Курс лекцій оборонний коледж нато національна академія оборони україни 8 12 лютого 2010
| Вид материала | Курс лекцій |
- Української держави, 8520.93kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
- Аспекти співпраці України з нато ” що таке нато? Нато, 235.87kb.
- Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
- 8-ма асамблея громадської ліги україна-нато: на шляху до культури безпеки, 72.86kb.
- Калюжна Лідія Денисівна, Національна медична академія післядиплом, 288.82kb.
- Річна національна програма на 2010 рік з підготовки України до набуття членства в Організації, 1270.55kb.
- У західному науковому центрі, 3622.95kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1421.01kb.
- Грищук Ірина Валерійовна, старший викладач кафедри, Національна академія Державної, 57.89kb.
НАТО в Афганістані
НАТО є головним компонентом діяльності міжнародного співтовариства в Афганістані, яке допомагає афганському уряду підтримувати безпеку і стабільність і прокладає шлях до відбудови й ефективного врядування.
За той час, що минув з моменту, коли НАТО перебрала на себе командування МССБ у 2003 році, Альянс поступово розширив масштаби своєї місії, яка на початку обмежувалася лише територією Кабулу, а наразі охоплює усю територію Афганістану. Чисельність військ МССБ відповідним чином зросла з 5000 на початку виконання місії до приблизно 70 000 військовослужбовців, що походять із 43 країн, у тому числі з усіх 26 країн-членів НАТО.
Завдання МССБ
МССБ є ключовою складовою залучення міжнародної спільноти в Афганістані та надання допомоги органам влади у цій країні в забезпеченні безпеки й стабільності і створенні умов для відбудови й розвитку.
Безпека
У відповідності з відповідними резолюціями Ради Безпеки ООН головним завданням МССБ є надання допомоги урядові Афганістану у створенні безпечного й стабільного середовища. З цією метою сили МССБ проводять операції зі зміцнення безпеки й стабільності по всій країні разом з Національними силами безпеки Афганістану та безпосередньо залучені до розбудови Афганської національної армії шляхом надання їй менторської підтримки, забезпечення її бойової підготовки та озброєння.
Проведення операцій з безпеки й стабільності
МССБ проводять операції зі встановлення безпеки й стабільності по всій території Афганістану спільно з Національними силами безпеки Афганістану (НСБА). Велика частка цих операцій здійснюється під проводом НСБА, і ця частка стає дедалі більшою.
Надання підтримки Афганській національній армії
Крім того, МССБ допомагають підняти Афганську національну армію (АНА) до оперативно дієздатного рівня для подальшого надання підтримки Сполученим Штатам, які наразі спонсорують загальну програму бойової підготовки та озброєння АНА за допомогою створеного ними Багатонаціонального тимчасового командування силами безпеки в Афганістані (БТКБ-А).
Конкретніше, МССБ виконують провідну роль для цілої низки Оперативних менторських та зв’язкових груп (ОМЗГ), що закріплені за батальйонами АНА (кондаками), бригадами та штабами корпусів для надання їм допомоги з бойової підготовки та розгортаються в операціях, виконуючи при цьому дорадчі функції. ОМЗГ входять до складу підрозділів АНА після проходження цими підрозділами початкового навчання в кабульському Центрі військової підготовки (КЦВП), що функціонує під проводом афганської сторони.
ОМЗГ також виконують ключову роль зв’язківців між підрозділами АНА та дислокованими неподалік силами МССБ, координуючи планування операцій та забезпечуючи необхідну підтримку підрозділам АНА. Особовий склад МССБ здійснює розгортання на період принаймні впродовж 6 місяців для того, щоб розбудовувати стійкі стосунки з АНА та досягати при цьому максимального менторського ефекту.
Крім навчання та менторської діяльності по відношенню до АНА, країни-члени НАТО та країни, що беруть участь в МССБ, надають донорську допомогу з метою забезпечити озброєння Афганського війська. Безоплатна допомога включає окремі види озброєнь, зокрема стрілецьку зброю, боєприпаси та обмундирування, а також більш габаритні види військової техніки, зокрема танки та гелікоптери.
Згідно з Програмою НАТО щодо безоплатного надання озброєнь, Командування НАТО з проведення операцій (КНО), головний штаб якого знаходиться у місті Монс, що у Бельгії, координує від імені країн-учасниць МССБ безоплатне надання озброєнь та військової техніки. Визначення потреб та процес оформлення далі координується зі США.
Було також створено Траст-фонд АНА з метою покриття витрат на транспортування та монтаж військової техніки та озброєнь, закупівлю військової техніки, закупівлю послуг на інженерні та будівельні проекти, також підготовку персоналу з обслуговування техніки як в самому Афганістані, так і за його межами.
Надання допомоги Афганській національній поліції
Надання допомоги Афганській національній поліції (АНП) в рамках відповідних сил та можливостей є одним із ключових допоміжних завдань МССБ. В цьому плані МССБ співпрацюють у координації та за підтримки Сполучених Штатів, а також Поліцейської місії Європейського союзу в Афганістані (ПМЄСА), яку було започатковано в червні 2007 року.
Багатонаціональне тимчасове командування силами безпеки в Афганістані (БТКБ-А) офіційно перебрало на себе провідну роль в плані навчання й підготовки поліцейських сил від імені уряду США під час реформування АНП.
МССБ допомагають АНП, в першу чергу на тактичному рівні, надаючи військову підтримку операціям та поради, обмінюючись з ними інформацією та неформально здійснюючи менторське керівництво й управління. Допомога на місцевому рівні передбачає цілеспрямовану підготовку та вироблення специфічних вмінь і навичок неполіцейського характеру, що забезпечується підрозділами МССБ, а також опосередковану підтримку, менторський нагляд та спільне патрулювання. Багато такої допомоги надається через спеціальні комітети з питань безпеки та координаційні центри.
Афганський «Компакт», цебто п’ятирічний план дій, який розроблено спільними зусиллями уряду Ісламської республіки Афганістан та міжнародною спільнотою, визначає рамки для реформування сектору безпеки та охоплює загальні цілі й завдання АНП. В цій угоді визначено первинну ціль, яка полягає у підготовці 62 000 професійних поліцейських, відданих принципам верховенства права. Ця ціль пізніше була видозмінена у Стратегії національного розвитку Афганістану, якою встановлено новий цільовий показник на рівні підготовки 82 000 офіцерів поліції.
Роззброєння незаконних збройних угруповань (РНОУ)
МССБ здійснює збір незаконної зброї, гармат та боєприпасів від незаконних збройних угруповань та окремих осіб. Конфіскована зброя далі підлягає інвентаризації та знищується в безпечний спосіб з тим, щоб вона більше ніколи не становила загрозу для місцевого населення, національних сил безпеки Афганістану та особового складу МССБ.
Надання допомоги в управлінні складами боєприпасів
НАТО виступає у ролі адміністратора Траст-фонду, що спрямований на зміцнення фізичної безпеки на складах боєприпасів АНА та надання допомоги у становленні спроможностей в управлінні запасами боєприпасів АНА. Проект було узгоджено урядом Афганістану, країнами-учасницями МССБ (у тому числі трьома провідними країнами, зокрема Бельгії, Канади та Люксембургу) та Агенцією НАТО з обслуговування та постачання військової техніки й озброєнь у 2008 році.
Надання допомоги після проведення операцій
Фонд МССБ для надання гуманітарної допомоги після проведення операцій (ФГДПО) було створено у 2006 році для швидкого надання гуманітарної допомоги відразу ж після проведення значних військових операцій МССБ. Допомога передбачає надання харчів, притулку та медикаментів, а також ремонт будівель та ключової інфраструктури. Така допомога надається на короткотерміновій основі, а відповідальність передається цивільним органам управління, як тільки дозволяють обставини.
Фонд, створений під егідою Командувача МССБ, повністю складається з добровільних внесків країн-учасниць МССБ, що виділяють війська. Північноатлантична Рада регулярно отримує найостаннішу інформацію щодо використання цього фонду через канали Вищого цивільного представника НАТО в Афганістані.
Відбудова та розвиток
Через свої ссылка скрыта, МССБ надають допомогу у відбудові й розвиткові Афганістану, забезпечуючи надійне середовище у тих районах, де робота з відбудови виконується іншими учасниками з різних країн та міжнародних організацій.
Там, де це є доречним, та у тісній співпраці й координації на місцях з представниками уряду Ісламської республіки Афганістан та Місії ООН з надання допомоги Афганістану, МССБ також надають практичну підтримку зусиллям з відбудови й розвитку, а також підтримують зусилля з надання гуманітарної допомоги, яких докладають афганські урядові структури, міжнародні організації та неурядові організації.
Створення безпечного середовища, що дозволяє здійснювати відбудову
Групи відбудови провінцій перебувають на вістрі зобов’язань Альянсу в плані відбудови й розвитку Афганістану.
Вони складаються з груп цивільного й військового персоналу, які разом працюють задля поширення влади уряду Ісламської республіки Афганістан (УІРА) по всій країні, забезпечуючи спокій та безпеку в регіонах та підтримуючи заходи з відбудови й розвитку, які впроваджуються як афганськими, так і міжнародними, національними й неурядовими організаціями у провінціях.
Крім створення безпечного середовища у регіонах, Групи відбудови провінцій (ГВП) також використовують свої дипломатичні й економічні можливості на підтримку реформ у секторі безпеки, заохочуючи належне врядування та уможливлюючи відбудову й розвиток.
Тоді як цивільні складові ГВП грають провідну роль у політичному, економічному, гуманітарному та соціальному вимірах і підтримують національні пріоритети розвитку, визначені урядом Ісламської республіки Афганістан, військові складові зосереджені на посиленні безпеки й стабільності у регіоні та розбудові спроможностей у секторі безпеки. Військові складові ГВП також відповідають за надання допомоги цивільним учасникам, зокрема на рівні транспорту, медичної допомоги та інженерних робіт.
Загалом, за сприяння ГВП під егідою МССБ-НАТО наразі реалізуються різні види проектів: ремонтуються школи під менторським керівництвом або за допомогою інженерів МССБ, що дозволяє дітям відновити свою освіту; будуються іригаційні канали, трубопроводи, водосховища та колодязі, за допомогою яких доставляється вода для місцевого населення та фермерів; проводиться ремонт старої та будівництво нової інфраструктури для сприяння мобільності й зв’язку, а місцеве населення отримує дедалі більше доступу до медичного обслуговування.
Наразі по всій країні діє 26 ГВП. До складу деяких з них входять військовий та цивільний персонал з однієї й тієї ж країни, а інші є багатонаціональними, до складу яких входять представники кількох різних країн. Але у кожній з них є провідна країна з числа тих, що беруть участь в МССБ. Однак військові складові знаходяться під командуванням МССБ та координуються відповідним регіональним командуванням.
Гуманітарна допомога
У відповідності із запитами ГВП МССБ допомагають урядові Афганістану та міжнародним організаціям у наданні гуманітарної допомоги. Зокрема, військовослужбовці МССБ започаткували декілька гуманітарних місій, розподіляючи медикаменти, харчі та зимове спорядження, щоб допомагає селянам виживати у суворих погодних умовах в різних частинах країни.
Врядування
МССБ через свої ГВП допомагає органам влади Афганістану зміцнювати свої інститути влади, які є необхідними для повномасштабного запровадження належної системи врядування й верховенства права та для захисту прав людини. Головна місія ГВП в цьому відношенні полягає в розбудові інституційних спроможностей, наданні підтримки процесу становлення органів врядування та сприяння становленню такого середовища, в якому можна поліпшувати систему врядування.
Боротьба з виробництвом та розповсюдженням наркотиків
У травні 2003 року уряд Афганістану прийняв Національну стратегію контролю над наркотичними речовинами, спрямовану на зменшення виробництва незаконних наркотичних речовин на 70% до 2007 року та знищення усього виробництва наркотичних речовин до 2012 року. У Міністерстві внутрішніх справ створено Управління боротьби з розповсюдженням наркотиків, а повноправний міністр з питань боротьби з наркотиками є наразі однією із центральних фігур в уряді Афганістану.
Однак афганські сили й засоби ведення боротьби з наркотиками та належного впровадження Стратегії контролю за наркотичними речовинами залишаються у великій мірі залежними від міжнародної допомоги. На цьому тлі надання допомоги урядові Афганістану в реалізації ним програм боротьби з виробництвом та розповсюдженням наркотиків є ключовим допоміжним завданням МССБ.
Відповідним чином, на запит уряду Афганістану, МССБ підтримують боротьбу з розповсюдженням наркотиків шляхом обміну інформацією, проведення ефективних заходів з інформування громадськості та надання в екстремальних випадках допомоги національним силам безпеки Афганістану під час проведення ними операцій по боротьбі з розповсюдженням наркотиків.
МССБ допомагають у навчанні й підготовці національних сил безпеки Афганістану під час проведення ними заходів, пов’язаних з боротьбою проти виробництва та розповсюдження наркотиків, а також забезпечують логістичну підтримку, якщо надходить запит на її надання, коли йдеться про виконання альтернативних програм забезпечення життєдіяльності населення.
Як відзначається в останніх висновках, зроблених Організацією Об’єднаних Націй та військовим командуванням НАТО, існує також тісний зв’язок між наркотичною індустрією та заколотниками в окремих частинах країни. Внаслідок цього уряд Афганістану офіційно звернувся з просьбою до МССБ НАТО надати йому подальшу допомогу в боротьбі з виробництвом та розповсюдженням наркотиків, на що дали свою згоду країни-члени Альянсу на зустрічі міністрів оборони країн-членів НАТО у Будапешті 10 жовтня 2008 року.
Посилена допомога з боку МССБ означає знищення виробничих потужностей з переробки наркотичної сировини та дії, спрямовані проти виробників наркотичної продукції, якщо існує чітко встановлений зв’язок між ними та заколотниками. Такі дії МССБ можуть здійснюватися лише на запит уряду Афганістану та за згодою національного керівництва тих країн, чиї сили задіяні у подібних заходах боротьби.
Мандат МССБ
МССБ було розгорнуто у 2001 році відповідно до повноважень Ради безпеки ООН, яка уповноважила створення сил для надання допомоги урядові Афганістану з метою «підтримання безпеки у Кабулі та його околицях, щоб Тимчасове керівництво Афганістану та персонал ООН могли діяти у безпечному середовищі».
МССБ є коаліцією добровольців (але не силами ООН, власне кажучи), і мають мандат на впровадження миру згідно зі статтею VII Статуту ООН.
Дев’ять резолюцій Ради безпеки ООН стосуються МССБ, а саме: ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта та ссылка скрыта (від 23 вересня 2008). Детальна військово-технічна угода, укладена у січні 2002 року між командувачем МССБ та Тимчасовим керівництвом Афганістану, надає додаткові керівні інструкції стосовно проведення операцій МССБ.
НАТО взяла на себе командування МССБ у серпні 2003 року на запит ООН та уряду Ісламської республіки Афганістан, а невдовзі після цього ООН надала МССБ мандат на розширення їх діяльності за межами Кабулу.
Становлення МССБ, походження МССБ
МССБ було створено у відповідності з рішенням ссылка скрыта у грудні 2001 року. Лідери афганської опозиції, що брали участь у роботі конференції, розпочали процес відбудови своєї країни, створивши нову урядову структуру, а саме Тимчасовий керівний орган Афганістану. На цій самій конференції було також започатковано Концепцію міжнародних сил з мандатом ООН для надання допомоги новоствореному Тимчасовому керівному органу Афганістану у створенні безпечного середовища як у самому Кабулі, так і навколо нього, та сприяння у відбудові Афганістану.
Цими угодами було прокладено шлях до створення трьохстороннього партнерства між Тимчасовим керівним органом Афганістану, ссылка скрыта та МССБ.
НАТО перебирає на себе командування МССБ
11 серпня 2003 року НАТО перебрала на себе керівництво операціями МССБ, поклавши край шестимісячним ротаціям окремих країн. Альянс почав нести відповідальність за командування, координацію та планування сил, у тому числі за призначення командувача силами та створення штабу в самому Афганістані.
Нове керівництво вирішило проблему постійного пошуку нових країн для керівництва місією та уникло складнощів, пов’язаних зі створенням нових штабів кожні півроку в надзвичайно складних умовах. Постійно діючий штаб НАТО також надає можливість невеличким країнам відігравати серйозну роль у багатонаціональному штабі, які за інших обставин навряд чи мали б змогу перебирати на себе керівництво.
Розширення присутності МССБ в Афганістані
Мандат МССБ спочатку обмежувався створенням безпечного середовища в Кабулі та навколо нього. У жовтні 2003 року ООН розширила мандат МССБ, охопивши увесь Афганістан ссылка скрыта і проклавши таким чином шлях для поширення місії на територію всієї країни.
Перший етап: на північ
У грудні 2003 року Північноатлантична Рада уповноважила Верховного командувача об’єднаними збройними силами НАТО, генерала Джеймса Джоунса, розпочати розширення місії МССБ, перебравши на себе командування ГВП під проводом Німеччини у провінції Кундуз. Решта вісім ГВП, що діяли в Афганістані у 2003 році, залишилися під командуванням операції «Непохитна свобода», що є постійно діючою військовою операцією в Афганістані під проводом США.
31 грудня 2003 року військовий компонент ГВП у Кундузі було передано під командування МССБ у якості пілотного проекту та як перший крок з розширення місії.
Через 6 місяців, 28 червня 2008 року, на саміті глав держав та урядів країн-членів НАТО у Стамбулі НАТО оголосила про те, що нею буде створено ще чотири Групи відбудови провінцій на півночі країни: у Мазаре-Шеріфі, Меймані, Фейзабаді та Баглані.
Цей процес було завершено 1 жовтня 2004 року, що знаменувало собою закінчення першого етапу розширення місії МССБ. Район проведення операцій МССБ охопив близько 3600 квадратних кілометрів на півночі країни, і місія змогла впливати на стан безпеки у дев’яти північних провінціях країни.
Другий етап: на захід
10 лютого 2005 року НАТО оголосила про те, операції МССБ будуть далі поширені на захід Афганістану. Цей процес розпочався 31 травня 2006 року, коли МССБ перебрали на себе командування двома додатковими ГВП у провінціях Херат і Фарах та Передовою базою підтримки (базою матеріально-технічного забезпечення) у провінції Херат.
На початку вересня ще дві ГВП під проводом МССБ почали проводити операції на заході країни: одна у Чагчарані, столиці провінції Гхор, а інша у Калае-Наві, столиці провінції Багдіс, на чому й завершилося просування МССБ на захід.
Місія МССБ у розширеному вигляді взяла під своє керівництво загалом дев’ять ГВП на півночі та на заході, надаючи допомогу в забезпеченні спокою на 50% території Афганістану. Альянс продовжував готуватися до подальшого розширення місії МССБ на південь країни.
У вересні 2005 року Альянс також здійснив тимчасове розгортання 2000 додаткових військовослужбовців в Афганістані на підтримку проведення виборів у провінціях та до парламенту країни.
Третій етап: на південь
8 грудня 2005 року на своєму засіданні у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі міністри закордонних справ країн-членів НАТО підтримали план, що проклав шлях до розширення ролі й присутності МССБ в Афганістані.
Першою складовою цього плану було розширення місії МССБ на південь у 2006 році, також відоме під назвою як Третій етап. Це було реалізовано 31 липня 2006 року, коли МССБ перебрали на себе командування південною частиною території Афганістану від Сил коаліції, які перебували до того під проводом США, і таким чином розширили свій район операцій ще на шість провінцій: Дай Кунді, Хелманд, Кандахар, Німроз, Урузган та Забул, а також перебрали на себе командування ще чотирма ГВП.
Місія МССБ у розширених масштабах взяла під своє керівництво загалом 13 ГВП на півночі, заході та на півдні, охопивши близько трьох четвертин території Афганістану. Чисельність МССБ у країні теж значно зросла: від 10 000 до розширення до 20000 після того, як це відбулося.
Четвертий етап: МССБ поширюють свою місію на схід, перебираючи таким чином відповідальність за усю країну
5 жовтня 2006 року МССБ здійснили останній етап розширення своєї місії, перебравши на себе командування міжнародними військовими силами у східній частині Афганістану від Коаліційних сил під проводом США.
Крім того, що відбулося розширення території для проведення операцій Альянсом, переглянутий план операцій також проклав шлях до розширення ролі МССБ в Афганістані. Це також означало розгортання Оперативних груп менторської допомоги та зв’язку МССБ у підрозділах Афганської національної армії на різних рівнях командування.
До лекції №5
Трансформовані союзні сили для нинішніх та майбутніх операцій
Безпека НАТО у значній мірі пов'язана зі стабільністю за межами Євроатлантичного регіону. Союзники знаходять шляхи для утримання безпеки через ряд нових середовищ та перетворюють свої збройні сили для того, щоб відповідати новим вимогам. НАТО бере участь в операціях та місіях в Європі, Середземномор'ї, Іраку та Центральній Азії. Сили НАТО беруть участь в бойових діях, підтриманні миру, підготовці кадрів та освіті, матеріально-технічному забезпеченні та операціях з надання гуманітарної допомоги. Вони працюють разом зі збройними силами країн, що не є членами та з іншими міжнародними організаціями. Альянс підвищує свою здатність проводити весь спектр місій, від низької до високої інтенсивності операцій з підтримання миру та колективного захисту. Під керівництвом Північноатлантичної Ради - головним органом НАТО, що приймає рішення - Альянс готовий до вирішення нових завдань, де вони можуть виникнути. Для того, щоб виконати весь ряд завдань, сили Альянсу повинні бути сучасними, швидкого розгортання, стійкі та здатні проводити операції далеко від своїх баз. Вони також повинні бути готові в разі необхідності до колективного захисту. Боротьба з цими зростаючими вимогами та новими типами операцій є значною проблемою. Ось чому союзники дотримуються продовження трансформації своїх сил для нинішніх та майбутніх операцій. Місії будуть продовжуватись як і раніше, вимагаючи гнучкості, взаємодії добре навчених збройних сил.
Управління процесом трансформації
Комплексне Політичне Керівництво (КПК) забезпечує основне бачення постійної трансформації НАТО. Схвалене лідерами країн НАТО на Ризькому саміті в листопаді 2006 року, воно встановлює рамки роботи та пріоритети для всіх потенціальних питань Альянсу, планування та розвідки на найближчі 10 - 15 років. Комплексне Політичне Керівництво аналізує майбутню безпеку навколишнього середовища, визнаючи можливість непередбачуваних подій: "Тероризм, більш глобальний за своїм охопленням і смертоносний в результатах, поширення зброї масового знищення, ймовірно, будуть головними загрозами для Альянсу протягом найближчих 10 - 15 років. Нестабільність через те, що стан деяких країн погіршується або вже погіршився, через регіональні кризи і конфлікти, а також їх причини та наслідки; через зростаючу доступність сучасної звичайної зброї; неправильне використання новітніх технологій, а також порушення потоку життєво важливих ресурсів, це все може бути основними ризиками і проблемами для Альянсу впродовж даного періоду. Всі ці фактори можуть бути пов'язані між собою або комбіновані, є найбільш небезпечними у випадку появи терористів, озброєних зброєю масового знищення". З урахуванням цього стратегічного контексту, Комплексне Політичне Керівництво деталізує види операцій, які Альянс повинен виконувати в майбутньому та можливості, які будуть необхідні: "Альянс потребуватиме спритності та гнучкості, щоб реагувати на складні і непередбачені проблеми, які можуть виникнути далеко від кордонів держав членів, а також виникнути в найкоротші терміни. Альянс також потребуватиме ефективних механізмів для розвідки та обміну інформації. Як і в минулому, розвідка та досвід, отриманий з проведення попередніх операцій буде також поповнювати потенціал розвитку. Для того, щоб провести повний комплекс завдань, Альянс повинен мати можливості для запуску і підтримки діючих великих спільних операцій і більш дрібних операцій з колективної оборони та реагування на кризові ситуації поза територією Альянсу, на її периферії, і на стратегічній відстані. Цілком імовірно, що НАТО потрібно буде проводити більшу кількість більш дрібних складних і різних операцій. Альянсу необхідно зберегти потенціал для проведення великомасштабних операцій високої інтенсивності. Незалежно від її загального розміру, кожна операція може вимагати структури управління та контролю, що буде в змозі планувати і здійснювати кампанію для того, щоб досягти стратегічних або оперативних цілей, з використанням відповідного підрозділів ВПС, СВ та ВМС. Вона також вимагає сил, які організовані, оснащені і підготовлені для експедиційних операцій, з тим щоб оперативно реагувати на виникаючі кризи". Комплексне Політичне Керівництво визначає головні пріоритети НАТО між вимогами можливостей, та окремих країн-членів для визначення точних деталей цих можливостей. Процеси з питань оборонного планування НАТО також відіграють певну роль. Проведення широких змін, перерахованих у Комплексному Політичному Керівництві приводить до розвитку більш зручного для використання потенціалу для майбутніх операцій та місій, тим самим забезпечуючи те, що альянс залишається ефективним, надійним та актуальним в 21-му столітті. Основна увага в даний час приділяється виконанню Комплексного Політичного Керівництва країнами-членами. Два аспекти розглядаються зараз: моніторинг та оцінка виконання необхідних можливостей, а також вдосконалення процесів НАТО для виявлення, розробки та забезпечення необхідних можливостей.
До лекції №6
На шляху до Нової стратегічної Концепції НАТО
Клауз Віттман
Основні положення.
На саміті НАТО з нагоди 60-ої річниці організації у Стразбурзі/Келі на початку квітня Генеральному Секретарю доручили розробити нову Стратегічну Концепцію. Цей документ пропонує деякі ідеї щодо змісту та методів роботи, які базуються на досвіді розробок попередніх Стратегічних Концепцій НАТО у 1991 та 1999 роках. Для спрямування Альянсу до подальшого майбутнього пропонується Стратегія “Кооперативної Безпеки”.
Протягом року країни-члени НАТО не виявили ініціативи щодо перегляду вже існуючої Стратегічної Концепції. Цей документ було ухвалено у 1999 році, ще до 11-го вересня 2001 року, а отже позиції щодо операції в Афганістані, війни в Іраку, розвитку політики безпеки Європейського Союзу та російсько-грузинського конфлікту втрачають свою актуальність. Існують побоювання того, що розпочнеться процес розвитку протиріч, у той час, як для врятування стратегічної єдності всередині НАТО, яка дедалі слабшає, необхідне саме об'єднання зусиль.
Передумовою нової Стратегічної Концепції може слугувати необхідність для союзників детально обговорити весь спектр питань важливих для політики та стратегії Альянсу. Мають бути враховані різні спрямування регіональних груп Альянсу (не менш важливо враховувати баланс між колективною безпекою та операціями за межами Альянсу), зростаючі труднощі дійти згоди, можливі механізми відцентровування, а також небезпека занадто розширити НАТО та взяти на себе забагато зобов’язань.
Ми не повинні покладати занадто багато надій на те, що Стратегічна Концепція одразу сприятиме злагоді та об'єднанню та залагодить усі недоліки. Але під час її підготовки важливі теми мають бути відкрито обговорені у прямому діалозі з метою зменшити кількість розбіжностей та відновити стратегічний консенсус серед членів Альянсу. Таким чином, сам процес підготовки є настільки ж важливим, наскільки й результат.
Необхідно ще раз визначити мету та роль НАТО, знайшовши баланс між колективною обороною та операціями за межами Альянсу, регіональними та глобальними інтересами. Трансатлантичну єдність необхідно відновити, спрямовуючи зусилля на створення продуктивної співпраці з Європейським Союзом та нової основи для стосунків з Росією, що вимагає взаємного обміну досвідом. Виклики безпеці сьогодні вимагають інноваційного підходу та усвідомлення того, що військова сфера може стати лише одним з вирішень проблеми. Необхідно детально обговорити значення військової сили та принципи утримання від застосування військ. Це беззаперечно веде до обговорення ядерної політики (чого не можна уникнути, як це було 10 років тому) а також до дискусії стосовно протиракетної оборони та важливості космосу.
Дискусія на тему широкого співробітництва включає в себе комплексний підхід, співпрацю НАТО з ООН та іншими міжнародними та неурядовими організаціями. Також сюди відноситься обмін думками щодо багатонаціональності та приватних військових компаній. Це веде до розгляду принципів, які необхідно враховувати під час миротворчих місій та операцій. Партнерство та розширення альянсу є ще однією темою для обговорення, яке потенційно передбачає розбіжності у поглядах та вимагає неупередженого розгляду цих питань.
Що ж до нових викликів безпеці сьогодення, потрібно провести реалістичний аналіз і зробити висновки щодо проблем поширення ядерної зброї, біологічних атак, тероризму, організованої злочинності, морської безпеки та боротьби з піратством, енергетичної безпеки, не виключаючи такі фактори як клімат, продукти харчування та вода, що є невід’ємною частиною розгортання безпеки та кібербезпеки.
Контроль над озброєнням та утвердження довіри є питаннями де НАТО потрібно розставити свої позиції, не нехтуючи безпекою. Більш того, діяльність організації в галузі освіти та професійної підготовки, реформування сектору безпеки та демобілізації, роззброєння та реінтеграція, дії під час надзвичайних ситуацій, надання допомоги під час стихійних лих, розвиток науки заради миру – ці дії набули такого масштабу, що повинні відображатися в Стратегічній Концепції, з надією, що подальша робота буде краще координуватися національною двосторонньою діяльністю.
Трансформація НАТО в військових питаннях порушує проблему рівноваги між захистом власної батьківщини та застосуванням військ за межами держави і з’являється необхідність критично поглянути на «трансформаційну» діяльність. Це також стосується переорієнтації з наголосу на військовій сфері, тому що НАТО потребує політичних і внутрішніх змін.
Саме тоді було запропоновано присвятити частину стратегічного діалогу, а також, можливо, деякі пункти нової Стратегічної Концепції питанням, пов’язаним з основними регіонами світу, якими цікавиться НАТО.
Зрештою, звернено увагу на необхідність суспільної підтримки, що потребує дипломатії та стратегічних кроків і, що ще важливіше, довіри до того, що члени НАТО дотримуються слова, підтверджуючи це діями.
Не слід сприймати цей повний перелік питань як «перелік позицій». Потрібно визначити приорітети. Але всі вони повинні відображатися у стратегічному діалозі, а консенсус у вирішенні «маленьких» питань може випливати з досягнення згоди у «великих» питаннях.
У завданнях що записані в Декларації Безпеки Альянсу, неоднозначним є те, наскільки оновленою має бути нова Стратегічна Концепція. Необхідно почати з чистого аркушу, включаючи ті частини Концепції 1999 року які і досі є дійсними, а також нормативно-правову базу останніх десяти років, що міститься в Декларації саміту та у документації НАТО з питань тероризму, поширення ядерної зброї, кібербезпеки і т.п.
Потрібно здійснити багато інноваційної роботи, і досвід створення першої Стратегічної Концепції може бути у цьому дуже корисним. Цей процес включав у себе фазу ретельної підготовки, в яку увійшли інноваційні ідеї та результати робочих дискусій Ради Безпеки, перед тим як будо розроблено текст документа. Такий процес став вирішальним для зовнішніх експертів. Не треба слідувати прикладу 1998 року коли відбулась спроба переглянути та, в раз необхідності, оновити Концепцію.
Ініціатива розробити нову Стратегічну Концепцію - це можливість для НАТО подолати внутрішні розбіжності у стратегічних поглядах та часто сумнівні політичні наміри, щоб наново визначити свої цілі і завдання. Це також спроба прорекламувати свій «бренд» з метою покращення іміджу організації, щоб повернути собі суспільну підтримку та проголосити стратегію «кооперативної безпеки», що являє собою співпрацю між союзниками та державами-партнерами, між «взаємопов’язаними установами», співпрацю в рамках комплексного підходу, співпрацю з Росією та співробітництво в галузі контролю над озброєнням. Все вищезгадане є спробою запропонувати світові комплексний підхід до безпеки в 21-му столітті.
До лекції №7
Перевірка реальністю
Томаш Валашек аналізує формування підходів до колективної оборони в НАТО з позиції країн Центральної та Східної Європи.
Можливо, ми ніколи не дізнаємось, чи думали про війну ті високі посадовці, що зібрались 12 березня 1999 року в Бібліотеці Трумена (Індепенденс, штат Міссурі) на церемонію, присвячену розширенню НАТО. Але за дванадцять днів почалась війна. Хоча НАТО виграла холодну війну без жодного пострілу, але не минуло і чотири роки після першої повітряної кампанії Альянсу, як постало питання щодо проведення другої. Вражаючим був не той факт, що 24 березня в Косові спалахнула війна і що це трапилось саме в тому регіоні, а саме контраст між церемонією вступу нових членів до НАТО і реальністю в Косові.
Три нових члени Альянсу, яких вітали 12 березня – Чеська Республіка, Угорщина і Польща – не були заінтересовані у військовому втручанні в ситуацію на Балканах. Прагнення цих країн приєднатися до НАТО було насамперед пов’язано з відчуттям історичної несправедливості, занепокоєнням щодо внутрішньої безпеки та страхом перед східною державою – Росією. Але навесні 1999 року основні операції Альянсу відбувались саме на півдні Європи, а не на сході, і в центрі уваги НАТО були питання прав людини, а не колективної оборони. З будь-якої точки зору війна в Косові була пов’язана зовсім не з тими напрямами діяльності Альянсу, в яких були заінтересовані три вищезазначені країни, коли заявили про своє прагнення стати членами НАТО. На перший погляд, країни Центральної та Східної Європи знову відчули на собі жорстку іронію розвитку історії. Замість того, щоб надати захист новим членам, НАТО закликала їх взятися за зброю заради справи, яка аж ніяк не викликала у них ентузіазму.
Проте було б неправильно вважати, що нові члени НАТО відчули розчарування, коли приєднались до Альянсу. Історія НАТО після холодної війни складається з двох етапів і, певним чином, є історією двох різних альянсів. Перший етап, “балканський” період 90-х, був позначений певним напруженням у відносинах між новими та старими членами Альянсу, оскільки перші вважали, що НАТО повинна зосередитись на забезпеченні колективної оборони, а другі обстоювали необхідність виконання нових місій. Однак терористичні напади на Сполучені Штати 11 вересня 2001 року підштовхнули до такого радикального переосмислення ролі НАТО, що вже за п’ять років майже усі попередні розбіжності між старими і новими членами Альянсу були подолані.
Переваги членства в НАТО
Кожна з трьох країн, що вступили до НАТО у 1999 році, мала власні аргументи на користь такого кроку, але основні причини були однакові. Усі держави Центральної та Східної Європи однаково відчували історичну несправедливість, яку вони вбачали в тому, що після Другої світової війни два покоління громадян цих країн були позбавлені основних прав і свобод, хоча в цьому не було їхньої провини. Членство в НАТО не могло повернути те, що у них відібрали. Проте воно могло символічно позначити повернення половини континенту до співтовариства вільних і демократичних країн.
Членство в НАТО також розглядалось як фактор послаблення внутрішньої напруженості. У 1999 році відносно короткий період (десять років) відділяв країни, що тоді були кандидатами, від комуністичного минулого. Перші роки свободи були бурхливими і стабільність відновлювалась у середині 90-х досить повільно. Для Будапешта, Праги і Варшави доля Словаччини була певним попередженням: не завжди демократія приходить на зміну комунізму. Перший уряд незалежної Словаччини був корумпованим і вдавався до переслідувань своїх політичних опонентів. Зрозуміло, що НАТО як організація не призначена для вирішення таких питань, проте, на практиці членство в Альянсі допомогло подолати потенційні і реальні прояви антидемократичних тенденцій. Процес набуття членства в НАТО забезпечив впровадження певних політичних засад функціонування країн-кандидатів. Для них потенційна загроза втрати перспективи членства була потужним стимулом дотримання необхідних норм.
І, нарешті, Росія. В усіх країнах Центральної та Східної Європи перехід від комуністичного режиму був нелегким процесом, але Росії, мабуть, було найважче. Оскільки жодна з колишніх комуністичних держав не була застрахована від можливого повернення тоталітарного режиму, політичні ускладнення в Росії робили її потенційно небезпечним сусідом з точки зору країн-кандидатів на членство в НАТО. Ці побоювання тільки посилював той факт, що Москва демонструвала неспроможність вирішити питання кордонів з Балтійськими державами. Саме тут виник зв’язок між основною місією НАТО і питанням розширення Альянсу. Країни-кандидати вважали, що коли вони стануть членами НАТО існування статті 5 буде утримувати Росію від потенційно небезпечних кроків.
Ось так у стислому вигляді можна викласти міркування, що передували церемонії вступу нових країн в НАТО 12 березня. Для нових членів вступ в Альянс був останнім символом віднайденої свободи, фактором послаблення внутрішньої напруги, неагресивним, але достатньо надійним захистом від нестабільної країни на сході. Ці країни здобули членство на декілька років пізніше, ніж очікували. Проте після тривалого чекання і підготовки протоколи про вступ були підписані і до 16 державних прапорів країн – членів НАТО додали три нових.
Очевидно, що перспектива втручання у ситуацію на Балканах не була в центрі уваги країн-кандидатів, коли вони аналізували аспекти членства в Альянсі. Хоча існував логічний зв’язок між включенням країн Центральної та Східної Європи до складу НАТО і впровадженням миру на Балканах – в обох випадках кінцевою метою була стабільна і мирна Європа – країнам, що тільки недавно позбулись комуністичного режиму і прагнули спокійного життя в Альянсі, було важче зрозуміти необхідність проведення операції в Косові і зосередження уваги НАТО на Південно-Східній Європі. Різкий контраст між подіями 12 і 24 березня можна порівняти з ситуацією, коли марафонський бігун перетинає фінішну лінію і дізнається, що йому потрібно допомогти організаторам змагань перенести важке обладнання в інше місце.
Якщо країни-кандидати і були розчаровані розвитком подій, їм вдалося приховати свої емоції. Вони більше ніж інші отримували переваг від принципу “один за всіх, всі за одного”, якого дотримується НАТО в питаннях безпеки, отже, підтримали кампанію. Але, безумовно, це викликало певну напруженість. Рівень громадської підтримки косовської кампанії був найнижчим у нових країнах НАТО. Уряди трьох країн мали захищати свою позицію перед власними громадянами, пояснюючи, чому Альянс, який мав дати їм мир і спокій, зараз бомбардує Белград – позицію, яку дуже важко захищати, навіть з урахуванням того, що забезпечення миру на периферії Європи у довгостроковій перспективі сприймалось більшістю громадян Центральної та Східної Європи як логічна концепція.
Наслідки 11 вересня.
На початок 2001 року загальні настрої в Центральній та Східній Європі змінились. Час і розвиток подій зробили можливість внутрішньої нестабільності менш вірогідною. Навіть Словаччина перетворилась з “поганої вівці” Центральної та Східної Європи на економічного тигра, а внутрішня слабкість Росії зробила її менш загрозливою для сусідніх країн. Коли зменшились певні загрози в Центральній та Східній Європі, країни-кандидати і нові члени Альянсу почали не так ревно ставитись до ролі НАТО в забезпеченні колективної оборони. Розбіжності між старими і новими членами НАТО почали поступово зменшуватись.
Більшість тих розбіжностей, що ще залишались, зникли відразу після подій 11 вересня 2001 року. Напади на Нью-Йорк і Вашингтон змінили підходи як старих, так і нових членів НАТО. Якщо до 2001 року головна розбіжність була викликана різним ставленням до традиційних і нових місій Альянсу – до операцій, визначених статтею 5 і операцій у межах “відповідальності за захист” – потенційну загрозу терористичних нападів недооцінили усі держави Альянсу.
Терористичні напади 11 вересня повернули принцип колективної оборони в центр уваги членів Альянсу. Нагальність загрози була очевидною так само, як і більшість факторів, що її визначали. Члени Альянсу визначили, що тероризм не є традиційною загрозою, що у більшості випадків ця загроза надходить від груп і окремих осіб, а не від урядів, і що тероризм неможливо подолати традиційними засобами, наприклад, через застосування політики стримування. Якщо розглядати тероризм у поєднанні із загрозою розповсюдження зброї масового знищення, то потенційні наслідки можуть бути справді катастрофічними. Але консенсус, якого досягли члени НАТО після 11 вересня, має свої межі. Існує консенсус щодо діагнозу, але не щодо засобів лікування. Як саме боротись з можливими катастрофічними проявами тероризму? На це запитання різні країни Альянсу дадуть різні відповіді.
Одним із наслідків подій 11 вересня було виникнення нових розбіжностей в НАТО. Ці розбіжності дуже відрізняються від тих, що існували між “старими” і “новими” членами в 90-х роках. Тепер вони так чи інакше стосуються питання застосування сили: за яких умов це застосування можливе; якою має бути міжнародна підтримка рішення застосувати силу; що треба робити, коли перестануть падати бомби? Сьогоднішні дебати призводять до розбіжностей, які дуже відрізняються від тих, що виникли з приводу втручання НАТО в ситуацію на Балканах. Вони є настільки глибокими, що підірвали цілісність позиції Альянсу щодо Іраку. Наприклад, в другій війні в Іраку один із нових членів Альянсу – Польща – воювала разом зі Сполученими Штатами, в той час як багато давніх членів Альянсу не брали участі в бойових діях. Інші країни приєднались до коаліції під керівництвом США, але змінили свою позицію після того, як в цих країнах змінився рівень громадської підтримки або, в деяких випадках, уряд.
Сьогоднішні лінії розділення в Альянсі не є сталими. На них впливають не тільки дебати щодо застосування сили, але і позиція Сполучених Штатів. Вашингтон ініціював військові дії в Іраку і зайняв дуже жорстку позицію щодо застосування сили. Це неминуче мало створити суперечності і викликати розбіжності в НАТО. Шкода, що реакція деяких країн була позначена суто емоційним ставленням до Сполучених Штатів як держави. Але протистояння прихильників євроцентристської і євроатлантичної позицій, що виникло переважно через різні погляди на роль Сполучених Штатів у Європі, є однією з тем сьогоднішніх дебатів в Альянсі.
Після церемонії в Індепенденсі, Міссурі, минуло сім років і відбувся ще один раунд розширення НАТО. Відтоді Альянс пройшов довгий шлях. Залишились у минулому дебати з приводу важливості колективної оборони порівняно з “відповідальністю за захист”. Альянс, як і раніше, обстоює принцип колективної оборони, але члени Альянсу не мають спільної думки щодо того, як саме цей принцип має втілюватись на практиці. Ми погоджуємось, що зараз наша безпека є значно вразливішою ніж була, як нам здавалося у 90-х роках, але не можемо дійти згоди щодо того, як ми повинні захищатись або яка організація цей захист повинна забезпечити. Керівна позиція НАТО вже не може вважатись незаперечною. Деякі члени Альянсу, мабуть, вважали б за краще обмежити діяльність НАТО боротьбою з новими загрозами і посилити роль Європейського Союзу.
Розбіжності, можливо, зменшаться, якщо ми врахуємо уроки Іраку щодо меж застосування сили і уроки Ірану щодо меж дипломатії. Чи поверне собі НАТО незаперечну позицію головної організації захисту безпеки в Європі також залежатиме від того, наскільки ефективно Альянс зможе інтегрувати Європейський Союз. Прогрес, якого досяг Європейський Союз у процесі оборонної інтеграції, є реальністю, яка має знайти відображення в щоденній діяльності НАТО. Незалежно від того, як розвиватимуться відносини між двома організаціями, країни Центральної та Східної Європи, які є членами Європейського Союзу або скоро приєднаються до нього, обов’язково візьмуть участь в обговореннях вищезазначених питань. Вони вже не виступатимуть “єдиним фронтом”, але представлятимуть різні групи, що формуються у межах Альянсу.
(Томаш Валашек є директором Інституту світової безпеки в Брюсселі.)
До лекції №8