Національний фармацевтичний університет Проблеми клініки, діагностики та терапії гепатитів Збірник праць науково практичної конференції Харків 2005
| Вид материала | Диплом |
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Наукова програма передбачає науково-практичні доповіді та постерну сесію з обговоренням, 40.36kb.
- Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко, 7248.82kb.
- Хx міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1555.53kb.
- Хix міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1754.6kb.
- Хvii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1402.07kb.
- Хviii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1642.96kb.
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Міністерство аграрної політики України Львівський національний аграрний університет, 48.27kb.
Динаміка креатинфосфокіназної активності у хворих з абдомінальним СЕПСИСОМ
Сидорчук Р.І.1, Фомін П.Д.2, Кулачек Ф.Г.1, Сидорчук Л.П.1
Буковинська державна медична академія1, Національний медичний університет ім. О.О. богомольця2
Вступ/мета: Лікування абдомінального сепсису до цього часу залишається однією з центральних проблем екстренної хірургії. Багато ланцюгів патогенезу абдомінального сепсису прямо залежать від стану регуляторних систем організму. Загальновідомо, що основною причиною термінальних станів та летальності при абдомінальному сепсисі (АС) зазвичай є розвиток синдрому поліорганної дисфункції (СПД), яка розвивається незважаючи навіть на активну хірургічну санацію первинного вогнища та адекватну корекцію гемодинамічних та респіраторних порушень. Таким чином, актуальним є подальше вивчення месенджерно-регуляторних та ферментних порушень у хворих з різними формами абдомінального сепсису. Метою роботи було вивчення післяопераційної динаміки креатинфосфокінази для вивчення патогенетичного значення їх змін при різних формах АС.
Матеріал/методи: Усього було обстежено 82 хворих. Основну групу пацієнтів, що обстежувалися, склали 52 хворих з різною абдомінальною патологією та АС/синдрому системної запальної відповіді організму (ССЗВО) віком від 17 до 70 років (40,913,08 років). З них було 11 хворих з 2-ма симптомами ССЗВО – ССЗВО-2 (21,15%), 23 – 3-ма сиптомами ССЗВО – ССЗВО-3 (44,23%) та 18 – з вираженим АС (34,62%). Контрольну групу складали 30 пацієнтів обох статей віком від 18 до 72 років (49,572,31 років), яким проводилися планові оперативні втручання з приводу гриж та варикозного розширення підшкірних вен нижніх кінцівок. Всі обстеження у хворих контрольної групи проводилися натщесерце за одну добу до операції, а також на 1, 3, 5, 7 доби після оперативного лікування. Активність креатинфосфокінази (КФК) [КФ 2.7.3.2] вивчали за допомогою автоаналізатора "Ultra" та наборів реактивів фірми "KONE®" (Фінляндія) на базі Чернівецького обласного діагностичного центру.
Результати: У хворих контрольної групи активність КФК в 1 добу після операції зросла в 2.4 рази (P<0.01), на 3 добу вірогідно підвищений рівень КФК зберігався і тільки з 5 доби післяопераційного періоду починалося зниження активності цього ферменту, досягаючи передопераційних показників на 7 добу спостережень. По відношенню до передопераційних даних контрольної групи у всіх хворих на АС/ССЗВО спостерігалося значне підвищення активності КФК. Так, при ССЗВО-2 спостерігалося вірогідне підвищення активності ферменту в 6 разів на 5 добу (P<0,05) і в 5,6 рази на 7 добу після операції (P<0,01); при ССЗВО-3 рівень КФК зростав в 3,6-2,4-3,0 рази на 1 (P<0.01), 3 (P<0,01) та 5 (P<0,05) післяопераційні доби, відповідно; при вираженому АС активність КФК підвищувалася в 1 добу після операції на 284% (P<0,01), а на 3 добу - на 169% (P<0,05).
Висновок: Отримані дані свідчать про порушення месенджерно-регуляторних та ферментних систем організму, що відбуваються при АС. Відсутність, в той же час чіткого взаємозв’язку між ступенем вираженості сепсису та означеними змінами ставить під сумнів спроби їх медикаментозної корекції.
Особенности поражения печени у детей, больных СПИДом на фоне антиретровирусной терапии
Скородумова Н.П.№, Гончарова Л.А.№, Коваленко Т.И.№, Голосной Э.В.№, Гончаров В.А.І, Батехина Л.И.І.
Донецкий государственный медицинский университет им.М.Горького №, областной специализированный дом ребенка (ОСДР) г.Макеевки І.
По мнению Дж.Модлина из медицинского института Дж.Гопкинса «Дети и взрослые являются совершенно разными хозяевами для ВИЧ, возраст может оказывать воздействие на течение заболевания», особенно когда речь идет о антиретровирусной терапии (АРТ). Суть в токсическом воздействии АРТ на фермент, который отвечает за синтез митохондриальной ДНК. В аннотации к применению антиретровирусных препаратов, указаны возможные побочные реакции со стороны различных органов и систем, в том числе и печени (1-12,5%), особенно в острый период лечения. К ним относятся лактат-ацидоз, стеатоз печени и развитие тяжелого токсического гепатита. Клиническими проявлениями токсического поражения печени являются: вялость, слабость, рвота, боли в животе, увеличение размеров печени, уменьшение массы тела, миалгия, парестезия, мышечная слабость. Лабораторные изменения включают: повышение уровня трансаминаз, креатинина, липазы и амилазы.
Выше изложенное побудило нас проанализировать поражение печени на фоне АРТ у детей со СПИДом в ОСДР. Под наблюдением находилось 23 ребенка в возрасте от 1 года 6 месяцев до 7 лет, 13 из них – девочки. У всех наблюдаемых детей была развернутая картина ВИЧ-инфекции (1 клиническая категория – 8 детей, 2-я – 5 и 3-я клиническая категория – 10 детей).
Аргументами необходимости проведения АРТ у детей являлись:
- улучшение качества и продолжительности жизни
- сохранение иммунных функций
- реальная возможность достигнуть максимального подавления вирусной репликации.
Мониторинг терапии осуществлялся по улучшению клинического состояния ребенка, регрессу неврологической симптоматики, снижению степени иммунодефицита (количество и процентное содержание CD4+ - и CD8+- Т-лимфоцитов в 1 мкл крови, соотношения CD4/CD8, анализ периферической крови, биохимические показатели крови). Клинический, иммунологический и вирусологический контроль осуществляли каждые 3 месяца в условиях дома ребенка. Все больные одновременно с АРТ получали лечение по поводу оппортунистических заболеваний.
Терапевтическая схема состояла из видекса -120 мг/кг в день per os и зерита – 2 мг/кг в сутки per os. Причем 16 детей получали указанную терапию 2 года, остальные 12 месяцев. Выбор этих препаратов был обусловлен благоприятными фармакокинетическими параметрами, то есть чтобы их биодоступность обеспечивала высокоэффективную концентрацию препаратов в процессе их многомесячного приема не только в крови, но и в клетках, где непосредственно реализуется ВИЧ-инфекция – CD4-лимфоцитах и моноцитах.
В процессе лечения ни у одного пациента не отмечено клинических симптомов прогрессирования ВИЧ-инфекции. Ни один ребенок, получавший комбинированное лечение, не умер.
При наблюдении за детьми в течение 12-24 месяцев лечения отмечено заметное улучшение состояния больных: прибавка в весе от 5% до 35% массы тела, уменьшение пневмоний на 34%, отсутствие новых случаев туберкулеза легких, снижение количества рецидивирующего кандидозного стоматита. Имевшая место в 100% анемия разной степени выраженности, сохранялась в легкой форме у 12 детей (52,2%). Количество детей с тромбоцитопенией, имевшее место до лечения у 7 человек, сократилось до 3-х в легкой степени выраженности.
Гепатомегалия разной степени выраженности, наблюдавшаяся у подавляющего большинства детей и спленомегалия, имевшая место у 39% детей, на фоне АРТ имела положительную динамику у 8 детей. У 13 детей печень на фоне лечения увеличилась на 0,5-1,0 см и имела тенденцию к сокращению лишь после 12-16 месяцев лечения. Селезенка уменьшилась в размерах лишь у одного ребенка. У 16 детей селезенка увеличилась на 0,5-1,0 см и у 3-х оставалась прежних размеров. УЗИ печени и селезенки, проведенное всем детям до и во время АРТ, не выявило существенных изменений в динамике. У 2-х детей в начале исследования обнаружена аномалия развития желчного пузыря в виде деформации контуров и наличия перетяжек.
Биохимические показатели были более информативны. До проведения АРТ в гемограмме детей отмечались следующие изменения: гипопротеинемия (26%), гипо-г-глобулинемия (30,5%), стойкое увеличение тимоловой пробы в 2-4 раза (74%). Показатели трансаминаз были в пределах нормы у всех детей за исключением одного больного, у которого отмечалось повышение АЛТ до 1,4ммоль/л на фоне АРТ. Показатели холестерина и сахара были стабильно нормальными у всех детей.
На фоне АРТ по истечению 12 месяцев гипопротеинемия сохранялась у 17,3%, г-глобулиновая фракция нормализовалась у 91,3%, показатели тимоловой пробы уменьшились, но достигли нормы лишь у 6 (26%) детей, у которых они были незначительно повышены и до назначения лечения. Клинических симптомов токсического гепатита не было ни у одного ребенка.
Таким образом, схема лечения, включающая видекс и зерит, может быть рекомендована в качестве терапии детей, больных СПИДом. Отсутствие клиники токсического гепатита, клинико0-биохимических признаков тяжелого поражения печени позволяет рекомендовать видекс и зерит в качестве наиболее безвредной и эффективной АРТ. Активная антиретровирусная терапия позволяет перевести прогрессирующий инфекционный процесс в хроническое течение, отличается удовлетворительной переносимостью и еще раз свидетельствует о том, что заболевание СПИДом перестало быть фатальным.