Література першої половини ХХ століття
| Вид материала | Документы |
- «корифеїв», 144.97kb.
- 1: Література на межі ХІХ хх ст.: основні тенденції та напрямки розвитку літератури, 241.57kb.
- Календарний план уроків зарубіжної літератури, 114.81kb.
- Першої половини ХХ століття, 4228.6kb.
- Соловій Галина Романівна, 135.13kb.
- Булгаков прозаїк, драматург, журналіст, есеїст, критик, 57.76kb.
- Тренувальні контрольні завдання для слухачів всеукраїнського конкурсу захисту науково-дослідницьких, 186.92kb.
- Електронні бібліотеки світової класичної та сучасної літератури, 81.89kb.
- Зарубіжна література, 24.18kb.
- Література перших десятиріч ХІХ століття, 5511.18kb.
Письменник народився і виховувався в освіченій, інтелігентній родині, де шанували науку і мистецтво. Мати майбутнього письменника до заміжжя працювала вчителькою, батько був магістром богослів’я і професором Київської духовної академії по кафедрі історії та аналізу західних віросповідувань. Родина Булгакових була великою і дружною: чотири сестри і три брати. “В нашому будинку інтелектуальні інтереси переважали, - пригадувала пізніше одна із сестер письменника. – Дуже багато читали. Прекрасно знали літературу. Захоплювались іноземними мовами. І дуже любили музику... нашим головним захопленням була опера. Наприклад, Михайло, який вмів захоплюватись, дивився “Фауста”, свою улюблену оперу, 41 раз – гімназистом і студентом”. Пізніше “Фауст”, як слід гадати, навіє Булгакову задум його знаменитого роману “Майстер і Маргарита”, який сам письменник називав “своїм “Фаустом”. Значний вплив на становлення митецьких і, зокрема, літературних смаків Булгакова справили книжки, які він багато і охоче читав. Його улюбленими письменниками були Гоголь, Салтиков-Щедрін, Чехов, Діккенс. З дитинства Булгаков багато і охоче читав, але, попри очевидні літературні нахили, бажання стати письменником народилося у ньому не відразу. Першою професією Булгакова, як і його літературних попередників – А.Чехова та В.Вересаєва, стала лікарська справа. З медициною пов’язаний чи не найскладніший період життєвого шляху Булгакова, оскільки роки його лікарської практики збіглися у часі з найтяжчими історичними випробовуваннями, що випали на долю тодішньої Російської імперії. В роки Першої світової війни, роки революційних потрясінь, які завершилися кривавою братовбивчою громадянською війною, професія лікаря, як і професія військового, стала однією з найбільш нагальних і необхідних. Після закінчення медицинського факультету Булгаков працював у військовому госпіталі, куди привозили поранених з фронту, мав лікарську практику в російській глибинці, де катастрофічно не вистачало лікарів, а після повернення до Києва, знову ж таки як військовий лікар був мобілізований спочатку до петлюрівської, потім до Червоної армії, звідки зрештою потрапив до лав Білої гвардії, ідеалізований образ якої згодом неодноразово з’являтиметься на сторінках його творів. Працюючи військовим лікарем, Булгаков як ніхто інший бачив справжнє обличчя війни, ту її межу, за якою втрачають свій сенс політичні гасла та ідеологічні симпатії і антипатії, оскільки муки та страждання скаліченої війною людини або людини, у якої війна відбирає найдорожче – життя - це надто висока ціна за задоволення владних амбіцій. Важкий тягар вражень, винесений з виру воєнного лихоліття, смерть, насильство, небажання брати участь у братовбивчій війні, - усе це зумовило остаточне рішення Булгакова відмовитись від медицини і присвятити себе літературі, яка стала його другою професією і його справжнім життєвим покликанням.
Війна суттєво вплинула на формування не лише професійних, але й світоглядних пріоритетів Булгакова. Сам письменник намагався відкрито не декларувати свої політичні погляди, втім з його перших творів і особливо з роману “Біла гвардія” можна зробити висновок про те, що деякий, принаймні, час письменник, як і багато інших представників інтелігенції, поділяв очевидні симпатії до монархії, яка уособлювала в його очах законний правопорядок. Кривава братовбивча бійня років революції та громадянської війни, провина за яку частково лягала на плечі й царського режиму, похитнула монархічні ілюзії Булгакова. Втім, симпатиком революції він також не став. В есе “Майбутні перспективи”, яке побачило світ ще в 1919 р., Булгаков геніально передбачив наслідки “великого жовтневого дива”. Він писав, що “наша нещасна батьківщина перебуває на самому дні безчестя і бідності, куди загнала її “велика соціальна революція”, в той час, як ”на Заході скінчилася велика війна великих народів”. Далі Булгаков пророкує титанічний економічний та політичний підйом, що його переживатимуть країни Заходу. “А ми? – запитує він. – Ми спізнимось... Ми так безнадійно спізнимось, що ніхто з сучасних пророків, очевидно, вже й не насмілиться пророкувати, коли ж ми наздоженемо їх і чи наздоженемо їх взагалі? На думку Булгакова, в той час, коли Захід користуватиметься усіма благами розвинутої цивілізації, нам “необхідно буде розплачуватись за минуле неймовірно суворими умовами життя, важкою працею... Розплачуватись за божевілля березневих днів, за божевілля днів жовтневих...” Навіть в більш пізні часи, в роки сталінських репресій, Булгаков не відмовився від своїх поглядів, від свого скептичного ставлення до революції як невдалого, на його думку, соціального експерименту більшовиків, якому він протиставляв шлях еволюційного, тобто природного, не спотвореного насильницьким втручанням в історію, соціально-політичного розвитку. Ці думки прочитуються в підтексті майже усіх творів письменника 20-30-х років, але ці ж самі думки він майже відкрито висловлював і у листі до Сталіна та радянського уряду, причому робив це й тоді, коли вже набирала оберти каральна машина сталінських репресій. Дивовижно, але доля тисяч репресованих представників радянської інтелігенції оминула Булгакова, не в останню чергу, як слід гадати, тому, що йому, принаймні, як вважалось, особисто покровительствує Сталін. Щоправда, прокровительство це було доволі дивним. Сталіну Булгаков подобався як драматург, а його драма “Дні Турбіних” була однією з найулюбленіших п’єс диктатора (як стверджують, він дивився її у МХАТі близько 15 разів). Водночас, з волі, очевидно, того ж Сталіна, Булгаков майже не мав можливості друкуватись у себе в країні. За життя автора світ побачили лише три невеличкі книжки його прозових творів – фейлетонів, оповідань та повістей. З середини 1926 року і до останніх днів письменник не побачив жодної своєї надрукованої книжки. Коли, позбавлений можливості працювати, друкуватись, доведений до відчаю, Булгаков звернувся до Сталіна з проханням вислати його за кордон, диктатор втрутився в долю письменника, він отримав роботу, але водночас продовжував забороняти п’єси Булгакова (з 10 його п’єс лише чотири змогли прорватись на сцену, але й вони згодом були заборонені). Булгаков мріяв про особисту зустріч зі Сталіним, яка, як він сподівався, могла б прояснити ставлення до нього з боку вождя, можливо в чомусь посприяла б творчій долі письменника, якось вплинула б на відношення диктатора до літератури та театру, але, слід гадати, Сталіну така зустріч була не потрібна, і по-справжньому значення Булгакова для літератури і його письменницький геній змогли оцінити лише нащадки сталінської доби.
Значне місце в житті і творчості Булгакова посідає Україна. Він народився, вчився, багато років жив в Києві. Булгаков ніжно любив свою батьківщину - Україну, славетне місто Київ. Що б не писав Булгаков, він обов'язково згадував Київ, його вулиці, будинки, незліченні сади, Дніпро, Володимирську Гірку над Дніпром. Майже всі булгаковські герої, де б вони не жили, так чи інакше тягнуться до України, сумують за нею. Наприклад, мужній і шляхетний генерал Чарнота ("Втеча") пишається тим, що він - нащадок запорожців. Нема для нього кращого у світі місця, як Київ, сивий Дніпро. “Ех, Київ! – місто, краса! Ось Лавра палає на горах, а Дніпро! Дніпро! Дивовижне повітря, дивовижне світло! “. Історичні події, що відбувалися в Києві в 1917-1920 роках, відображені в романі Булгакова “Біла гвардія” та п’єсі “Дні Турбіних”, живописну замальовку рідного міста Булгаков відтворив у нарисі “Київ-місто”. Постановка “Днів Турбіних” була здійснена у Київському російському театрі ім. Лесі Українки у 1956 р. У 1987 р. Київський драматичний театр ім. І.Франка поставив п’єсу М.Рощіна “Майстер і Маргарита”(за романом М.Булгакова) у перекладі українською мовою Б.Олійника. Перебуваючи за межами України, Булгаков неодноразово відвідував рідне місто – у 1918, 1921, 1923, 1936 роках. Сьогодні на Андріївському узвозі у Києві, де колись жив Булгаков, розміщений меморіальний музей письменника.
Періодизація творчості М. Булгакова
| 1898-1928 | 1928-1940 |
| 1898 – перші літературні спроби, оповідання “Пригоди Світлани”, п’єси, сатиричні вірші. 1919 - фейлетон “Майбутні перспективи” 1920-1921 – перші п’єси “Самооборона”, “Брати Турбіни”, “Глиняні женихи”, “Сини мулли”, “Паризькі комунари”. 1922 – 1923 – оповідання “Червона корона”, “Незвичайні пригоди лікаря”, “Китайська історія” 1923 – повість “Записки на манжетах” 1924 - повість “Фатальні яйця”. Памфлет “Багряний острів” 1925 - повісті “Дияволіада”, “Собаче серце”. 1925-1926 – цикл оповідань “Записки юного лікаря”. 1925-1927 – роман “Біла гвардія” 1926 - комедія “Зойчина квартира”, драма “Дні Турбіних”. 1926-1928 – драма “Втеча”. 1928 – комедія “Багряний острів”. | 1929 – п’єса “Кабала святош”. 1929-1940 – роман “Майстер і Маргарита”. 1930 - інсценізація “Мертвих душ” Гоголя. 1931 - п’єса-антиутопія “Адам і Єва”. Інсценізація “Війни і миру” Л.Толстого. 1932-1933 – роман для серії ЖЗЛ “Життя пана де Мольєра”. П’єса “Божевільний Журден”. 1934 – п’єси “Блаженство”, “Іван Васильович”. 1936-1937 – “Театральний роман”. 1937 – інсценізація “Дон Кіхота” Сервантеса. 1939 – п’єса “Батум”. 1940 – драма “Останні дні”. |
_________________________________________________________________________________________
“Реальність така, що я намагаюся жити, не помічаючи її...” Творчість М.Булгакова 1898-1928 років.
Перші ще дитячі літературні спроби, оповідання “Пригоди Світлани”, п’єси, сатиричні вірші Булгакова датуються ще 1898 роком. Однак, сам письменник вважав першим своїм твором есе “Майбутні перспективи”, написане у 1919 році. Це есе, як і деякі інші ранні фейлетони Булгакова, написані на злобу дня, були надруковані в місцевій кавказькій пресі. Тоді ж він дебютує і як драматург. В 1920-1921 роках у Владикавказі були написані і поставлені на місцевій сцені його перші п’єси “Самооборона”, “Брати Турбіни”, “Глиняні женихи”, “Сини мулли”, “Паризькі комунари”, які сам Булгаков пізніше вважав вимушеними і незрілими. впродовж 1919 – початку 20-х рр. пише велику кількість оповідань, переважно автобіографічного характеру, частину яких об’єднує у тематичні цикли. Першим з них став цикл з 7-ми невеличких оповідань, якому пізніше Булгаков дав назву “Записки юного лікаря” (писався в 1919 р. в Києві, опублікований в періодиці Москви в 1925-1927 рр.). В циклі відбилися враження письменника від перших років його медичної практики в Нікольській та В’яземській лікарнях. В центрі зображення самовіддана праця молодого провінційного лікаря, в процесі якої відбувається становлення його психології та характеру. Враження від років, проведених у Владикавказі і перші кроки свого літературного становлення Булгаков описує в невеличкій повісті “Записки на манжетах”(1920-1921), яка також за своєю формою нагадує своєрідний тематичний цикл коротеньких замальовок. Обидва твори написані від імені оповідача, який з м’якою самоіронією стежить за тим, як поступово, в процесі самих різноманітних життєвих випробовувань, у вирі революційних подій руйнується його юнацький ідеалізм, на зміну якому приходить твереза і виважена позиція людини загартованої і зрілої, яка повністю починає усвідомлювати суть своїх духовних прагнень і моральних цінностей.
Під впливом побаченого і пережитого визначається й тема, яка займе провідне місце в творчості Булгакова 20-х років. Це – відображення і осмислення подій та наслідків революції 1917 року в Росії. Під знаком цієї теми перебувають практично усі твори, написані Булгаковим в 20-х, а частково й у 30-х роках. При цьому сам характер відображення та інтерпретації революційних подій набуває у Булгакова різних форм, у відповідності до чого усі його твори на дану тематику можна поділити на три тематичні групи.
До першої тематичної групи відносяться твори, в яких події революційних років та років громадянської війни змальовуються через їх трагічне осмислення. Ставлення письменника до подій 1917-1921 років, безпосереднім учасником і очевидцем яких він був, з самого початку і в подальші роки було незмінним: він сприймав їх як соціальну катастрофу, як трагічну помилку історії, якій немає виправдання. “Реальність така, що я намагаюся жити, не помічаючи її... - писав Булгаков в грудні 1917 року своїй сестрі Надії. – Нещодавно під час поїздки в Москву і Саратов я на свої очі побачив те, що мені більше не хотілося б бачити. Я бачив, як сірий натовп з гиканням і брудною лайкою б’є вікна потягів, бачив, як б’ють людей. Бачив зруйновані і спалені будинки в Москві... тупі, озвірілі обличчя... голодні черги біля крамниць... бачив газетні листівки, які пишуть, по суті, про одне: про кров, яка ллється і на півдні, і на заході, і на сході, і про в’язниці. Все бачив сам, і зрозумів остаточно, що сталось з Росією”.
Перші враження від кровопролитних сутичок років громадянської війни знайшли відображення в пронизаних трагічним пафосом оповіданнях Булгакова “Червона корона”, “Незвичайні пригоди доктора”, “Китайська історія” та інш. Автор відчутно не симпатизує ані червоним, ані білим, головний ідейний пафос його творів – несприйняття війни як форми вирішення політичних суперечностей, засудження насильства у будь-якій його формі. Від змалювання маленьких епізодів війни, відображених в оповіданнях, художня думка письменника рухається до творів, що містять більш масштабні, сповнені біблійних асоціацій та філософських узагальнень, картини революційної борні у Росії (роман “Біла гвардія”, п’єси “Дні Турбіних”, “Втеча”).
Масштабність задуму та художню довершеність роману Булгакова “ Біла гвардія” М.Волошин порівнював з творчими дебютами Л.Толстого і Ф.Достоєвського. В романі знайшли відображення події, що відбувалися в Києві зимою 1918-1919 років, коли точилася кровопролитна боротьба за місто між військами Скоропадського, Петлюри, Денікіна і червоноармійців. Булгаков, переважно очима білих офіцерів – головних героїв роману, змальовує численні сцени насилля і безчинств, кривавої анархії, якою було охоплено в ці роки місто. В центрі зображення роману – родина Турбіних (представники білого руху, брати Олексій та Миколка, їхня сестра Олена, її чоловік, також офіцер Тальберг) та коло їх нечисленних знайомих (білі офіцери Мишлаєвський, Шервінський, Най-Турс та інш.), які уособлюють декларовану темою твору білу гвардію і ширше, російську інтелігенцію з її високим потенціалом культурних та моральних цінностей, що протиставляються в романі аморальному світу революційного насилля і жорстокості.В романі немає широких батальних сцен, зображення концентрується переважно навколо родинного кола Турбіних, однак крізь нього символічно постає тема Великої історії, яку письменник інтерпретує не лише в площині трагічної сучасності, але й в категорії вічності, зокрема через біблійно-філософське узагальнення, в якому образ Києва набуває виразних символічних ознак “вічного міста”, як Рим або Єрусалим, покараного історією за гріхи, а з силою, що здійснює символічний апокаліпсис над містом, асоціюється в романі братовбивча громадянська війна. Попри деклароване автором бажання “стати безпристрасно над червоними і білими”, роман Булгакова явно контрастував з ура-революційним пафосом молодої радянської літератури, що, власне, й поклало початок ідеологічному цькуванню письменника. В художньому відношенні роман Булгакова поєднував традиції російської реалістичної прози ХІХ ст. з принципами ліризованої оповіді початку ХХ ст., з прийомами імпресіоністичної техніки зображення і елементами символізму, який головним чином виявляє себе в образах релігійного та філософського звучання. Своєрідним варіантом сюжету “Білої гвардії” була п’єса “Дні Турбіних”, яка зробила знаменитим письменницьке ім’я Булгакова і, за спогадами сучасників, стала своєрідною “другою “Чайкою” МХАТу. З романом п’єсу об’єднує місце дії і система образів, але, водночас, в п’єсі отримує подальший розвиток та поглиблення ідея історичної приреченості справи Білої гвардії, тема трагічної долі тих, хто її щиро і самовіддано захищав. Відомий відгук Сталіна на “Дні Турбіних”, який, попри ідеологічну антипатію до п’єси, зауважував художню майстерність її автора: “Ось Булгаков!.. Він чудово відчуває! Проти шерсті бере! Це мені подобається!” Тема осмислення трагічної долі Білої гвардії була продовжена Булгаковим і в іншій п’єсі цих років – трагікомедії “Втеча”, яка змальовує останні дні розбитої врангелівської армії та поневіряння окремих її представників у еміграції.
| Гротеском називають такий художнiй образ, в якому свiдомо порушуються норми життєвої правдоподiбностi, пiдкреслено протипоставляються реальне та iрреальне, тi чи iншi сторони зображуваного змальовуються в фантастично перебiльшуваному, загостреному виглядi. Власне кажучи, будь-який художнiй образ є умовним, побудованим на перебiльшеннi, оскiльки в ньому вiдтворюється така дiйснiсть або у такому її виглядi, в якому вона нiколи не iснувала насправдi. Проте гротеск доводить умовнiсть i невiдповiднiсть чуттєвого образу дiйсностi до майже повної нiсенiтницi, якщо дивитися з точки зору об'єктивної логiки. Гротеск типологічно може бути співставлений з гіперболою і, по суті, є її розгорнутою формою, в якій окремі і розрізнені словесні уявлення організуються в більш або менш чітко окреслений предметний образ. Умовнiсть гротескового образу, яка виступає перепоною безпосередньому, "буквальному" сприйняттю ним зображуваного, має свiй внутрiшнiй сенс: гротеск найчастiше "виконує роль свого роду "каталiзатора", за допомогою якого iснуючi життєвi закономiрностi виявляються з особливою iнтенсивнiстю та наочнiстю. |