Усе про спільні політики європейського союзу

Вид материала

Документы

Содержание Права громадян та їх захист

Подобный материал:

• Адаптація законодавства, 124.89kb.
• Указ президента україни про Програму інтеграції України до Європейського Союзу, 14.47kb.
• Авна політика інтеграції України до Європейського Союзу та формування нової політики, 107.81kb.
• Постанови кабінету міністрів україни зміст, 5319.12kb.
• Інструмент Європейського сусідства І Партнерства, 640.25kb.
• Яка основна мета адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?, 6.85kb.
• Львівський національний університет імені івана франка на правах рукопису, 1144.09kb.
• З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
• План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ план дій європейського, 130.74kb.
• Удк 37. 031 Ó Брюханова Н. О. Зміст освіти: аспекти вивчення, 245.11kb.

8.3. Висновки

В Амстердамі держави-члени ЄС затвердили важливі зміни повноважень Спільноти в сфері юстиції та внутрішніх справ, яка відповідно до Маастрихтсь­кого договору належала до сфери міждержавної співпраці. Повноваження Спільноти поширилися на регулювання режиму внутрішніх і зовнішніх кордонів, візову й імміграційну політику, питання біженців та імміграції, а також судову співпрацю в цивільних справах. Внаслідок цих перетворень на зміну неефектив­ним конвенціям і спільним діям прийшли директиви та регламенти Спільноти, ухвалювані Радою та Парламентом за ініціативи Комісії; їх виконання здійснюється під контролем Європейського Суду [див. підрозд. 4.2.]. Розвиток спільної політики щодо юстиції та внутрішніх справ означає подальше передаван­ня суверенітету з національного рівня на рівень Спільноти.

Ключовою ідеєю Амстердамського договору є гарантування того, що свобо­да, яка передбачає й право вільного пересування на території Союзу, ре­алізується в умовах безпеки й справедливості однаковою мірою для громадян і всіх його мешканців. Відповідно, Союз має виробити спільну політику щодо при­тулку та імміграції, а також запровадити дієвий контроль на зовнішніх кордонах задля припинення незаконної міграції та боротьби з її організаторами в усьому світі. Справжня спільна політика щодо притулку та імміграції передбачає інтегрування політики регулювання міграційних потоків до зовнішньої політики ЄС, зокрема через підписання із зацікавленими країнами угод щодо реадмісії, через розвиток європейської системи обміну інформацією щодо біженців, міграції та країн походження мігрантів; затвердження спільних стандартів стосовно про­цедур надання притулку, прийняття та об'єднання сімей.

Реалізація принципу свободи потребує формування справжнього простору правосуддя, в якому громадяни будь-якої країни Союзу однаково вільно звер­таються до судів і владних органів іншої країни Союзу. Ще одним важливим питанням є економічна й соціальна інтеграція офіційно зареєстрованих у ЄС громадян з держав, що не є членами Союзу, на основі принципу недис-кримінації, передбаченому Амстердамським договором. Існує нагальна потреба в доопрацюванні Женевської конвенції положеннями щодо розв'язання про­блеми біженців на сучасному етапі, особливо в ситуації масового припливу осіб, які шукають міжнародного захисту.

Сфера юстиції та внутрішніх справ має особливе значення для держав-претендентів на вступ до Європейського Союзу, які мають у себе запровадити правовий доробок (acquis) Спільноти в цій сфері. Варто зауважити, що протя­гом всього періоду, який передує вступу цих країн, правовий доробок Спільноти постійно розвивається. Як Європейський Союз, так і країни-претенденти на вступ потребують якнайшвидшого та якомога конкретнішого розроблення такого законодавства. Це необхідно для формування чіткої й усеохопної структури про­стору свободи, безпеки та справедливості. Забезпечення такого простору можли­ве за розвитку потенціалу Союзу діяти та сприйматися як єдиний учасник на міжнародній арені в цілому та в Європі зокрема.


136.

Це є метою зовнішньої політики Союзу. Договір про ЄС закликає Союз "об­стоювати свою ідентичність на міжнародній арені". Саме Амстердамським догово­ром визначено детальні механізми й ефективну процедуру ухвалення рішень у рам­ках спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП). Європейська Рада на основі консенсусу ухвалює "спільні стратегії", які реалізовуються спільними діям та позиціями, що їх ухвалює Рада міністрів, діючи кваліфікованою більшістю. Поло­ження про "конструктивне утримання" дозволятиме країнам-членам не брати участі в спільних діях, у такий спосіб полегшуючи процес ухвалення ініціатив, що мають переважну підтримку (дві третини зваженої більшості). При цьому зали­шається можливість для застосування права вето, й країна може заблокувати рішення з огляду на "важливі причини національної політики". Це право послаб­люється тим, що Рада міністрів може кваліфікованою більшістю ухвалити запит щодо передання справи до Європейської Ради, яка часто діє як "розрахункова пала­та" для різноманітних національних інтересів [див. підрозд. 4.1.1.]. Останні досяг­нення в процесі розвитку ЄБОП зміцнили й посилили її цивільний та військовий потенціал, а також сприяли формуванню в рамках Союзу структур і процедур участі в урегулюванні криз. Це створило підстави для аналізу, планування, прийняття рішень і проведення операцій з урегулювання криз, до яких безпосередньо не залу­чається НАТО.

Утім у зовнішньополітичній діяльності Союзу ще й досі чимало проблем, оскільки держави-члени Союзу все ще не діють у світовій політиці єдиним фрон­том. Узагалі зовнішня діяльність Союзу втілюється в двох паралельних формах: у спільній активності Спільноти в сфері зовнішньої торгівлі та сприяння розвитку; та в слабких і нестійких механізмах спільної зовнішньої та безпекової політики [див. частину VI та підрозд. 8.2.1.]. Такий дуалізм не дозволяє Союзові повноцінно впливати на міжнародні справи. Справді, розроблення ефективної зовнішньої та безпекової політики потребує часу, оскільки вона передбачає узгоджену діяльність, можливість спільного аналізу ситуації, а також постійний пошук спільних інтересів. Все це дуже тонкі складники процесу, які традиційно належа­ли до сфери національного суверенітету - набагато більшою мірою, ніж еко­номічна діяльність [див. підрозд. 1.1.2.]. Однак повільний розвиток спільної зовнішньої політики Європейського Союзу мало відповідає сподіванням гро­мадськості ефективно залучатися до врегулювання міжнародних конфліктів [див. європейські перспективи в загальних висновках].

Крім того, для третіх країн важко розрізняти чітку відмінність відповідальності окремих складників Європейської Спільноти/Союзу, їх право­вий статус і повноваження. Звісно, що для третіх країн, які звикли сприймати Спільноту як єдине ціле, функціональне роздвоєння Спільноти й Союзу ставить під сумнів здатність одного чи іншого ефективно представляти інтереси на міжнародному рівні. Втрати ідентичності та впливу на міжнародній арені значні, а вартість очікувань громадськості дуже висока. Аналізуючи перспективи Європейського Союзу, які подаються наприкінці книги, ми матимемо змогу поба­чити, що ЄС має потенціал стати політичною наддержавою, однак для цього він мусить багато зробити. Ключовою передумовою такого перетворення є справжня спільна зовнішня та безпекова політика.


137.

Список літератури

■ ALEGRE Susie, LEAF Marisa. "Criminal law and fundamental rights in the European Union: moving towards closer co-operation", European Human Rights Law Review, n. 3, 2003, p. 325-335.

■ DUKE Simon. Beyond the chapter: enlargement challenges for CFSP and ESDP. Maastricht: European Institute of Public Administration, 2003.

■ EUROPEAN COMMISSION. European defence - industrial and market issues: towards an EU defence equipment policy. COM/03/113. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ EVERTS Steven, KEOHANE Daniel. 'The European Convention and EU foreign policy: learning from failure", Survival, v. 45, n. 3, Autumn 2003, p. 167-186.

■ GARDEN Timothy (et al.). "The EU's Defence role and the Transatlantic security relationship", The International Spectator, v. 38, n. 3, July-September 2003, p. 7-77.

■ GUIRAUDON Virginie. "The constitution of a European immigration policy domain: a political sociology approach", v. 10, n. 2, April 2003, p. 263-282.

■ HAINE Jean-Yves. From Laeken to Copenhagen: European defence: core documents. Paris: Institute for Security Studies, 2003.

■ HOWORTH Jolvon. "ESDP and NATO: wedlock or deadlock?", Cooperation and Conflict, v. 38, n. 3, September 2003, p. 235-254.

■ KRAHMANN Elke. Multilevel networks in European foreign policy. Aldershot: Ashgate, 2003.

■ LATAWSKI Paul, SMITH Martin. Kosovo and the evolution of post-Cold War European security. Manchester: Manchester University Press, 2003.

■ MISSIROLI Antonio. "Ploughshares into swords?: Euros for European defence", European Foreign Affairs Review, v. 8, n. 1, Spring 2003, 5-33.

■ MUSU Costanza. "European foreign policy: a collective policy or a policy of 'converging parallels'"? European Foreign Affairs Review, v. 8, n. 1, Spring 2003, p. 35-49.

■ OBOKATA Tom. "EU Council framework decision on combating trafficking in human beings: a critical appraisal", Common Market Law Review, v. 40, n. 4, August 2003, p. 917-936.

■ PENKSA Susan, MASON Warren, "EU security cooperation and the transatlantic relationship", Cooperation and Conflict, v. 38, n. 3, September 2003, p. 255-280.

■ SCHWEISS Christina. "Sharing hegemony: the future of transatlantic security", Cooperation and Conflict, v. 38, n. 3, September 2003, p. 211-234.

■ SLOAN Stanley. NATO, the European Union, and the Atlantic community: the transatlantic bargain reconsidered. Lanham, MD: Rowman & Littlefield, 2003.


140.

Розділ 9

ПРАВА ГРОМАДЯН ТА ЇХ ЗАХИСТ

Споживання на внутрішньому ринку ЄС товарів, послуг та інших продуктів, запропонованих бізнесовими колами різних держав-членів, прискорює європейське будівництво. Щоразу, коли громадяни обирають той чи той товар або послугу, вони долучаються до будування підвалин спільної конст­рукції [див. підрозділ 3.1.]. Громадяни не розуміють важливості таких дій, бо вважають їх настільки ж природними, як повітря, яким вони дихають. І справді, ці дії стали такою ж невідокремною частиною їхнього повсякденного життя, як це саме повітря.

Громадяни європейських держав свідомо чи ні беруть участь у формуванні досвіду, який залишить свій слід в історії: вільне й поступове об'єднання націй, які ще донедавна були ворожими одна до одної. Ключовим поняттям досвіду багато­національної інтеграції є "свобода": свобода пересування людей, товарів, по­слуг і капіталу [див. розділ 6]; свобода, що ґрунтується на правах людини, демо­кратичних інституціях і верховенстві права [див. підрозділ 8.1.], а також, і насам­перед, на свободі вибору держав і їхніх громадян при розгляді питання, бути чи не бути в складі Союзу. Економічні й політичні свободи — це ще один найваж­ливіший елемент фундаменту для будівництва європейської конструкції. Грома­дяни, що цінують ці свободи і відчувають результати європейської інтеграції в професійному та повсякденному житті, як правило, свідомо чи несвідомо підтримують її. Але, як ми побачимо в дальшому розділі, переважна більшість громадян нічого не знає про переваги європейської інтеграції.

9.1. Громадянство ЄС та його атрибути

На додаток до національного громадянства держав-членів Амстердамський договір запровадив інститут громадянства Європейського Союзу. Кожна особа, що має громадянство однієї з держав-членів, автоматично стає громадя­нином Союзу. Зазначені особи мають права та обов'язки, встановлені Догово­ром (Стаття 17 ДЄСп). Кожного громадянина ЄС, який перебуває на території третьої держави, де немає дипломатичного представництва його держави-члена ЄС, мають захищати відповідні установи будь-якої іншої держави-члена на та­ких самих умовах, як і своїх громадян (стаття 20 ДЄСп). Право на диплома­тичний захист регулюється також і двома рішеннями Спільноти.¹ Зазначене питання є досить важливим з огляду на те, що далеко не всі держави-члени ЄС можуть бути представленими в певній країні. Право на дипломатичний захист передбачає допомогу в разі смерті, хвороби, нещасного випадку, арешту, за­тримки, озброєного нападу, а також за потреби в репатріації. Наприклад, якщо

1. Decision 95/553/EC, OJ L 314, 28.12.1995.
   

141.

громадянин ЄС загубив документ, що засвідчує його особу, перебуваючи в третій країні, де його держава не має представництва, він може отримати відповідне тимчасове посвідчення в дипломатичному чи консульському пред­ставництві іншої держави-члена ЄС.²

Крім того, кожен громадянин Союзу, мешкаючи в будь-якій державі-члені, має таке саме право голосувати та висувати свою кандидатуру на муніципальних вибо­рах тієї держави, як і її громадяни (стаття 19 ДЄСп). Процедура реалізації цього права на виборах у Європейський Парламент, що відбуваються в державі-члені ЄС, де мешкає громадянин, регулюється відповідними директивами Спільноти/ Забезпечуючи свободу вибору та водночас попереджаючи ситуацію, коли особа голосує або балотується в кількох виборчих округах одночасно, зазначена Директи­ва грунтується на принципах рівності та недискримінації й розроблена так, щоб за­безпечити громадянам Союзу використання свого права обирати та бути обраними тільки на території тих держав-членів, де вони мешкають.

Директива встановлює чіткі процедури для реалізації права голосувати та ви­сувати свою кандидатуру на муніципальних виборах. Для цього вона забезпечує поширення прав і свобод, встановлених для виборів до Європейського Парламенту, і на рівень місцевих органів влади.⁴ Проте держави-члени можуть зарезервувати винятково для своїх громадян такі посади, як мер та віце-мер, які передбачають участь в офіційному органі влади або в парламентській асамблеї. Зазначений доку­мент також дозволяє державам-членам ЄС, в населенні яких частка громадян інших країн Спільноти перевищує 20%, обмежити коло осіб, що мають право брати участь у виборах (як виборець або кандидат), з огляду на відповідність певним кри­теріям стосовно терміну проживання в державі.

Стаття 6 ДЄС стверджує, що ЄС засновано на засадах свободи, демо­кратії, поваги до прав і основних свобод людини, а також на принципі верхо­венства права. В цьому сенсі, поважаючи національну самобутність держав-членів, Союз має відповідно ставитись і до зазначених прав та свобод людини, оскільки вони походять зі спільних для держав-членів конституційних традицій та є основним принципом права Спільноти. Амстердамський договір, однознач­но визнаючи, що права людини охоплюють також і економічні та соціальні пра­ва, встановлює принцип рівноправності громадян незалежно від статі, расового або етнічного походження, віри, інвалідності, віку та сексуальної орієнтації (стаття 13 ДЄСп).

9.2. Права громадян

Захист основних прав є засадничим принципом Європейського Союзу та обов'язковою передумовою його легітимності. Рішенням Європейської Ради в Кельні (3-4 червня 1999 р.) констатовано потребу в прийнятті Хартії про основні права, аби надати їм очевиднішої для громадян ЄС значущості. Зазначена Хартія,

² Decision 96/409/CFSP, OJ L 168, 06.07.1996.

³ Directive 93/109, OJ L 329, 30.12.1993.

4.Directive 94/80, OJ L 368, 31.12.1994 and Directive 96/30, OJ L 122, 22.05.1996.


142.

яку офіційно проголосили Європейський Парламент, Рада та Комісія на засіданні Європейської Ради в Ніці (7-9 грудня 2000 р.), складається з двох частин, де йдеться про такі універсальні цінності, як людська гідність, свобода, рівність, солідарність, громадянство та правосуддя." Цей документ було прийнято задля формування ліпшого розуміння громадянами ЄС основних прав, дотримання яких було передбачено великою кількістю міжнародних документів, насамперед Європейською Конвенцією з прав людини, різноманітними угодами в рамках Спільноти, а також прецедентним правом. Крім загальноприйнятих громадянсь­ких та політичних прав, що вже регулюються угодами в рамках Спільноти, Хартія інкорпорує також і основні соціально-економічні права, як-от, наприклад, право робітників на колективне ведення перемовин з соціальними партнерами, право на страйк, а також на отримання інформації та консультацій. З огляду на те, що Європейський Суд вважає Хартію одним із елементів основних принципів права Спільноти, її положення скоріш за все стануть обов'язковими до виконання.^ь Програма дій Спільноти "Дафна II" (2004-08) передбачає запобіжні заходи та боротьбу з усіма формами жорстокості щодо дітей, молоді й жінок і захист жертв та груп ризику.⁷

На додаток до основних прав, визначених Європейською конвенцією з за­хисту прав і основних свобод людини, підписаною в Римі 4 листопада 1950 p., громадяни ЄС мають безліч інших прав, про існування багатьох із яких, через їх природність, вони навіть не підозрюють. Така природна суть зазначених прав громадян ЄС є результатом існування Союзу та членства в ньому держави, громадянами якої є ці люди. Рішенням Європейського Суду було запроваджено прецедент, коли право Спільноти, незалежне від національних законодавств держав-членів, може встановлювати права й зобов'язання для фізичних осіб.⁸ Кількість цих прав настільки велика, що перелічити їх просто неможливо. Практично всі положення права Спільноти, що розглядаються в цій книзі, встановлюють права та обов'язки для громадян держав-членів ЄС, насамперед стосовно їхньої професійної діяльності. І тим більшою стає вага цього права, чим далі розвивається процес європейської інтеграції. Воно має примат над національним законодавством, і дуже часто навіть замінює його [див. підрозділ 3.3.]. Саме тому воно дедалі більше впливає на професійне та повсякденне життя європейських громадян.

Наведемо кілька прикладів, які ілюструють важливість права Спільноти для професійної діяльності громадян. Особи, що займаються торгівлею, можуть вва­жати всю територію Європейського Союзу своїм потенційним ринком, отже, купу­вати та продавати будь-де в його межах, не сплачуючи імпортні мита та не підпадаючи під кількісні обмеження [див. підрозділи 5.1. та 6.2.]. Промисловці ма­ють право засновувати дочірні підприємства та філії в тій державі-члені ЄС, де, на їхню думку, створено сприятливі умови для розвитку їхньої компанії, а також без обмежень переміщувати капітали між цими підприємствами [див. підрозділ 6.7.]. Крім того, вони мають право брати кредити у фінансових інституцій інших держав

^s Bulletin of the European Union, No 12/2000, p. 171-177.

⁶ COM(2000)644, 11 October2000.

⁷ Decision 803/2004, OJ L 143, 30.04.2004.

Judgment of 5 February 1963, case 26/62, van Gend en Loos, ECR 1963, p.


143.

Союзу на умовах, що діють у цих державах [див. підрозділ 6.6.1.]. Підприємці мають право на недискримінаційне ставлення з боку офіційних установ усіх держав-членів щодо будь-якого різновиду їхньої професійної діяльності, зокрема щодо державного замовлення та договорів стосовно підряду [див. підрозділ 6.3. ]. Фермери мають пра­во на гарантовані ціни на свою продукцію та, відповідно, на певною мірою гаранто­ваний прибуток [див. підрозділи 21.4.2. та 21.4.3.]; таке саме право існує і в галузі морського рибальства [див. підрозділ 22.3.]. Громадяни таких професій, як юрист, архітектор, лікар тощо, можуть здійснювати професійну практику в будь-якій дер­жаві-члені [див. підрозділ 6.5.]. Жінки в своїй професійній діяльності мають право на рівне з чоловіками ставлення [див. підрозділ 13.5.5.]. Громадяни ЄС мають шука­ти роботу будь-де в межах Союзу, жити зі своєю сім'єю в тій країні, де вони працю­ють, а також залишатися в зазначеній країні навіть після втрати роботи [див. підрозділ 6.4.1.]; вони також мають право на ті ж самі соціальні переваги, що й гро­мадяни держави-члена, де вони мешкають [див. підрозділ 6.4.2.].

Деякі політики Спільноти впливають не тільки на професійну діяльність, а й на повсякденне життя громадян. Зокрема, соціальна політика Спільноти передбачає заходи, що регулюють питання зайнятості, заочного навчання, без­пеки праці та охорони здоров'я громадян. Обов'язки, встановлені спільною політикою з охорони довкілля та захисту прав споживачів, істотно впливають на життєвий рівень громадян. Таким же чином обов'язок підприємців викори­стовувати при розрахунках євро співвідноситься з правом громадян на єдину залюту в усіх державах єврозони (незабаром, однак, вони будуть вважати його природним, а не набутим правом).

Громадяни мають право купувати товари - електричні пристрої, комп'ютери чи автомобілі — в будь-якій державі-члені Союзу на наявних у ній умовах та вивози­ти їх до своєї держави без сплати митних і податкових зборів [див. підрозділ 5.1.2.]. Вони також мають право на отримання будь-яких банківських, страхових, телеко­мунікаційних та аудіовізуальних послуг, пропонованих на європейському ринку. Крім того, громадяни, незалежно від своєї державної належності, мають право на недискримінаційне ставлення з боку адміністративних і судових установ будь-якої з держав-членів ЄС (стаття 12 ДЄСп). Це право поширюється на велику кількість ситуацій і відносин — фінансових, контрактних, сімейних, навчальних, які регульо­вані правом Спільноти.⁹

Одним із найважливіших прав громадян Європейського Союзу є можливість вільно подорожувати в межах Спільноти. Як зазначено в статті 18 ДЄСп, кожен громадянин Союзу має право вільно пересуватися та жити на території держав-членів на умовах, передбачених Договором та за дотримання нормативно-правових актів, що імплементують відповідні положення. Це право стало таким звичним, що громадяни ЄС просто забули, як донедавна, в роках, приміром, 1950-х, вони цього права не мали, і що його досі немає в громадян більшості країн світу. Мало того, зазначене право супроводжується низкою похідних справ, гарантує різноманітні збереження та спрощення, а також скасування всіх адміністративних перепон. Всі ці права гарантує Європейський Союз.

⁹ Judgment of 12 May 1998, Case C-85/96, ECR 1998 I-2691.


144.

Ніцький договір надає кожному громадянинові Союзу основне й індивідуальне право вільно переїжджати та оселятися за бажання на території держав-членів; це право здійснюється в рамках і на засадах, визначених у Дого­ворі та актах, ухвалених на його виконання (стаття 2 ДЄС і стаття 18 ДЄСп). Ди­ректива 2004/38 замінила різні правові інструменти Спільноти щодо свободи пересування й оселення єдиним текстом, який мав на меті зміцнити цей основний правовий здобуток громадян ЄС через гнучкіші умови й процедури та поліпшення захисту від депортації.¹⁰ Згідно з цією директивою, громадяни ЄС мають право оселятися в будь-якій країні за виконання певних умов, зокрема, якщо вони та члени їхніх родин мають страховий поліс на випадок хвороби, який охоплює всі ризики в обраній державі-члені. Директива суттєво полегшує здійснення права на свободу пересування й оселення членам сімей громадян ЄС, а також їхнім за­реєстрованим партнерам, якщо законодавство держави, обраної для поселення, надає зареєстрованому партнерові права подружжя. До того ж, члени родини краще законодавчо захищені, за виконання певних умов, особливо в разі смерті громадянина ЄС, від якого вони залежать, або розлучення. Право на оселення в будь-якій державі-члені доповнюється низкою практичних заходів, таких, зокре­ма, як взаємне визнання водійських посвідчень."

19 червня 1990 року чимало держав ЄС підписали так звану Шенґенську уго­ду про скасування прикордонного контролю між ними, посилення контролю на зовнішніх кордонах та співпрацю відповідних установ. Для реалізації положень уго­ди вони сформували різноманітні інструменти співпраці: насамперед Шенгенську інформаційну систему (ШІС), комп'ютеризовану базу даних про всіх осіб, оголоше­них у розшук у державах-членах. Додатковий протокол до зазначеної угоди, підписаний в Амстердамі, вмішує чинне законодавство держав-учасниць у цій сфері в рамки Європейського Союзу¹² та дозволяє підписантам Шенґенської угоди (дер-жави-члени ЄС, мінус Велика Британія та Ірландія, плюс Норвегія та Ісландія'¹) ініціювати між собою співпрацю в сферах, передбачених конвенцією. Велика Бри­танія бере участь у співпраці щодо правоохоронних, судових та кримінальних пи­тань, незаконного обігу наркотиків та ШІС.'⁴

9.3. Захист прав громадян

Громадяни мають чітко знати свої права, аби у випадках, коли, на їхню думку, держави-члени їх порушують, бути спроможними їх захистити. їм також треба знати, що вони можуть захищати права, що їх їм надало право Спільноти. Для цього існують різні шляхи - від подання позову в національний суд, який приймає відповідне рішення або передає справу до Європейського Суду, та закінчуючи скаргою в Європейську Комісію або зверненням до Європейського Парламенту (стаття 21 та 194 ДЄСп). В Європейському Пар-

'" Directive 2004/38, OJ L 158, 30.04.2004.

" Directive 91/439, OJL 237, 24.08.1991 and Directive 2003/59, OJ L 226, 10.09.2003.

¹² Decisions 1999/435 and 1999/436, OJL 176, 10.07.1999.

¹³ Agreement, OJ L 149, 23.06.2000.

" Decision 2000/365, OJ L 131, 01.06.2000.


145.

ламенті створено спеціальний Комітет з розгляду звернень громадян щодо соціальної безпеки, охорони навколишнього середовища, визнання дипломів і кваліфікацій.¹⁵ Якщо скарга стосується неефективної роботи інституцій та ор­ганів Спільноти, громадяни можуть направити її до призначеного Європейським Парламентом омбудсмана (стаття 21 та 195 ДЄСп) [див. підрозділ 4.1.5.]."'

Незалежно від того, направлено скаргу до неї чи до Європейського Парла­менту, Комісія зобов'язана розглядати скарги громадян. Кількість таких скарг :ноді сягає тисячі на рік. У разі, коли такі скарги не задовольняються, Комісія має дати громадянинові відповідне пояснення. Якщо вона задовольняє скаргу грома­дянина, вона має у встановленому порядку звернутися за відповідними роз'ясненнями до держави-члена. Якщо відповідь на таке звернення є неза­довільною, Комісія має формально вимагати від цієї держави внести відповідні зміни до національного законодавства чи адміністративної практики в тій їх час­тині, з приводу якої виникла скарга одного або кількох громадян цієї чи іншої іержави-члена. Якщо ж держава не реагує на звернення Комісії, остання може лодати на неї позов до Європейського Суду, який і винесе остаточне рішення що­до спірного питання. Крім того, рішення Суду може, як правило, зобов'язати іержаву-члена відшкодувати збитки, завдані громадянинові таким порушенням права Спільноти.¹⁷ Отже, громадяни ЄС мають у своєму розпорядженні впливові нструменти для отримання в рамках права Спільноти судового захисту. Вони чають навіть більші переваги, ніж коли б були тільки громадянами конкретної держави, адже для захисту своїх прав та інтересів можуть звернутися не тільки до національних, а й до міжнародних інстанцій.

Немає сумніву, що для захисту своїх прав громадяни мають чітко їх ро­зуміти. Річ у тім, що переважна більшість громадян держав-членів ЄС навіть і не знають, які вони — як громадяни Союзу — мають права. Саме тому на зідповідні органи Спільноти та держав-членів покладається завдання інформувати громадськість; утім ці органи — і це ми побачимо в дальшому розділі - є не дуже активними. Посталий дефіцит інформації є шкідливішим для інтересів громадян, ніж так званий дефіцит демократії. В наступному підрозділі, а також у підрозділі 10.1. ми спробуємо прояснити це на перший погляд парадоксальне твердження.

9.4. Так званий дефіцит демократії

Численні критики європейської інтеграції наголошують на тому, що саме "дефіцит демократії" в Союзі є причиною байдужості його громадян і що рішення в Союзі ухвалюють практично без їх участі. На думку цих критиків, ЄС натомість має будуватися на засадах прямої демократії, коли в процесі ухвалення найважливіших

¹⁵ Resolution, OJ С 175, 16.07.1990, р. 214.

¹⁶ Decision 94/114, OJ L 54, 25.02.1994, Decision 94/262, OJ L 113, 04.05.1994 and Decision 1999/780, OJ L 306, 01.12.1999.

Judgment of November 19, 1991 in the joint cases C-6/90 and C-9/90, Francovich, ECR 1991, p. 1-5357.


146.

політичних чи навіть законодавчих рішень враховується позиція громадян. При цьому вони ігнорують той факт, що більшість сучасних політичних систем світу є представницькими демократіями, тобто участь громадян у процесі прийняття рішень та демократичного контролю здійснюється через посередництво.обраних ними представників. В умовах наявної в ЄС системи представницької демократії громадяни практично так само впливають на формування загальноєвропейського права, як і на формування національних законодавств. Цей вплив є опосередкова­ним і здійснюється через вибір тієї чи тієї політичної партії, що формує національний уряд, який, своєю чергою, бере участь у процесі ухвалення будь-якого загальноєвропейського рішення, що його приймає Рада міністрів. Крім усього цьо­го, громадяни мають голос при виборі складу Європейського Парламенту, діяльність якого має дедалі більший вплив на процес європейської інтеграції [див. підрозділ 4.1.5.].

Справді, ситуація має й скоріш за все буде поліпшуватися з кожною по­правкою до Договору, насамперед щодо обмеження недемократичного вето до суворого мінімуму, а також узагальнення процедур голосування кваліфікованою більшістю та ширшого застосування процедури спільного ух­валення рішень Радою і Парламентом. Але вже нині риторика щодо "дефіциту демократії" стає хибною. Якщо такий дефіцит і був у Європейській еко­номічній спільноті, коли Парламент мав суто дорадчу роль, він навряд чи існує в Європейському Союзі, в якому більшість рішень спільно ухвалюють Європейська Рада, що представляє демократично обрані уряди держав-членів Союзу, та Європейський Парламент, що представляє безпосередньо його гро­мадян [див. підрозділ 4.2.].

Окрім того, позицію європейців щодо інтеграційних процесів висловлю­ють і національні парламенти, які, до речі, виявляють наразі все більшу зацікавленість у європейській інтеграції. І справді, Конференція комітетів з європейських справ (ККЄС), у якій беруть участь представники парламентів держав-членів ЄС, може внести пропозиції, які він вважає вартими уваги інституцій ЄС, а також може розглянути будь-яку законодавчу ініціативу, яка безпосередньо стосується прав і свобод людини, та направити, відповідно, до європейських інституцій будь-яку пропозицію, яка, на думку представників парламентів європейських держав, є доречною в законотворчій діяльності ЄС.

Стаття 191 ДЄСп відзначає, що політичні партії загальноєвропейського рівня - важливий чинник інтеграції в Союзі. Вони роблять внесок у формування європейської свідомості та озвучують політичну волю громадян Союзу. Спеціальний регламент має на меті визначити довгострокові засади функціонування загаль­ноєвропейських політичних партій та їх фінансування з бюджету Спільноти, а також виробити мінімальні стандарти демократичної поведінки для таких партій.¹ За цим регламентом, загальноєвропейська політична партія має виконувати певні умови, зокрема бути представленою в парламентах щонайменше чверті держав-членів, отримати в цих країнах щонайменше 3% голосів на останніх парламентських вибо­рах і дотримуватись у своїх програмах і діяльності основних принципів, на яких ба-

¹⁸ Regulation 2004/2003, OJ L 297, 15.11.2003.


147.

зується Європейський Союз, а саме: свобода, демократія, дотримання прав людини і основних свобод та верховенство права.

Політичні парти, маючи неабиякий вплив, є інструментами багато­національної інтеграції, насамперед на ранніх її етапах. З огляду на те, що розви­нуті спільні політики обмежують дії на національному рівні, деякі партії можуть пом'якшити наслідки такої втрати незалежності, блокуючи подальші спільні дії. Якщо ці партії є владними, вони можуть навіть вилучити свою державу з інтеграційних процесів. Прийняти це рішення стає значно важче на пізніх стадіях інтеграції, тому що в такому разі виникає ризик ізоляції і, як наслідок, втрати еко­номічними учасниками та пересічними громадянами тих прав і свобод, до яких вони звикли, діючи на широкому ринку групи інтегрованих держав [див. підрозділ 1.1.2.]. В умовах Європейської Спільноти/Європейського Союзу практично всі політичні партії підтримують основні цілі європейської інтеграції. Тому за зміни уряду в дер­жаві-члені її підходи до європейської інтеграції залишаються незмінними. Європейська інтеграція свідчить радше не про політичний дефіцит у Союзі, а про безпрецедентний політичний консенсус щодо основних цілей спільних політик, які він провадить.

9.5. Висновки

Враховуючи той факт, що економічна діяльність держав-членів регу­люється європейським правом, можна стверджувати, що на діяльність окре­мих громадян впливають переважно спільні політики, які це право диктують. Нормативно-правові акти стосовно прав в'їзду та проживання в державах-членах, вільного руху робочої сили, свободи підприємницької діяльності і на­дання послуг фізичними особами та підприємцями, щодо заочного навчання, захисту довкілля та прав споживачів — якщо перераховувати лиш декілька з них — випливають з відповідних спільних політик. З огляду на різнобічний ха­рактер права Спільноти та бездіяльність органів влади певні категорії громадян дотепер наражаються на труднощі при реалізації прав на вільне переміщення та проживання, а також у сфері визнання дипломів і професійних кваліфікацій. Однак ці недоліки, які будуть виправлені в найближчому майбутньому, не зменшують значення правил вільного руху людей і недискримінації.

Союз також сприяє підвищенню життєвих стандартів громадян. І хоча за­раз все ще наявні розбіжності в розвитку між певними регіонами ЄС, загаль­ноєвропейські процеси спрямовані на поступове їх подолання [див. розділ 12]. Водночас європейська соціальна модель наразі вже функціонує і цим гарантує не тільки дотримання основних прав людини та демократичних принципів, а й основних прав робітників: навчання, відповідне до технічного прогресу, при­стойні заробітну плату та життєві умови, а також соціальний захист, що покри­ває життєві ризики, випадки хвороби, безробіття та старість [див. підрозділ 13.5.]. Така соціальна модель, яку підтримує переважна більшість профспілок і політичних партій Європи, ставить Європейський Союз в авангард загаль­носвітового соціального прогресу.


148.

Громадяни усвідомлюють, що процес багатонаціональної інтеграції гаран­тує мир і процвітання в Західній Європі, і тому, в принципі, підтримують ідею інтеграції. Утім саме Європейська Спільнота, що від 1993 року стала частиною ширшого утворення під назвою Європейський Союз, все ще вважають чимось далеким, безформним, негнучким і незрозумілим. Громадяни, в переважній більшості, не розуміють стосунку процесів, що відбуваються в рамках Союзу, до їхнього повсякденного й професійного життя. Окрім того, запровадження інституту громадянства ЄС, спрямоване на зміцнення захисту прав та інтересів громадян держав-членів (стаття 2 ДЄС), спровокувало сподівання, що ці права матимуть відчутні практичні наслідки. Громадянам слід знати ці права й ро­зуміти, що держави-члени їх поважають. Інакше вони вважатимуть інститут громадянства ЄС надто темним поняттям, що, своєю чергою, може викликати негативне ставлення до інтеграційних процесів у регіоні та до ЄС як загаль­ноєвропейської організації. Європейські інституції та держави-члени мають робити все можливе для забезпечення легкого доступу громадян до простої й конкретної інформації про їхні права, а також про спільні політики в цій сфері. Проте, як ми побачимо в дальшому розділі, спільна інформаційна політика все ще залишається неефективною.

Список літератури

■ ARNULL Anthony. "From Charter to Constitution and beyond: fundamental rights in the new European Union", Public Law, Winter 2003, p. 774-793.

■ AUBIN Emmanuel. "La citoyennete de l'Union europeenne dix ans apres: 'quid novi' ?", L' Actualite juridique. Droit administratif, annee 59, n. 39, 17 novembre 2003, p. 2064-2073.

■ COSI Anna Rosa. 'The protection of fundamental rights in the European multilevel legal context", La Comunita internazionale, v. 58, n. 1,2003, p. 109-136.

■ CYGAN Adam. "Democracy and accountability in the European Union: the view from the House of Commons", The Modern Law Review, v. 66, n. 3, May 2003, p. 384-401.

■ DOTY Roxanne Lynn. Anti-immigrantism in western democracies: statecraft, desire and the politics of exclusion. London: Routledge, 2003.

■ EUROPEAN COMMISSION. Europe Direct: Dialogue with citizens and business: Studying, training, doing research, youth work or voluntary work in another European Union country. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ Respect and promotion of the values on which the Union is based. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ "Fundamental Rights in the European Union", Europe Documents., n. 2327, 22 October 2003, p. 1-9.

■ HENDRICKX Frank (et al.). Employment privacy law in the European Union: human resources and sensitive data. Antwerp: Intersentia, 2003.

■ HERVEY Tamara, KENNER Jeff (eds.). Economic and social rights under the EU Charter of Fundamental Rights: a legal perspective. Oxford: Hart, 2003.


149.

■ JONES Timothy. 'The Race Directive: redefining protection from discrimination in EU law", European Human Rights Law Review, n. 5,2003, p. 515-526.

■ KECSMAR Krisztian. "Contractual solutions to the transfer of personal data from Europe to third countries without providing an adequate level of protection: inventory", International Business Law Journal, n. 3, 2003, p. 269-284.

■ MORGAN Roger, STEED Michael. Choice and Representation in the EU. London: Federal Trust for Education and Research, 2003.

■ MULLEN Andy, BURKITT Brian. "European integration and the battle for British hearts and minds: New Labour and the Euro", Political Quarterly, v. 74, n. 3, July-September 2003, p. 322-336.

" NELSEN Brent, GUTH James. "Religion and youth support for the European Union", Journal of Common Market Studies, v. 41, n. 1, March 2003, p. 89-112.

¹ OLSEN Johan. "What is a legitimate role for Euro-citizens?", Comparative European Politics, v. 1, n. 1, March 2003, p. 91-110.

■ SIEDENTOP Larry. La democratie en Europe. Paris: Buchet-Chastel, 2003.

■ WEATHERILL Stephen. "Using national parliaments to improve scrutiny of the limits of EU action", European Law Review, v. 28, n. 6, December 2003, p. 909-912.

■ WILLIAMS Andrew. "EU human rights policy and the Convention on the Future of Europe: a failure of design?", European Law Review, v. 28, n. 6, December 2003, p. 794-813.

■ ZWEIFEL Thomas. "Democratic deficits in comparison: best (and worst) practices in European, US and Swiss merger regulation", Journal of Common Market Studies, v. 41, n. 3, June 2003, p. 541-566.

*Публікації Офісу офіційних публікацій Європейських Спільнот (EUR-OP) видаються практично всіма офіційними мовами ЄС.