Geum.ru

Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчю юридичної освіти на Миколаївщині миколаїв 2008

Вид материалаДокументы

Содержание


Подберезкин А.И., Алаев Е.И
Ключові слова
Відбуття покарання у виді позбавлення волі жінками: вплив на особистість та соціальні наслідки
Подобный материал:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24
Литература:

1. Конституции государств-участников СНГ. – М.: Издательство НОРМА, 2001. 736 с.

2.  Подберезкин А.И., Алаев Е.И. Белая книга российских спецслужб. М., 1998. С. 27.

3. Воронцов С.А. Спецслужбы России: Учебник. – Ростов н/Д: Феникс. С. 15.

4. Подробнее см.: Редкоус В. М. Правовое регулирование разведывательной деятельности по законодательству России и государств-участников // Право и государство: теория и практика. 2008. № 1 (37).С. 64-70; Редкоус В. М. Опыт законодательного регулирования контрразведывательной деятельности в государствах-участниках СНГ // Право и государство: теория и практика. 2007. № 12 (36).С. 63-68.

5. Информация предоставлена ИПС «СоюзПравоИнформ» и ИПС «Токтом». ktom.kg/document.phtml?st=doc&code=100323&lang=rus&ctx=%C1%C5%C7%CE%CF%C0%D1%CD%CE%D1%D2*#scroll0.

6. См. статью 15 Закона Кыргызской Республики от 11 января 1994 года № 1362-XII «Об органах национальной безопасности Кыргызской Республики» (В ред. Закона КР от 19 декабря 1996 года № 63) // Ведомости Жогорку Кенеша Кыргызской Республики, 1994 год, № 3, ст. 78.

7. См. статью 8 Закона Республики Молдова № 753-Х1У от 23 декабря 1999 года «О Службе информации и безопасности Республики Молдова» // Мониторул Офичиал ал Р. Молдова № 156/764 от 31.12.1999; статью 2 Закона Туркменистана от 12 апреля 1993 года «Об органах национальной безопасности Туркменистана».

8. См., например, статью 10 Закона Республики Беларусь от 3 декабря 1997 года № 102-З «Об органах государственной безопасности Республики Беларусь».

9. Закон Украины от 26 декабря 2002 года № 374- IV "О контрразведывательной деятельности" // Ведомости Верховной Рады Украины. 2003. № 12. Ст. 89

10. Закон Азербайджанской Республики от 29 июня 2004 года № 711-IIГ «О разведывательной и контрразведывательной деятельности» (в ред. Законов АР от 23 декабря 2005 года, 3 марта 2006 года № 76-IIIГД). Информация предоставлена ИПС «СоюзПравоИнформ». ссылка скрыта.

11. Федеральный закон от 3 апреля 1995 г. N 40-ФЗ (с посл. изм. и доп.) "О федеральной службе безопасности" // Собрание законодательства Российской Федерации (далее – СЗ РФ). 1995. № 15. Ст. 1269.

12. О многоаспектности контрразведывательной деятельность совершенно справедливо отмечают в комментарии к статьям 8 и 9 Федерального закона «О федеральной службе безопасности» М.В. Жигулёнков и П.С. Дмитриев. См.: ФСБ России. Правовое регулирование деятельности федеральной службы безопасности по обеспечению национальной безопасности Российской Федерации … С. 63-72

13. СЗ РФ. 2004. № 11. Ст. 945.

14. Закон Украины от 18 февраля 1992 года № 2135-ХII "Об оперативно-розыскной деятельности" // Ведомости Верховного Совета Украины. 1992. № 22. Ст. 303.

15. Закон Украины от 22 марта 2001 года № 2331-111 "О разведывательных органах Украины" // Ведомости Верховной Рады Украины. 2001. № 19. Ст. 94.

16. y/download_files/law/safety.rtf.

17. См. статью 1 Федерального закона от 12 августа 1995 г. N 144-ФЗ (с посл. изм. и доп.) "Об оперативно- розыскной деятельности" // СЗ РФ. 1995. N 33. Ст. 33494 статью 9 Федерального закона от 3 апреля 1995 г. N 40-ФЗ (с посл. изм. и доп.) "О федеральной службе безопасности" // СЗ РФ. 1995. N 15. Ст. 1269


АНОТАЦІЯ

У науковій публікації досліджується зміст поняття „спеціальні служби держави”, яке охоплює державні органи, на які покладається повноваження по захисту безпеки держави як в середині країни, так і на міжнародній арені. Аналізуються окремі види діяльності, які здійснюються спеціальними службами, зокрема такі як розвідувальна та контррозвідувальна діяльність. Автором висловлюються пропозиції до вдосконалення нормативного регулювання діяльності державних органів, на які покладаються спеціальні завдання.

Ключові слова: правове регулювання; органи національної безпеки; спеціальні види діяльності органів національної безпеки; розвідувальна діяльність; контррозвідувальна діяльність; спеціальні служби.

УДК 343.26

Герасименко Олена Костянтинівна

ВІДБУТТЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЖІНКАМИ: ВПЛИВ НА ОСОБИСТІСТЬ ТА СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ

Особливий статус жінки у суспільстві як матері, виховательки підростаючого покоління, трудівниці висуває підвищені вимоги до її моральності, поведінки та соціальної відповідальності. Тому неможливо виміряти шкоду, завдану жіночою злочинністю, суспільству. Засуджені жінки потребують особливої уваги при застосуванні карально-виховних засобів впливу. [1, 103]

Позбавлення жінок волі - складна соціальна та етична проблема. Несумісність жінки та умов виправної колонії, особливий трагізм цього сполучення відмічають багато дослідників: "На кожного, хто вперше потрапляє до виправної колонії для жінок, це місце справляє гнітючий вплив. Вражає, шокує, визиває протест та гнів сам факт знаходження за ґратами, коли жінка не визнає власної вини за вчинений злочин". [2, 293] Особливу гостроту досліджуваній проблемі надає те, що в місцях позбавлення волі народжуються діти - вирок матері фактично розповсюджується на зовсім ні в чому невинувату дитину.

Метою даного дослідження є не тільки проаналізувати негативний вплив відбуття покарання у виді позбавлення волі жінкою на її особистість та соціальні наслідки, але й окреслити можливі альтернативи вибору саме цього виду кримінального покарання, та можливі шляхи усунення цих негативних наслідків для вже засудженої жінки у період відбуття нею покарання.

Ця проблема завжди цікавила дослідників із багатьох галузей науки, оскільки дана проблема є комплексною. Під час її дослідження треба використовувати знання з кримінального та кримінально-виконавчого права, кримінології, психології, соціології тощо. Серед дослідників можна виділити Кудрявцева В.Н., Емінова В.Є., Іншакова С.М., Пташинського О.Б., Надьон О., Батиргареєву В. та інших. При написанні цієї статті автор використовував деякі положення їх праць та цитував найбільш цікаві.

Новизна цієї статті полягає в тому, що автор дослідив цю гостру проблему у системі з іншими, тісно пов’язаними з нею. Так, дослідник, вивчаючи вплив відбуття покарання у виді позбавлення волі жінкою, використовував знання з кримінології, психології, соціології, кримінально-виконавчого права, а можливі шляхи подолання цього негативного впливу шукав не тільки у зміні судовій практиці, але й в кримінальному законодавстві України.

Стосовно жіночої злочинності існує проблема, яка має як теоретичне, так і практичне значення. Чи завжди можна ототожнювати тяжкість насильницького злочину зі ступенем небезпеки для суспільства жінки, яка його вчинила? У жіночій насильницькій злочинності на побутовому ґрунті особливу роль відіграють соціально-економічні та психологічні чинники. Низький рівень культури взаємин у сім’ї на фоні систематичного фізичного та психічного насилля проти жінки, побутового алкоголізму зумовлюють питому вагу жіночої побутової злочинності. Побутові злочини, скоєні жінками, типові і займають найбільшу частку серед жіночої насильницької злочинності. У однієї групи жінок вчинення умисного вбивства - це реакція на тривалу психотравмуючу ситуацію, коли накопичення негативного напруження у стосунках знаходить прояв у агресивній насильницькій поведінці. У інших - скоєння вбивства спричинено безпосередньо конкретною негативною ситуацією, мотивом, що раптово виник, але знову ж, на підставі застосування щодо жінки протиправних дій. Це свідчить про наявність прихованого побутового насильства, на яке жінка, у свою чергу, відповідає насильницькими діями. [3, 81-82]

Відповідно до ст. 18 КВК України жінки відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними або полегшеними умовами тримання і колоніях середнього рівня безпеки. Станом на 2004 р. у них трималося понад 9,5 тис. жінок, засуджених до позбавлення волі. За даними ДДПВП тільки у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання станом на 1.01.2008 р. перебувало 6012 засуджених жінок. Разом в установах тримається 6882 жінки. [4, 204; 5]

Суттєвих відмінностей між триманням у виправних колоніях чоловіків і жінок відносно матеріально-побутового оснащення (норма житлової площі для жінок - 4 кв.м.), харчування, лікування, основних вимог режиму немає. Сам закон не враховує фізіологічні, психологічні, психіатричні особливості засуджених жінок, але виділяє: жінок-інвалідів першої і другої групи; хворих на активну форму туберкульозу; тих, хто досяг пенсійного віку, тобто жінки у віці понад 55 років; жінок з вагітністю понад 4 місяці; і тих, хто має дітей у будинках дитини при виправних колоніях.

В останні роки приблизно 33% жінок суди призначали покарання у виді позбавлення волі строком до 3 років (до 1 року - 2%, від 1 до 2 років - 10%, від 2 до 3 років - 21%), від 3 до 5 років - 34%, від 5 до 8 років - 21%, від 8 до 10 років - 7%, від 10 до 15 років - 6%. Можна стверджувати, що 11% жінок були засуджені за злочини невеликої тяжкості, більше 55% вчинили злочини середньої тяжкості, а решта (приблизно 34% жінок) відбувають покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини. І хоча цей показник в останні 10 років практично залишається на рівні 30% (коливання в різні роки становлять 2-3%), абсолютна кількість жінок, засуджених до позбавлення волі за убивства, тяжкі тілесні ушкодження, розбій, грабіж, значно збільшилася, що ще раз підтверджує кримінологічні висновки про зростання і небезпечність сучасної жіночої злочинності і достатньо сувору судову практику при призначенні 14% жінок покарання від 8 до 15 років. [4, 204-206]

Світовий досвід показує, що ефективність застосування жорстоких заходів впливу на злочинність завжди недовговічна: якщо первинний успіх не закріплювався цілою системою інших заходів впливу, крива злочинності знову повзла вгору.

Дослідження доводять, що тривале перебування жінки за ґратами не сприяє її перевихованню. У суспільство повертається, як правило, нездорова, морально знівечена жінка. Спеціалістами доведено, що тривале перебування жінки в ізоляції руйнує її психіку, багато з них перебувають у депресивному стані, замкнені, апатичні, байдужі до оточуючих, схильні до самогубства, інші, навпаки, стають агресивними, збудженими, неврівноваженими, схильними до порушень режиму. [4, 208]

В контексті даної проблеми можна сказати і про іншу, тісно пов’язану із нею - постійне збільшення кількості жінок, відбуваючих покарання у виді позбавлення волі, які здійснюють аутоагресивні (суїцидальні) дії. У виникненні ситуації, яка може привести до аутоагресивної поведінки, вирішальну роль відіграють наступні конфлікти: обумовлені специфікою міжособистісної взаємодії (з іншими засудженими або співробітниками виконавчої установи); обумовлені специфікою сімейних взаємовідносин (нерозділені почуття, зрада коханої людини, розлучення, смерть або тяжка хвороба близької людини); пов’язані з антисоціальною поведінкою людини (страх кримінальної відповідальності, почуття сорому, незгода з покаранням); обумовлені станом здоров’я (психічні, хронічні, соматичні захворювання, фізичні недоліки: дефекти мовлення, особливості зовнішності); спричинені матеріально-побутовими труднощами (відсутність змоги задовольнити свої фізіологічні або духовні потреби). [6, 100]

Як відомо, сім’я в житті кожної жінки відіграє найголовнішу роль. Тому дослідник вважає потрібним вказати і на те, як відбуття жінкою покарання у виді позбавлення волі впливає на її подальші сімейні зв’язки. Як показує практика, у тих жінок-злочинниць, які не були позбавлені волі, сім’я, як правило, збереглася. Набагато гірше склалися сімейні справи у тих жінок, що відбувають покарання у місцях позбавлення волі. За багатьма спостереженнями, чоловік фактично або юридично дуже скоро формує собі нову родину, іноді, навіть відразу після засудження жінки. У підтвердження можна привести такі дані: сім’я в період відбуття покарання у місцях позбавлення волі розпалась у 11,9% чоловіків, що знаходилися у шлюбі, а серед жінок - у 23,5%, уклали шлюб в період відбуття покарання 2,8% чоловіків та 1,2% жінок. [7, 548]

Слід звернути увагу на таку гостру проблему, як вплив відбуття жінкою покарання у вигляді позбавлення волі на подальше її кримінальне майбутнє. У цьому зв’язку є доречним висловлювання Б. Утевського, який багато років тому писав, що у той час, як участь жінок у злочинності в багато разів менша, ніж у чоловіків, проте схильність до повторної злочинності в них значно вища. Причину цього справедливо вбачають у двох моментах: в особливостях жіночої психіки, з одного боку, і в навколишньому середовищу - з другого. Жінка складніше стає на шлях злочину, але, одного разу ставши на нього, вона важче сходить із цього шляху. Сила звички, консервативність психіки більш властиві жінці, ніж чоловіку. До того ж поганий вплив знаходить у м’якій жіночій психіці більш благодатний грунт. Разом з тим жінці, яка вчинила злочин і побувала у в’язниці, складніше ресоціалізуватися, одержати можливість чесного заробітку. Побічним свідченням є той факт, що після відбуття першого покарання 38,5% жінок не змогли знайти роботу, і це призвело до погіршення і без того скрутного їх матеріального становища. [8, 207]

Говорячи про морально-психологічний образ жінок-рецидивісток, не можна не відзначити відчутних змін в їх характері та психіці, зумовлених як способом життя, поверненням до вчинення злочинів, так і умовами відбування покарання у середовищі подібних до себе, інтенсивним процесом розпаду соціально корисних зв’язків. Провідною рисою у багатьох з них стає невіра у своє благополучне майбутнє, небажання опиратися зовнішнім несприятливим обставинам, пов’язаним із процесом їх соціальної адаптації. Це призводить, з одного боку, до пасивності людини, байдужості до себе і навіть до оточуючих близьких їх людей. З другого ж боку, оскільки, на думку жінки-рецидивістки, їй нічого втрачати, погане в її житті вже відбулося, - до відвертої цинічності, перш за все щодо себе. Подібне ставлення до себе та свого місця у соціумі багато в чому пояснює їх поведінку, спосіб життя, який будується за принципом "Я не бажаю здаватися кращою, ніж я є". Найчастіше дотримування такої "філософії життя" спостерігається тоді, коли жінка перебуває у місцях позбавлення волі і ніхто не чекає її по той бік ґрат. Після відбуття покарання у виді позбавлення волі багато жінок стають соціально неадаптованими, причиною чого є самотність, відсутність житла і роботи, сімейних та родинних зв’язків. Наслідком цього є рецидив злочинів. [8, 207-210]

Таким чином, можна зробити висновок, що процес відбуття жінкою покарання у виді позбавлення волі, може спричинити пагубний вплив не тільки на психологічний та моральний стан жінки, на соціальні процеси, що відбуваються навколо неї, але і на її подальший шлях, поведінку, яка дуже часто стає протиправною. Це, звичайно, впливає не тільки на інтереси людей, що в майбутньому будуть оточувати дану жінку, але і на інтереси держави, бо у суспільство повертається морально знівечена людина. Тому на думку дослідника, назріли радикальні зміни у судовій практиці, особливо в питаннях наближення її до європейської. Лібералізація покарань щодо жінок, більш широке застосування за незначні злочини замість позбавлення волі таких видів покарань, як громадські роботи, обмеження волі тощо, на думку автора, не позначиться негативно на стані законності в країні.

Як вважає відомий дослідник пенітенціарної системи України Пташинський О.Б.: "ці заходи дадуть можливість менше тримати засуджених "за ґратами", віднайти додаткові кошти для поліпшення побутових та інших умов для тих, хто відбуватиме покарання у виді позбавлення волі". [9, 69-70]

Про ефективність виконання покарань без ізоляції від суспільства свідчить порівняно низький рівень злочинності серед засуджених у період відбуття покарання. Так, за останній рік він склав 1,1 %, а за останні чотири роки знизився на 0,5 %. [10] До того ж, ні для кого не є таємницею, що ситуація, яка склалась нині в кримінально-виконавчій системі, є досить складною. Існують певні проблеми, вирішення яких є одним із першочергових завдань держави, зокрема:

- умови тримання засуджених не відповідають мінімальним міжнародним стандартам, а іноді навіть подібні до катувань;
  • переповнення місць тримання ув’язнених та засуджених. Україна на сьогодні є однією із держав, що мають найвищі показники щодо кількості осіб, які тримаються в установах виконання покарань;
  • зростання захворюваності серед засуджених на туберкульоз, ВІЛ- інфекцію та інші епідемічні хвороби. Ця проблема є особливо трагічною для жінок, оскільки засуджена жінка, можливо, в майбутньому мати;

- недостатнє матеріально-технічне забезпечення установ виконання покарань;

- низька кваліфікація персоналу органів і установ виконання покарань тощо.

У галузі боротьби зі злочинністю суспільство та держава завжди застосовували і використовують й нині всі можливі засоби та сили з тим, щоб не допустити порушень кримінального закону, утримати членів суспільства від вчинення протиправних діянь. У Кримінальному та Кримінально-виконавчому кодексах України це завдання закріплене як: покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення і ресоціалізацію засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Реалізувати це завдання можливо лише при створенні реальної та ефективної системи ресоціалізації осіб, засуджених і звільнених з місць позбавлення волі. У сьогоденні це стало аксіомою як для практичних працівників кримінально-виконавчої системи виконання покарань, так і для вчених. Як влучно зазначають останні, "саме ресоціалізація особи, звільненої з місць позбавлення волі, покликана забезпечити відновлення і розвиток цілісної особистості, здатної до об’єктивного ставлення як до оточуючого світу, так і до самої себе, світоглядного вибору, орієнтованого на загальнолюдські цінності". [8,90]

У міжнародній практиці такі підходи мають як практичне, так і законодавче закріплення. Як зазначено у п. 80 Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, "з самого початку відбування терміну покарання слід думати про майбутнє, яке чекає в’язня після його звільнення. Тому треба допомагати йому підтримувати і зміцнювати зв’язки з особами та установами, що знаходяться за стінами закладу, які здатні захистити інтереси його сім’ї і сприяти включенню його в життя суспільства після звільнення".

До того ж правильно побудовані взаємини між адміністрацією і засудженими інколи заміняють високі стіни в’язниці. Жінки, по своїй природі дуже чутливі і завжди будуть реагувати взаємоповагою, коли до них будуть ставитися з повагою та уважністю до їх потреб. Необхідно, щоб основним принципом у відносинах співробітників установ виконання покарань із засудженими було поводитися із засудженими так, як би вони поводились зі своїми рідними, коли б вони потрапили до в’язниці.

Таким чином, проаналізувавши всі ті негативні наслідки від процесу відбуття покарання у виді позбавлення волі жінкою, а саме: руйнація її особистості, її життєвих позицій та цілей, можливий протиправний шлях після відбуття покарання, та, як правило, проблеми у працевлаштуванні та сімейному житті, автор дійшов до наступних висновків. Якщо на дві шальки терезів умовно покласти всі ті негативні наслідки, що були перераховані вище та необхідність понесення жінкою-злочинницею тяжкого покарання за скоєний злочин у виді позбавлення волі на великий строк, то на думку автора, перша шалька для суспільства, держави та насамперед для цієї жінки буде набагато важчою. До того ж чи є справедливим, що чоловіки та жінки за один і той же злочин несуть однакове покарання, хоча, як було доведено раніше наслідки від відбуття покарання у виді позбавлення волі для жінок є більш трагічними? Так, в Кримінальному кодексі України у ст. 66 вказано на одну обставину, пом’якшуючу покарання стосовно жінки - скоєння злочину жінкою у стані вагітності. Всі інші обставини можуть враховуватися судом як пом’якшуючі обставини при призначенні покарання як жінкам, так чоловікам. Можливо, було б доречним, щоб до цього переліку входила і така обставина, як скоєння злочину жінкою. Це, звичайно, дуже дискусійне питання, але автор вважає, що саме таким нововведенням законодавця буде підкреслюватися особлива роль жінки у суспільстві як матері, виховательки підростаючого покоління. А суд в кожній конкретній справі буде вирішувати, чи враховувати дану пом’якшуючу обставину чи ні.

Але слід зауважити, що деякі дослідники даної проблеми вважають, що призначення жінкам тих покарань, що не пов’язані з позбавленням волі, звільнення від відбування покарання з випробуванням або умовно-дострокове звільнення від відбування покарання мають і негативні аспекти. Поблажливе ставлення до жінки і характер її ролі у суспільстві дозволяють останній користуватися привілеями своєї статті у злочинних цілях і скоювати протиправні дії, мало хвилюючись про можливе їх розкриття й кримінальне переслідування. [3, 83]

Автор цієї статті не згодний з даними висловлюваннями. Для багатьох з жінок, обвинувачених у вчиненні злочину, характерно те, що злочин було вчинено під впливом провокуючої ситуації. Такі жінки не мають сталих злочинних переконань, у них є соціальні погляди і установки, можливість рецидиву з їх боку незначна: це - випадковий епізод, спричинений негативними емоціями, накопиченими протягом певного часу, що став виходом для тривалих переживань. Тому є сенс пом’якшити покарання щодо жінок.

Деякі дослідники пропонують ввести систему короткострокових термінів покарання у приміщеннях з індивідуальною ізоляцією. Відбуваючи коротке, але суворе покарання, засуджена жінка зможе замислитися над своєю долею. Перебуваючи у індивідуальній ізоляції, жінка не буде втягнута у кримінальне середовище, менше сприйматиме маргінальні закони та цінності, у неї не з’явиться феномен звикання до неволі, що збереже її особистість і зменшить витрати на ресоціалізацію. [3, 81-82]

Взагалі дослідник вважає за необхідне подолати репресивну свідомість населення, розвінчувати міфи про безальтернативність позбавлення волі у боротьбі зі злочинністю. Багатолітня історія використання цього виду покарання в різних межах і різновидах, з урахуванням соціальних наслідків, свідчить, що це вимушений і крайній засіб боротьби зі злочинністю.