С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор
| Вид материала | Документы |
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
- Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
- Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
- Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
- Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
- Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
- Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
- А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
- О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.
ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
Стан галузевої структури і якісних параметрів структури регіональної економіки свідчить про низький рівень розвитку конкурентних можливостей регіонів України. Однією з характеристик структурних процесів в економіці регіонів є надзвичайно низькі темпи зростання питомої ваги обробної промисловості внаслідок структурних зрушень, які відбуваються безпосередньо всередині самої обробної промисловості на користь виробництв із низькою наукомістською часткою.
Наявність внутрішніх конфліктів, проблеми у сфері розміщення продуктивних сил та організації виробництва, недосконалість державного регулювання цієї сфери, невиваженість або відсутність політики у сфері інноваційної та інвестиційної діяльності, недосконалість механізмів державного регулювання цих сфер є суттєвими причинами виникнення та розвитку внутрішніх соціально-економічних криз.
Державна регіональна політика спрямована на досягнення таких взаємопов’язаних цілей:
- економічне зростання, що означає внесок у виробництво ВВП відповідно економічному потенціалу регіону;
- однорідність національного економічного простору, що означає ліквідацію міжрегіональних диспропорцій по доходах, доступність для господарської діяльності усіх регіонів;
- стабільність, тобто зниження кон’юнктурної та структурної вразливості регіонів. Збалансована господарська структура виступає гарантом стабільних доходів та стабільної зайнятості населення.
З огляду на тенденції розвитку європейських країн, можна говорити про доцільність направленості вітчизняної державної регуляторної політики на найбільш повне використання ресурсів підвищення економічного розвитку і вирішення ключових регіональних питань.
У цьому аспекті слід наголосити на необхідність дотримання наступних чинників:
1) дотриманні принципу енергетичної і економічної збалансованості розвитку регіонів, під яким розуміємо вибір пріоритетних і в той же час структурно визначених для кожного конкретного регіону промислових виробництв, розвиток яких дозволить підвищити економічну ефективність діяльності регіону;
2) необхідності удосконалення управління регіональним розвитком та відносин центральних і місцевих органів влади з делегуванням більшої самостійності останнім (з відповідним правовим забезпеченням);
3) суттєвому посиленні регулювання розвитку сільських територій на державному та на регіональному рівнях;
4) посилення уваги до розвитку малого і середнього бізнесу.
Програма економічних реформ на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» розроблена на виконання поставленого Президентом України завдання з відновлення економічного зростання й модернізації економіки країни. Основними інструментами забезпечення реалізації цієї програми на регіональному рівні є частка закріплених за територіями доходів у бюджетах на всіх рівнях бюджетної системи, місцеві податки і збори, нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, а також дотації, субсидії та субвенції, що надаються місцевим бюджетам.
Можна сформулювати ряд умов, яким повинні відповідати системи індикаторів соціально–економічного регіонального розвитку. Вони повинні:
- мати кількісне вираження;
- мати однозначну інтерпретацію та бути зрозумілими для осіб, що приймають рішення;
- бути зрозумілими для неспеціалістів;
- мати можливість оцінки в динаміці;
- мати чітку ієрархічну побудову, що дозволило б давати узагальнену оцінку економічним і соціальним процесам;
- узгоджувати соціально-економічні та екологічні аспекти;
- давати наскрізну уяву на різних рівнях управління.
Розвиток регіональної економіки опосередковується тенденціями, пріоритетами і факторами, що визначають стан національної економіки в цілому
- Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. Програма економічних реформ на 2010 – 2014 роки. Комітет з економічних реформ при Президентові України [Електронний ресурс] / Офіційне Інтернет-представництво Президента України. – Режим доступу: ссылка скрыта
- Павлов О.В. Перспективи та напрями державного регулювання соціально-економічної сфери в умовах криз [Електронний ресурс] / Електронне наукове фахове видання «Державне управління: удосконалення та розвиток» – Режим доступу: nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта...
- Федулова Л.І. Проблемність регіонів: особливості регіональної політики в умовах нової економіки // Регіональна економіка, 2009. - №3. – С.31 – 41.
Кийко Ю.И.
Учреждение образования «Гродненский государственный университет имени Янки Купалы»
проблемы регулирования развития торговли в Республике Беларусь
В Республике Беларусь давно уже было заявлено о либерализации сферы экономики и в частности торговли. Но в результате все больше появляется запретов и ограничений, от которых страдают потребители, не дополучает денег бюджет, недовольны акционеры. Зато министерство торговли успешно восстановило свой советский статус диктатора для магазинов и рынков.
Министерство торговли обещало либерализацию торговли, но самое главное оружие бюрократа против потребителя и продавца – лицензия на розничную и оптовую торговлю - так и осталась действовать. В свободной рыночной экономике такой структуре вообще нет места в правительстве. В Беларуси же Минторг с каждым годом набирает себе все новые и новые полномочия. Он контролирует внутреннюю торговлю, систему бытового обслуживания населения, частично внешнеторговую деятельность, контролирует возврат валютной выручки, а также контролирует рекламный рынок.
В современном мире динамичное развитие сектора услуг – это гарант устойчивого развития всей экономики. В Республике Беларусь министерство торговли создает «механизм наиболее полного удовлетворения потребностей людей в товарах и услугах, организации торговли на качественно новом уровне». То есть под этим лозунгом осуществляется тотальный контроль, и не потребитель диктует, что он хотел бы приобрести, а государство решает, что, где и когда люди должны приобретать. При этом происходит ликвидация удобных для потребителей точек продажи с улиц городов, удушение высокими ставками аренды и налогами, монополизация рынка путем развития псевдо-частных гипермаркетов – до сих пор на белорусский рынок не имеют доступ международные торговые сети, и только несколько предприятий угодных правительству монополизируют рынок. Советизация розничной торговли современной Беларуси на лицо - цены на многие товары магазинах выше польских, литовских или даже мировых. Белорусские потребители лишены широкого ассортимента товаров и услуг, на торговых объектах не бывает сезонных распродаж с реальными скидками до 80%, цены на одежду из новых коллекций в Беларуси выше, чем в европейских столицах. По экспертным оценкам, из-за чрезмерного регулирования розничной торговли средняя белорусская семья переплачивает за покупаемые товары и услуги (промышленные и продовольственные) $450 - 500 в год.
Доля всей внутренней торговли, как сектора в ВВП – 12%. В ней занято 500 тысяч человек или 13% от всех занятых в экономике. Эти люди работают в 24200 магазинах, торговая площадь которых составляет 2492 тысячи м2. Общественное питание представляет собой 9000 объектов на 636,9 тысяч мест. 1649 складов на 1333,9 м2, 296 рынков на 70 тысяч мест – это также важные элементы инфраструктуры системы внутренней торговли. По официальной статистике только 16% магазинов и 33% объектов общественного питания являются государственными. Остальные числятся, как «негосударственные». Это далеко не одно и то же, что частные. Большинство торговых организаций являются открытыми акционерными обществами, основная доля которых принадлежит государству. На сайте министерства торговли было заявлено, что «магазины и объекты общественного питания находятся ведении 57 министерств, концернов, местных исполнительных и распорядительных органов». Белкоопсоюз владеет 15034 объектами, Минсельхозпрод – 1666, Минпром – 568, Минобороны – 277, Белорусская железная дорога – 558, Беллегпром – 301, местные исполнительные органы власти – 3613. 8584 объектов, которые не имеют ведомственной подчиненности, в такой же степени обязаны выполнять приказы Министерства торговли, как и их казенные «собратья». Большого экономического смысла иметь такое огромное количество магазинов, столовых и кафе в ведении государства нет, но чиновники, ссылаясь на экономическую безопасность и защиту потребителя.
Из года в год правительство не предлагают приватизацию предприятий данных секторов. Но постоянно вводятся меры на поддержку отечественного производителя – предприятия торговли обязаны торговать белорусскими товарами, а не товарами, пользующимися спросом. Вместо того, чтобы поддержать развитие конкурентной среды, государство заставляет реализовывать невостребованные товары по ценам, значительно выше рыночных. Вводятся протекционистские меры против импорта.
Министерство торговли стало центром активной лоббистской деятельности белорусских госпредприятий.
При всем этом не учитывается простейший принцип – экономика развивается по своим законам, а не по указу свыше. И все эти мероприятия несут только вред белорусскому потребителю и народному хозяйству в целом.
Кльоба Л.Г.
Національний університет «Львівська політехніка»,
Кльоба В.Л. , Кльоба Р.Л.
Університет банківської справи НБУ, м. Київ,
ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНІ ЦЕНТРИ – ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
В умовах глобалізації світових господарських зв’язків посилюється роль інвестиційної компоненти транскордонного співробітництва, яка забезпечує збалансовані довгострокові економічні відносини між країнами. З метою забезпечення стабільної ефективної співпраці прикордонних регіонів нами запропоновано використовувати інвестиційну модель транскордонного співробітництва як сукупність суб’єктів господарювання, що діють в інвестиційній сфері та об’єднані певною інституцією.
До основних завдань інвестиційної моделі транскордонного співробітництва відноситься: налагодження взаємовигідного ділового співробітництва між підприємствами України і сусідніх країн, сприяння залученню інвестицій; обмін досвідом, ефективне використання і розвиток економічного потенціалу регіонів; усунення структурних перешкод інвестиційному розвитку.
Одним із першочергових заходів реалізації інвестиційної моделі транскордонного співробітництва, на нашу думку, є створення фінансово-інвестиційних центрів транскордонного співробітництва, діяльність яких полягатиме у нагромадженні інвестиційних пропозицій і бізнес-планів інвестиційних проектів, сприянню залучення коштів для реалізації інвестиційних проектів та обміну інформацією. Розвиток фінансово-інвестиційного центрів передбачає еволюційну зміну їх організаційно-правових форм та розширення функцій.
Фінансово-інвестиційний центр – структура, яка пропонує своїм клієнтам комплексний, широкий спектр сучасних фінансово-інвестиційних послуг – банківських, страхових, інвестиційних, лізингових, аудиторських, маркетингових, ріелторських та інших.
Модель фінансово-інвестиційного центру має значний потенціал зацікавленості як для самих операторів фінансових ринків, так і для їхніх клієнтів. Є одна загальна перевага – завжди простіше і зручніше прийти в один офіс, де ви впевнені, що вам нададуть максимально широкий спектр фінансових послуг. Це саме та причина, яка забезпечує перевагу фінансово-інвестиційних центрів над класичними фінансовими установами. Створення фінансово-інвестиційних центрів дозволяє отримати додаткові переваги, як продавцям так і покупцям фінансових послуг. Основна вигода для продавців полягає у розширенні свого представництва на ринку і роботі з конкретною заінтересованою адресною аудиторією, а відповідно і в збільшенні обсягів продажу послуг. При цьому за рахунок надання різних фінансових послуг під однією торговою маркою і в одному офісі відбувається економія адміністративних, управлінських, маркетингових і технологічних ресурсів.
Для покупців фінансових послуг основною перевагою буде можливість одержати у фінансового-інвестиційному більш широкий спектр сучасних високоякісних послуг у одному офісі. Ще однією дуже важливою перевагою для клієнтів фінансового супермаркету є можливість отримання консультацій з тих продуктів і послуг, які йому можуть бути потрібні найближчим часом.
Над створенням фінансово-інвестиційного центру (супермаркету) зараз активно працює Львівська обласна громадська організація «Агенція інноваційного розвитку» та її ділові партнери.
До участі у створенні фінансово-інвестиційного центру, на першому етапі, будуть залучені кращі банківські установи, а також страхові, лізингові, інвестиційні, консалтингові, маркетингові, ріелторські, аудиторські, юридичні компанії та університети Львівщини.
Наступним етапом реалізації цієї моделі передбачається трансформування фінансово-інвестиційного центру у Міжнародний фінансово-інвестиційний центр та його подальший розвиток з розширенням функцій аж до безпосередньої участі у інвестиційному процесі. Функціонування фінансово-інвестиційного центру, як міжнародного фінансово-інвестиційного кластера, на третьому етапі розвитку інвестиційної моделі транскордонного співробітництва дозволить подолати певні структурні перешкоди інвестиційного розвитку регіону.
Створення фінансово-інвестиційного центру дозволить забезпечити комплексне обслуговування учасників зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі дасть можливість більш активно сприяти залученню інвестицій для реалізації інвестиційних проектів розвитку малого і середнього бізнесу.
- Кузнєцова А. Я. Фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності: Монографія / Інститут економічного прогнозування НАН України – Л.: Львів. банк. ін-т НБУ, - 2005. – 367 с.
- Реверчук С.К. Управління і регулювання банківською інвестиційною діяльністю / С.К. Реверчук, Л.Г. Кльоба, М.Б. Паласевич: Монографія за ред. С.К. Реверчука. — Львів, «Тріада плюс». 2007. — 352 с.
- Фурман В.І. Перспективи створення альянсів страхових компаній і банків в Україні // Вісник НБУ. – 2009. - №4. – с. 20-22.
Климчук М.
Національний технічний університет України „КПІ”
ФАКТОРИ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ ПІДПРИЄМСТВ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ
Проблема енергозабезпечення потреб національної економіки і населення є світовою, і та країна, яка знайде кращі рішення, може посісти панівне становище на міжнародних ринках енергоресурсів. Тому на даному етапі актуальним є розвиток підприємств альтернативної енергетики як один із пріоритетних напрямів підвищення енергоефективності та безпеки країни.
За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, споживання енергії у світі впродовж останніх 30 років зростало зі швидкістю понад 3 % на рік. Приріст народонаселення (до 2 % на рік) і темпи економічного розвитку в ХXI ст. зумовлять збільшення обсягів світового виробництва продукції у 3-5 разів до 2050 р. і в 10-15 разів – до 2100 р. А це потребуватиме нарощення енергозабезпечення у 3-5 разів [1, с. 11].
В умовах підвищення цін на енергоносії, невпевненості у стабільності та надійності їхнього постачання, а також наростання проблем, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища, дедалі більшого значення набуває необхідність впровадження в усі сфери економіки нових енергоощадних та безвідходних технологій і розвиток підприємств альтернативної енергетики, що в перспективі повинно зменшити значну енергетичну залежність країни .
Україна більше ніж на 70 % залежна від імпорту ключових енергоносіїв – нафти та газу, хоча має великий потенціал для розвитку альтернативної енергетики. Якщо в Німеччині нетрадиційна генерація виробляє вже більше 10 % електроенергетики, для споживання, то в Україні – 0,2 %. До 2020 р. Європа планує збільшити частину альтернативної енергетики в енергобалансі до 20 %, а до 2040 – до 40 %. [2, с.4]. Тому для України є перспективним розвиток підприємств альтернативної енергетики, особливо тих, що виготовляють біопаливо (паливні брикети та гранули) з відходів рослинного походження. В першій половині 2010 р. в Україні нараховувалось 228 підприємств, що виготовляють біопаливо, що на 43 % більше порівняно з відповідним періодом 2009 р. [3, с. 15].
Сучасний рівень розвитку суспільства та економіки, піднімає питання про необхідність диверсифікації використання енергетичних ресурсів України і створює жорсткі вимоги до ефективності вирішення задач управління на підприємствах альтернативної енергетики. Щоб менеджери могли ефективно використовувати передові технології у галузі управління, вони мають спиратись на досконало організований бізнес-процес. Управління бізнес-процесами звільняє вище керівництво від рутини оперативного управління, дозволяючи йому зосередитись на стратегічних питаннях [4, с. 15]
Успіх підприємства значною мірою залежить від його здатності впроваджувати інновації, тобто генерувати нові ідей та концепції управління. Саме управлінські інновації зможуть забезпечити підприємству конкурентні переваги, так як охоплюють всі сфери діяльності підприємства. Одним із передових методів є процесно-орієнтований підхід до управління підприємством. Його впровадження на вітчизняних підприємствах, зокрема підприємствах альтернативної енергетики, на жаль не набуло широкого розповсюдження.
Ще на початку ХХ сторіччя Ф. Тейлор розробив науковий підхід до управління, де стверджував, що робота може виконуватись продуктивно, якщо її розділити на прості елементи і, якщо робітники спеціалізуються на конкретній простій частині роботи [5].Сучасний погляд на управління виробничо-економічною системою полягає в тому, що значною мірою фокусується на бізнес-процесах.
Бізнес-процес – це сукупність підпроцесів або бізнес-операцій, в ході виконання якої споживаються певні ресурси і створюється продукт (речовий або нематеріальний результат людської праці : предмет, послуга, наукове відкриття, ідея), що представляє цінність для споживача [6].
Діяльність підприємства в межах концепції процессного управління є сукупністю бізнес-процесів, управління якими дозволяє суттєво підвищити рівень прозорості та керованості бізнесу і покращити його ефективність.
При переході на процесно-орієнтовану організацію діяльності в порівнянні з традиційним управлінням підприємства здобувають перевагу при проведенні оптимізації самих процесів і ресурсів, споживаних ними. Процесна організація управління діяльністю заснована на моделюванні бізнес-процесів, що сприяє підвищенню ефективності і моделі бізнесу в цілому [7].
Д. Джестон та Й. Неліс дають наступне визначення терміну управління бізнес-процесами – це досягнення цілей організації через вдосконалення, управління і контролю бізнес-процесами [9]. Як зазначають І. Немировський та І. Старожукова, «використання процесного підходу суттєво змінює логіку організації і механізм управління нею. Управління процесами звільняє керівництво компанії від рутини, даючи змогу зосередитись на стратегічних питаннях» [8].
Отже, підприємство альтернативної енергетики – це система взаємопов’язаних елементів, що функціонує для досягнення конкретних цілей. Провідне місце в ієрархії цілей, що стоять перед ними є забезпечення виготовлення якісної та конкурентноздатної продукції. Цей процес складається з сукупності бізнес-процесів, які органічно поєднуються та доповнюють один одного.
У зв'язку з постійною динамічністю і нестабільністю бізнес-середовища управління підприємствами альтернативної енергетики повинно ґрунтуватися, передусім, на обліку показників адаптивності і ефективності, оскільки скорочення часу необхідного для пристосування бізнес-процесу до зовнішніх і внутрішніх змін, дозволить швидше змінити деякі стратегічні і тактичні аспекти виконання бізнес-процесів.
Показник адаптивності характеризує якість реакції бізнес-процесу на зміни в довкіллі, міру його гнучкості. Індикатором для визначення його величини служить час необхідний для адаптації бізнес-процесу до змін умов бізнес-середовища.
Показник ефективності призначений для характеристики якості виконуваних процесів, під яким розуміють найкраще використання ресурсів і оптимізація управлінських процесів.
При розрахунку результативності бізнес-процесів на підприємствах альтернативної енергетики необхідно враховувати і те що на неї впливають різні чинники, які визначають її перспективи в майбутньому.
Залежно від можливості впливу підприємства на фактори результативності бізнес-процесів можна виокремити:
1. Зовнішні (об’єктивні) – це фактори, на які підприємство вплинути не може, але повинно враховувати їх дію при оцінці результативності бізнес-процесу.
2. Внутрішні (суб’єктивні) – це фактори, які підприємство може змінити, враховуючи цілі діяльності, тобто вони є керованими.
Виділимо основні фактори, що впливають на результативність бізнес-процесу (табл. 1):
Таблиця 1. - Фактори результативності бізнес-процесів підприємств альтернативної енергетики
| Зовнішні (об’єктивні) | Внутрішні (суб’єктивні) |
| 1 | 2 |
| – досконалість законодавчої бази та її стабільність; | – вартість сировини; |
| – система оподаткування; | – кількісно-кваліфікаційний склад працівників підприємства; |
| – сезонність виробництва; | – інформаційна система; |
| – ситуація на ринку енергоресурсів; | – об’єм ресурсів для виконання бізнес-процесу; |
| – рівень інфляції; | – відповідність продукції міжнародним стандартам якості; |
| – екологічна ситуація; | – ступінь оновлення техніки і технологій; |
Продовження таблиці 1
| 1 | 2 |
| – рівень конкуренції; | – товарний асортимент і номенклатура; |
| – стереотипи мислення споживачів; | – використання сучасних підходів до управління бізнес-процесами; |
| – купівельна спроможність споживачів; | – ціна виготовленої продукції; |
| – стан розвитку зовнішнього та внутрішнього ринків. | – сервісне обслуговування. |
Аналіз впливу чинників, представлених в таблиці, є обов'язковою умовою виконання бізнес-процесів підприємства, оскільки бізнес-середовище динамічне і різноманітне до того ж внутрішньо організаційні умови функціонування підприємства постійно змінюються відповідно до її впливу і діяльності підприємства. Отже оцінка впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на результативність бізнес-процесів підприємства дозволить сформувати необхідні напрями його функціонування з метою ефективного управління бізнес-процесами на підприємствах альтернативної енергетики.
1. Неклюдов І.М. Сьогодення і перспективи ядерної енергетики в Україні /І.М. Неклюдов // Вісник НАН України. – 2006. – № 2. – С. 11-17.
2. Рясной Д. Энергетика зазеленеет// Деловая столица. Энергономика.-№18-19/468-469. – 2010.- С.4.
3. Цатурян М. Альтернативная реальность // Комерсантъ.-№ 122 .- 2010.-С.26.
4. Андерсен Бьерн. Бизнес-процессы. Инструменты совершенствования / Пер. С анг. С.В. Ариничева/ Ред. Ю.П. Адлер.- М.: РИА «Стандарты и качество», 2003. – 272 с.
5. Теоретичні основи реінжинірингу бізнес-процесів – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: htpp://www.management.com.ua./bpr/bpr003.phpl/.
6. Калянов Г.Н. Моделирование, анализ, реорганизация и автоматизация бизнес-процессов: учеб.пособие. – М.: Финансы и статистика, 2007. – 240с.
7.Ямпoльcкaя Д., Зoниc М. Процессный, системный и ситуационный подходы к управлению– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: tech.ru/lib/management/management-0009/
8. Немировский И.Б., Старожукова И.А. Бюджетирование. От стратегии до бюджета-пошаговое руководство.- М.: Вильямс, 2006. - 512 с.
9. Джестон Д., Нелис Й. Управление бизнес-процессами / Д. Джестон, Й. Нелис // Пер. с англ. – СПб: Символ – Плюс, 2008. – 512 с.
Князь С.В., Георгіаді Н.Г., Зінкевич Д.К.
Національний університет «Львівська політехніка»