Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів Київ 2005

Вид материала

Документы

Содержание Витрати на правову допомогу Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи 2. Поняття, види і функції санкцій цивільного процесуального права Заходи захисті/ Заходи відповідальності

Подобный материал:

• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• М. О. Халімовського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 2166.16kb.
• Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України. Підручник для студентів юридичних, 2813.74kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Київський університет туризму, економіки І права «Основи готельного менеджменту», 5077.65kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний інститут ім., 1802.26kb.
• С. Б. Чехович елементарний курс міграційного права україни конспект, 2992.83kb.

§ 3. Витрати, пов'язані з розглядом справи у суді •

До витрат, пов'язаних з розглядом цивільної справи у суді в порядку цивільного судочинства, згідно з ч. З ст. 79 ЦПК України належать витрати: 1) на інформаційно-технічне забезпечення; 2) на правову допомогу; 3) сторін та їх представників, пов'язані з явкою до суду; 4) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

До витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відповідно до ст. 81 ЦПК України належать витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень та ухвал. Розмір та порядок оплати таких витрат встановлюється Кабінетом Міністрів України залежно від категорії справ. Водночас звільнені від оплати витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про обмеження дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; на-

247


дання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку; про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудо-вого слідства, прокуратури або суду.

Звільнені від оплати при зверненні до суду, а покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: поновлення на роботі; стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати; відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; стягнення аліментів; визнання батьківства або материнства.

Оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи суд може відстрочити чи розстрочити, враховуючи майновий стан сторони, постановляючи про це ухвалу на заяву такої сторони. Відстрочка або розстрочка оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи можлива на визначений судом строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. У разі несплати встановлених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи заява залишається без розгляду або стягується за рішенням суду, до ухвалення якого була допущена відстрочка або розстрочка (ч. 2 ст. 82, п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України). Враховуючи майновий стан сторони, суд може зменшити за її заявою розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, або звільнити повністю від їх оплати, постановляючи про це ухвалу. Для забезпечення законності оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, сплачена сума коштів повертається у випадках: внесення коштів у більшому розмірі, як встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі; закриття провадження у справі, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; залишення заяви без розгляду з підстав: подання заяви особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; подання заяви від імені заінтересованої особи, яка не має повноважень на ведення 248


справи в суді; провадження у справі було відкрито за заявою, яка не відповідає вимогам статей 119, 120 ЦПК України та яку не було оплачено витратами на інформаційно-технічне забезпечення справи і позивач не усунув цей недолік у встановлений судом строк (ч. 2 ст. 83, пункти 1, 2, 8, ч. 1 ст. 207 ЦПК України). При внесенні коштів у більшому розмірі повертаються зайві суми, в інших випадках, зазначених вище — суми повністю.

Витрати на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями в галузі права, оплачується сторонами за винятком, коли сторони звільнені від витрат у встановлених законом випадках (ст. 84 ЦПК України). Граничний розмір компенсації таких витрат також встановлюється законом.

Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду складаються з витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту та найманням житла. Такі витрати несуть сторони, але стороні, на користь якої ухвалейо судом рішення, та її представникові оплачуються іншою стороною добові (при переїзді до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток, яка обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. їх граничний розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 85 ЦПК України).

Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз складаються із витрат, пов'язаних з переїздом зазначених осіб до іншого населеного пункту, а також найманням ними житла та витрат на проведення судових експертиз. Зазначені витрати несе сторона, яка подала заяву про залучення таких осіб. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її проведення несуть обидві сторони порівну. Якщо У встановлений судом строк оплата експертизи не була проведена, суд скасовує ухвалу про призначення експертизи.

До зазначеної ст. 86 ЦПК України групи витрат належать також добові (при переїзді до іншого населеного пункту) та

249


компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам, які сплачуються стороною, не на користь якої ухвалено рішення. Компенсація обчислюється: а) за втрачений заробіток — пропорційно від середньомісячного заробітку; б) за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Відповідні витрати відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України у випадках виклику свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів у справах окремого провадження, яке здійснюється за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від судових витрат або зменшення їх розміру. При цьому граничний розмір таких компенсаційних витрат встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка подала до суду заяву про вчинення зазначених процесуальних дій. А якщо таку заяву подано обома сторонами, то витрати несуть обидві сторони порівну. Граничний розмір таких компенсаційних витрат, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 87 ЦПК України).

До актів нормативного регулювання витрат, пов'язаних з розглядом справи, належить Інструкція «Про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 7101

В Інструкції роз'яснюється, що викликаними до суду свідками, спеціалістами, експертами та перекладачами зберігається їх середній заробіток за місцем роботи. Якщо зазначені особи не є працівниками підприємств, установ, організацій, їм виплачується винагорода за явку до суду або виконану роботу. Винагорода виплачується за відрив від звичайних занять з урахуванням їх характеру від 20 до ЗО відсотків не-250

оподатковуваного мінімуму доходів громадян за один день. При виконанні ними процесуальних обов'язків свідка, експерта, перекладача за межами постійного місця проживання, їм відшкодовуються витрати, понесені у зв'язку з переїздом до місця виклику і назад, наймом житла і добові. Свідкам виплачується винагорода у розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробітної плати на день.

Перекладачам, експертам і спеціалістам, які виконують свої функції не в порядку службового доручення, за виконану роботу виплачується винагорода, що визначається залежно від кваліфікації і складності завдання у межах від 5 до 10 відсотків неоподаткованого мінімуму доходів громадян за одну годину роботи. При проведенні експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.

Перекладачам, залежно від їх кваліфікації, встановлено такі розміри винагород:

за письмові переклади — від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);

за усні переклади — від 5 до 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за одну годину роботи.

Переклади з рідкісних мов, з письмовою в'яззю, своєю графікою, ієрогліфами, клинописом, а також зі стародавніх мов, як і переклади на іноземні мови, віднесені до рідкісних, що мають писемність в'яззю, свою графіку, написання ієрогліфами, клинописом, оплачується зі збільшенням ставок на 25 відсотків.

За правилами статей 86, 87 ЦПК України кошти, необхідні на оплату свідків, експертів, а також на проведення огляду на місці, вносить наперед сторона, яка заявила відповідне клопотання. Якщо виклик цих осіб або огляд на місці провадиться за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, потрібні для цього кошти вносяться обома сторонами порівну. Зазначені суми не вносяться стороною, звільненою від оплати судових витрат. У таких випадках оплата провадиться з коштів, що відпускаються за кошторисом.

Виплата винагороди свідкам, спеціалістам, експертам, перекладачам, а також відшкодування їм витрат у зв'язку з яв-

251


кою провадиться за ухвалою судді негайно після виконання ними своїх процесуальних обов'язків незалежно від стягнення зі сторін сум, необхідних для цього.

Відшкодування витрат (проїзд, витрати по найму жилого приміщення, добові) військовослужбовців, які викликаються до суду як свідки, законні представники потерпілих, експерти, перекладачі провадиться за вимогою військових частин за встановленими нормами. Самим військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються.

Окремий порядок передбачено для стягнення витрат, пов'язаних з розшуком відповідача, місце фактичного перебування якого невідоме, у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди тощо (ст. 78 ЦПК України). Для цього суд (суддя) постановляє ухвалу, покладаючи розшук відповідача на органи внутрішніх справ, витрати яких стягуються з відповідача на користь держави у розмірі до п'яти мінімальних заробітних плат (постанова Кабінету Міністрів України «Про визначення розміру витрат, пов'язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах»).

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать інші витрати, які ст. 79 ЦПК України не включені до судових витрат, але, по суті, є такими. Це, зокрема, витрати заявника у справі окремого провадження про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, пов'язані з публікацією у місцевій пресі оголошення про виклик до суду держателя цінного папера (ст. 262 ЦПК України).

§ 4. Розподіл судових витрат між сторонами

Витрати, понесені сторонами у справі, розподіляються між ними за правилами, встановленими статтями 88, 89 ЦПК України.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони всі понесені і документально підтверджені судові витрати у справі. Якщо позов задоволено частково, витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог, а відповідачеві — пропорційно до тієї частини вимог, у якій позивачеві відмовлено. Суд апеляційної або касаційної інстанції у разі зміни рішення або ух-252

валення нового рішення відповідно змінює розподіл витрат між сторонами.

При звільненні від оплати судових витрат сторону, на користь якої ухвалено рішення, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. У випадках звільнення обох сторін від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у встановленому порядку Кабінетом Міністрів України.

При звільненні позивача, на користь якого ухвалено рішення, від сплати судового збору (мита), він стягується з відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. У випадках залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі, залишення позову позивача без розгляду, звільненого від оплати судових витрат, понесені судові витрати відповідача компенсуються за рахунок держави.

Якщо позивач відмовився від позову, то понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються. Витрати відповідача стягуються за його заявою з позивача. У разі, якщо позивач не підтримує своїх вимог, які були задоволені відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених у справі витрат з відповідача.

Якщо сторони у справі уклали мирову угоду між собою, але не вирішили нею питання про розподіл судових витрат, то вони несуть їх порівну. У випадках закриття провадження у справі, а також залишення заяви без розгляду, відповідач має право заявити вимогу про компенсацію понесених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, з підстав необгрунтованих дій позивача.

Суд на заяву сторони, враховуючи її матеріальний стан, має право постановити ухвалу, щоб відстрочити або розстрочити сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати (ст. 82 ЦПК України).

253


Запитання для самоконтролю

1. Визначте поняття і види витрат та їх значення.
   
2. Державне мито (судовий збір). Об'єкт справляння судового збору. Ставки справляння державного мита. Звільнення від сплати державного мита.
   
3. Розкажіть про витрати, пов'язані з розглядом справи у суді: наінформаційно-технічне забезпечення, на правову допомогу, витратисторін і їх представників, пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз, а також проведення огляду доказів за місцемзнаходження.
   
4. Розстрочення, відстрочення та зменшення розміру судових витрат і звільнення від їх сплати.
   
5. Яким є розподіл судових витрат між сторонами?
   

Рекомендована література

1. Бородин М., Кройтор В. Судебньїе и арбитражньїе расходьі. —X., 1997.
   
2. Кройтор В. А Защита прав и интересов в суде. — X., 1999.
   

Глава 13. Санкції цивільного процесуального права

§ 1. Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права

Норми цивільного процесуального права — це встановлені державою України загальнообов'язкові правила, що регулюють порял'Ж здійснення правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції та визначають систему процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та систему їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).

Норми цивільного процесуального права мають такі ознаки:

1. встановлюються тільки державою. Санкціонованих норму цивільному процесуальному законодавстві немає;
   
2. є загальнообов'язковими для всіх осіб на території України: органів, юридичних і службових осіб, суду, учасниківцивільного процесу — осіб, які беруть участь у справі, та осіб,які не беруть участь у справі. Вони визначають обов'язковіправила розгляду і вирішення цивільних справ судом, йогокомпетенцію, суб'єктивні процесуальні права і обов'язкиучасників процесу та інших осіб, умови і процесуальну формуїх реалізації;
   

3) мають загальний характер, є правилами поведінкисуб'єктів цивільних процесуальних правовідносин численного застосування. Конкретні за змістом норми цивільного процесуального права спрямовуються до багатьох адресатів і роз-

255


раховані на типовий варіант поведінки — є правилами застосування одного масштабу до різних осіб;

4. забезпечуються виконанням різними правовими засобами, у тому числі цивільними процесуальними засобами захисту і відповідальності;
   
5. спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства щодо захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави шляхом всебічного розгляду тавирішення цивільних справ у повній відповідності до чинногозаконодавства.
   

Для правильного розуміння закріплених у нормі правил поведінки, розкриття їх особливостей, точного їх застосування і дотримання, вони класифікуються; за змістом, за сферою застосування, за методом впливу на поведінку правомочних осіб.

За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на регулятивні і дефінітивні. Регулятивні встановлюють правила поведінки конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, сторін, третіх осіб, інших учасників процесу. Такими є норми статей 27, 31, 34, 46 ЦПК України. Дефінітивні норми визначають завдання цивільного судочинства, формулюють принципи процесу та його інститути, мають визначення цивільних процесуальних понять: ст. 57 ЦПК України — доказів, ст. 67 ЦПК України — процесуальних строків, статті 28, 29 ЦПК України — процесуальної правоздатності і дієздатності. У дефінітивних нормах визначаються також загальні правила поведінки, що не стосуються конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, але поведінка яких має відповідати таким правилам. Так, відповідно до ч. З ст. 137 ЦПК України докази, що їх вимагає суд від підприємств, установ, організацій, а також від окремих громадян, надсилаються безпосередньо до суду. Або ст. 5 ЦПК України встановлюється, що правосуддя у цивільних справах здійснюється судом на засадах поваги до честі і гідності та рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання

256

та інших обставин. Дефінітивними є норми статей 3, 6, 7, 10, Ц, 14 та ін. ЦПК України.

За сферою застосування норми цивільного процесуального права поділяються на загальні, спеціальні, виключні. Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу. Вони вміщені у ЦПК України в основному у розділі І «Загальні положення» і встановлені щодо основних засад цивільного судочинства (статті 1-14); складу суду і його відводу (статті 18-25); підвідомчості цивільних справ (статті 15, 16); доказів (статті 57-66); учасників цивільного процесу (статті 26-66); судових витрат (статті 79-89); проце-. суальних строків, судових викликів і повідомлень (статті 67-78). До них належать норми, що визначають правила підготовки цивільних справ до судового розгляду, передбачені статтями 130-156 ЦПК України. Вони діють з урахуванням особливостей при підготовці справ, що виникають з окремого провадження. Спеціальні норми регулюють права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин лише у певній стадії розвитку цивільного судочинства — у стадії розгляду справи по суті чи у стадії апеляційного касаційного оскарження або у розгляді певної категорії справ — визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною. Виключні норми спрямовані на конкретизацію, доповнення загальних і спеціальних норм та встановлюють з них винятки (частини 4-6 ст. 152 ЦПК України). Так, ст. 112 ЦПК України надає право сторонам встановлювати договірну територіальну підсудність, крім позовів на право про будівлі, виключення майна з опису тощо, для яких встановлені прави-' ла виключної підсудності.

За методом впливу на відносини, що ними регулюються, іповедінку їх суб'єктів, норми цивільного процесуального права поділяються на імперативні і диспозитивні. Імперативнівстановлюють обов'язки (ч. З ст. 27, ст. 145 ЦПК України), за-боронення (ч. 4 ст. 137, ст. 145 ЦПК України), примушування(ч. 2 ст. 146 ЦПК України). Диспозитивні встановлюють права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, визначених такими нормами(статті 3, 27, 31, ч. 1 ст. 199 ЦПК України).9 5-327 - 257





Правова норма складається з певних частин. У теорії права домінує положення, що таких частин три: гіпотеза — визначає умови, при настанні яких така норма підлягає застосуванню; диспозиція — встановлює правила поведінки; санкція — наслідки, які настають у випадку порушення або невиконання даної норми¹. На думку окремих авторів, норма цивільного процесуального права є двочленною і складається лише з гіпотези і диспозиції.

Аналіз норм ЦПК України підтверджує, що вони мають як двочленну, так і тричленну структуру. Тричленну структуру має норма, встановлена статтями 50, 94 ЦПК України: гіпотеза — свідком може бути кожна особа; диспозиція — свідок має з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; санкція — якщо викликаний свідок не з'явиться у судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано примусовому приводу через органи внутрішніх справ (ч. 1 ст. 94 ЦПК України).

Також тричленну структуру має норма, встановлена статтями 53, 143 ЦПК України: гіпотеза — для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суд може призначити експертизу; диспозиція — особа, призначена експертом, повинна з'явитися на виклик суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний висновок на поставлені запитання; санкція — за злісне ухилення від явки до суду експерт несе відповідальність за ч. 2 ст. 185³ КпАП України, а за надання завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків — відповідає за статтями 384, 385 КК України.

Двочленну структуру має норма, передбачена ч. 6 ст. 53 ЦПК України: гіпотеза — експерт через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів; диспозиція — невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи.

і Недбайло П. Е. Применение советских правових норм. — М., 1960. — С. 61—62; Бутнев В. В. Сущность и порядок реализации гражданской процессуальной ответ-ственности: Текст лекций. — Ярославль, 1989.

258


Тричленну структуру має норма ст. 72 ЦПК України, яка передбачає наслідки пропуску процесуальних строків, а двочленну — норма ст. 73 ЦПК України, яка регулює продовження та поновлення процесуальних строків. Деякі норми з двочленною структурою забезпечуються санкціями, передбаченими в інших нормах права. Так, норма ст. 7 ЦПК України «Мова, якою здійснюється цивільне судочинство» має гіпотезу і диспозицію, а санкція за її порушення — скасування судового рішення — визначена ч. З ст. 309 ЦПК України. Аналогічно норма ст. 206 ЦПК України забезпечується санкцією, визначеною п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, передбачає скасування рішення, якщо справа розглянута з порушенням або неправильним застосуванням норм процесуального права, зокрема таємниці нарадчої кімнати.

Структурні елементи норм цивільного процесуального права мають різний характер, тому можуть бути класифіковані. Гіпотези поділяються:

а) за характером викладених в них обставин — на односторонні і двосторонні. Односторонні передбачають лише правомірні або неправомірні обставини, настання яких зумовлено застосуванням даної норми права. Такою є гіпотеза нормст. 11 ЦПК України з правомірними обставинами, яка передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб. Двосторонні гіпотезипередбачають як правомірні, так і неправомірні обставини,які є підставою для застосування такої норми права. За наявності неправомірних обставин застосовується одне правило, аза наявності правомірних — інше. Прикладом є ст. 169 ЦПКУкраїни, якою передбачені наслідки неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі;

б) за ступенем визначеності гіпотези — на визначені, відносно визначені і невизначені. Визначені точно формулюютьУмови, за яких така норма підлягає застосуванню, наприклад,норма ст. 193 ЦПК України про судові дебати. Відносновизначені вказують на загальні умови, з настанням яких таканорма підлягає застосуванню. Але наявність чи відсутністьЦих умов має у кожному випадку визначити суд. Такою є норма ст. 126 ЦПК України про об'єднання та про роз'єднання

259


позовів, ст. 367 ЦПК України про допуск судом негайного виконання рішення. Невизначені гіпотези не передбачають конкретних умов, за яких така норма підлягає застосуванню (ст. 73 ЦПК України про поновлення та продовження процесуальних строків).

Диспозиції норм цивільного процесуального права поділяються за способом вираження закріплених у них правил поведінки на прості, описові, відсилочні, бланкетні. Прості диспозиції обмежуються вказівкою на дії, що дозволяються чи забороняються, без визначення термінів, які вказують на такі дії. Це норма ст. 31 ЦПК України про права сторін на зміну позивачем предмета або підстави позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; на визнання відповідачем позову і на укладення сторонами мирової угоди. Але норма права не розкриває поняття позову, його предмета, підстав мирової угоди. Описові диспозиції правила поведінки пояснюють з необхідною повнотою і точністю, що сприяє єдиному тлумаченню і правильному застосуванню відповідної норми права. Описові норми про цивільну процесуальну правоздатність і дієздатність встановлені статтями 28, 29, ЦПК України. Прості й описові диспозиції поділяють на визначені і відносно визначені. Відсилочні диспозиції не встановлюють правил поведінки своїх адресатів при настанні умов, зазначених у гіпотезах цих норм, у яких такі правила визначені. Відсилочною є диспозиція ч. З ст. 141 ЦПК України, якою передбачено, що огляд продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, за місцем їх знаходження здійснюється у порядку, встановленому ст. 140 ЦПК України. А також диспозиція ч. 1 ст. 364 ЦПК України, якою передбачено, що при розгляді справ у апеляційному порядку застосовуються правила, встановлені для розгляду справ у суді першої інстанції. Бланкетні диспозиції не передбачають правил поведінки адресатів правової норми, а вказують на інші норми, у яких ці правила мають бути встановлені. Такою буде норма ст. 17 ЦПК України, за якою крім випадків, передбачених законом, цивільні справи за згодою сторін можуть бути передані на вирішення третейського суду. 260


§ 2. Поняття, види і функції санкцій цивільного процесуального права

Найважливішими гарантіями реалізації норм цивільного процесуального права є встановлені ним санкції. Незважаючи на їх теоретичне і практичне значення, у науці цивільного процесу вони майже не досліджувалися, не розглядалися у на- вчальній літературі¹. Цим пояснюється й неоднозначне виз- начення поняття «санкція». Розуміння санкції лише як захо- ДУ державного примусу² звужує її зміст до заходу відповідаль- ності, що є одним з видів санкції.

Санкції — це встановлені в нормах цивільного процесуаль- ного права наслідки, що настають у разі їх недодержання і по- рушення, тобто всі правові наслідки, які забезпечують ре- алізацію норм³. Ними є заходи захисту і заходи відповідаль- ності.

Заходи захисті/ спрямовані на припинення правопорушен- ня, поновлення порушеного права і забезпечення виконання обов'язку. Нових (додаткових) обов'язків на суб'єктів цивільних процесуальних правопорушень вони не поклада ють. До заходів захисту належать санкції, які припиняють правопорушення (припиняючи), і які поновляють права (пра- вопоновлюючі). Припиняючі санкції спрямовані на припинення неправомірних процесуальних дій, отже, проти настання правових наслідків, на досягнення яких спрямовані такі дії: відмова у прийнятті заяви до провадження суду (ч. 2 ст. 122 ЦПК України), у прийнятті зустрічного позову (ст. 123 ЦПК України); залишення заяви без руху (статті 121, 297 ЦПК України), попередження (ст. 92 ЦПК України), закрит-

¹ Штефан М. И. Гражданская процессуальная ответственность: Повьішение ролигражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и органи-заций. — К., 1988. — С. 194 —246; Курьілев С. В. Санкции как злемент правовой норми // Сов. государство и право. — 1984. — № 8. — С. 50; Чечина Н.А. Понятие граж-данской процессуальной ответственности // Проблеми гражданского и трудовогоправа, гражданского процесса. — М., 1982.

² Мельников А. А. Советский гражданский процесуальний закон. — М., 1973. —С. 42; Недбайло Я. Е. Вказ. праця. — С. 63.

³ Алексеев С. С. Общая теория социалистического права. — Свердловск, 1964. —С 194.

261


тя провадження у справі і залишення заяви без розгляду (статті 201-207 ЦПК України).

Правопоновлюючі санкції спрямовані на поновлення порушених цивільних процесуальних прав, забезпечення виконання обов'язків шляхом скасування (повного або часткового) незаконних рішень, ухвал суду (статті 307, 336 ЦПК України), поворот виконання (статті 380-382 ЦПК України) тощо.

Заходи відповідальності покладають на правопорушника новий додатковий обов'язок — відшкодувати збитки, сплатити штраф, тобто виявляються у покаранні. У процесуальній літературі це положення не безспірне. Юридичною відповідальністю визначається: застосування припиняючих і правопоновлюючих санкцій за невинні об'єктивно протиправні діяння, реалізація і застосування санкцій тощо. Такі судження не тільки не ґрунтуються на положеннях чинного процесуального законодавства, а й ігнорують відмінність між санкцією захисту і відповідальності.

Основою для правильного розуміння цивільної процесуальної відповідальності є норми цивільного процесуального права, що передбачають відповідальність за окремі види цивільних процесуальних правопорушень. У них немає поняття відповідальності, але визначені заходи відповідальності та підстави їх застосування за конкретні правопорушення. ЦПК України встановлює такі заходи відповідальності: стягнення збитків (статті 133, 155, 268), стягнення компенсації за втрату заробітку (ст. 85), стягнення судових витрат і збитків (ст. 133), примусовий привід (статті 94, 146), видалення із залу судового засідання (ст. 92).

Отже, встановлені нормами цивільного процесуального права і забезпечені державним примусом заходи, що покладаються на учасників процесу у вигляді обтяжливого, нееквівалентного (додаткового) обов'язку або некомпенсованого позбавлення прав за протиправні цивільні процесуальні дії або за бездіяльність, називаються цивільною процесуальною відповідальністю.

Заходи відповідальності спрямовуються на майно і особу правопорушника, заходи захисту — на саме правопорушення, його наслідки та дії (бездіяльність) правопорушника. Для за-262

стосування заходів процесуальної відповідальності необхідна, як правило, вина правопорушника і тільки як виняток — настає безвинна відповідальність. Для застосування заходів захисту вина правопорушника не потрібна.

Заходи цивільної процесуальної відповідальності мають майновий або особистий немайновий характер.

Майновий характер мають стягнення завданих збитків, у тому числі стягнення компенсації за втрату робочого часу і судових витрат. Немайновий — примусовий привід (статті 94, 146 ЦПК України), видалення із зали судового засідання. У процесі розгляду справи із залу судового засідання можуть бути видалені особи, які беруть у ній участь, та інші учасники процесу (ст. 92 ЦПК України). Цей захід примусу застосовується до зазначених осіб за порушення встановленого порядку під час розгляду справи і спрямовується на припинення здійснення ними права на участь у судовому засіданні. Для громадянина — позбавлення права на присутність у судовому засіданні, для сторін і третіх осіб — припинення права брати участь у розгляді судом справи, отже, і на виконання процесуальних дій, спрямованих на захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Цивільні процесуальні санкції захисту і відповідальності сприяють запобіганню правопорушень, але встановлені ЦПК України такі заходи, як окрема ухвала (ст. 211), забезпечення позову (ст. 151), забезпечення можливих збитків відповідача (ст. 153), попередження (ст. 92), спрямовані виключно на запобігання порушення цивільних процесуальних норм, а також шкідливим наслідкам, які можуть настати внаслідок правопорушень.

Режим законності у цивільному судочинстві забезпечується також застосуванням до суб'єктів цивільних процесуальних правопорушень заходів кримінальної, дисциплінарної, адміністративної і громадської відповідальності.

За злісне і більш небезпечне цивільне процесуальне правопорушення, яке є одночасно кримінальним злочином, настає кримінальна відповідальність. Підлягають кримінальній відповідальності за статтями 384, 385 КК України свідок (ст. 50 ЦПК України), експерт (ст. 53 ЦПК України), перекла-

263


дач (ст. 55 ЦПК України). Кримінальна відповідальність встановлена за втручання у вирішення судових справ, за погрозу щодо судді, народного засідателя, за посягнення на їх життя тощо (статті 376, 377, 379, 382 КК України).

Представники сторін і тих осіб, що є посадовими особами, а також члени колегії адвокатів за несумлінне ведення справи відповідають у дисциплінарному порядку або в порядку громадського впливу (ст. 147 КЗпП України, ст. 16 Закону України «Про адвокатуру»).

Судді несуть дисциплінарну відповідальність за порушення законності при розгляді цивільних справ, за допущення навмисного порушення закону або несумісність, що призвели до скасування чи зміни судового рішення (ст. 31 Закону України «Про статус суддів»).

Адміністративна відповідальність встановлена: за неповагу до суду, що виявилася у злісному ухиленні від явки до суду свідка, позивача, відповідача, чи у непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженням головуючого, у порушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну неповагу до суду або встановлених у суді правил. Адміністративне стягнення накладається у вигляді арешту на строк до п'ятнадцяти діб або штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 185³ КпАП України). Залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали або постанови суду чи невжиття заходів до усунення зазначених у них порушень закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу (постанову) чи подання тягнуть накладення адміністративного штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 1856 КпАП України).

Функціонування санкцій процесуального захисту і процесуальної відповідальності можливе тільки у механізмі цивільних процесуальних правовідносин. Правовідносини об'єднують у діалектичній єдності суб'єктивні процесуальні права і обов'язки, реалізація і виконання яких забезпечується застосуванням державного примусу відповідно до встановлених санкцій. Але як засіб впливу на правопорушника шляхом покладання на нього додаткових обов'язків або позбав-264

лення прав на виконання певних процесуальних дій чи застосування інших заходів державного примусу, санкція за цією ознакою має спільність з суб'єктивними процесуальними правилами та обов'язками. Санкції — це складові правовідносин і щодо їх змісту виконують правоохоронювальну функцію. Перебуваючи у потенційному стані, вони можуть перейти у нову якість — динамічність при виникненні правопорушення, яке не завжди у складі первинних правовідносин. Підстави для застосування санкцій цивільної процесуальної відповідальності у вигляді відшкодування завданої майнової шкоди і санкції скасування незаконних і необгрунтованих рішень виникають у складі певних правовідносин, але реалізуються в інших самостійних процесуальних правовідносинах.

Інші санкції відповідальності (попередження, видалення із залу судового засідання) і, як правило, санкції процесуального захисту реалізуються у складі певних правовідносин при аномальному їх розвитку. Застосуванням санкцій захисту і відповідальності забезпечується реалізація їх функцій: поновлення порушеного цивільного процесуального правопорядку шляхом припинення неправомірних дій (бездіяльності) суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин і спонукання їх до виконання своїх обов'язків, а також забезпечення реалізації кореспондуючих їм прав суду; захист прав громадян і організацій як конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, порушених неправомірними діями; зміцнення законності у цивільному судочинстві і запобігання цивільним процесуальним правопорушенням; виховання суб'єктів правовідносин, інших громадян у дусі неухильного виконання норм цивільного процесуального права.