Курс лекцій оборонний коледж нато національна академія оборони україни 8 12 лютого 2010
| Вид материала | Курс лекцій |
- Української держави, 8520.93kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
- Аспекти співпраці України з нато ” що таке нато? Нато, 235.87kb.
- Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
- 8-ма асамблея громадської ліги україна-нато: на шляху до культури безпеки, 72.86kb.
- Калюжна Лідія Денисівна, Національна медична академія післядиплом, 288.82kb.
- Річна національна програма на 2010 рік з підготовки України до набуття членства в Організації, 1270.55kb.
- У західному науковому центрі, 3622.95kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1421.01kb.
- Грищук Ірина Валерійовна, старший викладач кафедри, Національна академія Державної, 57.89kb.
“НАТО і Росія: новий початок”
Виступ Генерального секретаря НАТО Андерса Фога Расмуссена в Фонді Карнегі, Брюссель 18.09.2009
Пані Метьюз, екселенції, пані та панове,
Дякую вам за теплі слова вітання.
Це мій перший великий публічний виступ в якості нового Генерального секретаря НАТО. Я вирішив виступити на тему відносин між НАТО і Росією – і я дуже радий, що Фонд Карнегі, аналітичний центр, який багато знає про Росію, приймає сьогоднішній захід.
Чому я вирішив зосередитись на Росії у своїй першій промові? Відповідь досить проста. Я вважаю, що серед усіх відносин НАТО з країнами-партнерами, відносини з Росією мають найбільший потенціал. Водночас, я вважаю, що жодні з цих відносин так не переобтяжені помилковими поглядами, недовірою і розбіжними політичними поглядами.
Ми занадто багато енергії змарнували на те, що нас розділяє. Замість цього, нам потрібно зосередитись на тому, що нас об’єднує.
Дозвольте мені з самого початку пояснити: я не мрійник. Існують певні фундаментальні питання на які НАТО і Росія мають розбіжні погляди, і вони не зникнуть миттєво. Але я вважаю що НАТО і Росія можуть все розпочати з початку – і мати набагато продуктивніші відносини у майбутньому.
Тому я хочу скористатись цією можливістю і зробити три конкретні пропозиції, які поможуть нам просунутись в цьому напрямку.
По-перше, я вважаю, що НАТО і Росія мають негайно замислитись над посиленням нашої практичної співпраці в усіх сферах, де ми погоджуємось що перед нами стоять однакові ризики і загрози нашій безпеці – і таких сфер чимало.
По-друге, задля розбудови довіри я би хотів відновити роботу Ради НАТО-Росія, щоб ми могли користуватись ним як форумом для відкритого і неупередженого діалогу з усіх питань миру і стабільності в Європі.
І по-третє, я хотів би, щоб НАТО і Росія домовились здійснити спільний огляд нових загроз ХХІ сторіччя, що б стало міцною основою нашої майбутньої співпраці.
Як ви бачите, ці пропозиції зв’язані між собою. Але перед тим як я представлю вам свої ідеї більш конкретно, дозвольте мені наголосити, що усе це спрацює за однієї умови – ми усі мусимо бути справжніми реалістами. Тому що, будемо чесні, коли двадцять років тому закінчилась холодна війна, НАТО і Росія виробили досить нереалістичні очікування щодо одне одного – і ці хибні очікування досі живі і продовжують обтяжувати наші відносини.
Просто кажучи, Росія очікувала, що НАТО розпадеться коли розпався Варшавський Пакт. Але цього не трапилось, і багато хто в Росії може пояснити це тільки одним – що Альянс продовжує вважати Росію загрозою. І усе що ми робимо розглядається через цю призму: розширення, протиракетна оборона, навіть наші програми партнерства.
Для багатьох на Заході кінець холодної війни вбачався оголошенням нової доби, коли Росія бачитиме речі так як і ми, буде співпрацювати з нами з усіх питань і підтримає членство в НАТО країн колишнього Варшавського Пакту.
Тепер це виглядає дещо нереалістичним. Росія – велика європейська держава зі своєю власною точкою зору і власними інтересами. Часто вони не співпадають з нашими. І коли таке трапляється, у багатьох людей на Заході виникає відчуття розчарування і нерозуміння.
Немає нічого дивного в тому, що відносини між НАТО і Росією залишаються складними. Тим не менше, ми знайшли чудову мову для цілей нашого партнерства в Основоположному акті НАТО-Росія і Римській декларації – але ми не спромоглися втілити їх у життя. Так, ми співпрацювали з ряду питань – але ця співпраця завжди залишалась заручницею загального політичного клімату. Одна серйозна розбіжність в поглядах – і вона зупиняється. І минулого року, після війни з Грузією, коли Росія односторонньо визнала Абхазію і Південну Осетію, ми дійшли саме такої межі. Наші відносини заморозились – це тому, що основа цих відносин не була достатньо міцною.
Тайм-аут може бути корисним для переосмислення наших відносин. Але міжнародна безпека не може чекати поки НАТО і Росія розберуться в своїх відносинах. Просто кажучи, співпраця між НАТО і Росією – це не питання вибору – це питання необхідності.
Але для того, щоб ці відносини були успішними, ми повинні припинити плекати хибні сподівання. Я твердо переконаний, що зараз настав час нам усім стати більшими реалістами. Росія мусить усвідомити, що НАТО нікуди не дінеться. Не тому, що ми вважаємо Росію ворогом. Це не так. Але тому, що союзники по Альянсу поділяють спільні цінності і культуру співпраці, яку ми прагнемо зберегти. І ніхто не повинен мати сумніви щодо того, що цей Альянс продовжуватиме робити безпеку усіх своїх членів пріоритетом номер один.
А чому ні? Я не вірю в те, що розширення НАТО і Європейського Союзу створило нові проблеми для безпеки Росії. Навпаки: більш стабільна і процвітаюча Європа безперечно робить свій внесок у безпеку Росії.
Ми також маємо бути реалістами розуміючи, що НАТО і надалі буде дотримуватись своєї політики відкритих дверей – не через якісь наміри „оточити” або маргіналізувати Росію, а тому, що повага до територіальної цілісності і права кожної суверенної держави вільно вирішувати питання своєї політики безпеки і вступу чи не вступу до альянсів є фундаментальною для дійсно „єдиної і вільної” Європи.
Зрештою, ми також маємо більш реалістично підходити до розуміння того, що Росія має свої інтереси безпеки, на які ми маємо зважати. Багато чого, що союзники по Альянсу можуть вважати абсолютно невинним, інколи, з погляду Москви, може виглядати зовсім по іншому – і навпаки.
Я наголошую на цьому не тому що хочу розпочати гру на кшталт „Хто винен?”, а для того, щоб вказати на складність конкретного завдання, що стоїть перед нами: заново розпочати відносини між НАТО і Росією.
Нашою кінцевою метою мають бути такі відносини, які дозволять нам задовольняти наші інтереси попри незгоду в інших сферах. Отже, дозвольте мені детальніше зупинись на трьох моїх пропозиціях і пояснити як вони допоможуть нам досягти цієї мети.
Моя перша пропозиція є короткостроковою. Я хотів би, щоб НАТО і Росія посилили практичну співпрацю в багатьох сферах, де ми маємо чіткі спільні інтереси.
Головною серед цих сфер є боротьба проти тероризму. Часи, коли тероризм був виключно місцевим явищем, давно минули. Тероризм перетворився на глобальне, транскордонне підприємство. Тероризм переходить від однієї території до іншої – з Іраку до Афганістану, з Близького Сходу до Кавказу. І ряд країн-членів НАТО, як і Росія, неодноразово пережили жах терористичних актів.
Багато в цій сфері вже зроблено. Ми узгодили Спільний план дій проти тероризму. Ми вивчаємо загрози, які походять від Аль Кайди. Ми провели дослідження загрози цивільним літакам і критично важливим елементам інфраструктури. Ми також проаналізували терористичну загрозу нашим військовослужбовцям, коли спільно забезпечували стабільність на Західних Балканах. Аля уся ця робота принесе довготривалі вигоди усім нашим країнам тільки тоді, коли ми надамо цьому процесу ще один політичний поштовх. Давайте, наприклад, погодимось оновити Спільний план дій проти тероризму.
Ще одним спільним інтересом є запобігання розповсюдженню зброї масового знищення і засобів її доставки. Багато міжнародних експертів вважають, що ми знаходимось на межі нового ядерного озброєння. Якщо Північна Корея залишиться ядерною державою і якщо Іран заволодіє ядерною зброєю, деякі сусіди також можуть вирішити скористатись цим прикладом.
НАТО на зацікавлена в такому поширенні ядерної зброї світом - як безперечно не зацікавлена і Росія. Тому я вважаю, що ми мусимо набагато ретельніше вивчити варіанти, що є в нашому розпорядженні: як в сфері контролю над озброєннями і зусиль із запобігання розповсюдженню, так і в сфері захисту від зброї масового знищення. І тут також ми можемо взяти за основу роботу, яку ми вже розпочали в недалекому минулому, таку як наша спільна оцінка тенденцій розповсюдження, ризиків і викликів.
Це підводить мене до іншої сфери де Росія і НАТО можуть і мають працювати разом – це протиракетна оборона. Вчора США оголосили про свої плани стосовно протиракетної оборони, яка може включити в себе і захистити європейських союзників по Альянсу. Ці плани передбачають для НАТО ще більшу роль в протиракетному захисті Європи – і я вітаю цей позитивний крок.
На мою думку, розповсюдження технології виробництва балістичних ракет турбує не тільки країни НАТО, а й Росію. Наші країни і наші війська, розгорнуті під час виконання операцій, стануть ще більш вразливими для ракетних нападів з боку третіх сторін.
Вивчення шляхів протидії такій загрозі відповідає фундаментальним стратегічним інтересам НАТО і Росії. Ми маємо вивчати можливість об'єднання систем протиракетної оборони США, НАТО і Росії у відповідний час. І я вважаю, що робота, яку ми вже виконали щодо протиракетної оборони театру операції під егідою Ради НАТО-Росія, в тому числі спільні навчання, чітко демонструє потенційні можливості співпраці в цій сфері.
І НАТО і Росія мають величезний досвід в сфері протиракетної оборони. Тепер ми маємо працювати над об'єднанням цього досвіду заради спільного блага.
Афганістан - ще одна сфера, де ми можемо і мусимо робити разом набагато більше, і де ми вже маємо досить міцну основу для подальшого розвитку співпраці. Ми давно дійшли згоди, що боротьба з тероризмом і допомога афганському уряду в розбудові стабільної і безпечної країни відповідають інтересам і НАТО і Росії. Дійсно, Росія запропонувала можливості для сухопутних перевезень – країнам, що беруть участь в МССБ, і союзникам по НАТО на двосторонній основі – на підтримку нашої операції в Афганістані, і це всіляко вітається.
НАТО і Росія також багато чого досягли у спільній роботі з навчання персоналу для боротьби проти наркотиків. Ми підвищили професійний рівень більше 1000 службовців зі служб з боротьби з наркотиками в країнах Центральної Азії і Афганістані. Це гарний початок і він має переконати нас в необхідності іти далі – наприклад, вивчаючи як отримані від наркотиків гроші і організована злочинність взагалі підтримують міжнародний тероризм.
Отже, ми маємо міцну основу для розбудови нашої співпраці в Афганістані. Тепер ми маємо більш уважно подивитись що ще ми можемо зробити разом і як ми можемо сприяти участі Росії в цьому процесі. Я твердо переконаний, що ми можемо і маємо зробити набагато більше для того щоб допомогти Афганістану стати на ноги.
І нарешті, безпека судноплавства. Це ще одна сфера, де, я впевнений, можливо досягти прогресу за короткий час, тому що і перед країнами НАТО, і перед Росією повстають спільні виклики з боку піратства і тероризму на морі.
І тут ми маємо чудову основу для розвитку. Росія на національній основі надіслала свої кораблі в Аденську затоку для захисту своїх суден і на тактичному рівні вона співпрацює з усіма іншими дійовими особами в цьому регіоні, в тому числі з рядом країн-членів НАТО. НАТО і Росія вже успішно співпрацювали при виконанні операції „Ектив ендевор”, патрульної операції на чолі з Альянсом із захисту морського простору в Середземномор’ї від піратів. НАТО запросила Росію відновити участь в цій операції і я сподіваюсь, що Росія погодиться.
Як бачите, є широкі можливості для збільшення спільної роботи НАТО і Росії – і це, я переконаний, допоможе відбудувати довіру між нами.
Але для розв’язання більш серйозних розбіжностей між НАТО і Росією лише посиленої співпраці недостатньо. Звідси моя друга пропозиція – відродити Раду НАТО-Росія як форум для серйозного діалогу.
Я глибоко переконаний, що ми мусимо знов скористатись Радою НАТО-Росія для того, для чого вона спочатку призначалась – не як форум для обговорення гарної погоди, а як форум де ми усі можемо відверто і відкрито обговорювати наші розбіжності, і де обговорюватимуться усі питання, що турбують нас в сфері безпеки – в тому числі і Росію.
Візьміть, наприклад, ідеї президента Медведєва щодо нової організації європейської безпеки. Я переконаний, що ОБСЄ є головним форумом для таких дискусій, і я також знаю, що ідеї президента Медведєва ще не перетворились на конкретні пропозиції. Але в розрізі занепокоєння Росії щодо її маргіналізації в системі європейської безпеки, я вважаю, що діалог між НАТО і Росією може принести реальну користь. Ми усі мусимо прагнути такої архітектури євроатлантичної безпеки, в якій Росія побачить місце і для себе.
Як багато хто з вас знає, НАТО щойно розпочала процес розробки нової Стратегічної концепції. Я планую зробити цей процес найбільш відкритим і відвертим процесом в історії як НАТО, так і будь-якої іншої організації. Процес, до якого ми активно залучимо стратегічну громаду і використовуватимемо нові засоби інформації так, як ніколи раніше цього не робили. Безперечно, цей відкритий процес надає чудову можливість російській стратегічній громаді зробити так, щоб її голос був почутий.
Тепер про мою третю пропозицію. Коли я подивився нещодавню „Російську стратегію безпеки до 2020 року”, я зрозумів, що Росія, так само як і НАТО, намагається долати виклики, які кидає нове середовище безпеки, яке дуже швидко змінюється. Це середовище ставить нас перед завданнями, які мають мало спільного з минулими. Але я твердо вірю, що воно надає ідеальну можливість посилити співпрацю між НАТО і Росією. Ми повинні використовувати Раду НАТО-Росія для виявлення тих сфер де наші інтереси співпадають і де подальша співпраця принесе свою користь.
Ось чому я пропоную здійснити спільний перегляд загроз і викликів, що стоять перед НАТО і Росією. Нам потрібна узгоджена аналітична основа для подальшого удосконалення нашої практичної співпраці.
Нам не треба починати з нуля. НАТО і Росія вже здійснили ряд спільних оцінок конкретних загроз. І ми узгодили План дій проти тероризму. По суті, зараз нам потрібно розширити цю роботу.
Угода про виконання такого огляду надасть Раді НАТО-Росія безпрецедентно високого політичного значення. І це буде недвозначний сигнал про наші наміри більш тісно співпрацювати і забути про наші минулі розбіжності у поглядах – це стане ознакою насправді нового початку відносин між НАТО і Росією.
Пані і панове,
Я чудово розумію, що пропозиції, які я щойно виклав, дуже амбіційні. Історичний багаж відносин між НАТО і Росією, та між Заходом і Росією просто не можна ігнорувати. І не усі наші розбіжності ґрунтуються на простому непорозумінні. Деякі з них мають фундаментальний характер і тому швидко не зникнуть.
Я також чудово свідомий того, що відносини між НАТО і Росією можуть швидко стати заручниками внутрішньої політики – в Росії та в країнах Альянсу. Зрештою, стан відносин між НАТО і Росією значною мірою віддзеркалює стан двосторонніх відносин між окремими країнами Альянсу і Росією.
Відтак, мої пропозиції передбачають реалізм, але й значну політичну волю – не тільки для того, щоб розпочати втілювати їх в життя, але й для того, щоб уберегти їх від руйнування внаслідок можливих незгод в інших сферах.
Дімітрій Тренін з Фонду Карнегі якось описав Росію як планету Плутон в „Західній сонячній системі”. Іншими словами, хоча формально вона належить до системи, вона знаходиться на околиці, де їй холодно, одиноко і вона розчарована. Така ситуація не потрібна ні самій Росії, ні НАТО.
НАТО хоче, щоб Росія була по-справжньому зацікавленою в європейській і міжнародній безпеці. Росія нам потрібна як партнер в розв’язанні великих проблем сучасності. І хоча багато хто в Росії усе ще вагається, я передбачаю, що Росія – раніше, ніж пізніше – також зрозуміє, що відносини співпраці з НАТО великою мірою слугують її власним інтересам.
Пані і панове, ці нові відносини вимагатимуть великої і важкої праці. Але якщо нам вдасться позбавитись рефлекторного приписування одне одному самого поганого і замість цього зосередитись на спільних інтересах, ми зможемо по-справді розпочати наші відносини заново – в наших власних інтересах і інтересах усього світового співтовариства. Дякую.
До лекції №9
Україна продовжує стукати в двері Заходу але озирається на Росію
Публікація: «Eurasia Daily Monitor». Том: 5 Випуск: 235
10 грудня 2008 року 15:46, 8 днів тому
Павло Кордубан
Київ зазнав деякого регресу у своїх планах щодо євро інтеграції. Євросоюз запропонував колективний план для України та деяких інших пост радянських країн, що не дає Україні перспективи щодо членства у Євросоюзі. НАТО утримався від надання ПДЧ, чого очікував президент Ющенко у 2008 році. Тим часом лідери України звернули свої погляди у бік Росії. Складається таке враження що Київ повертається на орбіту Москви чи звертається до багатовекторної політики екс-президента Леоніда Кучми (1994-2004), коли офіційний Київ регулярно грав на протилежностях поглядів Москви та Заходу.
Євро комісія оголосила 3-го грудня, що буде розпочато план Східного партнерства спрямований на політичну та економічну інтеграцію таких країн як Україна, Молдова, Бєларусь, Грузія, Арменія та Азербайджан. Об’єднання України в цьому питанні з менш розвинутими сусідами буде скоріше всього неправдоподібним після Помаранчевої революції 2004 року, але після кількох років політичного безладу, це було представлено Євросоюзом як «суттєве підвищення рівня політичних зобов’язань» ( ссылка скрыта 3 грудня).
Реакція міністерства закордонних справ України була стриманою. Вітаючи цю ініціативу, було відмічено що «Україна готова підтримувати та прагматично використовувати усі елементи плану Східного партнерства у разі якщо нова політика Євросоюзу у цьому питанні не позиціонується як альтернатива майбутнього членства у Євросоюзі (ссылка скрыта, 4 грудня).
Так співпало що, НАТО відсторонило Україну від ПДЧ як механізму можливого вступу в той же самий день як Євросоюз пропонував Східне партнерство. Міністр закордонних справ України Володимир Огризько тримався незворушно у відповідь на рішення ради Північно-Атлантичного Союзу 3 грудня поточного року. «На цій стадій ми досягли бажаного результату» сказав він у Брюсселі - «Ми отримали «де факто» ПДЧ щодо вступу до НАТО». Огризько також додав, що Україна можливо омине формальне ПДЧ, та вступить до НАТО без нього (Комерсант-Україна, 4 грудня).
Прозахідне українське видання «День» висловило думку щодо безпідставного оптимізму Огризько, і припустило, що 4-го грудня НАТО запропонувало Україні Річну національну програму замість ПДЧ тільки для того щоб офіційний Київ міг зберегти обличчя. На думку видання «День» Україні було відмовлено у ПДЧ з-за політичної кризи та нерішучості та невпевненості лідерів України щодо направленості міжнародної політики. Цікаво, що думка видання День співпала з думкою представника Росії, що спроваджує жорстку політику Росії відносно НАТО, Дмитра Рогозіна який сказав, що «ніхто не знає, що означає ця «Річна національна програма» та що це просто відмова Києву у ПДЧ (РІА, Новини, 3 грудня).
Віктор Янукович, лідер головної української опозиційної Партії Регіонів, привітав рішення НАТО. «Українці ніколи не підтримували ідею вступу до НАТО», сказав він. Янукович підкреслив вплив російського фактору: «Світові лідери зрозуміли та сприйняли факт того що українці, висловлюючись проти вступу в НАТО, висловлювали своє неприйняття розділення двох братерських народів України та Росії»(Українська правда, 3 грудня).
Президент Віктор Ющенко, що являється єдиним твердим прихильником інтеграції України у НАТО, признав, можливо у перший раз, що Росія можливо буде залучена до можливих перемовин щодо членства України в НАТО. AFP що брало інтерв’ю у пана Ющенко, каже що він мав на увазі Росію коли казав: «Ми повинні вести перемовини з усіма сторонами які зацікавлені чи незацікавлені у наближені України до НАТО».
Саме перед засіданням ради Північного союзу, Ющенко зробив явну спробу поліпшити відносини з Росією, які зіпсувалися після того як офіційна Москва осудила Помаранчеву революцію. 1 грудня Ющенко підписав укази, один стосовно призначення Посла України у Російській федерації Костянтина Грищенко спеціальним представником з розвитку відносин з Росією, надаючи йому повноваження незалежно вести перемовини з офіційними особами РФ від імені Міністерства закордонних справ, та указ щодо створення міжвідомчої групи з україно-російських відносин, під головуванням Секретаря Ради національної безпеки та оборони Раїси Богатирьової.
Пояснюючи свої нові повноваження, Грищенко сказав що відносини з Росією розвивалися у неправильному напрямку, та додав що «потрібні зміни». 3-го грудня українське видання відповідник російського видання «Комерсант» заявило, посилаючись на джерело з РНБО, що Москва висловила незадоволення висловленнями Огризко. Огризко, який відмовляється розмовляти російською, навіть коли його попросять, занадто відкритий у розмові з Москвою, в той час коли Україна веде перемовини стосовно ціни на російський газ. (see EDM, December 3). Грищенко, пов’язаний з Партією Регіонів Віктора Януковича, повинен розмовляти мовою більш зрозумілою для Москви.
Янукович, беручи участь у конгресі партії Єдина Росія у Москві у листопаді, пообіцяв що його партія Регіонів буде «гарантом стабільності» у двосторонніх відносинах Україна-Росія, та припустив відновлення ідеї Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю та Казахстаном (Українська Правда, 20 листопада). Радник Президента Ющенко Андрій Кислинський звинуватив Віктора Януковича та прем’єр міністра Юлію Тимошенко у про кремлівській політиці. (Українська правда, 21 листопада). Видання «День» висловило свою думку, що можливо призначенням Грищенко досягти домовленостей з Москвою, Ющенко можливо намагається наздогнати своїх конкурентів у налагодженнях відносин з Росією (День, 4 грудня).
Перша прес-конференція Генерального секретаря НАТО
Андерса Фогха Расмуссена.
Дякую всім вам за те, що ви тут зібралися. Мені сказали, що у Брюсселі немає слова “серпень”, тут літні місяці називаються “червень, липень, відпустка”. Отже, дуже приємно сьогодні бачити всіх вас тут.