Усе про спільні політики європейського союзу

Вид материала

Документы

Содержание Список літератури Питання до обговорення Список літератури

Подобный материал:

• Адаптація законодавства, 124.89kb.
• Указ президента україни про Програму інтеграції України до Європейського Союзу, 14.47kb.
• Авна політика інтеграції України до Європейського Союзу та формування нової політики, 107.81kb.
• Постанови кабінету міністрів україни зміст, 5319.12kb.
• Інструмент Європейського сусідства І Партнерства, 640.25kb.
• Яка основна мета адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?, 6.85kb.
• Львівський національний університет імені івана франка на правах рукопису, 1144.09kb.
• З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
• План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ план дій європейського, 130.74kb.
• Удк 37. 031 Ó Брюханова Н. О. Зміст освіти: аспекти вивчення, 245.11kb.

Список літератури

■ BORZEL Tanja, CICHOWSKI Rachel (eds.). The state of the European Union. V.6, Law, politics, and society. Oxford: Oxford University Press, 2003.

■ CINI Michelle (ed.). European Union politics, Oxford: Oxford University Press, 2003.

■ DAKOWSKA Dorota. "Usages et mesurages du concept de gouvernance applique a l'elargissement de l'Union europeenne", Politique europeenne, n. 10, printemps 2003, p. 99-120.

■ DEMMKE Christoph, ENGEL Christian. Continuity and change in the European integration process. Maastricht: European Institute of Public Administration, 2003.

■ EMPEL Martijn van. From Paris to Nice: Fifty years of legal integration in Europe: International Pallas Conference. The Hague: Kluwer Law International, 2003.

■ GOWER Jackie. The European Union Handbook. London: Fitzroy Dearborn, 2002.

■ KRAUS Peter. "Cultural pluralism and European polity-building: neither Westphalia nor Cosmopolis", Journal of Common Market Studies, v. 41, n. 4, September 2003, p. 665-686.

■ LONGO Michael. "European integration: between micro-regionalism and globalism", Journal of Common Market Studies, v. 41, n. 3, June 2003, p. 421-444.

■ LUTHJE Teit. "European integration and economic growth", The European Union Review, v. 8, n. 1-2, March-July 2003, p. 107-122.

■ MAGNETTE Paul, NICOLAIDIS Kalypso. Large and small member states in the European Union: Reinventing the balance. Paris: Groupement d'etudes et de recherches "Notre Europe", 2003.


20.

McCORMICK John. Understanding the European Union: A Concise Introduction. Basingstoke: Palgrave, 2002.

MOUSSIS Nicolas. Guide to European policies - 9th rev. ed. Rixensart: European Study Service, 2003.

"Theorie de l'integration: les politiques communes comme fondement de l'integration multinationale", Revue du Marche commun et de 1'Union europeenne, n. 451, septembre 2001, p. 536-545.

NELSEN Brent, STUBB Alexander. The European Union: readings on the theory and practice of European integration. Basingstoke: Palgrave Macmiilan, 2003.

NEYER Jiirgen. "Discourse and order in the EU: a deliberative approach to multi-level governance", Journal of Common Market Studies, v. 41, n. 4, September 2003, p. 687-706.

PADGET Stephen. "Between synthesis and emulation: EU policy transfer in the power sector". Journal of European Public Policy, v. 10, n. 2, April 2003, p. 227-245.

SAUREL Stephane, MACE Laurent (sous la dir. de). Quelles solidarit.es pour 1'Europe? Paris: Documentation francaise, 2003.

VENABLES Anthony. "Winners and losers from regional integration agreements", Economic Journal, v. 113, n. 490, October 2003, p. 747-761.

WEILER Joseph, WIND Marlene (eds.). European constitutionalism beyond the state. Cambridge: Cambridge University Press, 2003.

WESSELS Wolfgang, MAURER Andreas, MITTAG Jurgen. Fifteen into one?: the European Union and its member states. Manchester: Manchester University Press, 2003.


ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ

1. Зважаючи на зміст цієї книги, висловіть вашу думку щодо важливості спіль­них політик для багатонаціональної інтеграції.

2. Чому Р. Шуман закликав укласти договір про співпрацю в галузях вугілля та сталі, а не до створення федеральної держави?

3. Чи передбачає багатонаціональна інтеграція зникнення національних держав?

4. Обговоріть еволюцію складу Європейської Спільноти/Союзу.

5. Які, на ваш погляд, основні завдання держав, що беруть участь у європей­ській інтеграції, і як вони їх досягають?


21.

Розділ 2

європейські договори

2.1. Основоположні договори

Як ми бачили вище, перший Європейський договір, що заснував Європейську Спільноту з вугілля та сталі (ЄСВС), підписали 18 квітня 1951 року в Парижі Італія, Німеччина, Франція та країни Бенілюксу; чинності він набрав 25 липня 1952 року. Його головна мета полягала в ліквідуванні різних бар'єрів у торгівлі та в ство-: енні спільного ринку, що в ньому вугільна та сталева продукція держав-членів могла б вільно пересуватися, аби задовольнити потреби всіх громадян Спільноти, незалежно від їхнього громадянства. Поза тим, договір передбачав вільний рух капіталу та робітників в обох секторах. Для досягнення цих цілей у договорі закла­дено певні правила щодо інвестицій і фінансової допомоги, виробництва та цін, до­мовленостей та концентрацій торгово-промислових підприємств, а також щодо транспорту й інституцій Спільноти, зокрема й Вищого органу та спеціальної Ради І міністрів), рішення яких були б обов'язковими для всіх держав-членів. Бувши до­волі амбітним, попри обмежену сферу застосування, договір про ЄСВС заснував Європейську асамблею та Європейський суд. По суті, загальновизнані наміри за­сновників ЄСВС полягали в тому, що це мав бути експеримент, який поступово міг би поширитись на інші економічні сфери й завершитись формуванням "Євро­пейської федерації". Два сектори, охоплені Договором про ЄСВС, зокрема вугільний та сталевий, я розглядатиму, відповідно, в розділах про енергетику та промисловість. Оскільки договір про ЄСВС було укладено на 50 років, то після закінчення терміну його чинності спеціальні правила, що регулюють ці два сектори, увійдуть до Договору про ЄСп.

Договір про створення Європейської спільноти з атомної енергії (Євратом) було підписано в Римі 25 березня 1957 року. 1 січня 1958 року він набув чинності. Мета договору полягала в створенні спільного ринку для ядер­них матеріалів та обладнання, створенні спільного законодавства в ядерній га­лузі, впровадженні спільної системи постачань розпадних матеріалів та систе­ми контролю за мирним використанням атомної енергії та спільних стандартів ядерної безпеки й охорони здоров'я населення та працівників від йонізувальної радіації. Основними складниками цього договору були координація дослід­ницьких програм держав-членів і спільна дослідна програма, запроваджена в


22.

Спільному дослідницькому центрі, який мав розробити технології й стимулюва­ти виробництво атомної енергії в Європі [див. підрозділи 18.3 та 19.2.3.]. Хоча за часів свого становлення Євратом перебував у центрі уваги, загалом це об'єднання зазнало багато злетів і падінь — і через розчарування щодо еко­номічних перспектив для атомної енергії, і через амбітні плани деяких держав-членів розвинути власні ядерні індустрії, і не тільки для суто цивільних цілей [див. підрозділ 19.1. та 19.2.3.]. Ми обговоримо ці проблеми в розділах, при­свячених енергетичним дослідженням.

Договір про заснування Європейської економічної Спільноти (ЄЕСп), підписаний одночасно з Договором про Євратом у Римі 25 березня 1957 року, та­кож набрав чинності 1 січня 1958 року. Хоча договори про ЄЕСп та Євратом деко­ли називають "римськими", насправді "Римським договором" є тільки Договір про ЄЕСп. Через свій характер і масштаб він домінував над рештою (допоки його не замінив Договір про Європейську Спільноту). Тимчасом як перші два договори були конкретнішими, детальнішими та жорсткішими "правовими договорами", Договір про ЄЕСп був "рамковим". Окрім "автоматичних" положень, спрямованих на за­снування митного союзу, він обмежився встановленням певних завдань і вказуван­ням напрямів щодо загальних настанов для спільних політик, яких би мали дотриму­ватись у деяких сферах економічної діяльності.

Суттєвим завданням, яке Римський договір поклав на інституції Спільноти, було створення спільного ринку між державами-членами. Це пе­редбачало: (а) досягнення митного союзу, що містив би в собі, з одного боку, скасування митних зборів, імпортних квот та інших торговельних бар'єрів між державами-членами, а з іншого - введення спільних митних тарифів (СМТ) із третіми країнами [див. розділ 5]; реалізацію — шляхом, серед усього іншого, гармонізації національних політик - чотирьох основних свобод: ясна річ, вільного руху товарів, але також і свободи руху робітників, свободи під­приємництва й надання послуг незалежними особами та компаніями і, нарешті, вільного руху капіталу [див. розділ 6].

Хоча в преамбулі Договору держави-члени оголосили, що вони мають намір закласти основу ще тіснішого союзу між народами Європи, Договір сам по собі став статутом для спільного ринку. На цьому факті слід наголосити, аби чітко зрозуміти труднощі розвитку та сферу дії різних спільних політик, аналізовані в цій книжці, треба пам'ятати, що Договір про ЄЕСп замислювали для регулювання відносин між державами-членами до етапу створення спільного ринку. Однак положення статті 235 (статті 308 ДЄСп) дали змогу державам-членам діяти у сферах, не передбачених договором, якщо вони одностайно ухвалять потребу вжити відповідних заходів для досягнення однієї з цілей Договору. Це дало їм змогу запроваджувати чимало спільних політик -чи так званих політик Спільноти — без внесення поправок до Договору.

Паризький та Римський договори передбачали заснування різних виконав­чих органів. Останні об'єдналися договором від 8 квітня 1965 року, що засну­вав єдину Раду та єдину Комісію Європейських Спільнот для ліпшого управління дедалі ширшими напрямами спільних політик. Отже, з 1 липня 1967 року існувала тільки єдина Рада міністрів та єдина Комісія, причому ос­тання успадкувала повноваження Вищого органу ЄСВС, Комісії ЄЕСп та


23.

Комісії Євратому. Водночас злиття інституцій вважали першим етапом об'єднання трьох Європейських Спільнот в єдину "Європейську Спільноту". Тоді цього так і не зробили, однак згодом Договір про Європейський Союз дав ;ю саму назву модифікованій Європейській економічній Спільноті (стаття 8 ДЄС), водночас не скасовуючи інші дві Спільноти.

Договори про заснування Спільнот були дещо доповнені в частині щодо їхніх по­ложень про функціонування інституцій договором про вступ Данії, Ірландії та Великої Британії до Європейської економічної Спільноти. Цей договір, підписаний у Брюселі 22 січня 1972 року, набрав чинності 1 січня 1973 року, але тільки для трьох країн, хкільки референдум у Норвегії унеможливив її вступ до ЄЕСп.

Паралельно з ухваленням рішення про створення власних ресурсів Спільноти 21 квітня 1970 року [див. підрозділ 3.4.] держави-члени погодились знести поправки до договорів задля збільшення бюджетних повноважень Європейського Парламенту. Фактично перший Бюджетний договір був відписаний 22 квітня 1970 року та набрав чинності 1 січня 1971 року, але Європейський Парламент не відчув істотного збільшення бюджетних повнова­жень. Комісія вирішила, що Парламент мав рацію, та висунула пропозиції що-z.o подальшого розширення його бюджетних повноважень. Результатом було підписання Другого бюджетного договору, що регулює фінанси Спільноти [див. підрозділ 3.4.]. Цей договір був підписаний 22 липня 1975 року та набрав чинності 1 червня 1977 року. Крім створення нової інституції, Рахункової пала­ти [див. підрозділ 4.1.8.], вона надала Європейському Парламентові ексклю­зивне право повертати Комісії звіт щодо реалізації бюджету та, "якщо на те є загомі причини", відхиляти весь бюджет [див. підрозділ 4.1.5.].

Іституційні статті договорів про заснування Спільнот були ще раз допов­нені Договором про вступ Грецької Республіки до Європейської економічної Спільноти та Європейської Спільноти з атомної енергії, підписаного в Атенах 28 травня 1979 року. Отже, 1 січня 1981 року Договір "дев'ятьох" став Дого­вором "десятьох". 1 січня 1986 року він став Договором "дванадцяти" завдяки актам про вступ Іспанії й Португалії, підписаним 12 червня 1985 року, відповідно, в Мадриді та Лісабоні.

Договори про заснування Європейських Спільнот дістали важливого до­повнення 1 липня 1987 року, коли набув чинності Єдиний європейський акт. Доповнюючи, зокрема, Договір про ЄЕСп, Єдиний акт змусив Спільноту вжити заходів з метою поступового створення внутрішнього ринку, що мало б завер­шитися 31 грудня 1992 року. Водночас він легалізував Європейську Раду, європейську співпрацю в царині зовнішньої політики, а також соціальне й еко­номічне гуртування між державами-членами. Нарешті, він служив правовою базою для численних спільних політик, зокрема соціальної політики, політики з охорони довкілля та політики щодо науки та техніки.

2.2. Маастрихтський договір

Договір про Європейський Союз (ЄС), підписаний у Маастрихті 7 люто­го 1992 року, позначив новий етап у процесі створення тіснішого союзу між народами Європи. Союз був заснований на Європейських Спільнотах та допов­нювався новими напрямами політики й формами співпраці. Договір вийшов за


24.

межі суто економічного характеру Спільнот задля заснування глобального утворення. Відповідно до статті В Договору про ЄС (Маастрихтський варіант), перед Союзом були поставлені такі цілі:

■ сприяння економічному й соціальному прогресові, який був би збалансованим і стабільним, зокрема, шляхом створення простору без внутрішніх кордонів [див. підрозділ 6.1.], зміцнення економічних і соціальних зв'язків [див. підрозділ 12.1.2.], створення економічного й валютного союзу, і, нарешті, за­провадження єдиної валюти [див. підрозділ 7];

■ затвердження власної ідентичності на міжнародній арені, зокрема, че­рез реалізацію спільної зовнішньої та безпекової політики, і при­нагідне формування спільної оборонної політики, яка може з часом привести до формування спільної оборони [див. підрозділ 8.2.];

■ зміцнення захисту прав та інтересів громадян держав-членів Союзу шляхом запровадження громадянства Союзу [див. підрозділ 9.1.];

■ налагодження тісної співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ [див. підрозділ 8.1.];

■ максимальне дотримання acquis communautaire [правового доробку Спільноти, див. підрозділ 3.3. ] та його нарощення з метою забезпечення ефективності механізмів та інституцій Спільноти [див. підрозділ 4].

ДЄС охопив і доповнив попередні договори. Положення, що вносили зміни до Договору про Європейську економічну Спільноту, яка змінила назву на "До­говір про заснування Європейської Спільноти (ДЄСп)", містилися в статті G, положення щодо Договору про Європейську Спільноту з вугілля та сталі — у статті Н, а ті, що стосувалися Договору про Європейську Спільноту з атомної енергії сформували статтю І. Фактично Договір про ЄС поділив європейську конструкцію на три стовпи [див. підрозділ 3.1.], які розрізнялися головно про­цедурами ухвалення рішень: головний стовп (Європейська Спільнота); стовп юстиції та внутрішніх справ та стовп спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП). Навіть усередині головного стовпа — Європейської Спільноти - ДЄС зробила великі зміни, оскільки відтворила певні спільні політики та впровадила декілька інших, наприклад, щодо освіти, молоді, куль­тури, охорони здоров'я та захисту споживачів. Зрозуміло, що навіть до завер­шення створення єдиного ринку держави-члени відчували потребу доповнити його єдиної валютою й збагатити його новими зміцненими спільними політиками, саме так підтвердивши еволюційну природу багатонаціонального інтеграційного процесу [див. підрозділ 1.1.2.].

1 січня 1995 року кількість держав-членів Європейського Союзу збільшилась до п'ятнадцяти: то був результат договорів про вступ Австрії, Швеції та Фінляндії, підписаних під час засідання Європейської Ради в Корфу¹ 24 червня 1994 року. Окрім того, тоді підписали й Договір про вступ Норвегії, але 52,8% населення цієї країни знову проголосували проти членства в Союзі.

¹ OJL 1, 01.01.1995.


25.

2.3. Амстердамський договір

17 червня 1997 в Амстердамі глави держав та урядів п'ятнадцяти країн ЄС переглянули Договір про Європейський Союз.² Амстердамський договір за-;новує демократичнішу Європу, наголошуючи на повазі держав-членів до прав людини та демократичних принципів. Він також зумовив помітний прогрес у справах, що стосуються вільного пересування їхніх громадян, а також зробив ефективнішою війну проти організованої злочинності [див. підрозділи 8.1.2. та 8.1.3.}. Готуючи розширення Союзу, Амстердамський договір поглибив європейську інтеграцію, зміщуючи сферу юстиції та внутрішніх справ під орбіту Спільноти, зміцнюючи спільну зовнішню та безпекову політику [див. підрозділ ■S.2.] й започатковуючи нові спільні політики, зокрема ті, що стосуються зайня­тості та соціального захисту [див. підрозділи 13.3. та 13.5.3.].

Амстердамськоий договір мав чотири основні завдання:

■ поставити питання зайнятості та прав громадян в осердя Союзу. Підтверджуючи, що держави-члени несуть велику відповідальність за зайнятість населення, новий Договір відводить центральну роль їхній співпраці, спрямованій на розв'язання проблеми безробіття, що нині є проблемою номер один у Європі [див. підрозділ 13.3.];

■ знищити останні наявні перешкоди для свободи пересувань і зміцнити безпеку шляхом консолідації та посилення співпраці держав-членів у сферах юстиції та внутрішніх справ [див. підрозділ 8.1.];

■ надати Європі впливовішого голосу в світових справах, поклавши на Європейську Раду (глав держав чи урядів) відповідальність за форму­лювання спільних стратегій, що їх реалізовуватимуть Союз та держави-члени, а також призначивши Верховного представника ЄС у справах СЗБП (Генеральний секретар Ради), повноваження якого поширюва­лися б на Підрозділ політичного планування та раннього попередження [див. підрозділ 8.2.];

■ зробити інституційну структуру Союзу ефективнішою [див. розділ 4] з огляду на майбутнє розширення Союзу, особливо в напрямі східно­європейських держав, які стукають у двері Союзу [див. підрозділ 25.2.].

2.4. Ніцький договір

З огляду на вступ до Європейського Союзу десяти нових членів, договори треба було оновити, щоб дати змогу європейським інституціям функціонувати, залучивши представників усіх двадцяти п'яти членів. Тож Європейська Рада в Ніці (7-9 грудня 2000 року) ухвалила потрібні зміни до договорів про ЄСпта ЄС. Ніцький договір, який набрав чинності 1 лютого 2003 року, переглянув і замінив Амстердамський, передусім стосовно чотирьох інституційних питань: розміру та складу Комісії, "ваги" голосів держав-членів підчас голосування в Раді, заміни

²OJC340, 10.11.1997.


26.

принципу одностайності в процедурах ухвалення рішень на принцип ква­ліфікованої більшості, а також стосовно питання тіснішої співпраці.'

Стосовно складу Комісії ухвалили рішення, що після майбутнього розши­рення Союзу кожна з держав-членів так само матиме одного комісара до мо­менту приєднання 27-го члена до Європейського Союзу, але потім кількість комісарів буде меншою від кількості держав-членів. Мало того, повноваження Голови Комісії мають бути розширені [див. підрозділ 4.1.2. J.

Від 1 січня 2005 року процес ухвалення рішень буде змінено в такий спосіб: кваліфіковану більшість буде досягнуто, якщо рішення дістане певну кількість голосів та схвалення більшості держав-членів [див. підрозділ 4.2.]. Принцип кваліфікованої більшості замінить принцип одностайності в близько тридцяти питаннях, зокрема тих, що стосуються співпраці в сфері правосуддя в цивільних справах, спільних комерційної та промислової політики.

Буде забезпечено й полегшено можливість тіснішої співпраці між деякими державами-членами [див. підрозділ 4.2.].

Інші суттєві інституційні реформи стосуються правової системи Союзу. Роль Парламенту збільшено в кількох царинах [див. підрозділ 4.1.5.]. Перевизначено повноваження Суду та Суду першої інстанції, створено спеціалізовані палати, а ста­тут Суду та Суду першої інстанції переглянуто [див. підрозділ 4.1.7. ].

Ратифікація Ніцького договору була спочатку загальмована негативними ре­зультатами референдуму 11 червня 2001 року в Ірландії. Але проблему подолали завдяки другому референдуму, що відбувся 19 жовтня 2002 року й підтримав ра­тифікацію. Тож Ніцький договір, названий на ім'я міста, де його підписали, на­брав чинності 1 лютого 2003 року. Так само, як Маастрихтський і Амстердамсь­кий, які він замінив, Ніцький договір фактично поєднав два. Перший визначав цілі й домовленості щодо Європейського Союзу, а саме - спільну зовнішню та безпекову політику. Другий, стосовно Європейської Спільноти, визначає завдан­ня й засоби успішного подолання трьох перших етапів європейської інтеграції: митний союз, спільний ринок і економічний та монетарний союз.

Оскільки громадяни мають права та обов'язки, які випливають з європейських договорів, вони справедливо можуть вимагати прозорості цих текстів. Втім найчастіше критикують у текстах цих договорів саме брак чіткості та технократичну неясність, якою вони рясніють. Як наслідок, основні Догово­ри Союзу дуже складні для читання й розуміння, що навряд чи прихилятиме до них громадську думку [див. підрозділи 10.1. та 10.4. ]. Амстердамський Договір, що містить консолідовані версії двох головних договорів — Договору про Європейський Союз (ДЄС) та Договору про заснування Європейської Спільноти (ДЄСп), з новою нумерацією статей, поклав початок розв'язанню цієї проблеми. Очікується, що текст нової конституційної угоди, яку наразі об­говорюють, буде зрозумілішим. Інформацію в цій книжці подано згідно з но­вою нумерацією статей ДЄС та ДЄСп, крім випадків посилання на колишнє законодавство, яке грунтувалося на початкових версіях договорів.

³OJC 325, 24.12.2003.


27.

2.5. До європейської Конституції

Ніцький договір — це тільки маленький крок у процесі постійного рефор­мування Союзу. Усвідомлюючи потребу глибокої інституційної реформи роз­ширеного Союзу, Ніцька Європейська Рада в грудні 2000 року закликала нову 'Ліжурядову конференцію запропонувати нові масштабні зміни в договорах.

Для того щоб зробити наступну Міжурядову конференцію максимально одкритою та прозорою, Європейська Рада в Лекені (14-15 грудня 2001 року) вирішила скликати Конвент за майбутнє Європи на чолі з колишнім президен­том Франції Жискаром д'Естеном. До Конвенту ввійшли представники урядів і національних парламентів держав-членів, а також всіх інституцій ЄС. Щоб :озширити коло учасників дискусії й залучити до обговорення громадян, ор-"знізації, що представляють громадянське суспільство (соціальні партнери, об'єднання підприємців, недержавні організації, наукові заклади тощо), отри­мали в своє розпорядження Форум.

На засіданні Європейської Ради в Салоніках (19-20 червня 2003 року) голова Конвенту представив результати його роботи. Європейська Рада схва­лила проект конституційного договору й вирішила, що він є доброю базою для суботи Міжурядової конференції. Міжурядова конференція почала свою робо­ту в Римі у жовтні 2003 року. Вона значною мірою врахувала пропозиції Кон­венту і представила Європейській Раді свій проект Конституції, який ухвалили, з незначними змінами, 18 червня 2004 року.

На ратифікацію Конституційного договору передбачено два роки від мо­менту його підписання 29 жовтня 2004 року в Римі (це місто обрали, щоб відзначити підписання початкового договору, згідно з яким було створене Європейське Економічне Співтовариство). Коли (і якщо) Конституційний до­говір ратифікують всі держави-члени, він замінить чинні угоди ЄС. Хоча юри­дично це такий самий договір, але внесення до нього Хартії основних прав, чітке проголошення цінностей і завдань Союзу, а також принципів, які прояс­нюють розподіл повноважень і відносини між Союзом та державами, його чле­нами, дозволяє надати йому статус Конституції. Крім того, цей договір зачіпає багато нових питань щодо завдань Союзу та його інституційної будови.

Конституція спростить європейську конструкцію. Внаслідок об'єднання дого­ворів про ЄСп і ЄС "Європейських Спільнот" більше не буде; їх замінить Європейський Союз, який матиме статус юридичної особи. Три "стовпи", а саме -Європейська Спільнота, правосуддя та внутрішні справи, зовнішня й безпекова політика, об'єднаються; хоча спеціальні процедури в галузі зовнішньої політики, безпеки й оборони будуть збережені. Таке спрощення має позитивно вплинути на сприйняття громадян, яким важко зрозуміти різницю між Спільнотою та Союзом.

Конституція суттєво не розширює повноважень Союзу. Зміст більшості поло­жень, які регулюють політики Союзу, залишається, отже, без змін. Це означає, що вони й далі розвиватимуться із застосуванням "методу Спільноти", запровадженим

⁴.int/futurum/forum.


28.

Договором про Спільноту. Втім Конституція суттєво оновила положення стосовно правосуддя та внутрішніх справ, щоб полегшити й поліпшити процес створення зони свободи, безпеки та справедливості. По суті, метод Спільноти застосовувати­меться до всіх питань у цій сфері, на які поширюється процедура голосування кваліфікованою більшістю. Втім Конституція залишає й запроваджує кілька особ­ливих можливостей у цих сферах, зокрема у співпраці в галузі правосуддя щодо кримінальних спав та стосовно співпраці поліційних органів.

Положення щодо зовнішніх відносин переробили, та різниця між спільною зовнішньою та безпековою політикою й іншими аспектами зовнішніх відносин €С залишилась і визначає відповідну роль інституцій та процедури ухвалювання рішень, до яких вони вдаються. Проте нова посада міністра закордонних справ Союзу, який буде водночас і членом Комісії, відповідальним за представництво ЄС на міжнародній арені, поєднає нинішні завдання Верховного представника зі спільної зовнішньої та безпекової політики з обов'язками члена Комісії із зовнішніх відносин. Цей "європейський міністр із закордонних справ", попри те, що є членом Комісії і як такий виконує обов'язки Комісії в царині зовнішніх відносин, очолюватиме також Раду міністрів із зовнішніх відносин і координува­тиме інші аспекти закордонних справ Союзу. Ця посада суттєво посилить роль ЄС у світових справах у всіх галузях (зовнішня політика, безпекова та оборонна політики, торговельна політика й допомога розвиткові). Мало того, розширення можливостей держав-членів тісніше співпрацювати у сфері оборони зміцнить у світі довіру до зовнішньої політики ЄС.

Європейська Комісія зберігає свою майже монополію на законодавчу ініціативу, свої виконавчі функції та функції представництва ЄС у закордонних справах, за винятком царини спільної зовнішньої та безпекової політики. Вод­ночас національні парламенти мають бути поінформованими про всі нові ініціативи Комісії, і якщо третина їх вирішить, що пропозиція не відповідає принципові субсидіарності, Комісія муситиме переглянути свою пропозицію. Нинішній принцип формування Комісії — по одному комісарові на кожну дер-жаву-члена — зберігається до 2014 року. Пізніше кількість комісарів дорівнюватиме двом третинам кількості держав-членів. їх обиратимуть на заса­дах рівноправної ротації, вже вирішених Ніцьким договором.

Максимальна кількість місць у Європейському Парламенті дорівнюватиме 750. Місця розподілятимуться між державами-членами за принципом "про­порційного зменшення": мінімальна кількість — шість, максимальна — дев'яносто шість. Сфера застосування процедури спільного ухвалювання рішень, яка промовисто називатиметься "законодавча процедура", буде дуже суттєво розширена: 95% європейських законів ухвалюватимуть спільно Пар­ламент і Рада. "Європейські закони" замінять нинішні юридичні інструменти Союзу, спростивши таким чином правову систему ЄС і полегшивши її ро­зуміння для громадян. Головуватиме в Європейській Раді Президент з обмеже­ними повноваженнями, якого призначатимуть на два з половиною роки. З іншого боку, і всупереч тому, що пропонував Конвент, збережеться система ротації президентства різних форматів Ради (крім Ради із зовнішніх відносин) щопівроку, щоправда, тепер усередині "президентської команди" з трьох дер­жав-членів. Цю систему можна буде в майбутньому вдосконалити, якщо Європейська Рада ухвалить зміни кваліфікованою більшістю голосів.


29.

Ухвалення рішення кваліфікованою більшістю потребуватиме підтримки 55% держав-членів, які представляють 65% населення. Меншість, яка може заблокувати рішення, має представляти щонайменше чотирьох держав-членів. Мало того, члени Ради, які представляють три чверті блокувальної меншості (від кількості держав-членів або населення) можуть вимагати, щоб голосуван­ня було відкладено, а обговорення подовжено на прийнятний термін для досяг­нення в Раді ширшого консенсусу. Конституція також передбачає механізм тіснішої співпраці або структурованої співпраці в оборонній галузі.

Процедура одностайного ухвалення рішень збереглася лише в кількох сферах, а саме: оподаткування, спільна зовнішня і безпекова політика і частко­во соціальна політика. Однак майбутньому розвиткові Союзу перешкоджає те, що закони щодо власних ресурсів і фінансової перспективи треба ухвалювати одностайно, так само, як і зміни до самої Конституції. Хоча 29 жовтня 2004 ро­ку Конституцію підписали всі уряди, вона набере чинності тільки після того, як усі держави-члени ратифікують її. Це передбачає в деяких країнах громадське обговорення й, відповідно, роз'яснення громадянам найважливіших питань. Мало того, будь-які зміни в Конституції в майбутньому потребуватимуть не тільки одностайної згоди урядів усіх держав-членів, а також і ратифікації, тобто згоди всіх парламентів, а в деяких країнах — і народів. Втім для деяких змін, зокрема щодо розширення сфери застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю, достатньо одностайного рішення Європейської Ра­ди, щоб уникнути ратифікаційної процедури.


2.6. Угоди як інструмент прогресу

Мало хто з пересічних громадян усвідомлює, що Ніцький договір, який набрав чинності 1 лютого 2003 року, складається, по суті, з двох окремих договорів: Договору про Європейський Союз та Договору про заснування Європейської Спільноти. Ще менше людей усвідомлюють, що між двома цими договорами є важлива різниця. До­говір про Європейську Спільноту (ЄСп), наступник Договору про Європейську Еко­номічну Спільноту, переробили й перейменували в Маастрихті 1991 року задля ви­значення цілей і напрямків трьох етапів багатонаціональної інтеграції, а саме: митного союзу, спільного ринку та економічного й монетарного союзу. Договір про Європейський Союз започатковано тоді ж заради просування багатонаціональної інтеграції до її кінцевого етапу - політичного союзу. Це, відповідно, ставило завдання спільної зовнішньої та безпекової політики (яку назвали другим стовпом Союзу) та політики в сфері правосуддя і внутрішніх справ, яку назвали третім стовпом Союзу. Крім різниці між цілями двох договорів, докорінно відрізнялися й прописані методи їх досягнення. Договір про ЄСп грунтувався на випробуваному "методі Спільноти" [див. розділ 4.2. ], за допомогою якого створювали й управляли політиками спільного ринку. Управління новими політиками ЄС мало здійснюватись за методом, близьким до міждержавної співпраці, щоб переконати євроскептичні нації розвивати політичну інтеграцію без необхідності поступатися частками суверенітету [див. розділ 1.1.2.]. Наслідки такого розподілу автор аналізує в розділі "Європейські перспективи" у "Висновках" до цієї книжки. Втім досвід розвитку ЄСп/ЄС до сьогодні дає підстави стверджувати, що таке розділення не є ні обов'язковим, ані вічним.


30.

Частість і рішучість, з якими європейські договори зазнають змін, свідчить про те, що їх автори, себто уряди держав-членів, не вважають ці договори свя­щенними й недоторканними, а використовують їх як інструменти багато­національної інтеграції, придатні для вдосконалення. На підставі договорів і Конституції у певний момент часу і в певному міжнародному контексті ухвалю­ються рішення про запровадження спільних політик. З огляду на те, що про­блеми, на які наражаються держави Європи, постійно змінюються під тиском внутрішніх і зовнішніх чинників; щоб успішно їх розв'язувати, спільні політики слід регулярно оновлювати. Ось чому договори, які є головним джерелом європейського права, а отже, й юридичною основою спільних політик, треба часто змінювати. Те ж саме стосується й майбутнього Конституційного догово­ру. Він має спрямовувати перші кроки розширеного Союзу, доки неминучі нові проблеми в співіснуванні 25 або більше партнерів не засвідчать потреби внести зміни в їхній контракт і підкажуть, які поправки й поліпшення треба зробити в їхньому спільному домі. Однак, як буде наголошено у висновках до цієї книжки, внесення змін у цей контракт ставатиме дедалі складнішою справою через зро­стання кількості його сторін і вимогу одностайності щодо ухвалення й ра­тифікації поправок, викликаних певними обставинами.

Список літератури

■ CUSACK Thomas. "A tale of two Treaties: an assessment of the Euratom Treaty in relation to the EC Treaty", Common Market Law Review, v. 40, n. 1, February 2003, p. 117-142.

■ DASHWOOD Alan (et al.). "Draft constitutional Treaty of the European Union and related documents", European Law Review, v. 28, n. 1, February 2003, p. 3-38.

■ DEHAENE Jean-Luc (et al.). "Defying Convention: A Revolution in EU Treaty Reform?", Collegium, n. 24, Summer 2002, p. 5-42.

■ DE WITTE Bruno (ed.). Ten reflections on the Constitutional Treaty for Europe. Florence: European University Institute, 2003.

• EUROPEAN CONVENTION. Draft Treaty establishing a constitution for Europe: adopted by consensus by the European convention on 13 June and 10 July 2003. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ EUROPEAN UNION. Consolidated versions of the Treaty on European Union and of the Treaty establishing the European Community. OJ C 325, 24.12.2002. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

" FALKNER Gerda (et al. eds.). "EU Treaty reform as a three-level process: historical institutionalist perspectives". Journal of European Public Policy, v. 9, n. 1,2002, p. 1-140.

■ GATTINARA Giacomo, MONSU Emanuela. "Simplification of the EU Treaties: weighing the options", The International Spectator, v. 37, n. 1, January-March 2002, p. 59-70.

■ JAEGER Thomas. "Enhanced cooperation in the Treaty of Nice and flexibility in the Common Foreign and Security Policy", European Foreign Affairs Review, v. 7, n. 3, Autumn 2002, p. 297-316.


31.

■ JOERGES Christian, WALKER Neil. Europe a GroSraum?: Rupture, Continuity and Re-configuration in the Legal Configuration in the Legal Conceptualisation of the Integration Project. Florence: European University Institute, 2002.

¹ MANZELLA Andra. "The Convention as a way of bridging the EU's democratic deficit", The International Spectator, v. 37, n. 1, January-March 2002, p. 47-58.

■ MOBERG Axel. "The Nice Treaty and voting rules in the Council", Journal of Common Market Studies, v. 40, n. 2, June 2002, p. 259-282.

■ PERNICE Ingolf. "Multilevel constitutionalism in the European Union", European Law Review, v. 27, n. 4, 2002, p. 511-529.

■ SAURON Jean-Luc. "Une Constitution europeenne en quete d'auteurs: convention, gouvernements ou peuples?", Le Dalloz, annee 179, n. 43/7140, 4 decembre 2003, p. 2894-2901.

¹ SCHWARGE Jiirgen. 'The Convention's draft treaty establishing a Constitution for Europe", Common Market Law Review, v. 40, n. 5, October 2003, p. 1037-1045.

■ SHAW Jo. "Flexibility in a 'reorganized' and 'simplified' Treaty", Common Market Law Review, v. 40, n. 2, April 2003, p. 279-311.

■ SIEBERT Horst. "Europe - quo vadis?: reflections on the future institutional framework of the European Union", World Economy, v. 25, n. 1, January 2002, p. 1-32.

■ TRIANTAFYLLOU Dimitris. "Le projet constitutionnel de la Convention europeenne: Presentation critique de ses choix cles". Bruxelles: Bruylant; Athenes: Sakoulas, 2003.

• TSEBELIS George, YATAGANAS Xenophon. "Veto players and decision-making in the EU after Nice: policy stability and bureaucratic/judicial discretion". Journal of Common Market Studies, v. 40, n. 2, June 2002, p. 283-307.

■ WITTE Bruno de. "The European constitutional treaty: towards an exit strategy for recalcitrant Member States?", Maastricht Journal of European and Comparative Law. v. 10, n. 1, 2003, p. 3-8.

* Видання Офісу офіційних публікацій Європейських Спільнот (EUR-OP*) зазвичай представлені всіма офіційними мовами ЄС.