С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Неотехнократия в модернизации российской экономики Макроекономічна політика україни в контексті перспектив приєднання до європейського союзу Пост-кризовий період Удосконалення існуючих підходів до визначення фінансової кризи підприємства

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
• Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
• А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.

НЕОТЕХНОКРАТИЯ В МОДЕРНИЗАЦИИ РОССИЙСКОЙ ЭКОНОМИКИ¹


Опыт становления современной экономики в различных странах мира показывает, что успех достигается там, где в системе принятия государственных решений заметную роль играет технократия, где возникает оптимальное соотношение между публичными политиками, бюрократией, идеократией, медиакратией и технократами. Поэтому неправомерно говорить о том, что технократы должны играть доминирующую роль в системе экономической, а тем более политической власти, как это, например, постулировали некоторые идеологи технократии на Западе в 1920-1930-е годы. Но технократия не должна находиться и на глухой периферии принятия решений, особенно в области промышленно-экономического развития, обеспечения здоровья наций, по вопросам обороны, в решении крупных экологических проблем и др.

Мировой опыт показывает, что технократы могут входить в состав правительств, парламентов, играя важную роль в рационализации и оптимизации процессов принятия решений. И вообще, каких-то непреодолимых барьеров между публичными политиками и технократами, между чиновниками (бюрократами) и технократами нет. Во многих странах именно технократам принадлежала заслуга в формулировании алгоритмизируемых целей и задач, программ, проектов, имевших изначально общий политический и даже идеологический характер.

В современных условиях правомернее говорить о неотехнократии и неотехнократах. Неотехнократия - это неотъемлемая часть современного "информационного общества" и "общества, основанного на знаниях". Особенностью современной высококвалифицированной неотехнократии является сочетание естественно-научных, инженерных и экологических знаний, с одной стороны, и понимание закономерностей развития социума - с другой. Это в свою очередь предполагает деидеологизированный подход к общественным наукам, особенно к политологии и социологии, применение общей логики науки к построению общественно-научного знания.

Такого рода неотехнократии свойственно и понимание закономерностей техноэволюции, особенно техноэволюции информационно-коммуникационных систем и средств, развития различных "информационных полей" в мировой экономике, социальной сфере, в мировой политике и в военно-стратегических отношениях. Сегодня последнее - одно из требований в обеспечении долговременного, ориентированного в будущее видения процессов, в которые надо вписаться, чтобы иметь по-настоящему современную экономику, и которыми надо учиться управлять, познав их.

Одно из национальных достояний России - способность разрабатывать и вводить в действие крупные сверхсложные технические системы, основанные на достижениях точных наук. Эта национальная особенность России не нашла еще должного признания ни в российском бизнесе, ни в российском политическом классе.

Исчезновение фундаментальной науки, которое может произойти в России в ближайшие годы по большинству направлений, обернется для нас даже более тяжелыми последствиями, чем исчезновение ряда производств. История учит, что в отличии от многих видов промышленности фундаментальная наука, будучи утрачена, может быть восстановлена - даже при выделении достаточных ресурсов - усилиями лишь нескольких поколений или останется вообще не восстановленной. (Способность осуществлять фронтальные фундаментальные исследования есть, помимо России и США, еще у 2-3 стран в мире.) Надо постоянно иметь в виду, что наука - это особый социокультурный феномен, носителем которого являются люди со специфическим взглядом на мир, на свое место в нем, люди, готовые на многие самоограничения ради возможности творческого поиска в познании мира. Власть должна понимать сущность этого феномена и создавать необходимые комфортные условия для реализации творческого потенциала ученых.

В последние годы в нашей стране популярным стало (у значительной части политического класса, в госаппарате, в бизнесе) узкоутилитарное представление о науке: если она не дает экономического эффекта, не трансформируется быстро в коммерчески реализуемые технологии, то такая наука стране де не нужна; не нужна при этом и такая отечественная наука, достижениями которой преимущественно пользуются в других странах. Это неверная логика, не соответствующая реальностям современной высоко технологизированной цивилизации, где одним из важнейших условий обеспечения субъектности страны в процессе глобализации, ее реального суверенитета является обеспечение понимания страны политическим классом, интеллектуальной элитой, бизнес-элитой динамики происходящих изменений, которые в весьма значительной степени измеряются, оцениваются в естественнонаучных и инженерно-технических категориях, ставших неотъемлемой частью современной многомерной культуры.

Так что функция науки в нашем обществе, в нашей стране состоит не только в том, чтобы создавать технологическую базу для новых продуктов, видов услуг, новых систем вооружений и технических средств для спецслужб и правоохранительных органов. Она призвана, в числе прочих задач, постоянно производить новое знание, которое позволяло бы обеспечить понимание того, что происходит в науке и технике стран, опередивших Россию и стремящихся нарастить свой отрыв от остальных государств ради сохранения своих доминирующих позиций и в мировой экономике, и в мирополитической системе. Это создает основу для развития в нашей стране через 10-20 и более лет тех производств, которые мы еще не сможем развивать в среднесрочной перспективе.

Важной особенностью современной науки стало то, что наряду с наукой теоретической и наукой экспериментальной появилась наука вычислительная, фундаментом, основанием которой был универсальный язык естественных наук - математика.

Роль теоретического знания намного больше, чем представляют себе многие политики и работающие на них аналитики. Наличие теории (глубоко отработанной, базирующейся на солидной информационной базе) позволяет более эффективно и оперативно агрегировать большие объемы данных, выигрывать время, столь ценное для процесса принятия политических решений в первой сфере.

Одна из важнейших задач для неотехнократии в России - обеспечение развития стратегического планирования. Применение стратегического планирования означает значительно более высокий уровень управления, нежели рефлексивное ситуационное управление.

Очевидно, что создание системы стратегического планирования предполагает и формирование соответствующих органов государственного управления со значительной ролью неотехнократии, органов, опирающихся в т.ч. на независимые от госаппарата, от исполнительной власти исследовательские центры.

Стратегия имеет устойчивую тенденцию трансформации из искусства в науку - в рамках более общей тенденции формирования и развития науки об управлении. Во многих случаях выработка стратегии должна опираться на глубокое понимание революционных изменений, происходящих в различных сферах. Эти изменения необходимо рельефно выявлять на значительно более длительном историческом фоне и в более широком и общем контексте социальной (социокультурной) динамики.

При осуществлении стратегического планирования необходимо иметь в виду, что каждое государство, соответствующее общество одновременно существует в нескольких пространственно-временных системах координат, что особенно наглядно проявляется в условиях глобализации. Во-первых, это общемировая глобальная система координат; во-вторых, это система координат, специфическая для определенного региона, в котором находится данная страна; в-третьих, это пространственно-временные координаты для конкретной страны. При рассмотрении положения страны в современном мире следует учитывать каждую из таких систем координат, присущее им разное историческое время.

В современных условиях в России стратегическое планирование может быть как индикативным, так и директивным (для сравнительно ограниченного числа направлений национального развития). Оба вида планирования должны осуществляться в тесном партнерстве между государством (как исполнительной, так и законодательной властью) и бизнесом. Очевидно, что роль бизнеса должна быть более значительной в индикативном планировании.

Индикативное планирование является преимущественно методом косвенного воздействия на субъекты экономической деятельности. Не сковывая инициативу частного бизнеса (и государственных компаний или государственно-частного капитала), оно создаст очень важные сигналы для бизнеса, для стратегического планирования корпораций, ориентируя их в т.ч. в мировой экономике, в экономике отдельных регионов в смежных отраслях. Одна из важнейших задач индикативного планирования состоит в определении приоритетов в национальной политике развития на определенный период времени.

Одним из важнейших компонентов политического планирования является определение целей, целеполагание, а также трансформация сформированных политическим языком целей в формулы задач, способов их решения, необходимых для этого ресурсов (в т.ч. организационных, управленческих), имеющих операционное значение. Это один из наиболее сложных аспектов любого вида стратегического планирования.

В свою очередь эффективное целеполагание может прежде всего осуществляться на основе максимально детально проработанных определений национальных интересов нашей страны. Понятие национальные интересы активно используется многими публичными политиками, дипломатами, руководителями спецслужб, военачальниками, однако далеко не всегда под этим подразумевается то, что может служить отправной точкой для определения долгосрочных целей и задач при осуществлении планирования национального развития нашей страны.

Исторический опыт учит, что успеха во внутреннем развитии и на международной арене добиваются прежде всего те страны или нации, где формируется устойчивое, сравнительно общепринятое представление о национальных интересах, свойственное как политическому классу, так и деловому сообществу, как "верхам общества", так и большей части его "низов". В современной России, где после распада СССР и "шоковой терапии" первой половины 1990-х годов скачкообразно возросло социальное расслоение населения, существует реальная угроза неустойчивости представлений о национальных интересах. Такого же рода угрозу представляет и растущий разрыв в уровне подушевых расходов различных регионов Российской Федерации.

1. А.А. Кокошин. "Технократия, технократы и неотехнократы".- М.: Издательство ЛКИ, 2009 - 208 с.
   

Грінченко Ю.Л.

Одеській національний університет ім. І.І. Мечникова


МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ПЕРСПЕКТИВ ПРИЄДНАННЯ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ


Активні процеси підготовки розширення Європейського Союзу на схід ставлять пряме питання про участь України у європейській регіональній інтеграції. Але процес адаптації України до вимог Європейського Союзу щодо структури економічного управління буде нелегким та тривалим. Однак він буде набагато ефективнішим, якщо врахувати особливості та принципи розробки та впровадження макроекономічної політики ЄС, ефективність та обмеженість різних її інструментів, характеристики систем координації національних політик, методи управління, організаційні можливості інституціональної структури ЄС.

Незважаючи на макроекономічну стабілізацію та порівняно високі темпи зростання ВВП в останні десять років, поки що рано стверджувати, що в нашій державі розпочався етап сталого економічного розвитку. Перед системою економічного управління постає завдання стимулювання позитивних тенденцій економічного зростання, зміцнення каркасу ринкової інфраструктури та інститутів, вдосконалення законодавчої бази та правової системи. Орієнтація на поступову інтеграцію в ЄС додасть довгострокової стабільності необхідним структурним реформам в економічній та політичні сферах України. Але, враховуючи особливості періоду трансформації, слід ретельно розробити програму підготовчого періоду до вступу у ЄС. Як показує досвід країн Центральної та Східної Європи – кандидатів до ЄС, підготовчий період вимагає глибинної перебудови всього економічного механізму держави. Структурні реформи, зміна методів регулювання, адаптація до європейських стандартів виробництва, наближення національного законодавства до вимог ЄС – все це є джерелом певних економічних втрат для країн-кандидатів.

На основі тих економіко-політичних процесів, які відбуваються в ЄС та в Україні, ми можемо дійти висновку, що від типу економічного управління в ЄС, інституціональної структури та системи координації залежить, наскільки ефективно зможе Україна підготуватися до свого вступу у Євросоюз та використати ті економічні переваги, які надає членство у ньому. Очевидним є те, що українська економіка ще досить вразлива. Криза 2008 року показала тендітність фінансової та банківської систем. Конкурентоспроможність вітчизняних підприємств, за нечисленними винятками, є низькою. Механізми ціноутворення не завжди є ринковими. Методи корпоративного управління не відповідають європейським стандартам. Недостатній розвиток фондової біржі. Галузева структура економіки не є оптимальною. Залежність від імпорту палива та сировини є дуже високою, а в структурі експорту переважають товари низького ступеню переробки. Конкурентна політика знаходиться на початковій стадії розвитку. Індустріальна політика, як і торговельна, не має чітких пріоритетів та носить протекціоністський характер. Державні дотації залишаються важливим інструментом економічного управління, а регулятивна функція держави в цілому все ще дуже слабка та визначається низькою ефективністю. Всі ці фактори не дозволяють говорити про те, що підготовка до вступу України до ЄС буде легкою. Як свідчить приклад Східної Німеччині миттєва інтеграція стає причиною економічного занепаду регіону, зростання безробіття, зменшення виробництва та зниження рівня життя.

Між тим ми маємо приклади країн з низьким рівнем економічного розвитку, які змогли використати вступ у ЄС як каталізатор економічних та політичних перетворень. Звичайно, що додаткові фінансові ресурси, які ЄС спрямовувала та планує спрямувати у наступні п’ять років на підтримку цих країн, були важливим фактором прискорення економічного розвитку, але не вирішальним.

Програми економічних реформ в цих країнах були масштабними та пов’язаними з реструктуризацією всіх галузей національної економіки та модернізацією державного регулювання. Проте результати впровадження цих програм досить різні. Економіки країн ЦСЄ все ще не подолали критичну стадію структурних перетворень. Але успішно завершено в більшості країн стадію розбудови основ ринкової економіки, ринкових інститутів та механізмів макроекономічної політики. Звичайно, що мета вступити до ЄС додала рішучості не тільки політичним лідерам, але і суспільству в цілому щодо проведення важливих економічних реформ, пов’язаних з економічними втратами для країни. Крім того, модель економічного регулювання та структура європейської економіки служили певним орієнтиром, який дозволяв оцінити прогрес процесів трансформації в країнах регіону. Інтенсифікація торговельних та інвестиційних зв’язків з країнами ЄС також служила додатковим фактором успішного просування ринкових реформ.

1. Schadler S. Growth in the Central and Eastern European Countries of the European Union. – Washington, D.C. IMF , 2006. –55 c.
   
2. Collins, Susan M., “Comments on “Financial Globalization, Growth, and Volatility in Developing Countries - Chicago: University of Chicago Press). – 2007.
   

Демченко Я.А.

Київський університет імені Бориса Грінченка


CПЕЦИФІКА ПРОВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНИХ НАРАД У

ПОСТ-КРИЗОВИЙ ПЕРІОД


Світова економічна криза 2007-2009 рр. загострила питання пошуку ефективного способу управління міжнародними корпораціями, що оперують численними філіями в різних країнах світу.

Необхідність приймати швидкі скоординовані рішення, посилення вимог щодо скорочення витрат, невизначеність в стратегічних напрямах найближчого майбутнього, зростаюча політична нестабільність в деяких регіонах земної кулі — все це призвело до необхідності пошуку нових нетрадиційних способів управління та координації діяльністю компанії. В цих нових умовах багато міжнародних корпорацій звернулися до нових засобів дистанційної координації і спілкування, які базуються на нових технологіях комп'ютерної техніки та засобів зв'язку.

Мета представленого матеріалу полягає у розгляді загальних аспектів використання нових технологій для підготовки та проведення дистанційної наради.

Існуючі в даний момент технічні засоби дистанційної координації широко відомі та базуються на підключенні до Інтернету. Спектр цих засобів досить різноманітний: від доступного кожному офісу набору «персональний комп'ютер - програмне забезпечення - підключення до Інтернету - відеокамера» до особливих рішень – Telepresense (відеоконференція зі спеціальнім обладнанням), що надають якість зв'язку High definition (висока визначеність) у спеціально обладнаній для цього кімнаті, що включає в себе кілька (три або п’ять) екранів і камер, а також заснованих на технологіях VoIP (якісний звук через інтренет) засобах телефонного зв'язку.

Витрати на такі системи варіюють від 500-600 доларів до десятків тисяч за одиницю, і вибір визначається вимогами до надійності системи, частотою і тривалістю її використання, а також наявністю бюджету для придбання такої системи. Не останнім фактором вибору є наявність підготовленого технічного персоналу, а також служби підтримки виробника того чи іншого обладнання. Крім того, необхідно звернути увагу на швидкість і надійність підключення до Інтернету: відомі випадки, коли багатотисячні інвестиції в такого роду системи виявлялися зовсім неефективними у зв'язку з відсутністю відповідних засобів зв'язку.

Незважаючи на те, що нові, нетрадиційні способи ведення бізнесу швидко завойовують горизонти, вони, як і раніше, зустрічають протидію з боку керівників деяких організацій і підрозділів. Значною мірою ця протидія пов'язана з незнанням принципів організації таких дистанційних нарад.

Одним з головних чинників підвищення ефективності є етап підготовки до дистанційної наради. Світова практика показує, що організатор такої наради повинен прийняти до уваги деякі важливі аспекти. Насамперед, визначення кількості запрошених. Необхідно запрошувати тільки тих людей, що мають безпосереднє відношення до предмету обговорення. Також треба заздалегідь попередити учасників. В запрошенні необхідно вказати предмет обговорення, структуру, імена доповідачів, а також врахувати технічні аспекти (номери телефонів, розташування наради для присутніх, і т.п.) [1].

У сучасних умовах ведення міжнародного бізнесу нерідкі випадки, коли в нараді беруть участь представники різних регіонів світу, наприклад Європи, Азії та Америки. Узгодження часу, відповідного всім учасникам наради, може виявитися дуже нелегким завданням. Тому треба перевірити часові пояси всіх регіонів, що беруть участь у нараді, і подбати про уникнення нічних нарад. Пріоритет повинен бути відданий зручному для більшості учасників часу [1].

Також організаторам треба вирішити питання щодо того, щоб матеріали для наради, включаючи презентації, текстові документи тощо, були надані учасникам заздалегідь, не менш ніж за добу. Це дасть можливість ним ознайомитися з матеріалами і бути краще готовими як до дискусії, так і до можливих питань. У деяких випадках для уникнення потенційного конфлікту між сторонами і невизначеності, необхідно уточнити спосіб прийняття рішень [2].

Специфіка дистанційних нарад накладає додаткові обов'язки на їх організаторів. Наявність представників різних регіонів, які мають різну культуру спілкування, і, як правило, говорять з різними акцентами на загальній для всіх присутніх мові, вимагає додаткових заходів організації [2]. Організаторам треба бути дуже уважними до питань мовних і культурних відмінностей. Керівникові інтерактивної наради треба уникати ситуацій, в яких колеги з інших регіонів можуть відчути себе скривдженими або ущемленими в своїх правах [3].

Розглянуті правила організації та проведення міжнародних нарад з використанням технічних засобів будуть корисні для кожного менеджера, в діяльності якого виникає необхідність дистанційного управління компанією.

1. Mitnik Ar. Modern computer technology and communications to help multinational corporations / / Centre for Civil Society at London School of Economics. - 2010. - V1. - P. 11-13.
   
2. Sachs W. The technology of international electronic meetings. - MS.: St. Martin's Press, 2009 - 352 рp.
   
3. International corporations. Management. Cross-Cultural Dialogues: 74 Brief Encounters With Cultural Difference. - Boston: Intercultural Press, 2009. - 150 pp.
   

Деркач Ж.В., Боронос В.Г.

Сумський державний університет


УДОСКОНАЛЕННЯ ІСНУЮЧИХ ПІДХОДІВ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ ПІДПРИЄМСТВА


Питання організації й методології проведення аналізу процедур банкрутства недостатньо вивчені. Недостатній досвід аналізу й оцінки ризику банкрутства промислових підприємств за допомогою вітчизняних наукових розробок компенсується в цей час використанням закордонних прогнозних методик, що в умовах українського економічного середовища найчастіше дає суперечливі результати й унеможливлює достовірне прогнозування ризику економічної кризи й процедури банкрутства. Саме тому проблеми використання методик діагностики (неспроможності) банкрутства підприємства ставляться до числа найбільш актуальних питань економічної теорії й сучасної господарської практики. Все вищенаведене обумовлює актуальність теми роботи.

Наукові основи аналізу і оцінки неспроможності та банкрутства підприємств були вперше розроблені зарубіжними економістами, серед яких У. Бівер, Ю. Бригжем, Л. Гапенскі, Г. Тішоу, Ч. Празана, Ж. Депаляна та ін. Особливий інтерес викликають закордонні методики, засновані на мультиплікативному дискримінантному аналізі в галузі кризового розвитку, такі як моделі Є.Альтмана, Ліса, Таффлера, Спрингейта, Фулмера та ін. Більш сучасними є дослідження Зайцева О.П., Сайфуліна Р.С., Кадикова Г.Г., Ейтингтона В.Н., Ковальова О.П., Семенея О. Короткової Е.М. Лігоненко Л.О., Терещенко О. та Салиги С.Я.

Метою роботи є дослідження та удосконалення існуючих підходів до визначення фінансової кризи підприємства.

Методики, які використовують для аналізу фінансового стану аудитори не завжди є доступними для всього кола осіб, задіяних у процедурі провадження справи про банкрутство. Однак існують основні критерії за допомогою яких можна було б зробити висновок щодо визнання підприємства банкрутом на підставі даних його балансу. Їх визначено в методиці Державної податкової адміністрації. Відомо два основні підходи до прогнозування банкрутства. Перший базується на фінансових даних і включає оперування деякими коефіцієнтами: Z-коэффициентом Альтмана (США), коефіцієнтом Таффлера, (Великобританія), та іншими, а також уміння "читати баланс". Другий виходить з даних по збанкрутілих компаніях і порівнює їх з відповідними даними досліджуваної компанії.

На відміну від зазначених "кількісних" підходів до передбачення банкротства як самостійний можна виділити "якісний" підхід, заснований на вивченні окремих характеристик, властивих бізнесу, що розвивається у напрямку до банкротства.

При аналізі ризиків банкрутства часто зустрічаються завдання, пов'язані із спостереженням випадкових величин. Для подібних завдань не вдається побудувати детерміновані моделі, тому застосовується принципово інший, імовірнісний підхід. Параметри імовірнісних моделей - це розподіли випадкових величин, їх середні значення, дисперсії і так далі. Як правило, ці параметри спочатку невідомі, а для їх оцінки використовуються статистичні методи, вживані до вибірок спостережуваних значень (історичних даних).

Методика визначення рівня фінансової стабільності підприємства на основі розрахунку інтегрального індексу фінансової стійкості підприємства містить наступні етапи: вибір показників (ознак), які характеризують вплив факторів на фінансову стійкість підприємства; розрахунок часткових індексів фінансової стійкості підприємства; розрахунок інтегрального індексу фінансової стійкості. Одержаний індекс дає можливість узагальнити типові характеристики фінансової стабільності яви­ща протягом досліджуваного періоду.

Нами було проведено аналіз основних методик прогнозування банкрутства, а також оцінені їх сильні та слабкі сторони та особливості застосування конкретних моделей для українських підприємств. Було виявлено, що більшість закордонних методик та моделей прогнозування банкрутства не тільки не дають чітких результатів за підприємством що аналізується, але й іноді дають привід формулювати невірні висновки щодо платоспроможності та фінансової стійкості підприємства.

Запропонована нами методика визначення рівня фінансової стабільності підприємства на основі розрахунку інтегрального індексу фінансової стійкості підприємства дає можливість адекватно оцінити фінансовий стан підприємства та спрогнозувати його розвиток.

1. Давыдова Г.В., Беликов А.Ю. Методика количественной оценки риска банкротства предприятий // Управление риском, 1999 г., № 3, с. 13-20.
   
2. Иванова Г.П. Антикризисное управление: от банкротства - к финансовому оздоровлению. Закон и право, ЮНИТИ, 1995.-с.130.
   
3. Литвин Б. М., Стельмах М. В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. — К.: «Хай_Тек Прес», 2008. — 336 с.
   
4. Недосекин А.О. Комплексная оценка риска банкротства корпорации на основе нечетких описаний. - На сайті:od.ru/sc_group.phpl
   
5. Недосекин А.О. Применение теории нечетких множеств к задачам управления финансами // Аудит и финансовый анализ.- 2000.- № 2.- С.37-45
   
6. Bojadziev G., Bojadziev M. Fuzzy Sets, Fuzzy Logic, Applications. World Scientific Pub Co, 1996.
   
7. Buckley, J. Solving fuzzy equations in economics and finance // Fuzzy Sets & Systems, 1992, N 48.
   

Джинджоян В.В, Лісна А.В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара