Geum.ru

Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів Київ 2005

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34
Глава 6. Участь органів прокуратури у цивільному процесі

§ 1. Завдання органів прокуратури у цивільному процесі

Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст. 121 Конституції України). Відповідно до ст. 36і Закону України «Про прокуратуру» представництво інтересів громадян або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Прокурор здійснює у суді представницьку функцію громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК, іншими законами, і може здійснювати її на будь-якій стадії цивільного процесу (ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Генеральний прокурор України у наказі «Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді» від 7 травня 2004 р. № 6/3 ГП (далі — наказ Генерального прокурора України № 6/3-ГП) основними завданнями представництва вважає: захист прав і законних інтересів неповнолітніх, інвалідів, інших осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються, а також захист майнових та інших інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб; поновлення порушених прав та законних інтересів людини, громадянина і держави, усунення причин та умов, що сприяли їх порушенню (пункти 1.1—1.3).

Прокурор, який бере участь у розгляді цивільних справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, має завдання сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України «Про прокуратуру»).

Стаття 35 Закону України «Про прокуратуру» надає прокуророві право вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави і суспільства, та зобов'язує його своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Отже, участь прокурора в цивільному процесі спрямована: на сприяння судові у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі; на своєчасне вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом. За наявності порушень закону при здійсненні судочинства прокурор має вживати заходів до їх усунення, а також використовувати право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді (п. 14 наказу Генерального прокурора України № 6/3-ГП).

§ 2. Підстави, процесуальні форми і види участі прокурора у цивільному процесі

У науці цивільного процесу питання про підстави участі прокурора у цивільному судочинстві вирішується по-різному. Ними називаються: здійснення законоохоронної функції, необхідність захисту прав і законних інтересів громадян, державних чи громадських інтересів тощо1.


Але мета і завдання прокурора у цивільному процесі та виконувані ним процесуальні функції, процесуальні форми і види участі, його процесуально-правове становище визначені у численних нормах права, які є правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі.

Такий висновок підтверджується ст. З «Правові основи діяльності прокуратури» Закону України «Про прокуратуру»: повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів. Отже, з цього можна зробити висновок, що правовими підставами участі прокурора у цивільному процесі будуть: Конституція України (статті 121-123), Закон України «Про прокуратуру» (статті 1, 19, 33-40), статті 3, 26, 27, 45, 46 ЦПК України, а також норми права іншого галузевого законодавства — статті 42, 165, 170, 240 СК України та накази Генерального прокурора України. Конституція України закріпила за органами прокуратури виконання функції представництва інтересів громадян або держави у суді (п. 2 ст. 121). Порядок забезпечення належного рівня її виконання встановлений наказом Генерального прокурора України «Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді». За наказом Генерального прокурора «Про затвердження структури Генеральної прокуратури України» (п. 1.2) від 28 квітня 1999 р. № 15 в складі Генеральної прокуратури України, в прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя були створені управління (відділи) по представництву інтересів громадян і держави у судах.

Уся діяльність прокурора у цивільному процесі незалежно від стадій судочинства відбувається у двох процесуальних формах:

1) порушення цивільної справи у суді (за визначенням ст. 5 ЦПК України 1963 р.); відкриття провадження у цивільній справі — звернення до суду із заявою про захист прав, свобод

та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів (ч. 1 ст. 45 ЦПК України); подання заяви і скарги про апеляційне оскарження рішення і ухвали суду першої інстанції (статті 292, 295 ЦПК України); подання касаційної скарги на рішення і ухвалу суду першої і апеляційної інстанції (ст. 324 ЦПК України); подання скарги про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами після перегляду у касаційному порядку (ст. 353 ЦПК України); подання заяви про перегляд рішень або ухвал суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами (статті 361, 362 ЦПК України);

2) вступ у справу в будь-якій стадії процесу для здійснення функції представництва інтересів громадян або держави (ст. 35 Закону України «Про прокуратуру», ст. 45 ЦПК України).

Отже, процесуальні форми участі прокурора у цивільному процесі — це закріплена у процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного провадження — на відкриття провадження цивільної справи у суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами цивільний процес у справі. Але питання про процесуальні форми участі прокурора у цивільному процесі в науці вирішуються також по-іншому — розглядаються у контексті змісту його діяльності щодо стадій процесу з наголосом, що різні стадії викликають різні форми участі1. Так, звернення до суду першої інстанції із заявою і внесення касаційної скарги на рішення суду розглядаються як дві самостійні форми, але вони характеризують не дві самостійні форми участі прокурора у цивільному процесі, а одну — порушення (відкриття) провадження у справі в суді, що можливе у всіх стадіях процесу.

Діяльність на відкриття прокурором провадження у справі в цивільному процесі у суді першої інстанції викликається необхідністю захистити права, свободи і законні інтереси громадян, юридичних осіб, держави та суспільства, але ст. 45 ЦПК України не визначає, коли настають такі обставини, а надає


право прокуророві встановити їх у кожному конкретному випадку у будь-якій справі, підвідомчій цивільному судочинству. А це свідчить про те, що перша процесуальна форма — порушення прокурором цивільної справи у суді — характеризується факультативністю. Винятком з цього правила є ст. 33 Закону України «Про прокуратуру», що має імперативний характер і встановлює, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином.

«Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах», підписаною країнами СНД 7 жовтня 2002 р. у Кишиневі у ст. 25 «Прохання про участь прокурора у цивільному процесі» передбачено, що прокурор однієї з договірних сторін має право звернутися до прокурора іншої договірної сторони з проханням про порушення у суді справи про захист прав і законних інтересів громадян запитуючої сторони.

Вступ прокурора в процес у справі можливий за власною ініціативою, за ініціативою суду і на вимогу закону. Наказ Генерального прокурора України «Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді» зобов'язує прокурора брати участь у розгляді судами справ, порушених за позовами та заявами прокурора, а також у випадках, передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне (п. 9). Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, вступ за вимогою закону і суду має обов'язковий характер. Отже, від характеру волевиявлення прокурора на участь у цивільному процесі у справі — способу вступу в процес визначається вид такої участі — факультативна участь (необов'язкова) та імперативна (обов'язкова).

Факультативна участь прокурора у цивільному процесі передбачена у розгляді справ: про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК України), про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України), про відібрання дітей у батьків та їх передачу на піклування до органів опіки і піклування (ст. 170 СК України), про скасування усиновлення чи визнання його

недійсним (ст. 240 СК України). Участь прокурора у цивільному процесі є обов'язковою (подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов) у справах про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону України «Про прокуратуру»), а також у справах про усиновлення дітей, про позбавлення батьківських прав, про майнові та житлові права неповнолітніх, про відшкодування збитків за рахунок державного бюджету, про звільнення від арешту майна, що стягується у доход держави (п. 9.3 наказу Генерального прокурора України № 6/3-ГП). Обов'язковою участь прокурора у процесі буде і тоді, коли суд (суддя) визнає її необхідною у конкретній справі при вирішенні питання про склад осіб, які братимуть участь у справі в попередньому судовому засіданні (п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України), у постановленій ним про це ухвалі. Ухвала суду (судді) про обов'язкову участь прокурора у справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання.

§ 3. Участь прокурора у цивільному процесі у справі у суді першої інстанції

Відкриття провадження у справі (порушення цивільної справи у суді). Прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист прав та інтересів інших осіб — громадян, держави, державних підприємств і організацій. Таке звернення можливе у справах, підвідомчих цивільному судочинству, позовного, наказного і окремого провадження і настає тоді, коли цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів. Наявність таких обставин належить встановити прокуророві у кожному конкретному випадку. Але прокурори не повинні підміняти самих заінтересованих осіб, права й інтереси яких порушені або оспорені. Гарантованість судового захисту дає можливість їм самим порушити цивільну справу в суді і брати участь у її розгляді. І лише коли громадяни за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть відстоювати у суді свої права, прокурор може звернутися до су-ДУ з вимогою на захист їх прав і законних інтересів. У випадках звернення прокурора з вимогою в інтересах громадянина, який має таку можливість або не погоджується із заявленою

вимогою прокурора, суд залишає заяву прокурора без розгляду як таку, що подана особою, яка не має повноважень на ведення справи у суді (п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК України).

Відповідно до тлумачення Конституційного Суду України (Рішення від 8 квітня 1999 р. № З-рп/99) п. 2 ст. 121 Конституції України про пред'явлення прокурором позову в інтересах держави не рівнозначне пред'явленню позову в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Інтереси держави можуть збігатися або не збігатися як повністю, так і частково з інтересами таких державних чи приватних підприємств, установ, організацій. При цьому інтереси держави опосередковуються майновим, політичним, соціально-економічним змістом, пов'язаним з реалізацією загальнодержавних дій і програм, спрямованих на захист державної, економічної, екологічної, інформаційної безпеки, на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, на збереження генофонду Українського народу, на охорону землі як основного національного багатства, на захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, на охорону1 свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (статті 13-19 Конституції України).

Тому прокурор має визначити і обґрунтувати у чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Наявність інтересу держави в певних сферах політичної, соціально-економічної та іншої діяльності визначено законодавством України, яким закріплені повноваження прокурора на порушення цивільної справи у суді загальної юрисдикції.

Зокрема, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ органам прокуратури надано право на звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та про припинення екологічно небезпечної діяльності (ст. 37).

На підставі Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. № 2460-ХП прокурор може внести до суду подання про накладення штрафу за грубе і систематичне


скоєння правопорушень об'єднанням або його органом (ст. ЗО); про заборону окремих видів діяльності об'єднання чи заборону на його діяльність строком до 3-х місяців (ч. 1 ст. 31); про продовження цього терміну (ч. З ст. 31); про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання (ст. 32).

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. № 987-ХІІ незаконна діяльність релігійних організацій може бути припинена судом у передбачених законом випадках за заявою органу, уповноваженого здійснити реєстрацію статуту конкретної організації або прокурора.

Законом України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. № 3356-ХІІ встановлено, що справа про накладення штрафів на винних службових осіб, які ухиляються від укладення колективних договорів або які не виконують їх умов, провадиться судом за поданням однієї зі сторін колективного договору, відповідних комісій або з ініціативи прокурора (ст. 20).

Статтею 136 КЗпП України передбачено, що стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в суді провадиться за позовом керівників вищого рівня у порядку підлеглості органу або прокурора.

Статтею 231 КЗпП України встановлено, що в районних, міських судах розглядаються трудові спори за заявою прокурора, якщо рішення КТС суперечить чинному законодавству.

Відповідно до Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 р. № 281-ХІУ їх діяльність може бути припинена судом за поданням легалізуючого органу або прокурора, якщо їхні статутні документи суперечать цьому. Закону.

Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІП визначає, що політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами (ст. 21).


Відкриття провадження у цивільній справі — порушення прокурором цивільної справи у суді першої інстанції настає внаслідок подання до суду відповідного процесуального документа, виконаного у письмовій формі: у справах позовного провадження — позовної заяви, у справах наказного і окремого провадження — заяви. Позовна заява має містити відомості, зазначені у ст. 119 ЦПК України, з обов'язковим посиланням на норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини сторін у справі, і з обґрунтуванням їх застосування. Генеральний прокурор України у наказі № 6/ЗТП зобов'язує при підготовці позовів та заяв долучати до них всі необхідні матеріали, вимоги формулювати відповідно до чинного матеріального та процесуального закону, посилатися на конкретні докази і долучати їх до позовних заяв (п. 8.3). Пред'явленню позовної заяви передує велика і важлива допроцесуальна діяльність прокурора щодо вивчення матеріалів справи, збирання доказів — використання у цій роботі матеріалів перевірок органів контролю, статистики, податкової інспекції, Держбанку тощо, а також щодо встановлення усіх учасників процесу.

Вимоги до змісту позовної заяви покладені в основу правового регулювання змісту процесуальних засобів порушення процесу і у справах непозовного провадження (статті 238, 243, 247, 258, 270, 275, 280, 284, 288 ЦПК України).

Процесуальні документи, які подаються прокурором на порушення цивільної справи у суді в інтересах громадян або держави, державним митом не оплачуються, не несе прокурор й інших судових витрат (ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»).

При пред'явленні прокуратурою позовів від свого імені як юридичної особи, при участі її у справі відповідачем, питання про, сплату нею державного мита та інших судових витрат вирішується на загальних підставах.

З прийняттям позовної заяви від прокурора відкривається провадження у цивільній справі (порушується цивільна справа у суді). Ця обставина є підставою, за якою участь прокурора у такій справі у цивільному процесі визначена обов'язковою (п. 9 наказу Генерального прокурора України № 6/ЗТП).

Для забезпечення належного виконання прокурором своїх процесуальних функцій статті 27, 31, 46 ЦПК України надають йому широкі процесуальні права і покладають на нього відповідні процесуальні обов'язки. Прокурор може заявляти клопотання про залучення до участі у справі всіх заінтересованих осіб і витребування необхідного доказового матеріалу, подавати заяви про забезпечення доказів і позову, розшук відповідача. Прокурор має право знати про день, час і місце проведення огляду, місця судового засідання розгляду справи, знати прізвища осіб складу суду, експерта, перекладача, секретаря судового засідання, спеціаліста і заявляти за наявності підстав їм відводи (статті 20, 22 ЦПК України). Він може підтримувати або змінювати заяви, з якими він звернувся до суду на захист прав та законних інтересів громадян і державних інтересів, та відмовитися від них. Відмова прокурора від поданої ним заяви або зміна заявлених ним вимог не позбавляє особу, на захист прав і законних інтересів якої цю заяву було подано, права вимагати від суду розгляду справи по суті в первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК України). Пояснюється це тим, що прокурор не є суб'єктом спірних матеріальних правовідносин. З цих причин він не може укласти і мирову угоду. Прокурор може висловлювати свої міркування з окремих питань, що виникають при розгляді справ, а також по суті справи в цілому. Такі міркування і висновки мають бути мотивованими, юридично обґрунтованими на об'єктивному аналізі фактичних обставин справи, встановленому у судовому засіданні, та визначати позицію прокурора з приводу вирішення справи по суті.

Прокурор має право знайомитися з технічним записом судового засідання і журналом судового засідання, подавати на нього свої зауваження і брати участь у їх розгляді; подавати заяви про виправлення описок і арифметичних помилок у рішенні, про винесення додаткового рішення і про роз'яснення рішення та брати участь у їх розгляді (статті 199, 219-221 ЦПК України), а також наділений іншими правами.

Вступ прокурора у цивільний процес у справі. У цій процесуальній формі прокурор користується широкими процесуальними правами, як і при порушенні ним процесу у справі,


за винятком спеціальних прав щодо розпорядження предметом спору і процесу. Він не може замінити заявлену іншими особами вимогу, збільшити або зменшити її розмір, відмовитися від неї тощо. Але прокурор може вступити у цивільний процес у справі шляхом пред'явлення самостійної заяви до однієї чи двох сторін в інтересах третьої особи. У таких випадках прокурор користуватиметься процесуальними правами, такими як і при порушенні ним цивільної справи у суді, тобто при участі у цивільному процесі у першій процесуальній формі.

Генеральний прокурор України зобов'язує прокурорів, які мають брати участь у цивільному процесі, ретельно готуватися до судових засідань, збирати і досліджувати докази, з'ясовувати обставини справи; дотримуватися судової етики; висловлювати міркування щодо вирішуваного судом спору згідно із законом та матеріалами справи; виходити з вимог закону про те, що у справах, порушених за позовами чи за заявою прокурора, обов'язок доказування покладається на прокурора, який користується рівними правами з іншими учасниками процесу (особами, які беруть участь у справі) (пункти 9.4, 9.5 наказу Генерального прокурора України № 6/3-ГП).

§ 4. Участь прокурора у провадженні щодо оскарження і перегляду судових рішень і ухвал

Участь прокурора в апеляційному провадженні викликана необхідністю повторного розгляду цивільних справ, вирішених судом першої інстанції, з метою перевірки законності і обґрунтованості постановлених по них рішень і ухвал та захисту прав, свобод сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, та публічних інтересів.

Прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, має право оскаржити в апеляційному порядку його рішення, ухвалу повністю або частково у встановлені строки (статті 292, 294 ЦПК України).

Для цього прокурор подає до суду першої інстанції, який розглянув справу, підписані ним апеляційні заяву і скаргу у письмовій формі за встановленим ст. 295 ЦПК України змістом. 134

До заяви про апеляційне оскарження і апеляційної скарги додаються їх копії та копії доданих до них письмових додаткових матеріалів у кількості примірників відповідно до числа осіб, які брали участь у справі. Заява і скарга прокурора адресується до апеляційного суду, а подається разом з додатками через суд першої інстанції, що розглянув справу.

Прокурор, який подав апеляційну скаргу, має право її доповнити, змінити, відмовитися, відкликати (ст. 300 ЦПК України). Доповнити, змінити апеляційну скаргу прокурора може також прокурор вищого рівня (ст. 40 Закону України «Про прокуратуру»). Доповнити чи змінити — протягом строку на апеляційне оскарження; відмовитися повністю чи частково — протягом усього часу розгляду справи; відкликати — до початку розгляду справи у апеляційному суді.

У разі прийняття судом відмови від апеляційної скарги і закриття з цих підстав апеляційного провадження, повторна подача апеляційної скарги прокурором не допускається.

Прокурор має право на одержання від апеляційного суду повідомлення про час і місце судового засідання щодо розгляду його скарги і брати у ньому участь. Він має право заявляти клопотання про виклик у судове засідання свідків, призначення експертизи, залучення до участі у справі спеціалістів та витребування інших доказів, подавати додатково докази, давати пояснення, висловлювати свої міркування з окремих питань та по суті справи, виступати у дебатах.

Справи у суді апеляційної інстанції розглядаються за правилами, встановленими для розгляду справ у суді першої інстанції за винятками, встановленими у главі «Апеляційне провадження» (ч. 1 ст. 304 ЦПК України). Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може вступати у справу в будь-якій стадії процесу чи бути залученим судом (п. 9 наказу Генерального прокурора України № 6/3-ГП), якщо цього вимагає захист конституційних прав, то така його участь не виключається і в апеляційному суді.

Прокурор наділений іншими правами, визначеними статтями 27, 46 та ін. ЦПК України і зобов'язаний добросовісно ними користуватися.

Участь прокурора у провадженні справ у касаційній інстанції, в процесі перевірки законності судових рішень і ухвал суду першої та апеляційної інстанції, що набрали законної сили, спрямована на захист прав громадян і державних інтересів, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі.

Згідно зі ст. 324 ЦПК України прокурор, який бере участь у справі, має право вносити касаційні скарги відповідно на рішення або ухвали суду першої інстанції, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, а також на рішення, ухвали апеляційної інстанції з підстав їх незаконності. Але це право прокурора є і його обов'язком — Генеральний прокурор України зобов'язує не залишати без реагування незаконні рішення чи ухвали суду у справах, розглянутих з участю прокурора; своєчасно вносити на них мотивовані касаційні скарги, зазначаючи, який закон порушено судом і яка пропозиція щодо скасування або зміни рішення вноситься.

На відкриття касаційного провадження вноситься касаційна скарга у встановлений ст. 325 ЦПК України двомісячний строк з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. Підставою для внесення є незаконність рішення і ухвали суду, неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У зв'язку з цим прокуророві належить при підготовці вивчити матеріали у справі, точно виявити, які порушення і неправильні застосування норм матеріального і процесуального права були допущені судом при розгляді і вирішенні справи, у чому полягає суть порушення та чи можуть вони викликати скасування, зміну чи постановлення нового рішення згідно із повноваженнями касаційної інстанції (ст. 336 ЦПК України).

Касаційна скарга подається у письмовій формі і має містити обов'язкові реквізити, передбачені ст. 326 ЦПК України, бути підписаною із доданими копіями та доданими письмовими матеріалами відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі, поданою безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Прокурор, який вніс касаційну скаргу, має право відмовитися, доповнити, змінити або відкликати скаргу (ст. 330 ЦПК

України). Доповнити, змінити касаційну скаргу має право також прокурор вищого рівня (ст. 40 Закону України «Про прокуратуру»). Доповнення чи зміна скарги можлива протягом строку касаційного оскарження. Відкликання касаційної скарги можливе до початку розгляду справи в касаційному суді. Відмовитися від касаційної скарги прокурор має право протягом усього часу розгляду справи. Питання про прийняття відмови від касаційної скарги вирішується касаційним судом у судовому засіданні. У разі прийняття відмови від касаційної скарги і закриття з цих підстав касаційного провадження, повторна подача касаційної скарги не допускається.

Для підтримання скарги прокурор обов'язково бере участь у судовому засіданні, про день і час якого має право бути повідомленим завчасно. Він може знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, подавати додаткові докази, робити відводи, висловлювати міркування з усіх питань, клопотань, заяв осіб, які беруть участь у справі, тощо у процесі розгляду справи у засіданні суду касаційної інстанції, а також давати пояснення та виступати у дебатах.

Різновидом касаційного провадження є розгляд справи у зв'язку з винятковими обставинами (статті 353-360 ЦПК України). Прокурор, який бере участь у справі, при наявності підстав для перегляду судового рішення у зв'язку з винятковими обставинами, передбаченими ст. 354 ЦПК України, має право оскаржити до Верховного Суду України судові рішення у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку і взяти участь у їх перегляді Верховним Судом України.

Процесуально-правове становище прокурора у цьому провадженні таке саме як і в касаційному провадженні, з урахуванням особливостей, визначених ЦПК України для провадження у зв'язку з винятковими обставинами (ч. 4 ст. 357 ЦПК України).

Прокурор може порушити провадження у справі про перегляд рішень, ухвал і наказу суду у зв'язку з нововиявленими обставинами. За наявності нововиявлених обставин, визначених ст. 361 ЦПК України, рішення, ухвали суду, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за заявою прокурора, який бере участь у справі (ч. 1 ст. 362 ЦПК України). Заява подається у письмовій формі з дотриманням змісту, визначеного ст. 364 ЦПК України, до суду, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ. Правове становище прокурора визначається нормами ЦПК України, якими встановлений порядок провадження у судах першої інстанції, апеляційної і касаційної інстанцій, якими переглядається справа.

§ 5. Цивільна процесуальна правосуб'єктність прокурора

ЦПК України визначає прокурора самостійним суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин — учасником розгляду цивільних справ у суді (ст. 45 ЦПК України) і включає його до складу осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК України). Правило ч. З ст. 104 ЦПК України 1963 р., за яким особа, в інтересах якої розпочато справу, може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву, дало підставу визначати в теорії процесу прокурора у цих випадках позивачем, стороною в процесуальному розумінні. Його розглядали також представником сторони особливого роду або представником держави. Цивільна процесуальна правосуб'єктність прокурора відрізняється від сторони тим, що він захищає сторони, а сторона — свої матеріальні права й інтереси. Прокурор має державний характер заінтересованості у справі, сторона — суб'єктивний матеріально-правовий. Прокурор — не сторона й у процесуальному розумінні, оскільки нашому праву невідомий поділ суб'єкта процесуальних правовідносин на дві частини — матеріальну і процесуальну. Така назва і не розкриває правової природи участі прокурора у цивільному процесі.

Прокурор не є представником сторони, навіть особливого роду1, оскільки у цивільному процесі він діє від свого імені самостійно, без повноважень сторони, на підставі закону і керуючись тільки законом2. Адже відповідно до п. 2 ст. 237 ЦК

України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені.

Він є посадовою особою державного органу — прокуратури, який без особливих доручень від цього органу, а на підставі закону, свого посадового становища виконує покладені на органи прокуратури завдання і функції1. Покладене п. 2 ст. 121 Конституції України і відтворене ч. 2 ст. 45 ЦПК України на прокуратуру представництво громадян або держави у випадках, визначених законом, не означає, що прокурор у цивільному процесі є процесуальним представником громадянина або держави. Він здійснює захист їхніх прав та інтересів у суді. Такий висновок підтверджується аналізом іншого чинного законодавства України. Так, стаття 243 КЗпП України встановлює, що профспілки є повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів у органах державної влади і самоврядування. Це право трансформоване у ЦПК України, де визначено, що профспілки (як і інші юридичні особи) у передбачених законом випадках можуть звертатися до суду із заявою на захист прав та охороню-ваних законом інтересів інших осіб (ч. 2 ст. З, ч. 1 ст. 45 ЦПК України). Вони не є представниками громадян у суді (такими є їх уповноважені), а визначені поряд з органами державної влади, органів місцевого самоврядування, прокурором та іншими особами як суб'єкти захисту прав інших осіб.

Назва суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин має відображати суть його участі у процесі, завдання і процесуальні функції, які він виконує. Зазначеним вимогам відповідає назва цього суб'єкта — прокурор. Вона характеризує участь прокурора у цивільному процесі як самостійного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин, учасника розгляду цивільних справ у суді, як особу, яка бере участь у


справі з метою захисту прав і законних інтересів громадян, державних чи суспільних інтересів (статті 3, 26, 45 ЦПК України).

Запитання для самоконтролю

У чому полягає завдання органів прокуратури у цивільномупроцесі в сучасних умовах розвитку держави?

Визначте підстави і процесуальні форми участі прокурора уцивільному процесі, його процесуальні права та обов'язки.

Якою є участь прокурора у цивільному процесі у справі в судіпершої інстанції?

Яка участь прокурора в апеляційному провадженні? А у провадженні справ у касаційній інстанції?

Визначте участь прокурора у провадженні справ у зв'язку з винятковими обставинами та у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Рекомендована література

Грошевий Ю. М. Прокурорський нагляд в Україні. — К., 1993.

Радченко М., Глаговський В. Представництво прокурором інтересів громадян або держави (теоретичний і практичний аспект) //Право України. — 1997. — № 11.

Суботін С, Червяков О., Марочкін І. Представницькі функціїпрокурора // Право України. — 1997.'— № 11.

Мичко М. І. Функції та організаційний устрій прокуратури. —Донецьк, 2001.

Руденко М. В. Прокурор у господарському судочинстві. —- К.,2003.

Мичко Н. И. Прокуратура Украиньї: Роль и место в системе го-сударственной власти. — Донецк, 1999.

Тацій В., Грошевий Ю. Прокуратура в системі поділу влади //Вісник Академії правових наук України. — № 1. — X., 1999.

Давиденко Л. Функції прокуратури України згідно з новоюКонституцією України // Право України. — 1997. — №6.

Шумський П. Представництво прокурора в суді // Право України. — 1998. — № 2.

Глава 7. Участь у цивільному процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким надано законом право захищати права і свободи інших осіб

§ 1. Мета, підстави і процесуальні форми участі

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи (профспілки, підприємства, установи, організації та громадяни) можуть у випадках, передбачених законом, звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних інтересів інших осіб.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в передбачених законом випадках, можуть бути залучені судом до участі у процесі або вступити у процес за своєю ініціативою для дачі висновку у справі, з метою здійснення покладених на них повноважень і для захисту прав, свобод громадян, інтересів держави та суспільства (ст. 45 ЦПК України). Участь у таких випадках органів державної влади і місцевого самоврядування є однією з форм здійснення ними компетенції у галузі виконавчо-розпорядчої і правоохоронної діяльності.

Профспілки, які беруть участь у справі, у цій процесуальній формі виконують свою соціальну роль як об'єднання по захисту трудових, інших соціально-економічних прав та інтересів працівників (ст. 243 КЗпП України).

Інші соціальні об'єднання беруть участь у цивільному процесі з метою захисту прав та інтересів окремих громадян — членів своїх колективів або їх сімей.

Підставами участі у процесі зазначених суб'єктів є норми цивільного процесуального права й інших галузей права, які надають їм повноваження захищати права та інтереси інших осіб.

Зазначені суб'єкти захисту прав інших осіб можуть брати участь у цивільному процесі у двох процесуальних формах: зверненням до суду із заявою (відкриття провадження у цивільній справі); вступом у процес розгляду справи для подання висновку за власною ініціативою чи ініціативою суду. Право на порушення процесу у справі надано органам державної влади, органам місцевого самоврядування, профспілкам, підприємствам, установам, організаціям та громадянам (ч. 1 ст. 45 ЦПК України), а право на подання висновку — тільки органам державної влади і органам місцевого самоврядування (ч. З ст. 45 ЦПК України).

Органи державної влади і місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни можуть бути суб'єктами захисту прав і охоронюваних інтересів інших осіб за умов: наявності закону, який дає їм повноваження здійснювати захист прав та інтересів інших осіб у конкретних справах; наявності в осіб, захист прав і інтересів яких вони можуть здійснювати, цивільної процесуальної правосуб'єктності (права бути позивачем, заявником у справі), а для подання висновку органами державної влади і органами місцевого самоврядування замість цієї умови — наявність справи у провадженні суду; наявності у них цивільної процесуальної правосуб'єктності (права бути суб'єктом захисту прав інших осіб, набувати цивільні процесуальні права і мати обов'язки).

Зазначені суб'єкти захисту прав інших осіб відповідно до ст. 26 ЦПК України є особами, які беруть участь у справі, тому вони мають права і обов'язки, визначені ст. 27 ЦПК України, незалежно від процесуальної форми участі. Коли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації відкривають провадження у справі в інтересах інших осіб, вони мають права і процесуальні обов'язки сторони, за винятком права 142

закінчувати справу мировою угодою (ст. 46 ЦПК України).

У здійсненні своїх процесуальних прав вони незалежні від волі осіб, права і охоронювані інтереси яких вони захищають. У зв'язку з цим вони можуть відмовитися від поданої ними заяви, змінити заявлені вимоги, але такі дії не позбавляють особу, на захист прав і охоронюваних законом інтересів якої подана заява, права вимагати від суду розгляду справи по суті в первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК України). Укласти мирову угоду суб'єкти захисту прав інших осіб не можуть, оскільки не є учасниками матеріально-правового спору.

§ 2. Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування у цивільному процесі

Така участь з метою захисту прав й інтересів інших осіб може мати місце в цивільних справах, пов'язаних з відповідною галуззю народного господарства, управління якою ними здійснюється, і якщо така участь передбачена законом. Із заявою до суду може звернутися Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про захист прав і свобод людини та громадянина лише тих осіб, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин цього зробити не можуть самостійно (ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР). Порівняно широкі права на участь у процесі надані органам опіки та піклування, житлово-комунальним, фінансовим тощо.

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК України, статті 243, 249 СК України). При цьому органами опіки та піклування є: державна адміністрація районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських чи районних у містах, сільські, селищні ради (ст. 215 СК України, п. 1.4 «Правил опіки та піклування», затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88). Отже, зазначені органи можуть бути суб'єктами захисту прав неповнолітніх, недієздатних осіб, що перебувають під опікою і піклуванням, у всіх підвідомчих судові справах: мають право звернутися із заявою про відкриття провадження у справі, а якщо справа була розпочата за ініціативою інших осіб, можуть вступити у процес для подання висновку.

Органи опіки та піклування згідно з СК України мають право пред'явити позов про визнання шлюбу недійсним (ст. 42), про позбавлення батьківських прав (ст. 165), про скасування чи визнання усиновлення недійсним (ст. 240), про відібрання дитини від батьків (ст. 170). Якщо справа була розпочата іншими особами, участь органів опіки та піклування можлива для подання висновку у таких справах. Відповідно до п. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка її тримає у себе не на підставі Закону України або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковим є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦПК України у справах про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами подається висновок органу опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини (частини 1, 2 ст. 253 ЦПК України).

Справи про поновлення батьківських прав, у спорах щодо дітей також розглядаються за участю органів опіки та піклування. Вони можуть вимагати від опікуна або піклувальника відшкодування майнової шкоди, заподіяної несумлінним або недбалим виконанням опікунських обов'язків та мають право подати заяву про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним (ст. 237 ЦПК України). їх участь для подання висновку є обов'язковою (ст. 240 ЦПК України).

При здійсненні своїх функцій органи опіки та піклування подають до суду висновок щодо розв'язання спору (ч. 5 ст. 19 СК України) у письмовій формі. У справах про усиновлення беруть участь як заінтересовані особи відповідні органи опіки та піклування, а у справах, відкритих за заявами іноземних громадян — уповноважені органу виконавчої влади (ч. 1 ст. 253 ЦПК України).

Виконання житлово-комунальними органами функцій управління житловим фондом України зумовлює можливу і необхідну їх участь у цивільному процесі щодо справ, пов'язаних зі зміною юридичного, технічного, комунального стану споруд і будівель. Житлово-комунальні органи заінтересовані в такому вирішенні справ судами, яке відповідало б законодавству в галузі житлового будівництва і захищало права громадян, підприємств, установ, організацій.

На можливість участі таких органів у цивільному процесі у справах, що виникають зі спорів щодо житлових правовідносин, звертав увагу судів Верховний Суд УРСР у постановах Пленуму «Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України» від 19 вересня 1975 р. № 9; «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 р. № 9 та Верховний Суд України у постанові Пленуму «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 р. № 2 тощо.

Для подання висновку про придатність жилого приміщення для проживання, суди повинні залучати до участі у справі органи санітарно-епідеміологічної служби, а також місцеві житлові органи, якщо рішення у справі може вплинути на їхні інтереси. Невиконання цього обов'язку призводить до порушення прав зазначених органів і може бути підставою для скасування судового рішення, ухваленого у таких справах без їхньої участі.

Функцію органів місцевого самоврядування виконує суб'єкт комунальної власності і підприємницької діяльності — Бюро технічної інвентаризації асоціації «Укртех-інвентаризація» (далі — Бюро), на яке покладено обов'язок здійснювати перевірку реального юридичного статусу об'єктів нерухомості, обстеження їх технічного стану, державну рєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебуває у власності юридичних та фізичних осіб. Бюро виконує технічну паспортизацію та інвентаризацію основних фондів комунального господарства, а також будинків підприємств, установ, організацій та окремих громадян, поновлення документів на право володіння будинками і встановлення порядку користування будівлями. Верховний Суд України роз'яснив судам про необхідність залучати Бюро до подання висновку у справах про право володіння, поділу будівель і порядку їх використання1.

Житлово-комунальні організації органів місцевого самоврядування, у підпорядкуванні і розпорядженні яких є житловий фонд, у певних випадках можуть бути залучені у справу третіми особами. У судовій практиці і теорії процесу виникають труднощі щодо розмежування їх процесуальної право-суб'єктності такими особами і суб'єктами захисту прав інших осіб. Відповідно до ст. 45 ЦПК України підставою для участі органів місцевого самоврядування у процесі буде відсутність спору щодо договору житлового найму з однією зі сторін, а не суб'єктивного юридичного інтересу, про що зазначається у літературі2, оскільки він може мати не лише матеріально-правовий, а й державно-правовий характер.

Захист прав інших осіб та інтересів держави в цивільному процесі можуть здійснювати фінансові органи місцевої державної адміністрації у справах, які виникають зі спорів про право власності, спадкування, а також у справах окремого провадження про встановлення юридичних фактів, від яких залежить здійснення громадянами таких прав.

Суб'єктами захисту прав інших осіб та інтересів держави можуть бути ті органи державної влади, участь яких у цивільному процесі зумовлюється необхідністю здійснення ними своєї компетенції у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Так, державна податкова адміністрація може стягувати з громадян до бюджету у судовому порядку недоїмки по податках та інших обов'язкових платежах тощо.

Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про захист прав споживачів» від 15 грудня 1993 р. № 3682-ХП передбачено, що Державний комітет України у справах захисту прав споживачів (ліквідований, його функції передані Державному комітету стандартизації, метрології та сертифікації — Указ Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573/99), його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах державної і виконавчої влади та господарюючими суб'єктами — підприємствами (їх об'єднаннями), установами, організаціями незалежно від форми власності, гро-мадянами-підприємцями, іноземними юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право пред'явити до суду позови щодо захисту прав споживачів (ст. 5).

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» від 10 січня 2002 р. № 2949-ІП було доповнено Закон ст. 101 про те, що органи місцевого самоврядування, з метою захисту прав споживачів, мають право створювати при їх виконавчих органах структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, які вправі подавати до суду позови про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. № 962-ІУ до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі охорони земель належить подання позовів про відшкодування шкоди і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства України про охорону земель.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, державні комітети України: з водного господарства, земельних ресурсів, лісового господарства, з питань геології та використання надр, їх органи на місцях можуть відкривати у судах справи про відшкодування юридичними і фізичними особами збитків, завданих державі внаслідок порушень законодавства про надра (статті 64-67 Кодексу України про надра); про відшкодування збитків і витрат, заподіяних здоров'ю і життю людей та державі внаслідок порушення законодавства: про охорону навколишнього природного середовища (статті 5, 20, 67-69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-ХП); про охорону атмосферного повітря (Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. № 2707-ХП); про природно-заповідний фонд (статті 64-65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. № 2456-ХП); у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу (ст. 63 Закону України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2003 р. № 2894-ПІ); порушення лісового законодавства (статті 97-101 Лісового кодексу (далі — ЛК) України).

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють: Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, Комітет по нагляду за охороною праці, органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади санітарно-епідемічної служби Міністерства охорони здоров'я України (ст. 44 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХП, ст. 260 КЗпП України). У справах за позовами до власників про відшкодування шкоди, збитків працівникам, іншим громадянам, підприємствам і державі зазначені державні органи можуть брати участь для подання висновку у справі.

Органи державної влади і місцевого самоврядування для подання висновку у справі можуть бути залучені судом для участі в процесі або вступити у процес за своєю ініціативою. їх участь у процесі для подання висновку є обов'язковою у випадках, передбачених законом, та коли суд визнає це за необхідне (ч. З ст. 45 ЦПК України). 148

§ 3. Участь профспілок у цивільному процесі

Конституцією України (ст. 36) встановлено право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. На розвиток цієї статті було прийнято Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. № 1045-ХІУ. Рішенням Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 р. № 11-рп/2000 визнано неконституційними норми цього Закону, якими визначено, що повної дієздатності профспілка набуває лише у разі її реєстрації. Ще до такої реєстрації вона має право оскаржити до суду рішення Міністерства юстиції про відмову в реєстрації, отже, з моменту створення вона має права, передбачені Конституцією України, захищати трудові, інші соціально-економічні та політичні права і законні інтереси членів профспілок, працівників, піклуватися про покращення умов їх праці і побуту. Правовим забезпеченням реалізації цього завдання є встановлення ст. 243 КЗпП України право профспілок представляти інтереси працівників, представляти і захищати їх трудові, соціально-економічні права та інтереси в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом (у редакції Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 5 квітня 2001 р. № 2343-Ш). Цивільне процесуальне право України передбачає, що юридичні особи (зокрема профспілки) можуть здійснювати захист прав інших осіб шляхом відкриття цивільної справи у суді (звернення до суду із заявою) (ч.і ст. 45 ЦПК України).

Отже, профспілки, на підставі ст. 243 КЗпП України, через своїх уповноважених можуть здійснювати представницьку і правозахисну функції і в цивільному судочинстві — подавати заяву на захист прав працівників та вступати у відкриту судом справу.


§ 4. Участь у цивільному процесі підприємств, установ, організацій та окремих громадян з метою захисту прав інших осіб

Державні підприємства, установи, організації, кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації можуть захищати права та інтереси інших осіб пред'являючи вимоги на порушення процесу та вступаючи у цивільний процес у справі.

Звернутися до суду із заявою у справах про визнання громадян обмежено дієздатними і недієздатними можуть члени сім'ї такого громадянина, його близькі родичі, органи опіки та піклування, наркологічні, а також психіатричні лікувальні заклади (ст. 237 ЦПК України).

Відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо, які визнаються політичною партією або громадською організацією, мають право представляти і захищати законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах, зокрема у цивільному судочинстві (ч. 1 ст. 45 ЦПК України).

Громадські організації (об'єднання) споживачів мають право пред'являти до суду позови, представляти і захищати у суді інтереси споживачів (п. 10 ч. 1 ст. 5, ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. № 1023-ХП). Громадські природоохоронні об'єднання мають право подавати до суду позов про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань (ст. 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

§ 5. Цивільна процесуальна правосуб'єктність

Цивільна процесуальна правосуб'єктність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, підприємств, установ, організацій, а також окремих громадян, які захищають права інших осіб (ст. 45 ЦПК України), не має спеціальної назви, що і зумовлює неоднозначність її визначення у законодавстві, судовій практиці і теорії цивільного процесу. Статті 3, 45 визначають цих осіб як суб'єктів захисту прав інших осіб.

У судовій практиці вони називаються позивачами, захисниками, юрисконсультами, адвокатами профспілок, судовими представниками, експертами. У науці цивільного процесу суб'єкти захисту прав інших осіб визначаються: при порушенні справи — позивачами, сторонами у процесуальному розумінні, процесуальними позивачами, заявниками і скаржниками у процесуальному розумінні, представниками сторін і третіх осіб; при вступі у справу для подання висновку — компетентними органами, третіми особами, судовими представниками, експертамиї.

Суб'єкти захисту прав інших осіб не є позивачами, оскільки у них інше завдання і мета участі, характер юридичної заінтересованості у справі, дія законної сили судового рішення. Визначення їх сторонами у процесуальному розумінні, компетентними органами, третіми особами не тільки не відображає їхньої функціональної діяльності у цивільному процесі, але ще більше підкреслює невизначеність їхнього процесуального становища.

Поняття «державний орган — заявник, заявник у процесуальному розумінні, заявник позову» визначає відповідно діяльність або лише органу держави, або лише в позовному провадженні, не розрізняє їх участь у процесі для захисту своїх суб'єктивних прав і участь для захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів.

Неправильним є ототожнення процесуального становища суб'єктів захисту прав інших осіб з представництвом сторін і третіх осіб. Як встановлено ч. 2 ст. 237 ЦК України, не є представником особа, яка діє в чужих інтересах, але від власного імені. Цивільний процесуальний представник — уповноважений особи, яка бере участь у справі, який від її імені і в її інтересах виконує процесуальні дії, залежить від її волі і не може діяти проти її інтересів. Діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших організацій має іншу спрямованість. Вони виступають від свого імені, від їх імені (а не від імені члена профспілки) діють уповноважені, які в цивільному процесі є представниками органу держави, органу місцевого самоврядування, профспілок тощо, але не сторони і треті особи.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність органів держави та органів місцевого самоврядування, Бюро технічної інвентаризації, органів опіки та піклування, інших суб'єктів захисту прав інших осіб, які беруть участь у справі для подання висновку, істотно відрізняється від цивільної процесуальної пра-восуб'єктності експерта. Експерт — незаінтересована особа, яка подає висновок щодо фактів справи. Суб'єкт захисту інших осіб подає висновок по фактах і праву спірної справи, має в ній юридичний інтерес, що визначається компетенцією, яку він виконує в державному управлінні.

Визначення процесуальної правосуб'єктності органів держави, органів місцевого самоврядування, профспілок, підприємств, установ, організацій і окремих громадян, які захищають права інших осіб, за допомогою використання назви окремих осіб, які беруть участь у справі, відображає (навіть не у всіх випадках) тільки зовнішню їх ознаку, а не суть участі у процесі. Оскільки вони виконують функцію захисту прав інших осіб, то їх можна назвати суб'єктами захисту прав інших осіб. Але такими суб'єктами є також представники сторін й інших осіб, які беруть участь у справі, прокурор. Тому, щоб підкреслити процесуальну відмінність, яка існує між ними, можна назвати їх функціонерами. Ця назва свідчить, що їх участь у справі спрямована на виконання ними компетенції, яка визначається їх функціями у державному і громадському житті. Вказана назва можлива для визначення їхньої участі у справах усіх видів провадження і відображає те, що їх діяльність має важливу соціальну спрямованість.

Запитання для самоконтролю

Які підстави і процесуальні форми участі у цивільному процесіорганів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб?

У чому полягає участь у цивільному процесі органів державноївлади, органів місцевого самоврядування з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів?

Якою є участь у цивільному процесі профспілок з метою захисту прав інших осіб?

Визначте участь фізичних та юридичних осіб у цивільному процесі з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб.

Якою є цивільна процесуальна правосуб'єктність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб?

Рекомендована література

1. Богдан Й. Г. Участь органів державного фінансового управління в цивільному радянському процесі. — К., 1985.

Киреева Н. А. Участив органов опеки и попечительства в граж-данском процессе. — М., 1985.

Шахова Т. И. Участив органов опеки и попечительства в граж-данском процессе. — М., 1989.

Шакарян М. С. Участив органов государственного управленняв советском гражданском процессе. — М., 1978.

Штефан М. Й. Підприємство і правосуддя. — К., 1992.

Штефан М. Й. Участив профсоюзов в советском гражданскомпроцессе. — К., 1964.