Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів Київ 2005

Вид материала

Документы

Содержание Наказне провадження Б. позовне провадження Гурвич М.А. ДобровольскийА.А., ИвановаС.А.Вказ. Добровольский А. А., Иванова С. А. Види позовів. Позови про присудження Позови перетворювальні

Подобный материал:

• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• М. О. Халімовського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 2166.16kb.
• Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України. Підручник для студентів юридичних, 2813.74kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Київський університет туризму, економіки І права «Основи готельного менеджменту», 5077.65kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний інститут ім., 1802.26kb.
• С. Б. Чехович елементарний курс міграційного права україни конспект, 2992.83kb.

§ 1. Поняття судового наказу і умови, необхідні для його видачі

Наказне провадження — самостійний вид цивільного судочинства, здійснюваного загальними судами загальної юрисдикції і спрямованого на постановлення судового наказу. Правове регулювання процесуального порядку наказного провадження здійснено у розділі II «Наказне провадження» (статті 95-106) ЦПК України. У наказному провадженні у спрощеному прискореному порядку можливе задоволення безспір-них вимог, підтверджених документами, визначеними ст. 96 ЦПК України, і на підставі яких видається судовий наказ. Відповідно до ст. 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Судовий наказ, який набрав законної сили, водночас є підставою для примусового виконання і виконавчим документом, обов'язковим для виконання на всій території України (ст. 124 Конституції України) у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Судовий наказ може бути видано на заявлені вимоги, визначені ст. 96 ЦПК України:

а) які ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій Формі. Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі Належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім право-^чинів, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦК України, які можуть вчинятися усно; правочини фізичних осіб між собою на суму, що

315


перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦК України; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦК України);

б) про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

в) про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини, транспортних засобів боржника;

г) у інших випадках, встановлених законом.

§ 2. Заява про видачу судового наказу

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції з дотриманням правил про підсудність, форму і зміст заяви. Вимога про вчинення судового наказу, що ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі, подається за правилами загальної підсудності — за місцем проживання (знаходження) боржника (ст. 109 ЦПК України). Вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати подається за правилами альтернативної підсудності — також за місцем проживання заявника (ст. 110 ЦПК України). А про стягнення нерухомого майна — за місцем знаходження майна або основної його частини (ст. 114 ЦПК України).

Заява про видачу судового наказу подається у письмовій формі за встановленим змістом. У ній має бути зазначено: найменування суду, в який подається заява; ім'я (найменування) заявника та боржника (заінтересованої особи — ч. 2 ст. 26 ЦПК України), а також ім'я (найменування) їх представника, їхнє місце проживання або знаходження; вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; вартість майна у разі його витребування; переліки документів, що додаються до заяви. А також заява підписується заявником або його представником і до неї додаються копії цієї заяви, копії доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається представником заявника, додаються 316

документи, що підтверджують його повноваження. Якщо заява неналежно оформлена, застосовуються процесуальні засоби, визначені ст. 121 ЦПК України щодо залишення заяви без руху та повернення заяви (ст. 98 ЦПК України). Крім того, суддя своєю ухвалою відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо наказ по заявленій вимозі не може бути виданий або з поданих документів вбачається між сторонами спір про право (ст. 100 ЦПК України).

Повернення заяви про видачу судового наказу не перешкоджає повторно звернутися з такою самою заявою до суду за умови усунення її недоліків. У разі відмови судді в прийнятті заяви про видачу судового наказу повторне звернення з такою само заявою не допускається. Але заявник має право у цьому випадку звернутися до суду з аналогічною позовною заявою.

Заява про видачу судового наказу має бути оплачена судовим збором у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовом у порядку позовного провадження. Внесена сума судового збору у разі відмови у видачі судового наказу стягувачу не повертається. Ця сума зараховується до суми судового збору позовної заяви, якщо стягувач пред'явив позов до боржника у порядку позовного провадження.

§ 3. Порядок видачі судового наказу і його зміст

Суд у триденний строк з дня прийяття заяви стягувача про видачу судового наказу видає його у спрощеному порядку — судове засідання не проводиться, стягувач і боржник (заінтересована особа) для заслуховування їх пояснень не викликаються.

Судовий наказ видається за наявними у справі матеріалами У письмовій формі, втановленого ст. 103 ЦПК України змісту. У ньому зазначаються: дата видачі наказу; найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав наказ; ім'я (найменування) стягувача і боржника (заінтересованої особи — ч. 2 ст. 26 ЦПК України), їх місце проживання або місцезнаходження; посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; сума грошових коштів, які

317




підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого мають бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджене та його вартість; сума судових витрат, що сплачена заявником, підлягає стягненню на його користь з боржника.

Судовий наказ має відповідати вимогам, що пред'являються до виконавчого документа, встановленим ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».

Суддя, який прийняв заяву стягувача про видачу судового наказу, складає і підписує зазначений наказ у двох примірниках, один з яких залишається у справі. Другий примірник наказу після набрання ним законної сили скріплюється печаткою суду і видається стягувачу. Копія виданого судового наказу невідкладно надсилається боржникові рекомендованим листом із повідомленням, а також одночасно з нею надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів з роз'ясненням його права, у разі наявності у нього заперечення проти вимог стягувача, протягом десяти днів з дня отримання копії судового наказу подати заяву про його скасування.

§ 4. Законна сила судового наказу і його скасування

Судовий наказ набирає законної сили у разі ненадходжен-ня заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за наявності даних про отримання боржником копії наказу. Суд видає наказ, який набрав законної сили, стягувачеві для пред'явлення до виконання.

Скасувати судовий наказ може суд, який його видав на заяву боржника, яка подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого наказу. Така заява розглядається судом протягом п'яти днів з дня її надходження без судового розгляду у засіданні суду та без виклику сторін. Про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу. Якщо заява про скасування судового наказу подана після закінчення десятиденного строку, встановленого для її подання, то вона залишається без розгляду у разі, коли суд на заяву особи, яка її подала, не . знайде підстави для поновлення строку на подання такої за-: 318


яви. До змісту ухвали про скасування судового наказу включається також роз'яснення суду про те, що заявлені стягува-_чем вимоги можуть бути предметом розгляду позовного провадження з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.

Копії ухвали суду про скасування судового наказу надсилаються стягувачеві і боржникові не пізніше трьох днів після її постановлення (ст. 106 ЦПК України).

Запитання для самоконтролю

1. Визначте поняття і характерні риси судового наказу і наказного провадження.
   
2. Якими мають бути форма і зміст заяви про видачу судового наказу?
   
3. Розкажіть про набрання судовим наказом законної сили, пройого скасування.
   

Рекомендована література

1. Черемин М.А. Приказное производство в российском граждан-ском процессе. — М., 2001.
   
2. Аргунов В. Н. Судебньїй приказ и приказное производство //Законодательство. — 1998. — № 2.
   

Б. ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Глава 16. Відкриття провадження у цивільній справі у суді

§ 1. Позов — процесуальний засіб реалізації права на відкриття провадження у цивільній справі у суді

Поняття позову. Захист порушених і оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій гарантується їх правом на звернення у встановленому порядку з вимогою до компетентного органу, наділеного юрисдикційними функціями, розпочати діяльність по розгляду і вирішенню справи зі спірних правовідносин (ст. 16 ЦК України, статті 3, 15, ЦПК України). Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою здійснення правосуддя у справах, що виникають у спорах з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних, авторських та інших правовідносин (статті 3, 15, 118 ЦПК України) є позов (лат. асііо — позовна вимога).

У теорії цивільного процесу позов розглядається неоднозначно¹. При визначенні позову як звернення до суду на пору-

¹ Гурвич М. А. Учение об иске. — М., 1981. — С. 5; Добровольский А. А., Иванова С.А. Основньїе проблеми исковой формьі защитьі права. — М., 1979. — С. 17; Логи-нов П. В. Понятие иска и исковой защитьі // Советское государство и право. — 1983. — №2 — С. 104; Кожухарь А. Н. Право на судебную защиту в исковом произ-водстве. — Кишинев, 1989. — С. 4; Осокина Г. Л. Право на защиту в исковом про-изводстве. — Томск, 1990. — С. 7-24; ПащукА. Й. Позов в радянському процесуальному праві. — Львів, 1971. — С. 5; Штефан М. Й. Захист прав соціалістичних організацій в суді: Процесуальні засоби порушення цивільного судочинства. — К., 1970. — Вип. 1. — С. 4-8; Щеглов В. Н. Иск о судебной защите гражданского права. — Томск, 1987. — С. 16; Зайцев И. М. Функции иска в судопроизводстве.// Государство и право. — 1996. — № 7; Гражданский процесе. — М., 1993. — С. 128; Цивільне процесуальне право України. — X., 1992. — С. 188.

320

ціення спору з матеріально-правовою вимогою до відповідача, Його авторами проігноровано те, що такий спір виник між суб'єктами матеріальних правовідносин ще до звернення. А у суді порушується не спір, а цивільна справа (відкривається провадження у справі — ст. 122 ЦПК України). Автори, які визначають позов, як вимогу позивача до відповідача про захист права, звернену через суд, відводять суду не властиву йому роль посередника та не враховують, що позивач і відповідач як суб'єкти процесу з'являються після прийняття судом позову до розгляду. При визначенні позову як процесуального засобу захисту права спрощується існуючий зв'язок позову з його пред'явленням, розглядом і вирішенням судом. Крім того, органом захисту цивільних прав і законних інтересів є суд, тому і процесуальним засобом захисту прав та інтересів буде процесуальний акт суду — його рішення. Позов є тільки засобом порушення судової діяльності на захист права, здійснення правосуддя у цивільних справах, тобто процесуальним засобом реалізації права на судовий захист.

При визначенні позову як засобу звернення до суду з вимогою про захист права, що є юридичною дією в цілому, він ототожнюється з процесуальними діями, що не відповідає нормам ЦПК України, які розрізняють поняття «позов» і «пред'явлення позову» (статті 109-114, 118 ЦПК України). Крім того, процесуальні дії самі по собі не виникають, а є засобом реалізації прав і обов'язків, які виражаються у процесуальних формах — вимогах, клопотаннях, заявах.

При визначенні позову як вимоги про усунення порушення права, пред'явленої однією особою до другої у суді, не враховується те, що вона властива не тільки позову, а й досудовим вимогам заінтересованих осіб. Позовними вони стають тоді, коли спрямовуються на порушення діяльності компетентного органу, на який покладено здійснення захисту права, тобто не тому, що вони пред'явлені однією особою до другої для примусового здійснення через суд, а тому, що вони заявлені до суду з метою відкриття провадження у судовій діяльності на захист її прав. Ця властивість позову відображена у ст. З ЦПК України, за якою кожна особа має право у порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного, не-

И 5.327321


визнаного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Таке право на звернення до суду за захистом реалізується заявами осіб, визначених у цій статті. Отже, необхідність у позові виникає тоді, коли настає потреба у розгляді і вирішенні правового спору між заінтересованими особами з метою захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права громадян, підприємств і організацій. А сама вимога до суду про захист права і охоронюваного інтересу у справах позовного провадження у ЦПК України названа позовом або позовною заявою (статті 118-122).

Відкрите позовом судове провадження щодо розгляду і вирішення конкретної цивільної справи спрямоване як на захист суб'єктивного права і охоронюваного законом інтересу громадян, підприємств і організацій, так і на охорону законності і правопорядку, а також на захист державного і громадського інтересу.

Отже, позов втілює у собі право заінтересованої особи на відкриття провадження цивільної справи у суді і судової діяльності на захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, державних і суспільних інтересів. Позов у цивільному судочинстві — це вимога заінтересованої особи до суду про здійснення правосуддя у цивільних справах на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою. У такій вимозі до суду вміщується також вимога до відповідача, тому у теорії цивільного процесу позов розглядається по-різному: як єдине поняття для матеріального і процесуального права (позов має дві складові — матеріально-правову і процесуально-правову); тільки як інститут процесуального права; як юридична категорія, що властива самостійно матеріальному і процесуальному праву¹.

і Гурвич М.А. Вказ. праця. — С. 5; Елисейкин П. Ф. Предмет судебной деятельности в советском гражданском процессе (его понятие, место, значение): Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — Л., 1974. — С. 9; Добровольский А. А., Иванова С.А. Вказ. праця. — С. 12-14; Штефан М. Й. Вказ. праця. — С. 7; Юридическая процессуальная форма: Теория и практика. — М., 1976. — С. 198.

322


Суть позову може бути визначена правильно лише з урахуванням його матеріально-правової і процесуально-правової складових, які співвідносяться між собою як названі галузі права, нормами яких ці складові позову врегульовані. Вимога позивача до відповідача (матеріально-правова складова позову), хоч і має допроцесуальний характер, виникає ще до відкриття провадження у справі, але тільки з відкриттям справи у суді набуває цивільно-процесуального характеру. Це свідчить про те, що позов є цивільною процесуальною формою, яка забезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове здійснення за допомогою держави у особі його органу, тобто суду. Процесуально-правова складова позову — це вміщена у ньому вимога до суду про захист права зі спірних правовідносин.

Елементи позову: предмет, підстава, зміст.

Предметом позову є та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення (зміст позовних вимог — п. З ч. 2 ст. 119 ЦПК України). Вона опосередковується спірними правовідносинами — суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача. У позовах, спрямованих на присудження відповідача до здійснення ним певних дій, на виконання обов'язку перед позивачем, предметом позову є спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. У позовах про визнання у наявності чи відсутності правовідносин предмет складають такі правовідносини: визнання їх наявності чи відсутності. Отже, предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках — і окремим об'єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об'єкта або матеріального предмета позову. Наприклад, предметом позову про виселення громадянина будуть спірні правовідносини — право позивача зайняти жиле приміщення і обов'язок відповідача його звільнити, об'єкт — жиле приміщення.

323


Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України): юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру, на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність (у справах про встановлення батьківства, факти ведення спільного господарства тощо). Від них відрізняються цивільно-процесуальні факти, які підтверджують наявність обставин, необхідних для реалізації права на пред'явлення позову, заходів щодо забезпечення позову, зупинення провадження у справі тощо.

Підстави позову, які підтверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладено певні обов'язки, складають активну підставу. Вони можуть бути лравостворю-ючі, правозамінюючі, правоприпиняючі. До їх складу належать факти, які обґрунтовують, що позивач і відповідач є суб'єктами прав і обов'язків спірних матеріальних правовідносин.

Пасивну підставу позову складають факти, які свідчать, що відповідач виконав дії, сцрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Це факти з приводу подання позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене чи оспорене, є загроза в його порушенні чи необхідність у зміні існуючих між сторонами правовідносин.

Змістом позову є звернена до суду вимога позивача проздійснення судом певних дій із зазначенням способу судовогозахисту. Наприклад, у позові про виселення за неможливістюспільного проживання, предметом позову є спірні правовідносини — право дострокового припинення договору житлового найму; підставою позову — факти поведінкивідповідача, що створюють неможливість спільного проживання; зміст — вимога про ухвалення рішення щодо виселення відповідача. .324 V

Питання про наявність змісту як самостійного елемента позову у теорії цивільного процесу спірне¹. Окремі автори, виділяючи у позові два елементи, стверджують, що предметом є певні правові вимоги позивача до відповідача, а підставою — фактичні обставини і суб'єктивне право, що породжує вимогу позивача до відповідача. Водночас, на їхню думку, позов містить вимогу до суду про захист права та вимогу позивача до відповідача. З порівняння зазначених положень випливає, що процесуальний бік позову — вимога до суду про захист права — не відображена ними у складових позову. А це означає, що вимога позивача до суду про захист права складає третій елемент позову — його зміст.

Позов без зазначення процесуальних наслідків, на які він спрямований, без тих вимог до суду, які намагається одержати позивач, буде неповноцінним. Зміст позову має практичне значення — за ним провадиться класифікація позовів, що полегшує визначення межі дослідження справи у судовому засіданні, ухвалення конкретного, повного і зрозумілого рішення, яке є основою для швидкого і правильного поновлення порушеного права.

Спірність змісту позову зумовило у теорії цивільного процесу різний підхід до визначення поняття решти двох елементів — предмета і підстави. Вважається, що предмет позову становлять дії і бездіяльність відповідача, яких домагається позивач шляхом ухвалення судового рішення, а також матеріальний предмет². Він властивий не для всіх позовів (захист честі і гідності), а якщо є, то об'єктом спору, а не позову. Існує думка, що предметом позову є вимога позивача до суду про задоволення матеріально-правової вимоги до відповіда-чаЗ. За цією концепцією всі позови про присудження мають один і той самий предмет, що суперечить дійсності. З іншого погляду, предмет позову складає захист порушеного або оспо-

¹ ДобровольскийА.А., ИвановаС.А.Вказ. праця. — С. 32-54; ГурвичМ.А. Вказ. пра-Ця. — С. 5; Штефан М. Й. Вказ. праця. — С. 8-12.

² Авдеенко Н. И. Иск и его види в советском гражданском процессуальном праве: Ав-тореф. д_ИС. ... канд. юрид. наук. — Л., 1951. — С. 14.

Гражданское судопроизводство. — Свердловск, 1974. — С. 146.

325

§ 1. Позов — процесуальний засіб реалізації права на відкриття провадження у цивільній..


рюваного права чи охоронюваного законом інтересу, дії суду щодо захисту шляхом визнання права, поновлення становища, яке існувало до порушення права тощо*. Але захист порушеного чи оспорюваного права — це функція суду. Тому визначений так предмет позову має спрямовуватися до суду, насправді ж він характеризується спрямованістю до відповідача. Ним є матеріально-правова вимога, яка пред'являється позивачем до відповідача, з приводу якої суд має ухвалити рішення у справі, а не спірне суб'єктивне право і обов'язок правовідношення², які внаслідок неординарного розвитку правовідносин, складають тільки базу для виникнення матеріально-правової вимоги.

Щодо підстави позову була висловлена і підтримана думка, що позов має не тільки фактичну, а й правову основуЗ. Обґрунтовується це тим, що юридичні факти, які складають підставу позову, визначаються нормами цивільного й інших галузей права. Справді, наявність у особи конкретного суб'єктивного цивільного права, на якому ґрунтується позов, може бути встановлена з певних фактичних обставин і норм права, що передбачають такі обставини і пов'язують з ними виникнення конкретного права. Але цивільне процесуальне право не зобов'язує позивача підтверджувати наявність суб'єктивного цивільного права вказівкою на закон (ст. 119 ЦПК України). Позивачі мають зробити лише посилання на фактичні обставини справи, а підвести їх під норми закону і встановити наявність суб'єктивного права та обов'язку, який кореспондує такому праву, — завдання суду. Ось чому підставу позову складають лише фактичні обставини, з яких випливає вимога позивача. Норми права є базою, з якої визначається сукупність належних фактичних обставин.

Не випадково значна увага у юридичній літературі приділяється елементам позову та їх співвідношенню. Вони мають значення для всіх стадій процесу, починаючи з відкриття справи і закінчуючи виконанням судового рішення.

і Щеглов В. Н. Вказ. праця. — С. 20.

³ Добровольский А. А., Иванова С. А. Вказ. праця. — С. 128; Щеглов В. Н. Вказ. праця. — С. 19.

326

Елементи індивідуалізують позов, допомагають встановити його тотожність з іншими, що має вирішальне значення для відкриття цивільної справи у суді і розвитку цивільного процесу (пункти 2,3ч.2ст. 122 ЦПК України). Вони визначають зміст процесуальної діяльності щодо захисту цивільного права. Виділення елементів позову необхідно для реалізації позивачем права на зміну предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог (ст. 31 ЦПК України).

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, виявленню всіх заінтересованих осіб у справі, а також застосуванню необхідного способу для підтвердження наявності у них конкретного цивільного права і обов'язку. На їх основі визначається обсяг і напрямок дослідження справи у судовому засіданні, підстави і види забезпечення позову (статті 151, 152 ЦПК України). Предмет і зміст позову дають змогу вирішувати питання про оголошення розшуку відповідача (ст. 78 ЦПК України). У стадії розгляду і вирішення справи елементи позову є основою, з приводу якої здійснюється вся процесуальна діяльність осіб, які беруть участь у справі. Визначення елементів позову необхідне: для пред'явлення вимоги і ухвалення додаткового рішення з підстав пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 220 ЦПК України; з'ясування змісту рішення шляхом його роз'яснення (ст. 221 ЦПК України). Без них неможливе вирішення питань про негайне виконання рішення (ст. 367 ЦПК України), закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК України), залишення позову без розгляду (ст. 207 ЦПК України) тощо. Необхідність визначення елементів позову виникає при перевірці у апеляційному і касаційному порядках обґрунтованості та законності судового рішення. Його повнота може бути правильно встановлена при зіставленні з предметом і змістом, а обґрунтованість — з підставою позову.

Одержавши відображення у рішенні, яке стало підставою Для виконавчого документа і виконання, елементи позову дають змогу пізнати правові джерела, що визначають мету і суть виконавчих дій, спрямованих на реалізацію захисту права. Неуважне ставлення до виділення елементів позову, як прави-

327


ло, призводить до неповного дослідження справи, до ухвален* ня незаконного і необґрунтованого рішення. Так, у справі за позовом О. до М. і ЖБК про поділ паю, суд ухвалив рішення про стягнення на користь позивачки 46 850 грн. Це рішення було скасовано тому, що у даному випадку йдеться про виділення у користування кожному з подружжя жилої площі в кооперативному будинку, оскільки тільки для цього вони вносили гроші. Суд же фактично поділив лише грошові кошти, не вирішивши спір між сторонами. Помилка суду стала можливою тому, що він не з'ясовував предмет і зміст позову у цій справі. Предметом позову є матеріально-правова вимога про поділ майна подружжя, а не тільки грошових сум. Змістом — ухвалення рішення про виділ на користь позивача частини жилої площі кооперативної квартири.

Елементи позову тісно взаємопов'язані. Певні юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і визначають підставу позову, вказують на юридичну природу спірних вимог і правовідносин, що складають предмет позову. Водночас правова вимога і правовідносини, що підлягають захисту, зумовлюють і процесуальний засіб такого захисту — зміст позову.

Види позовів. У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображається у змісті позову, вони поділяються: на позови про присудження (виконавчі) (асііопез сит сопйетпасіопе), визнання (установчі) (асііопез сопйетпаііопе), перетворювальні (про КОНСТИТуТИВНе рІШЄННя)1.

Позови про присудження спрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обов'язку в натурі і стягнення з нього завданих


збитків, передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням підтверджує наявність чи відсутність права і обов'язку (визнання права власності, авторства тощо).

Позов про існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а про визнання відсутності їх — негативним.

Позови перетворювальні спрямовані на зміну або припинення правових відносин (пункти 6, 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Це позови про виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу тощо. В юридичній літературі цей вид позовів називається ще конститутивним і до їх складу належать: перетворювальні, які спрямовуються на здійснення через суд перетворювальних повноважень; позови про рішення, які замінюють волевиявлення обох сторін у спорі або тільки боржника; позови, в яких конститутивні дії є елементом рішення¹.

Заперечуючи наявність перетворювальних позовів, оскільки закон не наділяє суд нормотворчою діяльністю, одні автори допускають їх існування не як самостійного виду, а складової (підвиду) позовів про визнання. На думку інших, вони можуть бути підвидом позовів про присудження, наприклад, позови про зміну періодичних платежів (ч. 4 ст. 223 ЦПК України). Позови про виключення майна з опису спрямовані не на перетворення правовідносин, а на визнання за особою права на певне майно і виключення його з опису. Отож поділяючи спільне майно, суд не виконує перетворювальних дій, а визнає право за конкретною особою на певне майно і присуджує відповідача передати його позивачу. Отже, позови, які в юридичній літературі називаються перетворювальними, можуть бути віднесені до позовів про визнання або присудження і тому немає потреби виділяти їх в самостійний вид. Питання Це суто теоретичне і для практики не має значення. Але деякі


¹ Гурвич М.А. Вказ. праця. — С. 11, 21-34. 328

Добровольский А. А., Иванова С.А. Вказ. праця. — С. 70-86.

329


позови, що належать до цієї групи, мають істотну вагу для порушення судової діяльності на захист прав громадян і організацій. Це позови про розірвання договорів підряду, оренди, купівлі-продажу тощо.

Класифікація позовів на види не завжди розкриває особливості всіх позовів, у зв'язку з чим вони можуть бути класифіковані залежно від характеру спірних відносин та у складі окремих правовідносин. Така систематизація допомагає виявити причини спорів і ефективність забезпечення правового регулювання в окремих галузях суспільних відносин, необхідність його зміни і вдосконалення.