С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Регіональні та глобалізаційні аспекти торговельної політики України Пріоритети зміцнення економічної безпеки держави Проблеми формування оптимальної моделі ресурсозабезпечення інноваційного потенціалу підприємств ДВНЗ “Київський національний економічний Сумський державний університет

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
• Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
• А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.

Регіональні та глобалізаційні аспекти торговельної політики України


Загальновизнаним є ключове значення торговельної політики в процесах економічної інтеграції як на регіональному, так і на глобальному рівні.

Необхідність активного інтегрування України в світове товариство визначає особливу важливість формування її зовнішньоекономічних зв’язків із країнами світу, серед яких одне із провідних місць належить зовнішньоторговельним зв’язкам. Так, протягом 2001-2011 років частка в експорті країн СНД стабільно зростала, в результаті чого вона збільшилась із 24,1% у 2001 році до 36,5% у 2010 році (33,7% у січні-лютому 2011 р.), що говорить про поглиблення співпраці у експорті із регіонами СНД. У той же час із 2004 по 2007 роки спостерігалось скорочення частки українського експорту до країн Європи – із 39,7% у 2002 році до 25,3% у 2010 році. Таким чином поступово Україна втрачає свої експорті ринки як в Європі взагалі, так і в ЄС зокрема. Експерти виділяють 3 групи причин, що стримують динамічний розвиток зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС, а саме:

- загально рамкові умови (повільна імплементацію положень Угоди між Україною та ЄС про партнерство і співпрацю, зокрема квотування поставок продукції із України, антидемпінгові розслідування);

- внутрішні чинники (слабкість механізмів державної підтримки експорту, низька конкурентоспроможність продукції тощо);

- зовнішні чинники (недостатній рівень гармонізації європейських та українських стандартів, нерозвинена інформаційна підтримка експортерів) [1].

Щодо регіонального аспекту, то одним з пріоритетних напрямів у зовнішньоторговельній діяльності України є співробітництво з країнами СНД. Останнім часом мають місце несприятливі тенденції у розвитку зовнішньоторговельних зв’язків України і з країнами регіону СНД. Умови проникнення українських товарів на ринок СНД постійно погіршуються як через посилення прямого захисту цими країнами власних виробників, так і через низьку конкурентоспроможність виробів українських підприємств порівняно з високотехнологічними товарами західних фірм або дешевими товарами з Китаю та країн Південної Азії, через відсутність належної товаропровідної мережі тощо [4].

В сучасних умовах досить гостро постає питання регіональної диверсифікації зовнішньої торгівлі України (передусім скорочення залежності від регіонів ЄС та СНД), що може бути реалізована за рахунок поглиблення співпраці із країнами Азії (Китаєм, Індією, Сирією), передусім – із Китаєм (оборот товарів та послуг з Китаєм складає 28.8% від обігу всіх країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону) [3]. Основними експортними товарами є вироби металургії, що включають чорну металургію та інші товари, хімічна продукція, сільськогосподарська продукція.

На нашу думку, можна виділити наступні напрямки розвитку та реалізації торговельної політики України:

Країни ЄС. Поступове зростання ролі в експортних поставках до регіону, зайняття стабільної ніші, розширення поставок технологічної продукції: гармонізація національних та європейських стандартів, створення закордонних торговельних представництв України в країнах ЄС, експорт готової технологічної продукції.

Країни СНД. Відновлення домінуючих позицій в регіоні, зростання рівня технологічності поставок продукції, технологічне лідерство: зміцнення позицій на традиційних ринках збуту в регіоні СНД; створення СП, підприємств зі 100% ПІІ за кордоном, участі у спільних науково-технічних проектах тощо.

Країни Південно-Східної Азії. Регіональна диверсифікація традиційних ринків збуту: основні зусилля повинні бути спрямовані на пошук нових торговельних партнерів та зайняття нових перспективних ніш у таких сферах економіки як електроніка, електротехніка, приладобудування, авіаційна промисловість, фармацевтика. Найбільш важливими партнерами для України у регіоні ПСА можуть бути Китай, Індія, Сирія, Таїланд.

1. Афанасьєв М.В., Українська Л.О. Питання теорії і практики розвитку зовнішньої торгівлі України в умовах ринкової економіки/ Ін-т систем. досліджень освіти та ін.. - К., 2008. - 311с. ;
   
2. Зовнішня торгівля України в 2007 році // Офіційний сайт Державного комітету статистики України www.ukrstat.gov.ua;
   
3. Кун А.Ю. Внешнеэкономическая деятельность: Украина-Китай //www.bufes.iatp.org.ua;
   
4. Макогон Ю., Черниченко Г., Смірнов О. Зовнішні економічні зв’язки України та Росії: інвестиційно-екологічний аспект //Економіка України, №4. – 2006. – С. 78 – 83. ;
   
5. Соціально-економічне становище України за 2010 рік // Офіційний сайт Державного комітету статистики України www.ukrstat.gov.ua;
   
6. Соціально-економічне становище України за січень–лютий 2011 року// Офіційний сайт Державного комітету статистики України www.ukrstat.gov.ua;
   
7. Чалий В. Ідея євроінтеграції є сьогодні об’єднавчою: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
   

Наконечна Н.В.

Львівський державний університет внутрішніх справ


ПРІОРИТЕТИ ЗМІЦНЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ


Економічна безпека була і залишається головною стратегічною передумовою розвитку економіки, основою забезпечення усіх видів життєдіяльності суспільства. Тому визначення та реалізація напрямів її розвитку є пріоритетним завданням національної безпеки та політичної незалежності, неухильного економічного розвитку.

Насамперед, йдеться про ступінь відкритості вітчизняної економіки, яка повинна бути не самоціллю, а засобом максимально повної реалізації соціально-економічного потенціалу України, та про оптимальні регулятивні методи як необхідний атрибут зовнішньоекономічної стратегії. Виходячи з цього, необхідно визначити пріоритети щодо зміцнення економічної безпеки враховуючи особливості трансформаційного етапу в Україні та сучасного міжнародного співробітництва. Ця пріоритети повинні враховувати реальні можливості участі України в міжнародних економічних відносинах, відповідати збалансованій загальній концепції ринкової реформи, потенціалу збільшення виробленого в масштабах країни сукупного продукту та покращення умов торговельних та інвестиційних відносин з іншими країнами світу.

Удосконаленню системи економічної безпеки присвячені дослідження Л.Абалкіна, О.Барановського, О.Власюка, А.Гальчинського, В.Геєця, В.Горбуліна, Я.Жаліла, А.Качинського, В.Мунтіяна, В.Предборського, З.Варналія, В.Сенчагова, А.Сухорукова, інших вітчизняних і зарубіжних вчених.

З огляду на те, що, поняття економічної безпеки набуває виняткового значення, система забезпечення економічної безпеки передбачає здійснення постійного моніторингу соціально–економічних процесів з точки зору їхнього впливу на стан економічної безпеки, оцінку з цих позицій стратегічних програм, нормативно–правових актів, а також аналіз ефективності поточних рішень у сфері економічної політики.

Сьогодні жодна національна економіка незалежно від розмірів країни і рівня її розвитку не може більше бути самодостатньою, виходячи з наявних факторів виробництва, технологій і потреби в капіталі, не може раціонально формувати і реалізовувати економічну стратегію розвитку без врахування процесів, що відбуваються у світовому господарстві, а це, в свою чергу, вимагає нових підходів до проведення внутрішньої макроекономічної політики [1, с.11].

Цей процес сприятиме економічній безпеці держави і забезпечить більш тісну координацію внутрішньої та зовнішньої політики держави в галузі економіки.

Український вчений В.Предборський при аналізі економічної безпеки розглядає три важливі складові:

1. 
   економічна незалежність (спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у міжнародній торгівлі);
   
2. стійкість і стабільність (створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності та стримування дестабілізуючих факторів);
   
3. здатність до саморозвитку і прогресу (розвиток інтелектуального і трудового потенціалу країни) [2, с.26].
   

Для нашої країни вагомим негативним наслідком неефективної трансформації соціально-економічної системи стало посилення загроз та ризиків для економічної безпеки, зокрема: істотне зниження темпів зростання обсягів ВВП та промислового виробництва; погіршення якості довкілля; збільшення обсягу зовнішнього боргу, зростання темпів інфляції; збільшення обсягів “відмивання брудних” коштів [3, с.464].

Пріоритетом зміцнення економічної безпеки держави виступає такий рівень національної безпеки, який би гарантував поступальний розвиток України, її конкурентоспроможність, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, подальше зміцнення міжнародних позицій та авторитету Української держави у сучасному світі.

Досліджуючи проблеми економічної безпеки, слід пам’ятати про системну сутність цього явища. Економічна безпека держави, з одного боку, - це над система, яка складається з систем різних напрямків, з іншого боку, - це підсистема національної безпеки держави [4, с.8].

Пріоритетами зміцнення економічної безпеки є: досягнення національної єдності та консолідації суспільства; підвищення ефективності системи державного управління та місцевого самоврядування; забезпечення прийнятного рівня економічної безпеки, що неможливе без здійснення структурної перебудови і підвищення конкурентоспроможності національної економіки; досягнення високих соціальних стандартів, вирішення на цій основі нагальних демографічних проблем.

Світовий досвід вчить, що забезпечення економічної безпеки – це гарантія незалежності країни, умова стабільності та ефективної життєдіяльності суспільства [5, с.114].

Важливою метою зміцнення економічної безпеки має бути зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх чинників, тільки за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий рівень.

1. Макроекономічна політика у відкритій економіці: навчал.пос. / М.Ю.Рубцова, О.О.Сльозко. – К.; Освіта України. – 2010. – 384 с.
   
2. Предборський В.А. Детінізація економіки у контексті трансформаційних процесів. Питання теорії та методології: Монографія. – К.: Кондор, 2005. – 614с.
   
3. Флейчук М.І. Легалізація економіки та протидія корупції у системі економічної безпеки: теоретичні основи та стратегічні пріоритети в умовах глобалізації / М.І.Флейчук. – Львів: Ахілл, 2008. – 660с.
   
4. Сухоруков А.І., Ладюк О.Д. Фінансова безпека держави. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 192с.
   
5. Економічна безпека: навч.посіб. / за ред. З.С.Варналія. – К.: Знання, 2009. – 647с.
   

Ничитайлова М.С.

Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова


Инвестиционные проекты по минимизации последствий атомной энергетики в Украине


Прошло более 20 лет с того трагического в истории нашей страны дня, когда на Чернобыльской АЭС был разрушен четвертый энергоблок. За прошедшие годы Россией, Украиной и Белоруссией, а также международными организациями системы ООН, Евросоюзом, правительствами, научными и общественными организациями ряда стран проведен колоссальный объем работ по минимизации последствий этой аварии и изучению их воздействия на человека и окружающую среду. Их результаты обсуждались на ссылка скрыта, и в первую очередь приуроченных к 10-летию чернобыльской аварии. Материалы этих конференций наглядно демонстрируют, что радиационные катастрофы, в отличие от других бедствий, превращают пострадавшие территории в зоны кризиса, на преодоление которого уходят десятилетия.

Масштабы материальных потерь и финансовых затрат на ликвидацию последствий аварии на Чернобыльской АЭС убедительно свидетельствуют о непомерно высокой цене ошибок и недосмотров в разработке и создании ядерных энергетических установок и говорят о необходимости строгого соблюдения международных норм безопасности при их эксплуатации. Авария показала важность постоянного анализа безопасности действующих АЭС и их оперативной модернизации, тщательного учета человеческого фактора [1].

Для превращения ЧАЭС в безопасный объект Украина добивается от международных доноров начала строительства конфайнмента "Укрытие" и хранилища отработанного ядерного топлива.

В феврале 2009 года Европейский банк реконструкции и развития предоставил Украине грант на помощь в размере 135 млн евро для реализации программы строительства саркофага на Чернобыльской АЭС.

По словам премьер-министра Украины, строительство саркофага на Чернобыльской АЭС является стратегическим приоритетом в Украине, и эта сумма, какая эквивалентная 1,35 млрд грн, позволит активизировать это строительство.

Объект "Укрытие" будет представлять собой сооружение в форме арки высотой 105 метров, длиной 150 метров и шириной 260 метров. После возведения он будет "надвинут" на четвертый блок ЧАЭС.

Строительство объекта "Укрытие" несколько раз откладывалось. В состав ассамблеи доноров Чернобыльского фонда "Укрытие" входят 28 стран. Фондом управляет Европейский банк реконструкции и развития (ЕБРР) [2].

На Ассамблее доноров 28 сентября 2010 года была представлена оптимизированная оценка стоимости реализации проектов на ЧАЭС - примерно 1,55 миллиарда евро. Это требует от стран-доноров дополнительно внести в Чернобыльский фонд "Укрытие" около 550-600 миллионов евро. Дефицит средств для строительства ХОЯТ-2 составляет около 130-140 миллионов евро.

Еще Украина намерена привлечь 4,3 млрд евро в реализацию инвестиционных проектов в сфере электроэнергетики. На стадии запуска находятся пять инвестиционных проектов общей стоимостью 1,46 млрд евро, из них 1 млрд евро и планируется привлечь за счет кредитов международных финансовых организаций (Европейский банк реконструкции и развития (ЕБРР), Европейский инвестиционный банк (ЕИБ), Международный банк реконструкции и развития (МБРР).В частности, это проекты строительства воздушной линии 750 Кв «Запорожская АЭС – Каховская» (общая стоимость 500 млн евро), реабилитации гидрогенерирующих мощностей ОАО «Укргидроэнерго» (690 млн евро), повышения эффективности передачи электроэнергии путем модернизации подстанций (НЭК «Укрэнерго», 120 млн евро).

В стадии разработки находятся три инвестиционных проекта общей стоимостью свыше 2 млрд евро. В частности, это проект сводной программы повышения безопасности энергоблоков АЭС Украины, проект строительства ВЛ 330 кВ «Новоодесская-Арциз» , а также проект строительства Каховской ГЭС.

Сегодня в сфере электроэнергетики уже реализуются шесть инвестиционных проектов общей стоимостью 725 млн долларов и 547,6 млн евро, из них в качестве кредитов ЕБРР, МБРР и ЕИБ привлечено 419 млн евро и 431 млн долларов [3].

1. ссылка скрыта
   
2. ссылка скрыта
   
3. ссылка скрыта
   

Овєчкіна О.А.

Технологічний інститут СНУ ім. В. Даля (м. Сєвєродонецьк)


ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ РЕСУРСОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ


В умовах прискорення ринкових перетворень вітчизняної економічної системи підсилюється актуальність вдосконалення управління інноваційним розвитком підприємств як її мікрорівневих підсистем. В цьому сенсі значно зростає потреба у розробці заходів щодо покращення організації ресурсозабезпечення їх інноваційних потенціалів. Отже, метою даних тез є характеристика критеріїв оптимальної моделі ресурсозабезпечення та проблем її створення.

Як відомо, оптимальність будь-якого господарського процесу (або його результату) на підприємстві визначається як вибір найкращої з можливих альтернатив реалізації. З оптимальністю пов’язані такі характеристики, як: ефективність, під якою розуміється співвідношення ефекту до витрат ресурсів, що забезпечили одержання ефекту; результативність, що визначається як ступінь досягнення поставленої мети; адаптивність, яку можна визначити як здатність реагувати на вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища [1, с. 155; 2, с. 202-210].

Виходячи з зазначеного, оптимальність ресурсозабезпечення інноваційного потенціалу також має виступити як поєднання ефективності, результативності та адаптивності в умовах зовнішнього (макро-, мезо-) та внутрішнього (мікро-) середовища підприємства. Результативність ресурсозабезпечення інноваційного потенціалу може розумітися як досягнення його бажаного рівня або максимального використання переваг певного етапу функціонування [3, с. 96-101; 4, с. 671-682; 5, с. 40-45]. Ефективність ресурсозабезпечення може визначатись як максимальне нарощування інноваційного потенціалу при мінімальному залученні додаткових інноваційних ресурсів. Адаптивність ресурсозабезпечення означатиме оперативне приєднання підприємства до проектів, програм тощо, які впроваджуються місцевими та центральними органами влади (тобто, суб’єктами мезо- та макрооточення), або/та пошук нових механізмів взаємодії підприємства з мікрооточенням (торговими, фінансовими, маркетинговими, логістичними посередниками і постачальниками) та інноваційно-інформаційною інфраструктурою [1, с. 154-156].

Організація оптимальної моделі ресурсозабезпечення інноваційного потенціалу передбачатиме здійснення таких управлінських заходів: а) виявлення основних проблем створення інноваційного потенціалу підприємства; б) проведення розрахунків ресурсних складових та їх сукупного впливу на інноваційний потенціал в цілому з виявленням характеру взаємодій; в) з’ясування існуючих можливостей зростання потенціалу, обумовлених певними складовими, або їх інтеграційною дією, або впливом зовнішніх факторів; г) розробка конкретних шляхів оптимізації діючої ресурсної структури інноваційного потенціалу.

На думку автора, створення оптимальної моделі ресурсозабезпечення інноваційного потенціалу підприємств супроводжується організаційними та методичними проблемами. Перші стосуються активізації контактів підприємства із суб’єктами зовнішнього середовища, подолання інертності господарської поведінки, позитивного сприйняття необхідності ринкових трансформацій. З методичної точки зору, проблемами формування за пропонованим алгоритмом оптимальної моделі ресурсозабезпечення є наступні:

• утрудненість відокремлення оцінок ефективності й результативності інноваційного потенціалу та моделі його ресурсозабезпечення;
  
• існування специфічних перепон для підприємств щодо збільшення адаптивності моделі ресурсозабезпечення їх інноваційного потенціалу (додаткові умови й обмеження участі в державних і регіональних програмах інноваційного розвитку) [1, с. 154-156].
  

Подолання означених проблем може бути пов’язане із вдосконаленням теоретико-методичної бази процесу управління функціонуванням інноваційного потенціалу й всіма аспектами його ресурсозабезпечення. Мова йде про розробку: по-перше, стратегії управління інноваційним потенціалом, логічно поєднаної із стратегією інноваційного розвитку підприємств; по-друге, методик оцінки результативності й ефективності створеної моделі його ресурсозабезпечення.

1. Овєчкіна О.А., Іванова К.В. Створення оптимальної моделі ресурсозабезпечення інноваційного потенціалу підприємств на маркетингових засадах // Збірник тез доповідей Четвертої міжнародної науково-практичної конференції "Маркетинг інновацій і інновації у маркетингу". 29 вересня-1 жовтня 2010 року. – Суми: ТОВ Друкарський дім «Папірус», 2010. – С. 154-156.
   
2. Маркетинг. Менеджмент. Інновації: Монографія / за ред. д.е.н. проф. С.М. Ілляшенка, - Суми: ТОВ "Друкарський дім "Папірус", 2010. – 621 с.
   
3. Шегда А.В. Менеджмент: Навч. посіб. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. – 583 с.
   
4. Овєчкіна О.А., Іванова К.В. Формування статичної й динамічної структури складових інноваційного потенціалу регіональних економічних систем // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. – Випуск 225: В 3 т. – Т. ІІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. – С. 671-682.
   
5. Матросова Л.М. Управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів в перехідній економіці України: Монографія / Л.М. Матросова, О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова, Д.В. Солоха – Донецьк: Донбас, 2009. – 496 с.
   

Олефір А.О., Олефіренко В.В.

ДВНЗ “Київський національний економічний

Університет ім.В. Гетьмана”


Реформування системи технічного регулювання

з метою розвитку зовнішньої торгівлі України


Зниження тарифних обмежень в рамках Світової організації торгівлі (СОТ) спричинило більш інтенсивне використання країнами нетарифних методів регулювання міжнародної торгівлі, серед яких провідне місце посідають технічні норми та стандарти. Угода про технічні бар'єри в торгівлі, укладена країнами-членами СОТ, має на меті забезпечити взаємне визнання технічних регламентів, стандартів і документів про проходження сертифікації. Міжнародними організаціями стандартизації прийнято майже 20 тис. стандартів, які використовуються у міжнародній торгівлі згідно до вимог СОТ, та діє понад 16 тис. нормативних документів європейських організацій стандартизації, що застосовуються державами - членами Європейського Союзу та їх торговими партнерами.

Після набуття членства в СОТ Україна зобов’язалася провести реформи в сфері технічного регулювання. Наприклад, до 30 грудня 2011 року всі технічні регламенти України мають використовувати як основу відповідні міжнародні стандарти. Україна має скоротити перелік товарів, які підлягають обов’язковій сертифікації і надати у СОТ оновлений перелік таких товарів до 31 січня 2012 року тощо.

В Україні вже здійснено ряд заходів для імплементації Угоди СОТ про технічні бар’єри в торгівлі. Прийнято Закони “Про стандартизацію”, “Про підтвердження відповідності”, “Про акредитацію органів з оцінки відповідності”, “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності”. Крім того, відбувається скорочення переліку категорій продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації. Так, Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики “Про внесення змін до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні”, скасовано обов’язкову сертифікацію 12 груп харчових продуктів. Станом на 24 жовтня 2010 року в Україні прийнято 30 технічних регламентів. Темпи прийняття технічних регламентів відстають від запланованих. За інформацією Держспоживстандарту, відповідно до Загальнодержавної програми розробки технічних регламентів, на 2010 р. в Україні було заплановано прийняти 23 регламенти. Проте Кабінет Міністрів України затвердив лише 2 регламенти; 6 проектів внесені на розгляд і супроводжуються в Кабінеті Міністрів України; 10 проектів технічних регламентів узгоджуються із зацікавленими центральними органами виконавчої влади; і ще для 5 технічних регламентів перші редакції розробляються в центральних органах виконавчої влади у сфері технічного регулювання.

Наразі в Україні налічується 27 354 стандарти. З них лише 6809 гармонізовано з міжнародними та європейськими стандартами (більшість у 2005-2009 роки). Відповідно до завдання, визначеного Державною програмою стандартизації на 2006–2010 роки, у 2010 році мало бути розроблено 2070 національних стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими. Насправді ж в цьому році було затверджено 495 таких стандартів (465 стандартів затверджено Держспоживстандартом та 30 – Мінрегіонбудом), що становить 23,9 % від запланованого. 465 стандартів, затверджених Держспоживстандартом у 2010 році, гармонізовані з міжнародними та європейськими. Починаючи з 2006 р. в рамках Програми перегляду чинних в Україні міждержавних стандартів (ГОСТ), розроблених до 1992 року, та приведення їх у відповідність до Угоди про технічні бар’єри в торгівлі СОТ було скасовано 3501 радянський стандарт.

Реформування системи технічного регулювання відбувається повільними темпами. Проста гармонізація технічного регулювання з угодою СОТ про технічні бар‘єри в торгівлі не є достатньою умовою для розвитку експорту. Необхідно не лише приводити систему технічного регулювання у відповідність до міжнародних норм, а й вдосконалити систему нагляду за безпекою продукції, активно співпрацювати з асоціаціями виробників та експортерів вітчизняної продукції в цій царині, оскільки запроваджена система стандартизації та сертифікації повинна підтримувати розвиток промисловості в країні та сприяти інтеграції українських підприємств у світову економіку. Необхідна також судова система, здатна швидко, справедливо і прозоро врегульовувати претензії щодо відповідальності виробника.

1. Угода СОТ про технічні бар‘єри в торгівлі в книзі: The Legal Texts. The Results of the Uruguay Round of Multilateral Trade Negotiations. – Cambridge: Cambridge University Press, 2002. – 492p.
   
2. Розпорядження КМУ від 19 травня 2010 р. N 1070-р “Про затвердження плану першочергових заходів щодо реформування системи технічного регулювання”.
   

Олійник О.В., Боронос В.Г.

Сумський державний університет