Geum.ru

Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів Київ 2005

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34
Глава 4. Сторони у цивільному процесі

§ 1. Поняття сторін у цивільному процесі, їх процесуальні

права і обов'язки

Для того, щоб суд прийняв цивільну справу до свого провадження, розглянув її і ухвалив рішення, необхідно, щоб заінтересована особа реалізувала своє право і звернулася до суду за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Такою заінтересованою особою є громадянин чи юридична особа, яка має юридичний інтерес у справі, прагне захистити своє юридичне становище, примусити іншу особу виконати певну дію на свою користь або утриматись від такої, захистити право чи законний інтерес інших осіб у передбачених законом випадках. Заінтересовані особи, між якими виник спір про суб'єктивне право, що переданий на розгляд суду, називаються сторонами.

Отже, сторонами (рагіез) у цивільному процесі є юридично заінтересовані особи (громадяни і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення у цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного провадження, без яких неможливий сам процес. Поняття сторін у цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами. Ними є переважно його суб'єкти: покупець і продавець, кредитор і боржник, подружжя (розірвання шлюбу, поділ спільно нажитого майна, визначення місця проживання дітей тощо) — внаслідок порушення невизнання чи оспорювання їх суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Спірність та невизначеність матеріальних правовідносин змушує сторони шукати захист у суді. Але спір може мати місце при відсутності таких відносин у дійсності, тому право-суб'єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що між ними існують матеріально-правові відносини. Становище сторін у процесі тісно пов'язане з правопорушенням. Але може бути і без нього, внаслідок помилки про наявність між ними спірних правовідносин. Крім того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення. Отже, сторони мають у переданій на розгляд судові справі особистий юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним і процесуальним характером. Матеріально-правовий — визначається спірними цивільними, трудовими, іншими матеріальними правовідносинами сторін. Процесуально-правовий — наслідками розв'язання матеріально-правового спору, одержання певного за змістом рішення суду.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Ними можуть бути фізичні, юридичні особи і держава (ст. ЗО ЦПК України). Позивач (асіог) — особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої відкривається цивільна справа у суді та розпочинається цивільний процес. Позивач може заявити про це вимогу судові особисто або в його інтересах, у передбачених законом випадках, можуть звернутися із заявою до суду прокурор, органи державного управління, профспілки, інші особи (ст. З ЦПК України). Відповідач (геив — особа, яка обороняється) — особа, яка на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорення його права і охоронюваного законом інтересу.

У справах з трудових правовідносин та відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з їх роботою, незалежно від того, хто звернеться до суду, позивачем буде працівник або утриманці померлого, а відповідачем — організація, яка оспорює ці вимоги. За основу визначення таких сторін взято обставину, хто первісно порушив вимогу про захист права у комісії по трудових спорах і хто за цією вимогою притягається до відповідальності. Звернення працівника з вимогою про


розв'язання спору до комісії по трудових спорах заздалегідь визначає їх можливу правосуб'єктність у цивільному процесі у цій справі, оскільки спірна правова вимога, передана спочатку на розгляд даного органу, переноситься на вирішення суду. На думку окремих авторів, при пред'явленні і прийнятті судом зустрічного позову сторони набувають подвійної правосуб'єктності1, але це не так — кожна з них не стає позивачем і відповідачем, оскільки згідно зі ст. 123 ЦПК України зустрічним позовом буде заявлена у процесі розгляду справи вимога відповідача до позивача.

Сторони у цивільному процесі характеризуються такими ознаками: ними є особи, між якими виник спір про право цивільне; вони ведуть процес у справі від свого імені; з приводу їх справи ухвалюється судом рішення; на них поширюються усі правові наслідки законної сили судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво. Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівності їх перед законом і судом (статті 5, 31 ЦПК України).

Для забезпечення виконання процесуальних функцій сторони наділяються численними цивільно-процесуальними правами, які можуть бути класифіковані на такі групи:

Права, які характеризують повноваження на відкриттяпровадження у справі — права на пред'явлення позову(статті 3, 118 ЦПК України), зустрічного позову (ст. 123 ЦПКУкраїни), вимоги про виправлення недоліків рішення судом,який його ухвалив (статті 219-221 ЦПК України); права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал(статті 292, 324 ЦПК України), про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за винятковими і нововиявле-ними обставинами (статті 353, 362 ЦПК України), на пред'явлення вимоги про поворот виконання (ст. 381 ЦПК України);

Права на зміни у позовному спорі — права позивача назміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права від-

повідача на повне або часткове визнання позову; права сторін на укладення мирової угоди (ст. 31 ЦПК України); доповнення, зміна апеляційної та касаційної скарги або відмова від них (статті 300, 330 ЦПК України);

Права на подання і витребування доказів та участь у їхдослідженні — права сторін подати до суду свої пояснення,подавати письмові та речові докази (статті 27, 176 ЦПК України), вимагати залучення у справу свідків і призначенняекспертизи (статті 130,143 ЦПК України). При розгляді справи — ставити питання один одному, свідкам, експертам(статті 180, 182, 189, 190 ЦПК України), представникам органів держави і місцевого самоврядування (статті 45, 46 ЦПКУкраїни); знайомитися з письмовими і речовими доказами,брати участь у їх огляді на місці (ст. 140 ЦПК України). Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робитиз них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов таінших документів, що є у справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо (ст. 27 ЦПК України);

Права, пов'язані із залученням до справи усіх заінтересованих осіб — права вимагати від суду залучення до справиспівучасників, третіх осіб, органи держави, органи місцевогосамоврядування (статті 36, 45, 130 ЦПК України);

Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи і виконання судових постанов — права сторін заявляти клопотання про відводи суддів(ст. 20 ЦПК України), експертів, перекладача, спеціаліста ісекретаря судового засідання (ст. 22 ЦПК України);

Права на участь у судових засіданнях по розгляду справиі У здійсненні окремих процесуальних дій у суді першої інстанції, у провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та стадіях перегляду справи за нововиявленими і винятковими обставинами (статті 130, 135, 158, 304, 333, 365ЦПК України); на особисту участь і ведення справи або заУчастю через представника (ст. 38 ЦПК України), на пояснення, заяви і виступи у суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст. 7 ЦПК України); на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальних дій (ст. 74 ЦПК України);


7. Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсудності (статті 110, 112 ЦПК України), забезпечення доказів і позову (статті 133, 151 ЦПК України), приєднання до апеляційної і касаційної скарги (статті 299, 329 ЦПК України), передання справи на вирішення третейського суду (ст. 17 ЦПК України) та ін.

Права сторін можна класифікувати залежно від змісту реалізованих у них принципів: диспозитивності, змагальності, державної мови судочинства, гласності, усності та ін. На сторони покладаються також процесуальні обов'язки — загальні та спеціальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами (ст. 27 ЦПК України). Спеціальні — у виконанні певних процесуальних дій: повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 77 ЦПК України); позивач зобов'язаний подати копії позовної заяви, сторони як скаржники — копії апеляційних і касаційних скарг (статті 120, 295, 326 ЦПК України) тощо.

§ 2. Процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть виникає внаслідок спільного пред'явлення позову кількома позивачами або до кількох відповідачів (ст. 32 ЦПК України). Отже, участь з боку позивача чи відповідача у одній і тій самій справі кількох осіб називається процесуальною співучастю. Коли позивачами є дві особи чи більше, а відповідачем — одна, то така співучасть буде активною, коли ж навпаки — то пасивною, а коли одна й інша сторони представлені кількома особами — змішаною. Виникнення співучасті обумовлюється обставинами матеріально-правового і процесуального характеру; у зв'язку з цим вона поділяється ще на обов'язкову і факультативну. Обов'язкова співучасть настає при спільності матеріальних прав і обов'язків кількох осіб, тоді, коли права і обов'язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав і обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Так, власники спільного майна стають співпозивачами, пред'явивши позов на усунення порушень їх прав. Коли шкода заподіяна кількома особами, то всі вони стають відповіда-

чами перед потерпілими. У справах про звільнення майна від арешту (виключення з опису) обов'язково беруть участь співвідповідачами боржник, у якого проведено опис майна, і ті організації або особи, на вимогу яких було проведено опис. Якщо опис зроблено у зв'язку з вироком про конфіскацію майна, то відповідачами, крім боржника, є рай(міськ)податкові інспекції, а якщо майно реалізоване, то й ті установи або організації, яким передано конфісковане майно (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 р. №6).

Якщо позов спрямований на захист честі і гідності та вміщує вимогу на спростування відомостей, поширених у пресі, інших засобах масової інформації (повідомлення по радіо, телебаченню тощо), відповідачами притягуються автор і відповідний орган масової інформації (редакція, видавництво та ін.). За позовами про спростування відомостей, що ганьблять особу, зазначених у службових характеристиках, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, і підприємства, установи, організації, від імені яких видано характеристику (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» від 28 вересня 1990 р. № 7).

Факультативна (необов'язкова) співучасть настає з обставин процесуального характеру: в силу доцільності одночасного розгляду кількох справ, з метою економії коштів і часу на їх провадження. Замість кількох процесів провадиться один, витрати у справі скорочуються, зменшується кількість судових засідань, викликів свідків та ін., а головне — усувається постановлення протилежних за змістом рішень.

ЦПК України не визначає підстав настання обов'язкової чи факультативної співучасті. У статті 32 ЦПК України встановлено, що участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів Допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; права і обов'язки їх виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки. Отже, ця норма допускає факультативну


співучасть за наявності однорідних вимог. Однорідність вимог означає, що це вимоги з одних правовідносин, у яких збігаються предмет і підстави. Одночасний їх розгляд сприяє економії процесуальних засобів: у одному провадженні одним судовим рішенням розв'язується спір між усіма учасниками, у зв'язку з чим скорочується діяльність суду і співучасників, зменшуються судові витрати, а також досягається запобігання винесенню судом суперечливих рішень.

У юридичній літературі до співучасників-позивачів окремі автори відносять також суб'єктів захисту прав інших осіб і цих осіб, що не відповідає статтям 3, 45 ЦПК України, що не визначають позивачами суб'єктів, які можуть звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних інтересів інших осіб, а відносять їх до самостійних осіб, які беруть участь у справі. У них і позивачів різна мета участі у процесі та обсяг процесуальних прав. Так, ст. 46 ЦПК України встановлено, що коли Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи звернулися до суду про захист прав, свобод інших осіб або державних чи суспільних інтересів, вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони, за винятком права закінчувати справу мировою угодою. Отже, змістом цієї норми підтверджується, що зазначені суб'єкти не є позивачами. Вони розпочинають у суді цивільну справу на захист прав позивачів (ст. З ЦПК України), а позивачі — на захист своїх суб'єктивних прав.

Співучасники користуються рівними процесуальними правами. Відносини між ними визначаються ст. 32 ЦПК України, вони побудовані на основі автономії: кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає у процесі самостійно; їх взаємовідносини залишилися б такими, якщо судом позови розглядалися б окремо.

Співучасники мають рівні права і обов'язки як у відносинах один з одним, так і у відносинах з особами протилежної сторони. Кожен зі співучасників виконує тільки ті, передбачені законом дії, які він вважає необхідними для захисту своїх прав та інтересів. Характер процесуально-правових

взаємовідносин між співучасниками побудований на засадах автономії і диспозитивності. Дії чи бездіяльність їх не залежать від поведінки інших співучасників, а залежать від їх особистого волевиявлення. Обов'язок доказування вимог чи заперечень, законна сила судового рішення діють щодо кожного співучасника окремо.

Кожний співпозивач і співвідповідач користуються тими самими правами і обов'язками, що й інші позивач і відповідач. Процесуальні права й обов'язки співучасника не залежать від кількості осіб з аналогічною процесуальною пра-восуб'єктністю, їх рівність і незалежність є наслідком того, що всі співучасники є самостійними суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин.

Але процесуальна діяльність одних співучасників може викликати певні правові наслідки для інших, затримати розвиток процесу, зокрема при відкладенні розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення заяви без розгляду (статті 169, 201, 202, 207 ЦПК України). Співучасники можуть доручити вести справу одному з них (ст. 32 ЦПК України) і приєднатися до апеляційної і касаційної скарги особи, на стороні якої вони діють (статті 299, 329 ЦПК України).

§ 3. Заміна неналежної сторони

Належними сторонами у цивільному процесі будуть суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. Належний позивач — особа, якій належить право вимоги; належний відповідач — особа, яка має відповідати за позовом. Тоді неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку (ст. 33 ЦПК України).

Так, за Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ позовна заява потерпілих, членів їх сімей і утриманців до роботодавців може бути пред'явлена, якщо відшкодування сто-

107


сується за період до 1 квітня 2001 р., і до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, якщо вимоги про відшкодування шкоди стосуються за період з 1 квітня 2001 р. (набрання чинності Закону). Отже, належними позивачами у таких справах будуть потерпілі, члени їх сімей, утриманці; належним відповідачем: роботодавець, якщо відшкодування стосується за період до 1 квітня 2001 р., а якщо відшкодування стосується за період після 1 квітня 2001 р. — належним відповідачем буде Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної право-суб'єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які пред'являють позов на захист прав та інтересів позивача (статті 3, 45 ЦПК України). Стаття 119 ЦПК України зобов'язує особу, яка пред'являє позов у справі, зазначити в позовній заяві до суду точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також викласти обставини, що обґрунтовують вимогу позивача, тобто що право вимоги належить особі, яка вказана позивачем, а обов'язок покладений на особу, зазначену в заяві відповідачем.

Суд, розглядаючи справу, має вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, що вони є тією заінтересованою стороною, про яку йдеться у ч. 1 ст. 33 ЦПК України. І якщо буде встановлено, що у справі бере участь неналежна сторона, то суд, не припиняючи справи, може допустити заміну первісного неналежного відповідача належним відповідачем.

Відповідно до ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Якщо позивач не дав згоди на заміну неналежного відповідача, то належний відповідач залучається судом до участі у справі як співвідповідач. У разі заміни неналежного відповідача належним або залучення до участі у справі співвідповідача, справа за клопотанням нового відповідача (належного) або залученого співвідповідача розглядається спочатку. Відповідь про те, хто

є належним відповідачем, буде надана судом у його рішенні. Вимога позивача буде присуджена з одного з відповідачів, щодо другого відповідача у вимозі буде відмовлено. Заміна неналежного відповідача належним можлива у суді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи, про що суд постановляє мотивовану ухвалу.

У теорії цивільного процесу було порушено питання про те, що повинна бути згода відповідача на його заміну іншим відповідачем і що цим положенням необхідно доповнити відповідну норму ЦПК. Це дасть можливість відповідачеві, який не визнає себе зобов'язаним перед позивачем, вимагати розгляду справи по суті і винесення судом рішення про відмову в задоволенні позову до нього з метою його реабілітації замість заміни іншим відповідачем*.

Реалізація цієї пропозиції призвела б до ускладнення цивільного процесу в справі і за суттю є непотрібною. Ре-абілітуючим може бути не лише рішення суду про відмову в позові до відповідача, а вже сама ухвала суду про заміну відповідача (що передбачається ЦПК України), у мотивувальній частині якої зазначаються підстави заміни: відповідач неналежний, не є тією особою, яка повинна відповідати за позовом.

§ 4. Процесуальне правонаступництво

У процесі провадження у справі в цивільному судочинстві можлива також заміна сторін іншими особами, якщо їх матеріальні права і обов'язки у спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до цих осіб. Така заміна сторін називається цивільним процесуальним правонаступництвом.


Але правом сторони користуються треті особи із самостійними вимогами (ст. 34 ЦПК України), участь яких у процесі обумовлена матеріально-правовими відносинами сторін, які можуть вплинути на їх матеріальні права і обов'язки щодо однієї зі сторін, тому процесуальне правонаступництво можливе також таких третіх осіб.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин (ст. 37 ЦПК України) майнового, але не особистого характеру. Заміна суб'єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб'єктом таких правовідносин; ліквідації юридичної особи; уступки права чи взяття на себе обов'язку іншої особи.

Цивільне процесуальне правонаступництво відрізняється від заміни неналежної сторони за процесуально-правовими наслідками. При заміні сторони дії неналежної сторони для належної не викликають ніяких правових наслідків. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для наступника. При правонаступництві процес продовжується, при заміні — процес починається спочатку.

Процесуальне правонаступництво можливе у всіх стадіях процесу, заміна сторін — лише у суді першої інстанції до ухвалення судом рішення у справі. Для настання процесуального правонаступництва наступник повинен довести судові своє право на зайняття процесуального становища суб'єкта, якого він замінює. Доказом цього може бути документ про право спадкоємства, договір про уступку прав тощо.

У випадках настання процесуального правонаступництва у разі смерті громадянина або припинення існування юридичної особи, яка була стороною у справі, суд повинен зупинити провадження у справі (ст. 201 ЦПК України), в інших випадках і для інших суб'єктів може виникнути тільки потреба відкласти розгляд справи.

Процесуальні правонаступники набувають усіх нездійснених і нереалізованих прав попередника на час вступу до спра-

ви і, виходячи з дії принципу диспозитивності, можуть вільно ними розпоряджатися. Усі дії, вчинені у цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ч. 2 ст. 37 ЦПК України).

Від процесуального правонаступництва сторін і третіх осіб та заміни неналежних сторін належними необхідно відрізняти заміну інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: тих, що діють на захист прав інших осіб (ст. 45 ЦПК України), а також експертів і перекладачів. Така заміна не має ознак правонаступництва і заміни неналежної сторони та не викликає властивих йому процесуально-правових наслідків.

Запитання для самоконтролю

Визначте поняття сторін у цивільному процесі.

Які цивільні процесуальні права і обов'язки сторін?

Визначте мету, підстави, види цивільної процесуальної співучасті сторін, процесуальні права і обов'язки співучасників.

Що таке належні і неналежні сторони? Які умови і процесуальний порядок заміни неналежної сторони та її правові наслідки?

Що таке процесуальне правонаступництво? Який процесуальний порядок вступу в процес по справі правонаступника? Визначтеправове становище правонаступника.

Рекомендована література

1. Васильєв С. В. Співучасть у справах про відшкодування шкоди,нанесеної при виконанні трудових обов'язків // Право України. —1996. — № 6.

Васильченко Н. М. Процессуальное положение ответчика вгражданском судопроизводстве. — X., 1979.

Гетманцев О. В. Громадяни як сторони в цивільному процесіУкраїни. — К., 1967.

Громошина Н.А. Процессуальное соучастие. — М., 1988.

Заворотько П. П. Штефан М. Й. Особи, які беруть участь усправі. — К., 1967.

Орлова Л. М. Права сторон в гражданском процессе. — Минск,1973.

Шакарян М. С. Учение о сторонах в советском гражданскомпроцессе. — М., 1983.

Щеглов В. Н. Субгектьі судебного гражданского процесса. —Томск, 1979.

Глава 5. Треті особи у цивільному процесі

§ 1. Поняття і види третіх осіб

Третіми особами називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у цивільну справу в суді сторін для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюва-них законом інтересів.

Як і сторони, треті особи заінтересовані у результатах розгляду судом справи. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами. Так, автотранспортне підприємство, автомашина якого заподіяла шкоду громадянинові, і сам громадянин, який пред'явив про це позов до автопідприємства, насамперед заінтересовані у результатах його розгляду, але заінтересованість у цьому має і водій автомашини, який перебував із заводом у трудових правовідносинах. У разі присудження із заводу збитків водій буде зобов'язаний відшкодувати заводові присуджене позивачеві. Заінтересованість у справі по спору між спадкоємцями матиме і банк, який видав позику померлому громадянинові на спорудження будинку, що входить до складу спадкового майна, і яку він не повернув. Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і про-Цесуально-правовий характер. Матеріально-правовий полягає в тому, що рішення, яке буде винесене судом щодо конкретного спору, може порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування збитків від неї — пред'явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущенні постановлення судом несприятливого для себе рішення. Тому свої дії у процесі треті особи


спрямовуватимуть на запобігання присудженню судом об'єкта матеріального спору позивачеві чи залишення його за відповідачем або ж виступатимуть проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони намагатимуться, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами або ж зміною їх на свою користь.

Залежно від способу вступу в процес у справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги (ст. 34 ЦПК України); треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст. 35 ЦПК України).

§ 2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги

Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, що вступають у справу в суді, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити особисті суб'єктивні матеріальні права чи охоронювані законом інтереси.

Характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, що можуть бути визначені лише судовим рішенням щодо розгляду справи по суті, а заявлення самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, що пред'являється у їх справі. Так, третьою особою буде організація, яка вступила у справу по спору між спадкоємцями про поділ спадкового майна, пред'явивши до них вимогу на останнє, оскільки воно спадкодавцем за заповітом було залишене за організацією. У справах за позовами агропромислових підприємств до матеріально відповідальних осіб про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок загибелі застрахованих сільськогосподарських тварин, мають право брати участь як треті особи з самостійними вимогами органи державного страхування, що виплатили підприємствам страхову винагороду, пред'явивши позов до відповідачів про присудження їм виплачених підприємствам сум страховки. У справах про поділ жилого будинку між суб'єктами спільної сумісної власності (подружжям, членами сім'ї) мають право вступити у справу третіми особами з самостійними вимогами

особи, які брали участь у його будівництві не на підставі угоди про створення спільної власності, пред'явивши позов про відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.

Треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати у процес у справі між сторонами, а порушити самостійну справу — пред'явити позов до тієї зі сторін, яка, одержавши позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їхні права та інтереси з приводу спірного об'єкта. Вони не бажають закінчення вирішення судом справи, оскільки мають побоювання, що визнання права за стороною може утруднити чи зробити неможливим одержання спірного об'єкта, хоч у майбутньому суд і визнає право за ними на цей об'єкт. Розгляд справи за їх участю дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти ухваленню судом протилежних за змістом рішень.

Третя особа із самостійними вимогами вступає у справу за своєю ініціативою шляхом пред'явлення позову. Але з приводу того, до кого він може бути пред'явлений, у процесуальній літературі були висловлені дві протилежні точки зору: до обох сторін; до однієї або до двох сторін1. Стаття 34 ЦПК України вирішує дане питання за останнім варіантом.

Процесуальною формою втілення самостійної .вимоги третьої особи буде позовна заява, у якій поряд з іншими, передбаченими ст. 119 ЦПК України реквізитами, необхідно викласти зміст позовних вимог, обставини, що обґрунтовують ці вимоги на предмет спору між сторонами, із зазначенням доказів, що стверджують позов. Цим самим підтверджується зв'язок між вимогою третьої особи і спірними правовідносинами сторін. Саме на нього і на об'єкт їх матеріального спору


спрямовується вимога третьої особи, повністю чи частково виключаючи вимогу позивача або зустрічний позов відповідача. Але такою вимога третьої особи стане тоді, коли вона матиме спільні елементи з первісним позовом. У обох вимогах — спільний предмет, оскільки він визначається одними і тими самими спірними матеріальними правовідносинами. Збігається і зміст позовів, оскільки самостійна вимога за правилом ст. 34 ЦПК України заявляється щодо предмета спору, тобто повинна суміщатися з первісною. Оскільки наявність обох вимог пов'язана з різним суб'єктним складом, то підстави їх різні, тому що вони покликані обґрунтовувати належність суб'єктів до справи такими особами і їх права на предмет спору (пункти 5,6ч.2ст.119 ЦПК України).

Позовна заява третьої особи із самостійними вимогами оплачується державним митом за загальними правилами Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. № 7-93. Цивільний процес у їх інтересах може бути розпочатий також за ініціативою прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших організацій, а також окремих громадян у передбачених законом випадках (ст. 45 ЦПК України). Пред'явлення позову третіми особами можливе у суді першої інстанції до закінчення судового розгляду (ст. 34 ЦПК України). Ухвала суду про відмову та допуск третьої особи у справу не може бути оскаржена поданням апеляційної скарги (ст. 293 ЦПК України). Але особи, які мають право на апеляційне оскарження рішення суду, можуть у апеляційній скарзі викласти свої міркування з приводу законності ухвали суду з цього приводу.

За процесуальним становищем треті особи із самостійними вимогами користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача. Рівність їх прав пояснюється зробленим припущенням, що вони є суб'єктами спірного права. Але між ними існує відмінність: у інтересах позивача розпочинається провадження у справі, третя особа вступає в порушену справу в суді, тому об'єднати цих осіб поняттям «позивач» було б неправильним. Назва третьої особи суто процесуальна — вона вступає у справу між двома сторонами, тому і одержала таку назву. 116

Цивільний процес, що виник за позовом третьої особи до сторін, має відносну самостійність: його розвиток залежить від розвитку процесу між сторонами, але припинення процесу між сторонами не викличе обов'язкового припинення процесу між нею і сторонами. Задоволення сторін укладенням мирової угоди чи внаслідок розгляду справи судом першої інстанції не перешкодить третій особі вимагати відповідного розгляду судом її вимоги до сторін чи порушити апеляційне провадження.

Відносна самостійність у розвитку цивільного процесу третіх осіб не впливає на їх повну самостійність у здійсненні належних їм суб'єктивних цивільних процесуальних прав і виконання обов'язків. Свої права вони реалізують без будь-яких обмежень, виходячи лише з необхідності захистити власні майнові і особисті немайнові інтереси.

§ 3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, називаються суб'єкти цивільних процесуальних відносин, які беруть участь у процесі у справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів.

Одна й та сама особа може брати участь у справі як третя особа тільки з боку однієї сторони, але на боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог у результатах розгляду судом справи між сторонами визначається ст. 35 ЦПК України тим, що постановлене судом У такій справі рішення може наперед вирішити наслідки взаємовідносин між ними і сторонами — вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї зі сторін. А це можливо тоді, коли між третьою особою і позивачем існують певні матеріально-правові відносини. Зазначене положення підтверджується, наприклад, змістом ст. 660 ЦК України відповідно до якої, якщо особа з підстав, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про його відібрання, то покупець повинен притягнути до участі у справі продавця як третю особу без самостійних вимог на свою сторону, а продавець зо-


бов'язаний вступити у справу, оскільки несприятливе для покупця рішення може створити для нього право в порядку регресу одержати від продавця (третьої особи) заподіяні збитки. За змістом відносини таких третіх осіб зі стороною залежать від правовідносин між сторонами, які становлять предмет позову. З пред'явленням позову (регресного) до третьої особи її правовідносини зі стороною стають предметом самостійного судового розгляду.

Зі статті 660 ЦК України також випливає, що участь у процесі цього виду третіх осіб спрямована на те, щоб сприяти захисту прав тієї сторони, на боці якої вона діє, не допустити для неї несприятливого рішення суду, оскільки останнє матиме для третьої особи преюдиціальне значення — надасть право стороні вимагати збитків від третьої особи за правом регресу.

Крім запобігання пред'явленню невигідного для себе регресного позову, третя особа може бути заінтересованою також у тому, що, вступивши у процес у справі між сторонами, зможе своєчасно запобігти порушенню своїх прав, погіршенню свого правового становища (участь особи, яка вже одержує аліменти, при пред'явленні до боржника іншою особою позову про стягнення аліментів).

Участь третьої особи у процесі сприяє всебічному, повному і об'єктивному встановленню судом дійсних обставин справи, прав і обов'язків, а отже, і постановленню обґрунтованого рішення.

Третіми особами без самостійних вимог у судовій практиці іноді визначаються співучасники сторін і суб'єкти захисту прав інших осіб. Але співвідповідач перебуває у правових відносинах з позивачем і відповідає безпосередньо перед ним, а третя особа на стороні відповідача перебуває за межами спірних правовідносин сторін. Суб'єкти захисту прав інших осіб відрізняються від третіх осіб виконуваними цивільно-процесуальними функціями — їх участь у процесі обумовлена необхідністю здійснення покладених на них обов'язків і захисту прав і свобод громадян (у тому числі й третіх осіб) та державних, суспільних інтересів (ст. 45 ЦПК України).

Треті особи без самостійних вимог можуть за власною ініціативою вступити у справу в суді першої інстанції до по-

становлення рішення, а також бути залученими до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду. У зв'язку з цим треті особи без самостійних вимог поділяються на дві групи: які вступають у справу та які залучаються до участі у справі. _

Так, за пред'явленим членом кооперативу позову до кооперативу про захист порушеного чи оспорюваного права користування жилим приміщенням, виділеним йому загальними зборами членів кооперативу (зборами уповноважених), державна адміністрація району, міста притягується до участі у справі третьою особою. При відмові у видачі ордера на виділену кооперативом квартиру членові кооперативу позов пред'являється до державної адміністрації району, міста. Кооператив у цьому випадку бере участь у справі як третя особа.

У справах за позовами про звільнення майна від арешту (виключення з опису) як треті особи можуть бути притягнутими: торговельні організації, які продали включене в опис майно у кредит, підприємства, організації, кооперативні організації, що спорудили будинки за державні кошти, одержані в кредит, і продали ці будинки працівникам на пільгових умовах, у разі спору про право власності на них; інші заінтересовані організації.

У справах, що виникають з житлових правовідносин, якщо судове рішення може вплинути на інтереси місцевих рад, державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій чи кооперативів, суд зобов'язаний залучити їх до участі у справі, постановляючи про це ухвалу.

При пред'явленні позовів до роботодавців про відшкодування шкоди, одержаної на виробництві, чи у зв'язку з професійним захворюванням, враховуючи, що рішення суду може вплинути на права і обов'язки Фонду соціального страхування від нещасних випадків або професійних захворювань, суди мають відповідно до ст. 36 ЦПК України вирішити питання про участь у справі Фонду третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача. При пред'явленні по-ЗОВУ до Фонду такою третьою особою буде роботодавець.

Для вступу в процес у справі подається заява із зазначенням мотивів вступу і посиланням на докази (ч. 2 ст. 36 ЦПК України). Така заява не підлягає оплаті державним митом і розглядається суддею у стадії провадження у справі до судового розгляду (ст. 130 ЦПК України) та при розгляді справи по суті — до ухвалення судом рішення.

При вирішенні питання про вступ третьої особи у справу суд перевіряє існування між нею і однією зі сторін правових відносин і можливість впливу на них рішення суду у справі між сторонами. При розгляді судом заяви про залучення третіх осіб інші особи, які беруть участь у справі, вправі оспорювати доцільність їх участі у процесі. Про наслідки вирішення заяви суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає (ст. 293 ЦПК України). Але особи, які беруть участь у справі, можуть викласти свої міркування з приводу законності і обґрунтованості такої ухвали в апеляційній скарзі на рішення суду. Треті особи без самостійних вимог можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду (ч. 2 ст. 35 ЦПК України).

Треті особи без самостійних вимог користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки осіб, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК України). Але оскільки вони не є суб'єктами спірних матеріально-правових відносин сторін, то не мають права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову, визнання позову чи укладення мирової угоди. Вони не можуть вимагати повторення для них тих процесуальних дій, які були здійснені сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, до їх вступу в процес. У доказовій діяльності третя особа діє незалежно від сторін. Виконання чи утримання від виконання певних процесуальних дій базується на принципі диспозитивності і повністю залежить від самих третіх осіб, але, виходячи з положень принципу об'єктивної істини, з необхідності всебічного і повного з'ясування дійсних обставин справи, суд на заяву сторони може зобов'язати третю особу виконати певні процесуальні дії, зокрема подати наявні у неї письмові докази.

Третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, не має права заявити зустрічний позов, але з дозволу суду може ви-

конати дії, що означають зміну нею процесуальної право-суб'єктності — вона може стати третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги, та співучасником.

Спірною є висловлена у літературі думка, що треті особи без самостійних вимог мають законне право залучати на свою сторону інших «субтретіх» осіб, і хоч таке подвійне ускладнення процесу викличе незручності для суду, але воно сприятиме уникненню у майбутньому двох процесів щодо розгляду справи, оскільки дозволить судові з'ясувати існуючі правові відносини між сторонами, стороною і третьою особою, між останньою і «субтретьою» особою1.

У цивільному судочинстві розповсюджена участь третіх осіб без самостійних вимог у справах, що виникають з трудових правовідносин, — про поновлення на роботі незаконно звільнених або переведених працівників з виплатою за вимушений прогул. Оскільки звільнення з роботи або переведення працівників з однієї посади на іншу чи на інше підприємство тієї або іншої місцевості провадиться за розпорядженням уповноважених на це службових осіб, то останні можуть бути залучені судом до участі у справі третіми особами без самостійних вимог, на стороні відповідача. Залучення їх провадиться переважно за ініціативою суду, у провадженні якого перебуває справа, але можливе і на клопотання осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 35 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 36 ЦПК України сторона, у якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи, або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися із заявою про свою участь у справі (ч. 4 ст. 36 ЦПК України).

Таке залучення службових осіб (як третіх осіб) пояснюється тим, що відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Залучення службових осіб (як третіх осіб) на сторону власника або уповноваженого ним органу можливе при пред'явленні до них позову про відшкодування працівникові моральної шкоди, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього податкових зусиль для організації свого життя (ст. 237і КЗпП України).

Про справу суд повідомляє третю особу, направляє їй копію заяви про залучення до участі у справі та роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Іншим особам, які беруть участь у справі, надсилається копія заяви про залучення третьої особи. Якщо у встановлений строк не надійшло повідомлення від третьої особи про її згоду на участь у справі, справа розглядається без неї (ч. З ст. 36 ЦПК України). Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не викликає розгляду справи спочатку.

Запитання для самоконтролю

Визначте поняття і види третіх осіб у цивільному судочинстві.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предметаспору сторін: поняття, підстави, і процесуальний порядок вступу їхдо справи, процесуальні права і обов'язки.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предметспору сторін: поняття, підстави участі, процесуальний порядоквступу (притягнення) їх до справи. Процесуальні права і обов'язки.

Рекомендована література

І.Аргунов В. Н. Участие третьих лиц в гражданском процессе. — М.,1991.

Сибільов Д. М. Участь третіх осіб в цивільному судочинстві.—X., 1998.

Сибилев Д. М. Участие третьих лиц в гражданском судопроиз-водстве. — X., 2001.

Комаров В. В., Радченко П. І. Участь третіх осіб та прокурора вцивільному судочинстві. — X., 1991.

Шакарян М. С. Участие третьих лиц в советском гражданскомпроцессе.— М., 1990.

Штефан М. Й. Підприємство і правосуддя. — К., 1992.

Заворотько П. П., Штефан М. Й. Особи, які беруть участь усправі. — К., 1967.

8. Штефан М. Й. Проблеми теорії і практики цивільнихпроцесуальних засобів захисту суб'єктивних прав громадян іорганізацій // Вісник КДУ. Юридичні науки. — 1987. — № 28.