Geum.ru

Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів Київ 2005

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   34
§ 3. Процесуальний порядок розгляду справ окремого провадження

Відповідно до ч. З ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами цивільного судочинства за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а також інших положень, пе-

439


"

редбачених у розділі IV главами 2-12 ЦПК України. При цьому діють усі інші принципи цивільного процесу, застосовуються загальні положення ЦПК України (розділ І), загальні правила провадження у справі до судового розгляду, правила розгляду їх у судовому засіданні, прийняття рішення та його оскарження. Однак специфічними є правила підсудності, не діють такі форми позовного провадження, як зустрічний позов, заміна неналежної сторони, участь третіх осіб, мирова угода тощо.

Цивільними процесуальними засобами відкриття у суді справ окремого провадження є: 1) звернена до суду вимога про встановлення певних обставин, юридичного становища громадянина чи його майна або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини; 2) процесуальна форма втілення вимоги — письмова заява (статті 236, 242, 246, 251, 257 ЦПК України); 3) процесуальна дія по пред'явленню вимоги до суду; 4) процесуальна форма забезпечення виконання вимоги-звернення до суду особисто або через представника з поданням заяви.

Вимога до суду про відкриття справи окремого провадження має свої складові (елементи) — предмет, підставу, зміст. Предметом вимоги є право на встановлення певного юридичного факту або юридичного становища громадянина, підставою — обставини, що підтверджують їх наявність чи відсутність, а змістом — суть вимоги. У кожній справі елементи вимоги мають свій характер, але, як правило, усі вони або два з них (предмет і зміст) визначені законом1.

Рішення суду, ухвалене у справах окремого провадження, примусово не виконується органом судового виконання, але має властивість загальнообов'язковості (ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України) і реалізується державними органами шляхом оформлення майнових або особистих не-майнових прав громадян, зокрема через видачу свідоцтва про право на спадщину, право власності, виправлення, поновлення й анулювання у записах цивільного стану тощо. Для всіх

1 Штефан М. Й. Захист прав соціалістичних організацій в суді. — Випуск перший: Процесуальні засоби порушення цивільного судочинства. — К., 1970. — С. 46-67.

440

справ окремого провадження характерні особливості процесуальних засобів порушення та розгляду справи у суді.

§ 4. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи,

визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи

Цивільна дієздатність як юридична категорія, що характеризує правовий статус фізичної особи, її здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. ЗО ЦК України), може бути змінена, тобто фізична особа може бути обмежена судом у дієздатності або визнана недієздатною (статті 36, 39 ЦК України).

Суть обмеження дієздатності фізичної особи полягає у тому, що при цьому вона може укладати угоди щодо розпорядження майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. У разі визнання фізичної особи недієздатною всі угоди від її імені здійснює опікун. Такі обмеження у сфері цивільної діяльності фізичних осіб змінюють їх правовий статус. Тому з метою гарантування захисту фізичних осіб від незаконного та необгрунтованого позбавлення їх можливості реалізації належних їм прав та виконання обов'язків встановлена цивільна процесуальна форма обмеження їх дієздатності і визнання недієздатними з підстав, чітко визначених законодавством (статті 36, 39 ЦК України). Цим охороняються матеріальні права та інтереси таких осіб і членів їх сімей, усуваються можливості діяти на шкоду собі.

Обмеження дієздатності фізичної особи також спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та вживанням наркотичних засобів. Воно має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку і виховання громадян у дусі дотримання Конституції, інших законів України, свідомого ставлення до громадських обов'язків. У цьому заінтересовані наша держава й суспільство. Тому цивільна процесуальна діяльність по розгляду і вирішенню цих справ одночасно спрямована на охорону державного й суспільного інтересу.

441

§ 4. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною...


Цивільним процесуальним законодавством (статті 236-241 ЦПК України) передбачений процесуальний порядок розгляду справ про обмеження фізичної особи у дієздатності, про визнання фізичної особи недієздатною, про скасування обмеження фізичної особи у дієздатності, про поновлення фізичної особи у дієздатності.

Право на відкриття у суді справи про обмеження фізичної особи у дієздатності або про визнання фізичної особи недієздатною надано членам її сім'ї, органам опіки та піклування, психіатричним або наркологічним лікувальним закладам (ст. 237 ЦПК України). Однак сам громадянин пред'явити вимогу про таку зміну свого правового статусу не може.

Надання права на відкриття справи у суді таким особам зумовлено необхідністю гарантування інтересів самої фізичної особи та осіб, які оточують її в сім'ї й інших сферах суспільного життя.

Повнолітні члени сім'ї фізичної особи, які звернулися до суду з вимогою про обмеження її в дієздатності чи визнанні недієздатною, а також ті, які залучаються до процесу, беруть участь у ньому як заявники. Органи опіки та піклування, психіатричні або наркологічні лікувальні заклади, які порушили справу в суді, беруть участь у ній як суб'єкти захисту прав інших осіб на підставі ч. 1 ст. 45 ЦПК України.

Фізичні особи, щодо яких ставиться вимога про обмеження їх у дієздатності чи визнання недієздатними, беруть участь у справі як заінтересовані особи.

Суб'єкти прав відкриття у суді справи про обмеження фізичної особи у дієздатності або про визнання її недієздатною подають заяву до суду за місцем проживання такої особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у психіатричному закладі — за місцем знаходження останнього.

Заява має відповідати вимогам статей 119 і 238 ЦПК України. Вона викладається у письмовій формі, містить усі реквізити, передбачені ст. 119 ЦПК України. Стаття 238 ЦПК України визначає лише її особливості. Згідно з нею у заяві мають бути викладені обставини, якими обґрунтовуються вимоги про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання її недієздатною з посиланням на засоби доказування. 442

У заяві зазначаються: а) про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи — обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище; б) про обмеження прав неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншим доходом або позбавлення її цього права — обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права; в) про визнання фізичної особи недієздатною — обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 238 ЦПК України).

Подання належним чином оформленої заяви зобов'язує суддю перевірити наявність умов для реалізації права на відкриття справи у суді та додержання процесуального порядку звернення до суду і вирішити питання про прийняття справи до провадження суду. Однією з необхідних передумов відкриття справи у суді є відсутність спору про право цивільне. Сумісний розгляд вимоги про визнання фізичної особи недієздатною і спору про право цивільне можливий тоді, коли такий спір виник після смерті фізичної особи.

Після прийняття справи починається її провадження до судового розгляду. Для цього суддя повинен сприяти у витребуванні необхідних доказів чи витребувати їх за власною ініціативою й залученні до участі у справі всіх заінтересованих осіб — громадян та організацій. У справах про визнання фізичної особи недієздатною для визначення її психічного стану обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза, яка має визначити: чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу, чи розуміє він значення своїх дій і чи може керувати ними. Однак призначення експертизи відповідно до ч. 1 ст. 239 ЦПК України допускається лише за

443

||Ц|


наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи. Такі дані можуть бути одержані з довідок про стан здоров'я, виписок з історії хвороби лікувальних закладів, матеріалів слідчих органів, які свідчать про дії психічно хворої людини.

Порядок призначення й проведення судово-психіатричної експертизи, а також дослідження висновку експерта регулюється статтями 53, 143-150, 189 ЦПК України. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої порушено справу про визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у засіданні за участю лікаря-психіатра може винести ухвалу про примусове направлення громадянина на судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст. 239 ЦПК України). Ухвала суду для виконання надсилається органам внутрішніх справ.

Доказами у справах про обмеження дієздатності фізичної особи можуть бути показання свідків, акти органів внутрішніх справ і громадських організацій, документи про дохід сім'ї й кількість її членів, а також інші матеріали, що підтверджують факти зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами і характеризують матеріальне становище сім'ї.

У процесі досудового розгляду справи суддею вирішується також питання про обов'язки притягнення до участі у справі як заявників усіх повнолітніх членів сім'ї особи, щодо якої порушується питання про обмеження дієздатності чи визнання її недієздатною.

Справи про обмеження'фізичних осіб в дієздатності чи визнання їх недієздатності розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів та з викликом заявників і за обов'язковою участю органів опіки та піклування. Питання про виклик особи, щодо якої розглядається справа, вирішується у кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я (ч. 1 ст. 240 ЦПК України).

Провадження у справі, відкрите органом опіки та піклування, психіатричним і наркологічним лікувальним закладом, не може бути закрите у зв'язку із запереченням члена сім'ї фізичної особи проти розгляду цієї справи. Суд не вправі 444

§ 4. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною...

також закрити провадження у справі через відмову таких суб'єктів захисту інтересів інших осіб від заявленої ними вимоги про обмеження дієздатності чи визнання недієздатною особи, якщо члени її сім'ї вимагають розгляду справи по суті (ст. 46 ЦПК України).

Рішення суду про обмеження особи у дієздатності чи визнання її недієздатною після набрання ним законної сили (з цього часу громадянин вважається недієздатним) надсилається органові опіки та піклування для призначення обмежено дієздатній особі піклувальника, а недієздатній — опікуна (ст. 241 ЦПК України). Копія рішення надсилається за місцем роботи або проживання обмежено дієздатної особи для здійснення контролю за її поведінкою.

Важливою процесуальною гарантією захисту прав обмежено дієздатних чи визнаних недієздатними фізичних осіб встановлюється порядок поновлення їх в дієздатності (ст. 241 ЦПК України, статті 38, 42 ЦК України).

Провадження у справах про поновлення фізичної особи у дієздатності може бути розпочато за заявою осіб, установ та організацій, зазначених у частинах 2, 3 ст. 241 ЦПК України: самої фізичної особи, її опікуна, піклувальника, членів сім'ї, органу опіки та піклування.

Заяву про скасування обмеження дієздатності фізичної особи та поновлення дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, має право подати особа, якої стосується таке обмеження. Це пояснюється тим, що рішенням суду обмежується лише цивільна, а не цивільна процесуальна дієздатність. Особа не позбавляється самостійності у здійсненні цивільних процесуальних прав та участі у цивільному процесі. Однак поряд із нею відповідно до статей 29, 43 ЦПК діють законні представники, які захищають у суді права та охоронювані інтереси такої особи.

У ЦК України встановлений інший правовий режим у цих справах: особи, визнані обмежено дієздатними і недієздатними, поновлюються у дієздатності за позовом опікуна або органів опіки та піклування (ст. 42), хоч це справи окремого провадження, на порушення яких подаються заяви.

445


У процесі досудового провадження справи до розгляду збираються необхідні докази, залучаються всі заінтересовані особи, а у справах поновлення громадянина у дієздатності обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза. Справи розглядаються з обов'язковою участю органів опіки та піклування.

Скасування судом рішення про обмеження дієздатності (ч. 2 ст. 241 ЦПК України, ст. 38 ЦК України) може мати місце за наявності достатніх фактичних даних, які свідчать про припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами. А скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною — якщо буде встановлено видужання або значне поліпшення її психічного стану внаслідок чого поновилась здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (ст. 42 ЦК України, ч. З ст. 241 ЦПК України). Таке скасування має здійснюватися і тоді, коли сім'я зазначеної особи перестала існувати (розірвання шлюбу, смерть), а отже, відпав обов'язок сплачувати аліменти.

Рішення суду про скасування обмеження дієздатності громадянина чи про поновлення його у дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування і є підставою для зняття встановлених над громадянином опіки чи піклування.

У зазначений процесуальний порядок були внесені істотні зміни Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України» від 3 березня 2005 р. № 2450-ІУ. Відповідно до ст. 60 ЦК України суд, у разі визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. А у разі визнання фізичної особи обмежено дієздатною, встановлює піклування і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

§ 5. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю

446

або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність надається за рішенням органу опіки та піклування, до якого подається заява заінтересованої особи за наявності письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (ст. 35 ЦК України). На відкриття провадження у справі така неповнолітня особа подає заяву до суду за місцем свого проживання. Заява повинна відповідати загальним вимогам ст. 119 ЦПК України, якою встановлені форма і зміст позовної заяви, та особливостям, передбаченим ст. 243 ЦПК України, зокрема у ній мають бути зазначені обставини про те, що неповнолітня особа досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.

Суд розглядає справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь останніх у розгляді справи є обов'язковою. Справи розглядаються судом з додержанням загальних правил їх розгляду, встановленого ЦПК України для окремого провадження (ст. 235 ЦПК України).

За результатами розгляду справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, суд ухвалює рішення про задоволення вимоги заявника. Після набрання рішенням законної сили у разі задоволення заявленої вимоги, неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність. Таке рішення надсилається органові опіки та піклування і поширюється на всі цивільні права і обов'язки особи, якій надана повна цивільна дієздатність (ч. 4 ст. 35 ЦК України).

§ 6. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

Судова діяльність щодо розгляду справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою спрямована на зміну правового статусу осіб. Так, якщо протягом одного року у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування, то така особа

447


може бути визнана судом безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК України). Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. За наявності конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (ст. 46 ЦК України).

Така зміна правового статусу фізичної особи (визнання останньої безвісно відсутньою або оголошення її померлою) викликана необхідністю захисту інтересів інших осіб — громадян та організацій, які перебувають з ним у певних юридичних відносинах і для яких тривала відсутність фізичної особи стала перешкодою для здійснення суб'єктивних цивільних прав. Судовий порядок розгляду справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою є надійною процесуальною гарантією від незаконної та необгрунтованої зміни їх юридичного статусу.

Статті 246-250 ЦПК України врегульовують процесуальний порядок розгляду таких справ: про визнання фізичної особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою; про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.

Відкривається справа у суді заявником, яким може бути особа, яка має цивільно-правову заінтересованість у зміні правового статусу фізичної особи. Заявниками можуть бути громадяни, яким це необхідно для здійснення суб'єктивних цивільних прав або охоронюваних законом інтересів, а також організації (наприклад, банк, який видав позику громадянину, у разі його тривалої відсутності, щоб вирішити питання про списання чи одержання від спадкоємців суми виданої позики; фінансові органи — про його майно).

Провадження у справі може бути відкрито за ініціативою органів держави, підприємств, установ, організацій і окремих 448

громадян, якщо зазначена зміна юридичного статусу громадянина необхідна для захисту прав та інтересів інших осіб, який вона має право здійснювати (ст. 45 ЦПК України).

На відкриття справи подається письмова заява до суду за місцем проживання заявника із зазначенням реквізитів, перелічених у ст. 119 ЦПК України. У ній, як це передбачено ст. 247 ЦПК України, також має бути зазначено, з якою метою необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою, і наведені обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи або обставини, які загрожували смертю особі, яка пропала безвісти, або які дають підставу припустити її загибель від певного нещасного випадку.

Такі відомості дозволяють судді при прийнятті заяви визначити наявність у особи, що її подає, права на звернення до суду, склад осіб, яких належить притягнути до участі у процесі у справі, а також те, які необхідні докази. Стаття 248 ЦПК України зобов'язує суддю у порядку підготовки справи до розгляду встановлювати осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть надати відомості про відсутнього, а також звернутися із запитом до відповідних організацій за останнім місцем проживання відсутнього і за останнім місцем його роботи про наявність відомостей про нього.

Водночас суд покликаний вжити заходів через органи опіки та піклування щодо призначення опікуна для охорони майна відсутнього, якщо опіка ще не встановлена.

Розгляд справи відбувається за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких суд вважає за потрібне допитати. За наслідками розгляду справи ухвалюється рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення померлою.

У резолютивній частині рішення зазначаються не тільки відомості про особу, яка визнається безвісно відсутньою чи оголошується померлою, а й початок безвісної відсутності або день смерті фізичної особи, що визначається відповідно до правил статей 43 і 46 ЦК України.

Рішення суду про оголошення фізичної особи померлоюпісля набрання ним законної сили надсилається органові15 5-327 449


реєстрації актів цивільного стану, що є в районі діяльності суду, для реєстрації смерті громадянина, а також до нотаріальної контори або органу місцевого самоврядування, для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Якщо фізична особа, яку визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, з'явиться або буде виявлено місце її перебування, особи, за заявою яких судом був змінений правовий статус цієї особи, він сам та інші особи, які можуть звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб, мають право подати до суду заяву про скасування рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим. Статті 45 і 48 ЦК України, ст. 250 ЦПК України передбачають у цьому разі скасування рішення. Однак суд, який ухвалив рішення, не має права скасувати або змінити його (ч. 2 ст. 218 ЦПК України). Отже, суд може скасувати не рішення, а визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим. Правильність такого висновку підтверджується аналогічним вирішенням питання ст. 260 ЦПК України 1963 р., де йдеться не про скасування рішення, а про скасування обмеження й поновлення громадянина у дієздатності.

Розгляд справи відбувається за участю фізичної особи, заявника та заінтересованих осіб.

Копія рішення суду, після набрання рішенням законної сили, надсилається відповідному органові реєстрації актів цивільного стану для анулювання запису про смерть громадянина, а також нотаріусу для зняття заборони відчуження на нерухоме майно (ст. 47 ЦК України, ч. 2 ст. 250 ЦПК України).

§ 7. Усиновлення

Правове регулювання умов усиновлення дітей або повнолітньої особи передбачено главою 18 СК України.

Розгляд судами справ про усиновлення дітей або повнолітньої особи визначений статтями 251-255 ЦПК України. Справи про усиновлення, удочеріння (далі — усиновлення) дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами підсудні районним (міським) судам за місцем проживання усиновлюваної дитини або повнолітньої особи. Для відкриття справи подається 450

письмова заява, у якій зазначається: назва суду, до якого подається заява, прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання заявника (заявників), а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я. Крім того, заява може містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявниками батьками останньої. До заяви за наявністю додаються документи: копія свідоцтва про шлюб; у разі усиновлення дитини одним із подружжя — письмова згода на це другого з подружжя, завірена нотаріально, медичний висновок про стан здоров'я заявника; довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи; документи, що підтверджують право власності на користування жилим приміщенням; інші документи, визначені законом. До заяви про усиновлення дитини іноземцями або особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, також додаються: дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок відповідного компетентного органу держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов'язання усиновлювача, оформлене у нотаріальному порядку, про надання представником дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною.

До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім документів, зазначених вище (ч. 4 ст. 252 ЦПК України), додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.

Документи, які подаються усиновлювачами-іноземцями мають бути у встановленому порядку легалізованими, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, перекладеними на українську мову і засвідченими нотаріально.

Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити зазначені відомості, дані про відсутність матері, батька або

451


піклувальника, а також згоду особи на усиновлення (ч. 6 ст. 252 ЦПК України).

Після прийняття заяви суддя провадить підготовку справи до розгляду, у процесі якої вирішує питання про участь у ній органів опіки та піклування, а у справах, відкритих за заявами іноземних громадян, — уповноваженого органу виконавчої влади. Відповідним органом опіки та піклування до суду подається висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. До висновку додаються: акт обстеження умов життя заявника за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини; медичний висновок про стан здоров'я дитини; про її фізичний і розумовий розвиток; згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення, інші документи установлені законом і визначені судом.

Справа про усиновлення дитини розглядається за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, яка за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд вважає за необхідне допитати.

А справа про усиновлення повнолітньої особи розглядається за обов'язковою участю заявника, усиновлюваної особи, із викликом заінтересованих та інших осіб, якщо суд визнає за потрібне їх допитати.

Для забезпечення таємниці усиновлення справа розглядається у закритому судовому засіданні (ст. 226 СК України, ч. З ст. 254 ЦПК України). Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, у тому числі наявність згоди усиновлюваної особи, якщо вона необхідна, і за наслідками розгляду справи ухвалює рішення. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками). На клопотання заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, а також про зміну імені, прізвища та по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновителів батьками дити-452

ни. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників). З набранням рішенням законної сили виникає усиновлення. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається органу реєстрації актів громадянського стану за місцем ухвалення рішення (ст. 2 Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24 грудня 1993 р. № 3807-ХП), а у справах усиновлення дітей іноземними громадянами — також до уповноваженого органу виконавчої влади. Якщо батьки дитини відкликали свою згоду на усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи. У разі відкликання заяви про усиновлення суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду (частини 5, 6 ст. 255 ЦПК України).