Література першої половини ХХ століття
| Вид материала | Документы |
- «корифеїв», 144.97kb.
- 1: Література на межі ХІХ хх ст.: основні тенденції та напрямки розвитку літератури, 241.57kb.
- Календарний план уроків зарубіжної літератури, 114.81kb.
- Першої половини ХХ століття, 4228.6kb.
- Соловій Галина Романівна, 135.13kb.
- Булгаков прозаїк, драматург, журналіст, есеїст, критик, 57.76kb.
- Тренувальні контрольні завдання для слухачів всеукраїнського конкурсу захисту науково-дослідницьких, 186.92kb.
- Електронні бібліотеки світової класичної та сучасної літератури, 81.89kb.
- Зарубіжна література, 24.18kb.
- Література перших десятиріч ХІХ століття, 5511.18kb.
В антиутопічному романі Євегнія Замятіна “Ми” карикатурно зображений комуністичний суспільний ідеал. Змальована до краю механізована утопія, в якій людська особистість зведена до “гвинтика”, а усе суспільство в цілому – до ідеально функціонуючого мурашника, тоталітарної диктатури, що використовує досягнення науки і техніки для закріпачення людей. Дія роману «Ми» відбувається в далекому майбутньому, у фантастичній Єдиній Державі, яку очолює Благодійник. Держава зосереджена в місті, ізольованому від іншого світу Зеленою Стіною — диким лісом, виходити в який жителям заборонено. Оповідь побудована у формі щоденника, що його веде головний герой роману інженер-фізик Д-503, який будує «Інтеграл» — технічне спорудження, призначене для встановлення панування людства над космосом. «Інтеграл» покликаний «проінтегрувати» міжпланетний простір, змінивши тим самим основи буття. В Єдиній Державі усі живуть по суворим законам Великої скрижалі, що регламентує поведінку людей в усіх можливих її проявах.. Життя тут до межі раціоналізоване. Люди позбавлені особистого життя, а любов зведена до рівня задоволення фізіологічних потреб по талонам. Замість імен у жителів цієї країни залишаються лише номери. За кожною людиною встановлений контроль. Діє таємна поліція, усі носять уніформу, харчуються штучною їжею. Криваві страти організуються в Єдиній Державі як пишні торжества. Такі «свята» стають компенсацією за страх, у якому живуть «нумера». Д-503 закохується в дівчину 1-330, але цей зв’язок закінчується трагічно для неї. І лише дитина, яка повинна народитися у неї, символізує надію на перемогу над тоталітарною утопією. Роман-антиутопія Олдоса Гакслі "Прекрасний новий світ" - це роман-пересторога, картина світу, що врятувався від фізичної смерті, але перетворився на модель тоталітарної держави. Дія відбувається у вигаданій Світовій Державі, у 632 році ери стабільності. Тут править технократія. Людина створюється штучним шляхом (дітей вирощують в інкубаторах), вона запрограмована, як і інші механізми. Девізом планети є «Спільність, Однаковість, Стабільність». Задуманий як пародія на «технократичні» ілюзії Г.Уеллса, роман зображує стандартизоване, утилітарне, позбавлене духовності суспільство майбутнього. Роман «Війна з саламандрами» став вершинним твором визначного чеського прозаїка К.Чапека, енциклопедією його творчості, за влучним зауваженням одного з чеських критиків. Сам Чапек напівжартома говорив, що цим твором він зазирнув своїй добі і усьому сучасному світові в самісеньку печінку. Чапеківський роман починається з того, що на одному з острівців Тихого океану були знайдені людиноподібні ящури - саламандри, яких люди беруть під свою опіку. В романі послідовно прослідковуються усі етапи розвитку цивілізації саламандр, починаючи від перших її кроків і до часу, коли саламандри оголошують війну людству і починають його безжальне винищення. Головним об’єктом памфлетного спрямування чапеківського твору є фашизм, символом якого у романі виступають саламандри. Провідна тема повісті російського письменника Андрія Платонова “Котлован” - процес спустошення людської душі в умовах жорстокого насильства, сталінської колективізації. У повісті звучать проблеми як соціально-історичні, пов’язані з сучасними письменникові подіями (організація колгоспів, ліквідація куркулів, роль партії в суспільстві), так і філософсько-психологічні (сенс життя, свобода і насильництво, ідея комунізму й засоби її втілення). Дія «Котловану» відбувається у двох планах: конкретному (Організаційний двір, де створюється колгосп «імені генеральної лінії») і символічному (котлован - для фундаменту загального будинку соціалізму). Конкретний план показує картину загального абсурду, який знищує мільйони людей, а символічний план дає можливість письменникові відтворити не тільки теперішнє, а й майбутнє. Котлован стає символом безвиході суспільства, своєрідною Вавілонською вежею, яка ніколи не буде побудована.
Розвиток модерністського роману. 1930-ті роки стали важливим етапом у розвитку модерністського роману, представленого у цей період значною кількістю письменників та творів: “Людина без властивостей”(1930) Р. Музіля (Австрія), “Королівський шлях”(1930), “Хвилі”(1931), “Про час та ріку”(1935) В.Вулф (Англія), “Доля людей”(1933) А.Мальро (Франція), “Тропік Рака”(1934) Г.Міллера (США), “Нетерпіння серця”(1939) С.Цвейга (Австрія), “Поминки по Фіннегану”(1939) Дж. Джойса (Англія) та інш. Розвиток модерністського роману 30-х років характеризує його підкреслена настанова на екзистенційну, філософську тематику, прагнення до широкого використання міфологічних та символічних образів, орієнтація на культурну традицію попередніх етапів літературного розвитку а також більш тісний взаємозв’язок із кращими досягненнями реалістичної літератури. Відповідно, й письменники реалісти цього часу активно запобігають до прийомів та засобів модерністської естетики (романи Т.Манна, Е.Хемінгуея, М.Булгакова та інш.). Ще однією важливою прикметною ознакою розвитку модерністського роману 30-х років є те, що в цей час він виходить за межі літератур західної Європи та США і активно проникає в літератури східноєвропейського, азіатського та латиноамериканського регіону, що стало важливою передумовою для того вражаючого художнього розквіту, який ці літератури переживатимуть у післявоєнний період. Але в 30-ті роки епіцентром розвитку модерністської прози все ще залишаються країни Західної Європи та США.
Значним явищем модерністської прози 30-х років стала творчість двох прозаїків – американця Вільяма Фолкнера і німецького письменника Германа Гессе.
В прозі Фолкнера були продовжені модерністські пошуки М.Пруста та Дж. Джойса, які письменник намагався поєднувати із культурними традиціями минулого (Біблія, В.Шекспір, Ф.Достоєвський, Л.Толстой). Письменницьку славу Фолкнеру здобув його роман “Крик і шал” (1929), що розповідав про історію однієї південноамериканської родини і відзначався експериментальною технікою, оскільки був змонтованим із потоків свідомості і внутрішніх монологів, різних часових фрагментів, нестандартних мовних конструкцій. Починаючи з роману “Сарторіс”(1929) і в подальших творах “Святилище” (1931), “Світло в серпні” (1932), “Авессаломе, Авессаломе!” (1936), “Дикі пальми” (1939) та інш. Фолкнер описує історію вигаданого ним американського округу Йокнапатофа («тихо тече вода по рівнині»). Він розташував цей вигаданий ним край на рідному Півдні в штаті Міссісіпі, столицею його визначив містечко Джефферсон. Власноручно зробив карту Йокнапатофи. За його підрахунками в окрузі — 2 400 квадратних миль і 15 611 мешканців. Серед них 6 298 білих і 9 313 негрів. «Я, — говорив письменник, — можу перемішати цих людей, як бог не тільки в просторі, а й у часі». І ось шляхом такого свавільного авторського переміщення в просторі і часі різних поколінь південних аристократів Компсонів, де Спейнів, Сарторісів, Маккаслінів, незалежних сільських жителів Сноупсів, Бандренів, Армстідів, Ретліфів, нащадків індіанських ватажків, що змішували свою кров з негритянською... Вільям Фолкнер відтворює історію Півдня з 1699 по 1960-і роки. Фолкнер збагатив модерністську прозу сміливими експериментами, запропонувавши нову інтерпретацію категорії часу в художньому творі, використавши у своїх творах незвичайний синтез різних точок зору, з яких поперемінно ведеться розповідь у його творах, застосувавши нову мовленнєву техніку, одним з головних пирйомів якої було використання надзвичайно довгих фраз, що інколи розтягувались на кілька сторінок тексту.
Герман Гесе - автор романів “Деміан” (1919), “Сіддхарта” (1922), “Степовий вовк” (1927), “Нарцис і Гольдмунд” (1930). Упродовж усього він життя створював вірші, оповідання, повісті, есе. У центрі художніх пошуків Гессе були проблеми розвитку гармонійної особистості на шляху до глибин душі, самотності художника у суспільстві, долі культури та людського духу. Розчарований у післявоєнній європейській дійсності, він часом доходив до повного заперечення політики і суспільства. Він писав, що мистецтво, яке критикує сучасність, допомагає жити й показує «можливість більш прекрасного, справжнього і шляхетного життя». Вихід з ненависних йому «філістерства» і «буржуазності» письменик шукає у східному світі ( «Сіддхарта», «Паломництво у Країну Сходу»), казковому середньовіччі («Нарцис і Гольдмунд»). Вершиною прози Гессе став інтелектуально-філософський роман “Гра в бісер”, над яким письменник працював упродовж 30-х років (виданий 1943 р.). В цьому творі він змальовує фантастичну країну Касталію, високе духовне життя якої протиставляє сучасній йому буржуазній псевдокультурі з її аморалізмом і занепадом духовності. Роман насичений складною філософською символікою, культурно-історичними паралелями, іменами і термінами, запозиченими із різноманітних сфер людської культури.
Драматургія 30-х років. Як і проза, драматургія 30-х років переживає новий етап творчого розвитку. В цей час продовжують вій творчий пошук старі майстри сцени, поряд з якими сміливо заявляють про себе молоді драматурги. Значними здобутками світової драматургії 30-х років стали твори Б. Шоу, К.Чапека, Б.Брехта, Г.Гауптмана, Ж.Жіроду, Е.Хемінгуея, Ш. О’Кейсі, Ж.П.Сартра, М.Булгакова, М.Куліша та інш. Як і в прозі, провідні художні тенденції та тематику драматургії 30-х років визначає тривожна атмосфера соціально-політичних реалій епохи, яку в тій чи іншій, прямій або опосередкованій формі відображають драматурги цієї епохи. Узагальнюючи реальну складність і розмаїтість шляхів розвитку світового театру цього часу можна говорити про два головні напрямки: політичний театр і інтелекуальну драму.
Політичний театр – це достатньо умовне поняття, яке об’єднує драматичні твори, що інтерпретують злободенний соціально-політичний зміст сучасної епохи. Головним жанром цього типу театру стала соціальна драма, для якої притаманне прагнення осягнути закономірності сучасного суспільного життя. Центральною тематикою більшості п’єс стає війна, фашизм, революція, соціальний устрій суспільства. Як і в прозі, з’являються п’єси-антиутопії “Р.У.Р.”(1920), “Адам-творець”(1927) К.Чапека, “Адам і Єва”(1931) М.Булгакова. Найбільш значний пласт творів політичного театру представляють п’єси, в яких порушується антифашистська тематика, звучить пересторога наближенню нової війни. До цього ряду п’єс належать твори Г.Гауптмана “Перед заходом сонця”(1932) та “Темрява”(1937), в яких образ темряви символічно асоціюється із загрозою, що її несе людству фашизм. Антифашистська спрямованість визначає й драматургію Б.Шоу 30-х років. В цей час він створює свої “політичні екстраваганци” – п’єси на злободенні суспільно-політичні теми, але написані в ексцентричній парадоксальній формі: “Візок з яблуками” (1929), “Гірко, але правда” (1932), “На мілизні” (1933), “Женева” (1938). Остання представляє собою карикатуру на трьох фашистських лідерів – Гітлера, Муссоліні та Франко, які виступають у п’єсі під іменами Батлера, Бомбардоне і Фланко. В кінці дії вони мають постати перед судом. Одніим з найбільш резонансних драматичних творів, в якому антифашистська тематика зазвучала з особливою гостротою та силою, стала п’єса К.Чапека “Мати”(1939), де тема майбутньої війни і заклик до консолідації прогресивних, гуманістичних кіл людства розкривається у зв’язку з трагічним образом матері, що втратила усіх своїх синів, але, попри материнський інстинкт і відчайдушне бажання не втратити останнього, наймолодшого, з початком війни сама дає йому в руки зброю і благословляє на захист батьківщини. Суголосним політичній тематиці в європейській драматургії 30-х років став і так званий епічний театр всесвітньовідомого німецького драматурга Б.Брехта. В своїх п’єсах кінця 20-х – 30-х років він у гострій і парадоксальній формі висловлював сучасні політичні ідеї, змальовував гостру боротьбу різноспрямованих політичних сил, використовуючи при цьому складний синтез засобів модерністського та реалістичного мистецтва, прийоми, запозичені із східного театру, європейського театру епохи Просвітництва, принципи шекспірівської драми.
Інтелектуальна драма. До напрямку інтелектульної драми прийнято відносити п’єси, в яких головний інтерес складають не безпосередньо, предметно змальовувані картини життя, а напружена боротьба ідей, конфлікт світоглядних точок зору, представлених дійовими особами такої драми. Акцент на ідейній стороні зображуваного зближує цей тип драми з політичним театром, але, на відміну від останнього, інтелектуальний театр намагається говорити про злободенні політичні проблеми мовою філософсько-символічних узагальнень, образів та сюжетів, що складають найдовершенішу, найінтелектуальнішу частку класичного художнього спадку людства. Суспільні конфлікти творці інтелектуальної драми прагнуть розглядати насамперед у площині вічних етичних та духовних цінностей людства, свободи морального вибору та відповідальності людини перед суспільством. Інтелектуальна драма важіє до умовних, метафоричних форм висловлювання, сюжетів, запозичених із творів відомих драматургів минулого, до побудови діалогу у формі диспуту. Найбільш яскраво інтелектуальна драма 30-х років представлена літературою Франції, іменами таких відомих драматургів, як Ж. Жіроду, П. Клодель, Ж. Кокто, А. де Монтерлан, Ж. Ануй, Ж.-П. Сартр, А. Камю. Однією з найбільш прикметних ознак інтелектуальної драми Франції 30-х років є її звертання до міфологічних сюжетів, інтерпретація гуманістичного змісту яких служила своєрідною альтернативою антилюдяній, позбавленій духовних начал ідеології фашизма. До п’єс подібного “міфологічного” жанру слід віднести такі твори інтелектуальної драми Франції, як “Антігона” і “Орфей” Ж.Кокто, “Троянської війни не буде” і “Електра” Ж.Жіроду, “Агамемнон” П.Клоделя і “Калігула” А.Камю. У цьому ж ряду стоять “Антігона” Ж.Ануя і “Мухи” Ж.-П.Сартра, які були поставлені у 1943 році в окупованому німцями Парижі й прозвучали як заклик до свободи і боротьби, до опору цілком конкретному злу - фашизму.
__________________
Запитання і завдання:
Які суспільно-політичні фактори найбільш активно впливали на літературний розвиток в 30-х роках ХХ ст.? Аргументуйте свою відповідь.
Якими були головні напрямки розвитку прози 30-х років? Охарактеризуйте ідейну спрямованість літератури “втраченого покоління”. Які письменники її представляли?
Які проблеми порушувались в творах представників жанру антиутопії?
Охарактеризуйте розвиток модерністської прози в 30-ті роки ХХ ст.
Якими були шляхи розвитку драматургії 30-х років? Поясніть зміст термінів “політичний театр”, “інтелектуальна драма”.
З російської літератури. Михайло Булгаков
Життєвий і творчий шлях М.Булгакова
«Бентежний, важкий шлях письменника, що був пройдений з таким напруженням і такою невичерною енергією, шлях життя і творчості, на який було витрачено стільки сил, праці і душевних мук і який обірвався так рано і несправедливо, дає право письменнику на об’єктивну оцінку його письменницької праці і на глибоку та вічну вдячність за величний внесок, зроблений ним у скарбницю російської літератури” (П.С.Попов)
____________________________________________________
“Ех, Київ! – місто, краса!..” Творчий портрет М.Булгакова.
Київський період життя1891(15 травня) – народився в Києві в родині доцента Київської духовної академії та колишньої викладачки гімназії. Родина Булгакових була великою і дружньою: крім Михайла, який був найстаршим, в родині було ще шість дітей. 1900 – зарахований в підготовчий клас Другої Києвської гімназії 1901 – прийнятий учнем Першої (Олександрівської) гімназії 1909 –після закінчення гімназії зарахований студентом на медицинський факультет Київського університету 1913 - одружується з Тетяною Миколаївною Лаппа, з якою зустрічається на той час близько п’яти років. 1915 – працює вкиївському госпіталі Червоного хреста 1916 – закінчує університет. Госпіталь, в якому працює Булгаков, передислокований до м. Кам’янець-Подольського, потім в м. Чернівці, а далі Булгакова переводять в тил, с.Нікольське Смоленської губернії Роки поневірянь1917 – отримує призначення на роботу лікарем у В’яземську міську земську лікарню. 1918 – повертається до Києва, де займається приватною лікарською практикою, стає свідком трагічних подій, які в цей час відбувалися у місті – стрімких змін влади, кривавих розправ, розстрілів, всплеску анархії та насильства. (лютий) - мобілізований в армію УНР С.Петлюри, але при її відступі з Києва дезертирував. 1919 - мобілізований як лікар до частин Червоної Армії, після чого за не до кінця з’ясованих обставин потрапляє до лав денікінської армії, де служить лікарем одного з казачих полків. Пише декілька фейлетонів на злободенні теми дня. (кінець жовтня) – з госпіталем перебуває на Північному Кавказі. (кінець грудня) – залишає госпіталь і стає журналістом, живе у Владикавказі, Тифлісі, Батумі. 1920 – важко завхорів тифом. Приїжджає до Києва. Московський період життя1921 - оселяється і працює у Москві, служить репортером та фейлетоністом, співпрацює з багатьма літературними газетами та журналами. 1923 - приїзджає до Києва як кореспондент газети “Напередодні”. 1924 – одружується з Любов’ю Євгенієвною Білозерською. 1925 – Поїздка до Криму на запрошення М.Волошина. 1926 – обшук у квартирі Булгакова, конфіскація рукопису “Собачого серця”. 1928-1929 – зняття з театрального репертуару багатьох п’єс Булгакова. 1929 – відкритий лист Сталіна до драматурга В.Біль-Бєлоцерковського, в якому твори Булгакова охарактеризовані як “непролетарська література, яку необхідно знищити”. 1930 (28 березня) – лист Булгакова до уряду СРСР з проханням дозволити йому виїхати за кордон в силу неможливості літературної діяльності в країні. (квітень) – телефонний дзвінок Сталіна з дозволом знову звернутися до МХАТу, куди Булгаков відразу був прийнятий на роботу режисером. 1931 – знайомство з Оленою Шиловською, яка стане третьою дружиною письменника і прообразом Маргарити в романі “Майстер і Маргарита”. 1936 - приїзд до Києва під час гастролей МХАТ. 1939 - різке загострення хвороби (гіпертонія). 1940 - (10 травня) – смерть Булгакова. |