Література першої половини ХХ століття

Вид материала

Документы

Содержание Міст Мірабо Зарізана голубка й водограй Маленьке авто Запитання і завдання Читацька лоція Творчість Олександра Блока Творчість Анни Ахматової Творчість Володимира Маяковського Творчість Бориса Пастернака Срібна доба російської поезії Головна теза АКМЕЇЗМ (1910-1920-ті роки)

Подобный материал:

• «корифеїв», 144.97kb.
• 1: Література на межі ХІХ хх ст.: основні тенденції та напрямки розвитку літератури, 241.57kb.
• Календарний план уроків зарубіжної літератури, 114.81kb.
• Першої половини ХХ століття, 4228.6kb.
• Соловій Галина Романівна, 135.13kb.
• Булгаков прозаїк, драматург, журналіст, есеїст, критик, 57.76kb.
• Тренувальні контрольні завдання для слухачів всеукраїнського конкурсу захисту науково-дослідницьких, 186.92kb.
• Електронні бібліотеки світової класичної та сучасної літератури, 81.89kb.
• Зарубіжна література, 24.18kb.
• Література перших десятиріч ХІХ століття, 5511.18kb.

____________________________________________________________________________________

“...не тільки великий поет, але й людина нової доби”. Творчість Г.Аполлінера 1897-1914 рр.

Початкові поетичні спроби Аполлінера припадають на 1897 рік, коли він оселяється у Парижі, де потрапляє під вплив сучасних йому поетів-авангардистів. Тем перших його поезій та віршових циклів – це переважно нерозділене кохання – до юної валлонки Марей Дюбуа (цикл “Ставло”), до 16-річної сестри його друга Лінди Моліни де Сільва (цикл “Любовні диктовки для Лінди”), до молодої гувернантки, англійки Анни Плейдон (ліричний цикл “Рейнські вірші” і поема “Пісня нелюбого в коханні”). Першим з опублікованх творів Аполлінера стала невеличка добірка поезій в одному із столичних журналів, підписана ім’ям “Костровицький”. Надалі поет буде підписувати свої твори літературним псевдонімом “Гійом Аполлінер”, утвореним переробкою справжнього імені поета (Гійом – це Вільгельм на французький лад, а Аполлінер – скорочене від Аполлінарій).

Рання лірика Аполлінера перебуває під впливом поетики символізму, а через неї – з генетично близькими їй традиціями романтизму й фольклорної поезії. Не випадково, визначаючи місце Аполлінера у сучасному йому літературному процесі і особливості його художнього методу Ілля Еренбург зауважував: “він був не тільки великим поетом, але й людиною нової доби, трошки припудреним срібним пилом давніх європейських доріг”. Водночас, вже в ранній поезії Аполлінера поряд із зверненням до класичного спадку і наслідуванням традицій минулого виявляє себе й прагнення віднайти принципово нові шляхи поетичного вираження, такі, які найбільш точно відповідали б духу новітньої епохи і сучасного мистецтва. В 1905 році Аполлінер познайомився з Пабло Пікассо, під впливом якого невдовзі став палким прихильником авангардистського напрямку, що отримав назву кубізму (назва походить від жартівливого вислову художника А.Матісса, який, побачивши картину Ж.Брака, де будинки були зображені у вигляді кубів, вигукнув: “Надто багато кубізму!”). Кубісти намагалися розкласти відтворюваний ними світ на геометричні складники, “розплющуючи” реальні об’єкти так, щоб різні його грані були одночасно видимі з різних точок зору. Історія кубізму в живописі розпочалася з картини П.Пікассо “Авіньонські жінки”(1907). Пікассо став й лідером “кубістичних” живописців. Аполлінер багато пропагував кубізм школи Пікассо у своїх теоретичних статтях і водночас намагався перенести його окремі принципи на літературу, де найближчим аналогом кубізму став футуризм (наприклад, російські послідовники цього напряму й називали себе кубофутуристами). Слідом за кубістами Аполлінер шукає новаторських форм у літературі, використовує поетику футуризму як таку, що дає поетові можливість необмежених експериментів в сфері мовних, жанрових, стильових художніх пошуків. Прагнення розширити діапазон виражальних можливостей сучасного мистецтва характеризує й прозові пошуки Аполлінера (роман “Одинадцять тисяч різок”, книга “Чародій, що гниє”, збірка новел "Єресіарх і Кº").

В 1911 році світ побачила перша віршова збірка Аполлінера “Бестіарій, або Кортеж Орфея”. Першу половину назви книги Аполлінер запозичив від назви середньовічного жанру творів, в яких образи тваринного і рослинного світу набували алегорично-повчального значення. Збірка Аполлінера також побудована у вигляді римованих чотиривіршів, присвячених різним тваринам. Підзаголовок збірки — "Кортеж Орфея", тобто почет диких звірів, що покірно йшли за співцем. Як розповідає давньогрецький міф, Орфей, винахідник музики й віршування, своїм співом приборкував звірів, зво­рушував богів і скоряв стихії. Образ Орфея у Аполлінера - це гімн “орфічному” дару проникати у таємниці буття, відчувати, зокрема, його трагізм.

Справжньою подією в літературному житті Франції і однією з поетичних вершин творчості Аполлінера стала його поетична збірка “Алкоголі”, яка побачила світ в 1913 році і увібрала до себе кращі вірші, написані впродовж п’ятнадцяти років творчості (усього- 49 творів). Незвичайна назва книги, обіграна в її початкових рядках: “І життя, наче спирт полум’яний, ти п’єш” покликана була передати п’янке відчуття “нового світу” з його технізованістю і стрімким темпом життя. У відношенні стилю збірка представляла собою синтез футуризму, сюрреалізму, символізму і неоромантизму. Твори, що увійшли до книги, не підпорядковані якійсь одній, чітко проведеній темі, але можна говорити, що в художньому просторі книги домінує тема опоетизованого Парижу, де Ейфелева башта символізує собою самотність людини в гущі урбанізованої цивілізації, а хвилі Сени ототожнюються з любовною пристрастю і стражданням.

Збірку на правах своєрідного маніфесту сучасної лірики відкриває великий за обсягом вірш “Зона”, який одночасно є й одним із самих знаменитих творів Аполлінера. У Парижі “зоною” називають промислові передмістя, які кільцем оточують столицю і які асоціюються із духом сучасності, втіленим в реаліях урбанізованого світу. Основна тема “Зони” – поет і сучасність. Поет шукає прикмети сучасності в образах урбанізованого міського пейзажу, центром якого постає велична Ейфелева башта – символ індустріального міста і технічного прогресу людства. Відчуття, які переживає поет, подвійні. З одного боку, він проголошує, що стомився від старого світу, вітає реалії світу нового: стогін сирен, строкаті афіші, вивіски, рекламу, оспівує “вишуканість індустріальної вулиці”. З іншого боку, він відчуває, що велике місто призводить до відчуження людини, прирікає її на самотність. Крізь переживання ліричного героя постають автобіографічні картини життя самого Аполлінера, сумні епізоди, пов’язані із його арештом, численними любовними драмами. В останніх рядках вірша з’являється образ сонця з перерізаним горлом, що сходить над Парижем. Образ гільйотинованого сонця надзвичайно місткий, в ньому - і пра­гнення вірити у майбутнє, і попередження про трагедії, які чатують на людину у цьому майбутньому. В “Зоні” зконцентровані й усі ті новаторські художні прийоми, які склали суть авангардистської поетичної реформи Аполлінера. Поет відходить від символістської камерності, зануреності у світ інтимних переживань та поетичних видінь. Він відкриває потужний ритм нового, ХХ століття, його революційні імпульси. Традиційна лірика переростає у Аполлінера в новий жанровий сплав, “ліричний епос”, який поєднує щирість ліричної сповіді, суб’єктивність переживань людської особистості з об’єктивним, епічним зображенням дійсності, масштабними узагальненнями і поетизацією буденного. Новому баченню світа у Аполлінера відповідає й нова форма побудови вірша. Чітким, розміреним віршовим композиціям своїх попередників Аполлінер протиставляє вірші з “важким ритмом”, підкреслено дисгармонічні і асиметричні, з нерівними рядками і необов’язковою римою. Новаторський характер мав і використаний Аполлінером в “Зоні” принцип симультанеїзму (з франц. – одночасність), тобто поєднання в одночасному потоці, сцені різночасових подій, розрізнених фрагментів буття. Ще одне нововведення Аполлінера - ефект здивування, який досягається за допомогою раптової, неочікуваної метафори, багатозначного символу. Так, зона може бути і робітничим Парижем, і зоною життя, сучасності, і замкнутим простором із власними законами. "На горло скаране сонце" - трактуватися і як апокаліпсичне передбачення, і як схід сонця з-за горизонту, і як початок нового життя. До часу видання “Алкоголів” Аполлінер відмовився також і від пунктуації: він вбачав у ній спосіб насильницького регулювання ритму вірша. У листі до рецензента “Алкоголів” А.Мартіно поет зазначав, що розділові знаки з віршів усунув тому, що вони здаються йому “зайвими і справді є такими; ритм і пауза вірша – оце і є справжня пунктуація, іншої не треба”.

Одним з найбільш відомих творів збірки “Алкоголі” є також вірш під назвою “ Міст Мірабо”, який приніс Аполлінеру верленівську славу любовного лірика. Задум вірша навіяний обставинами любовних стосунків Аполлінера із французькою художницею Марі Лорансен. Їх любовний роман тривав близько п’яти років, і вірш “Міст Мірабо” став своєрідним актом прощання поета зі своєю коханою. Міст Мірабо, який немовби слугує відправною точкою для роздумів і переживань ліричного героя твору, ц е і реальна прикмета того топографічного паризького простору, в якому розігрується драма кохання, і складний символічний образ, що поєднує біографічні реалії вірша з їх художнім осмисленням та узагальненням, яке вже виходить за межі окремо взятої “біографії кохання”. Марі Лорансен жила в тоді ще приміській зоні Парижу, яка називалася Отей (оспіваний Верленом в його “Записках вдівця”) і в яку Аполлінер потрапляв, перетинаючи міст Мірабо. У вірші асоціативно відбилась і загальна атмосфера будинку, в якому Марі жила зі своєю матір’ю. Годинами матір Марі займалася рукоділлям, вишиваючи за її малюнками і наспівуючи старовинні нормандські пісні. Саме це поєднання домашнього шиття і народного співу викликало у Аполлінера асоціацію з ритмікою старовинної ткацької пісні тринадцятого століття, під яку стилізований ритм його “Мосту Мірабо”. Але міст це не лише просторова координата. В поезії це усталений символ розлучення закоханих. Під мостом Мірабо струмує Сена, яка викликає у поета асоціації із коханням, що спливає як “вода бігуча”. Трагізм почуття, яке переживає ліричний герой, викликає у нього асоціації із багато в чому схожою на його власну долею знаменитого французького поета ХУ ст. Франсуа Війона. Рефрен аполлінерівського “Мосту Мірабо”: “Хай б’є годинник ніч настає / Минають дні а я ще є” перекликається із рядками з “Великого заповіту” Війона: “Вона (юність) минула, а я продовжую жити”. Міст Мірабо – це, зрештою, ще й символ вічної історії взаємин, яка повто­рюється для кожного покоління мешканців Парижа. Не одне освідчення в коханні чула Сена і котила на своїх хвилях ці зізнання у майбуття. У невпинному русі ріки почуттів - запорука розвитку життя. Автор утверджує цінність внутріш­ніх переживань особистості, неповторних, як кожна мить, але в цьому і їхня принадність і значущість.

Ще одним довершеним зразком любовної лірики, що увійшов до збірки “Алкоголі”, стала балада “Лорелея”, написана за сюжетом, який в свій час романтики (К.Брентано, Г.Гейне та ін.) запозичили із фольклору. В народній легенді розповідається про Лору, бідну дівчину, яку покохав багатий лицар. Підступність його матері розлучила молодих, і Лора вирішила помститися. За допомогою бога Рейну вона перетворилася на чарівницю-русалку, що зваблювала чоловіків своїм чарівним співом. Наречений Лори, зачарований її піснями, кинувся у річку, щоб дістатися до скелі, де сиділа дівчина, але потонув. Рятуючи коханого, Лора теж загинула. Взявши за основу народний сюжет, Аполлінер позбавляє його фантастичних ознак. В центрі його твору образ прекрасної дівчини Лорелеї, яка зачарувала своєю красою усіх чоловіків в Бахарасі, так що навіть сам єпископ закохався у неї. Але Лорелея кохає лише єдиного чоловіка, який поїхав “у чужодальний світ”. Жорстокий єпископ наказує лицарям відвести Лорелею в монастир, де вона стане черницею і "померкне її зір". Однак дівчина попросила охоронців дозволити востаннє подивитися на води Рейну і кинулася з високої скелі вниз. В творі стверджується непереможна сила кохання, яка швидше прийме смерть, аніж зраду і в цій своїй високій моральній гідності протиставляється жорстокому і лицемірному світові, де красу цінують лише мірками власництва й користолюбства.


______________________________________________________________________________________

“Я повинен створити статую з глибокої порожнечі...” Творчість Г.Аполлінера 1914 - 1918 рр.

Збірка “Алкоголі” прославила ім’я Аполлінера на усю Європу і стала своєрідною біблією новітнього європейського авангардизму. Останній період творчості Аполлінера, який тривав усього чотири роки, ознаменований подальшими авангардистськими пошуками, які митець вів паралельно в поезії, прозі і драматургії, а в тематичному відношенні пізня творчість Аполлінера перебуває під сильним впливом вражень від подій Першої світової війни. Поет добровільно пішов на фронт, причому під час боїв відзначився настільки мужньою і рішучою поведінкою, що здивував навіть досвідчених професійних військових. Ерез важке поранення Аполлінер був комісований ще до закінчення бойових дій, але війна прямо чи опосередковано наклала свій відбиток на характер усієї його подальшої творчої діяльності. Якщо в перших “воєнних” творах образи війни навіяні почуттями ура-патріотизму і сповнені ненависті до Німеччини, то в прозі і у віршах 1916-1918 рр. Війна сприймається як трагічна катастрофа, вселенський абсурд, що спотворює і обезцінює життя людини. Під враженнями нової “абсурдної” реальності Аполлінер створює ряд прозових творів “Рим під владою Борджіа”, “Три Дон Жуани”, “Вбитий поет”, “Жінка, що сидить”. Цими враженнями навіяні і драматичні твори Аполлінера цього періоду творчості – “Груди Тірезія” і “Колір часу”. П’єса “Груди Тірезія”, яку сам Аполлінер назвав “сюрреалістською драмою” ознаменувала появу нового, одного з найбільш потужних авангардистських напрямків – сюрреалізму. “Я вигадав прикметник “сюрреалістська”, - відзначає автор у передмові до п’єси, - що... досить влучно визначає ту тенденцію мистецтва, яка... ніколи ще не служила для формулювання ніякого кредо, ніякого художнього чи літературного постулату”. У авторській передмові Аполлінер висунув цілу низку принципів, що отримали розвиток у театральному авангарді ХХ ст., зокрема, у драматургії абсурду (Е.Йонеско, С.Беккет та ін.). Так, він закликає до оновлення театру, до відродження театральної умовності: “необхідно повернутися до природи, але не імітувати її, як у фотографії. Коли людина забажала зімітувати рух, вона створила колесо, на ногу несхоже. Тобто вона діяла по-сюрреалістичному, сама того не усвідомлюючи”. Аполлінер також наголошує на взаємодоповненні та взаємозаміні полярних жанрів: трагічне має стикатися з комічним, а патетика переходити в бурлеск. Сама ж “сюрреалістська драма” зображувала перетворення героїні – Терези, яка не бажає бути іграшкою в руках чоловіка і народжувти дітей, на ... чоловіка Тірезія. Аполлінер так описує цю метаморфозу: “вона голосно кричить, розстібає блузку і виймає звідти свої груди, червону і синю; вона кидає їх, і вони піднімаються вгору як повітряні кульки, прив’язані за нитку”.

Вершиною другого періоду творчості Аполлінера стала його поетична збірка “Каліграми. Вірші Миру і Війни”, яка з’явилась в 1918 році і увібрала до себе твори, написані впродовж 1913-1916 рр. Книга присвячена пам’яті друга поета Рене Даліза, що загинув на фронті. Сам Аполлінер так характеризував в одному з листів задум нової збірки: "Це — книга воєнного часу і містить у собі життя; якщо доля буде більше сприяти моїй пое­тичній репутації, вона більше, ніж "Алкоголі", схвилює читачів. Щодо закиду, начебто я руйнівник (мається на увазі реакція частини критики на сміливий новаторський дух “Алкоголів”), то я не сприймаю це кате­горично, бо я ніколи не руйнував, навпаки, намагався будувати...” Збірка «Каліграми» складається з двох частин. До першої увійшли поезії, написані Аполлінером у 1913 і на початку 1914 року, до другої— фронтові поезії. Новаторство збірки виявило себе насамперед у жанрових експериментах. Замість традиційних віршів Аполлінер (особливо у “фронтових” поезіях) використовує так звані поезії-розмови. Цю форму вірша поет знайшов під час своїх пошуків у напрямку осучаснення поезії, насичення її абстрагованого від конкретних прикмет реальності ліричного змісту фактами і реаліями історичної епохи. Вірші Аполлінера нагадують підслухані у випадкових розмовах репліки, різко посилюється їхній фрагментарний, монтажний характер, сюжетний рух стає стихійним і асоціативним, вірш важіє до тематичної завершеності кожного рядка, так що ціла картина, яка постає із вірша, зв’язуєтьсся лише настроєм, що виражає емоційний пафос твору. Найбільш сміливою новаторською знахідкою нової збірки стала розроблена Аполлінером нова жанрова форма вірша, названа ним вірші-каліграми, що продовжували відомі ще з античних часів традиції так званої візуальної поезії. Каліграма – це вірш, в якому рядки розміщуються таким чином, що загальна конфігурація тексту вірша на папері відтворює обрис тієї речі або явища, про яке у цьому вірші йдеться. Так, у вірші під назвою “Дощ” Аполлінер надає рядкам схожості з струменями дощу, інший вірш “Лист-Океан” графічно відтворює телеграму за океан, що її поет надіслав братові.

Самою знаменитою із каліграм збірки вважається вірш під назвою “ Зарізана голубка й водограй”, в якому контури рядків нагадують голубку, що злітає над струменями водограю. Основна тема вірша – вираження скорботи за загиблими на Першій світовій війні друзями. Вірш побудований на контрасті, протиставленні спокійного мирного життя, яке символізують образи голубки та водограю, і кривавого та безжалісного світу насильства, породженого війною, символом якої постають у вірші образи скривавлених олеандрів (дерев, криваво-червоні квіти та отруйність яких викликають асоціацію з кров’ю, насильством) і пораненого сонця, що сходить на багрянистому горизонті. Контраст підкреслений і графічною побудовою вірша. Його перша частина, де образи дівчат, що до них звертається поет, асоціативно зв’язуються з образом голубки, яка “плаче й кличе”, візуально оформлена у вигляді голубки. Друга частина, в якій поет називає імена ймовірно загиблих друзів, графічно відтворена струменями води, що злітає з водограю. Третя частина, яка немовби служить відповіддю на другу, має візуальну форму камінного постаменту, з якого б’є водограй і на якому викарбуваний надпис про друзів, що “десь б’ються на Північнім фронті”. Знамениту каліграму Аполлінера високо оцінив Пікассо, який навіть свою доньку назвав Паломба (з іспанського – голубка), а згодом, перебуваючи під враженням аполлінераівського вірша, створив свого знаменитого “Голуба миру”(1947), що став всесвітнім символом миру і емблемою політичних рухів антивоєнного спрямування.

Ще одна відома каліграма Аполлінера “Маленьке авто” графічно виконана у вигляді автомобіля. Вірш написаний напередодні загальної мобілізації у зв’язку із вступом Франції у Першу світову війну. Сюжет вірша – поїздка на маленькому авто із Бельгії до Парижу, під час якої, під враженням побаченого і почутого дорогою, поета охоплюють роздуми над історичною долею народів Європи, що от-от повинні зійтись у нечуваному досі кривавому двобої. Останню передвоєнну ніч поет сприймає як кінець старої епохи, а саму поїздку із Бельгії до Парижу як шлях у нову епоху, сповнену катаклізмів і історичних потрясінь.

Ми в'їхали в Париж

Якраз оголошувано мобілізацію

Ми зрозуміли з товаришем

Що це мале авто нас привезло

В нову епоху

Хоч ми були вже зрілі люди

А чулись ніби щойно народились

З боку ритмічної побудови “ Маленьке авто” написане верлібром, поетичним розміром, до якого часто звертався Аполлінер у своїй творчості і який також став своєрідною візитною карткою його авангардистських пошуків. Вільний вірш (верлібр) (франц. vers libre) – це вірш, в якому відсутні метр (витримуваний впродовж усього вірша той або інший тип ритмічної організації) та рима, за рахунок чого цей тип вірша звучить майже як проза. Різниця між таким віршем та прозою полягає лише у поділі тексту вільного вірша на віршові відрізки, позначувані на письмі графічно – у вигляді запису окремими рядками, в усному виконанні – інтонацією, особливо інтонаційним підкресленням кінця кожного рядка. Неупорядкованість внутрішнього ритму в верлібрі досить часто компенсується, по-перше, певними ритмічними тенденціями, які реалізуються в ньому у вигляді непослідовно витримуваного чергування однорідних стоп, по-друге, однотипним порядком розміщення слів у рядку (наприк.: прикметник-іменник-дієслово…).

Війна, про яку багато писав Аполлінер і яка трагічно перекраяла його долю, стала й причиною його передчасної смерті. У повісті “Вбитий поет”, де змальований образ ідеального поета, Аполлінер передбачив і власну трагічну долю. Жорстока дійсність позбавляє героя повісті повітря, душить його. «Здається,— писав поет, повернувшись до Парижа з фронту,— все загинуло в цій нескінченній катастрофі». Не доживши двох днів до за­кінчення війни, ослаблений пораненням і складною опе­рацією, Аполлінер помер від грипу 9 листопада 1918 року. Через роки його вірний товариш П.Пікассо за уччастю Хуліо Гонзалеса створить своєму другові пам’ятник – у вигляді конструкції з металевих стержнів, ніби втілюючи в життя задум художника з “Вбитого поета”, що придумав “пам’ятник” у вигляді порожньої форми: “Я повинен створити статую з глибокої порожнечі – як поезія, як слава”. Поезія Аполлінера стала його посмертною славою.


__________________

Запитання і завдання:

• Як би ви охарактеризували суть авангардистських пошуків Аполлінера? На які літературні традиції він спирався? В чому, на вашу думку, полягає сенс його поетичного новаторства?
  
• Охарактеризуйте ранню лірику поета. Як можна визначити художню спрямованість збірки Аполлінера “Алкоголі”?
  
• Яка збірка вважається вершиною останнього періоду творчості Аполлінера? Що нового започаткувала вона в творчості поета?
  

______

“Зона”

• Що виступає предметом зображення у вірші “Зона”?
  
• Через які символічні образи розкриваються у вірші почуття особистості в урбанізованому, динамічному світі?
  
• Які новаторські прийоми використовує поет в Зоні”?
  

______________________

“Міст Мірабо”. “Лорелея”

• Охарактеризуйте автобіографічну основу вірша.
  
• Що символізують образи “Мосту Мірабо”?
  
• Що послужило основою для написання балади “Лорелея”?
  
• Як Аполлінер трансформує традиційний сюжет балади?
  

__________________________________________

“Зарізана голубка й водограй”. “Маленьке авто”

• Що таке каліграма? Які види мистецтв вона поєднує?
  
• Як у творі “Зарізана голубка і водограй” поєдналися поезія з візуальним мистецтвом?
  
• Які символічні образи використовує Аполлінер у вірші “Зарізана голубка і водограй”?
  
• Що служить темою вірша “Маленьке авто”?
  
• В чому полягає особливість ритмічної побудови вірша “Маленьке авто”?
  

З австрійської літератури. Райнер Марія Рільке


Російська поезія

ЧИТАЦЬКА ЛОЦІЯ

Головні тези розділу:_______________________________________________________________________________________

Срібна доба російської поезії: Ствердження модернізму в російській літературі на межі ХІХ-ХХ ст. Розмаїття літературних напрямків, течій, шкіл у російській поезії ¢Російський символізм, його школи і естетичні пошуки ¢ Акмеїзм та його представники ¢Російський поетичний футуризм ¢ “Нові селянські” поети ¢ Російські поети поза літературними угрупованнями

Творчість Олександра Блока: “Трагічний тенор епохи”. Творча особистість О.Блока ¢ «Душа мистецтва... за всіх часів має на меті, використовуючи мову, бар­ви і форми нашого світу як засоби, відтворювати «світи інші». Творчість Блока 1898-1904 років. ¢ “Яка жага безумна – жить...” Творчість Блока 1904 – 1908 років. ¢ «...поет вмирає, тому що дихати йому вже немає чим; життя втрачає сенс”. Творчість Блока 1908-1921 років.

Творчість Анни Ахматової: “Ярославна ХХ століття”. Творча особистість Анни Ахматової. ¢ “Вона першою відкрила, що бути некоханою поетично...”. Творчість Ахматової 1900-1917 років. ¢ “...руки, сірники, попільничка, - обряд прекрасний і гіркий”. Творчість А.Ахматової 1917-1941 років.¢“Я не переставала писати вірші...” Творчість А.Ахматової 1941-1966 років.

Творчість Володимира Маяковського: “Русь Маяковського”. Творча особистість поета. ¢ “Тринадцятий апостол”. Творчість Володимира Маяковського 1909-1917 років. ¢ “Кажуть, що з життя піти не тяжко...” Творчість Володимира Маяковського 1917-1930 років.

Творчість Бориса Пастернака: “Вік прожить – не поле перейти”. Творча особистість поета. ¢ Поверх бар’єрів. Творчість Б. Пастернака 1909-1917 років. ¢Друге народження. Творчість Б. Пастернака 1917-1941 років. ¢ “Я один, повсюди лицемірство...” Творчість Б. Пастернака 1941-1960 років.

Ключові терміни та поняття:________________________________________________________________________________

“Срібна доба російської поезії”, символізм, акмеїзм, футуризм, імажинізм.

Основні письменники і твори:____________________________________________________________________

Мережковський Д. ¢ Бальмонт К. ¢ Брюсов В. ¢ Бєлий А. ¢ Гумільов М. ¢ Мандельштам О. ¢ Хлєбніков В. ¢ Єсенін С. ¢ Клюєв М. ¢ Цвєтаєва М. ¢ Волошин М. ¢ Чорний Саша ¢ Блок О. “Незнайома”, “Про доблесті, про подвиги, про славу...”, “Весно, весно, без меж і без краю...”, “Скіфи”, “Дванадцять” ¢ Ахматова А. “Сіроокий король”, “Пісня останньої зустрічі”, “Реквієм” ¢ Маяковський В. “Хмарина в штанах”, “А ви змогли б?”, “Послухайте!”, “Лілічко! Замість листа...” ¢ Пастернак Б. “Цей лютий! Час для сліз і віршів...”, “Визначення поезії”, “Лікар Живаго”, “Зимова ніч”, У всьому хочу я дійти самої суті...”

Срібна доба російської поезії

________________________________________________________________________________________

Ствердження модернізму в російській літературі на межі ХІХ-ХХ ст. Розмаїття літературних напрямків, течій, шкіл у російській поезії.


Докорінна перебудова соціально-політичних, економічних, культурно-естетичних засад людського суспільства на межі ХІХ-ХХ ст. охопила не лише країни Західної Європи та Америки. Не менш бурхливий розвиток, справжню революцію в економічному, духовному, культурному житті в цей час переживає й Росія. Як і в більшості країн Європи, рубіж ХІХ-ХХ ст. стає для російської літератури точкою відліку нової – модерністської епохи, яка зростила блискучу плеяду нових прозаїків, поетів, драматургів, що стали окрасою і гордістю не лише російської, але й загальносвітової культури ХХ ст.

Російський, як і західноєвропейський модернізм, постає на панівних в тогочасному духовному житті суспільства філософських ідеях та культурологічних концепціях. У своїх духовних пошуках російський модернізм звертався до ідей представників західноєвропейської філософії - І.Канта, А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, А.Бергсона, К.Юнга, З.Фройда, М.Хайдеггера, С.Кіркегора, Е.Гуссерля. Водночас, не менш значну роль у його становленні відіграли й власні культурні традиції, зокрема традиції православної християнської філософії, що її нове покоління російських філософів намагалося обгрунтувати і пристосувати до нових соціально-історичних обставин. Витоки новітньої школи російської філософії прийнято пов’язувати з діяльністю і теоретичними здобутками філософії визначного російського мислителя Володимира Соловйова (1853-1900). Провідні тези його вчення – ідеї всеєдності, як взаємопроникнення, органічної єдності і водночас окремості, специфічності усього сущого в світі, ідея Боголюдства, яка формулює програму “морального удосконалення” людства на основі поєднання людського і божественного начал. Особливе місце у філософії Соловйова посідає його концепція Софії-премудрої як Божественної мудрості і душі світу, його вічного жіночого начала. Концепція Софії Соловйова безпосередньо вплинула на становлення російського символізму з його містичними пошуками і передвизначила центральний символ блоківської лірики – знаменитий образ Прекрасної Дами. На ідеях Соловйова зросла ціла школа російської християнської філософії: С.Трубецькой, Є.Трубецькой, М.Федоров, П.Флоренський, С.Булгаков, В.Ерн, М.Бердяєв, Л.Карсавін, С.Франк та ін., багато з яких розробили власні системи християнської філософії. Прикметними ознаками російської філософської думки були її гуманістична спрямованість, пошуки людського ідеалу і роздуми над загальним сенсом людського буття, ствердження високих засад християнської моралі, намагання поєднати національні традиції з кращими здобутками європейської філософії і водночас критично переосмислити її антихристиянські тенденції, породжені впливом філософії Ніцше. Ідеалістична загалом, російська філософська думка особливу увагу приділяла ірраціональним сферам людського буття і намагалася поєднати досвід науки, філософії, релігії та мистецтва.

У тісному зв’язку із здобутками філософської науки розвивається й російське мистецтво, яке в цей час переживає небувалий підйом. Рубіж століть – це час справжнього розквіту театрального мистецтва, пов’язаного з іменами К.Станіславського, Ф.Шаляпіна, М.Єрмолової. Музична творчість О.Скрябіна і С.Рахманінова визначила розвиток світової культури ХХ століття на багато десятиліть. Російський живопис кінця ХІХ і початку ХХ ст., представлений іменами М.Врубеля, В.Сєрова, К.Коровіна, І.Нестерова, К.Малєвича, В.Кандінського, М.Шагала та ін., став цілою епохою у розвитку світового живопису ХХ ст. Але не буде помилкою сказати, що в авангарді процесів модерністського оновлення мистецтва на рубежі століть перебувала саме російська література і, зокрема російська поезія, адже недаремно кінець ХІХ і початок ХХ ст. тепер називають “срібною добою” її літературно-історичного розвитку. Аналогія походить від уявлення про характер еволюції людської цивілізації, яка буцімто проходить у своєму розвитку три великі ери – золоту, срібну і залізну. З золотою добою в російській літературі асоціюється поезія першої половини ХІХ ст., “срібний вік” – з епохою рубежа століть, коли поезія переживає еру нового розквіту. За словами одного з критиків, «контраст між срібним століття і попереднім етапом розвитку вражаючий. І ще більше вражає цей контраст і просто-таки ворожнечість між срібним століттям і тим, що настало після нього, - епохою демонізації культури і духовності. /…/ І хоча ми й називаємо цей час срібним, а не золотим віком, можливо, саме він був найбільш творчою епохою в російській історії».

Хронологічно “срібна доба” російської поезії не була довготривалою. Вона охоплювала період в три десятиліття, від початку 90-х років ХІХ ст. до початку 20-х років ХХ ст., коли помер один з духовних лідерів і найталановитіших поетів епохи О.Блок, а інший знаменитий поет М.Гумільов був розстріляний у радянській в’язниці. Тоді ж радянський уряд вдався до безпрецедентного вислання за кордон 160 відомих письменників, філософів, вчених, журналістів та інших представників російської інтелігенції, що означало остаточний розгром “срібної доби” російської культури. Ті, що залишились в Росії, піддавались цензурним утискам та заборонам, багато з них пізніше були репресовані і довгі роки провели на засланні, позбавлені можливості писати і друкувати свої твори. Багато з них загинуло у сталінських концтаборах та в’язницях.

“Срібна доба”, що стала часом вражаючого злету російської культури, породила значну кількість літературно-художніх напрямків, течій, шкіл, більшість з яких розвивалася у річищі ідей модернізму. Найбільш значний вияв в російській модерністській поезії “срібної доби” знайшли символізм, акмеїзм, футуризм, імажинізм. Помітну роль у розвитку модерністських тенденцій доби відіграла також група “нових селянських” поетів а також творчість тих поетів, які не співвідносили себе з тим або іншим літературно-художнім напрямком чи течією.


Співставна таблиця розвитку літературних напрямків російської поезії “срібної доби”

Напрямок	Соціально-історичні передумови	Основоположники й представники	Головна теза	Визначальні ознаки
СИМВОЛІЗМ (1890-ті – 1910-ті роки)	Філософія Шопенгауера, Ніцше, критична реакція на реалізм та натуралізм, поетичні здобутки європейських символістів та імпресіоністів	С.Малларме, П.Верлен, Р.Гіль, Ж.Мореас (Франція); Е.Верхарн, М.Метерлінк (Бельгія), Р.М.Рільке(Австрія), Г.Ібсен (Норвегія); М.Вороний, О.Олесь, Г.Чупринка, М.Філянський, М.Рильський, П.Тичина(Україна), Д.Мережковський, К.Бальмонт, В.Брюсов, О.Блок, А.Бєлий та ін.(Росія)	Образи природного, матеріального світу можуть бути прочитані як символи вищої, метафізичної реальності; символ спроможний розкрити таємниці і закономірності вічних законів буття	Абсолютизація ролі символу серед інших засобів художнього вираження; опора на метафізичні та містичні концепції тлумачення світу; перевага песимістичних, трагічних настроїв; розуміння поета як божества, бо він інтуїтивно відчуває шлях до істини; відмова від зображення конкретної дійсності; ві­дображення світу через вічні ідеї та образи; використання прийомів натяку, умовчання, асоціативного співвіднесення зовні не співвіднесених об’єктів; надання особливого значення звукопису та мелодиці вірша; прагнення створити нову поетичну мову
АКМЕЇЗМ (1910-1920-ті роки)	Критична реакція на гіперболізований ірраціоналізм та містицизм символістів, поширена в європейській поезії початку ХХ ст. орієнтація на класичні традиції світової культури	М.Гумільов, А.Ахматова, О.Мандельштам, С.Городецький, Г.Іванов, М.Зенкевич, Г.Нарбут, М.Кузьмін (Росія); в українській поезії близьким художнім явищем стала група “неокласицистів”	Природна простота і зрозумілість художнього образу, лаконічність і чіткість форм його художнього виразу	Уникання занадто абстрагованих образів, надання переваги змалюванню предметних, зримих форм відображуваних об’єктів, перевага раціонального змісту над емоційним вираженянм, звукопис, вишукана поетична лексика, широке звернення до тем, мотивів, сюжетів світової культури
ФУТУРИЗМ (10-30-ті роки ХХ ст.)	Окремі ідеї Ніцше; інтуїтивізм Бергсона; італійський футуризм, бунтарські гасла анархістів	Ф.Т.Марінетті , Дж. Северині, І. Боччоні, К. Карра (Італія), М.Семенко, О. Слісаренко, Я. Савченко, В. Ярошенко, М. Терещенко, Г. Шкурупій, Г. Коляда, М. Щербак(Україна), В.Маяковський, В.Хлєбніков, Д.і М. Бурлюки, В.Каменський, О.Кручоних, І.Сєвєрянін, Б.Ліфшиць, М.Асєєв та ін.(Росія)	Антитрадиційність, настанова на використання художніх засобів, які максимально відповідають духу епохи і авангардистським пошукам в літературі	Рішуче заперечення культурних традицій минулого; використання форм художнього вираження, зорієнтованих на виклик, епатаж; заклики до деідеологізації культури, створення безпредметного мистецтва, відображення в поезії тенденцій і атмосфери сучасного життя, зокрема процесів урбанізації та технічного розвитку; заклики знищити дистанцію між мистецтвом і життям; заклики до революційного оновлення художньої мови, зокрема, широке вживання неологізмів та “заумної мови”, “зламаного синтаксису”, незвичайних форм звукопису, римування, віршових розмірів
ІМАЖИНІЗМ (1919-середина 20-х років ХХ ст.)	Англійський імажизм, критична реакція на футуризм та надмірну заідеологізованість поезії	С.Єсенін, Р. Івнєв, А. Марієнгоф, В. Шершеневич, І.Грузинов, Г.Якулов, Б.Ердман (Росія), окремі принципи знайшли відображення в ліриці В. Сосюри та Б.-І. Антонича (Україна)	настанова на конкретно-зримий, позбавлений тенденційності, образ, що відображає предмет з несподіваного ракурсу	заклики до відокремлення мистецтва від повсякденного життя; самодостатність словесного образу; несуттєвість тематики і підпорядкування змісту образу його художній формі; прагнення до чистої образності; асоціативність мислення; точність зображення ліричного переживання; заклики до експериментів із засобами словесного вираження