С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Трансферні можливості та інноваційні рішення суб’єктів валютно-фінансових відносин Національний лісотехнічний університет України, м. Львів Моделирование влияния внедрения инновационных энергосберегающих технологий на снижение тарифов жилищно-коммунального хозяйства Територіальність в умовах глобалізації економіки

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
• Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
• А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.

ТРАНСФЕРНІ МОЖЛИВОСТІ ТА ІННОВАЦІЙНІ РІШЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН


Еволюція розвитку світових валютно-фінансових систем достатньо ретельно досліджена як із позиції причин переходу від нижчої форми розвитку до вищої, так і з позиції способів еволюціонування і умов їхнього застосування. Традиційна позиція науковців полягає у тому, що кожен етап еволюції світових валютно-фінансових систем супроводжувався погіршенням умов міжнародної ліквідності і створенням нової валютно-фінансової системи, яка, як передбачалось, мала розв’язати проблему міжнародної ліквідності. Аргументованість того, що кожен етап еволюції світових валютно-фінансових систем супроводжувався погіршенням умов міжнародної ліквідності і створенням нової валютно-фінансової системи не викликає сумніву, проте слід звернути увагу на те, що поза увагою дослідників залишились трансферні можливості суб’єктів світових валютно-фінансових систем як ключовий фактор їхньої еволюції, а також вплив на ці можливості інноваційних рішень. Трансферні можливості суб’єктів світових валютно-фінансових систем – це наявність ресурсних і комунікаційних умов для здійснення трансакцій і отримання фінансових ресурсів та інформації від інших суб’єктів системи. Виникнення міжнародної неліквідності у кожному, без винятку, випадку супроводжується зниженням рівня трансферних можливостей суб’єктів системи, тобто сповільнюється швидкість проведення трансакцій, зменшується кількість каналів залучення і передавання ресурсів бізнес-партнерам, знижується рівень гарантування безпеки. У наукових і підприємницьких колах активно обговорюються можливі шляхи уникнення небезпек, якими характеризується сучасна світова валютно-фінансова систем. Аналізування пропонованих варіантів дозволяє стверджувати, що ключовими критеріями, які висувають автори нововведень, є: 1) забезпечення контролю над валютними ринками і ліквідація надлишкової маси грошей в обігу; 2) збереження можливостей для швидкого, безпечного і багатоваріантного здійснення міжнародних трансакцій; 3) уникнення залежності світової валютно-фінансової системи від однієї країни. Коли фінансові аналітики говорять про вилучення надлишкової маси грошей з обігу у світовому масштабі, то, безумовно, передусім, йдеться про доларову масу. Враховуючи обсяг доларів, які перебувають в офіційних резервах центральних банків різних країн, очевидно, що механізм вилучення доларів вимагає колективної участі основних фінансових полюсів у забезпеченні стабільності на світових фінансових ринках. У першу чергу, ця участь мала б полягати у тому, щоб не допускати різких коливань курсу долара. Цього можна досягнути шляхом запровадження системи валютного коридору як для долара, так і для інших провідних валют світу, зокрема євро, англійського фунта стерлінгів, японської єни тощо. Важливим заходом, який би посприяв багатополярності світової валютної системи є також розширення переліку і урівноваження часток валют у кошику спеціальних прав запозичення. Виконання цього завдання вимагало б зміни методики обчислення цих часток, зокрема врахування регіонального фактора при виборі валют, які б мали входити у цей кошик. Система валютних коридорів, як передумова для вилучення надлишкової маси доларів з обігу не можлива також без кардинальних змін на ринку деривативів. З одного боку, цей ринок дозволяє швидко акумулювати фінансові ресурси і отримувати великі спекулятивні прибутки, що сприяє виникненню нових компаній, загострює конкуренцію між інвесторами, дозволяє диверсифікувати ризики під час фінансування великих довгострокових інвестиційних проектів, проте, з іншого боку, нестабільність цього ринку є головною причиною платіжних криз, які виникають на ринках кредитування. Беручи це до уваги, регулювання розвитку ринків похідних цінних паперів вимагає суттєвих змін, зокрема впровадження обмежувальних заходів щодо зміни ринкової вартості деривативів, а також застосування чітких механізмів прив’язки ринкової вартості деривативів до вартості активів, що лежать в їхній основі. Ці зміни мали б позитивний вплив як на стабільність світової валютно-фінансової системи, так і на стабільність національних фінансових ринків, що перебувають у стані становлення, зокрема фондового ринку України. Таким чином, підсумовуючи, відзначимо, що необхідно реалізовувати зміни у світовій валютно-фінансовій системі у ті періоди, коли знижуються трансферні можливості суб’єктів валютно-фінансових систем. Для підвищення цих можливостей на міжнародних валютно-фінансових конференціях, а також на засіданнях постійно діючих міжнародних організацій приймались і формуються сьогодні певні інноваційні рішення. Аналізування показало, що їхню загальну сукупність можна розподілити на ефективні і неефективні рішення, а також рішення, вплив яких на рівень трансферних можливостей суб’єктів валютно-фінансових систем є неоднозначним. До першої групи належать такі рішення, як запровадження системи золотомонетного стандарту, Бретон-Вудської валютної системи, створення фонду компенсаційного фінансування, впровадження колективної валюти «спеціальні права запозичення», підписання Базельського конкордату. Друга група включає: рішення щодо переходу до золотозлиткової і золотодевізної систем, впровадження системи валютних блоків. Своєю чергою, такі рішення, як запровадження Ямайської валютної системи і впровадження системи SWIFT слід визнати такими, які не можна однозначно віднести ні до першої, ні до другої групи.


Козій І.В.

Національний лісотехнічний університет України, м. Львів


Особливості комплексного лісокористування в Українських Карпатах


Ліси довгий час відігравали роль джерела паливної деревини, пасовищ, джерела деревини для будівництва, а також виконували низку інших функцій і забезпечували людей ресурсами, необхідними для підтримки життєдіяльності. За останнє століття комерційна деревина стала важливою ціллю для землевласників, оскільки вона приносить значні прибутки [5]. У гірських місцевостях значно важливішими є захисні функції лісів. Ліси Українських Карпат є важливим гірським масивом в екологічному, економічному та соціальному відношеннях. Карпати – єдиний європейський регіон, в якому збереглись великі масиви малопорушених лісів, також вони є важливим регіоном для збереження біологічного різноманіття по всій Європі [1].

Сьогодні все більшої популярності у світі набуває концепція багатоцільового (multifunctional) лісокористування. Багатоцільове лісокористування розглядають як форму використання лісових земель, що дозволяє якнайкраще використовувати блага, що продукуються лісовим біоценозом [2]. У ширшому розумінні під багатоцільовим лісокористуванням розуміють використання лісів з точки зору виконання ними соціальних, захисних та комерційних (економічних) функцій. До соціальних функцій лісів відносять: природне довкілля для флори та фауни лісу (nature environment), рекреаційне середовище, красу пейзажу, продукування кисню та поглинання вуглецю, фільтрацію та зберігання води, захист від шуму та підтримання стабільних кліматичних умов. Захисні функції лісів полягають у захисті від лавин, повеней, зсувів та ерозії. До комерційних (економічних) функцій лісів належить забезпечення деревною та недеревною продукцією, створення робочих місць для місцевого населення тощо [4].

Під багаторазовим (multiple use) лісокористуванням розуміють створення двох або більшої кількості спільних (сумісних) продуктів за допомогою використання лісових земель. Багаторазове лісокористування може бути цілеспрямованим або неусвідомленим (ненавмисним). За критерієм співвідношення виробництва двох продуктів лісівництва у просторовому та часовому відношеннях розрізняють інтегроване (integrated multiple use) багаторазове лісокористування та протилежне до нього сегреговане (segregated multiple use) багаторазове лісокористування. Багаторазове лісокористування може бути розділеним у просторовому та часовому відношеннях. Ділянку деревних насаджень можна використовувати у цілях рекреації до моменту поки деревина не досягне віку економічної стиглості (тоді ділянку використовують для отримання деревини, а рекреаційними властивостями ділянки нехтують). Після вирубки ділянку знову засаджують деревиною і знову використовують у цілях рекреації до моменту досягнення віку стиглості. Таким чином намагаються досягнути нескінченої кількості ротацій у можливостях використання однієї і тієї ж ділянки лісу у різних цілях [3].

Для характеристики комплексного використання лісових ресурсів деревного та недеревного походження використовують низку показників. Зокрема, для оцінки комплексного використання ресурсів деревного походження пропонують застосовувати показники, які характеризують: об’єми відпуску, обсяги використання, повноту використання, інтенсивність та ефективність використання, екологічність користування та деструктивність користування деревними ресурсами. Для регіону Українських Карпат недеревна продукція лісу має важливе соціально-економічне значення. Певні господарства, можуть забезпечувати більші обсяги заготівлі продукції недеревного рослинного походження (грибів, ягід, горіхів, лікарських рослин) від обсягів заготівлі круглих лісоматеріалів. Щоб оцінити обсяги заготівлі недеревної рослинності використовують такі показники: обсяги заготівлі грибів, ягід, горіхів, рослинних кормів та технічної сировини, лікарських рослин, товарної продукції побічного користування лісом [2].

Внаслідок низької платоспроможності підприємств та населення Українських Карпат, а також низького життєвого рівня сільського населення в гірських регіонах Карпат важко здійснювати ефективне та раціональне лісокористування. Все більшого розповсюдження набувають самовільні рубання (виявлені та невиявлені) через використання місцевим населенням лісової продукції (для власних потреб або для продажу) з метою виживання. Крім цього у Карпатському регіоні відбувається нелегальна масова лісозаготівля, спрямована не на виживання окремих груп населення, а на їх збагачення, що суперечить усім принципам сталого розвитку [1].

1. Адамовський О.М. Сучасний стан і завдання лісокористування в Українських Крапатах // Науковий вісник НЛТУ. – 2006, №16.1.- С.215-220.
   
2. Синякевич І.М. Економіка лісокористування: Навчальний підручник. – Львів.: ІЗМН, - 2000. с. 402.
   
3. Duerr, W. A. Introduction to forest resource economics. - New York: McGraw-Hill, Inc, - 1993. Р. 485.
   
4. Herrmann K., Seeland K., Zimmermann W. Multifunctional forestry as a means to rural development (MULTIFOR RD)// Country report Switzerland. Zurich. - 2002, 28p.
   
5. Schmithusen F. Multifunctional forestry practices as a land use strategy to meet increasing private and public demands in modern societies. Zurich. Switzerland// Journal of forest science. – 2007, №6. – Р.290-298.
   

Коломыцева А.О., Варваровская Н.Н.

Государственные университет информатики

и искусственного интеллекта


МОДЕЛИРОВАНИЕ ВЛИЯНИЯ ВНЕДРЕНИЯ ИННОВАЦИОННЫХ ЭНЕРГОСБЕРЕГАЮЩИХ ТЕХНОЛОГИЙ НА СНИЖЕНИЕ ТАРИФОВ ЖИЛИЩНО-КОММУНАЛЬНОГО ХОЗЯЙСТВА


Жилищно-коммунальное хозяйство является разветвленной сферой народного хозяйства Украины, предприятия которой предоставляют потребителям свыше 40 видов услуг.

В виду этого, целью данного исследования является разработка системно-динамической модели, рассматривающей влияние внедрения инновационных энергосберегающих технологий на снижение себестоимости в составе тарифов ЖКХ.

На этапе концептуализации определяется целевая переменная данной модели – прогнозный тариф на услуги ЖКХ. Перерасчет данных тарифов осуществляется с учетом эффекта полученного посредством внедрения инновационных энергосберегающих технологий, которые позволяют существенно снизить себестоимость услуг ЖКХ. Такой подход позволит проследить и количественно измерить величину влияния инвестированных средств на тарифы услуг ЖКХ, т.к. отказ от использования инвестиционной составляющей тарифа делает невозможным проведение модернизации оборудования ЖКХ, состояние основных фондов которого является критическим и уменьшение себестоимости услуг посредством внедрения энергосберегающих технологий.

Исследование результатов, полученных посредством проведения имитационных экспериментов модели в среде программирования Powersіm дает возможность провести сравнительный анализ влияния внедрения инновационных технологий на изменения тарифов ЖКХ при действующем режиме финансирования отрасли (4%) [1] и при увеличении процента инвестиций, направляемых в данную сферу (рис.1).




Рис. 1. Динамика изменения тарифа на теплоснабжение


Анализ имитаций показал, что в случае достижения показателя финансирования модернизации сферы ЖКХ уровня 8%, становится возможным внедрение автоматизированных систем управления котлоагрегатами, которые позволяют снизить тарифы в среднем на 20%.

Следует отметить, что в условиях постоянного роста цен и дефицита энергоносителей внедрения систем автоматизации и оптимизации работы котлоагрегатов дает возможность существенным образом повысить энергоэффективность, сократить годовые затраты предприятия.

Особенно важно учитывать то, что стареющая котловая автоматика не всегда может защитить котел и обслуживающий его персонал от аварийных ситуаций. Кроме того, требования надзорных органов к оборудованию и эксплуатации котлов постоянно усиливаются, вводятся новые санкции к предприятиям, которые не обеспечивают допустимые уровни вредных выбросов в окружающую среду, не внедряют энергосберегающие технологии и т.п. [2,3].

Таким образом, согласно полученной динамике, можно сделать вывод, что аналогичная ситуация складывается и в остальных сферах предоставления коммунальных услуг поэтому главным направлением ресурсосберегающих мероприятий должно стать их обновление. В рамках процесса обновления фондов предприятий ЖКХ целесообразно произвести улучшение их территориального размещения, оптимизацию и замену. При таком подходе город сможет существенно сократить затраты на эксплуатацию всех коммунальных систем, которые значительно превосходят затраты на монтаж [3].

1. Звіт про стан реалізації Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004 -2010 роки –Режим доступу:// minjkg.gov.ua.
   
2. ЗУ Про енергозбереження: від 01.07.1994 № 74/94_ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 30. С. 283.
   
3. Закон України вiд 24.06.2004 № 1869_IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 46. - С. 512.
   

Котенко Н.В., Червяк В.В.

Сумський державний університет


Врахування принципу комплементарності в алгоритмі трансфертного фінансування публічних екологічних послуг


В умовах тотального дефіциту фінансових ресурсів, що особливо актуально під час світових економічних криз, при реалізації екологічної складової стратегії сталого розвитку мало покладати надію на традиційні інструменти, засновані на принципі «забруднювач платить». За накопичені «борги» природі повинно розраховуватись все суспільство. З урахуванням децентралізаційних настроїв, що панують у сучасній українській науковій спільноті, особлива увага щодо вирішення проблем природоохоронного характеру шляхом надання екологічних послуг повинна приділятися суспільним сектором на рівні бюджетних витрат базових адміністративно-територіальних утворень – сіл, селищ, міст та їх об‘єднань.

Відбір регіональних програм, які отримують фінансову підтримку з боку центральних органів влади повинен здійснюватися на визначених критеріальних підставах, у тому числі на основі конкретних формул з використанням небагатьох однозначно трактованих показників. Вперше затверджена КМУ у 2001 році Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами, спочатку зрозуміла і проста у використанні, поступово (з щорічними змінами, що вносилися з прийняттям Законів України «Про Державний бюджет України») перетворилася на громіздку конструкцію, що не дозволяє місцевим фінансовим відділам самостійно перевірити отримані з центру директивні матеріали стосовно обрахованих розмірів трансфертних коштів, яких часто не вистачає для компенсації витрат на фінансування делегованих державою повноважень, функцій та завдань. Такий підхід призводить до переведення частини власних коштів до першого кошику, що зазвичай здійснюється за рахунок недофінансування таких «другорядних» для місцевих бюрократів публічних благ, як екологічні послуги. Отже налагоджені у зазначений спосіб міжбюджетні відносини позбавляють органи місцевої влади дієвих фінансових важелів для реалізації політики сталого розвитку на місцях.

Бюджетна, податкова та адміністративна реформи, що проводяться останнім часом українським урядом, також не передбачають суттєвих зрушень у напрямку активізації природоохоронної діяльності органів місцевого самоврядування. І це у той час, як в Україні знаходиться найбільш забруднене місце у світі – Чорнобиль, та відсутні публічні кошти не тільки на нейтралізацію накопичених у середовищі радіоактивних компонентів, а навіть на проведення моніторингу рівня радіоактивного забруднення територій та екосистем.

На теперішній момент вже традиційним з боку влади став підхід щодо декларування певних мінімальних рівнів суспільних витрат на фінансове забезпечення публічних послуг населенню: не менше 10% національного доходу на освіту чи охорону здоров‘я. Природоохоронне законодавство України не містить жодних конкретних зобов‘язань влади перед своїми громадянами щодо бюджетних асигнувань на забезпечення достатньо якісного середовища проживання.

Для вирішення зазначених проблем, на нашу думку, необхідно розширити перелік видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, шляхом введення до їх складу природоохоронних витрат. За аналогією до визначеного у поточній варіації Формули розрахункового показника обсягу видатків на фізичну культуру та спорт, вважаємо, що фінансування екологічних послуг повинно проводитися на всіх рівнях публічного управління: від державного до рівня базових органів місцевого самоврядування. Отже загальний обсяг суспільних витрат, що повинен бути гарантованим державою на рівні не нижчим за 5% зведеного бюджету країни, враховуючи принцип компліментарності фінансування екологічних послуг має бути розподілений між бюджетами у пропорції, визначеному відповідним індексом.

Таким чином, розрахунковий показник обсягів видатків на екологічні послуги (для місцевих бюджетів пропонується визначати за формулою:



 - індекс комплементарності, що враховує вертикальний розподіл ризиків та відповідальності за фінансування екологічних послуг;

 - фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на екологічні послуги усіх місцевих бюджетів з розрахунку на одного жителя, грн./чол.;

 - чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці станом на 1 січня року, що передує плановому,чол.;

 - коригувальний коефіцієнт, що враховує інтегральний рівень відповідності показників якості компонентів екосистем нормативним рівням.

Запропонований підхід щодо врахування у гарантованих державою бюджетних послугах екологічної складової дозволить силами всієї спільноти відшкодовувати наслідки безвідповідального поводження з природою не тільки сучасного але й минулих поколінь українців, та наблизити реальність досягнення екологічних цілей стратегії сталого розвитку для нащадків.


Крапивний І.В.

Сумський державний університет


ТЕРИТОРІАЛЬНІСТЬ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ


Сьогодні будь-яка економічна проблема не може розглядатися без урахування процесу глобалізації економіки адже середовище, у якому функціонує бізнес все більше змінюється під впливом глобалізації, посилення конкуренції і швидких технологічних змін, що ставить як бізнес, так і політиків перед новими викликами і можливостями. З іншого боку, актуальність проблеми визначається тим, що “економічні поняття, які були пристосовані для опису національної економіки не відображають сучасних новацій, оскільки транскордонність пронизує буквально всю світову економіку” [1, с. 79]. Виходячи із актуальності і складності проблеми, розглянемо етапи процесу глобалізації економіки і її вплив на територіальний розвиток.

Серед різних визначень глобалізації існують такі, прихильники яких намагаються вийти на визначений рівень політико-економічних узагальнень і прогнозів щодо майбутньої спрямованості глобалізаційних процесів. Так, Ян Шолте, узагальнює різні трактування “глобалізації” і зводить їх до п’яти наступних ключових згальноприйнятих визначень [2, p. 15-17]: глобалізація як інтернаціоналізація, глобалізація як лібералізація, глобалізація як універсалізація, глобалізація як вестернізація або модернізація, глобалізація як детериторізація. Останнє поняття називають також супратериторіальністю. У цьому сенсі глобалізація спричиняє реконфігурацію географії таким чином, що суспільний простір більше уже не відображається у поняттях територіальних просторів, територіальних відстаней і територіальних границь.

Зпираючись на деякі з цих понять будемо виходити з того, що глобалізація є результатом інтернаціоналізації. Вона не могла б виникнути, якби їй не передували масштабні, довгострокові і всеохватні процеси інтернаціоналізації, що підготували матеріальну, когнітивну, політичну основу для глобалізації. Якщо явище інтернаціоналізації різних видів діяльності, відносин, процесів обміну і розвитку існує стільки, скільки самі міжнародні відносини, то глобалізація як явище склалася у другій половині XX ст.

При цьому будемо виходити із припущення, що сучасним етапом розвитку глобалізації економіки є її транснаціоналізація. Завдяки тиску економічних чинників на цьому етапі транснаціональні корпорації (ТНК), держави і регіональні інтеграційні угруповування прагнуть до економічної активності поза своїми границями. Особливо разючих результатів досягли ТНК, які контролюють до половини світового промислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі, а також приблизно 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, технології і “ноу-хау” [3, с. 56].

Почавшись у період після II Світової війни, транснаціоналізація на зламі тисячоліть переходить у свою завершальну стадію. У цей період проявляються такі риси глобалізації як “універсалізація”, “вестернізація” і “детериторізація” [2, p. 16], починає розвиватися “регіоналізація”, формується “єдиний і цілісний світ” [4, с. 72].

Наступний етап еволюції глобалізації – супратериторіальність – дозволяє, на думку Я. Шолте, дати ясне і специфічне визначення глобалізації, оскільки поняття “супратериторіальності” (транссвітових чи транскордонних відносин) забезпечує можливість аналізувати глибоко укорінені зміни в шляхах розуміння і вивчення суспільного простору, оскільки поширення супратериторіальних зв'язків знаменує кінець “територіалізму”, тобто ситуації, у якій суспільна географія є цілком територіальною [2, p. 45-46].

Уже сьогодні транскордонність пронизує буквально всю світову економіку: у відтворювальній сфері – це поява блукаючих інтернаціоналізованих відтворювальних ядер, які перетворили багато країн в “країни-системи”, у склад котрих входять великі “чужі” господарські території; у фінансовій сфері – могутні транскордонні фінансові потоки; в інформаційній сфері – світова комп’ютерна мережа із величезною швидкістю передачі даних; у соціальній сфері – різке зростання розриву між країнами, що володіють світовими багатствами (“золотий мільярд”) і країнами “третього” “четвертого” і т.п. світу [1, с. 79].

Таким чином з точки зору тенденцій і перспектив розвитку глобальної економіки теза відносно кінця “територіалізму” включає, на нашу думку, новітній, і, можливо, один із найважливіших для національних економік контекст. Утвердження супратериторіальності (детериторізації, транскордонності) може означати для національних держав фактичну втрату “можливості і/або здатності розпорядження територією і її ресурсами” [4, с. 12].

1. Кочетов Э.Г. Глобалистика как геоэкономика, как реальность, как мироздание: Новый ренесанс – истоки и принципы его построения, фундаментальные опоры, теоретический и методологический каркас / Э.Г. Кочетов. - М.: ОАО Издательская группа «ПРОГРЕСС», 2001. – 704с.
   
2. Scholte, J. A. Globalization. A critical introduction / J. A. Scholte. - London: Palgrave, 2000. – 361 p.
   
3. Мовсесян А. Огнивцев С. Транснациональный капитал и национальные государства /А. Мовсесян, С. Огнивцев // Мировая экономика и международные отношения, 1999. – № 6, с. 55-63.
   
4. Косолапов Н. Глобализация: Сущностные и международно-политические аспекты / Н. Косолапов // Мировая экономика и международные отношения, 2001. - № 3, с. 69-73.
   

Куга А.Г.

Государственное высшее учебное заведение «НГУ»