Geum.ru

Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів Київ 2005

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   34
§ 8. Встановлення фактів, що мають юридичне значення

Роль судового встановлення юридичних фактів випливає з їх значення для розвитку правових відносин та необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій.

Порядок судочинства у справах про встановлення юридичних фактів врегульовано статтями 256-259 ЦПК України.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду у порядку окремого провадження за таких умов:

1) факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб і для іншої мети — ні. Наприклад, встановлення факту перебування на утриманні Для призначення пенсії у зв'язку з утратою годувальника має юридичне значення для непрацездатного члена сім'ї померлого незалежно від часу перебування на його утриманні. А для

453


вітчима і мачухи таке право настане за умови, якщо вони виховували або утримували померлого пасинка чи падчерку не менше п'яти років (статті 37 і 41 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХП);
  1. установлення факту не має бути пов'язане з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду. Якщопри розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право, підвідомчий суду,або суд сам дійде висновку, що у даній справі встановленняфакту пов'язане з необхідністю вирішення у судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК України);
  2. заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки. Для цього заявник разом із заявою про встановленняфакту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому уцьому було відмовлено, із зазначенням причин відмови(відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
  3. чинним законодавством не передбачений інший позасу-довий порядок встановлення юридичних фактів. Перелікюридичних фактів, підвідомчих встановленню у судовому порядку, наводиться у ст. 256 ЦПК України і не є вичерпним.Суд може встановлювати й інші факти, які мають юридичнезначення, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення:

родинних відносин між фізичними особами (п. 1). Цей факт встановлюється у судовому порядку, якщо його підтвердження необхідне заявнику, наприклад, для одержання у нотаріальних органах свідоцтва про право на спадщину, а також для оформлення права на пенсію у разі втрати годувальника. Водночас порядком окремого провадження не може бути встановлений факт родинних відносин, якщо заявнику він необ-454

хідний для підтвердження у подальшому права на жилу площу або на її обмін, оскільки у разі відмови щодо визнання права на жилу площу чи її обмін заінтересована особа може звернутися до суду з відповідним позовом.

Серед справ про встановлення родинних відносин судам підвідомчі справи про встановлення факту батьківства, визнання батьківства, встановлення факту материнства, визнання материнства.

Справи про встановлення батьківства щодо дітей, які народилися за життя батьків, розглядаються у порядку позовного провадження. Згідно зі ст. 126 СК України походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, визначається за заявою батька і матері дитини до органів реєстрації актів цивільного стану. У разі відсутності такої заяви батьківство може бути визнано судом у порядку позовного провадження за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої вона перебуває, а також самої дитини після досягнення нею повноліття (ст. 128 СК України). Суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини або спільне виховання чи утримання ними дитини або докази, що з достовірністю засвідчують батьківство. У разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, суд має право розглянути справу про встановлення факту батьківства у порядку окремого провадження і вирішити її з урахуванням обставин, передбачених ст. 130 СК України. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана як батько дитини (запис про батька зовсім відсутній або запис про батька дитини проведено за вказівкою матері), і можуть бути подані матір'ю, опікуном чи піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, чи нею самою після досягнення повноліття. Суду підвідомчі справи про визнання материнства та про встановлення факту материнства. Особа, яка вважала себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про своє материнство (ст. 131 СК України), а у разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт материнства може бути встановлений

455


судом (ст. 132 СК України), якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 2 ст. 135 СК України.

У порядку окремого провадження можливе встановлення факту реєстрації батьківства, коли вона мала місце, а в органах реєстрації актів цивільного стану не збереглися відповідні записи, і вони відмовилися їх поновити;

перебування фізичної особи на утриманні (п. 2). Цей факт може бути встановлено судом за відсутності документа про його підтвердження, виданого житлово-комунальними органами, виконкомами сільських і селищних рад, іншими організаціями, чи у разі відмови у його видачі і при одержанні документа, яким не підтверджується факт перебування фізичної особи на утриманні.

Встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним й основним джерелом засобів до існування, навіть якщо утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. Водночас сам факт перебування на утриманні не завжди породжує необхідні юридичні наслідки. Відповідно до п. 2 ст. 1265 ЦК України факт перебування на утриманні непрацездатних осіб викличе право на спадкування за умови, що утриманець був непрацездатним на день смерті спадкоємця і перебував на утриманні останнього не менше як п'ять років до його смерті. Водночас право на відшкодування шкоди внаслідок втрати годувальника не пов'язане ні з наявністю родинних відносин між непрацездатним утриманцем і годувальником, ні зі строком перебування на його утриманні (ч. 1 ст. 1200 ЦК України);

каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по страхуванню (п. 3). Відповідно до Закону України «Про охорону праці» справи про встановлення зазначених фактів не розглядаються у порядку окремого провадження. Питання, пов'язані зі встановленням факту каліцтва на виробництві, у разі виникнення з даного приводу спору, а також якщо у разі каліцтва у зв'язку з виконанням 456

державних чи громадських обов'язків пенсія призначається особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються у порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Факт каліцтва та іншого ушкодження здоров'я на виробництві підтверджується актом про нещасний випадок, а у разі відмови власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу скласти такий акт чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи зі змістом акта, питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів (Закон України «Про охорону праці»);

реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення (п. 4). Характерною рисою цих справ є встановлення у судовому порядку не фактів усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, а лише фактів їх реєстрації у актових книгах, якщо в органах реєстрації актів цивільного стану не збереглися відповідні записи, і ті відмовилися їх поновити або ж вони можуть бути відновлені тільки на підставі рішення суду про встановлення їх реєстрації. Відповідно до ст. 21 СК України правову силу мають лише зареєстровані в органах реєстрації актів цивільного стану актові записи і, як виняток, прирівняні до них оформлені релігійним обрядом шлюб, розірвання шлюбу, народження і смерть, які були здійснені до створення або поновлення діяльності органів реєстрації актів цивільного стану в Україні. На підтвердження втрати запису подається довідка відповідного архіву органу реєстрації актів цивільного стану, у якому знаходилась актова книга з реєстрацією. Відмова цього органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення факту реєстрації.

Із заявою про відкриття справи можуть звернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, може породжувати юридичні наслідки, наприклад: особа, з приводу якої встановлюється певний факт реєстрації, члени її сім'ї, законні представники, спадкоємці тощо. У заяві не треба зазначати мету, з якою необхідне встановлення певного факту реєстрації, оскільки він не породжує одиничні правові наслідки, а є загальною передумовою визначення правового статусу громадянина у сфері шлюбно-сімейних правовідносин;

проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу (п. 5), якщо цей факт викликає юридичне значення. На вимогу заявника судом водночас зі встановленням цього факту може бути встановлений факт перебування заявника на утриманні померлого або того, хто пропав безвісти;

належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені у документі, не збігається з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження, зазначеними в її свідоцтві про народження або в паспорті (п. 6). Для відкриття у судах справи про встановлення належності правовстановлюючого документа необхідно подати заяву з доказами того, що цей документ належить заявнику і що організація, яка його видала, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих у різних документах, непри-своєння чи залишення одного з них.

Не підлягає встановленню належність документів, які не мають вказівки, на чиє ім'я вони видані, не повністю зазначені імена, по батькові, а також наявні інші дефекти, що свідчать про підчистку і виправлення. Судам не підвідомче встановлення факту належності особі квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена чи медалі, паспорта, свідоцтв, які видаються органами реєстрації актів цивільного стану, та інших документів, що посвідчують особу. Водночас суди мають право розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування у госпіталях у зв'язку з пораненням, повідомлень військових частин, військкоматів та інших органів військового управління про загибель або зникнення безвісти певних осіб у зв'язку з обставинами воєнного часу, а також заповітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, інших документів про трудовий стаж, оскільки вони не належать до документів, які посвідчують особу;

458

народження особи у певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження (п. 7);

смерті особи у певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п. 8). Справи про встановлення факту смерті відрізняються від справ про оголошення громадянина померлим, процесуальний порядок розгляду яких врегульований статтями 246-250 ЦПК України, і від справ про встановлення факту реєстрації смерті. Підставою для оголошення громадянина померлим є обставини, що допускають припущення його загибелі від певного нещасного випадку. Для встановлення реєстрації смерті особи необхідні обставини, що свідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересована особа позбавлена можливості поновити втрачені чи знищені документи. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, що достовірно свідчать про смерть громадянина у певний час за певних обставин.

Судам також підвідомчі справи про встановлення інших юридичних фактів, якщо чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 256 ЦПК України). Це можуть бути справи про встановлення фактів володіння будівлею на праві власності, якщо у заявника був правовста-новлюючий документ про належність будівлі, але він загублений, і зазначений факт не може бути підтверджений у позасу-довому порядку. На підтвердження цього заявником подаються докази неможливості одержання ним відповідного документа або його поновлення. Оскільки будівлі, не закінчені будівництвом або не прийняті в експлуатацію, не підлягають реєстрації в органах житлово-експлуатаційного управління, факт володіння ними не може бути встановлений судом. Судовому розгляду у порядку окремого провадження не підлягають справи про встановлення фактів володіння самовільно спорудженою будівлею, а також будівлею, яка була зареєстрована раніше на ім'я іншої особи або придбана заявником за належним чином оформленою угодою.

Суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення фактів прийняття спадщини і місця відкриття

459

Глава 20. Окреме провадження

§ 8. Встановлення фактів, що мають юридичне значення


спадщини, якщо орган, який вчинює нотаріальні дії, не має права видати заявнику свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, необхідних для підтвердження нотаріального порядку факту вступу у володіння спадковим майном. Відповідно до чинного законодавства факти прийняття спадщини і місця її відкриття не підлягають реєстрації державними органами. Однак вони підтверджуються документами які можуть видавати громадянам житлово-комунальні органи, виконкоми сільських і селищних рад тощо. Наявність зазначених документів є підставою для видачі нотаріальними органами свідоцтва про право на спадщину. За наявності таких документів, у разі відмови видати свідоцтво про право на спадщину, заявник може звернутися зі скаргою до суду на відмову вчинити нотаріальну дію. Встановлення фактів прийняття спадщини і місця її відкриття можливе з огляду на положення, передбачені статтями 1221, 1268 ЦК України.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, відкриваються у суді поданням письмової заяви, яка повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленими ст. 119 ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 258 ЦПК України. У ній має бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують даний факт. До заяви додаються докази, які підтверджують викладені у ній обставини і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Заява за підсудністю подається до районного (міського) суду за місцем проживання заявника. При прийнятті заяви суддя перевіряє її відповідність статтям 119 і 258 ЦПК України. Якщо буде встановлено порушення цих норм, він повинен застосувати санкції, передбачені ст. 121 ЦПК України, тобто постановити ухвалу про залишення заяви без руху і надати заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання даних вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу. Встановивши, що заява непідвідомча судовому розгляду, суддя по-460

становляє мотивовану ухвалу про відмову в її прийнятті на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, а якщо справу порушено, — закриває провадження у ній на підставі п. 1 ст. 205 ЦПК України. Суддя відмовляє у прийнятті заяви також у тому разі, якщо заявник не звертався до органу, який за законом повинен був вирішити питання про можливість видачі необхідного документа чи відновлення втраченого документа, а якщо справу було порушено, — залишає заяву без розгляду. Аналогічні наслідки настають, коли буде виявлено, що встановлення факту, підвідомчого суду, пов'язане з вирішенням спору про право (ч. 6 ст. 235 ЦПК України) (п. З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»),

У кожній справі про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суддя зобов'язаний провести її підготовку до судового розгляду, передбачену статтями 127-156 ЦПК України, зокрема з'ясувати, які громадяни та організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику у судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Зазначені справи розглядаються у порядку, передбаченому статтями 157-196 ЦПК України, з викликом та участю заявників і заінтересованих осіб. Рішення суду, ухвалене у справі, має відповідати вимогам статей 213-218, 259 ЦПК України. У ньому має бути зазначено: факт, встановлений судом, мета його встановлення; докази, на підставі яких суд встановив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації у державних органах реєстрації актів цивільного стану або оформленню у нотаріальних органах, не замінює документів, що видаються цими органами, а є лише підставою для їх одержання. Після набрання рішенням законної сили воно згідно зі ст. 14 ЦПК України стає обов'язком для органів, які реєструють факти, що мають юридичне значення, або оформлюють права, які виникають у зв'язку з встановленим судом фактом. У разі встановлення у судовому порядку реєстрації акта цивільного стану орган реєстрації

461

Глава 20, Окреме провадження

§ 9. Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі


актів цивільного стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.

§ 9. Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі

Цінними паперами називаються документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права і визначають взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цих документів, іншим особам (ч. 1 ст. 194 ЦК України). Цінним папером можуть бути посвідчені права, які належать: пред'явникові цінного папера (цінний папір на пред'явника); особі, яка названа у цінному папері (іменний цінний папір); особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір) — ч. 1 ст. 197 ЦК України.

Втрачений цінний папір на пред'явника або вексель може бути у судовому порядку визнаний недійсним і відновлено право особи, яка втратила їх. Для цього подається заява до суду за місцем знаходження емітента цінного папера або за місцем платежу за векселем. Заява має відповідати загальним правилам ст. 119 ЦПК України і особливостям, передбаченим ст. 261 ЦПК України. У ній має бути зазначено: ім'я і місце проживання заявника, найменування та місце знаходження юридичної особи — заявника; обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника або вексель; повна і точна назва емітента втраченого цінного папера'на пред'явника і його реквізити, а для векселя — вид, номер бланка, сума векселя, дата і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших відомих заявнику зобов'язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.

Суд, прийнявши заяву до свого провадження, у порядку до судового розгляду своєю ухвалою постановляє зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя до суду та забороняє здійснювати 462

будь-які операції за втраченим цінним папером на пред'явника або за векселем. Публікація друкується коштом заявника у місцевій пресі за місцем знаходження емітента цінного папера або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань. За змістом така публікація повинна містити повідомлення про те, держатель якого втраченого цінного папера на пред'явника або векселя викликається до суду, докази про їх втрату, а також пропозицію держателя втраченого папера на пред'явника або векселя повідомити суду у тримісячний строк про свої права на цінний папір або вексель.

Ухвала суду до судового розгляду також надсилається емітенту втраченого цінного папера на пред'явника. А у справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення прав на нього ухвала негайно надсилається зобов'язаним за векселем особам, якщо їх адреси відомі суду, а також, якщо строк платежу за векселем не настав, — на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, — на території якого знаходиться місце платежу за векселем. Якщо вексель пред'явлено нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, нотаріус зобов'язаний повідомити відповідний суд про пред'явлення такого векселя для вчинення протесту.

Держатель втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, зобов'язаний у встановлений строк подати до суду разом з їх оригіналом заяву про те, що він є їх держателем. При надходженні такої заяви суд постановляє ухвалу про залишення заяви про відновлення прав на втрачений цінний папір на пред'явника або вексель без розгляду та встановлює особі, яка заявила про визнання недійсним цього папера чи векселя, строк не більше двох місяців для пред'явлення у загальному порядку позову до держателя цінного папера про його витребування. Якщо такий позов не буде пред'явлено, суд приймає ухвалу про зняття заборони здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред'явника або за векселем.

Копія ухвали надсилається емітенту втраченого цінного папера на пред'явника, а у справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення прав на нього, ухвала суду над-

463

Глава 20. Окреме провадження

§ 10. Передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність


силається зобов'язаним за векселем особам, якщо їхні адреси відомі суду, а також, якщо строк платежу за векселем не на* став, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. Інакше відбувається провадження у справі, якщо протягом тримісячного строку з дня публікації про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя до суду від нього не надійде заява разом з оригіналом цінного папера або векселем про те, що він є його держателем. Суд призначає справу до розгляду, про час і місце якої повідомляється заявник, емітент втраченого цінного папера або зобов'язані за векселем особи.

Розгляд справи закінчується ухваленням рішення. Рішення суду про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя недійсним є підставою для видачі заявникові цінного папера на пред'явника замість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій; для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та відновлення зобов'язаними за векселем особами — передавальних написів. Рішення суду про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред'явника або векселя публікуються за рахунок заявника у місцевій газеті за місцем знаходження емітента цінного папера або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань.

З метою забезпечення захисту майнових прав держателя цінного папера на пред'явника або векселя ст. 268 ЦПК України надає йому право на відшкодування збитків. Якщо він не заявив вчасно з будь-яких причин про своє право на цінний папір на пред'явника або вексель, то може пред'явити позов до особи, за якою визнано право на цінний папір або вексель. Він має також право стягнути із заявника збитки, завдані йому забороною здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред'явника або за векселем за умови, якщо заявникові було відмовлено у задоволенні заявленої ним вимоги про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред'явника або векселя. Ухвалу про заборону здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред'явника або 464

векселем суд приймає на вимогу ч. 1 ст. 262 ЦПК України, що є правомірним, а відповідальність покладається на заявника. Пояснюється це тим, що обов'язок останнього відшкодувати збитки настає, якщо суд відмовляє йому у відновленні прав на втрачені цінні папери на пред'явника або вексель. Отже, заявник, відкривши справу у суді, порушив обов'язок добросовісно користуватися правом звернення до суду за захистом і прагнув до безпідставного одержання майнових благ. Через неправомірні процесуальні дії заявника (цивільні процесуальні правопорушення) і була встановлена судом заборона щодо проведення операцій за цінним папером на пред'явника або векселем, яка завдала збитків їх держателю.