Ucraina terra Cosaccorum: Україна земля козацька

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание Звучить пісня «Гей, у лузі червона калина». Слайд: могила Сірка в Капулівці, у Мерефі — пам'ятник. Поема «Чорна долина» (1953р., США) Олекса Веретенченко (Березіль, 1913р., МІ) В. Симоненко Відкривається завіса. Виходить 2-й виконавець, стає під гербом Російської Імперії. Удар гонгу. До 1-го виконавця підходить група хлопців — тепер вони імітують старшину. Починає лунати «Запорізький марш» Адамцевича. Звучить «Запорізький марш». Барабанний дріб Б'ють дзвони

Подобный материал:

• Шаповалова Людмила Иннокентьевна Оригинальное (авторское) сочинение, 85.68kb.
• Використання ігрових елементів на уроках історії України у процесі вивчення теми «Козацька, 221.72kb.
• Україна управління освіти славутської міської ради, 17.85kb.
• Україна управління освіти славутської міської ради, 26.72kb.
• Україна управління освіти славутської міської ради, 12.99kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
• Держава І право україни у період козацько-гетьманської доби (середина 17 – кінець, 771.2kb.
• Земля І люди в повісті О. Кобилянської "Земля", 25.79kb.
• Cлово до читача Вступ Розділ І. Історико-теоретичні, методологічні основи українознавства, 8835.25kb.

І дія

Курінь, стіл, лава, бочка, макет дуба.

До залу входить Тарас Бульба з синами.

Тарас. Ось, сини мої, ми на славетній Запорозькій Січі. Встромить тут по стрілі, покладіть по шматочку сала та хліба, бо такий звичай у ко­заків: приходити до цього велетня-дуба і приносити йому жертву.

Сини встромляють стріли біля дуба, кладуть хліб та сало.

Входить військовий писар, бачить Бульбу...

Писар. Ого-го! Хотів дуже видіти вас, Тарасе! Ось ми й зустрілися. Проходьте! Проходьте!

Тарас Бульба обнімається з писарем.

Тарас. Здоров був! Ось привів тобі синів своїх. Ану глянь, які славні козаки!

Андрій, Остап. Здорові були! (Вклоняються)

Писар. Здорові були! Ну, що, в Христа віруєте?

Остап. Віруємо.

Писар. І в Трійцю святу віруєте?

Андрій. Віруємо.

Писар. А в церкву ходите?

Остап. Ходимо.

Писар. Ану, перехрестіться! Ну добре, хороші козаки з вас ви­йдуть!

Бульба. Дорогі мої сини, підійдіть до мене, благословляю вас!

Сини підходять до батька, стають на коліна, схиляють голови.

Благословляю вас, дорогі мої діти!

Свято бережіть козацьку честь, і боже вас збав зрадити своїй землі, своєму народу. Хай береже вас Господь!

Тарас Бульба цілує своїх синів.

Писар. Вибирайте собі куреня, зараз і козаки підійдуть.

Заходять козаки, співають «Гей, там на горі Січ іде».

Печериця. Та в нас поповнення! Чиї ж ви будете?

Остап. Ми сини славного козака Тараса Бульби.

Палій. Ну що ж, будьмо знайомі.

Кожен козак називає своє прізвище.

Сірко. Ось вона наша Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі горді і дужі, як орли. Ось звідки розливаються воля і козацтво на всю Україну.

Арсен. Батьку кошовий! На Січ прибули посли від турецького султана.

Сікач. Такого ще не бувало!

Товкач. Що їм тута треба, невірам?

Метелиця. Треба подивитись на них зблизька, може, котрий упізнає Метелицю та почухає старий шрам. Не одному я залишив мітку на тілі своєю шаблею.

Писар сидить за столом, винесли клейноди — малинову корогву, бунчук.

Сірко (вийняв з-за пояса булаву, підняв угору). Браття, отамани, мо­лодці! Військо Запорозьке!

Зібрав я вас на раду, щоб повідомити: султан турецький Магомет IV заслав нам на Січ з депутацією листа. Писар зараз прочитає його, і ви дізнаєтесь, чого хоче намісник бога на землі, як величає себе він.

Послухайте уважно і самі вирішуйте, що відповісти.

А перед тим я хотів би сказати ось що: я не сумніваюся у вашій відповіді, братове, та все ж нагадаю — може, хто забув, хто ми і чого тут на низу проживаємо...

Споконвіку татарські кровожерливі хани та мурзи, а також турецькі паші та султани плюндрували нашу землю, нищили дітей наших, матерів, батьків, а всіх дужих, здорових тягли на арканах у неволю. Споконвіку Військо Запорозьке розбивало татарські чамбули і визволяло невільників з неволі тяжкої, шарпало міста і села Криму та Туреччини.

Та й сама Січ виникла тому, що потрібно було боронитися від лютих нападників з півдня, і житиме вона доти, доки існуватиме ця смертельна загроза...

А зараз, браття, відомо вам, султан турецький нечестивий наслав на Україну війська множество. Чорна пітьма застилає наші степи!

Візир Мустафа поклявся бородою пророка витоптати кіньми всю землю нашу від Кам'янця до Полтави, від Запорогів до Києва.

І ось у такий час султан пропонує нам...

Та краще самі послухайте, що пише той нехристь.

Писарю, читай!

Писар (читає). «Я, султан Магомет VI, брат сонця і місяця, онук і намісник божий, володар царств — Македонського, Вавилонського, Єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, надзвичайний лицар, ніким не переможений воїн, невідступний оборонець гробу Ісуса Христа, пестун самого бога, надія і втіха мусульман, острах і великий оборонець християн,— наказую вам, запорозькі козаки, з доброї волі піддайтесь мені без суперечки і мене вашими нападами не турбуйте!»

Султан Магомет IV

Могильна тиша, зчинився галас: гнівні крики, образлива лайка.

Метелиця. Га-га-га! Ну й насмішив, клятий невіра! Ну й утнув, свиняче вухо! Га-га-га!

Дід Шевчик. Хи-хи-хи! Ой, братці, дайте ківш горілки, бо не ви­тримаю — удавлюся сміхом!... Хи-хи-хи.

Арсен. Бач, куди загнув, шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого Люцепера секретар! Здатися!

Сікач. А дулі з маком не хочеш?

Печериця. Вавилонський ти кухар, єрусалимський броварник, александрійський козолуп, а не лицар!

Палій. Кам'янецький кат!

Товкач. Подолянський злодіюка!

Андрій. Самого гаспида внук і всього світу блазень!

Остап. Свиняча морда!

Тарас. Різницька собака!

Сірко. Пиши! Записуй швидше! Та це ж така відповідь, що султанові від неї аж млосно стане! Ха-ха-ха!... Бач, а ми думали гадали, як відповісти...

Писар пише.

Палій. Македонський колосник!

Товкач. Нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт!

Сікач. Кобиляча підхвісниця! Га-га-га!

Сірко. Спасибі, браття! Оце так відказали! Писарю, записав?

Писар. Записав, батьку!

Сірко. Ану, прочитай! Як то воно вийшло по-вченому.

Писар встав, заклав перо за вухо, підняв руку, поволі натовп угамувався.

Читає листа. Останні слова потонули в буйному реготі.

Сірко. Підписуй: Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошем запо­розьким. Підписав.

Писар. Підписав, батьку.

Сірко. О, тепер гарно! Перепиши начисто і віднеси послам султана. Нехай везуть на здоров'ячко!

Сірко підняв булаву.

Сірко. Браття, отамани, молодці.

А тепер слухайте наказ: ділом ствердимо чортовому султанові нашу відповідь! Поки Кара-Мустафа стоїть під Чигирином, пошарпаємо турець­кі і татарські сили побіля моря!..

Кирилівський, Донський, Канівський курені підуть з наказним ота­маном Рогом промишляти під Тягин, Корсунський і Черкаський — на Муравський шлях стерегти татар.

А з куренями Батуринським, Переяславським потягну вниз по Дніпру... Землею і водою будемо битися з проклятими бусурманами.

Хай живе, наша ненька Україна!

Звучить пісня «Наливайте, браття!».

Не повернуть козаки із походу,

Не заграють сурми на зорі,

Будуть вік стояти біля броду

Посивілі верби-матері...

Звучить пісня «Гей, у лузі червона калина».

Сірко помер 1 серпня 1680 року в запорозькому селі Грушівка, на сво­їй пасіці.

В траві лежав Сірко, як збитий птах,

Шуміла груша, і бджола зімліла,

А потім, наморившись на трудах,

На сивий вус, немов на квітку сіла.

Слайд: могила Сірка в Капулівці, у Мерефі — пам'ятник.

Велична могила, під якою поховано прах козацького отамана, сотні років стоїть на високій кручі Дніпра, навкруги шумлять гілчасті акації, співає соловейко, та сиві діди розповідають легенди про останню заповідь Сірка: «Як я помру, то одберіть у мене праву руку і носіть її сім год: хто буде мою руку носити, той владітиме нею усе рівно, як я сам владію, а де случиться вам яка пригода, де вас нещасна хвиля спобіжить, чи на воді, то бросайте руку у воду — хвиля утішиться, чи на землі — не буде вам ніяко­го случаю...

А з семи год уже поховайте в мою могилу.

Кажуть у 1812 році француз завоював Москву, скільки наше військо не палило з гармат — нічого не допомагало. Тоді один каже:

«Стійте, братці! Не буде діла, поки не дістанемо руки Сірка». А як оббігли кругом Москви з тією рукою, так французьке військо і сунуло звідти...».

Ось така легенда.

Ім'я нашого земляка, славного кошового Івана Сірка увійшло в без­смертя як символ нескореності й мужності українського народу.

Сім літ жона Сірчиха Іваниха

В Мерефі виглядає кошового —

Сірка Івана —

Мертвого? Живого?

І невідомість має присмак лиха.

Так, мабуть, оселедець з кавуном

Єднаються у сніданку козацькім.

І відчуття з'являється зненацька,

Що я жила на світі так давно

І довго, як дощі спадають в жолоб...

Між турки-яничари ще не вбіг

Сірченко — голова уже до ніг скотилася,

бо зрадив джура Голуб.

Реальності сирітства і вдівства

Що протиставила, що проти заспівала?

Ще 20 верст — і я живу за валом,

Крізь три століття сіються слова —

І туляться, мов листя, до плеча,

Щоб я могла написане зібгати.

Сім місяців знайомства забагато?!

Сім літ спливало по свічі свіча.

Сім місяців зеленої струни —

Озиминою — крізь роки вдовині.

І дочекатись врожаю новині

З барвінковою скрипкою сина.

Ірина Мироненко

Не блакитний меч Дніпра гуде,

Не гримить пшениця міднокоса.

Військо йде, як сонце молоде,

Славного Сірка і Кривоноса.

Поема «Чорна долина» (1953р., США)

В небі хмари сунуть, як примари.

Місяць, як турецький молодик.

Виборні стамбульські яничари

Поспішають в сонний Чортомлик.

В кожного шаблюка, ніж і кремінь.

А на грудях кована броня.

Їде хан, вдивляючись у темінь,

І коня арканом підганя.

Будуть стріли сипати у вічі,

Будуть рвати тіло на шматки...

Господи, не дай загинуть Січі!

Чуєте,— прокиньтесь, козаки!

Вогнище на варті догорає,

Промайнули тіні в долині,

Зловороже військо обступає

Запорозькі білі курені.

Грає вітер пісню сумовиту,

А козацтво й досі ще не спить —

Ріже в карти, хилить оковиту,

Про чортів і пекло гомонить.

Звівся Шевчик, дивиться в кватирку,

Тільки свиснув, аж присів кобзар.

• Гляньте, хлопці, на різдвяну зірку,
  

Та не бійтесь турків і татар!

• Гей, вставай, готуймося до бою! —
  

Кошовий засвічує свічки,

На колінах заряджають зброю, голяться чубаті козаки.

І озвались голосом покари

Луки і мушкети вогневі,

Як собаки, гинуть яничари

І татари тонуть у крові.

Збилося, змішалося докупи

Товариство буйне і орда.

Йде Сірко і нехрещеним трупом

До Дніпра дорогу проклада.

Де ти, сонце, хмарою сповите?

Засвітися дзеркалом в імлі,

Покажи народам всього світу

Славу української землі!

Мчиться хан без огляду і стриму,

А за ним далеко чути спів,

То в погоню кинулись до Криму

Вітрогонні коні козаків.

—Знай, невіро, нашу Січ і відсіч!

Не прощають козаки турбот:

Вас було усіх 15 тисяч,

А зосталось — тисяча п'ятсот!

Олекса Веретенченко (Березіль, 1913р., МІ)

Ми — армія воскреслого народу,

Що тристолітнє розламав ярмо,

Наш прапор, Україну і свободу

Покласти в домовину не дамо.

Нас проводить правда, а не меч,

Нас веде любов, а не покута,

Сяє наша зброя золота,

Долею козацькою обкута.


Встала мати-Україна,

Сонце засвітила,

Пробудилася народна,

Незнищенна сила.


Сотні літ нас розпинали,

Та не побороли,

Бо не вмерла Україна,

І не вмре ніколи.


Слава тобі, Україно,

Невмируща слава!

Да святиться твоя воля

І твоя держава!


Слава тобі, Україно!

Від роду до роду,

Як накажеш — ми поляжем

За твою свободу.


Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд.


Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!

В. Симоненко

Я —Українка!

Дочка народу, що в своїй державі

Себе панам запродує за гріш

І на козацькій витоптаній славі

Йому вже риють яму гробарі.

Я —Українка. Сміло чи зухвало

Себе святим іменням нарекла,

Аби його навік не поховала

Покори та безпам'ятства імла.

На цю імлу готова я упасти

Сльозою, мов списом гіркоти,

І лиш тоді, як тьма сконає, рястом

А чи барвінком рясно зацвісти.

Я — Українка, і мого сумління

Не стопче, мов травицю, татарва.

Оце ім'я з глибокого коріння

Важке й високе, наче корогва.

Його нестиму, поки стачить сили.

Втираючи з обличчя сивий пил,

Сама себе на це благословила

Під образами предківських могил.

І хай на цім шляху тернистім, доле,

Мої думки зарано відболять,

В одвід Шевченку: «Ні, ми не моголи»

Колись, як правду будем промовлять.


Література:

1. Багалій Д. І. Історія Слобідської України.—X.: Дельта, 1993.

2. Горлач Л. Чисте поле: Історія роману у віршах.— К.: Рад. письменник, 1990.— 235 с.

3. З української старовини: Альбом.— К.: Мистецтво, 1991.— 310 с.

4. Іван Сірко: Збірник.— К.: Веселка, 1982.— 145 с.

5. Історія міст і сіл України.— К.: Рад. енциклопедія, 1967,— 880 с.

6. Малик В. Фірман султана.— К.: Молодь, 1969.— 250 с.

7. Мерефа: Збірник архівних документів і матеріалів.— X.: Фоліо, 1996.

8. Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України.— К.: Мистецтво, 1976.-С. 12.

9. Мушкетик Ю. Яса.— К.: Дніпро, 19990.— 850 с.

10. Опис міст і знатних містечок у провінціях Слобідської губернії в 1767—1773 роках.

11. Новицький Я. П. Народная память о Запорожье: Предания и рассказы, собранньїе в Екатеринославщине 1875—1905 гп— Р.: Спридитие.

12. Слюсаренко Слобідська Україна,— К.: Дніпро, 1967.

13. Яворницький Д. І. Іван Дмитрович Сірко.— Дніпропетровськ: Промінь, 1990.-190 с.

14. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків.— Львів: Світ, 1992.—450 с.

15. Як козаки воювали: Історичні розповіді.—Дніпропетровськ: Промінь, 1990.

16. Історія України.— К.: Т-во «Знання», 1992.


Левченко О.

Гра у форматі

«Слабка ланка»


I раунд

1. Що означає слово «козак»? (Вільна людина.)

2. Як називається укріплений центр козацтва, козацька держа­ва? (Запорозька Січ.)

3. Як називалася Українська козацька держава? (Гетьманщина.)

4. Службова особа, яка зосе­реджувала в своїх руках адмініс­тративну, судову і військову вла­ду в Запорозькій Січі. (Кошовий отаман.)

5. Хто заснував першу Запоро­зьку Січ? (Дмитро Вишневецький.)

6. Як у народі називали Дмит­ра Вишневецького? (Байдою.)

7. На які острови було засла­но Петра Калнишевського — Зондські чи Соловецькі? (Соловецькі.)

8. Хто зруйнував Запорозьку Січ — Катерина II чи Єлизавета Петрівна? (Катерина II)

9. Козаків-зимівників жартома називали гніздюки, сидні, гречкосії. Доповніть ряд. (Баболюби.)

10. Кого козаки вважали сво­єю заступницею? (Божу Матір.)

11. Яку назву мала церква у Запорозькій Січі? (Церква Покро­ви Богородиці.)

II раунд

1.Палиця завдовжки 50—70 см із насадженою на кінці срібною або позолоченою кулею. (Булава.)

2. Кому вручалася булава? (Ко­шовому.)

3. Як називали козаки чор­нильницю з гусячим пером? (Ка­ламар.)

4. Хто в Запорозькій Січі відав діловодством? (Писар.)

5. Як називалася палиця з мід­ною кулею і китицею з кінського волосся? (Бунчук.)

6. Кому вручався бунчук? (Ко­шовому.)

7. Хто носив бунчук над голо­вою у кошового? (Бунчужний.)

8. Хто в Запорозькій Січі ке­рував артилерією? (Обозний.)

9. Хто в Запорозькій Січі по­рядкував військом? (Осавул.)

10. Хто в Запорозькій Січі відав печаткою? (Суддя.)

11. Як називався козак, який відав литаврами? (Довбиш.)

III раунд

1. Хто автор твору «Тарас Бульба»? (Микола Гоголь.)

2. Назвіть вищий орган вла­ди в Запорозькій Січі. (Загаль­на козацька рада.)

3. Як називалася військова одиниця, до якої входило де­кілька тисяч козаків? (Кіш.)

4. Яку віру мав сповідувати новобранець, щоб вступити в Січ? (Православну.)

5. Якою мовою мав роз­мовляти новобранець? (Ук­раїнською.)

6. Що з атрибутів було найзначнішою святинею козацтва? (Корогви — прапори.)

7. Як називалася зачіска козака-січовика? (Оселедець.)

8. Як називали на Запорож­жі бідних козаків? («Сірома», або «голота».)

9. Як козаки називали найближчого товариша? (По­братим.)

10. Як називалося тимчасове чотирикутне укріплення зі скрі­плених між собою возів? («Рухо­ма фортеця».)

11. Де відбулася битва між по­ляками та військом Богдана Хме­льницького в 1651 році? (Під Бе­рестечком.)

IV раунд

1. Назвіть гетьмана українсь­кого козацтва, котрий, як спі­вається у пісні, «проміняв жін­ку на тютюн та люльку». (Са­гайдачний.)

2. Як називається хутір, де на­родився Богдан Хмельницький? (Суботів.)

3. Якого кольору був головний прапор війська Богдана Хмель­ницького? (Малинового.)

4. Кого було зображено на го­ловному прапорі Богдана Хмель­ницького? (Архангела Михаїла.)

5. Як називалася палиця з на­садженим на кінці гусячим пе­ром? (Пернач.)

6. Кому вручався пернач? (Полковнику.)

7. Як називалося житло козаків-січовиків? (Курінь.)

8. Як називався у козаків верх­ній одяг без рукавів? (Кирея.)

9. Як називається тридцятиліт­ній період історії Правобережної України після смерті Богдана Хмельницького? (Руїна.)

10. Хто автор першої в світі де­мократичної Конституції, напи­саної 1710 року? (Пилип Орлик.)

11. Кому належать ці рядки:

Було колись в Україні —

Ревіли гармати.

Було колись — запорожці

Вміли пановати!

(Тарасові Шевченку.)


Лисенко О. В.

Батуринська трагедія


Сценарій театралізованого вечора

Перед закритою завісою — викона­вець у темному костюмі й краватці. В руках у нього відкритий том Укра­їнської Радянської Енциклопедії.

Виконавець (читає). «Батурин — се­лище міського типу Бахмацького району Чернігівської області, УРСР, на річці Сейм (бас. Дніпра) за 19 км від залізничної станції Бахмач. Час заснування невідомий. Уперше зга­дується в документах 1635 року. У 1669-1708 та 1750-1764 рр. був резиденцією гетьмана лівобережної України... {показує книгу). Україн­ська Радянська Енциклопедія, том перший, сторінка 370, видання 1977 року. Далі тут — про цегельню, льонозавод, відділення об'єднання «Сільгосптехніка», колгосп, комбі­нат комунальних підприємств, дві загальноосвітні школи, палац Ки­рила Розумовського, парк, будинок Василя Кочубея й таке ін. І — жодного слова про жахливу трагедію, як ста­лася тут під час російсько-швед­ської війни у 1708 році.

Дівчина (декламує уривок з поеми Т. Шевченка «Великий льох»)

...Я була ще недолітком,

Як Батурин славний

Москва вночі запалила,

Чечеля убила,

І малого, і старого

В Сейму потопила.

Відкривається завіса. На сцені ми бачимо групу учасників вечора. Це — хлопці й дівчата в українсько­му вбранні. Вони сидять, стоять по­середині сцени. Між ними — кобзар або гітарист.

1-й виконавець читає від імені І. Мазепи. 2-й виконавець читає від імені Петра І.

Над групою учасників — у карту­ші — вид гетьманської столиці — Батурина, з боку лівих куліс, ближче до авансцени — портрет І. С. Мазе­пи, поряд зображено його герб, з боку правих куліс — герб Росій­ської Імперії — двоголовий орел.

Дівчина (продовжує)

Я меж трупами валялась

У самих палатах

Мазепиних... Коло мене

І сестра і мати

Зарізані, обнявшися,

Зо мною лежали;

І насилу-то, насилу

Мене одірвали

Од матері неживої,

Що я вже просила

Московського копитана,

Щоб і мене вбили.

Ні, не вбили, а пустили

Москалям на грище!

Насилу я сховалася

На тім пожарищі.

Одна тільки й осталась

В Батурині хата...

2-а дівчина. Чому, за віщо, яка при­чина цього страхіття проти братньо­го народу з боку Москви?

3-я дівчина (співає)

Ой, горе тій чайці,

Горе тій небозі,

Що вивела чаєняток

При битій дорозі.

Кобзар (співає)

Ішли чумаченьки,

Воли попасали.

І чаєчку ізігнали,

Чаєнят забрали...

Виконавець (виходить із-за куліс). Це уривок з пісні, автором якої є підстави вважати гетьмана України Івана Степановича Мазепу — одно­го з найосвіченіших людей свого часу, що одержав справді блискучу освіту: вчився в Київській академії та за кордоном.

1-а дівчина. Іван Степанович був людиною глибоко набожною, кохався в мистецтві й літературі, сам писав вірші, й деякі з них згодом стали народними піснями.

1-й виконавець. Так. Але насамперед Іван Степанович Мазепа — патріот України. Він давно виношував план відокремлення від Московії, але му­сив таїтися з ним, нікому не відкри­вати свої карти, бо довкола процвіта­ли доноси та наклепи, за допомогою яких деякі старшини зводили один з одним рахунки, вимолювали собі нові привілеї, щосили вислужували­ся перед російським царем. Будь-який необережний крок міг одразу ж видати Мазепу з головою...

1-й хлопець. А для чого було мріяти про відокремлення України від Ро­сії? Адже Україна мала своє управлін­ня, цар Петро І дуже добре ставився до гетьмана Мазепи, зробив його дру­гим кавалером ордена св. Андрія Первозванного, виклопотав у німець­кого цісаря для Мазепи титул князя Священної Римської імперії...

2-й хлопець. А отакого хіба тоді не співали? (Співає)

Гомін, гомін, гомін,

Гомін по діброві.

Туман поле покриває,

Мати сина виганяє: —

Іди, сину, іди, сину,

Пріч од мене —

…

Нехай тебе москаль візьме,

Нехай тебе москаль візьме!

— Піду, мати! Піду, мати!

Москаль мене добре знає —

Жить до себе, жить до себе

Давно мене підмовляє,

У москаля, у москаля

Добре жити:

Будем татар, турків бити,

Будем татар, турків бити!

До речі, дехто й зараз так співає...

1-й виконавець. Дійсно. Так співали. Дійсно, в Україні ще зберігалося власне управління, правда й те, що Петро І так довіряв Мазепі, що не вірив жодному доносу на гетьмана...

Виходить 2-й виконавець, стає під гербом Російської Імперії.

2-й виконавець (декламує уривок з «Полтави» О. С. Пушкіна)

Казак на север держит путь,

Казак не хочет отдохнуть

Ни в чистом поле, ни в дубраве,

Ни при опасной переправке.

…

Червонцы нужны для гонца,

Булат — потеха молодца,

Ретивый конь потеха то же —

Но шапка для него дороже.

…

Зачем он шапкой дорожит?

Затем, что в ней донос зашит,

Донос на гетмана-злодея

Царю Петру от Кочубея.

1-й виконавець. Це сталося в 1708 ро­ці. Військовий суддя Кочубей з пол­ковником Іскрою написали Перу І листа, в якому повідомили, що геть­ман таємно зноситься зі шведським королем Карлом XII...

2-й виконавець. Із доносу царю:

— Дня 29 мая гетман пригласил не­давно свенчанную дочь мою в Гончаровку... и за обедом сказал ей: «Москва хощет приневолить тяжко целую Украйну».

Удар гонгу.

— На раде Коломацкой постанов­лено: украинцы бы и московиты породнялися, а гетман до сего не допускает...

Удар гонгу.

— А при сем дума, Мазепой сложенная:

Жаль ся, Боже, України,

Що не вкупі маєт сини!

Єден живет із погани,

Кличет: «Сюди, отамани!»

…

Другий ляхом за грош служить,

По Вкраїні і не тужить...

…

Третій Москві юж голдуєт

І ей вірно услугуєт.

...

…Возміте ся всі за руки,

Не допустіть гіркої муки

Матці своїй більш терпіти!

Нуте врагов, нуте бити!

(Іде за куліси.)

1-й ведучий. Цар не повірив авторам листа. Він віддав Кочубея з Іскрою на військовий суд України, який і засудив їх до страти.

1-й хлопець. Отже, цар довіряв Ма­зепі. Для чого ж було тоді гетьману робитись, як часто кажуть, «зрадни­ком російського та українського народів»?

1-й виконавець. А вся справа в тому, що гетьман Мазепа ніколи не зраджував ні російському народу, ні, тим паче, українському. Навпаки, своєму народові хотів він добра та волі й зробив для цього все, що було в його силах.

2-а дівчина. Він дбав про освіту українського народу — підтримував школи!

3-я дівчина. Він будував кам'яні церкви й давав їм великі дари, щоб українські міста дорівнювали кра­сою чужоземним!

1-й виконавець. Так. Мазепа бажав, щоб уся Україна стала культурною та просвіченою. І щоб своєю куль­турою перевищувала Москву.

3-й хлопець. Рідко хто з українців на той час не вмів читати, навіть у селах!

2-й хлопець. Мандрівників-інозем­ців вражала висока культура, чем­ність жителів України!

1-а дівчина. Вони захоплювалися кра­сою архітектури міст Глухова, Кролевця, Батурина, а особливо Києва!

1-й виконавець. А Росія на початку «петровської епохи» була темна як ніч. Знаючи про Високу освіченість «малороссиян», Петро І розпочав свої «преобразования» саме від Украї­ни. З України до Великоросії вивози­ли силоміць тисячі вчених людей.

2-й виконавець (виходить). Чтобы поднять русские школы и образовать ученых священников, надобны были ученые-архиереи, в Великой Руси их взять было неоткуда, надоб­но было обратиться к Малороссии... (Йде за куліси.)

1-й виконавець. Задля інтересів Росії цар Петро І всіма способами нищив Україну. У 1700 році вибухнула Пів­нічна війна, під час якої цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Кількадесят тисяч україн­ців загинуло під час тяжких робіт — серед боліт і озер — на будівництві Петербурга.

2-й хлопець. Недарма кажуть, що Петербург збудовано на козацьких кістках!

Голоси (з групи на сцені). Свої бозна-де мучаться, хтозна за що воюють, а в нас московські солдати кварти­рують!

— Худобу забирають, коней, хліб, сіно!..

— Крадуть все, що під руки попа­деться!..

— Знущаються над народом гірше бусурманів!..

— Хто хоче своє добро оборонити — того ув'язнюють як бунтівника!

— Судять і в Московщину вивозять безповоротно!..

— А тепер іще й старшину нашу хо­чуть скинути — своїх воєвод поставити!

1-й виконавець. Врешті старшина з'їхалася до гетьмана й молила його, щоб визволив Україну з московської неволі.

До 1-го виконавця підходить група хлопців — тепер вони імітують старшину.

1-й хлопець. Щодня молимо Бога за душу Богдана Хмельницького, що визволив нас з польської неволі!

2-й хлопець. Уважай, гетьмане, що діти наші не проклинали твоє ім'я, як залишиш наш народ у такому ярмі!

1-й виконавець (урочисто). І гетьман Мазепа вирішив розпочати війну з Москвою.

Починає лунати «Запорізький марш» Адамцевича.

1-й виконавець (на тлі маршу). Брат­тя, настав наш час. Покористуймося цією нагодою, віддячимо москалям за їх насильство над нами, за всі не­людські муки й неправду, що вчине­на нам! Прийшов час скинути нена­висне ярмо й нашу Україну зробити вільною, самостійною державою!

По тому укладено союз України зі Швецією. Швеція як держава, що не межувала з Україною... була най­зручнішим союзником, що його на той час могла собі знайти Україна. І дарма й колишні, й деякі нинішні історики прагнуть довести, нібито Мазепа хотів зробити Україну своє­рідним протекторатом Швеції. Геть­ман прагнув використати присут­ність вишколених шведських військ для остаточного відокремлення від зажерливого сусіди...

2-й виконавець. С превеликим удивлением узнал о поступке нового Иуды Мазепы... Повелеваю столицу оного переметного гетмана присту­пом взять и всех злодея приспешников наказать достойно, дабы впредь Малороссия даже в мыслях не имела от Великороссии отколотца!

І от «первый птенец гнезда Петро­ва», князь Меншиков кинувся виконувати царське веління.

2-й хлопець. 31 жовтня Меншиков прибув з військом до гетьманської столиці і почав переговори з пол­ковником Чечелем, але вони ні до чого не домовилися, а козаки завзя­то гукали з мурів.

Хлопці (скандують). Усі тут помре­мо, а в столицю не пустимо!

1-й хлопець. До останнього будемо триматися!

Звучить «Запорізький марш».

Кобзар. Завзято відбивалися козаки від московського війська. Але (на цих словах «Запорізький марш» по­ступово вщухає), як завше бувало в українській історії, з'являється зрада. 1 листопада, вночі, один з полкових старшин Прилуцького полку, Іван Ніс, розповів Меншикову про таємну хвіртку, якою можна ввійти до Батуринського замку...

Барабанний дріб

1-й виконавець (читає уривок з літопи­су). Много там людей пропало от ме­ча, понеже збег был от всех сел... Много ж на Сейм потонуло людей, утекаючи чрез лед еще некрепкий; много и погорело, крившихся в хоро­мах, в льохах, в погребах, ямах, где паче подушились, а на хоромах погорели... выходящих из укрытия войско заюшенное, а паче рядовые солдаты, понапившись, кололи людей и руба­ли, а для того боячися, прочие в скрытых местах сидели, аж когда огнь обошел весь город, и скрытые пострадали. Мало однак от огня спасло­ся и только одна хатка под самою стеною вала стоячая уцелела...

Барабанний дріб припиняється, по­чинається передзвін. Учасники вечо­ра, запалюючи свічки, поволі вихо­дять на авансцену, зупиняються та уважно вдивляються у глядачів — це дивиться на нас Наша Історія. По­ступово зароджується й наростає пісня про чайку-небогу.

Дівчата (співають)

А чаєчка в'ється,

Об дорогу б'ється,

К сирій землі припадає,

Чумаків благає...

1 -а дівчина

Ой, ви, чумаченьки,

Ви ще молоденькі,

Верніть мої чаєнята,

Діточки маленькі!

Хлопці

Ой, полети, чайко,

На зелену пашу,

Бо вже твої чаєнята

Повкидали в кашу.

1-а дівчина (розпачливо напівспівом-напівречитативом)

Бодай вам, чумаки,

Воли поздихали,

Як через вас чаєнята

Навіки пропали!

Б'ють дзвони — дзвони по Батурину, дзвони по трагічній історії українського народу. Закривається завіса.