприятливого інвестиційного клімату в державі. Що ж до водогосподарсько-меліоративного комплексу України, то, незважаючи на його пріоритетне соціально-економічне, стратегічне значення для суспільства, саме вкрай складне фінансово-економічне і соціальне становище аграрної сфери цього комплексу не стимулює суб’єктів підприємницької діяльності інвестувати кошти в її інноваційний розвиток.
Враховуючи той факт, що водогосподарсько-меліоративний комплекс України характеризується сформованим виробничим потенціалом і обмеженими можливостями нового будівництва, головна роль у подальшому розвитку меліорації має належати процесам реконструкції, модернізації гідромеліоративних систем, заміні морально застарілих технологій поливу новими, які забезпечать екологічно збалансовану й ресурсозберігаючу технологію водокористування. Але, якщо в галузях промисловості є значні резерви для зменшення витрат води за рахунок впровадження водозберігаючих технологій та систем оборотного водопостачання, то в зрошувальному землеробстві ця проблема вирішується досить складно. В умовах дефіциту водних ресурсів застосування прогресивної техніки (лазерно-радарних, ультразвукових датчиків дистанційного виміру вологи ґрунту та спектрофотометрів) та новітніх ресурсозберігаючих технологій (високо- та низьконапірного краплинного зрошення, при поверхневого мікро дощування, краплинно-імпульсного дощування ґрунту) у сільському господарстві здатне забезпечити зниження рівня споживання води на 15%, електроенергії – на 10%, тобто зменшити техногенне навантаження на довкілля та підвищити економічну ефективність землеробства на меліорованих землях.
Досвід більшості країн Євросоюзу показує, що їх державна політика спрямована на підтримку продовольчої безпеки. В зв’язку з цим вони значною мірою беруть на себе фінансування меліоративних програм, проводять пільгове кредитування землекористувачів, здійснюють передачу меліорованих земель в довгострокове користування фермерам та ін. Така діяльність вимагає значних коштів, загальнодержавного планування, так як чисто ринкові важелі не можуть вирішити цю задачу. Тому практично в усіх розвинених країнах Європи існують загальнодержавні програми землеустрою і меліорації земель з державним фінансуванням чи субсидуванням. Інвестиції направляються не лише на програми розвитку гідромеліоративних систем, але і на компенсацію експлуатаційних витрат.
Незадовільний стан використання меліорованих земель в Україні потребує пошуку нових організаційних і економічних форм сільськогосподарського виробництва на цих землях у період трансформації господарського механізму. В першу чергу виникає необхідність вдосконалення економічних взаємовідносин між водогосподарськими та сільськогосподарськими підприємствами, а також вирішення комплексу питань інвестиційного забезпечення нормального функціонування гідромеліоративних систем.
Особливу актуальність набувають питання вдосконалення механізму надання державної підтримки сільськогосподарському товаровиробнику на меліорованих землях, розробки механізму економічного стимулювання власників землі підвищувати її родючість, в тому числі здійснюючи меліоративні заходи. Вирішення цих питань безпосередньо пов’язане із створенням можливостей і виникненням економічного інтересу інвестувати кошти в меліорацію земель. Процес формування і становлення ринку інноваційної продукції й організаційно-економічного механізму вимагає також належного інвестиційного забезпечення. Таким чином, мова йде про створення передумов для активізації інвестиційної діяльності в меліорацію земель.
В даний час та найближчу перспективу слід орієнтуватися перш за все на власні інвестиції, вишукуючи для цього внутрішні резерви підприємств та коштів обласних та районних бюджетів, а в подальшому необхідно розробити інвестиційний проект, в реалізації якого будуть брати участь як свої інвестори так і зарубіжні партнери. Як правило, саме інвестиція є безпосереднім носієм інновацій.
В теорії використання інвестицій, прийнято вважати, що чим нижчий рівень використання інвестицій, тим у більшій залежності економічні райони перебувають від впливу на сільське господарство природних факторів. І навпаки, чим вищий рівень ефективності інвестицій у сільське господарство, тим легше переборюються труднощі, пов'язані із сільськогосподарським виробництвом і природно-кліматичними умовами.
Суб’єктами інвестиційного процесу у водогосподарсько-меліоративному комплексі можуть бути як сама держава, так і сільськогосподарські підприємства, вітчизняні та іноземні інвестори, інвестиційні та венчурні фонди, недержавні пенсійні фонди, лізингові компанії, страхові компанії та інші юридичні та фізичні особи тощо. З цією метою доцільно вирішити питання про створення спеціального інноваційно-інвестиційного фонду за рахунок бюджетних коштів, бюджетів різних рівнів і за участю комерційних банків, підприємницьких структур, приватних інвесторів.
Проте за існуючої економічної ситуації в країні державний бюджет не в змозі профінансувати значні витрати на меліорацію. Тому має певний сенс пропозиція, коли частину коштів на експлуатацію меліоративних систем візьмуть на себе інші суб’єкти економічних відносин, наприклад, територіальні органи самоврядування, спілки, а також зацікавлені фізичні особи, організації через сплату цільових податків або виокремленого фінансування.
Крім цього, на нашу думку, для створення ринку інноваційної продукції у водогосподарсько-меліоративному комплексі необхідно сформувати систему правових, організаційних і фінансово-економічних механізмів, що регулюють взаємовідносини між виробниками науково-технічної й інноваційної продукції та її споживачами в усіх галузях і сферах даного комплексу. Тобто йдеться про формування єдиного організаційно-економічного механізму регулювання і стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності у водогосподарському комплексі. Наскільки ефективним буде такий механізм, настільки результативною буде і практична реалізація науково-технічних, інноваційних розробок у водогосподарсько-меліоративний комплекс.
Сучасний стан зрошуваних меліорацій вимагає переходу водогосподарської галузі від технократної моделі розвитку до інноваційної, що базується на еколого-економічних принципах, насамперед ресурсоекономії, ресурсозбереження і ресурсовідновлення земельного і водного потенціалу. Поєднання інноваційної та інвестиційної діяльності, зростання обсягів вкладання коштів у сучасні інноваційні технології та виробництво інноваційних продуктів слід розглядати як найважливішу передумову ефективного і сталого розвитку водогосподарського-меліоративного комплексу.
Сабадирьова А.Л.
Одеський державний економічний університет
СТРАТЕГІЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПРОМИСЛОВГО ПІДПРИЄМСТВА
Досягнення стратегічної відповідності за управлінським планом дій та встановленими цілями, тобто вибір альтернативного розвитку, необхідно здійснювати за стратегією потенціалу промислового підприємства, яка визначає довгостроковий курс розвитку економіки, заснованої на знаннях, необхідних для зростання конкурентоспроможності організації.
Знання можуть бути найбільш важливим ресурсом, а здатність отримувати, інтегрувати, накопичувати, зберігати та застосовувати їх є найбільш важливим способом створення конкурентних переваг. [1, c. 38]. В економіці знань зростання потенціалу промислового підприємства визначається науково-технологічним прогресом. Використання наукових підходів до розробки стратегії потенціалу промислового підприємства викликано характером змін зовнішнього середовища і демонструється завдяки системному, комплексному, відтворювальному, функціональному, оптимізаційному, інноваційному, глобальному, інтегрованому та іншими науковими підходами.
Системний підхід до стратегії потенціалу промислового підприємства використовує закони організації в статиці та динаміці, становить найбільш перспективний напрямок наукового дослідження. На вході системи реалізується головна мета стратегії з подальшою конкретизацією цілей в діючих стратегіях по досягненню конкурентних переваг та отриманню прибутку і соціального ефекту.
Стратегія потенціалу промислового підприємства розглядається як система процесів, що спрямовані на генерацію, підтримку, реалізацію загальних і локальних механізмів організації потенціалу в досягненні головної мети системи в конкурентних умовах сучасного ринку.
Стратегія потенціалу промислового підприємства ґрунтується на знаннях, якими володіє організація, та характеризується стратегічним набором з нормативно-методичними, ресурсним і правовим забезпеченням системи.
Нормативно-методичне забезпечення стратегії потенціалу промислового підприємства, характеризується нормативною базою з нормативними методами, документами, правилами, термінологією, нормами міжнародного характеру, що забезпечують якість її життєздатності.
Ресурсне забезпечення стратегії потенціалу промислового підприємства необхідно для господарсько-фінансової діяльності, визначається матеріальним і нематеріальним ресурсами зовнішнього середовища. Важливіша роль належить інформаційному забезпеченні системи. Інформація є предметом управлінської праці. Більшість важелів впливу суб’єкта на об’єкт мають інформаційний характер і потребують інформаційного оновлення, удосконалення типу та обсягу нової інформації, ефективної системи її збирання, обробки, зберігання, впровадження заходів щодо запобігання негативного ефекту недостовірної інформації та створення умов для ефективного використання інформації в період стратегічних рішень.
Правове забезпечення стратегії потенціалу промислового підприємства засновано на законодавчих і нормативних актах по різним питанням розробки, функціонування і розвитку системи, прийнятих на державному, регіональному, галузевому та інших ієрархічних рівнях управління.
Стратегія потенціалу промислового підприємства на підставі інновацій, впровадження нових та інформаційних технологій спрямовує на результати ефективного виробництва за рахунок економії ресурсів, їх раціонального використання, зменшення питомої ваги витрат ресурсів в виробництві на одиницю продукції з урахуванням економічних, соціальних та інших обмежень. Під результатом стратегії потенціалу промислового підприємства розуміється ефект, що визначає вибір альтернативного розвитку. Показники ефекту за стратегією потенціалу промислового підприємства є величинами з урахуванням синергійного ефекту, що виникає. Ефект, що отримується сукупно з синергійним ефектом в стратегії потенціалу промислового підприємства, визначає результат діяльності по ресурсозбереженню в умовах залучення природних ресурсів в господарський обіг, подорожчання продукції, збільшення масштабів забруднення навколишнього середовища.
Ресурсозберігаюче виробництво придбає статус головної філософії промислового підприємства, а стратегія потенціалу встановлює довгостроковий курс на поліпшення показників продуктивності і прибутковості на базі нових досягнень науково – технічного прогресу з використанням нанотехнології.
Ефективність стратегії потенціалу промислового підприємства характеризує співвідношення ефекту і витрат. Показники ефективності розрізняються за підсистемами показників продуктивності і прибутковості.
Досягнення більшого ефекту в стратегії потенціалу поліпшує ефективність при умові забезпечення економічної безпеки промислового підприємства, людини.
- Федулова.Л.І. Економіка знань: підруч. [для студ. навч. закл.] / Любов Іванівна Федулова; НАН України; Інститут економ. та прогнозування НАН України. – К.: 2009. – 600 с. : табл. рис.
Савіна Н.Б., Максимчук Т.С.
Національного університету водного господарства та природокористування, м. Рівне