Література першої половини ХХ століття

Вид материала

Документы

Содержание Фатальні яйця Запитання і завдання Роман М.Булгакова “Майстер і Маргартиа” Образи Майстра і Маргарити Образи диявольського світу Літературний прототип

Подобный материал:

• «корифеїв», 144.97kb.
• 1: Література на межі ХІХ хх ст.: основні тенденції та напрямки розвитку літератури, 241.57kb.
• Календарний план уроків зарубіжної літератури, 114.81kb.
• Першої половини ХХ століття, 4228.6kb.
• Соловій Галина Романівна, 135.13kb.
• Булгаков прозаїк, драматург, журналіст, есеїст, критик, 57.76kb.
• Тренувальні контрольні завдання для слухачів всеукраїнського конкурсу захисту науково-дослідницьких, 186.92kb.
• Електронні бібліотеки світової класичної та сучасної літератури, 81.89kb.
• Зарубіжна література, 24.18kb.
• Література перших десятиріч ХІХ століття, 5511.18kb.

Другу тематичну групу творів Булгакова, присвячених революційній сучасності, становлять твори, в яких революція отримує інакомовне сатиричне осмислення. Це повість “Фатальні яйця”, памфлет “Багряний острів” і створена за його сюжетом однойменна комедія. Усі ці твори в гротескно-сатиричному дусі пародіюють обставини підготовки та здійснення російської революції 1917 р.

Гротескним уособленням революції в повісті “ Фатальні яйця” стають події, що розгортаються навколо винайденого професором Персиковим “червоного проміння”, яке має унікальну властивість фантастично прискорювати зростання живих організмів. Радянська влада має намір використати винахід Персикова для збільшення поголів’я курей, але натомість, внаслідок фатального збігу обставин, опромінюванню піддають помилково завезені з Німеччини зміїїні яйця. Повість завершується походом фантастичних чудовиськ, що вилупились з “фатальних яєць” на Москву, яка врятовується від цієї навали лише дивом. При цьому численні деталі зображеного, хронологія подій, промовисті імена та портрети дійових осіб повісті містять недвозначні натяки на “біографічні реалії” російської революції 1917 р. Якщо в “Фатальних яйцях” пародія на революцію постає у формі “наукового відкриття”, то в “Багряному острові” хроніка революційних днів маскується під “роман товариша Жюля Верна”, “перекладений” Булгаковим “з французької на езопівську мову”. Використовуючи сюжетні збіги, переклички імен персонажів та предметних образів, екзотичний колорит географічних реалій, письменник загострює і доводить до гротескної межі авантюрно-пригодницький пафос жюль-вернівських творів, які під пером Булгакова сприймались вже як революційна авантюра, як відзеркалення головних етапів російської революції 1917 року. Фейлетон став дошкульним, як висловилась тогочасна критика, “пасквілем на революцію”, хоча, з огляду на цензуру, сам Булгаков цей факт заперечував. Ще більш виразніше революційні натяки прозвучали в однойменній комедії, де “Багряний острів” – це сюжет “революційної п’єси”, що її готують до постановки в одному з радянських театрів.

Гротескно-сатиричні враження, навіяні духом революційних перетворень, змальовуються Булгаковим і в третій тематичній групі творів 20-х років, але вже у формі звертання до їх наслідків, тобто до сатиричного відображення постреволюційної радянської дійсності і насамперед тих негативних явищ, які вона породила в сферах соціально-побутового та культурного життя колишньої російської імперії (повісті “Дияволіада”, “Собаче серце”, комедія “Зойчина квартира”).

Повість “Дияволіада” змальовує трагедію "маленького" радянського чиновника Короткова, який нікому не потрібен, якого нікому захистити від страшної, диявольської сили ("щось сіре з чорними дірами"), котра знищує все на своєму шляху. Доля Короткова – це доля непомітного гвинтика, що в якийсь момент втратив рівновагу посеред ходу велетенської бюрократичної машини і безуспішно намагаючись знову знайти себе, з’їхав з глузду. Образ Короткова викликає асоціації з гоголівським героєм Акакієм Акакієвичем ("Шинель"). Один з найбільш відомих творів Булгакова – повість “Собаче серце” сатирично спростовує ілюзорні сподівання ідеологів комунізму на те, що звільнення від царського режиму і встановлення соціалістичного порядку “автоматично” зумовить народження нової людини, “вільної” від моральних вад, ідейного та культурного невігластва, який вони вважали виключно спадком “хворого” царського минулого. В повісті ця думка набуває гротескної форми медичного експерименту перетворення собаки на людину. Професор Преображенський плекав великі надії на своє нау­кове відкриття, але, хоча практична частина експерименту вдалася, моральний аспект не задовольнив професора: хороший пес Шарик став брутальним чоловіком Шариковим. Усі спроби перевиховати його не вдаються, він стає ще гіршим під ганеб­ним впливом суспільства. Повість побудована за принципом парадоксу, який полягає в тому, що поведінка Шарикова не тільки не засуджується оточенням, а, навпаки, заохочується ним. Виявилося, що Шариков цілком підходить новому сус­пільству, його навіть призначають на посаду "заввідділу по боротьбі з котами". Повість в алегоричній формі засвідчує, до чого призводить революційне втручання в хід історії, яке нехтує природними, еволюційними законами соціально-політичного та культурного розвитку. Деградація моральних та ідейних переконань – це й основна тема комедії “Зойчина квартира”, де показано, як побутові реалії нового соціалістичного життя призводять до викривлення моральних засад, одним із негативних наслідків чого стає відкриття підпільного борделю в звичайній московській квартирі.


__________________________________________________________________________________

“Питання моєї загибелі – це лише питання часу...” Творчість М.Булгакова 1928-1940 років.

Акцентуючи увагу на негативних проявах соціалістичної культури та побуту, Булгаков вважав, що чесно виконує своє письменницьке покликання, що його сатира сприятиме виправленню й оздоровленню иоральних і культурних засад життя нового соціалістичного суспільства. Якийсь час Булгаков вірив і в декларовану радянськими ідеологами “свободу слова” в Радянській Росії. Але усі сподівання виявились марними, ілюзії швидко розвіялись, а критична реакція на спробу Булгакова зайняти по-праву належне йому місце в радянській літературі швидко обернулась у безпрецедентно брутальне цькування його творів, як ідеологічно несумісних з ідеалами та цінностями революційної доби. Переломним в цьому відношенні став для письменника рубіж 1928-1929 років, коли усі його п’єси були зняті з репертуару театрів, а його проза, навіть й та, яка ще не була написана, вважалася “безнадійно непрохідною”. «1929 року сталося моє письменницьке знищення... – з гіркотою визнавав письменник. - Навколо мене по­взуть змією чутки про те, що я приречений у всіх смислах... питання моєї загибелі - це лише питання часу, якщо, звичайно, не станеться дива...» Дива не сталось... Кульмінацією ідеологічного полювання на талановитого прозаїка і драматурга стали його відомі листи до радянського уряду і особисто до Сталіна. “Впродовж того часу, допоки з’являлись мої твори, - писав Булгаков у своїх листах, - критика СРСР звертала на мене все більшу увагу, при цьому жоден з моїх творів ...не тільки ніколи і ніде не отримав схвального відгуку, але й, навпаки, чим більш відомим було моє ім’я в СРСР і за кордоном, тим більш жорсткими ставали відгуки в пресі, які, зрештою, набули форми відвертої лайки”(лист 1929 року) В іншшому листі (березень 1930 року) Булгаков пише: “...Я відшукав в пресі СРСР за 10 років моєї праці (літературної) 301 відгук про мене. З них схвальних було 3, негативно-лайливих – 298”. Доведений до відчаю, Булгаков пише Сталіну в липні 1929 року: «...сили мої надломилися, не будучи спроможним більше існувати, за­цькований, знаючи, що ні друкуватися, ні ставитися більше в межах СРСР мені не можна, доведений до нервової хвороби, я звертаюся до Вас і прошу Вашого клопотання перед Урядом СРСР щодо вигнання мене за межі СРСР...» Зацькований до межі, в одному з останніх листів до Сталіна письменник песимістично засвідчує: “У мене, драматурга, ...відомого в СРСР, і за кордоном, - єдина перспектива на сьогоднішній день – жебрацтво, вулиця і загибель”.

Сталін “змилостивився”, письменника взяли на роботу до МХАТу, але його твори, як і раніше, залишились “непрохідними” для партійної цензури. Але, незважаючи ні на що, Булгаков не здавався: “ немає такого письменника, який би замовчав, - писав він. – Якщо замовчав, значить був несправжній”. Булгаков, як справжній письменник, не міг замовчати. З гіркотою усвідомлюючи, що жодного із написаних ним рядків він ніколи не побачить надрукованим, письменник продовжував писати - “в шухляду”, вже не для сучасників, а для нащадків.

Тематика творів Булгакова кінця 20-х – кінця 30-х років різноманітна. В трьох п’єсах “Адам і Єва”, “Блаженство”, “Іван Васильович” Булгаков продовжує порушену раніше ним тему сатирико-фантастичної інтерпретації радянської сучасності. Перший з цих творів представляє з себе п’єсу-антиутопію про майбутню світову війну, наближення якої драматург почав відчувати ще з початку 30-х років, як і те, які катастрофічні наслідки вона матиме для людства. Дві інші п’єси – це веселі комедії на теми мандрівок у часі “нової” радянської людини. Остання з цих п’єс блискуче екранізована в радянські часи під назвою “Іван Васильович змінює професію”.

Чисельно найбільш значну тематичну групу останнього періоду творчості Булгакова становлять твори, які в тій або іншій формі містять звертання до художнього спадку визначних представників світової літератури. В цій групі насамперед виділяються твори на “мольєрівську тему”: роман для серії ЖЗЛ “Життя пана де Мольєра”, який відтворює біографічну канву життя великого французького драматурга Мольєра; п’єси “Божевільний Журден” і “Кабала святош”, що інтерпретують окремі сторінки життя і творчості великого французького комедіанта. Творчій особистості генія російської поезії О.Пушкіна, його трагічним взаємостосункам із владою та родинним колом, останнім дням і обставинам загибелі присвячена п’єса “Останні дні”. З цією ж тематикою перекликаються численні інсценізації ( з метою театральної постановки) прозових творів представників світової класики: “Мертвих душ” Гоголя, “Війни і миру” Толстого, “Дон Кіхота” Сервантеса. Значне місце в творчому спадку письменника посів незакінчений “Театральний роман” – автобіографічний твір, в центрі якого враження від театральної діяльності самого Булгакова і театрального життя Москви, зокрема. Серед останніх творів Булгакова – присвячена особистості Сталіна п’єса “Батум” – про початок революційної діяльності вождя. Створений у п’єсі образ Сталіна не позбавлений рис ідеалізації та романтики і водночас твір ажніяк не сприймається як панегірик кривавому диктаторові (це відчув і сам Сталін, якому п’єса не сподобалась). Більш того, п’єса містить численні натяки на жорстокий характер і бездушність Сталіна, його прагнення будь-якою ціною здобути владу.

Вершиною і кульмінаційною точкою творчості Булгакова, його “лебединою піснею” став роман “Майстер і Маргарита”, в якому знайшли продовження і логічне завершення усі тематичні лінії творчості письменника, переосмислені з висоти того творчого досвіду, яким збагатили письменника трагічні перипетії його нелегкого життя.

__________________

Запитання і завдання:

• Охарактеризуйте ранню прозу М.Булгакова, визначте її провідні мотиви, їх зв’язок з обставинами життя Булгакова.
  
• Як Булгаков ставиться до соціально-історичних перетворень, які відбуваються у його країні? Підтвердіть свої висновки прикладами з булгаківських творів.
  
• Проаналізуйте ідейну спрямованість роману “Біла гвардія”.
  
• Зазначте характер критичної спрямованості сатиричних повістей Булгакова 20-х років.
  
• Як би визначили полемічну спрямованість повісті Булгакова “Фатальні яйця”? В чому прихований сенс цього твору?
  
• Проти яких постулатів соціалістичної ідеології спрямована повість Булгакова “Собаче серце”?
  
• До яких тем звертається Булгаков-драматург?
  
• Назвіть головні тематичні напрямки творчості Булгакова кінця 20-30-х років.
  

Роман М.Булгакова “Майстер і Маргартиа”

______________________________

Історія створення роману.

Задум романа “Майстер і Маргарита” виник у Булгакова, очевидно, близько 1923-1924 років, робота над ним розпочалась з кінця 20-х років. Роман писався надзвичайно важко, з відступами, паузами, безкінечними переробками та поправками. Достеменно відомо про три основні редакції твору, для кожної з яких письменник старанно підбирав назви (“Чорний маг”, Копито інженера”, “Великий канцлер”, “Сатана”, “Шляпа з пером”, “Чорний богослов”, “Пришестя”, “Князь темряви” та інш.), вводив нових персонажів, більш або менш відчутно змінював перебіг сюжетних ліній та спрямованість ідейного звучання твору. До весни 1929 року була створена перша відносно закінчена редакція роману, яку сам письменник в березні 1930 року знищив: “...особисто я, своїми руками, кинув у грубку чернетку романа про диявола”, - писав Булгаков у листі до уряду від 28 березня 1930 року. На початку 30-х років письменник поновив роботу над романом і приблизно до осені 1934 року створив ще одну редакцію роману. Близько 1938-1939 років письменник створив третю повну редакцію роману, але на цьому праця над твором не закінчилась.

Перші спроби романа достатньо відчутно відрізнялись від останньої його редакції, яка, по суті, також не може вважатися остаточною, оскільки письменник мав намір продовжувати роботу над романом. В процесі роботи творчий задум роману суттєво змінювався. Першопочатково твір був задуманий як апокрифічне (невизнане в статусі офіційного, канонічного християнського тексту) “євангеліє від диявола”. Відповідно, провідну роль в сюжеті перших редакцій роману відігравав образ диявола, від особи якого розповідалося в тому числі й про біблійні події. З роками початковий задум твору ускладнювався і трансформувався. Загальний напрямок творчої еволюції, яку пережив роман, був визначений, по-перше, його рухом від переважно сатиричного за жанром твору до роману із складною філософською проблематикою, в якій сатира займає лише певну частку складного художнього цілого, по-друге, до все більшого насичення сюжету твору відзеркаленими обставинами особистого біографічного і творчого життя самого Булгакова. З початку 30-х років лінія диявола, залишаючись одним з провідних сюжетних рушіїв роману, водночас, поступається значимістю сюжетній лінії про кохання Майстра і Маргарити і про роман, присвячений біблійним подіям, що його пише Майстер. Роман набуває тієї форми, яку ми сьогодні сприймаємо як умовно остаточну його редакцію.

___________________________

Літературні джерела роману.

Робота над таким складним за змістом і різноплановим за тематикою твором, яким поставав з-під пера Булгакова роман “Майстер і Маргарита”, вимагала від письменника не лише затрати колосальних фізичних зусиль, але й серйозної літературної підготовки. Відомо, що працюючи над твором, Булгаков ретельно проштудіював величезну кількість літературних, історичних та філософських праць, зміст яких в тій або іншій формі був дотичний і послужив відправною точкою для реалізації творчого задуму його роману.Як стверджують дослідники булгаківського роману, попри усю фантастичність його сюжету, інтерпретація представлених у ньому історичних подій, звичаї, манери, деталі вбрання і особливості спілкування, навіть найдрібніші топографічні деталі відтворені у повній відповідності до справжніх історичних реалій. Опрацьовуючи відображений в романі “біблійний пласт» подій, Булгаков спирався не лише на широко і традиційно відомі сюжети біблійної історії, представлені в чотирьої Євангеліях Нового Заповіту, але й (з олівцем у руках, роблячи численні виписки і помітки на полях) уважно проштудіював чималу кількість літературно-художніх і релігійних праць а також наукових досліджень, присвячених історії християнства і, зокрема, долі Христа. Серед них - апокрифи і міфи, які містять в собі різні потрактування долі Іуди, Пілата та інших біблійних персонажів; історико-філософські та літературні твори Е.Ренана (“Життя Ісуса”), А.Франса (“Прокуратор Іудеї”), А.Древса (“Міф про Христа”), Д.Штрауса (“Життя Ісуса”), Ф.Фаррара (“Життя Ісуса Христа”) та інш. Значним є й філософське підгрунтя роману, яке спирається на філософські теорії, що інтерпретують дуалістичний характер співвідношення добра і зла, релігійного і світського, реального та ірреального, фізичних законів, які керують нашим світом. У побудові роману вбачається вплив філософських поглядів відомого українського мислителя Григорія Сковороди, у трактаті якого "Потоп зміїний" викладено концепцію про існування трьох світів: земного, космічного і біблійного; кожен з них має дві сторони — зовнішню (ту, що всі бачать) і внутрішню (неви­диму). У М. Булгакова земний світ уособлюють персонажі з московського життя 30-х років. До космічного належать диявол і його почет. Біблійний світ постає в історіі про трагічні взаємостосунки римьского прокуратора Пілата з мандрівним Ієшуа Га-Ноцрі.

У ролі літературно-художньої основи булгаківського роману виступає творчість багатьох класиків західноєвропейської та російської літератури. Виключно важливе значення для творчого задуму “Майстера і Маргарити” відіграла трагедія Гете “Фауст”, з якої Булгаков запозичив епіграф і яка надихнула письменника на створення сучасних версій Фауста (Майстер), Маргарити і Мефістофеля (Воланд). Крім того, між трагедією і романом встановлються численні смислові паралелі на рівні ідейному а також окремих сюжетних сцен. Потужним джерелом творчого натхнення служили для Булгакова й твори Гофмана, Гоголя, Салтикова-Щедріна, у яких письменник вчився прийомам сатири та поєднання побутової повсякденності із фантасмагорією. Зрештою, булгаківський роман має й виразну автобіографічну основу: за подіями роману легко прочитуються аналогії з обставинами життя та літературним оточенням самого Булгакова, а в образах Майстра і Маргарити відзеркалюються стосунки письменника з його останньою дружиною Оленою Шиловською-Булгаковою.


______________________________________

Сюжетно-композиційна побудова роману.

Від усього, що було написано Булгаковим до “Майстера і Маргарити”, його останній роман відрізняє надзвичайна складність сюжетної та композиційної побудови. З огляду на величезну кількість дійових осіб, багатомірність просторових та часових координат, в яких розгортається дія роману, чітку авторську настанову на симетрію в хронологічних та причинно-наслідкових зв’язках між рознесеними в часі та просторі подіями Булгаков змушений був відмовитись від традиційного однолінійного типу сюжету з поступальним у часі і замкнутим у певному географічному просторі характером подієвого розвитку (як, наприклад, у його романі “Біла гвардія”) і шукати більш складні і гнучкі форми сюжетно-композиційної побудови, притаманні швидше модерністській, аніж класичній реалістичній прозі. Булгаков вводить до свого твору дві фабульні лінії – “московську” і “біблійну”, які, відповідно, простежують фантастичні події, що відбуваються на початку 30-х років ХХ ст. у Москві, і на початку нового літочислення в біблійному Єрусалимі ( в романі – в Єршалаїмі). Відносно відокремлені (як в часі, так і сюжетно) вони, водночас, не просто пасивно співіснують в сюжеті роману, але й підкреслено співставляються автором, так що окремі події і життєві долі окреслених в обох сюжетних лініях роману смислозначимо відзеркалюють одне одне, а в фіналі твору остаточно зливаються в єдину подієву лінію. З метою упорядкування цієї смислової симетрії і логічного вмотивування взаємозв’язку роз’єднаних у часі і просторі подій Булгаков використовує поширений в модерністській прозі композиційний прийом так званого “роману в романі”. Така побудова роману приймає форму розповіді про літературний твір, зміст якого розкривається у тісному взаємозв’язку із зображенням процесу або тих чи інших обставин його написання. Твір, обставини написання якого змальовуються у Булгакова, це роман, що його пише один з головних героїв – Майстер, який й стає свого роду посередним між обома сюжетними лініями булгаківського твору. Як дійова особа Майстер перебуває у часових та просторових вимірах “московської” сюжетної лінії, з “біблійною” ж його пов’язує те, що події цієї сюжетної лінії якраз і становлять зміст того роману, який він пише і навколо обставин написання якого паралельно розгортаються і “московські” події.

Логічною зав’язкою обох сюжетних ліній роману Булгакова “Майстер і Маргарита” очевидно можна вважати раптову появу у Москві початку 30-х років ХХ ст. диявола на ім’я Воланд, якого супроводжують демони нижчої ієрархії. В Москву, як ми дізнаємось із тексту самого роману, Воланд прибуває з метою влаштувати тут щорічний весняний бал, який проводиться у повнолуння перед пасхою і на який збирається усіляка диявольська нечисть а також душі найбільш огидних злочинців різних історичних епох. Вибір саме Москви, як місця влаштування бала, в свою чергу, мотивується, як можна логічно припустити, тим, що тут мешкає безіменний майстер, втрутитися в долю якого дияволові звелів сам Христос, зацікавлений у тому, щоб майстер дописав свій роман, присвячений біблійним подіям і тим самим усунув би прикру помилку, яка вкралася в офіційне тлумачення цих подій. Розповідь про московські та єршалаїмські події ведеться в романі Булгакова поперемінно.

Московська сюжетна лінія відкривається фантастичною появою на Патріарших ставках нечистої сили, яка під іменем професора-історика, спеціаліста із чорної магії втручається в розмову з приводу особистості Христа, яку ведуть між собою двоє літераторів – досвідчений голова правління однієї з найбільших московських літературних асоціацій МАССОЛІТ Берліоз і його молодий супутник, поет-початківець Іван Понирьов. Як аргумент на доказ того, що Христос існував насправді Воланд стверджує фатальну підвладність долі людини вищим силам і передрікає загибель Берліоза під колесами трамвая, що й відбувається за кілька хвилин по тому. Бездомний намагається переслідувати Воланда, але, сприйнятий оточенням за божевільного, потрапляє до психіатричної клініки, де невдовзі знайомиться з Майстром, автором роману про біблійний Єршалаїм. Тим часом Воланд із своїми підручними оселяється к вартирі покійного Берліоза, звідки фантастичним чином випроваджують до Ялти іншого співмешканця квартири, директора театра Вар’єте Степана Лиходєєва, після чого влаштовують в його театрі сеанс чорної магії, що спричинив розголос по місту і цілий ланцюжок дивовижних подій, пов’язаних головним чином з тим, що підручні диявола, відвідуючи різні державні установи і взагалі охоче вступаючи в контакти із службовцями і просто громадянами, активно виявляють факти службових зловживань, розкрадань державних коштів, хабарництва, бюрократичної обездушеності і грубості чиновників і ставленні до людей, нарешті, елементарну невихованість і численні, так би мовити загальнолюдські моральні вади. Кульмінацією перебування Воланда та його підручних у Москві стає весняний бал, королевою якого “за збігом обставин” ( оскільки народжена у Москві і має ім’я Маргарити) стає кохана Майстра - Маргарита, яка страждала від того, що втратила зв’язок із своїм коханцем і перебувала в непевності щодо його долі. Дарунком, що його отримує Маргарита від Воланда за те, що погодилась бути королевою його бала, стає її нова зустріч з Майстром, звільненим нечистою силою з клініки і перенесеним у квартиру Воланда. Знаменита фраза Воланда “рукописи не горять” повертає з небуття спалений Майстром його роман про Єршалаїм, який стає ще одним дарунком диявола закоханим. Тепер Маргарита може дочитати його до кінця.

Роман Майстра присвячений трагічним подіям двохтисячолітньої давності, які мали місце в біблійному Єрусалимі і були пов’язані із судом, стратою та подальшим воскресінням Ісуса Христа. Щоправда, в романі Майстра окремі історичні реалії тієї епохи дещо видозмінені. Єрусалим названий Єршалаїмом, Ісус – Єшуа Га-Ноцрі, поряд з традиційними біблійними персонажами (Пілат, Каїфа, Іуда) виведені окремі персонажі, про яких у канонічному тексті Євангелій не згадується (Афраній, Ніза, Марк Щуробой та інш.). В цілому ж історичний колорит тієї епохи, як і характер відображеного біблійного конфлікту, в романі повністю збережений. Подієва канва написаного Майстром роману простежує долю мандрівного проповідника Єшуа Га-Ноцрі, який з’явився в Єршалаїмі напередодні великого свята Пасхи і проповідує вчення про істину і справедливість. Його погляди суперечать як основним положенням іудейської влади, яку представляє первосвященни Каїфа, так і законам римської імперії, яку представляє намісник імператора в Іудеї прокуратор Понтій Пілат. Це й стає причиною загибелі Єшуа. Заарештований іудейською поліцією, він був переданий в руки прокуратора, який, попри особисту симпатію до Єшуа, змушений ствердити винесений йому іудейським судом смертний вирок. Єшуа стратили, але він не йде з пам’яті прокуратора, хворе сумління якого тепер приречене на довічні муки за допущену ним слабкодухість. Щоб хоч якось пом’якшити свою провину він наказує вбити Іуду із Кіріафа, що зрадив Єшуа і передав його до рук суду, але й це не полегшує біль прокуратора, і він тепер мріє лише про одне: про нову зустріч із Єшуа, який тільки й може вилікувати хворе сумління Пілата. В невизначеному у чітких просторових координатах місці він ось уже дві тисячі років чекає на цю зустріч, яка, як він сподівається, позбавить його від мук.

Саме цю, фінальну сцену свого незакінченого роману і належить дописати Майстру для того, щоб усунути допущену історичну несправедливість. І Воланд надає Майстру таку можливість. Один з його підручних Азазелло вмертвляє Майстра і Маргариту, після чого вони разом з Воландом і його диявольським почтом залишають Москву і опиняються в фантастичній гірській місцевості, де, приречений на вічні муки, перебуває Пілат. І тоді однією фразою: “Ти вільний! Вільний! Він чекає на тебе!” - Майстер дописує свій роман. Пілат зустрівся з Єшуа, який дарував йому прощення. В свою чергу подарунком для самого Майстра і його коханки стало перенесення їх у невизначену в часі та просторі фантастичну місцевість, де Майстер нарешті отримав так бажаний ним і довгоочікуваний спокій.

Розвиток подієвого перебігу обох сюжетних ліній булгаківського роману підкреслено співвіднесений автором. Насамперед у часі. Події обох сюжетних ліній роману розгортаються впродовж чотирьох, пов’язаних з святом пасхи, днів: з середи до суботи і зливаються в єдину подієву лінію в ніч на неділю, коли остаточно розв’язуються долі Пілата і Майстра та Маргарити. Співвіднесеною виявляється й топографія художнього простору обох сюжетних ліній – в Москві: це “пагорби” (Тріумфальна-Страсна-Лубянська площі) – арбатські провулки – берег річки; в Єршалаїмі: палац Ірода і Храм – Нижнє Місто – Кедрон і Гефсиманія.Але найбільш виразно смисловий паралелізм сюжетних ліній роману простежується на рівні взаємовідзеркалень образних персоналій та їх життєвих доль. Так, життєва доля Єшуа Га-Ноцрі відзеркалює долю Майстра, як доля Левія Матфея – долю Івана Понирьова, а доля Іуди із Кіріафа – долю Алоїзія Могарича. Рисами співвіднесеності відмічені не лише їхні життєві долі, але й ті питання та проблеми, які вони ставлять і які намагаються розв’язати усвоєму житті.


_____________________________________

Проблематика і система образів роману.

Подібно до багатьох великих творів світової класики, таких як поеми Гомера, “Божественная комедія” Данте, “Дон Кіхот” Сервантеса, “Фауст” Гете, “Євгеній Онєгін” Пушкіна, твори Гоголя, Толстого, Достоєвського та інш., роман Булгакова “Майстер і Маргартиа” по-праву може бути названий справжньою енциклопедією сучасної йому епохи, в якій, як в дзеркалі, відбились побут, мораль і звичаї нової радянської Росії, галерея людських типів та характерів, що уособлюють як її кращі, так і її найгірші, темні сторони. Свою епоху Булгаков відтворює переважно в іронічному, гротескно-фантастичному світлі. Але веселий фейєрверк комічних сцен і образів роману, який насамперед привертає до себе увагу, це лише частина того грандіозного творчого задуму, втіленням якого постає булгаківський роман. Не менш значну частку його змісту становлять роздуми письменника над виключно серйозними, такими, що визначають кореневі засади людського буття, проблемами людського існування і, зокрема, питаннями співвідношення добра і зла, морального вибору, справедливості і відповідальності за скоєні вчинки, сенсу окремого людського життя та історичного розвитку людства, тих моральних та культурних цінностей, що служать орієнтирами цього розвитку. Широта і багатоаспектність порушеної в романі Булгакова проблематики зумовила й його дивовижну емоційну поліфонію. Сатиричні і трагічні за звучанням сцени роману не просто протиставлені одне одному в різних сюжетних лініях роману (“московській” і “єршалаїмські” відповідно), вони часто виявляються контрасно взаємопереплетеними в межах навіть одного епізоду або одного людського характеру. Сміх Булгакова, як і його вчителя Гоголя, це завжди “сміх крізь сльози”, сміх, в якому звучить біль за людину, за втрачену нею людську гідність, але водночас й віра в вищу справедливість, яка, за словами одного з бугаківських героїв, зрештою, усе розставить по своїм місцям. Трагікомічний пафос булгаківського роману підкреслює неодномірність і навіть якоюсь мірою ірраціональність видимого світу, який завжди постає більш складним, аніж ми його собі уявляємо, в якому дивовижно переплетені смішне і трагічне, чорне і біле, добро і зло. І хоча Булгаков чітко і недвозначно ставить перед людиною вимогу дотримуватись основних моральних правил, законів істини і справедливості і вимагає кари для тих, хто цих вимог не дотримується, його моральний світ все ж не жорстокий, в ньому завжди залишається місце не тільки для вільного, не нав’язуваного зовні морального вибору, але й для компромісу, для виправдання покараного, якщо той усвідомлено готовий спокутувати свою провину. Як проникливий психолог Булгаков в жодному разі не намагається міряти однією міркою усі аморальні вади та вчинки своїх героїв. До кожного він підходить індивідуально, виважено зауважуючи усі можливі “за” і “проти”, рішуче не сприймаючи фанатичні крайнощі в питаннях тлумачення добра і зла. Головним каталізатором порушених автором проблем соціально-політичного, культурно-історичного та морально-філософського порядку стають герої роману.

Булгаківський роман напрочуд людний, густо “заселений” персонажами, загальне число яких, за підрахунками дослідників, складає 506 чоловік. З них 156 чоловік наділені власними іменами; 249 безіменних ( переважно співробітники тих організацій та установ, які відвідує нечиста сила під час свого перебування у Москві) і понад 100 “колективних” персонажів – глядачів Вар’єте, громадян, що гуляють на Патріарших ставках, люди на вулицях Москви та Єршалаїма, богомольці і “валютчики” та інш. Усі вони створюють яскраве багатоголосне тло, що в ньому виявляють себе змальовані у романі історичні епохи і ті їх окремі представники, яких Бклгаков виділяє у своєму романі крупним планом. Ще однією особливістю створеної Булгаковим системи образів є те, що навіть серед кількох десятків дійових осіб, з числа тих, що найбільш активно присутні в сюжеті, майже неможливо виділити безумовно головних героїв. Майстер і Маргарита, іменами яких названий роман, з’являються у ньому лише близько середини усієї сюжетної дії, до того ж ажніяк не менш значимими в сюжетній лінії “московських” розділів є ще два героя – Воланд, що, по суті, ініціює розвиток сюжетної дії, і Понирьов (Іван Бездомний), звертання до особи якого “відкриває” й “закриває” булгаківський роман і який стає ледве не головним адресатом морально-повчального значення єршалаїмської історії, викладеної йому Майстром. Аналогічні труднощі виникають із самимим “єрашалїмськими” розділами, де також два головних героя – Єшуа Га-Ноцрі, який уособлює ті найвищі моральні цінності, що їх декларує творчий задум булгаківського роману, і Пілат, заради спокутування злочину і спасіння душі якого Майстер, власне, й пише свій роман про Єршалаїм.

В строкатій і розмаїтій галереї образів булгаківського роману можна виділити кілька тематично співвіднесених груп персонажів: образи Майстра і Маргарити, образи диявольського світу, образи біблійного світу і сатиричні образи.

Образи Майстра і Маргарити

Майстер – один з головних героїв булгаківського роману. Він залишається безіменним, оскільки ні його імені, ні його прізвища Булгаков не згадує. В романі його названо майстром, що підкреслює його високопрофесійне, сумлінне і неупереджене ставлення до тієї місії, яка на нього покладена вищими силами, а саме – дописати роман про Понтія Пілата. Історик за фахом, Майстер працював в одному з московських музеїв, був одружений. Вигравши в лотерею сто тисяч карбованців, він залишив службу і, оселившись в двокімнатній кваритрі одного з арбатських підвальчиків, почав писати роман про Понтія Пілата і його трагічні взаємостосунки з Єшуа Га-Ноцрі. В цей період він і зустрів Маргариту, яку покохав відразу, з першого ж погляду і яка стала його вірною подругою. Майстер намагається опублікувати свій роман, але йому це не вдається. Більш того, в критичних відгуках на роман Майстра піддають жорсткому ідеологічному цькуванню, особливо ж запекло роман переслідують критики Латунський і Лавров. Тим часом Майстер знайомиться з журналістом, як він себе називає, Алоїзієм Могаричем, який видає себе за поціновувача його літературного таланта, але насправді хоче отримати квартиру Майстра. Він пише наклеп на Майстра в слідчі органи, після чого той, як на це обережно натякається Булгаковим, його герой на кілька тижнів потрапляє під арешт. Після звільнення, морально зломлений, на межі божевілля він сам приходить до психіатричної клініки доктора Стравінського, де й перебуває аж до того моменту, доки його не було звільнено звідти стараннями Маргарити. З образом Майстра пов’язані такі важливі теми роману, як тема справедливості й відповідальності, взаємин особистості із владою, тема покликання митця, мотиви автобіографічного звучання. Роман, який пише Майстер, підкреслено протиставлений тогочасній офіційній радянській літературі насамперед своєю ідеологічною неупередженістю, небажанням підпорядковуватись канонам і правилам панівного літературного методу – соціалістичного реалізму.Саме з цих причин він і викликає таку жорстку критику з боку офіційної критики. Але мотиви, з яких Майстер звертається до біблійного сюжету, більш глибокі, ніж просте небажання підпорядковуватись канонам несприйнятної ідеології. Свій роман Майстер сприймає як свого роду священну місію, покладену на нього вищими силами, як метаісторичне завдання. Вирішення цього завдання, з одного боку, повинно усунути історичну несправедливість щодо долі Пілата, особу якого покликаний реабілітувати роман Майстра, а, з іншого боку, символічно поновити і ті цінності морального і духовного порядку, що служать дороговказом на шляху людської цивілізації, запорукою осмисленості і розумної цілеспрямованості його історичного розвитку, забезпечують “зв’язок епох”, з історичної єдності яких у темряву деспотизму та бездуховності випала сталінська доба російської історії. Головні цінності, якими керується у своєму романі Майстер – це закони істини, справедливості і добра, які були проголошені біблійним Христом і втрачені або занедбані в епоху Майстра. Ця епоха розкривається у зв’язку з образом Майстра а також московських витівок нечистої сили тією тривожною, хоча й дещо завуальованою, атмосферою загального страху, несвободи, очікуванням арешту і масовим, буцімто незрозумілим і фантастичним зникненням мешканців Москви. В цій тривожній атмосфері несвободи, як фізичної, так і духовної, Майстер прагне одного – спокою. Його доля постає як своєрідний парафраз пророцьких блоківських слів: “Поетові необхідні спокій і воля. – Сказав Блок. – Але спокій і волю також відбирають... Не хлопчачу волю, не свободу ліберальничати, а творчу волю, таємну свободу. І поет вмирає, тому що дихати йому вже немає чим; життя втрачає сенс”. Саме через відсутність повітря, неможливість вільно існувати в історичному просторі сталінської доби гинуть Майстер і Маргарита. Навіть диявол, якого сам Єшау Га Ноцрі попрохав подбати про долю закоханих, розуміє що волю і спокій вони зможуть отримати тільки не цьому, а в фантастичному, потойбічному світі. Як дарунок за виконання своєї місії Майстер і Маргарита отримують бажаний спокій. Саме спокій, а не світло, на яке вони, як підкреслено в романі, все ж таки не заслуговують. Сенс останнього поняття в романі до кінця не визначений, але, очевидно, під ним слід розуміти той символічний дар, що пов’язаний із посмертним буттям праведників, тобто людей, які на шляху до істини здолали усі випробовування, не зламавшись і не заплямувавши себе морально сумнівними вчинками (що в романі цілком можна “інкримінувати” булгаківським героям: страх і слабкодухість Майстра, які беруть на деякий час у ньому верх над коханням до Маргарити, не зовсім моральна поведінка останньої, взаємини обох героїв з дияволом). Образ Майстра значною мірою автобіографічний. Його доля в багатьох рисах повторює життєвий шлях самого Булгакова. Схожим є їхній вік (“людина близько тридцяти восьми років”), сумлінність ставлення до свого письменницького покликання, ідейна визначеність світогляду, непорозуміння і конфлікт з владою, які спричинили ідеологічне цькування творів Булгакова. До певної міри образ Майстра слугує й смисловою парареллю до образу Єшуа Га-Ноцрі з “єршалаїмської” сюжетної лінії роману. Обом образам притаманна висока моральність, ідеали добра і справедливості, з тією різницею, що Єшуа виявив себе як більш рішучий і послідовний їх поборник, тоді як Майстер не зміг знайти у собі такої ж сильної волі, на деякий час впав у відчай і зневіру.

Маргарита. Образ Маргарити (Маргарити Миколаївни) також виступає як один із центральних у булгаківському романі і вводить до його сюжету тему рятівної сили кохання. Маргариті близько 30 років. Вона одружена, її чоловік займає якусь високу керівну посаду, тому усім у житті Маргарита забезпечена. Крім одного: вона не кохає свого чоловіка. Відчуття самотності і пустоти навіює їй думки про самогубство. Насправді рятівною виявляється для неї зустріч на з Майстром. Вони зустрілись випадково, на вулиці, і відразу до безтями закохались одне в одного. Рятівним стає кохання Маргарити й для Майстра. Воно виводить Майстра із стану глибокої духовної зневіри і повертає його до життя. Щоправда, заради цього Маргарита змушена була пожертвувати моральними принципами, які забороняють людині виконувати волю диявола, і стати на деякий час відьмою. Через це, як і Майстер, вона позбавлена в фіналі роману “святості”. В образі Маргарити, безперечно, відбились біографічні риси останньої дружини Булгакова Олени Сергіїївни. Водночас в її образі містяться й літературні відголоски – Гретхен з гетевського “Фауста” (рятівна сила кохання, хдатність до самопожертви) і блоківської Незнайомої (чарівний романтичний ореол, що характеризує любовні стосунки героїв, зв’язок Маргарити з неземними силами).


Образи диявольського світу

Ім’я	Демонологічний статус	Сюжетна позиція	Літературний прототип
Воланд	Верховний диявол	Влаштовує диявольський бал у Москві, викриває моральні вади радянських громадян, влаштовує долі Майстра і Маргарити	Сатана
Коров’єв-Фагот	Старший з демонів, що супроводжують Воланда	Виконує доручення Воланда	Ймовірний зв’язок з одним і персонажів повісті О.Толстого “Упир”
Бегемот	Демон-паж Воланда	Виконує доручення Воланда	Істота, згадувана в біблійній книзі Іова
Азазелло	Один з найбільш войовничих демонів Воланда	Виконує найбільш відповідальні і делікатні доручення Воланда	Диявол (колишній ангел), згадуваний в біблійних книгах Єноха і Левіт
Гелла	Жінка-вампір	Приймає епізодичну участь у витівках демонів Воланда	На о. Лесбосі так називали передчасно померлих вампірок
Абадонна	Демон смерті	Один з гостей диявольського балу Воланда	Згаданий в Старому Заповіті як синонім пекла і смерті
Наташа	Відьма	Домробітниця Маргарити, яка вслід за нею потрапляє на бал Воланда	Не визначений
Фріда	Гостя диявольського бала	Одна з гостей диявольського балу, яка викликає особливе співчуття з боку Маргарити	Навіяний образом гетевської Гретхен