С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Щепіна Т.Г. Львівський державний інститут новітніх технологій

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
• Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
• А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.

Щепіна Т.Г.

Національний авіаційний університет


Використання кластерного аналізу ПРИ РОЗРОБЦІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ БАНКУ


У сучасному світовому господарстві фінансові ринки відрізняються від інших ринків підвищеним рівнем вимог до діючих на них установ та серйозними перешкодами, які мають долати кредитні установи для того, щоб на ці ринки вийти та на них утриматись. На динамічних, з високою конкуренцією, ринках банківських послуг для успішної діяльності необхідні найсучасніші принципи керування та найефективніші шляхи щодо рішення стратегичних та оперативних задач. Розробка стратегії розвитку банку - це робота, заснована на аналізі. Рішення про те, яку стратегію обрати, повинно прийматися на підставі оцінки внутрішнього та зовнішнього середовища, що була отримана в результаті дослідженнь. В іншому випадку розроблена стратегія може виявитися недієздатною. Слід також зауважити, що аналіз середовища має проводитись не тільки тоді, коли зміни стають неминучими, а весь час.

Аналіз отриманої під час дослідженнь інформації здійснюється за допомогою спеціальних методів. Одним з них є метод кластерного аналізу.

Кластерний аналіз – це один із методів багатомірного аналізу, призначений для угруповання (кластерізації) сукупності, елементи якої характерізуються багатьма ознаками, і одержання однорідних груп (кластерів). кластерний аналіз включає в себе набір різних алгоритмів класифікації і фактично є не стільки звичайним статистичним методом, скільки послідовністю різних алгоритмів розподілу об’єктів по кластерам. Існує точка зору, що методи кластерного аналізу використовуються тоді, коли дослідники не мають будь-яких апріорних гіпотез щодо класів і знаходяться в описовій стадії дослідження. Тобто кластерний аналіз визначає найбільш можливе значуще рішення.

Повертаючись безпосередньо до формування стратегії розвитку банку, зауважимо, що для оцінки сильних та слабких сторін діяльності конкурентів необхідно мати систематизовану (розподілену по кластерам тим або іншим методом) інформацію, структура та обсяг якої визначається банком самостійно. На наш погляд, всю інформацію щодо конкурентів необхідно згрупувати у два великих кластера за кількісними та якісними даними. На початковому етапі в якості базових банк може застосовувати підходи, аналогічні тим, які використовуються для складання відповідних рейтингів. З метою отримання кількісної інформації банк може використовувати показники, які є загальновідомими і викладені в спеціалізованій літературі з банківської справи та відповідних нормативних актах НБУ. Для отримання якісної інформації можуть застосовуватись дані, які використовуються НБУ при визначенні комплексної рейтингової оцінки комерційного банку. На нашу думку, для врахування діяльності конкурентів при реалізації кластерного аналізу, якісні показники, за якими проводиться розподіл на кластери, повинні давати відповіді на наступні питання: 1) основні стратегічні напрямки діяльності; 2) асортимент послуг, що надається, та їх характеристика (послуги для фізичних та юридичних осіб, цінові характеристики, орієнтовний обсяг послуг); 3) сильні та слабкі сторони банку (обслуговування, асортимент, захист інформації); 4) якісна характеристика клієнтів банку (кластерізація за галузями економіки для юридичних осіб та за віком – для фізичних); 5) заходи по стимулюванню збуту банківських продуктів та підтримці іміджу в суспільстві; 6) характеристика персоналу банку, в тому числі управлінського персоналу, плинність кадрів.

Одночасно банк повинен проводити кластерізацію за кількісними показниками. Серед основних груп таких показників можна запропонувати наступні: 1) статті активів та пасивів в абсолютному та відносноми вимірі; 2) доходи та витрати; 3) частка банку на сегментах ринку та її зміна в динаміці за основними видами послуг; 4) коефіцієнти та індекси, які характерізують ефективність діяльності банку, та які розраховуються з використанням значень статей активів, пасивів, доходів та витрат. Ще раз закцентуємо увагу на тому, що цей перелік є прикладом і може бути змінений та доповнений у кожному окремому банку з урахуванням його вимог та потреб.

Після подібного розподілу проводиться аналіз отриманих кластерів, тобто первинна обробка даних, яка дозволяє певним чином інтерпретувати результати дослідження. Цей етап варто проводити сумісними зусиллями дослідників та банківських аналітиків, оскільки інтерпритація завжди потребує додаткової інформації та відповідного нагляду.

Як висновок, вважаємо за необхідне ще раз підкреслити необхідність розробки стратегії розвитку для будь-якого банку, та наголосити на тому, що такі дослідження мають проводитись професійно підготованими кадрами та за допомогою найсучаснішого програмного забезпечення.

1. Корольов О.А. Економетрія: навч. Посіб. – К.: Київ.нац. торг.-екон. Ун-т, 2007. – 660 с.
   
2. Спицын И.О., Спицын Я.О. Маркетинг в банке. – Тернополь : АО «Тарнекс», К.: ЦММС «Писпайп», 2008. – 656 с.
   
3. Банковское дело: стратегическое руководство./ под ред. В. Платонова, М. Хиггинса. – М.:Издательство АО «Кпнсалтингбанкир», 2008. – 432 с.
   

Шклярук М.Ф.

Київський Національний Університет ім. Т.Г. Шевченка


Лізинг, українські та міжнародні тенденції його розвитку


1) «У розвинених країнах лізингові компанії давно та успішно конкурують з банками. В Україні цей інструмент розвинений слабо.»;

2) «… активне впровадження лізингових операцій на підприємствах України може стати потужним імпульсом технічного розвитку, переобладнання виробництва і структурної перебудови економіки.»;

3) «Лізинг має як ряд переваг, так і ряд недоліків.»;

4) «Незважаючи на економічні переваги, в Україні спостерігається проблема розвитку лізингу.» [1, c. 33-37];

5) «…кількість договорів фінансового лізингу, укладених за І півріччя 2010 року, становила 1 834 одиниці, що на 231 менше порівняно з І півріччям 2009 року» [2];

6) «Якщо за 2009 рік з ринку пішло 14 компаній, то за перший квартал 2010 – 24»;

7) «…обсяг нових угод становив 2,5 млрд. грн., при загальному обсязі чинних договорів - 27 млрд. грн. Це найгірший показник останніх років»[3];

8) «…основними джерелами фінансування лізингових операцій у І півріччі 2010 року стали позичкові кошти, зокрема й банківські кредити (76,6 %), при цьому їх питома вага зросла майже на 16,2 в. п. порівняно з аналогічним періодом минулого року.» [2];

9) «Особливий інтерес до розвитку лізингових операцій виявляють малі підприємства, які займаються виробничою діяльністю та середні підприємства, що здійснюють програми модернізації, запровадження нової техніки та ін.» [4, с. 47];

10) «Можна назвати багато факторів, що стримують розвиток лізингу в Україні: …,але головним з них є відсутність нормативно-правової бази, яка би досконало регулювала лізингову діяльність.» [5, c. 53];

11) «Міжнародний лізинг — договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які знаходяться під юрисдикцією різних держав.» [6, c. 9];

12) «Вигідність застосування угод міжнародного лізингу - у використанні сприятливого податкового режиму, встановленого в тій чи іншій країні.»;

13) «Безсумнівною перевагою міжнародного лізингу для країни орендаря є той факт, що сума лізингових угод не враховується у підрахунку національної заборгованості, тобто з'являється можливість перевищити ліміти кредиторської заборгованості, встановлені Міжнародним валютним фондом за окремими країнам.» [7, c. 223, 228];

14) «Найбільшого розвитку лізингу, орієнтованого на використання податкових пільг, спостерігається у США, Японії, Франції та Німеччині.»;

15) «У США кожний четвертий долар, вкладений у розширення і модернізацію виробничого апарату, витрачається не на придбання техніки, а на її тимчасове користування.» [8, c. 16, 22];

16) «Для успішного розвитку лізингу в Україні доцільно провести комплекс заходів з реформування податкового законодавства, встановлення норм пришвидшеної амортизації, урізноманітнення джерел фінансування лізингових операцій.» [9].

1. Погорєлова Н. П. Проблеми розвитку ринку лізингу в Україні // Держава та регіони. — 2007. — № 3. — 33-37 c.;
   
2. Підсумки діяльності лізингодавців за II квартал 2010 року – Режим доступу: ng.org.ua/ua/bulletin/survey_2010_2;
   
3. Офіційний сайт Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України – Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/ 730.html;
   
4. Баланюк, Л. Поняття та місце небанківської установи у фінансовій системі України
   
5. / Л. Баланюк // Право України. – 2009. – № 3. – C. 47.;
   
6. Непочатенко О.О. Роль банків у лізингових угодах // Економіка АПК. – 2007. - №1. – С. 53.;
   
7. Шабашев В.А., Федулова Е.А., Кошкин А.В. Лизинг: основы теории и практики, издание второе / Учебное пособие // М.: Кнорус – 2005. – 9 с.;
   
8. Пащенко П. Стратегія управління фінансовими ресурсами // Бізнес_інформ — 2002. — № 20. — С. 223, 228.;
   
9. Ільченко-Сюйва, Л. В. Небанківські фінансові установи: досвід Європейського Союзу та можливості України / Л. В. Ільченко-Сюйва // Фондовый рынок. – 2009. – № 5. – С. 16, 22.;
   
10. Концепція захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг в Україні /
    
11. Затверджено розпорядженням КМУ № 1026-р від 03.09.2009 – Режим доступу: com.ua/koncepcia.php.
    

Шкробот М.В.

Національний технічний університет України «КПІ»


Сутність системи управління фінансовими ресурсами підприємства


На сучасному етапі роль фінансового менеджменту постійно зростає. Серед його багатоаспектних проблем, як показує практика, особлива увага менеджерів зосереджується на пошуку шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів та інвестуванні коштів у найменш ризиковані проекти.

З огляду на це, можна зробити висновок про необхідність розгляду управління фінансовими ресурсами як найважливішої функції фінансового менеджменту. В той же час можливість розгляду управління фінансовими ресурсами підприємства, як самостійного механізму, вбачається нам недоцільним. Це пов’язане з органічною інтегрованістю даної підсистеми з усією системою управління підприємством, її комплексним характером останньої, при якому кожне управлінське рішення робить свій внесок у загальну результативність функціонування підприємства [1, с. 51].

У загальному підході, сучасні концепції менеджменту можна звести до трьох видів (підходів): процесний, системний, ситуаційний [2, с. 92]. Методологічною основою даного дослідження визначимо системний підхід, що почали застосовувати в теорії управління наприкінці 50-х років XX сторіччя, який ґрунтується на дослідженні будь-якого економічного об’єкта як системи.

У цьому контексті особливої уваги заслуговує визначення змісту власне поняття “система”. Пояснень цьому існує велика кількість: відносно якісних характеристик “система – це комплекс елементів, що знаходяться у взаємодії” (Л. Берталанфі); “система – це множина об’єктів разом з відносинами між об’єктами та їх атрибутами” (А. Хосен, Р. Фейджин). Формальні визначення поняття “система” будуються переважно на теоретико-множинній мові (М. Месарович, Д. Елліс, Ф. Людвіг, О. Ланге) [3].

З урахуванням сфери та об’єкту дослідження ми будемо розуміти систему, як сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, кожен з яких робить свій внесок у ефективність функціонування цієї сукупності.

Іншим аспектом дослідження фінансового менеджменту може бути його розгляд як частини загальної системи управління підприємством як підсистеми управління фінансовими ресурсами, яка складається з двох елементів: об’єкту та суб’єкту управління.

Необхідно зазначити, що суб’єкт системи управління завжди відіграє активну роль по відношенню до об’єкту. За допомогою сукупності виконуваних ним функцій суб’єкт заставляє процеси, що відбуваються в об’єкті розвиватися у відповідності із заданою програмою. Водночас суб’єкт є похідним від об’єкту управління, адже його зміст і функції визначаються останнім [4, c. 237].

Об’єктом системи управління фінансовими ресурсами підприємства (керованої підсистеми), на наш погляд, є фінансові ресурси підприємства, їх обсяг та структура, складові формування і напрями використання [5, c. 187-190].

Суб’єкт системи управління фінансовими ресурсами підприємства (керуючу підсистему) ми розглядаємо як спеціальну групу людей (окремий менеджер, фінансовий департамент чи фінансова дирекція), яка за допомогою різних форм управлінського впливу забезпечує цілеспрямоване функціонування об’єкту.

Для побудови ефективної системи управління фінансовими ресурсами підприємства доцільно враховувати наступні вимоги:

• існування причинно-наслідкових зв’язків між елементами системи;
  
• динамічність, здатність до зміни якісного стану;
  
• володіння параметром, вплив на який дає можливість зміни протікання економічного процесу.
  

Таким чином, система управління фінансовими ресурсами характеризується взаємозв’язком та безперервною взаємодією двох підсистем (об’єкт та суб’єкт управління), а мета її функціонування полягає у забезпеченні оптимальних умов формування, використання, оптимізації структури фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності для максимізації добробуту власників підприємства в теперішньому і майбутньому періодах. Звідси, удосконалення системи управління фінансовими ресурсами постає одним з ключових факторів підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності. Від нього залежить стабільне функціонування, динамічний розвиток, ринкова позиція підприємства тощо. За цих умов необхідною є наукова організація роботи з управління фінансовими ресурсами, яка забезпечить високий рівень прийняття оптимальних управлінських рішень.

1. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента : [учеб. пособ.] / И. Т. Балабанов – [3-е изд., перераб. и доп.] – М. : Финансы и статистика, 2001. – 528 с.
   
2. Давиденко Н. М. Фінансовий менеджмент підприємств / Н. М. Давиденко // Фінанси України. – 2004. – №6. – С. 90–95.
   
3. Месарович М. Общая теория систем: математические основы / М. Месарович, Я. Такахара. – М., 1978. – 366 с.
   
4. Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием / А. М. Ковалева. – М. : Финансы и статистика, 1995. – 417 с.
   
5. Фінансовий менеджмент:[ навч. посіб.] / Н. М. Давиденко; Акад. муніцип. упр. — Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. — 332 с
   

Шульгіна Л.М., Мельничук В.М.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»


історичий розвиток поняття «споживча цінність товару»


Поняття споживчої цінності товару (СЦТ) розглядалося науковцями протягом тривалого періоду, однак з часом зацікавленість дослідників не лише не знизилась, але й зростає. Це пояснюється тим, що в нинішніх умовах функціонування промислових підприємств отримання ними конкурентних переваг ускладнюються комплексом взаємопов’язаних факторів. Зокрема високий рівень розвитку технологій сприяє розширенню асортименту продукції, а існування інформаційного забезпечення – вільному доступу споживачів до вичерпної інформації про ринок, якість та ціну товарів, конкурентні позиції виробників. Наслідки такого впливу неоднозначні: з одного боку, споживачі отримують такий важливий привілей як право вибору конкретного товару, виробника або торгової марки, який детермінує постійне зростання їх потреб, з другого – висувають все нові вимоги до якості рівня обслуговування, використання та утилізації товару, а з третього відбувається перенасичення ринку товарами та посилення конкуренції. Для підприємств набувають великого значення відносини та співпраця з споживачами, в процесі якої перші отримують оперативну інформацію про потреби цільових ринків, а другі – таку цінність продукції, яка максимально відповідає їх вимогам.

Проведений нами ретроспективний аналіз наукових джерел дозволив систематизувати вчення від класичної політичної економії до сучасних теорій та виділити чотири етапи розвитку теорії споживчої цінності товарів:

• трудову теорію вартості, основним змістом якої було визначення цінності товару з метою встановлення його еквівалентності з іншими товарами під час обміну; з’явились положення щодо ідентифікації цінності в обміні та споживанні [1, 2];
  
• нетрудова теорія вартості, головним положенням якої було визначення понять «цінність» та «корисність» з позиції окремого споживача[3];
  
• радиційні концепції формування цінності, які, з одного боку, розглядають цінність з позиції маркетингу, тобто з точки зору створення доданої цінності для споживача та отримання додаткових вигід для виробника; а з іншого, – виокремлюють складові цінності: суб’єктивну (що розглядає психологічні аспекти сприйняття) та об’єктивну (що передбачає менеджмент якості) [4, 5, 6, 7, 8];
  
• сучасні погляди формування цінності – розглядають цінність з позиції творення підприємством цінності спільно зі споживачем.
  

Узагальнення досліджених підходів надає можливість ефективного управління цінністю з позиції підприємств, розуміння сфер впливу на їх діяльність з метою досягнення кращого задоволення потреб споживачів.

Поняття «споживча цінність товару» було предметом вивчення практично протягом усього часу дослідження економічних відносин між суб’єктами діяльності. На ранніх етапах становлення економічної науки головна проблема полягала у визначенні еквіваленту товарів при їх обміні, тому ЦТ вивчали з метою виміру пропорцій між товарами, а головним здобутком для теорії СЦТ вважається твердження, що цінність товару вимірюється працею, необхідною на його виготовлення. Пізніше постало питання покращення властивостей товару, що відобразилося на меті аналізу досліджуваного нами поняття (вона трансформувалась у вивчення суб’єктивних параметрів цінності та корисності товару для конкретного суб’єкту). Як наслідок цього, ЦТ асоціювали з задоволенням потреб споживачів та співвідносили її з корисністю. На наступних етапах актуальним стало створення додаткової цінності продукту для споживача та максимізації доходу виробника (що відобразилося у маркетингових підходах), тому зросло значення таких напрямів дослідження: а) проведення аналізу об’єктивних складових цінності, які вивчали з позиції менеджменту якості; б) визначення суб’єктивних елементів, на яких сфокусована теорія сприйняття, а також узагальнення всіх згаданих підходів. Сучасна наука, адаптуючись до умов ведення бізнесу, розглядає цінність з позиції маркетингу співпраці та спільного творення цінності з споживачами, що є основою подальших наукових досліджень.

1. Милль Дж. Ст. Основания политической экономии : [Текст] / пер. з англ. Е. И. Остроградской – К.: «Южно-Русское Книгоиздательство Ф.А. Иогансона», 1896. – 866 с. (rary.pstu.ru/catalog/2112/book-2112.djvu)
   
2. Бартенев С.А. История экономических учений в вопросах и ответах. К. Маркс: теория прибавочной стоимости [Електронний ресурс] – Електорон. дан. (1 файл). Режим доступа: ссылка скрыта
   
3. Маршал А. Принципы экономической науки [Текст] : пер. з англ. – М.: «Прогресс», 1993. – 594 с. – ISBN: 5-01-004201-0
   
4. Котлер Ф. 300 ключевых вопросов маркетинга: отвечает Филип Котлер [Текст] : пер. з англ. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2006. – 224 с. – ISBN 5-9693-0077-2
   
5. Блекуалл Р., Мінікард П., Енджел Дж. Поведение потребителей [Текст] : пер. з англ. – СПб.: Питер, 2007. – 944 с. : іл. – ISBN 978-5-469-00677-0
   
6. Портер М. Конкурентное преимущество: Как достичь высокого результата и обеспечить его устойчивость [Текст] : пер. з англ. – М.:Альпина Бизес Букс, 2005. – 715 с. – ISBN 5-9614-0182-0
   
7. Магомедов Ш. Ш. Сущность теории потребительской ценности товаров [Текст] : Журнал «Стандарты и качество», №4, 2004., с. 78
   
8. Захарова Ю.А. Стратегии продвижения товаров [Текст] – М. Издательство «Дашков и Ко», 2010 г. – 160 с. – ISBN 978-5-394-00600-5
   

Яворська Н.П.

Львівський державний інститут новітніх технологій

та управління ім.. В. Чорновола


Екологічні аспекти інноваційної діяльності в україні


Характерною ознакою сучасних економічно розвинутих країн є активне впровадження нових прогресивних технологічних процесів. Економічне зростання будь-якої країни потребує інноваційного забезпечення та державного стимулювання, своєчасного відновлення зношених і застарілих засобів на підприємствах. Проте, економічний розвиток на сучасному етапі нерідко здійснюється в умовах не лише фінансової, але й екологічної нестабільності. Тому існуюча ситуація вимагає впровадження не лише технологічних інновацій, але й передбачає еколого-інноваційний розвиток підприємств.

Здійснивши аналіз інноваційної активності в Україні можна сказати, що до 2008 року зберігалась чітка тенденція збільшення кількості підприємств, що займались інноваціями та відповідно збільшувались витрати на інноваційну діяльність. Починаючи з 2008 року відбувається загальний спад інноваційної активності. Це пояснюється, насамперед, нестійкістю вітчизняної економіки до світової фінансово-економічної кризи. Щодо джерел фінансування технологічних інновацій, то левова частка протягом останніх років припадала на власні кошти. Тобто, основною проблемою слабкої інноваційної активності є обмеженість фінансування, а також недосконалість законодавчої бази, що недопустимо для іноземних інвесторів.

Світовий досвід свідчить, що в період уповільнення економічного зростання, потрібно збільшувати видатки на науково-дослідні роботи та технічне переоснащення виробництва.

В Україні інноваційна діяльність спрямована головним чином на досягнення економічної ефективності, тому їй властива суперечливість, яка полягає в тому, що з одного боку, вона породжує сучасну екологічну кризу, а з іншого розв’язує конкретні екологічні проблеми, окреслюючи шляхи виходу з цієї кризи. Сучасна екологічна криза диктує необхідність здійснення інноваційного розвитку на основі розробки, виробництва та просування на ринку екологічних інновацій.

Протягом 2009 р. підприємствам, організаціям, установам України за забруднення навколишнього природного середовища і порушення природоохоронного законодавства пред’явлено екологічні платежі на загальну суму 1209,6 млн.грн., що на 6740,3 млн. грн. більше, ніж витрачено на інноваційну діяльність.

Світова практика довела можливість значного зменшення екодеструктивного впливу на довкілля завдяки екологічно збалансованому інноваційному розвитку. Однак вона свідчить про необхідність розробляти, впроваджувати та просувати на ринку екологічні інновації. Екологічні інновації – зміни в соціально-економічному розвитку системи господарювання, які поряд із позитивним соціально-економічним ефектом поліпшують стан довкілля або значно зменшують негативний вплив на нього [2].

Екологічні інновації повинні бути невід’ємною, органічною, супровідною складовою технічних, організаційних, економічних, соціальних, юридичних інновацій. Органічний зв’язок екологічних інновацій з іншими видами інновацій повинен забезпечувати за будь-яких видів нововведень підвищення рівня екологічності довкілля. Екологічні інновації спрямовуються передусім на охорону водних, земельних, лісових ресурсів, охорону повітря, збереження й примноження флори і фауни [1].

З проведеного дослідження випливає, що для покращення економічної ситуації в Україні необхідно, щоб інноваційна діяльність стала основою державної концепції довгострокового соціально-економічного розвитку країни. Будь-який тип інноваційної діяльності, особливо екологічного спрямування, потребує державної підтримки. Основними цілями інноваційної діяльності повинна стати модернізація промисловості, збереження природних та енергетичних ресурсів країни, збільшення і розвиток наукового потенціалу.

Можливими шляхами вирішення приведених проблем можуть бути:

- стимулювання фінансування інноваційного розвитку;

- запровадження податкових пільг для інноваторів;

- створення інноваційних центрів із залученням науково-дослідних, наукових, навчальних установ у процес інноваційної діяльності;

- поєднання потенціалу науки, освіти та промисловості для розробки власних певних технологій, щоб не здійснювати закупівлю обладнання за кордоном;

- створення привабливих умов для залучення іноземних інвесторів.

Таким чином, з проведеного дослідження бачимо, що активізація екологічно збалансованого інноваційного розвитку підприємств може забезпечити їх економічне зростання та підвищення конкурентоспроможності. Крім цього трансформується і економіка країни шляхом зменшення екодеструктивного впливу на довкілля.

Однак, вирішення цих завдань залежить не лише від підприємств, адже багато проблем знаходиться у площині державного управління економікою, а їх розв’язання можливе лише в умовах активного державного стимулювання еколого-інноваційного способу господарювання.