Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів Київ 2005
| Вид материала | Документы |
- Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
- В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
- М. О. Халімовського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 2166.16kb.
- Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України. Підручник для студентів юридичних, 2813.74kb.
- За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори,, 9389.19kb.
- Київський університет туризму, економіки І права «Основи готельного менеджменту», 5077.65kb.
- О. Г. Мурашин Загальна теорія держави І права, 8097.86kb.
- Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
- Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний інститут ім., 1802.26kb.
- С. Б. Чехович елементарний курс міграційного права україни конспект, 2992.83kb.
Повноваження суду апеляційної інстанції — це сукупність його прав і обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які розглядаються в апеляційному порядку. Такі повноваження та підстави їх застосування визначені у статтях 307-312 ЦПК України.
Розглянувши справу за апеляційною скаргою, суд апеляційної інстанції має право постановити ухвалу: про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; про скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції; про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у порушеній цивільній справі або залишення заяви без розгляду, а також має право змінити або ухвалити нове рішення.
Відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України) — можливе тоді, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Такі наслідки настають також тоді, коли суд припустився неістотних порушень норм цивільного процесуального права. Згідно з правилом, передбаченим ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по. суті рішення з одних лише формальних міркувань. Рішення можна скасувати у разі порушення правил під-
485
N
Глава 21. Апеляційне провадження
с
удності, неточному посиланні на норму права при відповідності рішення чинному законодавству, тобто при порушенні норм процесуального права, які не призвели і не могли призвести до неправильного вирішення справи.Скасування рішення суду першої інстанції (повне або часткове) і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції (п. 5 ч. 1 ст. 307 ЦПК України) настає тоді, коли встановлено порушення процесуального права. Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справа розглянута неповноважним суддею або складом суду (п. 1 ч. 1 ст. 311 ЦПК України), який не призначений Президентом України, не обраний Верховною Радою (ст. 128 Конституції України); за наявності обставин, що викликають сумнів у його об'єктивності (ч. 1 ст. 20 ЦПК України), справа підлягає колегіальному розгляду (ч. 2 ст. 18 ЦПК України ); 2) рішення ухвалене чи підписане не тим суддею, який розглядав справу (п. 2 ч. 1 ст. 311 ЦПК України). Таке рішення не відображає волі того судді, чий підпис відсутній. Воно не має сили і значення судового документа, а тому підлягає обов'язковому скасуванню; 3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання (пункт 3 ч. 1 ст. 311 ЦПК України). Розгляд справи у відсутності таких осіб позбавляє їх реальної можливості здійснювати право на захист наданими їм процесуальними засобами, а суд — встановити об'єктивну істину, права і обов'язки сторін; 4) суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі (п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України). До зазначеної групи порушень належать дії суду щодо виклику в судове засідання співвідповідачів без попереднього постановлення про це мотивованої ухвали, без доведення її змісту до таких осіб і покладення на них обов'язків за заявленим позовом; 5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунутий ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції (п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України).
Скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у цивільній справі або залишення заяви без розгляду (п. 4 ч. 1 ст. 307 ЦПК України). Такі наслідки на-486
§ 4. Повноваження суду апеляційної інстанції
с
тають з підстав, передбачених статтями 205, 207, 310 ЦПК України.Скасування рішення повністю або частково і закриття провадження у справі можливе за наявності підстав, повний перелік яких передбачений ст. 205 ЦПК України, а саме:
- якщо справа не підлягає розглядові в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1), тобто коли вона непідвідомча судовіабо якщо вимоги позивача мають не правовий характер. Підвідомчість суду цивільних справ позовного провадження визначається нормами матеріального права, якими врегульованіспірні правовідносини. Цивільний процесуальний закон встановлює лише загальні правила їх підвідомчості (ст. 15 ЦПКУкраїни) та наводить перелік підвідомчих справ окремогопровадження (ст. 234 ЦПК України);
- якщо є таке, що набрало законної сили, ухвалене щодоспору між тими самими сторонами, про той самий предмет і зтих самих підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про укладення мирової угоди сторін (п. 2 ч. 1).
Зазначене правило відтворює правові наслідки набрання законної сили рішенням суду, його суб'єктивні та об'єктивні межі. Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті самі позовні вимоги, з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі вже встановлені судом факти;
- якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнятасудом (п. З ч. 1);
- якщо сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом (п. 4 ч. 1). Диспозитивний характер прав сторін, визначений можливістю розпоряджатися об'єктом спору і процесу, передбачає право позивача відмовитися від позову, асторін — укласти мирову угоду (статті 174, 175 ЦПК України), що може бути реалізоване під час провадження справи у апеляційній інстанції. При прийнятті відмови позивачавід позову або при визнанні мирової угоди суд апеляційноїінстанції скасовує ухвалене рішення і закриває провадження у справі;
487
Глава 21. Апеляційне провадження
§ 4. Повноваження суду апеляційної інстанції
— якщо є рішення третейського суду, прийняте в межахйого компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Винятком єправила ст. 55 Закону України «Про третейські суди», колисуд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, алерозгляд справи у тому самому третейському суді виявися неможливим.Отже, наявність рішення третейського суду на реалізацію якого ухвалою судді було відмовлено у видачі виконавчого листа, не є підставою для скасування рішення районного (міського) суду, ухваленого у тотожній справі;
— якщо померла фізична особа, яка була однією зі сторін усправі, спірні правовідносини не допускають правонаступ-ництва (п. 6 ч. 1). Це стосується спорів, що виникають з трудових правовідносин (поновлення на роботі), сімейних (стягнення аліментів) та ін. Права і обов'язки, пов'язані з такимиправовідносинами, невід'ємні від особи померлого, а тому непереходять до спадкоємців. Якщо правонаступництво усправі неможливе, зникає потреба в ухваленні судового рішення, а коли воно було ухвалене, то підлягає скасуванню, апровадження у справі — закриттю.
Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, сама по собі смерть фізичної особи — сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для закриття провадження у справі з підстав п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (ч. 2 ст. 310 ЦПК України); провадження закривається, якщо ліквідовано юридичну особу, яка була однією зі сторін у справі (п. 7 ч. 1 ст. 205 ЦПК України).
Правові наслідки закриття провадження у справі визначені ч. З ст. 206 ЦПК України, за якими повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Скасування рішення і залишення заяви без розгляду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 307 ЦПК України настає з підстав, передбачених ст. 207 ЦПК України: 488
> і
— якщо заяву подано недієздатною особою (п. 1 ч. 1).
Можливість особисто здійснювати свої цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки у суді мають фізичні особи, які досягли повноліття, та юридичні особи (ст. 29 ЦПК
України).
Неповнолітні віком від 14 до 18 років можуть виступати в суді особисто як сторона лише у справах, що виникають з угод, які вони згідно із законом мають право укласти самостійно. Однак і повнолітні громадяни можуть бути в судовому порядку визнані обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами чи недієздатними внаслідок психічної хвороби або недоумства. Тоді їх права і охоронювані законом інтереси захищають у суді їх законні представники — опікуни чи піклувальники, яких суд може залучити до участі у справі.
Наслідком пред'явлення позову обмежено дієздатними чи недієздатними особами є відмова у його прийнятті. А помилково прийнятий судом позов має залишатися без розгляду. Такі правові наслідки настають і тоді, коли факти недієздатності чи обмеження у дієздатності будуть встановлені судом, який перевіряє справу в апеляційному порядку. Підставою для цього є лише рішення суду, що набрало законної сили, щодо зміни правового статусу даної особи (ст. 241 ЦПК України);
— якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п. 2 ч. 1).
Гарантією на здійснення права на судовий захист є закріплене у ст. 38 ЦПК України положення про те, що сторона, третя особа, суб'єкт захисту прав інших осіб, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи юридичних осіб ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.
Процесуальні представники самі мають бути дієздатними і мати відповідні повноваження на ведення справи у суді, що підтверджено належно оформленими документами, визначе-
489
Глава 21. Апеляційне провадженнян
ими ст. 42 ЦПК України. Такі повноваження дають представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій (ст. 44 ЦПК України).Якщо повноваження на ведення справи у представника відсутні, позовна заява не може бути прийнята до провадження суду. Суддя повинен повернути позовну заяву (п. З ч. З ст. 121 ЦПК України). Помилково розпочате провадження призводить до залишення заяви без розгляду. Якщо ж у справі постановлене судове рішення, суд апеляційної інстанції скасовує його і залишає заяву без розгляду;
у випадку повторної неявки у судове засідання позивача за викликом суду без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (п. 3).
Цивільним процесуальним засобом, що забезпечує реалізацію права сторін на участь у судових засіданнях, де розглядається їх справа, є покладений ст. 169 ЦПК України на суд обов'язок відкласти розгляд справи у разі відсутності даних про вручення їм повісток або коли їх неявка викликана причинами, визнаними судом поважними та ін.
Відкладаючи справу, суд переносить її розгляд на інший строк, забезпечуючи сторонам можливість взяти участь у судовому засіданні. Така можливість у свою чергу забезпечується правом сторін одержати від суду повідомлення про день, час і місце проведення нового судового засідання. Порушення цього правила створює безумовну підставу для визнання рішення у справі незаконним;
якщо спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав знаходиться на розгляді в іншому суді (п. 4). Залишення заяви без розгляду настає також тоді, коли позивач реалізував своє право на альтернативну підсудність, подавши заяву до одного із судів, визначених ст. 110 ЦПК України, а потім сам або в його інтересах інші особи повторно пред'являють тотожний позов до іншого суду. У такому разі у прийнятті позовної заяви має бути відмовлено (вона повертається), а прийнята до провадження суду заява має бути залишена без розгляду. Якщо суд цього не зробив і справу розглянув, суд апеляційної інстанції скасовує його 490
рішення і залишає заяву без розгляду. Такі правові наслідки настають також при наявності підстав, визначених пунктами 5-9 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.
Правові наслідки залишення заяви без розгляду визначені ч. 2 ст. 207 ЦПК України. Після усунення умов, на підставі яких заява була залишена без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до суду, подавши заяву у загальному порядку.
Скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення (пункти 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК
України).
У нормативному порядку визначені підстави для скасування рішення суду першої інстанції і постановлення судом апеляційної інстанції нового рішення або зміни рішення і якими відповідно до ст. 309 ЦПК України є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права.
Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).
З'ясування обставин, що мають значення для справи, полягає у встановленні всіх юридичних фактів, які відповідно до норм матеріального права мають значення для розкриття існуючих між сторонами правових відносин чи існування певних подій. Неповнота з'ясування обставин обумовлюється неправильним визначенням предмета доказування, невстанов-ленням сукупності юридичних фактів, що мають значення для визначення прав і обов'язків сторін спірної справи.
Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими (п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України). Встановлені судом обставини обґрунтовуються доказами. Відхилення тих чи інших фактів також потребує належного обґрунтування доказами. Визнання судом встановлених ним обставин за відсутності доказів свідчить про їх недоведеність. Це може мати місце за наявності безпідставних припущень про обставини, що допускаються судом на свій розсуд, замість
491
Глава 21. Апеляційне провадження§ 4. Повноваження суду апеляційної інстанції
витребування необхідних доказів для їх підтвердження. Недо веденість обставин, що мають значення длясправи, може бути при визнанні судом встановленими факти на підставі неправильності оцінки доказів.Невідповідність висновків суду обставинам справи (п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК України). Необхідність встановлення об'єктивної істини у справі перебуває у прямій залежності від виконання завдань цивільного судочинства. Встановлені судом факти мають відображати реальну дійсність, тобто фактичні обставини, що існували та існують в об'єктивному світі.
Порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на дані правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.
При застосуванні закону, який не треба було застосовувати, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, що слід було застосувати, а при незастосуванні закону, який треба було застосовувати, суд не застосовує у повному обсязі норми матеріального права і ухвалює рішення, що суперечить чинному законодавству. Так, суд визнав дійсним договір довічного утримання між сторонами, хоч він був укладений з недотриманням нотаріальної форми, порушення якої призводить до визнання договору недійсним (нікчемним), незастосу-вання до існуючих між сторонами правовідносин стало причиною ухвалення судом незаконного рішення.
Прикладом застосування закону, який не треба було застосовувати, може бути справа за позовом автопідприємства до К. про стягнення з нього завданих ним збитків. К., працюючи водієм автобуса, допустив порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого О. зазнав тяжких тілесних ушкоджень. Ав-топідприємство просило стягнути з К. грошові суми, виплачені ним О. та органам соціального захисту населення. Позов було задоволено частково на підставі застосування ст. 1191 ЦК України у зв'язку з пропуском трирічного строку дав-492
ності. Застосування у даному разі до існуючих правовідносин норм цивільного права є неправильним, оскільки К. завдав автопідприємству матеріальної шкоди під час виконання трудових обов'язків. А відшкодування працівниками матеріальної шкоди, завданої підприємству, врегульовується нормами трудового законодавства. Зокрема, згідно з ч. З ст. 233 КЗпП України строк для звернення адміністрації підприємства до суду з вимогою про стягнення з його працівників матеріальної шкоди встановлений в один рік.
Правильне застосування норм матеріального права неможливе без тлумачення останніх, визначення їх спрямованості та змісту. Неправильне тлумачення закону призводить до його неправильного застосування, ухвалення незаконного судового рішення. Так, завод пред'явив позов до С. і М. про виселення з належної їм частини приватного будинку (кімнати 9,5 кв. м і кухні) у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних потреб і знесення будинку. Відповідачам була виділена однокімнатна квартира площею 19,1 кв. м. Однак звільнити належну їм частину будинку вони відмовилися.
Задовольнивши позов, суд у рішенні зазначив, що прохання відповідачів забезпечити їм можливість позачергового вступу до членів житлово-будівельного кооперативу і одержання в ньому двокімнатної квартири не може бути взяте до уваги. Надання їм однокімнатної квартири не погіршує їх житлових умов. Розв'язавши справу на підставі ст. 171 ЖК, суд неправильно витлумачив цю норму права. Згідно з цією статтею право вибору виду компенсації у зв'язку зі знесенням жилих будинків, що є у приватній власності, належить лише особам, які проживають у таких будинках. Як свідчать матеріали справи, відповідачі відмовилися від виділеної їм однокімнатної квартири і вимагали забезпечити їм можливість вступу до членів житлово-будівельного кооперативу для одержання двокімнатної квартири. Однак суд порушив вимогу зазначеної норми права, неправильно витлумачивши її зміст.
Порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. З ст. 309 ЦПК України).
493
Глава 21. Апеляційне провадж
§ 5. Апеляційне оскарження і перевірка ухвал суду
Суд першої інстанції постановляє ухвали, спрямовані на виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин у суді першої інстанції та на створення належних умов для всебічного, повного й об'єктивного розгляду і вирішення справи. Для забезпечення гарантій належного судочинства, пов'язаного із захистом прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, та зміцнення законності під час провадження у цивільних справах, передбачене апеляційне оскарження та перевірка ухвал суду першої інстанції.
Окремо від рішення об'єктом оскарження (опротестування) можуть бути ухвали суду, постановлені у випадках, передбачених законом. Статтею 293 ЦПК України встановлений перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. На інші ухвали, що не підлягають окремому апеляційному оскарженню, можуть бути зроблені зауваження, які включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Згідно з ЦПК України до ухвал, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, належать ухвали щодо: відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування судового наказу (ст. 100); забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову (статті 135, 153, 154); повернення заяви позивачеві і заявникові (ст. 121); відмови у відкритті провадження у справі (ст. 122); відкриття провадження у справі з недотриманням правил про підсудність (ст. 115); передання справи на розгляд іншому суду (ст. 116); відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк (ст. 73); визнання мирової угоди за клопотанням сторін (ст. 175); визначення розміру судових витрат (глава 8); внесення виправлень у рішення (ст. 219 ЦПК); відмови ухвалити додаткове рішення (ст. 220); роз'яснення рішення (ст. 221); зупинення провадження у справі (статті 201, 202); закриття провадження у справі (ст. 205); залишення заяви без розгляду (ст. 207); залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду (ст. 229); відхилення 494
§ 5. Апеляційне оскарження і перевірка ухвал суду першої інстанції
заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявле-ними обставинами (ст. 366); видачі дубліката виконавчого листа (ст. 370); поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання (ст. 371); відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання (ст. 373); тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 374); оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини (ст. 375); примусового проникнення до житла (ст. 376); звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках (ст. 377); заміни сторони виконавчого провадження (ст. 378); визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (ст. 379); рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (ст. 387); повороту виконання рішення суду (ст. 381); відмови в поновленні втраченого судового провадження (ст. 408).
П
раво апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції строкове: на подання заяви — п'ять днів, на подання апеляційної скарги — десять днів після подання заяви (ч. 2 ст. 294 ЦПК України).Право на апеляційне оскарження ухвал суду за суб'єктним складом надане не лише особам, які беруть участь у справі, а й тим, щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'зки. Особи, інтересів яких стосується окрема ухвала, мають право на її оскарження (ч. 2 ст. 211 ЦПК України).
Право на апеляційне оскарження здійснюється його суб'єктами поданням заяви і скарги. Ці документи на підставі того, що ними оскаржуються ухвали окремо від рішення суду, можуть бути названі окремими апеляційними скаргами (ч. 2 ст. 292 ЦПК України).
Окрема заява і скарга подається і розглядається у тому ж порядку, що і апеляційна скарга на рішення суду (статті 296, 298 ЦПК України).
Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право: 1) відхилити скаргу і залишити ухвалу без змін. Такі наслідки настають тоді, коли апеляційний суд встановить, що ухвала суду першої інстанції по-
495
Глава 21. Апеляційне провадження
§ 6. Рішення і ухвали суду апеляційної інстанції
становлена з додержанням вимог закону; 2) скасувати ухвалу, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд порушив процесуальний порядок його вирішення; 3) змінити або скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування (ст. 312 ЦПК України).