Geum.ru

Курс лекцій оборонний коледж нато національна академія оборони україни 8 12 лютого 2010

Вид материалаКурс лекцій

Содержание


Організація Об’єднаних Націй
Європейський союз
Метод: Лекція 45 хвилин Обговорення 30 хвилинМета
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Теоретично, розвиток нової Стратегічної концепції, визначення майбутнього бачення ролі НАТО повинно допомогти, і такий документ має визначити рамки майбутніх рішень щодо вищенаведених питань. Але недостатньо сказати, що будуть проходити дебати щодо остаточного бачення ролі НАТО, яке має бути визначено у Стратегічній концепції. Поки що доволі м’яке формулювання Декларації безпеки Альянсу не дає глибокого переконання у тому, що погоджений текст Стратегічної концепції представить чіткі шляхи на майбутнє.



Додаткова література:

  • «Продовжуємо тримати себе у формі в 60 років», Даніель Корскі. Дана стаття розміщена на вебсторінці ссылка скрыта


Лекція 2: Роль НАТО у системі міжнародних організацій


Дата: Понеділок 8 лютого 2010


Лектор: Пані Алісіа АМБОС (Німеччина)


Метод: Лекція 45 хвилин

Обговорення 30 хвилин


Мета:

  • Обговорення різних Міжнародних організацій що входять до Системи Євроатлантичної безпеки, розгляд ролі НАТО у рамках їх діяльності.



  • Розгляд стану відносин НАТО з основними міжнародними організаціями, включаючи ООН, ЄС та ОБСЄ, шляхи майбутнього розвитку цих відносин;



  • Проаналізувати специфічні механізми співробітництва між НАТО та іншими міжнародними організаціями, їх ефективність, обговорити якість співробітництва та координацію зусиль, спрямованих на подолання загроз та викликів безпеці за допомогою «загального підходу».


Вступ:

Римський Саміт 1991 року підтвердив правдивість того, що ситуація безпеки у Європі не могла забезпечуватися лише однією організацією, тому було запропоновано структуру взаємопідсилюючих інститутів. В рамках такої структури НАТО, Європейський союз, ОБСЄ, та Рада Європи взаємодіють та відіграють кожний свою специфічну роль у колективних зусиллях попередження чи врегулювання кризових ситуацій, які загрожують стабільності та безпеці у Європі. Починаючи з Римського Саміту, Альянс запровадив ряд ініціатив для запровадження базової основи у таких сумісних домовленостях у галузі безпеки, включаючи прозорість та взаємне представлення на розгляд на відповідних зустрічах.

Протягом останньої декади, Євроатлантична спільнота безпеки пристосовувалося справлятися з викликами часів після Холодної війни. Протягом цього періоду, а особливо після подій 11 вересня, постала потреба у боротьбі з загрозами на місцевому та глобальному рівнях. З’явилися нові тенденції у світовій політиці, що поставили під сумнів попередні переконання у абсолютній невразливості країн та у недоторканості їх кордонів. Переваги Сполучених Штатів як світової першої «супер сили» - це ще один новий фактор у сучасному рівні безпеки у рамках міжнародного середовища, на тлі зростаючої невпевненості у безпеці та збільшення участі та присутності недержавних акторів на арені.

Організація Об’єднаних Націй. Миротворчі операції є найбільш характерною діяльністю ООН з підтримки миру та безпеки і, як правило, пов’язуються з діяльністю голубих шоломів.

Перша миротворча місія ООН була розпочата 1948 року, коли Рада Безпеки дозволила направлення відповідного Посередника, якому мали допомагати військові спостерігачі, для нагляду за виконанням Договору про перемир’я між Ізраїлем та сусідніми арабськими країнами.

Починаючи з 1948 року, ООН взяло участь у мирному врегулюванні більш ніж 170 регіональних конфліктів та станом на 2007 рік здійснила у сумі 63 миротворчі місії та місії військових спостерігачів у світових гарячих точках. У 1956 році, Рада Безпеки створила перші озброєні миротворчі сили, але саме з кінця Холодної війни по сьогоднішній день кількість миротворчих операцій стала зростати і досягла 63-х по всьому світу. Визначення терміну «миротворчий» не можна знайти у Хартії ООН, але він кидає виклик простому визначенню. Даг Хаммарскьольд, другий Генеральний Секретар ООН, посилався на нього як на такий, що належить до «Розділу шість з половиною» Хартії ООН, поставивши його між традиційними методами мирного вирішення спірних питань, такими як перемовини та посередництво згідно з Розділом 6, та більш силовими шляхами врегулювання спільних питань згідно з Розділом 7. Його також можна розділити на три більш ширші категорії:
  • 1. участь у припиненні вогню;
  • 2. впровадження комплексного вирішення спірних питань;
  • 3. захист гуманітарних операцій.

З роками, миротворчі операції ООН прилаштувалися таким чином, щоб відповідати різним видам конфліктів, та політичному середовищу, що змінюється.

Події у колишній Республіці Югославії вперше показали тісну співпрацю між НАТО та ООН, оскільки така співпраця була б політично недоцільною та неможливою за часів Холодної війни. Тоді коли операція НАТО у Косово добігла свого кінця, ООН одразу ж взяла на себе відповідальність за відновлення країни, тісно співпрацюючи з НАТО, ОБСЄ, та ЄС. В рамках ООН продовжували точитися дебати стосовно легітимності «гуманітарного втручання», що повинно бути вирішено обов’язково. Незважаючи на зростаючий консенсус щодо того, що суверенність повинна визначатися відповідальністю за дотримання прав людини в межах кордонів країни, в багатьох випадках країни переконані у своєму абсолютному суверенітеті і неспроможні швидко колективно відреагувати у разі нападу, якщо тільки це не загрожує «національним інтересам».

Європейський союз. Термін «ЄС» був вперше використаний у листопаді 1993 року, коли вступила в силу Маастріхська угода, яка об’єднала під одним дахом три «стовпи» європейського співробітництва. Це – Європейська економічна співдружність (включає в себе єдиний ринок та євро); Спільна міжнародна політика та політика безпеки; Правосуддя та внутрішня політика. Амстердамська Угода, підписана у 1997 році, оновила Маастріхську Угоду і підготовила ЄС до розширення та зміцнення «соціальної складової», що включало в себе Закон щодо працевлаштування та питання дискримінації. Європейський союз – єдине у своєму роді об’єднання Європейських держав та результат процесу співробітництва та інтеграції, що розпочався на початку 50-х рр. Після приблизно 50 років свого існування та шести хвиль приєднань, зараз він налічує 27 країн членів. ЄС на даний час являється найбільшим світовим торговим блоком, з загальним числом жителів 493 мільйонів та спільним ВВП (12.581 мільярдів євро ), що перевищує ВВП США (9.237 мільярдів). Відповідно до останніх двох розширень союзу 1 травня 2004 та 1 січня 2007 років, його «центр тяжіння» змістився на схід, оскільки його площа збільшилася на чверть. Зараз, ЄС є самим великим політичним та економічним партнерством у світі, що дозволяє вільне пересування товарів, послуг та людей на своїх теренах. ЄС є унікальним у сенсі того, що його країни-члени делегують свою суверенність спільним органам, що представляють інтереси Союзу загалом, базуючись на спільних інтересах усіх країн. Але більшість європейців відчувають себе більш лояльними своїм вітчизнам, ніж Європі.

Щодо відносин НАТО та ЄС, то вони розпочалися після зустрічі у Гельсінкі у 1999 році, коли Рада Європи вирішила створити постійні політичні та військові структури, включаючи Комітет з політичних питань та питань безпеки, Військовий комітет та Військовий штаб, для підтвердження необхідності політичного управління та стратегічного контролю операцій. Після цього, Альянс зробив важливий крок, у розрізі ефективної командної роботи НАТО-ЄС на Вашингтонському Саміті у квітні 1999 року. Союзники затвердили принципи співробітництва з ЄС, відомі як «Берлін плюс», що означало те, що ці принципи будуватимуться на домовленостях, прийнятих у червні 1996 року у Берліні. Союзники були готові до прийняття потрібних домовленостей щодо використання Європейським Союзом колективних активів та засобів Альянсу, стосовно операцій, де Альянс не був залучений у військовому аспекті як Альянс.

ЄС сьогодні відіграє головну роль у забезпеченні стабільності у різних куточках світу. За останні 10 років Європейська політика безпеки та оборони забезпечила це за допомогою 22 –х місій на 4-х континентах. ЄС застосовував свої військові можливості ведення сухопутних операцій у Африці, в Конго та республіці Чад, та нещодавно у Сомалі. Військово-цивільні можливості було протестовано на Балканах, а також у Грузії, куди минулого року було направлено більше двохсот неозброєних спостерігачів.

ОБСЄ. Нарада з безпеки та співробітництва у Європі (НБСЄ) була важливим елементом у західно-східному політичному протистоянні у часи Холодної війни. НБСЄ створена у ході ряду пропозицій та контрпропозицій між НАТО та Радянським Союзом у 50-х та 60-х на Всеєвропейській нараді з питань безпеки. Наслідком цього розпочався процес наради за участю 35 учасників, що включали учасників з усіх європейських країн (крім Албанії), та учасників з Канади та США. Процес відбувався у Гельсінкі протягом у 1973-75 рр.. Кінцевим документом стала політична декларація, що охоплювала три виміри безпеки, відомі як «корзини». Корзина І – охоплювала військо-політичні питання та визначала положення щодо контролю розповсюдження озброєння. Корзина ІІ – відповідала за співробітництво у галузях економіки, науки, технології та захисту навколишнього середовища. Корзина ІІІ- охоплювала співробітництво у гуманітарних галузях, таких як права людини, свобода інформації, культура та освіта. Ці три виміри (складові) визначають широкий обсяг діяльності Наради з безпеки та співробітництва у Європі, назва ОБСЄ була офіційно визначена починаючи з січня 1995 року.

Щодо відносин між НАТО та ОБСЄ ми можемо сказати наступне – до сьогодні НАТО не брало участі у жодних миротворчих заходах під егідою ОБСЄ, але тісно співпрацювало з ОБСЄ у врегулюванні кризи на Балканах.


Додаткова література

  • Ян Оберг, “Таємна Декларація співробітництва ЄС-НАТО”. Дана стаття розміщена на вебсторінці ссылка скрыта

Лекція 3 : Загрози міжнародній безпеці та відповідь Альянсу


Дата: Вівторок 9 лютого 2010


Лектор : Пан Марчін Козіел, Голова Офісу зв’язку НАТО, Київ, Україна


Метод: Лекція 45 хвилин

Обговорення 30 хвилин


Мета:

  • Визначення та обговорення принципів загроз світовій безпеці та стабільності сьогодні, розгляд їх впливу на НАТО та на країни-партнери



  • Обговорення ролі та відповідальності НАТО у відповідь на ці загрози, разом з партнерами та іншими міжнародними організаціями, дати оцінку найбільш підходящих стратегій у відповідь на ці виклики;


Вступ:

Процес управління кризовими ситуаціями зазнав змін порівняно з тим, як його розуміли під час Холодної війни. Сьогодні увага зосереджується на кризових ситуаціях, що виникають під впливом таких факторів як занепад державних структур, політична мобілізація, що базується на етнічних та релігійних відмінностях, систематичному порушенні прав людини та міжнародного гуманітарного права, а також серйозних економічних та гуманітарних проблемах. Стратегічна Концепція, що була прийнята на Вашингтонському Саміті у 1999 році, визначила важливість питань запобігання конфліктним ситуаціям та управління кризовими ситуаціями. Цими питаннями визначалося одне із п’яти фундаментальних завдань у сфері безпеки. В документі наголошується, що Альянс: “готовий, як зусиллями окремих країн так і шляхом консенсусу...зробити свій внесок у процес ефективного запобігання конфліктам, а також активно брати участь в управлінні кризовими ситуаціями, включаючи операції з реагування на кризові ситуації ”.

В момент виникнення кризи Північноатлантична Рада, що є головним органом прийняття рішень в НАТО, дає оцінку ситуації завдяки обміну розвідних та інших даних, порівнює різні розуміння ситуації та підходи щодо її вирішення, а також узгоджує усі погляди. При цьому жодні рішення щодо того, які заходи мають застосовуватися для врегулювання ситуації (включаючи планування, розгортання та застосування збройних сил), не приймаються без політичного схвалення. Рішення приймаються колективно урядами країн-членів Альянсу та можуть включати застосування політичних чи військових заходів, а також заходи щодо подолання наслідків надзвичайних ситуацій в залежності від характеру кризової ситуації. При ухваленні рішень Північноатлантична Рада розглядає пропозиції голів ряду спеціалізованих комітетів з підтримки, включаючи Групу координації політичних питань, Політичного комітету, Військового комітету та Головного комітету планування подолання наслідків надзвичайних ситуацій.

На підтримку можливостей НАТО щодо управління процесом реагування на кризові ситуації, як частини загального процесу управління кризовими ситуаціями, було створено систему реагування на кризові ситуації НАТО (NCRS), систему розвідки та оповіщення (NIWS), систему оперативного планування НАТО та домовленості щодо планування процесу управління процесом подолання наслідків надзвичайних ситуацій НАТО. Таку організацію підтримують комунікаційні системи НАТО, включаючи “Ситуаційний Центр”, який отримує, оброблює політичні, економічні та військові розвідні дані та подає інформацію в рамках поточної ситуації, що склалася.

Процес реагування на кризову ситуацію може включати виконання як військових так і цивільних завдань відповідними сторонами. Дуже часто сторони мають діяти паралельно при здійсненні двох чи більше фундаментально різних операцій. Військові можуть застосовуватися при необхідності припинення ворожих бойових дій, а також для відновлення миру та безпеки на території. Метою миротворчих операцій є попередження насильницьких дій, а також створення базових умов за яких суспільство може функціонувати належним чином. Останнім часом під час кризових ситуацій миротворчі операції в основному спрямовані на захист цивільного населення, а також забезпечення цього населення гуманітарною допомогою. Таким чином поєднання цивільних і військових завдань по управлінню кризовими ситуаціями, а також виконання завдань по запобіганню, подоланню конфлікту та пост-конфліктних заходів і становить основу складного та багатостороннього виклику сьогодення.

Досвід, здобутий в операціях НАТО, особливо в Афганістані та на Балканах, висуває вимоги щодо покращення управління на всіх рівнях влади, та покращення співпраці між країнами. Таким чином, на Ризькому Саміті в листопаді 2006 р. керівники та уряди держав членів НАТО поставили завдання перед Північноатлантичною Радою, найвищим органом прийняття рішень, розробити практичні поради щодо вдосконалення як системи НАТО у врегулюванні криз, так і практичної співпраці з партнерами на всіх рівнях співпраці з ООН та іншими міжнародними організаціями, неурядовими організаціями та з виконавцями на місцях, які відповідають за планування та виконання поточних та майбутніх операцій. В межах Альянсу ця ініціатива розглядається як “комплексний підхід” до владнання кризових операцій.

Ідея комплексного підходу не нова, вона згадувалась в Стратегічній концепції НАТО 1991 року. Але ніколи не існувало ніякого офіційного визначення, документації чи доктрини, яке б конкретизувало, що ж саме комплексний підхід в дійсності включає в себе. Існуюча Стратегічна концепція НАТО, яка була прийнята у 1999 році, стверджує, що “Альянс залучається до досягнення спільної безпеки, яка підкреслює важливість і необхідність політичних, економічних, соціальних факторів та факторів навколишнього середовища на додачу до обов’язкових аспектів захисту. ” Однак, в той же час, це було вельми філософське стверджування, нічого не було зроблено для того, щоб спробувати та краще зрозуміти наслідки загального підходу для проведення операцій чи розвитку можливостей. Хоча деякі країни члени НАТО розглядати ці питання під національним кутом. Проблеми, які перед ними стояли і продовжують стояти, пов’язані з тим, що традиційна техніка “аналізу операцій ”, яка використовувалась для врахування ефективності військових сил, не дозволяла їм аналізувати наслідки дій в інших сферах, дипломатичній, політичній, економічній, культурні та інших.

Робота, розпочата Ризьким Самітом, ще й досі на першій стадії, це перша спроба Альянсу визначити практичні потреби ефективного виконання “загального підходу.” Декларація Саміту визнала, що це має обов’язково включити в себе “широкий спектр цивільних та військових засобів”, Але булла обмежена з акцентуванням поваги до “мандатів та незалежності рішень всіх дійових осіб.” Декларація також наголошувала, що НАТО не потребувала розвитку можливостей лише для цивільних потреб.

Ці ствердження підкреслили дилему, що стоїть перед Альянсом, а також перед національними військовими установами. В той же час, вони не мали бажання бути втягнутими в майбутньому в “цивільні” аспекти операцій; в той час, як їх можливості майже вичерпані, найчастіше це військові, які страждають здебільшого від слабої координації міжнародних зусиль. Військові установи також схиляються до того, щоб мати кращі можливості, ніж у більшості інших дійових осіб в показниках логістики, аналізу, планування та володіння ситуацією. Однак, військові установи дуже часто мають більшу зацікавленість в забезпеченні кращої взаємодії та кращих можливостей для її забезпечення. Не є новиною, що на оперативному рівні саме військові беруть на себе ініціативу в спробах скоординувати зусилля всіх учасників. Це демонструє приклад Афганістану, де не дивлячись на відсутність формальної доктрини та концепцій, сили НАТО «здійснюють» комплексний підхід у багатьох сферах практично і часто мають успіх, вдосконалюючи координацію між іншими сторонами, а також розвивають інноваційні підходи та техніки для досягнення цієї мети.


Рекомендована література

  • А. КОРДСМАН «Криза в Афганістані: промова перед Комітетом з військових питань Палати Представників США» 12 лютого 2009 року [електронний ресурс]. ссылка скрыта

Лекція 4: Стратегічний виклики поточним операціям НАТО


Дата: вівторок, 9 лютого 2010


Викладач: пан Мартін ХОВАРД (НАТО/Великобританія)


Метод: Лекція 45 хвилин

Обговорення 30 хвилин

Робота у комітетах 60 хвилин


Мета:

  • Проаналізувати стратегічні виклики перед сучасними спільними військовими операціями, включаючи операції по стабілізації, реконструкції та «відбудові націй», особливу увагу звернути на сучасні операції НАТО в Афганістані;



  • Описати сучасні концепції НАТО, включаючи «Комплексний підхід», цивільно-військове співробітництво (CIMIC) та Групи з реконструкції Провінцій (PRTs);



  • Проаналізувати спільний вклад країн-членів НАТО та країн-партнерів у цих операціях, особливо в Афганістані, обговорити ефективність та важливість існуючих можливостей та концепцій;



  • Дати оцінку політичного та військового впливу Альянсу на ці операції.


Вступ:


Впродовж відносно короткого проміжку часу НАТО перетворилась з Альянсу, що займається плануванням на випадок надзвичайних подій у разі широкомасштабних воєнних дій у Центральній Європі, на організацію, що здійснює низку різних операцій та місій в різних точках земної кулі. Найскладнішим оперативним викликом для Альянсу безперечно стало очолення Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані. НАТО складає основу міжнародної миротворчої місії у Косово, KFOR, до складу якої входять військовослужбовці з 35 країн. В Іраку НАТО допомагає країні створити власну систему безпеки шляхом формування відповідних структур безпеки. В рамках операції ACTIVE ENDEAVOUR кораблі НАТО патрулюють Середземне море і здійснюють нагляд за морськими перевезеннями з метою недопущення відповідної терористичної діяльності. НАТО також надає допомогу операції Африканського Союзу у Дарфурі.

Косово. НАТО розпочала свої дії на території Косово з метою зупинити гуманітарну катастрофу та відновити стабільність у стратегічному регіоні, що знаходиться між країнами-членами Альянсу. Не дивлячись на напругу, країни НАТО трималися разом протягом 78 днів повітряних ударів, коли було здійснено більше 38 000 вильотів – 10 484 з яких були вильотами для нанесення ударів – без жодної втрати зі сторони Альянсу. НАТО є основою міжнародної миротворчої місії в Косово чи Сил в Косово, метою якої є підтримати міжнародні зусилля щодо забезпечення миру і стабільності у Косово. Основне завдання місії – побудувати середовище безпеки, у якому усі громадяни, не дивлячись на своє етнічне походження, житимуть в мирі, а за допомогою міжнародної спільноти підвищиться рівень демократії у регіоні. Після проголошення Декларації про незалежність Косово 17 лютого 2008 року Альянс ще раз підтвердив, що сили KFOR залишатимуться у Косово, на основі Резолюції 1244 Ради Безпеки ООН. Перебування Сил у Косово може бути припинено у разі зміни рішення Ради Безпеки.

Ірак. 28 червня 2004 року на самміті у Стамбулі голови країн-членів НАТО та їх урядів домовилися допомагати Іраку у підготовці власних сил безпеки країни. Місію по здійсненню підготовки було розпочато 30 липня. Дана місія НАТО є чітко визначеною та здійснюється під політичним керівництвом Північноатлантичної Ради НАТО. Управління здійснюється багатонаціональними силами під керівництвом США. Тренуючи особовий склад іракців та підтримуючи розвиток органів безпеки у країні, НАТО допомагає країні створити власну самостійну систему безпеки