Випуск 1 науково-популярне видання матеріали першої науково-практичної
| Вид материала | Документы |
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі», 8512.4kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
- Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної, 6413.4kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
Кам`янська районна державна адміністрація
Кам`янська районна та міська ради
Відділи освіти та культури райдержадміністрації
Кам`янський державний історико-культурний заповідник
Кам`янська районна громадська організація „Спілка краєзнавців”
Пам`яті видатного
краєзнавця М.Шкаліберди
ВИПУСК 1
НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ
(Матеріали першої науково-практичної
краєзнавчої конференції присвяченої 355-річчю м.Кам`янки)
КАМ`ЯНКА
2004
До уваги авторів!
При підготовці статей необхідно дотримуватися таких вимог:
І Статті повинні мати обсяг не більше 5 сторінок. Мова - українська.
2. Підготовленні статті попередньо розглядаються на засіданні наукової ради Кам’янського державного історико-культурного заповідника, яка рекомендує (або не рекомендує) їх до друку.
3. До друку рукописи статей подаються в одному примірнику в електронному і роздрукованому варіантах.
4. Електронний варіант повинен відповідати таким вимогам:
Формат аркуша паперу - А4, орієнтація - книжна.
Поля: ліве - 3,5 см; праве -1; верхнє, нижнє -2 см.
Стаття подається у одній колонці (Місгosoft Word).
Шрифт – Times New Roman Cyr.
Розмір шрифту -12.
Інтервал - одинарний.
Назва статті друкується по центру сторінки, під нею зліва - ім'я і прізвище автора та назва навчального закладу.
Малюнки та фотографії подаються у вигляді окремих файлів у
фоматі ТІFF або ВМР з поданням Їх назв на ярлику дискети, що вміщує комп’ютерний варіант статті.
Тволиця та її номер розташовується праворуч (друкується жирним шрифтом), а її заголовок - по центру (жирним шрифтом);
Посилання на джерела в тексті даються у квадратних дужках, Перша цифра вказує номер за переліком посилань, що даються згідно порядку їх появи в тексті. Номер посилання на одне й те саме джерело дублюється. Після коми дається друга цифра, яка відповідає номеру сторінки, Перелік посилань має назву «Література» і наводиться в кінці статті через один інтервал після статті («Література»).
В разі відступу від зазначених вимог рукописи не приймаються до розгляду.
Шановні учасники конференції !
Щиро вітаю всіх з яскравою подією національно-культурного життя Кам’янщини - відкриттям першої районної науково-практичної краєзнавчої конференції „ З історії рідного краю”!
Символічно, що конференція присвячується 355 річчю м.Кам’янки , приємно констатувати, що метою конференції є надання можливості обдарованій молоді висловити свої дослідження з історії рідного краю.
Бажаю учасникам та організаторам конференції здобутків, успіхів, натхнення у здійсненні творчих задумів та ідей, миру і злагоди!
Народного депутата України
Тимошенка В.А.
Шановні учасники конференції !
В умовах утвердження державності і національно-культурного розвитку українського народу все більшого значення набуває краєзнавство – дієвий засіб патріотичного виховання і формування національно-історичної свідомості громадян нашої держави. За останні роки значно зросла кількість людей, які за велінням серця ведуть активну дослідницьку і пошукову роботу, вивчаючи минуле і сучасне своїх регіонів. Самовіддана, подвижницька праця дослідників рідного краю набуває дедалі більшої ваги, стає важливою складовою частиною сучасних процесів державотворення.
Відрадно, що у розвиток різних форм краєзнавчого руху і регіональних досліджень все вагоміший внесок роблять краєзнавці багатого своєю славною історією краю. Свідченням цього є Перша науково-краєзнавча конференція в нашому районі, присвячена 355-річчю утворення м.Кам`янки. Цією представницькою конференцією районна громадська організація „Спілка краєзнавців” започаткувала масштабну роботу по створенню на основі ґрунтовних наукових досліджень повноцінної історії свого району – унікального історичного регіону нашої держави.
Переконаний, що починання кам`янських краєзнавців знайде широку підтримку, а матеріали цієї і наступних конференції сприятимуть поширенню знань про минуле і сучасне рідного краю і вихованню у її жителів почуття гордості за свій край і державу, глибокої поваги до історії і культури українського народу.
Висловлюю щиру вдячність всім, хто причетний до підготовки, проведення Першої науково-краєзнавчої конференції Кам`янщини. Бажаю ентузіастам краєзнавчого руху невтомного наукового пошуку, звершення творчих планів і задумів.
Голова районної державної адміністрації
Солошенко М.І.
Шановні учасники та гості конференції !
В умовах утвердження державності і національно-культурного розвитку українського народу історичне краєзнавство один з елементів сучасної освіти, набуває якісно нового змісту. Воно стає дійовим засобом громадянського виховання, формування патріотизму і національно-історичної свідомості підростаючого покоління. Цей багатогранний пізнавально-виховний процес в сучасних умовах забезпечується широкою законодавчою базою, основу якої складає Основний Закон держави – Конституція України.
Важливим кроком для активізації цієї роботи став Указ Президента України Л.Д.Кучми “Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні.”
Відповідно до цього районною радою в минулому році затверджено програму розвитку краєзнавства на період до 2010 року. Метою програми є популяризація краєзнавчих документів, залучення широких кіл учнівської молоді до вивчення культурної спадщини. В рамках цієї програми і проводиться сьогодні наша перша науково-практична краєзнавча конференція “З історії рідного краю”. Такі заходи віднині стануть щорічними. З метою активізації в районі краєзнавчих досліджень найширшої тематики в грудні 2003 року районною радою засновано спільну з райдержадміністрацією щорічну районну краєзнавчу премію імені Марії Шкаліберди та дві заохочувальні премії.
Шановні товариші!
Від імені районної ради дозвольте мені побажати успіхів у вашій нелегкій, але такій потрібній справі, яка сприятиме формуванню свідомого громадянина і патріота. Зичу школярам успішно здати екзамени, учителям - щедрих ужинків на освітянській ниві.
Працівників державно історико-культурного заповідника вітаю з наступаючим Міжнародним днем музеїв. Усім бажаю бадьорості і оптимізму, життєвої сили і снаги, здоров’я і щастя, миру і добра !
Голови районної ради
Швець І.М.
Дорогі учасники конференції !
Ми живемо на святій землі, багатій історичними подіями. Щиро любимо свій край, свою рідну землю, гордимося тим, що територія Кам`янки входила до Чигиринського полку і селяни та козаки воювали під стягами Б.Хмельницького, у визвольній війні проти Польської шляхти.
Саме з Жаботина розпочався гайдамацький похід по всій Правобережній Україні. Черкащина дала світові пророка української нації, геніального Тараса Шевченка, і наші місця також пов`язані з цим уславленим іменем – Холодний Яр, Лузанівка, Баландине, Михайлівка. Надзвичайно багате історичне минуле самої м.Кам`янки.
Деякі сторінки минулого краю більш досліджені, вивчені – інші ще до цього часу залишаються білою плямою. Заповнити ці білі плями і є основним завданням краєзнавців. Я з 1931 року займаюся краєзнавством, наполегливо крок за кроком досліджую історію рідного краю. Спочатку це було захопленням, а потім стало справою всього життя.
Дослідження мої втілювалися не тільки в статтях і книгах, але й в поставлених пам`ячниками жертвам голодомору в кожному населеному пункті нашого району, а також пам`ячником Т.Г.Шевченку в м.Кам`янці. А це нелегка, кропітка, виснажлива, але благородна справа.
Тож бажаю всім краєзнавцям цікавих досліджень, наполегливості і терпіння у вивченні історії рідного краю, творчих Вам успіхів.
краєзнавеця, ветерана Великої Вітчизняної війни,
дослідника теми голодомору в Україні в 1932-1933 р.р,
Гудзенко К.Н.
Шановні друзі !
Дозвольте мені сердечно вітати Вас з успішним проведенням науково-практичної краєзнавчої конференції.
Думаю, що сьогоднішній захід є не випадковим а закономірним, так як в цьому році Кам`янка відмічає свій 355-річний ювілей.
Хотілось відмітити змістовні виступи наших краєзнавців.
Хотілось відмітити, що в Кам`янці є люди, які не зупиняються на досягнутому і крок за кроком вивчають її історію, відкривають все нові і нові історичні свідчення про наше місто, про особистостей, які жили, творили добрі справи і залишили після себе великі надбання.
Слід відмітити активну участь у конференції наших діток, які продовжують справи старших і це є важливим їх надбанням,так як вони свої досягнення передадауть наступним поколінням.
Надіюсь, що такі заходи стануть в Кам’янці традиційними.
Щиро бажаю всім учасникам конференції натхнення в роботі, творчих успіхів, нових наукових відкриттів, а в родинах добра і взаєморозуміння .
Міський голова м.Кам`янки
Плешкань М.С.
В.М. МЕЛЬНИЧЕНКО,
голова обласної організації Всеукраїнської спілки
краєзнавців, кандидат історичних наук, доцент
Черкаського національного університету імені
Богдана Хмельницького
КРАЄЗНАВСТВО ЧЕРКАЩИНИ: ЗДОБУТКИ ТА ПРОБЛЕМИ
В 2004 році виповнилося 50 років утворення Черкаської області, яка за час свого існування утвердилася не лише як адміністративно-територіальна одиниця, а й важливий економічний і культурний регіон, що відіграє помітну роль в державотворчих процесах сучасної України. 50-річний період існування області став невід’ємною часткою життя черкащан, більшість з яких народилися в цей час і своїми справами продовжує славні традиції рідного краю. Вони по праву гордяться областю – своєю “малою” Батьківщиною, вкладаючи у це велике і світле поняття глибокий віковічний зміст. Адже на цій благословенній землі з давніх часів жили і трудилися мужні люди, захищаючи її від ворога і щиро вболіваючи за її долю. Тут зароджувалися і міцніли державотворчі традиції українського народу, формувалися морально-етичні засади нації. З унікальним історичним краєм пов’язано багато вікопомних подій вітчизняної історії, життя і діяльність геніальних постатей України – Богдана Хмельницького і Тараса Шевченка.
Важливу роль у всебічному вивченні багатої історії Черкащини та її сьогодення відіграє краєзнавство, яке за роки існування області пройшло шлях від любительських студій окремих ентузіастів до системних, грунтованих на наукових засадах, досліджень місцевої історії. Краєзнавство в області за цей час оформилося у специфічну систему професійної і аматорської діяльності, широкий громадський рух, який має не тільки пізнавальне, а й велике виховне значення.
Аналізуючи його розвиток за час існування області, ми ставимо за мету не тільки з’ясувати основні напрямки і здобутки краєзнавства, а й розкрити внесок у дослідження краю окремих подвижників краєзнавчого руху, узагальнити набутий досвід.
В перші роки існування області на Черкащині, як і в цілому в Україні, спостерігається пожвавлення історико-краєзнавчої роботи, початок якого розпочався в повоєнні роки, коли всенародного характеру набуло увічнення пам’яті полеглих співвітчизників під час ще близької в часі війни. Увага до подій воєнних років, які в тій чи іншій мірі торкнулися кожного жителя нашого краю, пробуджувала у них інтерес до історії, в тому числі й місцевої. Цьому сприяла і розпочата після смерті Сталіна лібералізація суспільного життя та зростання у різних його сферах ролі українського фактора.
В 1950-х роках потяг до вивчення історії рідного краю проявлявся переважно у різних формах шкільного краєзнавства, яке дало чимало прикладів змістовної дослідницько-пошукової роботи учнів шкіл області. Їх діяльність спрямовувалася на встановлення імен воїнів, які визволяли міста і села краю, налагодження зв’язків з іх родинами, пошук місць захоронення полеглих земляків, обладнання музеїв, залів та кімнат бойової слави.
Особливе значення для оздоровлення духовної атмосфери в середовищі черкаських краєзнавців і всієї інтелігенції краю мало повернення на свою “малу батьківщину” після багаторічних ув’язнень і заслань відомих дослідників історії Черкащини Н.В.Суровцевої і Г.Ю.Храбана. Повернувшись у 1957 році до Умані, Н.В.Суровцева допомагала впорядковувати фонди місцевого музею, збирала матеріали до збірника про видатних людей краю, досліджувала історію парку “Софіївка” і життя Софії Потоцької, організовувала виставки майстрів народної творчості. ЇЇ оселя стала осередком культурного життя Умані, куди приїжджали відомі українські письменники М.Бажан, Ю.Смолич, Л.Первомайський.
Після реабілітації з величезною наснагою займався дослідженням історії рідного краю Г.Ю.Храбан. Очоливши Уманський краєзнавчий музей, він брав активну участь в археологічних розкопках, вивчав архівні документи, публікував велику кількість наукових статей. Вінцем його багаторічної подвижницької праці стала фундаментальна монографія “Спалах гніву народного” про історію повстання “Коліївщина”.
Починаючи з 1960-х років визначальним напрямком краєзнавства на Черкащині стало музейництво. Обласний краєзнавчий музей разом з іншими державними музеями, насамперед Уманським краєзнавчим, Т.Г.Шевченка у Каневі, історії Корсунь-Шевченківської битви, Кам’янським літературно-меморіальним О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського об’єднує і активно залучає до вивчення історії та культури краю широкі верстви громадськості, поступово перетворюючись у науково-методичний центр краєзнавчого руху в області.
В райцентрах, селах, а також у виробничих колективах, установах та навчальних закладах молодої області з допомогою музейних працівників розгорнувся збір краєзнавчих матеріалів, почали створюватися громадські музеї та музейні кімнати. За цю справу, як правило, бралися справжні ентузіасти, які, незважаючи на існуючу тоді жорстку ідеологічну регламентацію, внесли вагомий внесок у розгортання на базі громадського музейництва широкого краєзнавчого руху. Ними виявлено і збережено багато оригінальних експонатів.
Одним з перших був відкритий районний музей в Золотоноші. Для розробки і формування його експозиції та організації роботи була створена музейна рада, яку впродовж майже 20 років очолював місцевий вчитель М.Ф.Пономаренко, якого ми по праву називаємо народним академіком краєзнавства. За його безпосередньою участю було зібрано й науково опрацьовано кілька тисяч музейних експонатів, проведено археологічні дослідження, краєзнавчі експедиції і численні просвітницькі заходи.
Справжнім осередком української минувшини і своєрідною краєзнавчою лабораторією став сільський музей у селі Боровиці Чигиринського району, організований вчителем української літератури місцевої школи Г.К.Міхненком, який за успіхи у освітньо-громадській роботі був удостоєний звання Героя Соціалістичної праці.
Згідно звітності органів культури лише в 1967 році в області було створено майже 100 громадських музеїв і музейних кімнат, а на початку 1980-х років їх мережа громадських музеїв досягла 623. В них налічувалося близько 330 тисяч експонатів. Навіть за умов надмірної заідеологізованості їх експозицій, вони справляли помітний вплив на формування історико-краєзнавчого світогляду населення, сприяли поширенню знань про минуле населених пунктів і окремих колективів краю. А в процесі збору і опрацювання матеріалів краєзнавці набували навичок науково- дослідницької роботи.
З утворенням області на Черкащині пожвавилася пам’яткоохоронна робота, зокрема по увічненню пам’яті Т.Г.Шевченка і упорядкування місць, пов’язаних з його життям і діяльністю. У березні 1956 року в Моринцях було встановлено бюст поета, а в Шевченковому – пам’ятний знак на місці хати, в якій пройшло його дитинство. Згодом відкрито пам’ятник у селі Шевченковому, упорядковано могили його батьків і могилу художника І.М.Сошенка в Корсунь-Шевченківському, а також інші шевченківські місця – хату дяка, в якій він навчався грамоти, дуби у селі Будищах та Прохорівці.
Ця робота тривала і в наступні роки, активізуючись, як правило, до ювілейних дат, на святкування яких прибувало багато делегацій, в тому числі і зарубіжних. В 1961 і 1964 роках в селах Моринці, Шевченковому і Будищах, окрім меморіальних, було збудовано чимало соціально-побутових об’єктів. У той час такі заходи при усій їх ідеологічній зашореності мали велике значення для збереження національно-історичної пам’яті населення.
Організаційні засади краєзнавчого руху зміцнилися з утворенням в 1967 році обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, статутна діяльність якої органічно ув’язувалася з краєзнавчими дослідженнями і сприяла посиленню уваги до вивчення та охорони історико-культурної спадщини краю. Першим головою обласної організації був В.Т.Шпак.
Помітний внесок у поширення краєзнавчих знань вносили засоби масової інформації. Хоча після утворення області історико-краєзнавча тематика, як показує аналіз, не відразу пробила собі шлях на сторінки преси. Зокрема, в єдиній на той час обласній газеті “Черкаська правда” – друкованому органу обкому партії і облвиконкому в 1954 – 1955 рр. з’явилося лише кілька невеликих публікацій, які досить умовно можна віднести до краєзнавчих. І лише в 1956 і наступних роках на сторінках газети починають публікуватися краєзнавчі матеріали, в тому числі й проблемні. Серед них – публікації, присвячені родині талановитих вчених – помологів Симиренків – “Чому замовкли пісні про садоводів?” Петра Жука у березні 1957 року, “Чому забуті їхні імена?” його і Василя Симоненка у червні 1958 року. Запам’яталися різножанрові краєзнавчі матеріали уманського журналіста Комарницького, канівського краєзнавця І.Сорокапуда, В.Хоменка із Звенигородки.
В 1958 році обласним радіо було започатковано щомісячний радіожурнал “Чи знаєте ви Черкащину?”, в якому журналісти, використовуючи такі жанрові форми як репортажі, виступи, зарисовки, розповідали про минуле і сучасне краю. Обласні та районні газети у 1967 році опублікували понад 70 статей, по обласному радіо виступали краєзнавці, які розповідали про історико-культурні пам’ятки та визначні місця Черкащини, про створення краєзнавчих музеїв і музейних кімнат.
Газета “Черкаська правда” оголосила конкурс на кращий нарис про історичні місця краю, а звенигородська районна газета “Шевченків край” у 1970 року створила громадський відділ по пропаганді пам’яток історії і культури, до якого увійшли музейні активісти і краєзнавці. Лише за один рік ними було підготовлено 28 сторінок “Скарби народні”. Матеріали цих сторінок, а також вікторини “Моя Звенигородщина” та “Чи знаєте ви Звенигородщину?” у квітні 1971 року за підсумками республіканського конкурсу були відзначені першою премією. Другої премії удостоїлись обласна газета “Молодь Черкащини” та обласний радіожурнал “Люби і знай свій рідний край”, третьої – золотоніський радіожурнал “Скарби народу” і рубрика “З історії рідного краю” чигиринської районної газети.
З кінця 1950-х років матеріали досліджень місцевих краєзнавців починають видаватися окремими працями. Одним з перших видань у 1958 році став короткий історичний нарис “Черкаси” ректора Черкаського педінституту О.Тканка і журналіста С.Найдена. З наступних видань слід виділити путівники “Шевченківські місця Черкащини” М.Ліхцова, “Звенигородщина” М.Іванченка і В.Хоменка, “Стеблів” С.Хавруся, “Умань” Г.Храбана і П.Заграничного, брошури “Наш рафінадний” (Про Черкаський цукрово-рафінадний завод), “Віхи зростання” (про Черкаську тютюнову фабрику). В цей же час з’являються перші збірники архівних документів, довідкових та статистичних матеріалів з історії краю, що, сприяло формуванню наукової бази для розгортання краєзнавчих досліджень. Незважаючи на помітну однобічність та кон’юнктурність у підборі вміщених у них матеріалів, вони вперше дали можливість широкому загалу громадських і професійних дослідників працювати і вводити в науковий обіг значний масив джерел з історії краю.
Виключно важливу роль у відродженні і становленні історичного краєзнавства на Черкащині мала дослідницько-пошукова та наукова робота по створенню тому “Черкаська область” із 26-томної серії “Історія міст і сіл Української РСР”, широкомасштабна робота над яким розпочалася у 1964 році і завершилася у 1972 році. До редакційних колегій і комісій, які були створені у всіх районах та містах обласного підпорядкування – Умані і Смілі, було включено 20 викладачів вищих навчальних закладів, близько 400 учителів шкіл, 11 наукових співробітників архівів і музеїв, 12 журналістів і письменників, велика кількість місцевих краєзнавців.
Для розширення джерельної бази дослідження історії міст і сіл Черкащини обласною редколегією було організовано виявлення документів в архівах України і Радянського Союзу. Під час відряджень та у відповідь на запити надійшло 2500 виписок з документів, 320 кадрів мікрофільмокопій, 80 машинописних копій документів. На звернення через газету “Черкаська правда” до жителів області надійшло понад 1000 оригінальних фотодокументів.
Робота велася у тісній співпраці і при допомозі Головної редколегії та структурних підрозділів Академії наук, насамперед Інститутів історії, археології, мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Творча співпраця краєзнавців-аматорів з представниками академічної науки заклала підвалини для подальшої спільної роботи над проблемами історії регіону.
Щодо змісту тому “Черкаська область”, то він із сучасних позицій оцінюється неоднозначно. З одного боку, йому характерні недоліки, що були притаманні у той час усій історичній науці. Впадає в очі надмірно ідеологізований схематизм тексту, прагнення прикрасити дійсність. Крім цього мають місце тенденційні оцінки окремих суспільно-політичних явищ історії, подій і окремих осіб, пропуски “незручних” з ідеологічних міркувань історичних сюжетів, таких як виникнення у 1917-1918 рр. на території краю Вільного козацтва, існування “Холодноярської республіки”, наслідки голоду 1932-1933 рр та інших.
З іншого боку, том “Черкаська область” і на сьогодні є найповнішим комплексним літописом міст і сіл краю. В ньому введено в науковий обіг важливі для краєзнавчих досліджень і не підвладні кон’юнктурі часу довідкові матеріали, які уточнюють час виникнення населених пунктів, основні події в різні періоди їх історії, містять інформацію про археологічні, архітектурні, історико-культурні пам’ятки тощо. Під час роботи над томом сформувалася унікальна за своїм змістом і системністю джерельна база. В державному архіві області фонд обласної редколегії налічує понад 600 справ.
В процесі роботи над матеріалами тому з краєзнавчого активу, залученого до їх підготовки, у кожному місті і районі викристалізувалися групи самовідданих дослідників місцевої історії, які, набувши значного дослідницько-пошукового і організаторського досвіду, в майбутньому багато зробили для розвитку масового краєзнавчого руху в області. Серед них – люди різних професій: згадувані вже директор Уманського краєзнавчого музею Г.Ю.Храбан, вчитель іноземної мови із Золотоноші М.Ф.Пономаренко, працівники музеїв П.П.Соса з Черкас, М.А.Шкаліберда з Кам’янки і М.Д.Гупало із Корсунь-Шевченківського, лісничий О.А.Найда із Чигиринського району, письменник М.Т.Негода, архівні працівники О.Г.Якименко і О.К.Попова з Черкас, журналісти Л.П.Шитова, К.І.Традюк та багато інших.
В цілому ж, характеризуючи історичне краєзнавство на Черкащині у 1950-х – першій половині 1980-х років, передусім слід виділити такі його особливості як поступальність розвитку, розширення форм і методів роботи, зростання ролі в культурно-освітньому та громадському житті регіону. Незважаючи на надмірну опіку і контроль, краєзначий рух привертав до вивчення історії і культури все більше дослідників рідного краю, людей різного віку і професій, формував у них навички пошукової та науково-дослідної роботи, а головне – сприяв пробудженню у широких верств населення національно-історичної пам’яті як важливого чинника наступних процесів творення української державності.
Починаючи з другої половини 1980-х років на Черкащині, як і в інших регіонах України, історичне краєзнавство посідає все помітніше місце як самостійний напрямок руху громадськості за оновлення суспільства. В центр цієї діяльності ставилось вирішення актуальних проблем духовного життя суспільства – відтворення маловідомих сторінок історії, збереження і охорона історико-культурних пам’яток регіону. Гостротою відзначалися дослідження і оприлюднення замовчуваних раніше подій і фактів, виступи в пресі з проблем національного-духовного відродження.
Зростання ролі краєзнавчих досліджень у суспільному житті диктувало нагальну необхідність посилення координації зусиль і організаційного об’єднання аматорів і фахівців-краєзнавців, вироблення програмних засад їх подальшої роботи.
З цією метою у 1989 році за ініціативою відомих краєзнавців П.П.Соси, М.Ф.Пономаренка, С.І.Кривенка, Я.С.Воловика, М.І.Пшеничного, працівників обласного краєзнавчого музею, об’єднання “Черкаситурист”, товариств охорони пам’яток, “Знання”, відділення Українського фонду культури розпочалася підготовка до проведення установчої конференції обласного краєзнавчого товариства, яка відбулася 9 грудня. Вона була досить представницькою і засвідчила значний науково-організаційний потенціал краєзнавства на Черкащині.
На ній вперше було зроблено грунтовний і всебічний аналіз стану краєзнавства, сформульовано основні напрямки практичної роботи краєзнавців області, обрано керівні органи громадського об’єднання. Першим головою товариства було обрано П.П.Сосу, який дуже багато зробив для подальшого розгортання краєзнавчого руху на Черкащині. Після утворення у березні 1990 року Всеукраїнської спілки краєзнавців Черкаське обласне товариство набуло статусу її обласної організації і відтоді діє на основі статуту Спілки.
З проголошенням незалежності України перед обласною організацією Спілки відкрилися широкі можливості для згуртування на демократичних засадах ентузіастів краєзнавства і проведення цілеспрямованої дослідницької і просвітницької роботи. Краєзнавці виступають ініціаторами і активними учасниками проведення в області Всеукраїнських, регіональних та обласних науково-практичних конференцій з проблем дослідження історії регіону, в тому числі VII Всеукраїнської наукової конференції з історичного краєзнавства, яка відбулася в Черкасах.
У справі організаційного зміцнення краєзнавчого руху важливу роль відіграло започаткування у 1990 році випуску збірника “Краєзнавство Черкащини”, який став популярним серед читачів, широко використовується у навчальному процесі. В ньому мали змогу опублікувати свої матеріали близько 100 авторів.
Краєзнавчий рух активізувався з відкриттям у 1994 році історичного факультету в Черкаському державному університеті ім.Б.Хмельницького, історичні кафедри якого стали центром формування наукових засад в історико-краєзнавчих дослідженнях краю. Пожвавленню цієї роботи сприяло також створення у 1995 році на базі університету Центру дослідження історії Середнього Подніпров’я Інституту історії України НАН України, заснування на історичному факультеті фахових наукових видань “Вісник Черкаського університету” з рубрикою “Історичне краєзнавство” та журналу “Український селянин”.
Сучасний стан історичного краєзнавства характеризується демократичністю і незаангажованістю при виборі тематики досліджень, розвитком видавничої справ. За останнє десятиріччя в області видано близько 200 краєзнавчих видань.
Сьогодні майже в половині міст і районів області підготовлено і видано комплексні праці з історії своїх регіонів. Першими з’явилися в 1995 році такі праці в Монастирищенському (автор – І.І.Волошенко), Тальнівському (М.С.Дігтяренко) районах, місті Сміла (В.С.Княжев), пізніше – в Лисянському (В.М.Щербатюк), колективні праці з історії Уманщини, Жашківщини.
В 1990-і роках з-під пера дослідників місцевої історії з’явився ряд оригінальних краєзнавчих видань про життя і діяльність відомих земляків, передусім тих, чиї заслуги належним чином не були оцінені. Одним із ініціаторів започаткування такого напрямку виступив професор Черкаського державного технологічного університету М.І.Бушин. Він – автор біографічного довідника “Вчені Черкащини” і засновник серії “Черкаський край в особах”. Вже побачили світ видання цієї серії по Лисянському, Золотоніському, Чигиринському, м.Золотоноші та інших районах, на черзі – усі райони області.
Повнішому використанню документальних джерел сприяло здійснене вперше в історії краєзнавства області видання 5 хрестоматійних збірників з історії Черкащини, в яких вміщена велика кількість архівних документів, фрагментів наукових праць. Це 2 збірники “Наш рідний край” і 3 збірники “Духовна спадщина Черкаського краю”. Велика за обсягом і складністю робота була виконана в інституті післядипломної освіти педагогічних працівників за участю краєзнавчого активу, а безпосереднім організатором і упорядником збірників був кандидат історичних наук Г.В.Суховершко.
Як важлива складова частина краєзнавчого руху продовжує розвиватися шкільне краєзнавство, основні напрями якого сформульовані в державній програмі “Освіта Черкащини”. На її виконання в плани навчальних закладів введено краєзнавчі курси, започатковано конкурси-захисти учнівських наукових робіт з історичного краєзнавства, які сьогодні привертають найбільшу кількість учасників. Розвитку набуває шкільний краєзнавчий туризм, активізується робота станцій юних туристів, туристсько-краєзнавчих гуртків.
16 квітня 2003 року в Черкасах відбулася Перша науково-краєзнавча конференція Черкащини “Черкащина в контексті історії України”, якою обласна організація Всеукраїнської спілки краєзнавців та історичні кафедри Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького започаткували системну і масштабну роботу по створенню повноцінної і науково обгрунтованої історії Черкащини. Такі конференції з виданням збірників їх матеріалів передбачається проводити кожні два роки. Відрадно, що така практика набуває все більшого підтримки у містах і районах області.
Дієвою формою поширення знань про історію рідного краю стали засоби масової інформації. Послідовно і кваліфіковано ведеться історико-краєзнавча тематика на сторінках обласних газет “Нова доба”, “Черкаський край”, районних та міських – “Чигиринські вісті”, “Сміла”, „Поросся” (Корсунь-Шевченківський), „Трудова слава” (Кам’янка), “Дніпрова зірка” (Канів), “Златокрай” (Золотоноша). Історія краю висвітлюється в телепередачах телекомпанії “Рось”, зокрема “В серці України”.
Сьогодні ми маємо немало прикладів активної краєзнавчої роботи на місцях. Добрі традиції має і Кам’янський район, де ще в 1950 – 1960 рр. зусиллями громадських дослідників, насамперед вчителів і музейних працівників, велось вивчення місцевої історії, створювалися музеї і музейні кімнати, працювали історико-краєзнавчі гуртки в школах, проводилися екскурсії рідним краєм. Координуючим центром краєзнавчого руху тут виступали працівники музею О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського, а нині – Кам’янського державного історико-культурного заповідника (Г.М.Таран).
Особливого розвитку краєзнавство в районі набуло в роки незалежності. Дослідники історії краю об’єдналися в районну організацію Всеукраїнської спілки краєзнавців (голова – лауреат обласної краєзнавчої премії імені М.Максимовича О.Г.Шамрай), в практиці якої – проведення науково-практичних конференцій за участю науковців, видання краєзнавчої літератури і наукових збірників, виступи в засобах масової інформації, інші заходи історико-патріотичного спрямування. Активно працюють на ниві краєзнавства К.Н.Гудзенко, Ф.П.Людний, О.В.Ветров,...Ю.Ю.Ляшко, Висоцька Л.Г.та інші дослідники. Приємно відзначати, що робота краєзнавців знаходить всебічну підтримку і розуміння з боку районної і міської влади (М.І.Солошенко, М.І.Швець, М.С.Плешкань)
Чимало добрих справ на рахунку Лисянської районної спілки краєзнавців „Витоки”, краєзнавчих товариств “Тясмин” зі Сміли, “Артанія” із села Мошни Черкаського району, краєзнавчих осередків в Звенигородці, Золотоноші, Маньківці, Тальному, Городищі, Каневі та в інших містах і районах Черкащини.
Водночас в процесі розширення історико-краєзнавчих досліджень і виходу їх за рамки традиційного краєзнавства минулих років, поряд із незаперечними здобутками, окреслились і проблеми, які вимагають більш пильної уваги. Зокрема, на змісті окремих досліджень позначається недостатня фахова підготовка краєзнавців, які беруться за справу. Майже третина видань останнього десятиріччя готувалася без консультацій науковців і відповідного рецензування.
На наш погляд, потребують розширення хронологічні і тематичні рамки краєзнавчих досліджень. Настав час більш грунтовного вивчення і наукового осмислення новітньої історії нашого краю, зокрема період останнього 50-річчя. Для цього є усі можливості – відкритість архівних фондів, наявність періодичної преси, статистичних джерел, а головне – ще живі очевидці багатьох подій, що надає особливої цінності запису і публікації спогадів.
Не варто обмежуватись питаннями лише соціально-політичної історії. На часі всебічне вивчення економічних, демографічних, культурно-мистецьких, етнографічних проблем, історії освіти, преси, досвіду організації місцевого самоврядування.
Завершуючи стислий огляд розвитку краєзнавства в утвореній 50 років тому Черкаській області, відрадно констатувати, що діяльність краєзнавчих осередків і в цілому краєзнавчого руху на Черкащині знаходить останнім часом все більше розуміння і підтримку органів державної влади. Свідченням цьому є затвердження обласною Радою програми розвитку краєзнавства в області до 2010 року. Ще у 1994 році обласна адміністрація і обласна Рада встановили обласну літературно-краєзнавчу, а з 2001 року – краєзнавчу, премію ім. М.Максимовича для відзначення кращих дослідників історії краю. Таке ж ставлення до краєзнавчого руху характерне і для більшості міст та районів. Краєзнавчі премії встановлено в Лисянці (імені І.Шульги) та в Кам’янці (імені М.Шкаліберди).
Немає сумніву, що громадські дослідники історії краю, об’єднані у Всеукраїнську спілку краєзнавців, і надалі докладатимуть усіх зусиль для подальшого розвитку краєзнавства як важливого засобу виховання високих громадянсько-патріотичних якостей у жителів Черкащини.
Ю.Ю.Ляшко
завідуючий Кам”янським історичним
музеєм, старший науковий співробітник
Черкаської обласної археологічної інспекції
ПОСЕЛЕННЯ СКІФСЬКОЇ ДОБИ НА ТЕРИТОРІЇ КАМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Територія сучасного Камянського району займає південно –східну частину Черкаської області. Загальна площа 0.7 тис.кв.км.Цей район знаходиться в басейні річки Тясмин і її приток.
Увагу любителів старовини і науковців цей край привернув ще з дореволюційних часів. В другій половині ХІХ поч. ХХ ст. тут працювали граф О.О. Бобринський і професор Київського університету В.В.Хвойко, які проводили розкопки курганів біля с.Пруси (Михайлівка) 1898р. , а також в районі м.Жаботина 1913-1914р.р.[1] В радянський перріод тут проводили ряд досліджень науковці ІА АН УРСР І.В.Фабріціус, Є.Ф.Покровська, О.І.Териножкін (1945-1957р.р.)[2].
В процесі розвідок слов”янських пам”яток в районі м.Сміли у 1946 році скіфське поселення біля с.Жаботин (ур.Дерчаків) відкрив В.П.Третьяков[3].
У 1952 році розкопки поселення біля с.Лубенці здійснив О.І.Тереножкін[4]. Однак найбільшу популярність зазнав наш район в період дослідження грандіозного пам”ятника передскіфської і ранньоскіфської доби-поселення в ур. Тарасова Гора (с.Жаботин), які з 1950 по 1958 проводила тут Є.Ф.Покровська[5].
У 1980-1981 роках у сіл Жаботин , Флярківка Г.Т.Ковпаненко провела розкопки курганів передскіфського і ранньоскіфського часу в тому числі і чудову пам`ятку скіфського часу кургану Червона Могила у с.Флярківка, в розкопках якого брав участь автор статті[6].
З причини того, що більшість вітчизняних дослідників звертали свою увагу на дослідження поховань скіфської доби, а також в цьому регіоні була досліджена одна з найвідоміших пам”яток цього періоду (поселення на Тарасовій горі). На другий план відійшло подальше дослідження цієї території в плані виявлення нових пам”яток. Цією метою і задався автор. Тому в продовж 1981-2003 рік включно , ним проводилось обстеження цієї території. І як результат, на сьогоднішній день, тут виявлено 33 неукріплених поселення. Із них 5 поселень доби бронзи переважно ІІ тис . до н.е.,одне Чорноліської культури Х-ХІ ст. до н.е., 8- Черняхівської культури – 2-5 ст., а також 19 поселень скіфського періоду, що охоплює час з 7 по 3 ст. до н.е.. Тобто весь час існування скіфської етнокультурної спільності від її виникнення до занепаду.
Введення в науковий обіг і опис цих пам”яток є матеріалом для даної статті.
Раніше ряд цих поселень вже був описаний в науковій літературі тому, тут лише буде їх названо і зроблено зноску в якому виданні опублікована інформація про них.
Найвідомішою пам”яткою цього регіону і взагалі всього Центрального Подніпров”я є поселення 8-6 ст. до н.е. в урочищі Тарасова Гора, с.Жаботин[7].
Далі за значимістю іде поселення в урочищі Скабове (Скибове) 7-4 ст. до н.е., с.Жаботин[8] потім поселення в урочищі Дерчаків[9], поселення 4-3 ст. до н.е. в урочищі Підлисинкова Гора. - с.Жаботин, поселення в урочищі Гайдамацька Гора 6-5 ст. до н.е. біля с.Лубенці[11], а також поселення в районі цегельного заводу, в урочищі Ляхівка, Бутишене, с.Жаботин , та група поселень біля х.Сокирне[12].
Однак за останні роки в цьому районі було відкрито, ще ряд поселень, які за своїм матеріалом відносяться до пам”яток скіфської доби:
- с.Жаботин, урочище Тарасова Гора. Селище розміщене на найвищій точці пагорба, який домінує над долиною р.Жаботинки. Відкрите у 1981 році автором статті. Поселення представляє собою площу розміром 300х30 м, що хвилебодібно простягається по гребню пагорба із півночі на південь. Це поселення на 50 м знаходиться вище над пам”яткою дослідженою в 50х роках поселенням на Тарасовій Горі. Можна припустити, що населення, яке в архаїчному періоді жило в низині в більш пізніший час піднялося на вищу терасу, тим самим забезпечивши собі природній захист і круговий обзор прилеглої території.
На поверхні пам”ятки зустрічаються, у вигляді кількох скупчень, фрагменти ліпної кераміки, уламки чорно колірних і сіроколірних амфор, кісток тварин, обмазка жител. Іноді трапляються металеві вироби:бронзові трьохгранні наконечники стріл, проколки, залізні ножі. Тут у 1996 році була знайдена залізна тесловидна сокира подібна до знайденої біля с.Мала Офірна Фастівський р-н, Київської обл. (ИА АН України).
Серед фрагментів ліпного посуду слід виділити типи пізньоскіфського часу з домішками в тісті піску і кварцу. Серед посуду переважає груба кухонна (горщики, глечики, корчагообразні посудини тощо) та столова посуда (миски, черпаки, кубки). Серед античної кераміки трапляються фрагменти гераклейських і хіоських амфор.
В сідлообразній низині , яка знаходиться в нижній частині гребеню по якому зустрічається підйомний матеріал, знайдено скупчення кераміки характерної для періоду бронзи , а можливо і доби енеоліту. Визначити керамічний матеріал важко за малою фрагментарністю уламків і їх невиразністю. За знайденим матеріалом описане поселення можна датувати 5-3 ст. до н.е.
2.с. Жаботин, урочище Петращеве. Селище розміщене в пологій долині між пагорбами, які простягаються із півночі на південь і входять в систему дуже порізаного ярами і балками рельєфу даної ділянки території.
Селище відкрите у 1991 році автором статті . Підйомний матеріал зустрічався на площі 100х50 м. Серед знахідок переважає фрагменти кераміки , кістки тварин, перепалене каміння. Речових знахідок не виявлено. Культурний шар має дуже слабовиражений характер, що характерно для поселень недовготривалого існування.По керамічному матеріалу можна виділити грубий кухонний посуд з великим вмістом товченого каменю. Античної кераміки не виявлено. За знайденим матеріалом пам”ятку можна віднести до пізньоскіфського часу.
3.с.Жаботин, Чапаєво-1 . Селище розміщене на плато, що зигзагоподібно знижується в долину струмка, що впадає в р.Жаботинку. По обидві сторони цього плато знаходяться глибокі яри. Відкрита пам”ятка у 1985 році, автором статті. Підйомний матеріал зустрічається на площі 250х100 метрів, що поступово звужується по мірі пониження плато з напрямку струмка.
Серед знахідок переважає груба ліпна кераміка з великим вмістом товченого кварциту. Характерними, є горщики з наліпним слабовиділеним валиком по вінчику металевих і інших виробів не виявлено. Культурний шар слабовиділений із причини задернованості цієї ділянки і довгого її не використання в с\г. Поселення можна віднести до 3-4 ст.до н.е.
4.с.Жаботин, урочище Молошний садок . Відкрите у 1982 році автором статті. Селище розміщене на плоскому плато, що займає домінуючий пагорб над заболоченою долиною струмка, що впадає в ставок(с.Завадівки). На поверхні зустрічається підйомний матеріал у вигляді ліпної кераміки, обмазки жител. Культурний шар прослідковується на площі 50х70 метрів і знаходиться на крайній східній оконечності пагорба. Можна припустити, що дана пам”ятка є продовженням селища в урочищі Скабове, що знаходиться на протилежному пагорбі, а можливо це окрема пам”ятка, так як, з”єднаності культурного шару не виявлено. Керамічний матеріал виявлений дуже слабо, знайдено кілька залощених фрагментів посуду чорного кольору з геометричним орнаментом, І грубі нелощені, фрагменти кухонного посуду. За характером вінчика і кольором кераміки, селище можна датувати 5-4, а можливо 3 ст.до н.е.
5.х.СОКИРНЕ . Селище розташоване на полі з півночі-західної околиці населеного пункту біля бувшого МТФ. Однак досконало вивчити пам”ятку дуже важко в зв”язку з значною задернованістю цієї ділянки. За знайденою керамікою поселення можна датувати 5-4 ст.до н.е. Селище відкрите у 1994 році автором статті.
6.с.ФЛЯРКІВКА, урочище ТЕРЕНОК. Селище розміщене на гребені пагорба, який полого знижується в західному напрямку в заболочену долину. Пам”ятка відкрита у 1990 році, автором статті. Підйомний матеріал зустрічається на площі 100х150 метрів, однак можна допустити що культурний шар тягнеться по пагорбу в долину, але прослідити це можна лише шурфовкою, так як більша площа пагорба задернована багатолітніми травами. На обстеженій території зустрічається підйомний матеріал у вигляді ліпної кухонної і столової кераміки, обмазки жител, кісток тварин тощо. Серед кераміки слід виділити великі ліпні горщики з наліпним валиком по вінчику і сквозними проколами. Черпаки сірого кольору з геометричним різним орнаментом і штампом затертим білою пастою. Миски сірого і чорного кольору з добре виділеним вінчиком і напівпроколами, що утворюють на звороті горохоподібні виступи. На поверхні також знайдено великий уламок зернотерки із сірого граніту і кілька розтиральників овальної форми. Тут в 80х роках було знайдено бронзовий трьохгранний наконечник стріли. За знайденими матеріалами селище можна датувати 7-5 ст.до н.е.
7.с.КУЛИКІВКА. Селище розташоване на північно-східній околиці населеного пункту на плоскому плато, що знаходиться на правому високому березі р.Жаботинки. Пам”ятка відкрита у 2001 році автором статті. На поверхні розміром 120х100 метрів зібрано підйомний матеріал у вигляді фрагментів кераміки, кісток тварин тощо.
Серед кераміки виділяється ліпна посуда з наліпним валиком під вінчиком і сквозними проколами, а також горщики з прямими стінками (банковидна ф-ма). Зустрічаються фрагменти стінок червоноколірних амфор.
За знайденим матеріалом пам”ятку можна датувати 5-4 ст. до н.е.
8.с.ГРУШКІВКА.Селище розташоване на східній околиці населеного пункту в районі старого лісництва на межі лісового масиву і орного поля. Відкрите у 2002 році автором статті. Через пам”ятку проходить польова дорога в напрямку х.Буда, Чигиринського р-ну. На поверхні на невеликій ділянці знайдено фрагменти ліпної кераміки, античних амфор, уламок залізного ножа з вигнутою спинкою. Можна констатувати, що більша частина селища потрапила під лісонасадження Грушківського держлісгоспу. За попередніми данними пам”ятку можна датувати 5 ст. до н.е.
Виходячи із представленого матеріалу можна зробити попередні висновки відносно поселень розташованих на території Кам”янського району.
Більшість поселень Скіфської доби 7-3 ст.до н.е. цього району мають розміщення на підвищеннях вододілів і високих берегах струмків. Більшість з них використовує особливості природного рельєфу, як форму захисту під час нападів ворогів (урвища, яри, найвищі точки розташування). Однак невелика частина селищ Грушківка, Петрашеве (Жаботин) знаходяться в місцях, які не мають захисних функцій рельєфу. Можливо це пов”язано з малотривалим періодом існування селищ, або з особливостями того історичного періоду в який вони з”явились в даному регіоні, а можливо на це вплинули обидва фактори. Особливістю цього району є і те, що всі селища прилягають до великої сільської округи великого Мотронинського городища, що разом з ним становлять єдиний заселений регіон Центрального Подніпров”я доби Скіфського часу 7-3 ст. до н.е.. Остаточно висновок в цьому аспекті, можуть дати лише грунтовні археологічні розкопки цих пам”яток.
Література:
- Хвойка В.В. Раскопки курганов в окрестностях м.Райгород и с.Прусы Черкасского уезда и с.Ярового Чигиринского уезда АЛЮР.М., 1900.-Т.2.-С.8-9.//
Бобринский А.А. Отчет о раскопках в Киевской губернии в 1913 году ИАК.//-СПБ 1916.-Вып.60-с. 1-6.
2.Г.Т.Ковпаненко, С.С.Бессонова, С.А.Скорий Памятники Скифской эпохи Днепровского лесостепного Правобережья, К.Наукова думка, 1989, с.8.
3.Там же.с.9.
4.Там же.с.9.
5.Покровская Е.В.Раскопки поселения скифского времени у с.Жаботин Черкасской области КСИА АН УССР//-1955.Вып.4 с.88-90.
6.Ковпаненко Г.Т. «Червона могила» у с.Флярковки Древности Эвразии скифосарматского времени./-М.Наукова думка.1984. с.107-113.
7.Покровская Е.М. Раскопки поселения скифского времени у с.Жаботин, Черкасской обл. КСИА АН УССР-1955.-Вып.4 с.88-90.
8.Ковпаненко Г.Т. Бессонова С.С., Скорый С.А. Памятники Скифской эпохи Днепровского лесостепного Правобережья, ИА АН УССР, -1989.-К., Наукова думка. С.159.
9.Там же.с.159.
10.Петренко В.Г. Культура племен Правобережного Приднепровья в 4-3 в.в. до н.э. ИА-1961-№96.с.59.
11.Тереножкин А.И.Поселения и городища басейна р.Тясмин.//КСИИМК//- 1952.Вып.43.
12.Ляшко Ю.Ю.Новые поселения скифского времени в районе Жаботина.// Кимерийцы и Скифы, ИА АН Украины// - 1992, Мелитополь. С.51-53.
О.Г.Шамрай,
Заступник голови Кам`янської райдержадміністрації,
голова правління районної громадської організації
“Спілка Краєзнавців”, член Всеукраїнської спілки краєзнавців,
лауреат обласної краєзнавчої премії ім.М.Максимовича