Курс лекцій оборонний коледж нато національна академія оборони україни 8 12 лютого 2010
| Вид материала | Курс лекцій |
- Української держави, 8520.93kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
- Аспекти співпраці України з нато ” що таке нато? Нато, 235.87kb.
- Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
- 8-ма асамблея громадської ліги україна-нато: на шляху до культури безпеки, 72.86kb.
- Калюжна Лідія Денисівна, Національна медична академія післядиплом, 288.82kb.
- Річна національна програма на 2010 рік з підготовки України до набуття членства в Організації, 1270.55kb.
- У західному науковому центрі, 3622.95kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1421.01kb.
- Грищук Ірина Валерійовна, старший викладач кафедри, Національна академія Державної, 57.89kb.
ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ЧИТАННЯ
До лекції №1
До 60-річчя Альянсу: все ще у чудовій формі.
Даніель Корскі, старший фахівець з політичних питань Ради Європи в сфері іноземних відносин, окреслює основні виклики, що стоять перед Альянсом на момент 60-річчя організації та шляхи їх подолання.
Для подальшого розвитку, НАТО необхідно більше розкрити світові суть своєї діяльності. Альянс має набагато більше здобутків в період після завершення холодної війни ніж хтось міг очікувати, після того як впала Берлінська стіна та було зруйновано те, що вона втілювала. До здобутків НАТО можна зарахувати розширення Альянсу та операції в Боснії та Косово.
Однак в той час, коли лідери НАТО готуються зустрітися в Страсбурзі/Келі, що буде першим самітом Альянсу за участі президента Обами, а також на цьому саміті має відбутися повне інтегрування Франції до військових структур НАТО та системи оборонного планування Альянсу – за цих умов все ще залишається низка викликів, що стоять перед організацією. Серед них розповсюдження сфер впливу НАТО, операція в Афганістані та трансформація організації. Серед всіх цих питань постає найголовніше – яка мета існування та діяльності НАТО у 21 сторіччі?
Деякі партнери Альянсу зараз хочуть повернутися до статичного оборонного положення, що зосереджується виключно на традиційних територіальних загрозах. Інші прагнуть приділяти основну увагу операціям за межами Альянсу – на зразок операції Міжнародних сил зі стабілізації у Афганістані (ISAF). Саме ці розбіжності і є найбільшою стратегічною дилемою для НАТО сьогодні. Вірним вирішенням цієї проблеми має бути поєднання всіх поглядів на діяльність Альянсу та подальша трансформація військових формувань організації, навіть якщо стане важче залучати до НАТО необхідні сили.
Однак переконання союзників зважати на бачення подальшої діяльності іншими є нелегким завданням.
З огляду на це, місія НАТО в Афганістані є найменш спірним питанням. Всі розуміють, що операція повинна продовжуватися. Мало хто продовжує вірити в її успіх. Також всі знають, що президент Обама вимагатиме значного посилення діяльності з боку Європи. Питання в тому, як проводити цю діяльність. Якщо європейці не здатні надати більше військ, вони повинні зорієнтувати власні сили на вирішення головного питання – підготовки боєздатних афганських військ.
На майбутньому саміті буде офіційно представлено Військовий Консультативний корпус НАТО. Він не вирішить всіх проблем діяльності Міжнародних сил зі стабілізації у Афганістані (ISAF) але покращить діяльність з боку європейських партнерів та підсилить можливості Міжнародних сил зі стабілізації. Таким чином, навіть за умови, що адміністрація президента Обами згодом контролюватиме всі операції НАТО на півдні та сході Афганістану, партнери США при цьому повністю не відходять від вирішення цього питання, а НАТО продовжує залишатися для США корисним інструментом.
Більш проблематичним залишається питання відносин НАТО з Грузією та Україною. Росія чітко висловила свою позицію проти розширення Альянсу. Однак взаємовідносини з Грузією та Україною варто розвивати. Навіть розуміючи, що Європа має збалансувати свої відносини з Росією очевидним є те, що дії Кремля навряд чи зміняться, навіть якщо Росія матиме право ветувати рішення Альянсу. І хоча адміністрація Обами буде намагатися уникнути конфлікту на саміті 2009 року, вона, водночас, не піде на поступки щодо політики “відкритих дверей” НАТО.
Ключовим питанням є переконання, що дві комісії НАТО які допомагають Україні та Грузії реформувати їх оборонні структури, справді є ефективними. З досвіду здобутому на Балканах очевидно, що моніторинг політично забарвлених реформ в оборонній сфері є важчим завданням ніж технічна підтримка або ж протекція під час проведення реформ партнерами. Цього разу потрібно знайти інший підхід, якщо пропозиції НАТО Києву та Тбілісі мають на меті реальні дії.
Для ефективного процесу реформування потрібно підібрати кваліфікованих спеціалістів, призначити спеціальних представників НАТО в Києві та Тбілісі, які б запропонували серйозний пакет документів для впровадження реформ. Це питання не збільшення кількості сил а більш ефективного їх застосування. Окрім того, НАТО повинно знайти шляхи заспокоїти Польщу, Естонію та Литву у яких є певні побоювання з приводу Росії. Для цього Альянс має запропонувати створення невійськових установ у регіонах, на зразок дослідницьких інститутів та навчальних центрів. Це б доводило, що Альянс переймається проблемами своїх нових членів, але при цьому не провокує Москву. Одним з кращих прикладів є створення Центру кібербезпеки в Естонії.
В часи холодної війни кожне з командувань НАТО мало певне регіональне спрямування та володіло найсвіжішою інформацією щодо нових досягнень в військовій галузі певного регіону, наприклад, радянських ВМС. Зі зміною військових завдань сьогодення, змінилися функціональні завдання командувань Альянсу.
Об’єднане командування силами НАТО в Неаполі має відслідковувати розгортання подій на півдні Європи щоб уникнути занадто антиросійського нахилу в діяльності Альянсу. Також потрібно обміркувати обмежені військові навчання згідно оборонного сценарію (Стаття 5).
Коли президент Трумен офіційно проголосив створення Альянсу, він не міг уявити собі світ, в якому ми живемо сьогодні. На сучасному етапі впливовість Альянсу визначається не лише збільшенням можливостей організації та розширенням членства в ній, але також й підсиленням зв’язків НАТО з ЄС. Досвід Балканів та Афганістану доводить, що одна лише військова сила не гарантує успіху. Необхідне більш складне поєднання політичних та інших зусиль. А це можливо лише за умови тісної співпраці НАТО з ЄС. А отже обидві організації мають працювати в цьому напрямку починаючи вже з саміту в Стразбурзі/Келі. Відстань не повинна бути перешкодою для добрих відносин – в Європі, Африці, будь-де.
Оскільки конфлікт на Кіпрі ще не вирішено, найкраще було б утриматися від довгострокових ініціатив, які можуть відхилятись Туреччиною.
Але можливим має стати створення підґрунтя для зближення позицій ЄС та НАТО. З одного боку, ЄС мав би взяти на себе зобов'язання щодо відбудови найбільших міст Афганістану, з іншого ж – НАТО гарантувало б внутрішню безпеку країни, надаючи необхідні американські війська для здійснення операцій у віддалених прикордонних районах.
Першим кроком у цьому напрямку могло б стати створення так званого «Кабульського плану безпеки та розвитку», другий крок полягав би у наданні європейськими поліцейськими силами (або по лінії НАТО, або через ЄС) відповідної допомоги у створенні поліції Афганістану.
Ці дві організації мають розглянути можливість співпраці, наприклад у наданні Міжнародними силами зі стабілізації у Афганістані (ISAF) відповідної підтримки ЄВРОПОЛу (Поліцейська місія ЄС), здійсненні спільних навчань, а також у підготовці персоналу Груп з відбудови провінцій і проведенні спільних цивільно-військових навчань. Більш того, Інститут НАТО/ЄС з питань постконфліктної відбудови міг би стати тим майданчиком, де кожна з організацій зробила б свій внесок в успішне проведення місій, до яких обидві залучені. Де ж, як не на саміті в Страсбурзі/Келі запропонувати таку ідею?
Крім поточних зобов'язань і відносин між ЄС та НАТО, перед Альянсом, скоріш за все, постане два довгострокові виклики. Перший – це потенційна роль НАТО у вирішенні палестино-ізраїльського конфлікту, включаючи миротворчі задачі та допомогу у створенні безпекових інституцій Палестини. Другим викликом є питання Африки. Я гадаю, що незважаючи на прохання Африканського Союзу (АС) до НАТО надати допомогу у створенні відповідної безпекової інфраструктури, зусилля, направлені на вирішення даного питання, поки що не були достатньо ефективними.
Нова адміністрація Обами повинна допомогти Альянсу розібратись у тому, як будувати свої відносини з Africom та АС. Вона також може допомогти вивчити можливість створення такої собі нової гібридної конструкції на кшталт коаліції АС/НАТО, можливо навіть із залученням ООН чи ЄС, що матиме постійну присутність в Африці, а також перетвориться у довгострокового партнера у сфері безпеки і сприятиме запобіганню конфліктів.
Існує також потреба у здійсненні реформ, направлених на підвищення ефективності поточних та майбутніх операцій, включаючи проведення необхідних змін в командних структурах НАТО, що дасть змогу делегувати більше повноважень військовим командувачам (командирам) і сприятиме інтеграції з партнерами на кшталт ООН в рамках певного ТВД.
Потрібно також вивчити можливість внесення змін до процедури фінансування місій НАТО, можливо через загальний бюджет, з якого фінансуються операції НАТО.
Далі постає питання керівництва. Мандат теперішнього Генерального Секретаря НАТО завершується цього року; дуже важливим буде пошук такого кандидата, який би в рівній мірі влаштовував і поважався всіма членами Альянсу.
Якщо нова адміністрація Обами допоможе НАТО отримати користь від проатлантистських поглядів президента Франції, а також знайти компроміс між потребами оборони і наявним чисельним складом військ (сил), Альянс збереже за собою важливе місце у суспільно-політичному житті Європи і сприйматиметься всіма його членами як військовий механізм, що зданий виконувати повний спектр завдань.
І це може бути найкращим подарунком до 60-ї річниці, який НАТО може собі побажати.
До лекції №2
Секретна декларація ООН і НАТО .Автор Ян Оберт четвер, 04 December 2008.
Організація Об'єднаних Націй розглядає її секретно, і, таким чином, ще не опублікувала її на своїх сторінках, НАТО ж раді надати вам за запитом копію; уряди країн-членів НАТО знають про це; в основних ж західних засобах масової інформації про це майже не згадувалося: це Спільна декларація співробітництва Секретаріату ООН і секретаріату НАТО, яка була підписана Генеральним секретарем ООН і НАТО у вересні цього року.
Без перебільшення, ця Декларація повинна була б трохи здивувати. Справді, повинно бути неможливим для ГС ООН Пана Гі Муна підписання такого документа з будь-яким військовим альянсом, а тим більше, зробити це без згоди держав-членів Організації Об'єднаних Націй.
Ми вважаємо, буде доцільно стимулювати публічне обговорення питань співробітництва ООН і НАТО. Відверто кажучи, воно повинно було початися, ще в січні 2007 року, коли Пан Гі Мун відвідав НАТО і заявив, що: "Я дуже впевнений в тому, що НАТО робить свій внесок у справу миру і безпеки в усьому світі. У нас однакові цілі, ми сповнені рішучості тісно співпрацювати і в майбутньому". Див джерело.
В преамбулі Статуту ООН держави-члени ООН заявили, що війна має бути скасована. Якщо говорити більш конкретно, у статті 1 говориться, що мир буде відбуватися мирним шляхом. Слід побоюватися, що Генеральний Секретар ООН, який вважає, що ООН і НАТО "мають ті ж цілі" не зможе виконувати свою роль в якості захисника Статуту.
Ось текст Декларації для вас, щоб побачити те, що ООН не хоче бачити. Після того, як ми, Комісія з Транснаціональної Фундації - піднімає кілька питань реальності, які відображають нашу глибоку стурбованість з приводу шляхів ООН в даний момент історії, коли більш ніж коли-небудь наша мета загального і повного роззброєння та заборони ядерної зброї, повинна мати найвищий пріоритет.
Початок декларації]
Додаток до DSG (2008) 0714 (INV)
Спільна декларація з питань співробітництва Секретаріату ООН та НАТО.
Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй та Генеральний секретар Організації Північноатлантичного договору, вітаючи більше десятирічну співпрацю між Організацією Об'єднаних Націй та НАТО у допомозі роботі Організації Об'єднаних Націй підтримці міжнародного миру і безпеки, і, в дусі Всесвітнього саміту 2005 року, бажаючи забезпечити основу для розширення консультацій і співпраці між їхніми секретаріатами, домовилися про наступне:
1. Ми, Генеральний Секретар Організації Об'єднаних Націй та Генеральний Секретар Організації Північноатлантичного договору, знову підтверджуємо нашу відданість справі підтримки міжнародного миру та безпеки.
2. Наш спільний досвід продемонстрував значення ефективної і дієвої співпраці між нашими організаціями. Ми розробили оперативне співробітництво, наприклад, в миротворчих операціях на Балканах і в Афганістані, де ООН уповноважена в операціях, які відбувалилися під проводом НАТО і взаємодіяли бік о бік з миротворчими силами ООН. Ми також працювали разом і спільно з іншими партнерами в підтримку регіональних і субрегіональних організацій. На додаток НАТО надало фінансову підтримку та підтримку персоналом в Пакистані у діяльності ООН під час стихійного лиха в 2005 році. Наша співпраця керується Статутом ООН, міжнародно визначеними гуманітарними принципами та консультаціями з компетентними організаціями.
3. Подальша співпраця внесе значний внесок у протидію загрозам та викликам, на які міжнародне співтовариство повинно відповісти. Тому ми наголошуємо на важливості створення структури для проведення консультацій і діалогу, та співпраці, при необхідності, шляхом регулярного обміну та діалогу на вищому і на робочому рівні з політичних та оперативних питань. Ми також підтверджуємо нашу готовність надати в рамках своїх відповідних мандатів і можливостей допомогу регіональним і субрегіональним організаціям, на прохання і в міру необхідності.
4. Розуміючи, що ця система повинна бути гнучкою і змінюватися з часом, ми згодні з тим, щоб далі розвивати співробітництво між нашими організаціями з питань, що становлять спільний інтерес, у тому числі з питань, пов'язаних із захистом цивільного населення: створення потенціалу, підготовки та проведення навчань, планування і допомоги на випадок непередбачених обставин, і оперативну координацію та підтримку, не обмежуючись спілкуванням та обміном інформацією.
5. Наша співпраця буде і надалі розвиватися в практичному руслі, з урахуванням мандата кожної конкретної організації, експертизи, методик проведень й можливостей, щоб зробити внесок у поліпшення міжнародного співробітництва в галузі реагування на глобальні проблеми.
Доповідав в Нью-Йорку 23 вересня 2008 Яап де Хооп Схеффер
Генеральний Секретар Організації Північноатлантичного Договору
Яап де Хооп Схеффер
Генеральний Секретар Організації Північноатлантичного Договору
пан Кі-Мун
Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй
1. Відповідно до Статуту ООН, стаття 100, Генеральний секретар ООН є захисником цілісності ООН. Він/вона не повинен отримувати ніяких інструкцій від, будь-якої держави або влади, а служити тільки ООН.
Запитання: Чи означає ця угода розширення можливостей Генерального Секретаря і чи зміцнить це довіру до цього положення в майбутньому?
2. НАТО - це військовий альянс, який базується на використанні ядерного озброєння і підтверджує право на застосування ядерної зброї в якості першого як відповідь навіть проти звичайного нападу.
Запитання: Чи вибір НАТО сумісний зі статтею 1 Статуту, яка говорить, що мир буде підтримуватися мирним шляхом? Чому іншим регіональним організаціям, які виконують цю роботу цивільними засобами - таким, як ОБСЄ та Шанхайської організації співробітництва (ШОС) - їм не був запропонований аналогічний спільний статус?
3. Угода НАТО, прийнята у Вашингтоні в 1999, близько схожа зі Статутом ООН. Однак, більше не посилається на всеохоплюючу владу Ради Безпеки ООН: швидше вона вносить у компетенції НАТО право втручатися тоді, коли стикаються з тим, що НАТО називає новими ризиками такі аспекти, як «навколишнє середовище», «недостатні реформи», « неконтрольоване переміщення великої кількості людей» і найбільш значне, це переривання забезпеченням життєво важливими ресурсами.
Таким чином, можна сумніватися в тому чи НАТО як і раніше, дотримується своєї власної статті 1, яка за статтею 51 Статуту ООН визнає верховенство держави-члена ООН «права на самооборону».
Цей перелік та формулювання декларації ООН-НАТО про сфери в яких ООН-НАТО може співпрацювати є досить обширний та загальний. Вона повинна розглядатися у світлі ролей НАТО, які розширюються, та які НАТО вважає законними для себе.
Питання: після отримання, за допомогою угоди, спеціального статусу НАТО, як зможе Генеральний Секретар (ГС) ООН та Рада Безпеки – де 3 з 5 постійних місць займають члени НАТО:
а) підтримувати необхідні відмінності між діями НАТО та ООН?
b) піднімати питання про можливі майбутні порушення міжнародного права?
c) чи зможуть члени ООН, працювати достовірно для загального та повного роззброєння та відміни ядерної зброї.
4. Здається, що Генеральні Секретарі ООН та НАТО позиціонуються як рівні партнери. Формулювання угоди є таким, що НАТО могла б вільно діяти, як бажає, навіть для впровадження агресивних військових дій. Здається, що на недавній конференції НАТО в Мюнхені виступи підтверджують це.
Питання: НАТО повинна нести відповідальність щодо статуту ООН та інших норм міжнародного права. Чи вносить ця декларація ясність в ці питання? Перед ким НАТО буде відповідальною?
5. НАТО завдавало бомбові удари Сербію/Косово в 1999 без мандату Ради Безпеки ООН.
Питання: Незалежно від будь-яких поглядів на ці дії і недостатню повагу країн-лідерів членів НАТО до міжнародного права та статуту ООН, чи є НАТО тією організацією, якій ООН може надати спеціальний статус?
6. Відомо, що угода НАТО-ООН була започаткована під час дій, які відбувалися у час війни в Боснії та Герцеговині. В будь якому випадку ця криза продемонструвала, що підтримка миру та примушення до миру військовими заходами не можуть бути поєднані, а також що країни-члени ООН надали замало ресурсів для реалізації цього мандату.
Питання: Чи ця угода показує, що члени ООН та НАТО вважають такі дії з Боснією моделлю та чи будуть продовжувати з таким самим розподілом повноважень та незбалансованих ресурсів?
7.В цей час, країни-члени НАТО залучені до вирішення різних делікатних питань, навіть для членів Ради Безпеки – таких як, криза в Грузії, розміщення елементів системи ПРО в Польщі та Чеській Республіці, розширення НАТО (Грузія та Україна) та посилення проблем в Афганістані, де залученні обидві організації.
Питання: Чи є підпис ГС ООН прикладом вибору вдалого часу та чи він у світлі, зазначеного вище, подасть Декларацію до Ради Безпеки на обговорення та погодження?
8. Членство ООН мають 192 країни. Членство НАТО мають 26 країн, але їх військові витрати складають 70% від світових.
Питання: Чи очікує ГС, що більшість членів ООН підтримає цю угоду між секретаріатами Організації Об’єднаних Націй та військовим альянсом?
9. Дух ООН передбачає діалоги, міжнародні консультації та загальну користь людству. Проте, ця угода була утаємничена та не розміщена на домашній сторінці ООН.
Питання: Ця угода сама по собі та спосіб, яким вона була досягнута між двома індивідуумами, навряд чи для того щоб справити враження на світ, що штаб-квартира ООН є місцем для укладання таємних договорів, і таким чином, майбутньої втрати надії громадян усього світу до демократії та прозорості?
Ян Оберг (Лунд - Швеція)
Транснаціональний Фонд Миру і Майбутніх Досліджень.
До лекції №3
Офіційний виступ перед Комітетом палати
представників Конгресу США з питань Збройних Сил
“ КРИЗА У АФГАНІСТАНІ”
Офіційний виступ 12 лютого, 2009
Ентоні Г. Кордесман
Завідувач Кафедри Стратегії імені Арлея Берка
Центру Стратегічних та Міжнародних Досліджень (ЦМСД)
Пане Голово та члени Комітету,
Я підготував традиційну офіційну промову з нагоди початку нашої спільної роботи і два більш детальних документи – один, з яких розкриває масштаб загрози,та інший, у якому йдеться про нашу неспроможність забезпечити необхідну кількість ресурсів для протистояння цій загрозі.
Я звертаюсь із настійним проханням додати вищевказані документи до протоколу.
Не дивлячись на те, що на промову відведено досить таки небагато часу, я вважаю доцільним зосередити вашу увагу тому, що ми маємо всі шанси на перемогу у Афганістані, але програємо цю війну, у значній мірі через помилки та необачності попередньої Адміністрації та Конгресу США.
І нарешті, - дійсно, цей Комітет (хоча я і усвідомлюю,що це лише ви і ще декілька членів (цього) Комітету) заслуговує довіри бути в числі перших, хто вивчатиме цю проблему.
Щодо невдач, то, навряд чи, вони стосуються лише нас:
- Невдачі, обумовлені прорахунками та помилками афганського уряду та колишньої військової хунти Пакистану.
- Невдачі, обумовлені прорахунками союзників НАТО і Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (МССБ) у спробах надання необхідної ресурсної допомоги, а особливо, відхилення національних протестів, що суттєво перешкоджає ефективному використанню військ.
- Невдачі, обумовлені численними втручаннями некомпетентних та корумпованих міжнародних агенцій з надання допомоги, у тому числі і фінансової, які порушують облік та звітність про надходження і витрати та нехтують глобальними потребами, у яких відсутні належне управління та дієві засоби покращення результативності.
- Невдачі, обумовлені поєднанням недієздатних командних структур та координаційних комітетів, які дублюють один одного, в результаті чого марними стають як військові зусилля так і допоміжні заходи.
Але, все ж таки, давайте покладемо відповідальність на винуватців. Ми не були б там, де ми є зараз, якби у свій час не погодились із фактом, що ця війна є передусім нашою, а не наших союзників; і саме ми повинні очолити керівництво та надати ресурсне забезпечення для її перемоги. Ми не були б там, де ми є зараз, якби попередня Адміністрація, дійсно, врахувала би це та надала ресурси для здобуття перемоги, або якби Конгрес усвідомлював, що відбувається та відслідковував би грошові надходження та нестатки, наполягаючи на прозорості та публічній звітності.
Ситуація не була б такою, як зараз, якби попереднім військовим представникам та польовим командирам надали необхідну кількість ресурсів, коли "перемога" перетворилась у серйозний заколот; або вони могли прохати про надання саме такої кількості ресурсів, яка їм реально необхідна, а не такої, яку, на їх думку, можливо отримати.
Ситуація не була б такою, як зараз якби ми погодились із тим, що війна,яку ми ведемо, - не військові тренування з пост-конфліктної відбудови, а - реальна серйозна війна, і ми повинні виграти її заради будь-яких позитивних змін та стабільності у Афганістані та, можливо, і у Пакистані також.
Ми не були б там, де ми є зараз, якби ми щиро визнали, що загроза, насаджувана тероризмом та екстремізмом ,тепер сконцентрована у Пакистані – і з цієї причини всі події розгортаються у найнебезпечнішій зоні - Території племен федерального управління (FATA)- чого ніколи не було у Іраку.
Доречним буде запитання: а що далі?куди ми дійдемо далі? Навіть після хвилинних роздумів неможливо дати вичерпну відповідь, але дозвольте мені зупинитись на декількох першочергових заходах, які слід вжити Конгресу, щоб започаткувати нагальні позитивні зрушення та щирі зізнання в успішних діях чи невдачах:
- Зосередитись на періоді 2009-2010 років: - щоб змоделювати майбутнє нам необхідно пережити сучасну ситуацію. Ми повинні задовольнити всі вимоги послів, командирів та представницьких груп у Афганістані та Пакистані.
- Реалізм та прозорість: Ми повинні правдиво і детально доповідати про те, що відбувається, яких заходів слід вжити, щоб покращити ситуацію та які реальні кроки сприятимуть вкоріненню досягнутого успіху. Ми повинні припинити брехати собі та іншим, та звернутись до терплячості та жертовності. Ми повинні зробити все заради того, щоб люди зрозуміли, що таке Національна розвідувальна оцінка США (NIE), заради того, щоб рапорт Міністра Оборони надходив вчасно і містив об'єктивну та чітку оцінку загрози. Ми повинні вкладати кошти у впровадження та розвиток інформаційної системи для збору даних SIGAR та наполягати на отриманні результатів її діяльності. Ми повинні бачити, що стратегії - чітко сплановані та мають відповідне ресурсне забезпечення: ось де слабкі ланки діяльності Конгресу за минулі сім років.
- Зосередитись на реалістичних цілях, сфокусованих на невідкладних воєнних діях, точніше - на пост-конфліктній відбудові в період конфлікту та перебудові Афганського суспільства. Ми не збираємось втілювати більше трансформацій у Афганістані, а ніж зробили це в Іраку. Нереальні мрії щодо майбутнього та перспективного розвитку, швидше, завдають болю Афганському народу, ніж допомагають йому. Нам необхідно зосередитись на "чіткості, стабільності та будівництві" за тими ключовими віхами, які сприятимуть перемозі та будуть орієнтовані саме на гарантію безпеки, на досягнення цілковитої безпеки у короткий термін, на поворот психологічної орієнтації у бік завоювання перемоги.
- Погодитись із фактом, що ресурси, надані США, повинні використовуватись, і не сподіватись, що нашу війну за нас вестиме НАТО та наші союзники. Ми задіяли війська союзників для поліцейських дій та державного будівництва, а тоді дозволили заколоту піднятись,через брак ресурсів та ігнорування, мабуть, п'ятої частки зусиль США щодо Іраку. Ми зобов'язані надати більшу частину додаткових військ, отриманих від США,надіслати радників і ресурси, необхідні для зміни ситуації, інакше - ми програємо.
Згідно будь-якого історичного стандарту. Оголошена на даний момент потреба у військах США, чисельністю в 30,000, це приблизний мінімум, необхідний для переходу від тактичної перемоги до стратегії на зразок "чіткість, стабільність та будівництво", стратегії, що успішно втілювалась в Іраку.
- Вони мають узгоджуватись із більшою кількістю цивільних радників і відповідними кроками, що фінансуються США і базуються більше на реалістичних 5-річних планах і відповідних обсягах фінансування, а не за залишковим принципом і на основі короткострокового вирішення проблемних питань.
- Зосередити увагу на створенні Національної армії Афганістану, воєнізованих підрозділів поліції і місцевих сил безпеки. Виділити необхідні кошти, радників та помічників, військових журналістів та іншу допомогу, необхідну для того, щоб армія Афганістану стала ефективною, а її чисельний склад дозволяв виконувати відповідні завдання.
- Завершити спроби створення звичайної поліції під час війни і за відсутності іноземних радників, державного управління і верховенства права. Намагайтесь створити місцеві сили безпеки, дотримуючись тактики «розчистити, утримати і побудувати».
- Зосередити увагу на збільшенні кількості взводів в роті і кількості рот у батальйоні, що дасть нам змогу не створювати такої великої кількість вищих штабів.
- Прийняти вимоги довгострокового фінансування і відшукати інструкторів з їхнім подальшим прикомандируванням до підрозділів, яких вони навчатимуть, навіть за рахунок скорочення бойових підрозділів.
- Надавати належного значення задачам Збройних Сил і поліції Афганістану. Управління має здійснюватись 3-зірковим генералом, а командна структура побудована на зразок А-team, при цьому увага приділяється як кількісним, так і якісним показникам.
- Виходьте з реального стану справ, за яким центральний уряд Афганістану не може бути сформований за короткий проміжок часу і слугувати необхідним інструментом перемоги. Направляйте зусилля на здійснення реформ і надання допомоги, але створюйте паралельні американські структури з надання допомоги з метою формування і підсилення системи ефективного державного управління в ключових містах, провінціях і районах – діючи обережно і даючи їм можливість налагодити зв'язок з центральним урядом – а також використовуйте сили США/НАТО/Міжнародні сили зі стабілізації і Групи з відбудови провінцій.
- Звертайте увагу на корупцію, некомпетентність і невідповідність великої або більшої частини зусиль з надання іноземної допомоги. Звинувачення щодо того, що Афганський уряд є корупційним на всіх щаблях є правдивими, але корупційним по суті є також і велика частина іноземної допомоги.
- Близько 40% допомоги надходить без здійснення будь-якого впливу на країну, обсяг сільськогосподарської допомоги є дуже обмеженим, при цьому дана допомога не направляється в ті райони, де зростає загроза збоку Талібану.
- Зусилля ООН є розпорошеними, корупційними і базуються лише на постконфліктних потребах.
- Велика кількість зусиль Альянсу та неурядових організацій є марною, часто вони змагаються у символізмі. Зусилля США з надання допомоги майже не охоплюють суто військові потреби, їм бракує логічності у пріоритетах, здійснення контролю та ефективних заходів.
- Використовуйте війська США та Альянсу у ролі персоналу організацій з надання допомоги. На даний час відсутня перспектива залучення до процесу достатньої кількості цивільних, а особливо тих цивільних, які можуть діяти в зонах високого ризику чи бойових дій. Як і в Іраку, на передній план виходить співпраця між військовими та цивільними, а також зусилля з надання допомоги.
- Розглядайте Пакистан як невід'ємну частину воєнної обстановки і систематично підвищуйте рівень стимуляції та тиску з метою примусити Пакистан діяти. Зрозумійте, що Пакистан має інші пріоритети, країна розділена і, щоб змусити її діяти, потрібно виділити відповідну економічну і військову допомогу. Використовуйте у зв'язці військову та економічну допомогу як одночасно стимул і тиск. Переконайтесь, що потоки допомоги знаходяться під контролем, а її отримувачі перебувають у готовності до її використання. Намагайтесь відновити зусилля щодо підвищення ролі Сил спеціального призначення США у підготовці пакистанських підрозділів і наданні підтримки у вигляді направлення прикомандированих інструкторів.
- Розглядайте боротьбу з виробництвом і розповсюдженням наркотиків як проведення бойових операцій. Відкладіть у часі проведення широкомасштабних бойових дій, поки не буде досягнуто прогресу у тактиці «розчистити, утримати і побудувати». Зосередьтесь на загрозі, яку зараз становлять наркотики як основне джерело фінансування Талібану. Намагайтесь знищити наркобаронів вищого рангу як ключову причину корупції.
На завершення хотів би зазначити, що не сподіваюсь на те, що даний Комітет погодиться зі мною щодо запропонованого плану дій. Проте, я б все ж таки зазначив, що даний план дій обумовлений тим керівництвом, що його здійснював Голова цього комітету впродовж багатьох років і зараз починає використовувати всю силу Конгресу, щоб переконатись, що для перемоги у цій війні є і необхідні ресурси, і відповідне керівництво. Ми зміщуємо акценти в бік повної прозорості щодо причин, через які ми програємо, а також вживаємо усіх необхідних кроків для перемоги. Ми не дозволимо політичним симпатіям, власне політиці і вашингтонській кон'юнктурі стояти на нашому шляху.
На моє повне переконання я стверджую, що саме в залізному законі урядування містяться не просто добрі наміри, а справді успішні дії. Дозвольте перефразувати – те, що здається занадто складним у Вашингтоні, виявляється занадто смертельним в Афганістані. Вибирати потрібно між бюрократією і мішками для трупів.
До лекції №4