Національний фармацевтичний університет Проблеми клініки, діагностики та терапії гепатитів Збірник праць науково практичної конференції Харків 2005
| Вид материала | Диплом |
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Наукова програма передбачає науково-практичні доповіді та постерну сесію з обговоренням, 40.36kb.
- Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко, 7248.82kb.
- Хx міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1555.53kb.
- Хix міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1754.6kb.
- Хvii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1402.07kb.
- Хviii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1642.96kb.
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Міністерство аграрної політики України Львівський національний аграрний університет, 48.27kb.
Деякі особливості впливу інтерфероногену „Аміксин” на показники імунного статусу у хворих на хронічний гепатити С (ХГС)
Нікітін Є.В., Сервецький К.Л., Усиченко О.М., Роганкова Г.Л., Усиченко К.М., Осадчій А.О.
Одеський державний медичний університет
Отримані в останній час дані дозволяють в багатьом по-новому оцінити роль імунних механізмів при гепатиті С. Форма імунної відповіді (переважання клітинних реакцій або гуморальної відповіді) залежить від напрямку диференціровки CD4+ - лімфоцитів (Т-хелперів). Взаємодія антигену з антигенрозпізнаючим рецептором є сигналом активації Т-лімфоцитів, який проявляється секрецією цитокінів, що посилюють процеси проліферації та диференціровки Т- та В-лімфоцитів, а також макрофагів. Крім того, функціональні можливості імунокомпетентних клітин знаходяться в тісній залежності з біохімічними процесами, що протікають на різних етапах міжмолекулярної та міжклітинної взаємодії. Вивчення імунобіохімічних механізмів розвитку патологічного процесу при гепатиті С відкриває нові перспективи до можливої модуляції ліганд-рецепторної взаємодії під впливом препаратів з імуномодулюючою та інтерферонстимулюючою дією.
На сьогоднішній час в загальноприйнятій стандартній схемі терапії ХГС широко використовуються інтерферони. Однак, висока вартість препаратів, значний процент ускладнень при тривалому їх використанні викликає необхідність вести пошук нових підходів в лікуванні ХГ.
Метою роботи є вивчення клітинного імунітету та рецепторної чутливості Т-лімфоцитів у хворих на ХГС, які отримували комплексну терапію з використанням інтерфероногену „Аміксин” та розробка оптимальних схем його використання.
Під наглядом знаходились 100 хворих з активним і в’ялим перебігом ХГС, віком від 16 до 67 років, з них чоловіків 67, жінок – 33. Крім цього, було обстежено 30 практично здорових людей, які склали контрольну групу. Хворі отримували вітчизняний індуктор ендогенного інтерферону „Аміксин”. Препарат призначали по 0,125 г підряд 2 дні на тиждень протягом 4-5 тижнів на курс на фоні базисної терапії. Повторні курси лікування проводились з інтервалом в 1 місяць. Обстежені хворі були поділені на 3 групи: 1а – хворі на ХГС, які отримали на фоні базисної терапії 3 курси аміксину; 2а – хворі на ХГС, які отримали 6 курсів аміксину; 3я – хворі на ХГС, які отримали 9 курсів аміксину.
Вивчення зв’язування аміксину рецепторами Т-лімфоцитів у здорових людей та в групах хворих показало, що даний показник у здорових людей склав 3,51,20 %, у хворих на ХГС по закінченні курсів лікування відповідно: 1а група – 3,751,48%, 2а и 3я група – 11,550,84% и 17,51,56%. Встановлено, що рівень зв’язування аміксину рецепторами Т-лімфоцитів у хворих на ХГС в 2й и 3й групах був достовірно вищим, ніж у здорових людей (р0,05).
При цьому спостерігався індивідуальний ступінь зв’язування препарату рецепторами Т-лімфоцитів. Так у 36 хворих рівень зв’язування препарату був низьким (від 2% до 8%), у 34 хворих – виразним (10-14%), у 30 хворих мав місце високий рівень інверсії (16% й більш).
Крім цього, встановлена певна залежність рівня зв’язування аміксину рецепторами Т-лімфоцитів від кількості проведених курсів лікування. У хворих, які отримали 6 и 9 курсів лікування цей показник був достовірно вище, ніж у хворих, які отримали 3 курси лікування аміксином (р0,05).
У хворих з виразним (10-14%) та високим рівнем зв’язування аміксину рецепторами Т-лімфоцитів (16% і більше) відмічалось підвищенням експресії антигенів CD3+, CD4+, підвищення імунорегуляторного індексу CD4+/CD8+.
Крім того, виявлений взаємозв’язок між зв’язуванням аміксину рецепторами Т-лімфоцитів і цитотоксичною активністю NK-клітин. Цитотоксична активність NK-клітин була вище у хворих, які отримали 6 и 9 курсів аміксину, ніж у хворих, які отримали 3 курси лікування. При цьому у хворих, які отримали 9 курсів препарату показники цитотоксичної активності NK-клітин досягали границь норми. Слідує відмітити, що найбільш висока рецепторна чутливість Т-лімфоцитів була у хворих ХГС з низькими показниками цитотоксичної активності NK-клітин.
Вміст IgМ був підвищеним у хворих, які отримали 3-6 курсів лікування. У хворих, які отримали 9 курсів аміксину відмічена тенденція до зниження IgМ. На фоні тривалого зниження запального процесу в печінці й переходу активного процесу в період ремісії, це «клінічне одужання» супроводжувалося зменшенням концентрації IgА. Концентрація IgG значно зростала до закінчення 9 курсу лікування аміксином.
У хворих 2ої та 3ої груп спостерігалось виразне подовження періоду ремісії захворювання. За період спостереження в 2-3 рази зменшилась кількість загострень ХГС. Активність АлАТ, АсАТ 1/3 хворих наближалась до нормальних цифр, а у 2/3 хворих була нормальною.
Таким чином, при тривалому лікуванні аміксином у хворих на ХГС відмічалась позитивна динаміка клінічних, імунологічних та біохімічних показників. Виявлена пряма залежність рівня зв’язування аміксину рецепторами Т-лімфоцитів від кількості курсів лікування, а також нормалізуючий вплив на цитотоксичну активність NK-клітин. В результаті тривалого лікування хворих на ХГС аміксином відмічалось підвищення концентрації IgG. При цьому концентрація IgА зменшувалась, що обумовлено, на нашу думку, зниженням репродукції вірусу гепатиту С.
Можливості використання аміксину в комплексній терапії хворих на хронічний гепатит С
Нікітін Є.В., Сервецький К.Л., Чабан Т.В.
Одеський державний медичний університет
В розвитку патологічного процесу при хронічному гепатиті С (ХГС) слід відмітити роль “метаболічної інтоксикації”, результатом якої є підвищення вмісту нормально існуючих метаболітів, продуктів їх розпаду та появу патологічних метаболітів. До факторів, що ініціюють “метаболічну інтоксикацію”, за сучасними даними, належать: інтенсифікація вільно-радикального окислення та порушення в антиоксидантній системі (АОС), гіпоксія та зниження енергетичного потенціалу клітин, підвищення концентрації середніх молекул та інші. Це сприяє накопиченню активних форм кисню, що є реакційноздатними молекулами, які прискорюють ланцюгові реакції перекисного окислення ліпідів. Відбуваються зміни фізико-хімічних властивостей клітинних біомембран, підвищення їх бар’єрної проникності та лізис гепатоцитів.
Серед ланок протиперекисного захисту пильна увага приділяється редокс-системі глутатіону, в якій при ХГС відбуваються глибокі поломки та її виснаження.
Останнім часом, з метою удосконалення терапії хворих на ХГС, клінічному випробуванню підлягає значна кількість лікарських речовин, що володіють різноманітними механізмами дії. Слід враховувати й те, що препарати, які використовуються для лікування хворих на хронічні вірусні гепатити не повинні бути токсичними для печінки та не повинні пригнічувати фактори резистентності хворого.
Перспективним напрямком, на наш погляд, є застосування в комплексній терапії хворих на ХГС індуктору ендогенного інтерферону – аміксину.
Обстежено 100 хворих на ХГС та 30 донорів.
Дослідну групу склали 50 хворих, до комплексної терапії яких призначали аміксин (курсами по 125 мг один раз на день, 2 дні підряд на тиждень, протягом 5 тижнів; всього 5 курсів лікування, перерва між курсами – 1 місяць). До контрольної групи віднесено 50 хворих на ХГС, яким, поряд із загальноприйнятою терапією, призначали плацебо.
У всіх хворих на ХГС діагноз встановлено на підставі клініко-епідеміологічних даних, лабораторних показників, підтверджено виявленням в крові маркерів вірусу гепатиту С.
В сироватці крові та еритроцитах у обстежених вивчали концентрацію відновленого глутатіону (G-SH) та активність глутатіонредуктази (ГР). Дослідження у хворих на ХГС проводили до початку лікування, після першого та після п’ятого курсу лікування. Отримані дані оброблено методом варіаційної статистики.
У всіх хворих на ХГС до початку лікування показники активності АОС були ідентичними та характеризувалися зниженням концентрації G-SH та низькою активністю ГР в порівнянні з показниками донорів.
Вміст відновлених еквівалентів глутатіону в еритроцитах та сироватці крові хворих, які отримували аміксин, після першого курсу лікування був вище, ніж у хворих, яким призначали плацебо. При призначенні аміксину відмічено й активацію ферменту ГР протягом всього періоду лікування.
У хворих дослідної групи після закінчення п’ятого курсу лікування концентрація G-SH та активність ГР наближались до відповідних показників донорів. Проте у хворих контрольної групи вміст G-SH та активність ГР були значно нижчими.
Отримані дані свідчать про те, що призначення аміксину хворим на ХГС призводило до підвищення вмісту G-SH, активації ГР та сприяло нормалізації функції всієї глутатіонової протиперекисної системи. Це, в свою чергу, призводило до покращення перебігу хвороби: скорочувалась тривалість періоду інтоксикації, скоріше відбувалося зникнення диспепсичних розладів, у більшої кількості хворих нормалізувалася активність амінотрансфераз в порівнянні з хворими, які отримували плацебо.
Таким чином, аміксин можна рекомендувати для включання в комплексну терапію хворих на ХГС.