Література першої половини ХХ століття

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Серед низки філософських, наукових, соціологічних, культурологічних концепцій на формування світобачення людини першої половини ХХ ст. особливо активно впливали позитивізм, “філософія життя”, ніцшеанство, культурологічна концепція О.Шпенглера, інтуїтивізм, фройдизм, марксизм, екзистенціалізм

Концепції	Основоположники та провідні теоретики вчення	Головна теза вчення	Програмові постулати вчення	Сфери найбільш активного дотику з літературою
позитивізм	Засновник -французький філософ Огюст Конт (1798-1857); провідні теоретики: Джон Стюарт Мілль, Герберт Спенсер , І.Тен , Е.Ж.Ренан	Заперечення пріоритетної ролі ідеалістичних форм пізнання світу і протиставлення їм раціонально-прагматичного (позитивного) ставлення до життя	Відкидання теологічних та метафізичних концепцій пояснення світу; перевага матеріальних інтересів над духовними, утилітарно-прагматичне відношення до життя; віра в безмежні можливості людського розуму і раціонального пізнання світу; перенесення уваги з гуманітарних сфер знання на проблеми суспільного розвитку та науки; культ наукового, точного знання; сподівання на швидкий розвиток наукового та технічного прогресу, який сприятиме якнайшвидшому розвитку буржуазного суспільства, що, зрештою, повинне поліпшити загальні умови людського існування. Позитивізм постає на грунті заперечення ідеалістичної філософії та романтичного мистецтва	Реалізм, натуралізм, неореалізм, літературознавча концепція Ф. Брюнетьєра, романи Е.Золя
“філософія життя”	Основоположник - німецький мислитель Артур Шопенгауер (1788-1860), головна праця «Світ як воля і уявлення»(1819); теоретики: Ф.Ніцше, В.Дільтей, Г.Зіммель, А.Бергсон, О.Шпенглер	Ставлення до життя як до містичної величини, яку неможливо збагнути раціональним світосприйняттям	Недовіра до практичного досвіду, природничих наук і науки в цілому, надання переваги безпосередньості переживання життя, а не опосередкованому теоретичному його пізнанню; концепція містичної Світової Волі, як ірраціональної рушійної сили, що породжує усе живе і скеровує його буття і розвиток, культ мистецтва як засобу інтуїтивного, а відтак найбільш точного осягення закономірностей світобудови. “Філософія життя” стала негативною реакцією на науково-матеріалістичні концепції буття, “механічну цивілізацію”	Декаданс, модернізм, символізм, сюрреалізм, психологічний роман ХХ ст., школа “потока свідомості”
Ніцше	Основоположник - німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844-1900), основні праці:”Народження трагедії із духу музики”(1872), “Несвоєчасні думки”(1873-1876), “Людське, надто людське”(1878), “Так говорив Заратустра”(1883-1892), “По той бік добра і зла”(1886) та ін.	Містична воля до життя, що має перетворити звичайну людину як слабку і недосконалу істоту в надлюдину як втілення “прагнення до влади і моралі “по той бік добра і зла”	Різка критика духовної кризи і декадентських явищ у культурі, заперечення Бога (“смерть Бога”) та християнства (“Ганебна пляма людства”), біологічної слабкості людини з її “християнською рабською мораллю”, зневага до філістерів та ситої буржуазії, протиставлення усьому слабкому і занепадницькому сильної людської особистості, що своєю надпотужною “волею до жття” і “волею до влади” покликана надати справжній сенс і поштовх розвитку людської цивілізації та закладенню основ справжньої культури. Філософія Ніцше продовжує ідеї “філософії життя”	Неоромантизм, авангардистські напрямки, ”залізна романтика”в Німеччині, велика кількість німецьких, російських та французьких письменників першої половини ХХ ст.
Шпенглер	Основоположник - німецький філософ Освальд Шпенглер (1880-1936). Головна праця - «Присмерк Європи» (1918-1922)	Вчення про стадіальний та циклічний характер культурно-історичного розвитку і пророцтво близької загибелі європейської цивілізації і культури	Заперечення стрижневої ролі європейської цивілізації та культури, принципів лінійності та послідовності в історичному розвитку суспільства, ствердження моделі циклічного руху: від становлення – до зрілості а далі до неминучого занепаду і загибелі; виділення на підставі ієї моделі 8 культур, що представляють попередній розвиток людської цивілізації: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, «аполлонівська» (греко-римська), “магічна” (візантійсько-арабська), «фаустівська» (західно-європейська) і культура майя; обгрунтування культурологічних умов, в силу яких європейська цивілізація вступає в еру свого «присмерку» і катастрофи Ідеї Шпенглера співставні з “філософією життя”	Численні школи модернізму, катастрофізм, література антиутопії, наукова фантастика
інтуїтивізм	Основоположник – французький філософ Анрі Бергсон (1859-1941), основні праці – “Сміх”(1900), “Творча еволюція”(1907), “Два джерела моралі та релігії”(1932). Теоретики інтїтивізму – Е.Гуссерль,М.Гартман,М.шелер (Німеччина), В.Джемс, Дж.Сантаяна (США), А. Уайтхед (Великобританія)	Неможливість раціонально-логічного, поняттєвого пізнання світу, в якості альтернативи якому протиставляється його інтуїтивне осягнення на основі особистого переживання та досвіду	Абсолютизація ролі інтуїції як найбільш надійного і глибинного джерела пізнання світу; розуміння еволюції як “творчого пориву” до свободи та усвідомлення людиною власної індивідуальності; відношення до мистецтва як засобу пізнання позасоціальної, індивідуальної сутності людини Філософія інтуїтивізму розвиває основні положення “філософії життя”	Модерністська поезія; авангардистські напрямки; школа “потоку свідомості”, цикл романів М.Пруста “В пошуках втраченого часу”, “новий роман”
фройдизм	Основоположник - австрійський лікар-психіатр Зігмунд Фройд (1856-1939). Головні праці – “Тлумачення сновидінь”(1900), “Психопаталогія звичайного життя”(1904). “Лекції із вступу до психоаналізу”(1910). “Тотем і табу”(193), “Я і Воно”(1923). Найбільш знамениті послідовники – К.Г.Юнг(Швейцарія) і А.Адлер(Австрія), Е.Фромм(США)	поведінка людини зумовлена не раціональними і моральними чинниками свідомості, а владою підсвідомих потягів та інстинктів, які людина успадковує від народження. Першочергове значення при цьому мають сексуальні потяги, фантазія яких породжує і мистецтво і людську культуру в цілому	Абсолютизація ролі підсвідомого в структурі людської психіки, як компоненту, який здійснює вирішальний вплив на її мислення та поведінку; ствердження домінуючої в людській поведінці ролі сексуальних потягів і інстинктів руйнування і смерті; ставлення до культури і мистецтва і в цілому до духовності – як до продукту витіснених сексуальних бажань: митець занурюється в світ своїх фантазій, "щоб знайти там насолоду", усвідомлення письмен­ником власних емоційних конфліктів — шлях до "одужання душі й світу". Ідейні засади вчення були покладені Фройдом в основу психоаналіза – теоретичного обгрунтування та практичного методу лікування неврозів. Генетично фройдизм сходить до ідей “філософії життя”	Модернізм, сюрреалізм, творчість Т. Ман­на, В. Набокова, О. Хакслі, В. Підмогильного С.Цвейга, Ф.Кафки, М.Фріша, Дж.Джойса, Г.Міллера, М.Кундери; Ф.Фелліні, І.Бергмана, Л.Бунюеля, С.Далі, П.Пікассо та ін.
марксизм	Основоположник – німецький мислитель К.Маркс(1818-1883), головні праці “Критика політичної економії”(1859), “Капітал”(1867). Однодумці та послідовники – Ф.Енгельс (Німеччина), В.Ленін, Й.Сталін (Росія), Д. Лукач(Угорщина), А. Грамші(Італія) та ін.	Ідея комунізму як процесу знищення приватної власності, внаслідок чого суспільство бере на себе функцію керування засобами виробництва; знищення капіталу призведе до ліквідації найманої праці; експропріація буржуазії і націоналізації промисловості та сільського господарства призведуть до остаточного звільнення людства	Процес історичного розвитку відбувається у відповідності до законів детермінізму; від “базису” людини та історії (умови буття, економічні й соціальні відносини) залежить ідеологічна надбудова (свідомість, яка включає мистецтво, науку, релігію, право, державу); всередині базису діалектично розвиваються продуктивнні сили (знаряддя праці, людські трудові навички) і виробничі відносини; формування власності й розподіл праці зумовлюють виробничий прогрес і водночас відчужують людей від їхньої праці і від себе самих; класова боротьба рухає історію вперед і неминуче призводитьдо революцій, які розв’язують базисні суперечності, змінюють надбудову і започатковують якісно більш досконалі періоди; історія людства рухається від первіснообщинного пракомунізму до безкласового кінцевого комунізму, в якому експлуатацію і самовідчуження людини буде подолано. Марксизм претендував на роль “ерзац-релігії” робітничих мас, які відходять від церкви, та політичної ідеології соціалістичних партій.	Соціалістичний реалізм, значна частина літератури СРСР та країн соціалістичної співдружності (А.Зегерс, Я.Івашкевич, Й.Бехер, В.Незвал), творчість окремих представників західної ітератури (А.Барбюс, Х.Лакснес, Дж.Олдрідж)
Екзистенціалізм	Джерела екзистенціалізму містяться у працях німецького мислителя XIX ст. Е.-С. К'єркегора(1813-1855). Теорія сформувалася в роботах німецьких (М. Хайдеггер, К. Ясперс) та французьких (А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів і письменників ХХ ст.	Концепції світу як упорядкованого буття протиставлено бачення світу як хаосу, непідпорядкованого логічним правилам та закономірностям, що призводить до відчуженості людини від суспільства.	Сприйняття світу як безглуздого і трагічного, позбавленого Бога і високої мети; характеристика людського буття через категорії абсурду, страху, відчаю, самотності, страждан­ня, смерті; усвідомлення людиною своєї відчуженості у так званих “пограничних ситуаціях” – різноманітних екстремальних станах, на межі життя і смерті; єдиний аргумент, що виправдовує буття людини - це свобода її вибору, її моральної позиції, що коливається від пасивного примирення з долею до спроб, попри усю хаотичність і випадковість людського існування, відшукати у ньому певний сенс, який реабілітуватиме людину, хоча б у її власних очах.	Модерністська література, література “втраченого покоління”, творчість письменників французької (А. Камю, Ж.-П. Сартр та ін.), німецької (Е. Носсак, А. Деблін), англійської (А. Мердок, В. Голдінг, Дж.Фаулз), іспанської (М. де Унамуно), амери­канської (Н. Мейлер, Дж. Болдуїн), японської (Кобо Абе), української (І.Багряний, Т.Осьмачка, В.Барка, Вал. Шевчук та ін.) літе­ратур.