Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко Н. В

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 36

Діаграма 1.

Відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України", одним з найважливіших пріоритетів національних інтересів держави є розвиток інтелектуального потенціалу українського народу та запобігання відпливу учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили з України. Саме цей фактор найбільш виразно впливає на ефективне регулювання та перебіг процесів, що нині відбуваються у галузі науки та освіти. Зволікання з їх вирішенням ведуть до зниження якості підготовки студентів, ослаблення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринку праці, до значних фінансових витрат на підготовку спеціалістів із Державного бюджету та загрожують національній безпеці України.

У багатьох випадках якісні показники навчання не відповідають кількісним. По–перше, якість вищої освіти, яка суттєво залежить від якісного відбору абітурієнтів до вищих навчальних закладів, бажає бути набагато кращою. За інформацією Міносвіти, минулого року до навчальних закладів було прийнято майже 80 відсотків випускників середньої школи. Проведене зовнішнє незалежне тестування 42 тисяч випускників показало, що 11% з них виявили знання з оцінкою 1-3 бали (тобто це „2”, за старою шкалою оцінювання), а 40% отримали 4-6 балів (це „3”).

По–друге, існує також проблема наукових та викладацьких кадрів для забезпечення якості навчання. Половина докторів наук у вищій школі – це особи віком 60 і більше років, кожен четвертий доктор наук – понад 65 років, і лише кожен сьомий має вік від 40 до 50 років. Серед кандидатів наук майже третина у віці 60 і більше років. Заходи, що вживаються для їх омолодження, недостатні.

Незадовільну якість професійної підготовки спричиняє застаріла навчально-матеріальна база, недостатнє фінансування на її оновлення, придбання матеріалів, інструментів, іншої необхідної техніки. На якість навчання негативно впливає також відсутність проходження відповідної практики студентів на підприємствах, в корпораціях, на фірмах, передусім тих, що застосовують нову техніку та сучасні технології. Через відсутність у випускників необхідних знань і навичок роботодавці не зацікавлені в наданні їм робочих місць. Унаслідок цього випускники одразу після навчання змушені звертатися до державної служби зайнятості, котра направляє їх на стажування на підприємства для ознайомлення з новітніми технологіями.

Не в кращому стані знаходиться і профтехосвіта, однією з ключових завдань якої є забезпечення галузей економіки робітничими кадрами. До цього часу ця система працює відокремлено від потреб роботодавців та системної орієнтації на ринок праці.

Підвищення якості підготовки кадрів не супроводжується адекватним регулюванням оплати праці, не враховується її диференціація відповідно до якісних характеристик робочої сили. Не зламано застарілі тенденції із досягнення кінцевих результатів роботи завдяки дешевій робочій силі, що стримує її конкурентоспроможність та заважає прориву в економічному розвитку країни.

Підтвердження цьому наступне. Протягом 2007 року державною службою зайнятості зареєстровано на ринку праці понад 2 млн. вакансій, на 42% з яких заробітна плата коливається в діапазоні від мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму [6]. А тому без її підвищення не можна чекати на підвищення ефективності виробництва, стабілізацію роботи галузей економіки, розвиток позитивних тенденцій у демографічній сфері та міграційній політиці.

Сегментація ринку освітніх послуг зумовила визначення двох взаємодіючих секторів: державного і приватного. Переважаючим визнано державний сектор через обмежені можливості комерціалізації і прибутковості сфери освіти. Участь держави на ринку освіти пов‘язана зі стабільною роботою надавачів і споживачів освітніх послуг, визначенням структури ринку, пошуком джерел фінансування освіти тощо. В той же час перехід до ринку обумовив і розширену комерціалізацію у сфери освіти, збільшення частки платних освітніх послуг і появу приватних навчальних закладів.

Цей період виявив і таку проблему, як невідповідність параметрів функціонування ринку освітніх послуг потребам ринку праці. Наявні перекоси державного замовлення кадрів обмежують можливості для зростання економіки держави і впливають на її національну безпеку.

Економічна природа освітніх послуг, сутність і роль освіти в розвитку національної економіки, її ефективність та віддача залишаються недостатніми. Допускаються значні диспропорції у підготовці спеціалістів, внаслідок чого значна частина випускників щороку поповнює лави безробітних, інші – працюють не за спеціальністю.

Розрахунки, здійснені на основі даних Міністерства освіти і науки України, показують, що через відсутність дієвого механізму державного замовлення держава втрачає щорічно близько 1,5 млрд. грн. на підготовці спеціалістів у вищих учбових закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації (49,9 тис. чол. х 27,9 тис. грн.), а втрати державних коштів через невлаштованість випускників професійно-технічних навчальних закладів становлять щорічно понад 212 млн. гривень.

Ринок праці перенасичений бухгалтерами, юристами та економістами. В той же час сьогодні на ринку праці не вистачає медичних працівників, учителів, продавців продовольчих та промислових товарів. Багато заявок надходить від роботодавців на електрогазозварників, слюсарів, токарів, швачок, столярів, водіїв, трактористів, висококваліфікованих робітників на будівництві й у машинобудуванні.

У результаті – змарновано державні кошти, підприємства не одержали кваліфікованих фахівців необхідних спеціальностей, а випускники не змогли реалізувати набуті професійні знання.

Ринок освітніх послуг не готовий повністю задовольнити попит роботодавців у кадрах та оперативно реагувати на зміни, що відбуваються на ринку праці. Так, наприклад, для робітників з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування та машин характерними були значні регіональні диспропорції щодо попиту та пропозиції на якісну робочу силу. Дефіцит вакансій для зазначеної групи професій спостерігався в 17 областях [6].

Такі перекоси у професійній підготовці робочої сили, а також проблеми житла, нерозвиненості іпотечного кредитування, незадовільної транспортної інфраструктури, особливо в сільській місцевості, не сприяють мобільності робочої сили.

Дуже повільно змінюється ситуація щодо формування державного замовлення на підготовку кадрів із боку роботодавців та галузевих міністерств і відомств. Як і раніше, майже єдиним джерелом інформації про професійний склад осіб, які шукають роботу, та характеристику робочих місць є державна служба зайнятості та приватні агентства із працевлаштування окремих категорій працівників. Проте ці відомості охоплюють лише частину ринку праці, в основному громадян, що шукають роботу за сприяння служби зайнятості.

Діючий механізм взаємодії ринку освітніх послуг та ринку праці є неефективним. Передусім, це стосується державного замовлення на підготовку кадрів, обсяги та структура якого не відповідають сучасному стану та перспективам розвитку ринку праці. Незважаючи на вимогу Закону України “Про вищу освіту”, державне замовлення на спеціалістів не погоджується ні з центральними, ні з місцевими органами виконавчої влади.

Держава витрачає багатомільйонні кошти на розвиток освіти, готує кваліфіковану конкурентоспроможну робочу силу, але значна її частина від’їжджає за кордон, що сприяє розвитку економік зарубіжних країн.

Проте, жоден орган центральної виконавчої влади достовірних даних щодо відтоку молодих фахівців на роботу за кордон не має. За неточними та неофіційними даними, йдеться про 5 млн. громадян України, які нині перебувають за кордоном. Це переважно особи віком від 20 до 45 років (понад 60% з вищою та середньо – спеціальною освітою, з них 92 % виїхало нелегально).

За оцінкою посольства України в Іспанії, лише в цій країні реально проживають близько 200 тис. українських громадян, 47 тис. з них мають дозвіл на проживання і працевлаштування. Середній вік трудових мігрантів – українців складає 30 – 40 років, кожен третій має дітей шкільного віку. Переважна більшість емігрантів (70%) вихідці із західних областей: Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Хмельницької, Рівненської та Волинської областей.

Опитування студентів львівських вищих навчальних закладів дало вражаючі результати: 65% випускників націлені на виїзд за кордон, причому будь-яким способом, тобто формується наступне покоління трудових мігрантів.

Навіть побіжний аналіз тих декількох внутрішніх та зовнішніх чинників впливу процесу трудової міграції на національну безпеку доволі переконливо доводить: без глибоких, докорінних системних змін в економіці України, запровадження дієвої державної міграційної політики, яка була б здатна захистити як національні інтереси в цілому, так і права та інтереси кожного українського громадянина, міграційні процеси залишаються надзвичайною безпековою політикою нації.

Отже, ситуація, що склалася на ринку освітніх послуг і ринку праці, потребує вжиття невідкладних заходів з боку держави та місцевих органів влади щодо державного замовлення на підготовку кадрів з вищою та професійно-технічною освітою. Інакше самоорганізація цього процесу з часом може призвести до незворотних наслідків, які будуть стримувати впровадження високотехнологічних виробництв та розвитку економіки країни в цілому.

Підписання Україною у травні 2005 року Болонської декларації вимагає розробки та виконання програми реформування процесу підготовки фахівців найвищого рівня з метою його наближення до єдиних європейських вимог.

Перед Україною стоїть завдання створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення конкуренто- спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці.

Саме Болонський процес – є освітнім стимулом і використовується як один з прискорювачів руху до європейської спільноти. Так, з кожним роком зростає чисельність українських студентів, які отримують освіту за кордоном. За даними Інституту статистики ЮНЕСКО, в 2005 році за кордоном навчалося понад 25 тис. українських студентів, переважна більшість у Німеччині (7,6 тис. осіб), Російській Федерації (6,8 тис. осіб), США (2 тис. осіб), Польщі (1,8 тис. осіб), Угорщині (1 тис. осіб).

До застережень цього процесу можна віднести загрози того, що певна частина високоосвіченої молоді залишається за кордоном. Тобто відбувається «відтік капіталу» в його соціальному, демографічному та інтелектуальному вимірі. Відповідно, це завдає шкоди національному ринку праці через втрату певної частки працездатного населення.

Наша держава вступила у світову організацію торгівлі, що, безперечно, позначиться і на ринку освітніх послуг, які визнано Генеральною угодою з торгівлі послугами. Приєднання України до цієї Генеральної угоди відкриває їй економічні кордони, а вступ до СОТ забезпечує вітчизняним вищим навчальним закладам широкий доступ на зарубіжний ринок. Проте, не слід забувати, що все це буде відбуватися на фоні гострої конкурентної боротьби, де перемагає якість знань, творча пошукова робота, нестандартний підхід вирішення проблем.

Викладені в статті проблеми свідчать про те, що існуючий механізм взаємодії ринку освітніх послуг та ринку праці ще не досить ефективний. Тому для виходу із ситуації, що склалася, необхідно, насамперед: ужити заходів щодо вдосконалення механізму формування держзамовлення, зорієнтувати його на найважливіші напрями задоволення поточної та перспективної потреби роботодавців і визначити в ньому місце та роль кожної з зацікавлених сторін;

розробити концепцію взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг й об'єднати зусилля Міністерства освіти і науки, Міністерства економіки, Міністерства праці та соціальної політики, галузевих міністерств, роботодавців і навчальних закладів на принципах розробки політики пріоритетів надання роботодавцям можливості ефективніше виконувати свою роль у системі економічних відносин; запровадити механізм визначення рейтингу навчальних закладів та тендерів на розміщення держзамовлення на підготовку кадрів з урахуванням ефективності працевлаштування випускників як кінцевого результату співпраці з роботодавцями.

Слід створити мережу самостійних структурних підрозділів, які виступатимуть як посередники між системою освіти й роботодавцями та забезпечуватимуть взаємодію ринку праці та ринку освітніх послуг шляхом вивчення їх стану, розроблятимуть короткострокові та довгострокові прогнози щодо можливостей працевлаштування випускників навчальних закладів.

З урахуванням досвіду зарубіжних країн, це мають бути госпрозрахункові установи, діяльність яких спрямована на виконання замовлень держави, системи освіти, роботодавців тощо.

Варто також активізувати участь навчальних закладів у вирішенні проблеми подолання дисбалансу ринку освітніх послуг та ринку праці, забезпеченні економіки країни висококваліфікованою робочою силою. І знову ж таки слід впроваджувати світовий досвід, коли маркетингові служби, що вивчають потреби ринку праці, вимоги роботодавців, стають невід'ємною складовою навчального закладу.

Вважаємо, що одним із напрямів підвищення ефективності ринку освітніх послуг могло б стати введення методу підсумкового фінансування навчальних закладів (як за обсягами прийому учнів чи студентів, так і за обсягами працевлаштування за отриманою кваліфікацією та адаптації випускників на виробництві). Така практика прийнята в Німеччині, де навчальні заклади, які не гарантують реального працевлаштування і закріплення не менше як 70% своїх випускників, не можуть розраховувати на державну фінансову підтримку.

Стримувальним фактором для оперативного реагування навчальних закладів на потреби ринку праці є досить складний і тривалий у часі механізм їх ліцензування. Крім того, ліцензовані обсяги підготовки кадрів у навчальних закладах формуються майже без урахування реальної ситуації на ринку праці, оскільки невирішеним до цього часу залишається питання прогнозування потреби в кадрах та визначення на цій основі обсягів підготовки спеціалістів та кваліфікованих робітників у вищих та професійно-технічних навчальних закладах. Можливість їх виконання пов'язана насамперед з розробкою концепції професійного навчання та визначенням організаційної схеми взаємодії суб'єктів ринку праці та ринку освітніх послуг.

Не можна обійти й таку причину дисбалансу на ринку праці, як вплив особистісних факторів, зокрема таких як: низький рівень поінформованості абітурієнтів, студентів та випускників шкіл про стан і динаміку ринку праці та попит на конкретні спеціальності; вибір «престижних» спеціальностей без урахування реальних можливостей працевлаштування після закінчення навчання.

Потребує також відновлення та вдосконалення система профорієнтаційної роботи, підвищення її ефективності як на рівні держави, так і на рівні роботодавців.

На жаль, підприємства та організації майже не займаються профорієнтаційною роботою в загальноосвітніх школах. Рідкісними стали організації екскурсій учнів шкіл для ознайомлення з виробництвом, надання шефської допомоги школам в оснащенні шкільних майстерень і кабінетів трудового навчання. Напрями спеціалізації трудового навчання керівництво школи вибирає самостійно, виходячи зі своїх можливостей та побажань батьків, що призводить до поповнення ринку праці молодими людьми, що навчалися в школі азів «престижних», але надлишкових на ринку праці професій.

Питанням профорієнтації учнів загальноосвітніх шкіл майже не приділяють уваги й засоби масової інформації. Не практикуються виступи на радіо, телебаченні, у пресі керівників підприємств, не популяризуються робітничі професії. Назріла також потреба вдосконалення механізму розподілу випускників. Концептуальні підходи щодо цього елементу функціонування ринку праці мають ґрунтуватися, на наш погляд, ось на чому: випускник, який здобув освіту за державні кошти, повинен мати певні зобов'язання перед державою і відпрацювати визначений час за направленням державної комісії; держава має гарантувати такому фахівцю певний рівень соціального захисту, зокрема через уведення такого статусу випускника, як «молодий фахівець» із визначенням на законодавчому рівні його обов'язків (зокрема, відпрацювати певний термін за направленням) і пільг (надання «підйомних», забезпечення житлом або пільгове кредитування тощо). При цьому, на наш погляд, статус молодого фахівця може отримати й випускник, що навчався не за бюджетні фінансування, а за кошти юридичних або фізичних осіб. І лише випускники, які отримали статус молодого фахівця, мають право на гарантоване працевлаштування. Що стосується інших випускників навчальних закладів, держава має лише сприяти їм у працевлаштуванні.

На нашу думку, гарантоване працевлаштування всіх випускників не відповідає принципам ринкової економіки. Роботодавець має право вибрати кращого фахівця, і держава не повинна нав'язувати йому випускників, порушуючи права інших претендентів. Завдання держави — сприяти конкурентоспроможності випускників на ринку праці, опануванню ними сучасних професійних знань та вмінь, психологічно підготувати його до конкуренції на ринку праці.

Ще однією з важливих складових ринку праці є якість робочої сили. Вона залежить від багатьох чинників. Це і стан навчальної бази, і професійний рівень викладача, і здібності та мотивація до опанування професійних навичок самого учня чи студента.

Роботодавці зацікавлені сьогодні не лише в робітниках чи фахівцях, а насамперед у висококваліфікованих спеціалістах, які володіють новітніми технологіями, знаються на сучасній техніці та обладнанні. І завдання навчальних закладів – підготувати таких фахівців. Тому за умови відсутності в більшості професійно-технічних навчальних закладів сучасної навчальної бази, яка накладається на низький соціальний престиж педагогічних працівників, низьку мотивацію до опанування робітничих професій молоді, це питання не вирішити лише силами навчальних закладів. На державному рівні вкрай необхідно здійснити комплекс заходів щодо забезпечення економічних і соціальних гарантій діяльності педагогічних працівників, створення умов для підготовки кваліфікованих робітників і фахівців відповідно до вимог сучасного виробництва.

Як уже зазначалося, пріоритетною у відносинах на ринку праці, безумовно, є позиція роботодавців. Однак зараз більшість роботодавців розуміють її дуже вузько, вважаючи, що майже всі випускники навчальних закладів є недостатньо кваліфікованими і не в змозі виконувати в повному обсязі і на належному рівні поставлені виробничі завдання. Аргументом при цьому слугує брак у випускників практичних навичок. Тим часом, як самі роботодавці майже не вживають заходів для надання можливості проходження учнями профтехучилищ і студентами вузів виробничої практики, не дбають про співпрацю з навчальними закладами щодо використання обладнання, тренажерів тощо. Не дивно, що за такого ставлення не слід чекати високого рівня професіоналізму від молодих спеціалістів. Тому нагальною потребою часу є розробка законопроекту про стимулювання участі роботодавців у підготовці та перепідготовці кадрів у професійно-технічних та вищих навчальних закладах.

Цим законопроектом мають бути врегульовані відносини між навчальними закладами та роботодавцями у сфері формування якісної робочої сили; визначено механізм заохочення участі роботодавців у створенні умов для професійної підготовки кадрів відповідно до вимог сучасного виробництва.

У цьому контексті доцільно запровадити практику укладення між навчальними закладами та підприємствами договорів про співпрацю, які б ураховували інтереси кожної зі сторін. Слід поміркувати і про відродження інституту базових підприємств, які забезпечували професійно-практичну підготовку учнів та студентів, сприяли в удосконаленні змісту навчання, матеріально-технічної бази навчальних закладів тощо.

Ураховуючи зростання вимог роботодавців до рівнів знань та умінь випускників навчальних закладів, назріла також необхідність у незалежній оцінці якості знань випускника. Як свідчить світовий досвід, органи, що присвоюють кваліфікацію, мають бути незалежними як від навчальних закладів, так і від органів управління освіти і науки. Позитивним кроком у цій справі може стати створення Національної атестаційної служби з розгалуженими центрами на місцях, яка б функціонувала на госпрозрахунковій основі.

Потребує також вивчення питання запровадження системи сертифікації кваліфікацій випускників, яка проводиться після закінчення навчального закладу у сфері праці і слугує для підтвердження кваліфікації, присвоєної навчальним закладом. Така практика прийнята, зокрема, у Росії. Випускники, які успішно пройшли процедуру сертифікації кваліфікацій (за даними інших країн, до 40% випускників), не мають проблем із працевлаштуванням.

Ще однією проблемою, яка ускладнює підбір роботодавцями робочої сили, зокрема з-поміж випускників, є невідповідність умов праці, запропонованих роботодавцями, потребам випускників. Цей чинник, як жоден інший, поєднує в собі як суб'єктивні, так і об'єктивні вимоги, що їх висувають сторони трудових відносин. З огляду на такі вимоги слід визнати незадовільними якісні параметри значної кількості вільних робочих місць: низький рівень заробітної плати, несвоєчасна її виплата або ж виплата у вигляді натуроплати; низька транспортна доступність робочих місць; відсутність житла; невідповідність умов праці законодавчо встановленим нормативам (надмірна тривалість робочого часу, нестандартний графік роботи, несплата лікарняних, відсутність відпусток).

Вирішення перелічених питань на ринку освітніх послуг і ринку праці позитивно вплине на стан професійного навчання та профорієнтації населення України, дозволить вирішити конституційне право кожного громадянина на вільно обрану працю та достойну винагороду.

Література

1. Проблема ефективного використання та професійно-технічної підготовки кадрів промислового сектору економіки України: Доповіді міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ. 28-29 листопада 2007 р. У 2 тт. – К.: РВПС України НАН України, 2008. –Т. 1. – 244с.

2. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 року) "Шляхом Європейської інтеграції" / Авт. кол.: А.С Гальчинський, В.М. Геєць та ін..; Нац. ін.-т стратег. дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004.–С. 263-264.

3. Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективи/ С.І.Бандур, Т.А.Заяць, В.І Куценко та ін.; За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. чл.-кор НАНУ Б.М. Данилишина. – 2-ге вид. доповн. і переробл. –Черкаси: Брама-Україна, 2006. – 348с.

4. Соціальна безпека: теорія та українська практика: Монографія / І.Ф. Гнибіденко, А.М. Колот, О.Ф. Новикова та ін..; За ред. І.Ф. Гнибіденка, А.М. Колота, В.В. Рогового. – К.: КНЕУ, 2006. – С.108.

5. Шаульська Л.В. Стратегія розвитку трудового потенціалу України: Монографія / ННАН України. Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2005. – 502с.

6. Ринок праці України у 2007 році: Аналітично статистичний збірник–К.: Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України,-2008.–С. 299с.

7. Про підсумки розвитку загальної середньої та дошкільної освіти у 2007–2008 навчальному році та завдання на 2008-2009 навчальний рік// Інформаційно-аналітичні матеріали до підсумкової колегії МОН України 22 серпня 2008 року. - 156с.

8. Вища освіта України – європейський вимір: стан, проблеми, перспективи // Інформаційно-аналітичні матеріали підсумкової колегії Міністерства освіти і науки України 21 березня 2008 року. – 103с.

9. Доповідь на підсумковій колегії Міністерства освіти України 12.03. 2007р. з вищої освіти, м. Харків.

10. Держкомстат України . Статистичний бюлетень за січень –червень 2008 року. –Київ., 2008. – 268 с.

11. Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз (колективна монографія) / За ред Е.М. Лібанової. –К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2007. - 328с.

Blog

Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко Н. В