Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів Київ 2005

Вид материала

Документы

Содержание Заперечення проти позову Зміна предмета позову Відмова від позову Мирова угода Забезпечення позову Запитання для самоконтролю

Подобный материал:

• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• М. О. Халімовського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 2166.16kb.
• Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України. Підручник для студентів юридичних, 2813.74kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Київський університет туризму, економіки І права «Основи готельного менеджменту», 5077.65kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний інститут ім., 1802.26kb.
• С. Б. Чехович елементарний курс міграційного права україни конспект, 2992.83kb.

§ 3. Об'єднання і роз'єднання позовів

Об'єднання позовів полягає у тому, що в одному прова-| дженні у справі може бути об'єднано декілька однорідних по-л зовних вимог, пов'язаних між собою, одного і того самого| позивача до того самого відповідача чи до різних відповідачів (ч. 1 ст. 126 ЦПК України). Об'єднання позовів сприяє еко-| 344


л процесуальних засобів і є перешкодою для прийняття судом протилежних рішень.

Сторони заінтересовані у тому, щоб усі їхні спірні вимоги були розглянуті одним і тим самим судом одночасно. Цим досягається швидкість у провадженні справи і зменшуються судові витрати. Об'єднанням позовів забезпечується правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих цивільних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог.

Під однорідністю вимог слід розуміти вимоги, які випливають з одних і тих самих правовідносин, зокрема: поновлення на роботі і виплата середнього заробітку за вимушений прогул; із сімейних правовідносин — розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей, поділ майна тощо (статті 71, 105 СК України). При цьому не впливають на об'єднання позовів ті обставини, що зміст вимог, які об'єднуються, за характером буде різний, — одних про присудження, інших — про визнання (визнання прав авторства і стягнення гонорару). У деяких випадках необхідність пред'явлення однорідних вимог за встановленими правилами норм матеріального права є обов'язковою, наприклад, за ст. 216 ЦК України — визнання правочину недійсним і повернення другою стороною всього одержаного на його виконання.

Зв'язок однорідних вимог, необхідних для об'єднання, може бути зумовлений особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин або з різних правовідносин, але пов'язаних між собою. Якщо вимоги виникають з різних правовідносин, врегульованих різними галузями права, і спрямовуються на досягнення різної мети, особливо, коли їх розгляд пов'язаний з різними методами дослідження, які ускладнюють процес розгляду та вирішення справи, то такі об'єднання недоцільні.

Для об'єднання в одне провадження кількох однорідних вимог одного позивача до того самого відповідача будуть перешкодою обставини, які свідчать, що одні з них підвідомчі Цивільному судочинству, а інші — іншому виду судочинства (ст. 16 ЦПК України).

345


Об'єднання позовів можливе за ініціативою позивача (ч. 2 ст. 118 ЦПК України), коли декілька однорідних позовних вимог об'єднується в одній позовній заяві, що найчастіщ_е трапляється на практиці. Але кожна з вимог може бути пред'явлена до суду окремою позовною заявою і якщо в його провадженні буде декілька справ, то сторони можуть просити суд об'єднати їх для спільного розгляду. Об'єднання позову може бути зроблено під час провадження по одному з них, коли до пред'явленого у суді додаються різні вимоги, що допускається згідно зі ст. 31 ЦПК України у межах зміни позовних вимог — предмета або підстави позову, збільшення позовних вимог. Об'єднання позовів можливе також за ініціативою суду. Суддя, згідно з ч. 1 ст. 126 ЦПК України, може постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог, за позовами одного й того самого позивача до того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того самого відповідача. При об'єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення і всі вони підлягають вирішенню судом спільно в одному процесі. Щодо кожної з них він повинен дати відповідь повністю чи частково (ст. 216 ЦПК України).

Результати вирішення однієї вимоги можуть впливати на вирішення інших (поновлення на роботі і виплата заробітної плати за вимушений прогул). Якщо щодо певної позовної вимоги, до якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, то такий недолік може бути виправлено ухваленням додаткового рішення (ч. 1 ст. 220 ЦПК України).

Залежно від обставин справи суддя має право постановити ухвалу про роз'єднання одного або декількох об'єднаних в одне провадження позовів у самостійне провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (ч. 2 ст. 126 ЦПК України). Так, коли разом з розірванням шлюбу заявлена вимога про поділ спільного майна подружжя і такий поділ впливає на інтереси інших осіб, то така вимога виділяється в самостійне провадження. Наприклад, у справі П. про розірвання шлюбу позивачка просила суд поділити будинок, який був набутий під час спільного проживання з відповідачем. 346

у судовому засіданні відповідач пояснив, що у спорудженні будинку брала участь його мати, чого не заперечувала і позивачка. Рішенням суду за кожним з подружжя було визнано право на половину будинку. У касаційному порядку рішення було скасовано і в ухвалі зазначено, що суд не дав ніякої оцінки заяви П. про те, що у спорудженні будинку брала участь мати відповідача. Ця обставина підтверджувалася і позивачкою, яка погоджувалася у разі продажу будинку виділити тій певну суму грошей. За таких обставин у суду не було підстав для вирішення питання про поділ майна між подружжям, оскільки в його набутті брала участь також мати відповідача, яка має право на певну частку майна. Тому вимога про поділ майна між подружжям при вирішенні справи про розірвання шлюбу не може бути розглянута судом, якщо цим порушуються інтереси третіх осіб. Питання про поділ майна у таких випадках підлягає розглядові у самостійному провадженні і має бути роз'єднано з іншими вимогами.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 р. № 9 роз'яснив, якщо вимоги про поділ квартири і паю заявлені одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд повинен мати на увазі, що оскільки їх вирішення зачіпає інтереси кооперативу, вони мають бути роз'єднані і розглянуті на загальних підставах з оплатою державного мита залежно від ціни позову (п. 8).

Роз'єднання вимог доцільно провадити для спрощення розгляду справ із самостійними позовними вимогами (п. 7 ч. З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» від 5 березня 1977 р. №1).

§ 4. Процесуальні засоби, що забезпечують відповідачу захист своїх прав проти позову

Реалізація у цивільно-процесуальному праві України принципів змагальності і процесуальної рівності сторін полягає у закріпленні ним системи процесуальних засобів, які забезпечують не тільки позивачу, а й відповідачу у справі активно і ефективно захищати свої інтереси проти пред'явленого до

347


нього позову. Вони складаються з процесуальних прав і обов'язків відповідача, процесуальних дій щодо їх реалізації і процесуальних форм їх вираження, і можуть бути поділені на загальні і спеціальні. До загальних належать процесуальні засоби, якими можуть скористатися позивач й інші особи, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК України). Спеціальні засоби можуть бути використані тільки відповідачем. Ними будуть заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК України) і зустрічний позов (ст. 123 ЦПК України).

Заперечення проти позову — це мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги. Вони можуть мати матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Процесуальними запереченнями обґрунтовується неправомірність виникнення і подальше продовження судочинства у цивільній справі з підстав відсутності у позивача права на пред'явлення позову або порушення умов його реалізації. Заперечуючи проти позову, відповідач залежно від наявних обставин може вимагати відкладення розгляду справи на час, необхідний для збирання і подання додаткових доказів, зупинення провадження у справі (неможливість розгляду даної справи до вирішення розгляду іншої справи, пов'язаної з нею, — п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України), залишення позову без розгляду, якщо тотожна справа між тими самими сторонами знаходиться на розгляді в іншому суді, — п. 4 ч. 2 ст. 207 ЦПК України, закриття провадження у справі (непідвідомчість справи суду — п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України) тощо.

Матеріально-правові заперечення спрямовані проти суті позову. Ними спростовуються позовні вимоги з юридичного або фактичного боку. Відповідач може спростувати фактичний склад підстави позову, посилаючись на протилежні факти, несумісні з ними. Наприклад, позивач просить стягнути вартість виконаної ним роботи по ремонту квартири відповідача. Останній, заперечуючи проти позову, зазначав, що ніякого ремонту квартири у нього протягом цього року не було. Заперечення матеріально-правового характеру можуть доводити неправильність посилання позивача на норми права, 348

якими обґрунтовується позов. Так, підприємство, яке помилково виплатило Т. подвійну суму винагороди за раціоналізаторську пропозицію внаслідок неправильного застосування закону, пред'явило позов про стягнення безпідставно одержаних сум. Відповідач на заперечення позову послався на неправильне обґрунтування позивачем своїх вимог, передбачених ст. 1215 ЦК України, оскільки йому невідомо було, що він одержує винагороду у подвійному розмірі, а згідно з п. 1 зазначеної статті безпідставно виплачені суми не підлягають витребуванню, якщо їх виплата провадилася за відсутності роз-

, рахункової помилки і недобросовісності з боку одержувача.

[Заперечення відповідача проти позову може бути подано за

і його ініціативою і на пропозицію судді. Про відкриття провадження у справі суддя постановляє ухвалу, до змісту якої включається пропозиція відповідачу подати у зазначений ртрок письмові заперечення проти позову та посилання на до-<ази, якими вони обґрунтовуються (п. 5 ч. 4 ст. 122 ЦПК Ук-заїни).

Відповідач, після одержання копії ухвали про відкриття іровадження у справі і позовної заяви, має право подати до су-іу письмове заперечення проти позову (ч. 1 ст. 128 ЦПК України).

Зустрічний позов — це заявлена відповідачем до позивача у рправі самостійна позовна вимога для спільного її розгляду з

'первісним позовом. Зустрічний позов забезпечує відповідачу захист його самостійного права і охоронюваного законом інтересу проти пред'явленої для нього вимоги позивачем. Він полегшує розгляд взаємних вимог сторін і усуває можливість несумлінного позивача уникнути одночасного задоволення справедливих вимог відповідача. Зручність зустрічного позову полягає у поєднанні одним провадженням двох справ, що сприяє економії процесуальних засобів. Спільний розгляд первісного і зустрічного позовів надає суду змогу правильніше і більш всебічно дослідити взаємовідносини сторін, усуває можливість ухвалення протилежних рішень і цим створює умови для найбільш повного захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та інтересів відповідача. Але зустрічний позов може негативно вплинути на розвиток про-

349


цесу у справі. Несумлінний відповідач може використати його для затягування і ускладнення процесу, для створення тяганини і цим перешкодити нормальному відправленню правосуддя. Таке використання процесуальних засобів для захисту цивільного права буде зловживанням процесуальними правами і суд має право відхилити прийняття зустрічного позову до свого провадження, роз'яснивши відповідачу право на пред'явлення його окремо.

Статтею 123 ЦПК України встановлено, що право на пред'явлення зустрічного позову виникає до або під час судового засідання. Закріплене право покликане гарантувати швидкий і правильний розгляд порушеної в суді справи за первісним позовом, оскільки подання зустрічного позову відповідачем призводить до відкладення розгляду справи, щоб надати позивачу можливість підготуватися до захисту проти такого позову.

Суд зобов'язаний прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані та спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову (ч. 2 ст. 123 ЦПК України). Взаємозв'язок первісного і зустрічного позовів може полягати у такому їх співвідношенні, при якому зустрічне право відповідача: виключає право позивача, підриває його підставу або може зарахуватися з первісним позовом. Критерієм доцільності є найбільш сприятливі умови для встановлення судом об'єктивної істини шляхом повного і всебічного з'ясування всіх обставин у справі, які характеризують дійсні права і обов'язки сторін. Коли прийняття зустрічного позову сприятиме досягненню такої мети, то суд зобов'язаний прийняти його до свого провадження. Нехтування цим призводить до неправильного вирішення справи. Так, суд у провадженні якого був позов матері дитини до батька дитини про стягнення аліментів, відмовив у прийнятті зустрічного позову батька про передачу дитини на його виховання. Обидва позови були розглянуті окремо з винесенням рішення про їх задоволення. У наглядній інстанції 350

такі рішення були скасовані з вказівкою для суду першої інстанції розглянути спільно обидва позови, зважаючи на те, що це сприятиме повному, всебічному і правильному їх розгляду та усуне можливість прийняття протилежних за змістом рішень, що мало місце при окремому їх розгляді.

Зустрічний позов має бути втілений у своїй процесуальній формі — зустрічній позовній заяві, яка за змістом має відповідати ст. 119 ЦПК України, оплачується державним митом та подається з копіями відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб (ст. 120 ЦПК України). Якщо подана зустрічна позовна заява не відповідає вимогам закону, то настають наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК України — залишення заяви без руху з наданням строку для виправлення її недоліків. Якщо такі не були виправлені — заява вважається неподаною і повертається відповідачеві. У разі виправлення недоліків зустрічна позовна заява вважається поданою у день первісного її подання.

§ 5. Зміни у позовному спорі

Позивач має право протягом часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач, має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою (ст. 31 ЦПК України).

Зазначені права сторін випливають з принципу диспози-тивності, за яким кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми правами на свій розсуд (ч. 2 ст. 11 ЦПК України).

Право на зміну позову є необхідним для забезпечення захисту суб'єктивних цивільних прав громадян і організацій, а також умов і наслідків їх застосування для найбільш повної охорони приватної, колективної, державної власності та інтересів. Це право не має винятку, його обмеження є безумовною підставою для скасування судового рішення у справі. Процесуальні дії щодо зміни позову можуть бути втілені в усній чи письмовій формі протягом всього часу розгляду справи по суті.

Стаття 31 ЦПК України надає право позивачу у заявленому в суді позові змінити тільки предмет позову або тільки його

351


підставу. Одночасна зміна підстав та предмета позовних вимог у процесі провадження цивільної справи, а також особи, до якої їх заявлено, вважається новими вимогами і має бути оформлена письмовою позовною заявою за правилами ст. 119 ЦПК України.

Необхідність у зміні підстав позові/ настає, якщо у процесі розгляду справи встановлюється невідповідність між фактами, що обґрунтовують позов, і обставинами, за якими така вимога може бути задоволена. Зміна підстави позову означає, що замість юридичних фактів, які обґрунтовують позовну вимогу, покладені нові. При зміні підстав позову для підтвердження пред'явлених позовних вимог вводяться в обіг інші юридичні факти, які впливають на підставу так, що вона відрізняється від визначеної спочатку (введення до фактичного складу підстави позову додаткових фактів). Але виключення деяких з них і їх конкретизація не створює зміну підстав позову. У разі зміни підстави позову до складу юридични фактів можна включати також ті факти, які виникли післ пред'явлення позову. Але межами зміни підстав позову бу дуть первісні спірні правовідносини.

Зміна предмета позову настає, коли у процесі розгляду справи замість первісних спірних матеріально-правових вимог заявлені нові. При уточненні, доповненні чи конкретизації формулювання вимоги предмет позову залишається незмінним, а змінюється, як правило, зміст позову — збільшується або зменшується спірна сума або пред'являється альтернативна вимога. Зміна предмета позову можлива у межах спірних правовідносин, якщо така зміна слугує захисту інтересів і відповідає дійсним взаємовідносинам сторін у справі. Процесуальними гарантіями захисту інтересів відповідача є їхнє право подавати свої доводи, міркування та заперечення на заяву про зміну позову, з метою забезпечення можливості підготуватися до захисту проти зміненого позову (зібрати додаткові докази) вимагати відкладення розгляду справи (ст. 168 ЦПК України).

Для захисту свбїх прав позивач може спрямовувати дії на збільшення чи зменшення розміру позовних вимог. Суд також мав право за власною ініціативою вийти за межі заявлених по-352


¹ зивачем вимог, якщо це необхідно для захисту прав і охоро-нюваних законом інтересів громадян, підприємств і організацій (ч. 7 ст. 203 ЦПК України у редакції 1963 р.). Але суд не мав .црава виходити довільно за межі розміру позовних вимог, коли їх розмір випливає із закону чи договору. Відносна визначеність ч. 7 ст. 203 ЦПК України зумовила різне її тлумачення у теорії і практиці цивільного процесу. У теорії цивільного процесу право суду на зміну позовних вимог розглядається ширше і це викликало дискусію. На думку одних авторів, суд може змінити підставу або предмет позову (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 29 грудня 1976 р. № 11) інші вважають, що вихід суду за межі позовних вимог означає також право суду змінити підставу або предмет позову і. Треті стверджують, що суд має право вийти за межі зазначеного позивачем предмета позову і пов'язаного з ним розміру позовних вимог у вартісному або майновому вираженні; вийти за межі обставин, зазначених позивачем як підстав позову; вирішити справу щодо осіб, не зазначених позивачем як суб'єктів спору, шляхом залучення їх для участі у процесі². Насправді суд, залежно від з'ясованих обставин, мав право вийти за межі заявлених позивачем вимог, якщо про це є спеціальна вказівка закону: про визнання угоди недійсною і стягнення всього одержаного по ній в дохід держави (ст. 49 ЦК України 1963 р.); суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК України); відступити від рівності часток при поділі майна подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей чи інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (ст. 29 КпШС 1969 р.)

У статті 203 ЦПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» від 21 червня 2001 р. № 2540-ПІ правило подібне ч. 7

¹ Боннер А. Т. Применение нормативних актов в гражданском процессе. — М.,1980. — С. 50.

² Поляков И. Н. Контроль суда за распорядительньши действиями сторон в гражданском процессе: Научньїй комментарий судебной практики за 1972 г. — М.. 1973. —С. 83.

12 5-327


ст. 203 у редакції 1963 р. відсутнє. Суд не може за своєю ініціативою виходити за межі заявлених сторонами вимог, про що додатковим підтвердженням є правило ч. 1 ст. 11 та ч. 1 ст. 15 ЦПК України 2004 р., за яким суд розглядає цивільні справи у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Винятком є випадки, передбачені законом: суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК України); відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витратив його на шкоду інтересам сім'ї. Частка майна одного з подружжя може бути збільшена, якщо з ним проживають діти, а також непрацездатні неповнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частини 2, 3 ст. 70 СК України).

Відмова від позову — це один із засобів відмови від належних особі суб'єктивних цивільних і цивільно-процесуальних прав. Це відмова від заявленої у суді матеріально-правової вимоги до відповідача і від судового захисту своїх прав. Визначення юридичного характеру таких дій тільки як волевиявлення позивача, спрямоване на розпорядження матеріальним правом, не охоплює процесуальних дій, які виконуються органами влади, управління та іншими організаціями, що виконують на захист прав інших осіб і використовують для цього позов як засіб порушення судової діяльності (ст. 45 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 46 ЦПК України вони можуть відмовитися від позову і така відмова буде волевиявленням по _: розпорядженню тільки процесуальним правом на захист.

Відмова від позову повинна мати безумовний характер. Особа, яка виконує такі дії, має право одержати роз'яснення суду про правові наслідки такої відмови (ч. 2 ст. 174 ЦПК України).

Право на відмову від позову реалізується виконанням процесуальних дій в усній чи письмовій формі. Усна заява заноситься до журналу судового засідання і підписується позива-354

,. чем. Для письмової заяви закон не встановлює будь-яких ви-■ мог. Вона виконується довільно, але в ній обов'язково необхідно зазначити мотиви відмови від позову, оскільки такі дії перебувають під контролем суду. І якщо вони суперечать закону або порушують чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд не приймає відмови від позову. Не допускається відмова від позову, якщо буде встановлено, що такі дії суперечать законодавству, яке передбачає майнову відповідальність сторін за невиконання обов'язків за договором, про стягнення завданих злочином збитків, якщо відповідачем не повністю поновлені порушені трудові права позивача тощо.

При прийнятті відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою одночасно закриває провадження у справі. Але коли суд прийняв від відповідача пред'явлений зустрічний позов, то справу належить розглядати по суті.

Формою відмови другої сторони — відповідача від належних прав на судовий захист буде визнання позову — безспірна згода відповідача, висловлена ним у судовому засіданні, про задоволення пред'явлених до нього вимог і спрямована на закінчення спору шляхом ухвалення позитивного для позивача судового рішення. Як волевиявлення визнання позову у теорії процесу переважно розглядається розпорядчим актом процесуального значення, який відтворює дію принципу дис-позитивності цивільного процесуального права. Оскільки розпорядження характеризується можливістю вибору одного з варіантів поведінки суб'єкта правовідносин, то такі риси має і визнання позову відповідачем. У науці цивільного процесу неоднозначно вирішується також питання про предмет визнання. Вважається, що такими є лише факти підстави позову чи заперечення, а решта — позов, правовідносини, похідні від юридичних фактів. Але це міркування не відповідає процесуальному законодавству. Аналіз ЦПК України свідчить, що ним врегульовано визнання позову (статті 31, 174 ЦПК України) і визнання факту (ч. 1 ст. 61 ЦПК України). А оскільки позов складається з трьох частин — предмета, підстави, змісту, то кожна з них може бути об'єктом визнання. Підставу позову становить сукупність юридичних фактів, тому предметом визнання може бути якась частина підстави, частина

355


юридичних фактів чи окремий факт. Але визнання факту відрізняється від визнання позову не тільки за обсягом обставин, а й за суб'єктами визнання: позову — відповідач, факту — будь-яка особа, яка бере участь у справі. Визнання позову чи факту може паралізувати частково чи повністю вимоги позивача, порушувати його права й інтереси, а також права та інтереси інших осіб, які беруть участь у справі, тому цим особам надається можливість висловити свої міркування з приводу визнання, заперечуючи проти нього, домагатися від суду його відхилення, а суду надаються повноваження відхилити визнаний факт установленим і не прийняти визнання позову (ч. 4 ст. 174 ЦПК України).

Визнання позову викликає певні юридичні наслідки — звільняє суд від подальшого дослідження обставин у справі, а позивача — від доказової діяльності на обґрунтування позову і є підставою для задоволення судом вимог позивача. При визнанні факту інші особи, які беруть участь у справі (позивач і особи, які пред'явили вимогу в інтересах інших осіб), звільняються від обов'язку доказування його за допомогою інших засобів. На доказування визнаного у суді факту не поширюється правило про допустимість доказів, крім випадків, коли факт має бути затверджений нотаріально посвідченим документом. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву (ч. 2 ст. 175 ЦПК України).

Мирова угода — це укладена у цивільному процесі угода між сторонами у справі про умови припинення спору про право цивільне на підставі взаємних уступок — відмови позивача від частини своїх вимог або зміни їх, визнання відповідачем зміненого позову чи зменшеного розміру позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

Коли мирова угода укладається поза судом і ним не затверджується, то вона підлягає доказуванню у суді. Але затвердження судом мирової угоди не означає, що суд цим самим стверджує існуючі між сторонами відносини. Суд перевіряє, чи вільна виявлена воля сторін мирової угоди, чи не порушені 356


угодою чиїсь права і інтереси, чи не шкодить мирова угода державним і громадським інтересам; щоб під виглядом мирової угоди не затверджувалася незаконна угода, не втілювався договір, не пов'язаний з предметом позову, для укладення якого встановлений нотаріальний порядок тощо. Не допускається укладнення мирової угоди, спрямованої на звільнення в обхід закону від майнової відповідальності посадових осіб, винних у заподіянні підприємствам і організаціям шкоди незаконним звільненням з роботи працівників, у невиконанні рішення суду про поновлення на роботі тощо. За правилом ст. 604 ЦК України припинення зобов'язання за домовленістю сторін шляхом новації не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Суд має враховувати чи у межах повноважень і своїх прав сторони визначили умови мирової угоди.

Контроль суду забезпечує законність укладення мирової угоди і гарантує захист прав та інтересів суб'єктів матеріально-правових відносин.

Мирова угода сторін і заява про неї, викладені письмово, приєднуються до справи. До ухвалення судом рішення у зв'язку з укладенням мирової угоди суд зобов'язаний роз'яснити сторонам наслідки відповідних дій. Про затвердження мирової угоди сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. За клопотанням сторін суд може одночасно постановити ухвалу про визнання мирової угоди, а якщо вона суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд відмовляє у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд справи (ч. 5 ст. 175 ЦПК України). Суд відхиляє визнання мирової угоди, якщо дії законного представника суперечать інтересам сторони, яку він представляє. Мирова угода може бути укладена також в стадіях апеляційного і касаційного провадження (статті 306, 334 ЦПК України) та звернення рішення до виконання (ст. 372 ЦПК України).

§ 6. Забезпечення позову

Забезпечення позову — це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-

357

!■' ■


правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Інститут забезпечення позову врегульований статтями 151-155 ЦПК України і спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Ним усуваються утруднення і неможливості виконання рішення. Порушити перед судом вимогу про забезпечення позову має право позивач шляхом включення її до змісту позовної заяви або подання про це самостійної заяви. Звернутися до суду із заявою про забезпечення позову можуть також усі інші особи, які беруть участь у справі (ст. 151 ЦПК України).

Важливість справ для суспільства, що випливають із позовів про відшкодування збитків, завданих злочинами підприємствам і організаціям, зумовили покладення на органи дізнання і слідства, а також на суд обов'язку щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно осіб, які спричинили збитки¹.

Забезпечення позову допускається у будь-якій стадії розвитку судочинства у справі. З метою запобігання порушення прав інтелектуальної власності суд за заявою заінтересованої особи може забезпечити позов до подання позовної заяви (ч. 4 ст. 151 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 153 ЦПК України суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, не більшою за розмір ціни позову.

Заява про забезпечення позову вирішується у день її подання без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. А заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання. Залежно від конкретних обставин справи, позовна вимога може бути забезпечена повністю чи частково, про що суд чи суддя постановляє ухвалу.

і Понятие исковьіх требований и право суда вьійти за их предельї: Проблемьі защи-тьі суб'ьективньїх прав граждан и организаций. — М., 1988. — С. 47.

358

Забезпечення позову може відбуватися способами, встановленими ст. 152 ЦПК України:

а) накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.Але не дозволяється накладення арепіту на заробітну плату,пенсію та стипендію, допомогу по соціальному страхуванню,виплачувану при тимчасовій непрацездатності, а також на допомогу, виплачену касами взаємодопомоги тощо, крім позовівпро стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, атакож втратою годувальника, про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ч. 4 ст. 152 ЦПК України);

б) забороною провадити певні дії. Так, відповідно до п. 1ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права»до завершення розгляду справи по суті суддя одноособово маєправо постановити ухвалу про заборону відповідачеві, щодоякого є достатні підстави вважати, що він є порушником авторського права, суміжних прав, вчиняти до ухвалення рішення чи ухвали суду певні дії, а саме: виготовлення, відтворення, продаж, здавання у майновий найм, прокат, ввезенняна митну територію України та інше, передбачене цим Законом використання, а також транспортування, зберігання абоволодіння, з метою введення у цивільний обіг примірниківтворів, у тому числі комп'ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких допускається, що вони є контрафактними, ізасобів обходу технічних засобів захисту;

в) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

г) забороною іншим особам провадити платежі або переда- .вати майно відповідачеві;

ґ) зупиненням продажу описаного майна, якщо подано по- ' зов про право власності на дане майно або про виключення його з опису;

д) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, коли боржник оспорює цей документ у позовному порядку;

є) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

359


На забезпечення позову приймається судом ухвала, яка виконується негайно у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 9 ст. 153 ЦПК України). Прийняте судом забезпечення позову може бути змінено або скасовано (ст. 154 ЦПК України). На заяву сторони, з врахуванням думки другої, суд або суддя має право на заміну одного способу іншим, а також допустити декілька забезпечень, щоб загальна їх сума не перевищувала позовної. При забезпеченні позову, що має грошову оцінку, відповідач може з дозволу суду або судді замість допущеного забезпечення внести на депозит суду позовну суму. Заходи про забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу, після розгляду заяви у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Якщо у позові буде відмовлено, вжиті судом заходи щодо забезпечення позову зберігаються до набрання рішенням законної сили. Але суд може одночасно з ухваленням рішення або після постановити ухвалу про скасування забезпечення позову (ч. 6 ст. 154 ЦПК України).

До осіб, винних у порушенні ухвали суду про забезпечення позову, може бути застосована санкція відповідальності, встановлена законом. На ухвалу суду з питань забезпечення позову може бути подано апеляційну скаргу. Подання скарги не зупиняє виконання ухвали про забезпечення позову, а також не перешкоджає подальшому розглядові справи. Подача скарги на ухвалу про скасування заходу, що його вжито для забезпечення позову або про заміну одного забезпечення іншим, зупиняє виконання цієї ухвали (частини 10, 11 ст. 153 ЦПК України).

У результаті забезпечення позову можуть бути завдані матеріальні збитки, які він має право стягнути з позивача у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розглядуі (постанова Пленуму Верховного Суду України «Про

і ІПтефан М. И. Гражданская процесуальная отвєтственность. — С. 234; Крой-тор В. А. Защита прав граждан и организаций. — X., 1995; Рєзниченко И. М. Психоло-гические аспекти искового производства. — Владивосток, 1989; Хандурин М. Позов і право на нього в науці радянського процесу // Рад. право. — 1990. — № 3; ЧенцовН. В. Проблеми защитм государственних интересов в судопроизводстве. — Томск, 1989. 360

практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31 березня 1989 р. № 3, ч. 1 ст. 155 ЦПК України). З метою запобігання зловживанню забезпечення позову суд, допускаючи його, може зобов'язати позивача забезпечити свою вимогу заставою, яка вноситься на депозитний рахунок суду розміром не більше за ціну позову. Відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову у таких випадках, здійснюється за рахунок предмета застави позивача. Предмет застави повертається позивачеві: якщо позов про відшкодування збитків не подано протягом двох місяців після настання обставин, встановлених ч. 1 ст. 155 ЦПК України; у разі скасування заходів забезпечення позову; набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову або якщо сторони уклали мирову угоду.

Запитання для самоконтролю

1. Розкажіть про позов як процесуальний засіб реалізації правана відкриття цивільної справи у суді.
   
2. Хто має право на пред'явлення позову? Умови і процесуальнийпорядок його реалізації.
   
3. Прийняття позовної заяви суддею. Правові наслідки відкриттяцивільної справи у суді.
   
4. Як відбувається об'єднання і роз'єднання позовів?
   
5. Як здійснюються позивачем зміни предмета або підстав позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, відмова відпозову, визнання позову відповідачем, укладення сторонами мирової угоди?
   
6. Визначте підстави та порядок забезпечення позову?
   

Рекомендована література

1. Гурвич М.А. Учение об иске. — М., 1981.
   
2. Добровольский А. А., Иванова С.А. Основньїе проблеми исковойформьі защитьі права. — М., 1979.
   
3. Зайцев И. М. Функции иска в судопроизводстве // Государст-во и право. — 1996. — № 7.
   
4. КожухарьА. Н. Право на судебную защиту в исковом производ-стве. — Кишинев, 1989.
   

361


5. Осокина Г. Л. Право на защиту в исковом производстве. —Томск, 1990.

6. Пушкарь Е. Г. Конституционное право на судебную защиту. —Львов, 1982.
   
7. Ченцов Н. В. Проблеми защитьі государственньїх интересов вгражданскомсудопроизводстве. —Томск, 1989.
   
8. Штефан М. Й. Захист прав соціалістичних організацій в суді:Процесуальні засоби порушення цивільного судочинства. — К.,1973.
   
9. Щеглов В. Н. Иск о судебной защите гражданского права. —Томск, 1987.
   

10. Штефан О. О. Позовне провадження у справах з авторських ісуміжних правовідносин у цивільному судочинстві України. — К.,2003.

Глава 17. Провадження у справі до судового розгляду