Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів Київ 2005

Вид материала

Документы

Содержание Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» Спори з питань користування надрами Спори у галузі охорони навколишнього природного середовища Спори, що виникають з членства у колективних сільськогосподарських підприємствах Загальна підсудність Виключна підсудність Договірна підсудність Підсудність за зв'язком справ (?огит соппехіаіез)

Подобный материал:

• Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• М. О. Халімовського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 2166.16kb.
• Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України. Підручник для студентів юридичних, 2813.74kb.
• За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
• Київський університет туризму, економіки І права «Основи готельного менеджменту», 5077.65kb.
• О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний інститут ім., 1802.26kb.
• С. Б. Чехович елементарний курс міграційного права україни конспект, 2992.83kb.

§ 4. Підвідомчість спорів, що виникають з житлових правовідносин

Судам підвідомчі спори, що виникають з права громадян на забезпечення жилими приміщеннями і користування ними. Спори про забезпечення громадян жилими приміщеннями — це спори про надання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду. Судам підвідомчі спра- ' ви: про надання жилого приміщення за вимогами громадян, які мають право на позачергове надання жилих приміщень, у тому числі у випадках порушення встановленого законодавством строку надання житла; про видачу ордера на жиле приміщення, що надається у будинку відомчого житлового фонду за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету (ст. 52 ЖК), або у будинках громадського житлового фонду за спільним рішенням органу громадської організації та профспілкового комітету з наступним повідомленням виконкому місцевої ради про надання жилого приміщення для заселення у випадку відмови виконкому у видачі ордеру (ст. 53 ЖК).

Спори, які виникають з приводу користування жилими приміщеннями у будинках державного і громадського житлового фонду, — це спори з договору найму жилого приміщення (ст. 61 ЖК). Судам підвідомчі спори: про надання наймачеві звільненого жилого приміщення у квартирі, в якій він проживає, якщо йому відмовлено у наданні цього приміщення або на нього видано ордер іншій особі, чи воно передано іншому наймачеві, який проживає у цій квартирі (ст. 54 ЖК); про відмо- ■ ву в наданні жилого приміщення, що збереглося після капітального ремонту; про визнання і втрату права на жиле приміщення (статті 64, 72 ЖК); про відмову у видачі охоронного свідоцтва (ст. 75 ЖК); про примусовий обмін займаного жилого приміщення (статті 80, 87 ЖК); про поділ жилого 202

приміщення (ст. 104 ЖК); про розірвання договору найму жилого приміщення і виселення (статті 108, 116 ЖК); про переобладнання жилого приміщення (ст. 100 ЖК) та ін.

Судам підвідомчі спори про виселення із самоправно зайнятих та із жилих приміщень, що загрожують обвалом, у будинках державного або громадського житлового фонду (постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (п. 2) та «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п.15) відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Судам підвідомчі спори з житлових правовідносин між житлово-будівельними кооперативами (далі — ЖБК) та їх членами й іншими громадянами, зокрема такі:

а) за позовами членів ЖБК: про надання у користування визначеної квартири (і в разі скасування рішення про це) при відмові виконкому місцевої ради видати ордер на цю квартиру (ст. 141 ЖК); про відмову у наданні звільненої у будинку ЖБК квартири членові цього кооперативу, який потребує поліпшення житлових умов і користується переважним правом на її одержання (ст. 142 ЖК); про відмову у переважному праві на надання членові кооперативу кімнати, що звільнилася у квартирі, в якій він проживає (ст. 142 ЖК); про виключення з ЖБК (ст. 147 ЖК); про відмову (при неповній сплаті пайового внеску) правління ЖБК у згоді на здачу жилого приміщення в найом, загальних зборів членів ЖБК — у передачі паю членові сім'ї, в обміні жилими приміщеннями між членами того самого ЖБК, виконкому місцевої ради — у видачі ордерів на обмін жилих приміщень, якщо між членом кооперативу, який не повністю сплатив пайовий внесок, і членами його сім'ї не досягнуто згоди про обмін (статті 143, 144 ЖК); про стягнення з кооперативу вартості проведеного ремонту у випадках, передбачених статутом ЖБК, стягнення сум, що виплачені зайво у рахунок паєнагромадження, оспорювання виконавчого напису нотаріального органу за простроченими платежами; про виділ членові кооперативу, який повністю сплатив пайовий внесок (членові його сім'ї, за яким

203


визнано право на частину паєнагромадження), частки зі спільної власності у вигляді ізольованих приміщень;

б) за позовами кооперативів: про стягнення з членів кооперативу додаткових сум пайових внесків у зв'язку зі збільшенням загальними зборами членів ЖБК їх розміру призбільшенні будівельної вартості квартири; про стягнення зчленів ЖБК заборгованості по платежах у погашення банківського кредиту, платежах у рахунок покриття витрат наексплуатацію та капітальний ремонт жилого будинку і утримання прибудинкової території, по сплаті комунальних послуг, коли втрачено можливість стягнення її за виконавчимнаписом нотаріуса, а також за внесками у спеціальні фонди;про переселення членів кооперативу та членів їх сімей з жилих приміщень на час капітального ремонту жилого будинку;про виселення членів кооперативу і членів їх сімей з жилихприміщень у будинках ЖБК, наданих на час капітального ремонту жилого будинку, із займаного приміщення при одержанні на всю сім'ю в порядку поліпшення житлових умов жилого приміщення, що звільнилося у будинку ЖБК, у випадках, передбачених ст. 148 ЖК, якщо член кооперативу не євласником квартири; осіб, які самовільно зайняли жиле приміщення, інших осіб (статті 94, 97, 144 ЖК); про стягнення зчлена кооперативу, який вибув до повного погашення пайового внеску, сум на проведення поточного ремонту для приведення квартири у належний стан;

в) спори між членами кооперативу і членами їх сімей (у тому числі колишніми членами сім'ї) про порядок користування жилими приміщеннями;

г) спори між кількома спадкоємцями, що проживають водній квартирі, з питань про право на членство у кооперативіі право на жиле приміщення, яким користувався померлийчлен кооперативу;

ґ) за позовами до кооперативу про відмову в прийомі до ЖБК особам, які користуються згідно з чинним законодавством переважним правом на вступ до кооперативу (ст. 145 ЖК), а також особі, якій член кооперативу провів відчуження квартири у ЖБК.

204

§ 5. Підвідомчість справ по спорах, що виникають з правовідносин інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншими законами України (ч. 1 ст. 418 ЦК України). Систему прав інтелектуальної власності складають права: на літературний, художній та інший твір (авторське право); на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організацій мовлення (суміжні права); на наукове відкриття, на винахід, корисну модель, промисловий зразок, на компонування інтегральної мікросхеми, на раціоналізаторську пропозицію, на сорт рослин, породу тварин, на комерційне найменування, на торговельну марку, на географічне зазначення, на комерційну таємницю (статті 418-508 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

1. Підвідомчість справ у спорах, що виникають з авторських і суміжних прав. Законодавством України, зокрема Законом України «Про авторське право і суміжні права», охороняються і захищаються особисті немайнові й майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і право виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення (суміжні права).

Авторське право поширюється на: літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; музичні твори з текстом і без тексту: драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу; аудіовізуальні твори; скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва; твори архітектури; фотографії; твори ужиткового мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність; ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються гео-

205


207


графії, геології, топографії, архітектури та інших галузей діяльності; сценічні обробки творів літератури і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори) без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на основі яких створені похідні твори; збірники творів, збірники фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичаєвих даних, інші складові твори за умови, що вони є результатом творчої праці з добору, координації або упорядкування змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них, інші твори.

Підлягають охороні як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і незавершені твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), а також способу відтворення; виражені в усній, письмовій чи у будь-якій іншій формі.

Суб'єктові авторського права належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, їм належить виключне право дозволяти або забороняти: відтворення творів; публічне виконання і публічну демонстрацію творів; публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору; здача в найом після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина; імпорт примірників творів тощо.

Авторові належать також такі особисті немайнові права: вимагати визнання свого авторства, згадування його імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо; забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімом; вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спо-206

творенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Суб'єктам суміжних прав належать такі права:

а) виконавцям — особисті немайнові права — вимагати визнання того, що він є виконавцем; щоб його ім'я або псевдонімзазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням; забезпечення належної якостізапису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдатишкоди його честі та репутації; майнові права — виключнеправо дозволяти чи забороняти іншим особам публічнесповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);фіксацію у фонограмах та відеограмах раніше незафіксованихвиконань; відтворення своїх виконань; розповсюдження своїхвиконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхомпершого продажу або іншої передачі права власності; комерційного прокату, майнового наймання чи розповсюдження через будь-які засоби зв'язку тощо;

б) виробникам фонограм і відеограм — майнові права: їх виключне право на використання своїх фонограм і відеограм івиключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:відтворення їх у будь-якій формі і будь-яким способом; розповсюдження серед публіки фонограм чи відеограм шляхомпершого продажу, іншої передачі права власності; комерційний прокат фонограм і відеограм і їх публічне сповіщеннячерез будь-які засоби зв'язку; будь-яку видозміну; ввезенняна митну територію України фонограм і відеограм з метою їхпоширення серед публіки;

в) організаціям мовлення — майнові права: їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам, зокрема:публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції; фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їхвідтворення; публічне виконання і публічну демонстраціюсвоїх програм у місцях з платним входом; забороняти поширення на території України чи з території України сигнали із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, дляякого цей сигнал із супутника не призначався (ст. 41 Закону).

207


Порушення авторського права і суміжних прав дає підставу для їх судового захисту.

Судам підвідомчі справи, що виникають з авторського права і суміжних прав, про їх визнання, поновлення, про припинення дій, що порушують авторські, суміжні права чи створюють загрозу їх порушення. Суб'єкти авторського і суміжних прав можуть вимагати: заборонити опублікування творів, їх виконання чи постановки, випуск примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення і розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо; відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права або суміжних прав; стягнення із порушника авторського, суміжного права доходу, одержаного внаслідок порушення; виплату компенсації у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу; відшкодування моральної шкоди; припинення підготовчих дій до порушення авторського права і суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур тощо.

Судам підвідомчі спори між співавторами, які виникають у процесі виконання укладеної між ними угоди про співавторство. У разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може захищати своє право у судовому цивільному процесуальному порядку.

Спори з приводу об'єктів, що не охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 10), суду непідвідомчі (ст. 434 ЦК України).

2. Підвідомчість спорів, що виникають з відносин, врегульованих правом на відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг та інших правовідносин інтелектуальної власності. Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. № 3687-ХИ встановлено, що правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності. Об'єктом винаходу (корисної моделі) 208

визнається продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини), процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу (ст. 6 Закону).

Судам підвідомчі спори щодо видачі патентів України на винаходи, що охороняються авторськими свідоцтвами (п. З Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 23 грудня 1993 р. № 3769-ХП). Заявник може оскаржити рішення центрального органу виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності за заявою у судовому порядку, а також до Апеляційної палати (ст. 24 Закону).

Винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково (ч. 5 ст. 8 Закону). Право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) має роботодавець винахідника. Спори щодо умов одержання винахідником службового винаходу (корисної моделі) винагороди та її розміру вирішуються у судовому порядку (ст. 9 Закону). Власник патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель має право на одержання від державного органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, грошової компенсації на покриття витрат за сплату зборів, передбачених цим Законом. Спори щодо розмірів і порядку виплати грошової компенсації вирішуються у судовому порядку (ст. 28 Закону). Суди відповідно до їх компетенції розв'язують спори, зокрема, про: авторство на винахід (корисну модель); встановлення факту використання винаходу (корисної моделі); встановлення власника патенту; порушення прав власника патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; право попереднього користування; компенсації, а також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом (ст. 35).

Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХП визначено, що об'єктом охорони прав на промисловий зразок може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення есте-

209


тичних та ергономічних потреб (ст. 5 Закону). Судам підвідомчі спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, зокрема про: авторство на промисловий зразок; встановлення факту використання промислового зразка; встановлення власника патенту; порушення прав власника патенту; право попереднього користування; компенсації, а також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються Законом (ст. 27 Закону).

Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. № 3689-ХП визначено що об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень (ст. 5 Закону). Судам підвідомчі спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, зокрема про: встановлення власника свідоцтва; укладання та виконання ліцензійних договорів; порушення прав власника свідоцтва, а також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом (ст. 21 Закону).

Судам підвідомчі також спори, пов'язані із застосуванням Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р. № 3116-ХИ.

Відповідно до законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (п. 1 ст. 35), «Про охорону прав на промислові зразки» (п. 1 ст. 27), «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (п. 1 ст. 21) захист прав здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. Отже, справи, в яких хоча б однією стороною у спорі є громадянин, підвідомчі загальному суду, а спори між юридичними особами — господарському суду.

За статтею 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, тому справи у спорах з Держпатентом України про видачу патенту юридичній особі, зокрема роботодавцеві, підвідомчі господарському суду. Йому підвідомчі також всі спори між юридичною особою-власником патенту й іншою юридичною особою, пов'язані з порушенням майнових прав власника патенту, а також з укладанням та виконанням 210


ліцензійних договорів та ін. Юридичні особи можуть передавати підвідомчий господарським судам спір на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб. Отже, справи про визнання недійсним будь-якого акта (рішення) Держпатенту України, які підвідомчі господарському суду, третейському суду — непідвідомчі. Громадяни можуть передавати спори, які виникають між ними, на вирішення третейського суду (ст. 5 Закону України «Про третейські суди»), але справи, що виникають з цих правовідносин, в яких однією зі сторін є Держпатент України, не можуть передаватися на вирішення третейського суду. Справи, підвідомчі суду, які виникають з промислової власності, за правовою природою належать до справ позовного провадження (переважно) і справ із адміністративно-правових відносин. До останніх належать: справи по скаргах на будь-яке рішення Держпатенту щодо заявки на одержання патенту після розгляду скарги Апеляційною радою; справи щодо рішення Держпатенту на видачу патенту після розгляду заперечень на їх рішення. Судам підвідомчі справи, що виникають з права інтелектуальної власності: на компонування інтегральної мікросхеми (статті 471-480 ЦК України); на раціоналізаторську пропозицію (статті 481-484 ЦК України); на комерційне найменування (статті 489-491 ЦК України); на географічне зазначення (статті 501-504 ЦК України); на комерційну таємницю (статті 505-508 ЦК України); на торговельну марку (статті 492-500 ЦК України); на сорт рослин, породу тварин (статті 485-488 ЦК України).

§ 6. Підвідомчість спорів, що виникають зі шлюбно-сімейних відносин

Відповідно до Сімейного кодексу України захист прав, що виникають із сімейних відносин, здійснюється судом і органами опіки та піклування, а також іншими органами і організаціями у випадках і в порядку, встановлених законодавством (статті 18, 19).

211


Судам підвідомчі спори про: поділ спільного майна подружжя, що може бути проведений як під час перебування у шлюбі, так і після його розірвання (ст. 69); про стягнення утримання (аліментів) від другого з подружжя (ст. 77); про визнання шлюбу недійсним у разі порушення умов його укладення (ст. 40), а також у разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб). Судом вирішуються справи про розірвання шлюбу подружжя, яке має неповнолітніх чи малолітніх дітей (ст. 109). За наявності згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу провадиться в органах реєстрації актів цивільного стану (ст. 106). В органах реєстрації актів цивільного стану особами, визнаними у встановленому порядку безвісно відсутніми або недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також з особами, засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років (ст. 107). Але у випадках, коли той з подружжя, хто був в ув'язненні, або опікун того з подружжя, який є недієздатним, порушать спір про дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь непрацездатного подружжя, розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку, судам підвідомча справа про визнання розірвання шлюбу фіктивним (ст. 108). Встановлення походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, провадиться на підставі подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини до державного органу реєстрації актів цивільного стану. При відсутності спільної заяви батьківство може бути встановлено у судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття (ст. 128).

Судам підвідомчі справи про оспорювання запису батьківства (материнства) — особа, яка записана як батько або як мати дитини у книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, у разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав, має право оспорити проведений запис (статті 136-140). 212

Судам підвідомчі спори про прізвище та ім'я дитини. Якщо батьки мають різні прізвища, дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а при відсутності згоди — за рішенням органів опіки та піклування або суду (ст. 145). Спір між батьками щодо імені дитини (ст. 146), про зміну прізвища дитини (ст. 148) може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У разі відсутності згоди між батьками про участь у вихованні дітей одного з батьків, який проживає окремо, цей порядок визначається органами опіки та піклування. Коли батьки ухиляються від виконання їх рішення, то другий з батьків має право звернутися за вирішенням спору до суду (ст. 159).

Відповідно до ст. 257 дід і баба, прабаба та прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками і правнуками. У разі відмови батьків чи інших осіб від надання такої можливості спір вирішується судом.

Судам підвідомчі спори між батьками про місце проживання малолітніх дітей (ст. 161), про повернення дітей від будь-якої особи (ст. 163), а також справи про позбавлення батьківських прав батьків або одного з них (ст. 164), питання про дозвіл батькам, позбавленим батьківських прав, на побачення з дитиною (ст. 168).

Суд може прийняти рішення про відібрання дитини і пере-дання її на опікування органам опіки та піклування без позбавлення батьківських прав, якщо залишення дитини у осіб, у яких вона перебуває, є небезпечним для неї. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі життю або здоров'ю дитини, органи опіки та піклування мають право прийняти рішення про негайне відібрання дитини у батьків або інших осіб, на вихованні яких вона фактично перебуває. У цих випадках органи опіки та піклування зобов'язані негайно повідомити прокурора і протягом семи днів після прийняття рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків або одного з них батьківських прав чи про відібрання Дитини. Коли відпадуть причини, що перешкоджали належному вихованню дитини, батьки можуть порушити у суді справу про її повернення (ст. 170).

213


Встановлений ст. 221 КЗпП України порядок поширюється і на спори, які виникають між працівниками та власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим органом незалежно від форми трудового договору. Індивідуальні трудові спори суддів, прокурорських і слідчих працівників, працівників навчальних закладів, наукових та інших установ, прокуратури, які мають класні чини, розглядаються у такому самому порядку, з врахуванням особливостей, передбачених законодавством (ст. 222 КЗпП України).

Судам не підвідомчі трудові спори, пов'язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора або слідчого, а вирішуються вони в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. Після скасування такої постанови трудовий спір вирішується загальним порядком (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від б листопада 1992 р. № 9).

Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях (ст. 224 КЗпП України). У разі незгоди з рішенням цієї комісії працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду (ст. 228 КЗпП України).

Відповідно до ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами: 1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; 2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, передбачених ч. З ст. 221 і ст. 222 КЗпП України; 3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або 216

призначаються на посаду державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у ч. З ст. 221 і ст. 222 КЗпП України; 4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; 5) працівників з питання застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішене власником або уповноваженим ним органом і профспілковим органом підприємства, установи, організації (підрозділу) у-межах наданих їм прав.

Безпосередньо в судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу: 1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації; 2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і у встановленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію; 3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — за наявності дитини віком до чотирнадцяти років; 4) виборних працівників після закінчення строку повноважень; 5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; 6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір (наприклад, у випадках, передбачених законодавством, осіб, які були звільнені у зв'язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову військову службу і повернулися після закінчення цієї роботи чи служби (ст. 232 КЗпП України).

До правового регулювання підвідомчості суду справ, що виникають з трудових правовідносин, Конституцією України були внесені істотні зміни. Стаття 43 Конституції України закріплює широкі трудові права громадян, а оскільки відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції юрисдикція судів поши-

217


рюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а згідно з ч. З ст. 8 Конституції її норми є нормами прямої дії і звернення до суду для захисту конституційних прав безпосередньо на підставі Конституції гарантується, тому трудові справи розглядаються судами й у тому разі, коли працівник не звертався за вирішенням спору до комісії по трудових спорах. Суд не має права відмовити особі у прийнятті позовної заяви лише з підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку (п. З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»). Попереднє по-засудове вирішення трудових спорів у комісії по трудових спорах не є обов'язковим, тому працівник на свій розсуд * вирішує питання звертатись чи не звертатись йому до неї за розв'язанням трудового спору.

Особливість характерна для підвідомчості і вирішення судом колективних трудових спорів (конфліктів). Такі спори виникають між сторонами колективного трудового договору, якими згідно зі ст. З Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. № 137/98-ВР є наймані працівники підприємств і організацій, профспілкова чи інша уповноважена працівниками організація та власник підприємства, організації.

Колективний трудовий спір вважається таким, що виник (тобто у наявності), після обов'язкового застосовування процедури попереднього врегулювання розбіжностей між сторонами (тобто примирної процедури), внаслідок якої власник або уповноважений ним орган повністю або частково відмовив у задоволенні вимог найманих працівників чи їх професійних спілок або коли строки розгляду вимог закінчились, а від власника не надійшло відповіді.

Примирна процедура врегулювання розбіжностей між сторонами колективного трудового договору провадиться з участю примирних комісій, незалежних посередників і трудового арбітражу (статті 7-16 Закону, Указ Президента України «Про утворення Національної служби посередництва і примирення» від 17 листопада 1998 р. № 1258/98). 218

Для захисту своїх економічних і соціальних інтересів працівники мають право на страйк (ст. 44 Конституції України), який одночасно є засобом врегулювання колективного трудового конфлікту. Страйк на підприємстві оголошується рішенням загальних зборів (конференції) найманих працівників за поданням профспілкового органу чи іншої організації, уповноваженої представляти інтереси працівників. Водночас з оголошенням страйку обирається орган (особа) для керівництва ним.

Орган, який очолив страйк, може, керуючись ст. 39 Конституції України, організувати проведення мітингів, зборів, пікетів, походів, демонстрацій за межами підприємства з обов'язковим завчасним сповіщенням органів місцевої виконавчої влади. Але в інтересах національної безпеки та громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або прав і свобод інших людей реалізація цього права може бути обмежена судом.

Аналіз ст. 39 Конституції України свідчить, що право на звернення із заявою до суду щодо відкриття справи про обмеження прав страйкуючих збиратися і провадити збори, мітинги, походи, демонстрації мають місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування, повноваження яких поширюються на територію, на якій відбувається страйк. Така заява розглядається судами у порядку, встановленому для розгляду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.

Судам підвідомчі також справи про визнання страйку незаконним з підстав, передбачених ст. 22 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а також про заборону проведення страйку з підстав ст. 24 Закону. ЦПК України окремо не встановлено порядок їх розгляду, але, виходячи з характеру спірних колективних трудових правовідносин і ст. 15 ЦПК України, такі справи підвідомчі суду і на практиці правильно розглядаються у порядку позовного провадження за місцезнаходженням відповідача (ст. 109 ЩІК України) — органу (особи), що очолює страйк. Звернутися до суду з позовом (бути позивачем)

219


може власник особисто або уповноважений ним орган (пред--ставник). Стаття 23 Закону не передбачає права прокурора на звернення до суду з вимогою про визнання страйку незаконним, але він має таке право на підставі ч. 2 ст. З, ст. 45 ЦПК та ст. 33 Закону України «Про прокуратуру». Судам підвідомчі також індивідуальні трудові спори, пов'язані з наслідками визнання страйку незаконним.

У випадках заборони проведення страйку Національна служба посередництва і примирення звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя (ст. 25 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).

§ 8. Підвідомчість справ, що виникають із земельних правовідносин

Справи по спорах, що виникають із земельних правовідносин вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, тобто в судовому і адміністративному порядках (ст. 158 ЗК України).

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування територій районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а 220


також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до статей 8, 124 Конституції України, статей 26, ЗО, 87-90, 97, 100, 102, 118,123, 128, 143, 144-146, 149, 151, 153, 158, 161, 210, 212 ЗК України, законів України «Про власність», «Про оцінку земель», статей 373-378 ЦК України судам підвідомчі інші земельні та майнові спори, пов'язані з земельними правовідносинами, при участі громадянина стороною у спорі, зокрема спори про:

використання земельних ділянок з меліоративними системами;

розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств;

право спільної часткової власності на земельну ділянку;

встановлення земельного сервітуту і про припинення дії земельного сервітуту;

передачу земельної ділянки;

продаж земельної ділянки у власність;

примусове припинення прав власності на земельну ділянку;

викупну вартість земельної ділянки; .

вилучення земельних ділянок для суспільних та інших потреб;

місце розташування об'єкта на земельній ділянці;

усунення будь-яких порушень прав власника або землекористувача на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків;

визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб;

визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на земельній ділянці;

повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, приведення їх у придатний для використання стан, знесення зведених на них будівель і споруд;

оцінку земель.

221


Відповідно до статей 8 і 124 Конституції України, якими передбачено, що норми Конституції є нормами прямої дії, і що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судам підвідомчі також інші справи, що виникають у спорах із земельних правовідносин (постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. № 7).

Спори з питань користування надрами розглядаються в адміністративному і судовому порядку. Судам підвідомчі справи про стягнення коштів на відшкодування збитків, завданих державі внаслідок порушень законодавства про надра (статті 64-67 Кодексу України про надра). Рішення державних органів геологічного контролю, державного гірничого нагляду, охорони навколишнього природного середовища, з питань користування надрами можуть бути оспорені громадянами до суду.

Спори у галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються судом, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції. Судам, зокрема, підвідомчі спори про стягнення з громадян або громадянами з юридичних осіб коштів на відшкодування шкоди, заподіяної ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (статті 67, 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Аналогічно у судовому порядку розглядаються спори про відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря (статті 33, 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»); про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд (ст. 65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»); про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу (ст. 63 Закону України «Про тваринний світ»); про відшкодування шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення лісового законодавства, про стягнення вартості незаконно добутої деревини та інших лісових ре-222

сурсів у разі неможливості їх вилучення (статті 100, 101 Лісового кодексу України).

§ 9. Підвідомчість спорів, що виникають з кооперативних та інших правовідносин

Спори, що виникають з індивідуального членства у споживчому товаристві, вирішуються згідно з порядком, встановленим Статутом споживчого товариства, органом управління такого товариства, загальними зборами або зборами уповноважених товариства (статті 5-9 Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р. № 2265-ХП). Трудові спори працівників споживчого товариства вирішуються у встановленому порядку КЗпП України, а майнового характеру з участю членів споживчого товариства відповідно до ст. 15 ЦПК України — судом.

Спори, що виникають з членства у колективних сільськогосподарських підприємствах, вирішуються органами самоврядування, кооперативними підприємствами і судом. Судам підвідомчі спори про стягнення збитків, заподіяних членами колективних сільськогосподарських підприємств чи іншими фізичними особами; спори, що виникають у разі виходу громадян з підприємства при здійсненні ними права на пай натурою, грішми або цінними паперами (Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. №2114-ХП).

Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), — законодавством України про працю (ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. № 973-ІУ), у кооперативних і колективних сільськогосподарських підприємствах — законодавством та їх статутами в передбачених ч. 2 ст. З КЗпП України межах особливості праці їх членів. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються у порядку, встановленому законодавством про працю (ч. 2 ст. З КЗпП України).

Чинне законодавство не поширюється на випадки виключення з членів кооперативів або колективних сільськогоспо-

223


дарських підприємств, звільнення їх з певних посад (роботи), переведення на іншу роботу норми КЗпП України, що регулюють переведення на іншу роботу, підстави і порядок припинення трудового договору. Спори з цих питань вирішуються виходячи з відповідних норм законодавства про кооперативи і колективні сільськогосподарські підприємства, з норм їх статутів та інших нормативно-правових актів. Якщо ними врегульовано питання про трудову дисципліну, види дисциплінарних стягнень і порядок їх застосування, то слід виходити з цих актів, а не з положень КЗпП (п. 35 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9).

Судам підвідомчі цивільно-правові спори між гаражно-будівельними кооперативами та їх членами й іншими особами, крім спорів, які відповідно до чинного законодавства і статуту даного кооперативу віднесені до виключної компетенції загальних зборів кооперативу (зборів уповноважених) або до відання інших органів. Судам підвідомчі справи: 1) за скаргами засновників кооперативу з вимогами покласти на виконавчий орган сільської, селищної, міської, районної в місті ради обов'язок зареєструвати гаражно-будівельний кооператив, якщо ними в цьому було відмовлено або не проведено реєстрації в п'ятиденний строк з моменту подання заяви і необхідних документів; 2) за заявами гаражно-будівельних кооперативів про визнання неправильним рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті ради про відмову в згоді на внесення змін та доповнень до статуту кооперативу (невирішення цього питання в п'ятиденний строк) або рішення про припинення діяльності кооперативу; 3) за позовами кооперативу про звільнення гаражного приміщення (стоянки), стягнення внесків на утримання і експлуатацію гаражів-стоянок, відшкодування шкоди, заподіяної майну кооперативу; 4) за позовами членів кооперативу про неправильність виключення з кооперативу, витребування гаража (гаражного приміщення, боксу, стоянки) з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні гаражем та інших порушень їх прав, про стягнення паю, не повернутого в установлені статутом кооперативу строки після вибуття або

224

виключення з кооперативу; 5) за позовом дружини члена кооперативу і членів його сім'ї, які брали участь у придбанні гаража (внесенні паю), про визнання права власності на пай і на гараж, про переважне право на вступ у члени кооперативу; 6) за позовами спадкоємців членів кооперативу про визнання права власності на гараж, про неправильність відмови в прийомі у члени кооперативу, про стягнення вартості спадкової частки в гаражі зі спадкоємця, прийнятого до кооперативу, якщо ніхто зі спадкоємців не вступив до кооперативу і не розпорядився гаражем.

Разом з тим з підвідомчості цивільного судочинства вилучені справи у спорах гаражно-будівельного кооперативу з іншим кооперативом, підприємством, установою, організацією, об'єднанням, у тому числі спори щодо визнання права власності на самовільно збудовані гаражі або їх знесення (пункти 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» від 28 червня 1991 р. № 5).

Суди компетентні розглядати у порядку цивільного судочинства також інші справи, що виникають зі спірних, невизнаних чи порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте поняття і види підвідомчості суду цивільних справ.
   
2. Якими є загальні правила визначення підвідомчості цивільнихсправ суду загальної юрисдикції?
   
3. Підвідомчість справ, що виникають з цивільних правовідносин.
   
4. Які справи підвідомчі судам:
   

а) з житлових правовідносин?

б) із земельних правовідносин?

в) із сімейних правовідносин?

г) із трудових правовідносин?

ґ) з правовідносин інтелектуальної власності?

8 5-327


Рекомендована література

1. Бородін М„ Гнатенко А. Цивільно-правові спори про угоди // Право України. — 1997. — № 5.
   
2. Домбровський І. П. Розгляд судами справ за позовами дозасобів масової інформації про захист честі, гідності й діловоїрепутації та компенсацію моральної шкоди // Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 2.
   
3. Осипов Ю. К. Подведомственность юридических дел. —Свердловск, 1973.
   
4. Штефан М. И. Підприємство і правосуддя. — К., 1992.
   

5. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. П. І. Шевчука. — К.,2002.

Глава 11. Підсудність цивільних справ

§ 1. Поняття і види підсудності

Підвідомчі суду цивільні справи розглядаються у порядку цивільного судочинства районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами, а також військовими судами гарнізонів, апеляційними судами областей, апеляційними судами міст Києва та Севастополя, апеляційним судом Автономної Республіки Крим, військовими апеляційними судами регіонів та апеляційним судом Військово-Морсь-ких Сил України, а також Верховним Судом України (статті 18, 21, 25 Закону України «Про судоустрій України»). Усі вони становлять систему загальних судів загальної юрисдикції, складають місцеві суди та апеляційні суди України, реалізують судову владу, здійснюють правосуддя у цивільних справах, але мають різну, встановлену законом компетенцію (Іигівйісііо) у розгляді і вирішенні справ.

Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називається підсудністю, правила якої визначені статтями 107-117 ЦПК України.

На відміну від підвідомчості, яка розмежовує компетенцію між державними органами і особою та між державними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію у тій самій сфері (щодо вирішення цивільних справ), але між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло цивільних справ, вирішення яких належить до компетенції певного суду.

Визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно від виконуваних ними функцій, від роду (предмета)

227


справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду. У зв'язку з цим підсудність поділяється на функціональну (функціональна компетенція — сотреіепііа гаііопе іипсііопаіе), родову (предметна, об'єктивна компетенція — сотреіепііа гаііопе таіегіаіе), територіальну (особиста, суб'єктивна компетенція — сотреіепііа гаііопе регзопае).

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій. За цією підсудністю районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів, які діють як місцеві суди, є судами першої інстанції, що виконують функцію розгляду і вирішення по суті усіх справ, підвідомчих цивільному судочинству (ст. 22 Закону України «Про судоустрій України», ст. 107 ЦПК України). А також переглядають свої рішення та ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 363 ЦПК України).

Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил: 1) перевіряють у апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішень, ухвал суду першої інстанції (ст. 292 ЦПК України; ст. 25 Закону України «Про судоустрій України»); 2) переглядають у зв'язку з нововиявленими обставинами ухвалені ними рішення, ухвали, що набрали законної сили (ст. 363 ЦПК України). Верховний Суд України діє як суд касаційної інстанції, переглядає рішення за винятковими обставинами і продовжує здійснювати інші надані йому повноваження (ст. 47 Закону України «Про судоустрій України», ст. 353 ЦПК України).

Родова підсудність визначає компетенцію різних ланок судової системи щодо розгляду цивільних справ у першій інстанції залежно від роду справи (предмета цивільного спору) або суб'єктного складу сторін спірних правовідносин. Таке розмежування компетенції судових органів зумовлюється міркуваннями публічно-правового характеру щодо найкращої організації судової влади — створити для осіб, які потребують судового захисту, найбільш сприятливі умови для участі у судочинстві, для залучення всіх заінтересованих осіб 228

і доказів у справі. За загальними правилами родової підсудності всі цивільні справи, які підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (ст. 107 ЦПК України).

Апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним обласним, Київському і Севастопольському міським судам підсудні по першій інстанції справи за заявами Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективних трудових спорів у випадках, у яких відповідно до Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» проведення страйків заборонено і рекомендації зазначеної служби щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) не було враховано (ст. 25).

У справах про дострокове припинення повноважень народного депутата встановлена підсудність Київському міському суду (ст. 4 Закону України «Про статус народного депутата» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ).

Підсудність цивільних справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя цього суду, визначається суддею суду вищої інстанції без виклику сторін, про що він постановляє ухвалу. А якщо однією зі сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду, то підсудність справ визначається за загальними правилами підсудності (ст. 108 ЦПК України).

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Таке просторове розмежування компетенції називається особистою або суб'єктивною компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції.

Територіальна підсудність має декілька видів: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв'язком справ.

Загальна підсудність визначається компетенцією суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача (ст. 109 ЦПК України). Якщо ним є фізична особа, то позови пред'являються до суду за місцем її проживання (асіог зе§иі-

229


іиг іогит ге)). Позови до юридичних осіб (підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності) пред'являються за їх місцезнаходженням (іогит §езіас асітіпівігаііо-піз). Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК України встановлює інший вид підсудності.

Пред'явлення позову за місцем проживання відповідача створює сприятливі умови для захисту його прав та інтересів у спірних правовідносинах з позивачем, оскільки самим пред'явленням позову він поставлений у скрутніше становище за позивача. Крім того, первісні витрати у справі, при її відкритті в суді, несе позивач, тому загальна підсудність дисциплінує його, стримуючи від пред'явлення безпідставних позовів, оскільки у разі відмови в їх задоволенні судом він буде позбавлений можливості стягнути витрати у справі з відповідача і зазнає невиправних матеріальних збитків.

Місце проживання відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК України), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК України, також він може порушити перед судом питання про розшук відповідача. Якщо місце фактичного перебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи невідоме, суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача і покласти виконання такої ухвали на органи внутрішніх справ (ст. 78 ЦПК України).

Альтернативною називається підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Позов може бути пред'явленний до одного із судів, визначених законом. Оскільки право вибору належить позивачеві, то ця підсудність названа ст. 110 ЦПК України підсудністю за вибором позивача. Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе життєве значення для громадян. Визначена вона ст. 110 ЦПК України для позовів про стягнення коштів на утримання (аліменти) і про встановлення батьківства, позовів робітників і службовців, що випливають з трудових правовідносин, які 230

, можуть подаватися як за місцем проживання відповідача, так . за місцем проживання позивача.

Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, можуть пред'являтися за місцем проживання позивача чи за місцем завдання шкоди. Але позови осіб, за якими стягуються періодичні платежі, про зміну їх розмірів і строків, у тому числі і позови платників аліментів до стягувачів про їх зниження, пред'являються за загальною підсудністю.

За місцем проживання позивача або місцем знаходження відповідача можуть пред'являтися позови про поновлення соціальних, пенсійних та житлових прав, повернення майна або його вартості, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'явити також за місцем заподіяння шкоди. Альтернативна підсудність встановлена для позовів, що випливають з діяльності філії або представництва юридичної особи, які можуть бути пред'явлені за місцем їх знаходження.

Позови до відповідача, місце постійного проживання якого

невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна,

або за місцем його тимчасового проживання чи перебування,

або за останнім відповідним місцем постійного проживання

і чи постійного заняття (роботи) відповідача.

Якщо відповідач не має в Україні місця проживання, то позови можуть бути пред'явлені за місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні. Місце знаходження майна відповідача та останнє відоме місце його проживання чи заняття мають бути в кожному випадку достовірно встановлені.

Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання позивача. Також у випадках, якщо з ним перебувають неповнолітні діти або для нього через стан здоров'я чи з інших поважних причин виїзд за місцем проживання відповідача буде утрудненим. За взаємним бажанням по-

231


■<д»оа«»8™ово«аосооао«та™и

дружжя справа може бути розглянута за місцем проживання одного з них.

Альтернативна підсудність передбачена також для позовів, що випливають з договорів, де зазначено місце виконання, або виконати які через їхні особливості можна тільки в певному місці. Такі позови можуть бути пред'явлені також за місцем виконання ({огит сопігасіиз иеі зоіиііопіз) цих договорів.

Виключна підсудність встановлює, що пред'явлення позовів у деяких справах можливе тільки у точно визначеному законом суді. Вона передбачена ст. 114 ЦПК України до незначної частини позовів, виключаючи можливість застосування до них інших видів територіальної підсудності, тому і названа виключною підсудністю. Це позови з приводу нерухомого майна, про виключення майна з опису, позови кредиторів спадкодавця, пред'явлені до прийняття спадщини спадкоємцями, підсудні суду за місцем знаходження цього майна або його основної частини Цогит геі зііае). Виключна підсудність передбачена: для позовів клієнтів до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, пошти або багажу, які підсудні судові за місцем знаходження перевізника управління транспортної організації. За чинним законодавством претензії, які виникають з перевезення вантажів, пред'являються до управління залізниці призначення, а з перевезення пасажирів і вантажу можуть пред'являтися до управління залізниці відправлення чи призначення на розсуд заявника претензії, у зв'язку з чим аналогічні позови підсудні за місцем знаходження вказаних управлінь залізниць. Позови залізниці до пасажирів, відправників і одержувачів вантажу подаються за правилами загальної підсудності.

Договірна підсудність встановлюється за угодою сторін, вона ще називається добровільною. Сторонам надається право встановлювати тільки договірну територіальну підсудність (ст. 112 ЦПК України), але не родову, а також не дозволяється змінювати виключну підсудність.

Договірна підсудність може бути встановлена щодо конкретних позовів, їх групи, що можуть виникнути з існуючих між сторонами цивільних правовідносин. Угода сторін про підсудність може бути викладена у формі окремого письмово-

232

го договору або включена до змісту конкретного цивільного договору: поставки, купівлі-продажу тощо.

Встановлена цивільна підсудність є обов'язковою для сторін, але вони можуть відмовитися від одержаних ними переваг у підсудності.

Сторона договору про підсудність може оспорювати його законність і обґрунтованість. Суд, встановивши, що такий договір порушує інтереси сторін або інших осіб, має право визнати його недійсним і застосувати до справи правила про підсудність, передбачені законом.

Підсудність за зв'язком справ (?огит соппехіаіез) встановлює, що позов має розглядати суд, який розглядає іншу, пов'язану з ним справу. Так створюються кращі умови для дослідження всіх матеріалів у справі з метою виявлення дійсних обставин, прав і обов'язків сторін, а також для економії процесуальних засобів і часу. Статтею 113 ЦПК України передбачено, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання чи знаходження одного з них за вибором позивача. Зустрічний позов незалежно від його підсудності подається до суду за місцем розгляду первісного позову. Цивільний позов, що випливає з кримінальної справи, розглядається судом разом з такою справою. Якщо позов не був заявлений або не був вирішений у кримінальному процесі, то він пред'являється у порядку цивільного судочинства за правилами територіальної підсудності.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору між сторонами, пред'являють позов суду, у провадженні якого перебуває спірна справа сторін (ст. 125 ЦПК України).

§ 2. Наслідки порушення правил про підсудність. Зміна підсудності

Підсудність справи встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви до свого провадження — під час відкриття справи у суді. Якщо справа даному судові не підсудна, суддя повертає її позивачеві для передачі до належного суду зі своєю мотивованою ухвалою про неприйняття. Така ухвала може бути оскаржена.

233


Якщо непідсудність позовної заяви даному судові була виявлена не при прийнятті, а після відкриття провадження у справі і до початку її розгляду, суд повинен переслати заяву разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на оскарження цієї ухвали, а в разі подання скарги — після постановлення ухвали судом апеляційної інстанції про залишення скарги без задоволення (ст. 118 ЦПК України).

Подана до суду позовна заява з додержанням правил про підсудність повинна бути прийнята ним до свого провадження і розглянута по суті. Справи, розпочаті розглядом по суті, забороняється передавати до іншого суду (тобто змінювати підсудність) за незначними винятками. Зміна підсудності можлива судом, у провадженні якого перебуває справа. Передача ним справи до іншого суду України можлива у випадку, якщо відповідач, місце проживання якого не було відоме, подасть заяву про передачу справи за місцем його дійсного проживання або знаходження і таке прохання буде задоволено судом (ст. 116 ЦПК України).

Зміна підсудності — передача справи з одного суду до іншого в межах України можлива, якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, а також якщо ліквідовано суд, який розглядав справу. Справа у цих випадках передається до суду, найбільш територіально наближеного до ліквідованого суду. Передача справи до іншого суду можлива, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності. Суд, який вирішує питання про передачу справи до іншого суду, постановляє про це мотивовану ухвалу і повідомляє позивача.

Після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі пред'явлення скарги — після постановлення апеляційною інстанцією ухвали про залишення скарги без задоволення, заява разом з ухвалою пересилається до належного суду України. Спори між судами про підсудність не допускаються (ст. 117 ЦПК України).

Запитання для самоконтролю

1. Визначте поняття і значення підсудності.
   
2. З'ясуйте значення видів підсудності: функціональної, родової,територіальної.
   
3. Дайте характеристику видам територіальної підсудності: загальної, альтернативної, за зв'язком справ, договірної, виключної.
   
4. Якими є наслідки порушення правил підсудності?
   
5. Які підстави для зміни підсудності?
   

Рекомендована література

1. Жуйков В. М. Судебная защита прав граждан и юридическихлиц.— М., 1997.
   
2. Особенности рассмотрения отдельньїх категорий гражданскихдел / Под ред. М. К. Треушникова.— М., 1987.
   
3. Трубников П. Я. Защита гражданских прав в суде. — М., 1990.
   

234