Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів Київ 2005

Вид материала

Содержание

Негайне виконання
Відстрочка виконання
Виправлення описок і арифметичних помилок у судовому рішенні
Ухваленням додаткового рішення
Роз'яснення судового рішення
ЗаворотькоП.П.,Штефан М.Й.

Подобный материал:

1 ... 17 18 19 20 21 22 23 24 ... 34

§ 4. Негайне виконання, визначення порядку виконання, надання відстрочки і розстрочки виконання

Негайне виконання судового рішення означає, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його проголопіен-ня у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реаль-

413

ний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Негайне виконання рішень буває обов'язкове і факультативне. Стаття 367 ЦПК України зобов'язує суд допустити негайне виконання рішення у справах: про присудження працівникові заробітної плати, ал,е не більше як за один місяць; про стягнення відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи, у межах суми стягнення за один місяць; про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника; про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала; про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних чи фізичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні аліментів, заробітної плати і відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.

Ухвалюючи рішення, суд може визначити порядок його виконання, надавши відстрочку або розстрочку виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає у рішенні (ст. 217 ЦПК України).

Відстрочка виконання полягає у перенесенні судом строків реалізації рішення у бік їх збільшення на точно визначений строк. Розстрочка виконання — допустимість стягнення присудженого у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку.

Підстави для відстрочки і розстрочки виконання передбачені ст. 373 ЦПК України та встановлені ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», ними є обставини, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення, а саме: хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. При вирішенні питання про відстрочку виконання рішення треба брати до уваги інтереси не тільки боржника, а й стягува-ча. Для позитивного вирішення питання про розстрочку або відстрочку необхідна наявність таких умов: відсутність вини з 414

боку боржника у створенні обставин, які можуть бути підставою для таких наслідків; тимчасове його перебування у тяжкому становищі; виконання рішення за наявних обставин (без відстрочки чи розстрочки), що може мати несприятливі наслідки для боржника; відстрочка або розстрочка не завдала серйозної шкоди стягувачеві.

Суд, який ухвалив рішення, може також вжити заходів для забезпечення його виконання (ст. 217 ЦПК України), на підставі вимог закону і обставин справи. Так, присуджуючи майно в натурі, суд повинен вказати у рішенні його вартість, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності.

Ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, суд повинен зазначити, у якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним (ст. 216 ЦПК України).

§ 5. Виправлення недоліків рішення судом, що його ухвалив

Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не має права сам його змінити або скасувати (ч. 2 ст. 218 ЦПК України). Допущені у ньому помилки, внаслідок яких воно стає незаконним та необґрунтованим, є підставою для зміни і скасування рішення в апеляційному і касаційному порядку (статті 309, 341 ЦПК України) та у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами (статті 354, 359, 361 ЦПК України).

Деякі недоліки судового рішення можуть бути у точно передбачених законом випадках усунені судом, який ухвалив рішення, одним із трьох способів: виправлення описки і арифметичної помилки; ухвалення додаткового рішення; роз'яснення рішення (статті 219-221 ЦПК України).

Встановленню такого правила сприяли суб'єктивні й об'єктивні фактори. Суб'єктивні — правильно такі виправлення може зробити лише суд, який розглядав справу по суті. Неточність і незрозумілість висловлювань у рішенні може пояснити тільки той суд, який допустив такий недолік. Повну відповідь на позовну вимогу, у якій не було ухвалене рішення,

415

може правильно зробити той суд, який її розглядав. Лише суд, який розглядав справу і вирішив питання про право, може точно визначити розмір присудженого, оскільки вирішення цих питань залежить одне від одного.

Об'єктивні — правова вимога, заново розв'язана судом, не вирішується визначеними законом способами виправлення недоліків рішення. Вона тільки роз'яснюється і уточнюється або вирішується певна її частина, що пов'язана з правовою вимогою, або ж робиться лише відповідь з приводу розв'язання вимоги, яка помилково не була включена до резолютивної частини рішення.

Виправлення описок і арифметичних помилок у судовому рішенні (ст. 219 ЦПК України). Опискою називається зроблена судом механічна помилка у визначенні об'єкта присудженого, сторони, строку виконання рішення тощо. Помилкою — неправильність у діях і висновках. Це — допущена внаслідок неправильності арифметичних розрахунків неточність у рішенні суду при визначенні суми, яка підлягає стягненню. Тому наявність арифметичних помилок ґрунтується на цифрових даних, що були предметом вимог сторін та дослідження суду.

Суд може з власної ініціативи чи за заявою осіб, які беруть участь у справі, розпочати розгляд питання про виправлення описок і арифметичних помилок.

Подача заяви до суду про виправлення описки і арифметичної помилки у ЦПК України ніякими процесуальними строками не обмежена, але судова практика дотримується правила, за яким питання про внесення виправлення може бути вирішено судом, якщо рішення не виконано і не пропущено встановлений законом строк для виконання. Стаття 21 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає три роки.

Розгляд питання провадиться у судовому засіданні з додержанням порядку розгляду цивільних справ. У судове засідання викликаються особи, які брали участь у справі, але їх неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлення. Вони можуть користуватися належними їм правами з урахуванням специфіки предмета судового розгляду. Результати розгляду вимоги про виправлення описки чи арифметич-416

ної помилки закріплюються у постановленій судом ухвалі, яка може бути оскаржена (п. 10 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Ухваленням додаткового рішення (ст. 220 ЦПК України) виправляється порушення вимоги вичерпності, якій має відповідати судове рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 220 ЦПК України додаткове рішення може бути ухвалене, коли щодо певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. Прикладом для ухвалення рішення з цих підстав може бути справа за позовом працівника підприємства про поновлення на роботі і виплату за вимушений прогул, у якій суд ухвалив тільки рішення про поновлення на роботі, не вирішивши питання про оплату вимушеного прогулу. Якщо вимога, хоч і була пред'явлена до суду, але у судовому засіданні не розглядалася, сторони не пред'являли доказів і не давали пояснень, то для вирішення такої вимоги у порядку ухвалення додаткового рішення підстав немає*.

Суд має право ухвалити додаткове рішення також тоді, коли ним було розв'язане питання про право, але не зазначено точного розміру присудженого стягнення або які дії треба виконати (п. 2 ч. 1 ст. 220 ЦПК України). Такі випадки можуть мати місце, якщо судом буде визнано право на одержання відшкодування за пошкодження майна, ушкодження здоров'я, але не присуджено розміру відшкодування. Додатковим рішенням виправляється рішення суду, ухвалене на користь кількох позивачів, без зазначення, у якій частині рішення стосується кожного з них або того, що стягнення є солідарним.

Суд, ухвалюючи рішення, за наявності підстав, визначених ст. 367 ЦПК України, зобов'язаний допустити його негайне виконання. Невиконання цієї вимоги може бути усунено ухваленням додаткового рішення (п. З ч. 1 ст. 220 ЦПК України), яке ухвалюється також у випадках, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України).

¹

Практика судів України в цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1995. — № 3. — С. 239-241.

14 5-327'417

Порушення процесу про ухвалення додаткового рішення можливе за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи суду. Заява подається до суду, що ухвалив рішення, до закінчення строку на виконання рішення.

Якщо на рішення суду подана апеляційна скарга і одночасно порушено питання про ухвалення додаткового рішення, то суд повинен вирішити спочатку вимогу про додаткове рішення, а потім надіслати справу для вирішення у суд апеляційної інстанції. Під виглядом додаткового рішення суд не має права змінювати зміст рішення або вирішувати нові питання, які не були досліджені у судовому засіданні. Справа розглядається у судовому засіданні з викликом сторін.

Розгляд справи про ухвалення додаткового рішення провадиться у порядку, встановленому для розгляду цивільних справ. Додаткове рішення може бути оскаржено. Ухвала суду про відмову в ухваленні додаткового рішення також може бути оскаржена.

Роз'яснення судового рішення (ст. 221 ЦПК України) настає тоді, коли його зміст викладено нечітко, його положення незрозумілі, внаслідок чого реалізація такого рішення викликає труднощі чи стає неможливою¹. Роз'яснення рішення можливе без зміни його змісту у межах вирішеної судом правової вимоги.

Право вимагати роз'яснення рішення мають особи, які брали участь у справі, і державний виконавець.

Право роз'яснення рішення належить лише суду, який його ухвалив у колегіальному складі чи одноособово.

Право вимагати роз'яснення рішення — строкове. Подача заяви допускається, якщо рішення не виконане або ще не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.

Заява про роз'яснення рішення розглядається судом протягом десяти днів за правилами цивільного судочинства з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розгля-

дові. Ухвала суду про роз'яснення рішення може бути оскаржена. Така ухвала надсилається особам, які брали участь у справі, та державному виконавцю, якщо рішення роз'яснювалося за його заявою.

§ 6. Набрання рішенням суду законної сили

Властивість судового рішення як акта правосуддя залежить від набрання ним законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України (20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження), рішення суду набуває законної сили після закінчення цього строку. Якщо апеляційна скарга була подана і рішення не було скасовано, то воно набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Поняття законної сили судового рішення у теорії цивільного процесу визначається по-різному: воно зрівнюється із законом для даного конкретного випадку, вступає у специфічну дію, викликає правові наслідки, стає загальнообов'язковим¹.

Зрівнянням законної сили судового рішення із законом підкреслюється його авторитет, але не розкривається її суть. Закон сам підлягає захисту, а рішення суду є знаряддям, спрямованим на захист закону. Розкриттям законної сили судового рішення через правові дії не враховується, що воно діє ще до набрання ним такої сили (п. З ч. 2 ст. 122 ЦПК України).

Визначенням законної сили рішення через загальнообов'язковість ігнорується його відмінність від інших актів органів держави, які теж є загальнообов'язковими, а також і те, що загальнообов'язковість забезпечується не тільки при-

¹ Практика судів України в цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1995. — № 3. — С. 248-249; Рішення Верховного Суду України. — К., 1999. — С. 63.

418

¹ Заворотько П. П., Штефан М. Й. Вказ. праця. — С. 108—164; Гурвич М.А. Судеб-ное решение: Теоретические проблеми. — С. 100-134; Завадская Л. Н. Реализация судебньїх решений. — М., 1982. — С. 24-37.

419

мусовою силою держави, а й авторитетністю суду, моральними та іншими факторами.

Законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства: захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій; зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб у дусі неухильного виконання Конституції, законів України, поваги до правил співіснування, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється у правових наслідках, які воно викликає. їх характер у юридичній літературі визначається по-різному¹.

Насамперед, з набранням законної сили рішення стає ефективним — набуває властивість викликати певні результати. Результативність його ґрунтується на авторитетності і загальнообов'язковості.

Авторитетність судового рішення, що набрало законної сили, ґрунтується на авторитеті закону, який застосовується ним до конкретних правовідносин: на об'єктивній істині, що розкриває дійсні взаємовідносини сторін, їх права і обов'язки; на авторитеті суду як органу держави, який здійснює правосуддя; на демократичній цивільній процесуальній формі розгляду і вирішення справи. Авторитетність судового рішення забезпечується його правоохоронним, запобіжним і виховним впливом.

Загальнообов'язковість забезпечує впровадження у життя положень рішення. Набравши законної сили, воно обов'язкове для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, всіх установ, підприємств і організацій, посадових осіб і громадян та підлягає виконанню на всій території України (ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій України»).

Загальнообов'язковість виявляється у стабільності і реалі-зованості.

Стабільність — надання судовому рішенню, що набрало законної сили, такого гарантованого правового режиму, який: а) встановлює неможливість його апеляційного оскарження з боку заінтересованих осіб і зміни судом, який його ухвалив; б) підкреслює завершеність у розв'язанні рішенням конкретного правового питання; в) характеризує його стійкість. Стабільність забезпечується незмінністю, неспростовністю, виключністю і преюдиціальністю:

незмінність рішення виникає до набрання ним законної сили і полягає у тому, що після його проголошення суд, який ухвалив рішення, не має права сам його скасувати або змінити (ч. 2 ст. 218 ЦПК України);

неспростовність рішення — неможливість апеляційного оскарження для сторін та інших осіб, які брали участь у справі (ч. 2 ст. 223 ЦПК України);

виключність — неможливість для сторін, третіх осіб з самостійними вимогами, а також їх правонаступників заявляти у суді ті самі позовні вимоги, з тих самих підстав (ч. 2 ст. 223 ЦПК України);

преюдиціальність — обов'язковість фактів і правовідносин, встановлених рішенням суду в одній справі, при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті самі особи. Сторони та треті особи з самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (ч. З ст. 61, ч. 2 ст. 223 ЦПК України).

Реалізованість визначається як гарантована для захисту права можливість впровадження у життя фактів і правовідносин, визначених рішенням суду, що набрало законної сили. Реалізованість — це здійсненність судового рішення. У юридичній літературі здійсненність ототожнюється з можливістю примусового виконання рішень про присудження¹, тому не

і ЗаворотькоП.П.,Штефан М.Й. Вказ. праця. — С. 108-165; ЗавадскаяЛ.Н. Вказ. праця. — С. 24-37; Гражданский процесе. — X., 2001. — С. 358-359.

¹ Масленникова Н. И. Законная сила судебного решения в советском гражданском процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Свердловск, 1973. — С. 11; Цивільне процесуальне право України. — X., 1999. -* С. 305; Гражданский процесе. — М., 1999. — С. 263.

421

охоплює всіх способів реалізації і всіх видів судових рішень, що набрали законної сили.

Здійсненність за своїм змістом поняття ширше, За нормами ЦПК України реалізованість судових рішень забезпечується: добровільним виконанням; примусовим виконанням; обов'язком інших осіб сприяти виконанню (статті ЗО, 53 Закону України «Про виконавче провадження»); обов'язком компетентних органів держави провести реєстрацію правового становища громадянина та його майна, встановленого рішенням суду (статті 241, 249, 255 ЦПК України).

Отже, здійсненність — це гарантована можливість добровільного і примусового виконання рішення суду, а також сприяння інших осіб у його виконанні.

Правова дія здійсненності обмежена у часі процесуальним строком давності примусового виконання рішення, але не діє на рішення про стягнення періодичних платежів і про визнання (ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 4 ст. 223 ЦПК України). Для інших наслідків законна сила рішення є безстроковою. Початок дії здійсненності різний: залежно від того, чи передбачається судовим рішенням негайне виконання. Здійсненність у розумінні дії в часі має й інші особливості. Коли суд використовує право під час ухвалення рішення на відстрочку або розстрочку (ст. 217 ЦПК України), то здійсненність виявляється пізніше інших правових наслідків загальнообов'язковості. Властивість дії здійсненності у цих випадках залежить від волі суду, хоча дія всіх інших наслідків законної сили рішення судом може бути змінена.

Законна сила рішення суду безмежна. її дія має об'єктивні та суб'єктивні межі. Об'єктивні межі визначаються предметом судового розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України ними є встановлені судом правовідносини і юридичні факти розглянутої справи.

Висновки суду щодо правового питання, яке було передане на його розгляд, закріплюються у мотивувальній частині рішення. Встановлені судом дійсні правовідносини чи факти характеризуються неспростовністю і реалізованістю, які разом з резолютивною частиною набирають законної сили.

422

Те, що мотивувальна частина судового рішення набирає законної сили, підтверджується правилом п. З ч. 1 ст. 215 ЦПК України, яке зобов'язує суд зазначати у рішенні обставини справи, що були ним встановлені і відповідні їм правовідносини, а також ч. 2 ст. 223 ЦПК України — про заборону оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, юридичні факти і правовідносини, які характеризуються преюдиціальністю — не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті самі особи (ч. З ст. 61 ЦПК України). І факти, і правовідносини фіксуються у мотивувальній частині рішення.

Суб'єктивні межі законної сили судового рішення визначаються його дією щодо осіб: сторін та інших осіб, які брали участь у справі, та їх правонаступників у частині неспростовності, виключності і преюдиціальності.

Здійсненність поширюється на матеріально заінтересованих осіб — сторін, третіх осіб із самостійними вимогами, їх правонаступників, а також заявників і заінтересованих осіб у справах, що виникають з окремого провадження.

§ 7. Ухвали суду першої інстанції

Ухвалами вирішуються питання, пов'язані з рухом провадження у справі в суді першої інстанції, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (ч. 2 ст. 208 ЦПК України).

Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних процесуальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Для виявлення специфіки ухвал у юридичній літературі наводиться їх класифікація за різними підставами.

Залежно від вирішення вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі, вони поділяються на такі види:

а) ухвали, спрямовані на відкриття провадження у справі (ч. З ст. 122 ЦПК України України), а також в питаннях ви-

423

правлення описки і арифметичної помилки (ст. 219 ЦПК України); ухвали про роз'яснення рішення (ст. 221 ЦПК), скасування обмеження дієздатності або поновлення громадянина у дієздатності (частини 2, 3 ст. 241 ЦПК України);

б) ухвали, які забезпечують розвиток процесу у справі, —ними вирішуються окремі процесуальні питання, які виникають під час підготовки справи до розгляду, вирішення судомсправи і виконання судового рішення — про притягнення абовступ у справу співучасників, третіх осіб, органів державногоуправління, про залучення додаткових доказів, призначенняекспертизи, відкладення розгляду у справі тощо (статті 36,143, 222, 239 ЦПК України);

в) ухвали, які перешкоджають виникненню цивільногопроцесу у справі (перетинальні) або подальшому його розвитку (заключні). Перетинальні — ухвали про відмову уприйнятті заяви (ст. 122 ЦПК України), зупинення провадження у справі (статті 201-204 ЦПК України), залишення заяви без руху (ст. 121 ЦПК України); заключними ухваламизакінчується провадження у справі (статті 205-206 ЦПК України), залишення позову без розгляду (ст. 207 ЦПКУкраїни);

г) ухвали по застосуванню санкцій за цивільні процесуальні правопорушення — заходів процесуального примусу (статті 91-94 ЦПК України), про притягнення до кримінальноївідповідальності (статті 50, 53, 55 ЦПК України);

ґ) ухвали, які сигналізують про порушення законності та істотні недоліки у роботі підприємств, установ, організацій, з метою вжиття заходів до їх усунення — окремі ухвали (ст. 211 ЦПК України).

Залежно від суб'єктів, які постановили ухвалу, їх поділяють на одноособові і колегіальні — все залежить від того, у якому складі розглядається справа. Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України суддя одноособово по першій інстанції розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду. Колегіально, у складі одного судді і двох народних засідателів, розглядаються справи, передбачені нормами ЦПК України (ч. 4 ст. 234). Отже, при розгляді справи колегіально, ухвали приймаються також колегіально. Але питання, пов'язані з рухом справи у суді, 424

діями судді щодо підготовки справи, виконанням судових рішень, вирішуються суддею одноособово, крім випадків, коли вони виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів.

За процесуальною формою втілення ухвали поділяються на самостійні і журнальні.

Суд постановляє у нарадчій кімнаті самостійні ухвали, які втілюються у письмову форму окремого процесуального документа, підписуються всім складом суду і приєднуються до справи (закриття провадження у справі — ст. 209 ЦПК України).

Журнальні ухвали з окремих нескладних питань суд постановляє, не виходячи до нарадчої кімнати. Вони заносяться до журналу судового засідання (про порядок допиту свідків, експертів і дослідження інших доказів — ст. 177, ч. 5 ст. 209 ЦПК України).

За змістом ухвала, постановлена як окремий документ, повинна містити: час і місце постановлення; найменування та склад суду, прізвище секретаря судового засідання; назву осіб, які беруть участь у справі, і предмета спору; суть питання, що розв'язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків і закон, яким він керувався, постановляючи ухвалу; висновок суду; порядок і строк оскарження ухвали (ч. 1 ст. 210 ЦПК України).

Ухвала, яка постановляється судом не у нарадчій кімнаті, за змістом повинна містити: суть питання, яке розв'язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким він керувався, постановляючи ухвалу; висновок суду (ч. 2 ст. 210 ЦПК України).

Всі ухвали оголошуються одразу після їх постановлення. Питання про те, чи набирають вони законної сили, умови і порядок набрання, правові наслідки законної сили, ЦПК України окремо не врегульовані. В теорії цивільного процесу щодо цього існують різні думки¹.

¹ Штутін Я. Л. Вказ. праця. — С. 233.

425

Аналіз норм ЦПК України свідчить, що всі ухвали набирають законної сили, але деякі з них, які підлягають самостійному оскарженню (ст. 293 ЦПК України), після закінчення п'яти днів з дня проголошення ухвали, встановлених для подання заяви про апеляційне оскарження і десяти днів після подання заяви, встановлених для подання апеляційної скарги (ч. 2 ст. 294 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги — ухвала суду першої інстанції набуває законної сили з дня її розгляду в апеляційному порядку, якщо ухвала була залишена без змін.

Інші ухвали суду першої інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення (ч. 2 ст. 139 ЦПК України). Не всі ухвали набувають властивостей незмінності (ст. 154 ЦПК України).

Заключні ухвали з набранням законної сили набувають властивостей законної сили судового рішення.

Blog

Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів Київ 2005

Содержание