Національний фармацевтичний університет Проблеми клініки, діагностики та терапії гепатитів Збірник праць науково практичної конференції Харків 2005
| Вид материала | Диплом |
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Наукова програма передбачає науково-практичні доповіді та постерну сесію з обговоренням, 40.36kb.
- Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко, 7248.82kb.
- Хx міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1555.53kb.
- Хix міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1754.6kb.
- Хvii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1402.07kb.
- Хviii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1642.96kb.
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Міністерство аграрної політики України Львівський національний аграрний університет, 48.27kb.
ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ УРСОСАНУ У ХВОРИХ З ХРОНІЧНИМИ ВІРУСНИМИ ГЕПАТИТАМИ
Мартинюк Г.А., Мороз Л.В., Хоронжевська І.С., Харитонюк Р.О.
Гепатологічний центр м. Рівне, Вінницький національний медичний університет
Проблема лікування хворих хронічними гепатитами залишається актуальною і в теперішній час. Це обумовлено значним ростом захворюваності хронічними гепатитами, а також тяжкими наслідками, які вони спричиняють (цироз печінки та гепатоцелюлярна карцинома). При значних досягненнях у вивченні етіології, патогенезу та клінічного перебігу вірусних гепатитів найважчою проблемою залишається їх лікування. Застосування сучасної противірусної терапії не завжди запобігає подальшому прогресуванню патологічного процесу, тому вчені і лікарі шукають засоби раціональної патогенетичної терапії, які б нормалізували функціональний стан печінки і мали мінімум побічної дії.
Важливою проблемою лікування гепатитів є розвиток внутрішньопечінкового холестазу. Всі процеси внутрішньопечінкового утворення і виведення жовчі пов”язані з гепатоцитом, і тому будь-яке пошкодження його, безумовно, супроводжується порушенням цих процесів, тобто холестазом, як маніфестним (жовтяничні форми) так і субклінічним (безжовтянічні гострі і хронічні гепатити).
Механізми виникнення холестазу багатофакторні. До них належать: апоптоз, оксидативний стрес, стеатоз, аутоімунні процеси. Найчастіше ці фактори мають місце в патогенезі хронічного гепатиту С, вони не тільки посилюють прогресування процесу, але й зменшують ефективність противірусної терапії препаратами інтерферонів (ІФН).
З метою корекції всіх вище перерахованих пошкоджуючих факторів в останні роки застосовують урсодезоксихолеву кислоту (УДХК) або урсосан. УДХК є фізіологічним компонентом жовчі людини і складає 0,1-5 відсотків загального пулу жовчних кислот. Під час лікування концентрація нетоксичної УДХК в жовчі зростає і сягає 30-50 відсотків усіх жовчних кислот. Урсосан – один із найкращих сучасних препаратів антихолестатичної, гепатопротекторної, антиапоптичної і імуномодулюючої дії. Застосування УДХК сприяє зниженню в крові рівня циркулюючих медіаторів запалення та цитокінів, що дуже важливо для хворих із хронічними гепатитами.
Під нашим спостереженням знаходилося 217 хворих у віці від 18 до 75 років з хронічним гепатитом В – 26 хворих, С – 138 і гепатитами іншої етіології – 53. Урсосан призначався хворим із маніфестним і субклінічним холестазом, як у вигляді монотерапії (183 хворих), так ї одночасно з ІФН (34 хворих). Групу порівняння склали хворі, які отримували карсіл (28 хворих), гепабене (32 хворих) і хофітол (19 хворих), всього 79 хворих. Застосування урсосану при хронічному гепатиті В і, особливо, при хронічному гепатиті С, сприяло нормалізації активності АЛТ, АСТ, ЛФ (59,4% і 75,2% відповідно). При поєднанні урсосану з інтерферонами під час лікування хворих із вірусними гепатитами В і С посилювалася противірусна дія ІФН (52,2% і 34,6% відповідно), крім того, побічна дія останніх (зниження апетиту, похудіння, загальне нездужання) зменшилася в 2,5 рази.
На наш погляд, застосування урсосану при комплексному лікуванні хронічних гепатитів, в тому числі і вірусних гепатитів В і С, є патогенетично обґрунтованим.
КЛИНИКА ПОРАЖЕНИЙ ПЕЧЕНИ ПРИ ГЕРПЕСВИРУСНОЙ ИНФЕКЦИИ
Матяш В.И., Гошко Е.Л.
Институт эпидемиологии и инфекционных болезней им. Л. В. Громашевского
С 2002 по 2004 гг. в отделение детоксикации и эфферентной терапии КИЭИБ на обследовании и лечении находилось 124 пациента с герпесвирусным поражением нервной системы, в возрасте от 13 до 65 лет (83 женщины, 41 мужчина) с такими клиническими формами как арахноэнцефалит, рассеянный энцефаломиелит, энцефало-миелополирадикулоневрит, ганглионит, полирадикулоневрит. Диагноз устанавливался на основании анамнестических данных, клинико-неврологического и лабороторного методов исследования. При обследовании данной группы пациентов нами было выявлено, что наряду с симптомами поражения нервной системы, достаточно часто наблюдаются признаки вовлечения в патологический процесс внутренних органов (сердечно-сосудистой системы, печени, селезенки).
Целью настоящей работы явилось изучение клинических проявлений поражений печени при герпесвирусной инфекции.
При поступлении в стационар все пациенты предъявляли жалобы на выраженную слабость, быструю утомляемость, снижение работоспособности. Цефалгия различной выраженности была отмечена у 121 (97,6%). Повышение температуры до субфебрильных цифр наблюдалось у 111 (89,5%), общая длительность лихорадки варьировала от нескольких недель до 3 лет и более. Миалгии наблюдались у 92 (74,2%), артралгии — у 45 (36,3%) пациентов. Умеренное увеличение периферических лимфатических узлов было отмечено у 122 (98,4%) больных. Патология со стороны сердечно-сосудистой системы различной степени выраженности была выявлена у 66 (53, 2%) пациентов. Со стороны органов пищеварения патологические изменения наиболее часто были представлены в виде появления диспепсии, гепато-спленомегалии. Снижение аппетита наблюдалось у 50 пациентов (40,3%), тошнота у 15 (12,1%), расстройтво стула у 20 (16,1%), чувство тяжести в правом подреберье у 48 (38,7%), боли в эпигастральной области у 24 (19,45%), потемнение цвета мочи у 2 (1,6%) больных. У 2 пациентов была выявлена желтушность склер без других визуальных признаков желтухи.
Увеличение печени пальпаторно и перкуторно было отмечено у 76 (61,3%) больных. У 41 (33%) пациентов параллельно наблюдалось увеличение размеров селезенки. Гепатоспленомегалический синдром сопровождался умеренным цитолитическим синдромом (повышение АлАт и АсАт не более чем 2 раза) только у 7 (5,6%) пациентов. Cущественных нарушений синтетической функции печени у всех наблюдавшихся пациентов выявлено не было.
При анализе связи этиологического фактора со степенью клинических проявлений поражений печени, нами было установлено, что наиболее часто изменение размеров печени наблюдалось у пациентов при ассоциированном герпесвирусном поражении нервной системы — у 53 (42,7%) больных. Среди ассоциаций герпесвирусов наиболее часто было отмечено сочетание HSV+CMV — у 21 (16,9%) и HSV+CMV+EBV — у 14 (16,9%) пациентов. При активной моновирусной инфекции (вирусами Эпштейна-Барра или ЦМВ) поражение печени наблюдалось с одинаковой частотой, по 7 (5,6%) случаев соответственно.
Среди особенностей клинических проявлений нами было выявлено, что при асоциированной герпесвирусной инфекции, наряду с описанными признаками поражения печени, четко определяются патологические симптомы со стороны сердечно-сосудистой, нервной систем, длительный субфебрилитет, а также склонность к хронически рецидивирующему течению, несмотря на проводимую противовирусную терапию.
При Эпштейн-Барр и цитомегаловирусной инфекции чаще было отмечено острое и подострое начало заболевания, сопровождающиеся развитием токсико-инфекционного синдрома, лимфаденопатии. Увеличение размеров печени и селезенки было более значительное (до + 3–4 см.), но восстановительный период, при проведении адекватной этиопатогенетической терапии, был более короткий (по сравнению с ассоциированной ГВИ), от нескольких недель до 1–3 месяцев.
При параллельном исследовании маркеров вирусных гепатитов, положительные результаты были получены у 8 (6,5%) пациентов (у 5 больных — HCV, у двух — HCV+HBV, у одного — HBV). По клиническим проявлениям данная группа пациентов первоначально практически не отличалась от больных неинфицированных вирусами гепатита, но на этапе проведения противовирусной терапии (на 3–5 день) у пациентов инфицированных вирусами гепатита более выраженно появлялись и быстро наростали цитолитический и нефротические синдромы. В связи с чем данных больных можно отнести к группе риска по развитию осложнений противовирусной терапии, предупредить возникновение которых возможно своевременной коррекцией дозы препаратов и назначением рациональной патогенетической терапии.
Таким образом, можно сделать вывод, что клинические проявления поражения печени при герпесвирусной инфекции наблюдается более чем у 60% больных. Наиболее характерными сиптомами при этом являются умеренное увеличение расмеров печени и селезенки, появление диспепсического и болевого синдромов, при сохранности всех функций печени. Для уточнения характера патологического процесса и выбора схемы этиопатогенетической терапии рекомендуется дальнейшее исследование маркеров вирусных гепатитов.