Національний фармацевтичний університет Проблеми клініки, діагностики та терапії гепатитів Збірник праць науково практичної конференції Харків 2005

Вид материала

Эффективность лабораторных исследований при серологической диагностике гепатита С Сергеева Т.А., Шагинян В.Р., Манько В.Г.
Епідеміологічні особливості розповсюдження маркерів гепатитів В і С у ВІЛ-інфікованих Сергеєва Т.А., Кислих О.М., Максименок О.В

Подобный материал:

1 ... 83 84 85 86 87 88 89 90 ... 115

Эффективность лабораторных исследований при серологической диагностике гепатита С

Сергеева Т.А., Шагинян В.Р., Манько В.Г.

Институт эпидемиологии и инфекционных болезней им. Л.В.Громашевского АМН Украины

Определение серологических маркеров инфицирования вирусом гепатита С (ВГС) является одной из важнейших составных частей комплексного диагностического процесса при этой инфекции, медицинская и социальная значимость которой возрастает в нашей стране из года в год. Наибольшее распространение в практике серологической диагностики гепатита С (ГС) нашел метод иммуноферментного анализа (ИФА), направленный на определение специфических антител к иммунодоминантным белкам возбудителя (анти-HCV). В Украине тестирование на маркеры инфицирования ВГС законодательно определено лишь для доноров крови (Приказ МЗ Украины № 106 "Про обстеження донорів на гепатит С"). В большинстве же случаев определение анти-HCV осуществляется по клиническим показаниям при подозрении на ГС или с целью дифференциальной диагностики. В ЛПУ неинфекционного профиля обследования госпитализированных пациентов на маркеры инфицирования ВГС не регулярны; достаточно часто заключение о наличии или отсутствии в сыворотке крови специфических антител основывается на результатах единичного ИФА; подтверждающие исследования не налажены и, как правило, не проводятся.

В работе представлен анализ результатов выявления анти-HCV в образцах сывороток крови лиц, относящихся к группам населения с разным риском инфицирования ВГС: медицинских работников, пациентов гастроэнтерологических отделений соматических стационаров, пациентов кожно-венерологического диспансера (КВД), беременных, потребителей инъекционных наркотиков (ПИН), ВИЧ-инфицированных лиц. Позитивные результаты, полученные при первичном ИФА, подтверждали с использованием конфирматорных или дополнительных аналитических тестов. Для положительных результатов первичного тестирования вычисляли соотношение OD/CO (OD – optical density – оптическая плотность исследуемого образца, CO – Cut off – оптическая плотность "отсекающего" значения). Показатель эффективности выявления анти-HCV рассчитывали по соотношению суммы истинных положительных результатов ИФА к общему числу полученных положительных результатов иммунодиагностики (положительных + ложноположительных).

В среднем, показатель эффективности выявления анти-HCV для всех групп обследованных составляла 90,4 %, однако этот показатель колебался в значительных пределах. Так, в группе беременных этот показатель был 63,1 %, медицинских работников – 69,4 %, больных отделений гастроэнтерологии – 75,4 %, пациентов КВД – 86,1 %, ПИН – 95,3 %, ВИЧ-инфицированных – 96,6 %, ВИЧ-инфицированных ПИН – 98,9 %. Таким образом, исходя из представленных данных, около 10 % первично позитивных результатов серологического обследования могут оказаться ложными (от 37 % у беременных до 1-4 % у ВИЧ-инфицированных лиц). Процент возможных ложноположительных результатов больше среди лиц, относящихся к контингентам с невысоким уровнем распространения инфекции.

Принято считать, что в тест-системах ИФА для качественного определения антител величина соотношения OD/CO прямо пропорциональна их концентрации, следовательно, значения OD/CO  1,0 могут служить показателем позитивности исследуемого образца сыворотки. Во многих случаях врачи-лаборанты, специализирующиеся в области ИФА, при интерпретации результатов выявления анти-HCV ориентируются именно на это значение. Нашими исследованиями показано, что, несмотря на преимущественное подтверждение в конфирматорных или дополнительных тестах результатов первичных исследований с высокими значениями OD/CO (10,0 и более), в 32-58 % случаев ложноположительные результаты имели OD/CO > 2,0, в зависимости от контингента обследованных лиц. При OD/CO, равном 2,1-10,0, в среднем, 16-34 % положительных результатов первичного исследования впоследствии оказались ложными, при значениях 10,1-20,0 – 5-12 %, при 20,0 и выше – 11-12 %. Таким образом, показатель OD/CO  1,0 не может служить надежным свидетельством наличия анти-HCV в исследуемом образце сыворотки крови.

При проведении сероэпидемиологических исследований частоту выявления анти-HCV принято рассматривать как показатель распространенности маркеров инфицирования ВГС в той или иной группе населения, в популяции в целом. По нашим данным, распространенность анти-HCV по результатам первичного ИФА и подтверждающих исследований отличается на 1,4 % у беременных, на 1,7 % – среди медицинских работников, на 2,7 % – у госпитализированных в отделения гастроэнтерологии, на 2,7 % – у пациентов КВД, на 2,5 % – среди ПИН, на 2,2 % – среди ВИЧ-инфицированных и на 1,0 % при обследовании ВИЧ-инфицированных ПИН.

Необходимо внедрение обязательной тактики проведения подтверждающих исследований при выявлении анти-HCV методом ИФА, как это регламентировано при определении антител к ВИЧ. Особенно актуально это при тестировании лиц, которые относятся к группам с низким уровнем распространения ГС, не подвергающихся высокому риску инфицирования HCV. Верификация результатов первичного скрининга позволит значительно повысит эффективность диагностики и будет способствовать адекватной оценке результатов сероэпидемиологических исследований.

Епідеміологічні особливості розповсюдження маркерів гепатитів В і С у ВІЛ-інфікованих

Сергеєва Т.А., Кислих О.М., Максименок О.В., Гураль А.Л.

Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України

Епідемічний процес при вірусних гепатитах В і С (ГВ і ГС) та ВІЛ-інфекції має багато подібних рис. Це пов‘язано із принципово однаковим механізмом передачі збудників, шляхами і факторами передачі, наявністю подібних груп підвищеного ризику інфікування тощо. Розповсюдженість ГВ і ГС серед ВІЛ-інфікованих значною мірою залежить від того, до якої групи ризику належить обстежувана особа. Показники розповсюдженості ГВ і ГС, як правило, корелюють з інтенсивністю поширення ВІЛ-інфекції, що значною мірою обумовлено зростанням ролі соціальних факторів в поширенні цих інфекцій – ін’єкційної наркоманії, алкоголізму, комерційного сексу, ризикованої сексуальної поведінки і т.ін.

Виявлення актуальних серологічних маркерів інфікування вірусами ГВ і ГС (ВГВ і ВГС) дозволяє оцінити рівень розповсюдженості інфекції в обстежуваній популяції. При ГВ такими маркерами є HBsAg та антитіла до корового антигену збудника (анти-НВс), а при ГС – анти-HCV. В даній роботі представлені результати досліджень, спрямованих на виявлення зазначених маркерів в зразках сироваток крові ВІЛ-інфікованих: споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН) – І група; осіб із хворобами, що передаються статевим шляхом (ХПСШ) – ІІ група; осіб з високим ризиком передачі інфекцій статевим шляхом (які мають багато статевих партнерів, ведуть безладне статеве життя) – ІІІ група. Контрольні групи складали особи, які належать до зазначених груп ризику, проте не інфіковані ВІЛ. При інтерпретації результатів досліджень частоту виявлення HBsAg, анти-HBc, або суми маркерів розцінювали як показник інфікованості ВГВ, анти-ВГС – як показних інфікованості ВГС.

В усіх групах, окрім СІН, були пропорційно представлені чоловіки та жінки; серед СІН понад 75 % складали чоловіки, що відображає загальну тенденцію гендерного розподілу серед представників цієї групи ризику. Середній вік обстежених становив 30-35 років.

Найвищі показники частоти виявлення маркерів інфікування ВГВ та ВГС зареєстровані при обстеженні ВІЛ-інфікованих СІН. В цій групі HВsAg визначали у 11,3 %, анти-НВс – у 72,5 %, анти-HCV – у 95,2 % випадків. При порівнянні цих показників з аналогічними у не інфікованих ВІЛ, значні розходження отримані в частоті визначення анти-HCV (67,8 %, р<0,001) та анти-НВс (57,1 %, р<0,001). Суттєвих відмінностей у виявленні HBsAg при обстеженні ВІЛ-інфікованих та не інфікованих ВІЛ осіб І групи (9,4 %) не було зафіксовано. Максимальний відсоток визначення маркерів інфікування ВГС серед ВІЛ-інфікованих СІН припадає на вікову групу 31-40 років, а ВГВ – 15-20 років. У контрольній групі СІН анти-HCV найбільш часто визначали серед осіб 21-30 років, HBsAg – 15-20 років, а анти-НВс – 21-30 років.

Результати обстеження пацієнтів ІІ групи показали, що серед осіб із ХПСШ з коінфікуванням ВІЛ HBsAg був виявлений у 8,9 %, анти-НВс – у 51,5 %, анти-HCV – у 76,7 %. В групі порівняння відповідно у 4,1 %, 13,6 % (р<0,001) та 15,6 % (р<0,001).

При дослідженні зразків сироваток ВІЛ-інфікованих осіб, які мають багато сексуальних партнерів, ведуть безладне статеве життя (ІІІ група), було встановлено, що частота виявлення HBsAg складала 15,0 %, анти-НВс – 46,6 %, анти-HCV – 57,4 %. Серед осіб групи порівняння, не інфікованих ВІЛ, HBsAg виявили у 4,6 %, частота визначення анти-НВс становила 16,6 %, анти-HCV – 13,8 %.

Таким чином, в зразках сироваток крові ВІЛ-інфікованих, які належать до груп високого ризику інфікування збудниками хвороб з парентеральним механізмом передачі, з найбільшою частотою визначаються маркери інфікування ВГС. В першу чергу це стосується СІН, зараження яких в переважній більшості випадків відбувається штучним парентеральним шляхом при ін‘єкційному споживанні психотропних речовин. Високі показники виявлення анти-HCV серед ВІЛ-інфікованих хворих на ХПСШ та осіб з безладними сексуальними стосунками дають підстави вважати, що інфікування значної частини з них відбулося як статевим шляхом, так і при ін‘єкційному вживанні наркотиків.

В контрольних групах серед обстежених СІН переважали маркери інфікування ВГС, в той час як у хворих на ХПСШ та осіб з високим ризиком інфікуваня статевим шляхом, здебільшого визначалися маркери інфікування ВГВ (HBsAg та/або анти-НВс). Превалювання маркерів інфікування ВГВ в контрольних групах осіб з ХПСШ, з безладними статевими стосунками тощо дозволяє вважати, що в цих групах ризику ГВ і ГС поширюються переважно статевим шляхом. Як кофактори, що сприяють реалізаціїї передачі ВГВ та ВГС при сексуальних контактах, виступають ВІЛ-інфекція, ін’єкційна наркоманія, наявність ХПСШ.

Висока частота виявлення маркерів інфікування ВГВ та ВГС серед ВІЛ-інфікованих дозволяє розглядати ці інфекції як ВІЛ-маркерні. І навпаки, інфікування ВІЛ є приводом для підозри щодо наявності ГВ або ГС.