Geum.ru

Гнибіденко І. Ф., Жуков В.І., Лукашевич М. П., Маршавін Ю. М., Туленков М. В

Вид материалаДокументы

Содержание


Т.О. костюк
Проблеми та перспективи
В.о. оруджов
В образовательной сфере
Інформація про авторів
Гнибіденко І.Ф.
Жуков В.І.
Лукашевич М.П.
Новак І.М.
Туленков М.В.
Соціальний діалог
Упорядники: В.І. Жуков, М.П. Лукашевич
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

УДК 339.138




Т.О. костюк

Межрегіональна академія

управління персоналом


стратегічнЕ партнерствО

між Україною та російською федерацією:

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ


Росію і Україну поєднують тривалі та міцні стосунки. Крім проголошення якихось офіційних заяв та домовленостей ці дві країни поєднує ще й те, що найбільша етнічна меншина, яка мешкає на території україни, складається з російських громадян. в свою чергу значний відсоток корінних українців проживає на території росії. Українські політики неодноразово підкреслювали винятковість та значущість зовнішніх зносин з російською федерацією. Україна виконує всі взяті на себе зобов’язання у стосунках з росією, і підкреслює, що плідні взаємини можливі лише за умови виконання росією своїх зобов’язань щодо україни. українське керівництво завжди підкреслює готовність співпрацювати на паритетних та взаємовигідних засадах, демонструючи толерантність при розв’язанні гострих ситуацій у відносинах з росією. Чого, нажаль, не скажеш про росію. ця стаття присвячена висвітленню найделікатніших питань російсько-українських відносин, які були й лишаються невирішеними. в цій статті не йдеться про так звані «газові війни » та ситуації з вимогами надати російській мові статус державної, бо ці питання є досить делікатними й об’ємними і потребують особливого підходу до їх висвітлення.

Розпад СРСР став доленосною подією для колишніх його республік, а також новим випробуванням для країн Європи та світу. Націоналістичні прагнення народів країн, що входили до СРСР та Організації Варшавського Договору (ОВД) виявились сильнішими за ідеологічні. Створилась нова геополітична ситуація в світі. Припинила існування Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин, яка встановилась по завершенні Другої світової війни і закріпила біполярну модель тогочасного світу. Наприкінці 1991 року стало зрозуміло, що в світі встановилася однополярність в системі міжнародних відносин, де єдиною надпотугою є США. Для багатьох країн, не говорячи вже про пострадянські республіки, ці події стали досить несподіваними. Російська Федерація, яка була в центрі всіх подій, а, отже, була найкраще поінформована та підготовлена, скористалася з такої ситуації й оголосила себе правонаступницею колишнього СРСР. Чисельність новоявленої Російської держави становила близько 150 млн. чоловік. Успадкувавши більшу частину всього, що було створено у СРСР та чим він володів, офіційна Москва забажала зберегти й своє (там, де це ще було можливим) політичне панування. Однією з найбільших проблем для Росії стала втрата України. Поява незалежної Української держави стала геополітичною перепоною для Росії на шляху до створення нового Євразійського державного утворення з центром в Москві. Крім того, Росія втратила домінуючі позиції на Чорному морі, і не лише через здобуття статусу суверенних держав Україною, а й Грузією, Вірменією та Азербайджаном. Азербайджан, Казахстан та Туркменістан позбавили Росію змоги майже одноосібно використовувати багатства Каспійського моря. В результаті вона стала однією з п’яти претендентів на Каспійські ресурси, а потік нафтових інвесторів спрямувався і до інших країн регіону. Спрямувавши всі свої сили на залучення до „реінтеграції” колишніх радянських республік, Росія не одразу змогла реорганізувати систему зовнішніх зносин для пошуку нових потенційних партнерів серед країн Європи, Азії та США. Пострадянська Росія – це Росія, при владі в якій були політики „радянської” школи, які прагнули повернення Росії імперського статусу. Доктрина політики Росії щодо країн СНД, прийнята у вересні 1995 року, встановлювала наступне: „...консолидировать Россию как ведущую силу в создании новой системы политических и экономических отношений на территории постсоветского пространства…”[4]. Москва наполягла на поновленні політичних і військових зв’язків з новоутвореними державами, на створенні спільного військового командування, на офіційному оформленні збройних сил СНД, на централізованому контролі (мається на увазі Москвою) „зовнішніх” кордонів СНД, на тому, щоб російські військові угрупування відігравали вирішальну силу у всіх миротворчих акціях в межах СНД, в спільній зовнішній політиці в рамках СНД тощо. Через такий підхід до вирішення ситуації навколо СНД набирала силу євразійська доктрина Росії. Росія не є ні суто європейською, ні суто азійською державою, тому і має виняткову ідентичність – євразійську, що й стало офіційним прикриттям імперських задумів Москви в політиці руху на Схід. Сама по собі ця доктрина не нова, бо виникла ще у 19 столітті і була відображена у роботах Л. Гумільова. Попри таку активну та настирливу політику нові незалежні держави вбачали в Росії перепону на шляху до політичної та економічної стабільності всередині своїх країн, а також до посідання ними належного місця в системі міжнародних відносин, а отже, намагались уникати брати на себе чергові зобов’язання у відносинах з Росією.

Особливо сильною була опозиція новому „поневоленню” Москвою в Україні. Україна мала великий досвід у веденні зовнішньополітичних зносин з іншими країнами світу, про що красномовно свідчить її багатюща історія. Так, наприклад, загальновідомо, що за часів правління Б. Хмельницького Україна проводила бурхливу дипломатичну діяльність. А на вибори І. Виговського гетьманом 25 жовтня 1657 року прибули посли від Швеції, Польщі, Австрії, Туреччини, Криму, Семигороду, Молдови й Волощини, які на той час були найголовнішими дипломатичними партнерами України. І це не поодинокі факти з славетного минулого України. Варто згадати видатні зовнішньополітичні маневри козаків, численні мирні договори та угоди, що їх укладали в зносинах з іншими країнами та ін. Та активна самостійна зовнішньополітична діяльність України поступово звелася нанівець після встановлення над нею протекторату Росії згідно з умовами Березневих статей 1654 року, укладених і схвалених Б. Хмельницьким та послами російського царя. Відтоді Росія починає проводити таку політику стосовно України, яка б поступово призвела до розподілу, зубожіння і знищення її як суб’єкта міжнародного права та активного актора міжнародної діяльності. Відтоді ж і починається національно-визвольна боротьба волелюбного українського народу за свої права і за свою державу. Навіть Петро І писав про український менталітет наступне: „...Сей малороссийский народ и зело умен, и зело лукав: он, яко пчела любодельна, дает российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свещи российского просвещения, но у него есть и жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом подъяремным и светочью российского царства; но коль скоро посягнут на его свободу и язык, то из него вырастут драконовы зубы, и российское царство останется не в авантаже…”[1, C.138]. Тим не менше, відносини між Росією та Україною базувались не на принципі паритету, а на позиції верховенства Росії. Status quo зберігався до 1991 року.

На сьогоднішній день Україна вже 15 років є незалежною державою, її існування визнав весь світ, вона проводить самостійну зовнішню політику. Наша держава є членом Ради Безпеки ООН. Україна - це авторитетний учасник понад 100 мiжнародних органiзацiй та активний учасник iнтеграцiйних процесiв у Європi, на Балто-Чорноморському просторi. Це iнiцiатор ГУУАМ, контрибутор безпеки в Пiвденно-Схiднiй Європi, Приднiстров'ї, на Кавказi. Це стратегiчний та особливий партнер ЄС i НАТО, за визначенням цих органiзацiй. Це, врештi решт, держава, яка розвиває дипломатичнi вiдносини з більш, ніж 160 країнами свiту. Це держава, яка має розвинену мережу дипломатичних i консульських представництв, яка уклала i виконує понад двi тисячi мiжнародно-правових актiв. Проте в Україні існує певна кількість невирішених проблем, які безпосередньо торкаються як національних інтересів нашої держави, так і питання про її безпеку. Одним з таких питань є кордони. Найскладнішим з усіх є процес правового вирішення ситуації навколо спільних російсько-українських кордонів. І зумовлено це небажанням Росії робити якісь дієві кроки в цьому напрямку. Латентний конфлікт у цій сфері триває з моменту набуття Україною статусу суверенної держави. Можливо, це вигідно Росії, бо невпорядкованість кордонів може стати на заваді прийняттю України до євроатлантичних структур, входження до яких прагне наша держава. Росія, натомість, не ставить для себе першочерговим завданням приєднання до ЄС, а тим паче до НАТО, хоча й визнає значущість цих організацій. Усвідомлюють російські політики і роль України в регіональному і світовому масштабі. Тому попри ведення політичних ігор і постійного залякування українських чиновників підвищенням цін на імпортоване з її території пальне, а то й повне припиненням постачання енергоносіїв в Україну, офіційна Москва створює численні проблемні ситуації, які виникають через неврегульовані спільні кордони.

З розпадом імперії колишні суто адміністративні кордони стали державно-політичними. Ця обставина часто ставала підставою для виникнення гострих міжетнічних та міждержавних конфліктів на пострадянському просторі. Сусідні країни жодного разу не висували територіальних претензій до України. Проте, в деяких випадках це не стало ознакою готовності оперативно завершити процес договірно-правового врегулювання спільних кордонів, оформивши їх згідно з міжнародними стандартами. Так, державний кордон з Молдовою було впорядковано лише в липні 2001 року після ратифікації Парламентом Молдови відповідного договору. А от кордон з Російською Федерацією, як вже зазначалося вище, ще й досі залишається де-юре нелегальним. Що стосується суходільної частини українсько-російського кордону, то в січні 2003 року було підписано Договір між Україною і Росією про державний кордон, згідно з яким на мапи нанесено майже 2 тис. км суходільного кордону. Для технічного проведення демаркації потрібно кілька років. За словами Міністра закордонних справ України Б. Тарасюка, швидкість робіт залежить від наявності політичної волі і відповідного фінансування. Поки що воно недостатнє для припинення контрабанди, перевезення наркотиків і нелегальної міграції [8].

Особливо гостро стоїть проблема з упорядкуванням морських кодонів, а саме з визначенням статусу Азовського моря, Керченської протоки. З точки зору міжнародного права цього кордону не існує, бо його демаркація не зафіксована і не позначена на місцевості.

Позиція української сторони в цьому питанні полягала, по-перше, в тому, щоб Азовське море отримало статус територіального моря і для Росії, і для України. По-друге, має відбутися його чітке розмежування і визначення виключних економічних зон. По-третє, статус Керченської протоки потребує окремого впорядкування.

Росіяни наполягали на підтвердженні за акваторією Азовського моря та Керченської протоки статусу внутрішніх вод Росії та України без їхнього розмежування і встановлення спеціальних позначень кордону, а також на нерозривності правового режиму Азовського моря та Керченської протоки. Крім того, пропонувалось спільне користування мінеральними та біологічними ресурсами моря. З боку російських політиків звучали абсурдні заяви про те, що контроль України над Керч-Єнікальським каналом дозволить відкрити кораблям НАТО прохід до Азовського моря, а звідти – до територіальних вод Росії, хоча це неможливо навіть технічно.

Суть суперечки зводиться до того, що, в разі проведення державного кордону по прямій лінії між крайніми точками обох берегів Азовського моря, Україні відійде 2/3 його акваторії. В разі ж поділу акваторії навпіл, морський кордон матиме ламану лінію, що суперечить міжнародній практиці. Керченська протока також являє собою специфічний випадок: найбільша ширина її становить 15 км, а межа територіальних вод для кожної держави визначена в 12 морських миль1. Крім того, відповідно до Конвенції ООН з морського права (1982р.) кожна держава має право встановити вздовж свого узбережжя та навколо островів виключну економічну зону шириною до 200 миль, яка вираховується від лінії відліку ширини територіальних вод. Цей район розташований за межами територіальних вод, ширина яких зазвичай становить 12 морських миль [10]. Нинішня неврегульованість статусу Азова, включаючи відсутність визначеної виключної економічної зони, призводить до фактично безконтрольної господарської діяльності на ньому та нелегальної міграції, яка здійснюється морем з портів Кавказу.

Інша проблема, пов’язана з Українсько-Російськими відносинами у сфері приведення до ладу спільного кордону, стосується Чорного моря, а саме базування Чорноморського флоту Росії в Криму та острову Коса Тузла. Що стосується дислокації частини російського флоту в Криму, то в 1997 році Україна і Росія уклали три базові угоди, які встановили статус і умови тимчасового перебування Чорноморського флоту Росії на території України до 2017 року. Ця виключна ситуація була також обумовлена в перехідних положеннях Конституції, яка забороняє розміщувати в країні іноземні військові бази. За словами глави зовнішньополітичного відомства Б. Тарасюка, ні попередня, ні теперішня влади України не ставлять під сумнів строки перебування російського флоту в Криму. Проте, є чимало проблем, пов’язаних з відсутністю правової бази чи з довільним трактуванням досягнутих домовленостей російськими військовими моряками. Так, наприклад, Чорноморський флот Росії й досі має у розпорядженні навігаційні гідрографічні засоби забезпечення безпеки мореплавства, які, згідно з діючими домовленостями, не були передані йому в оренду. Виникає парадокс - Україна несе відповідальність за безпеку мореплавства в своїх територіальних водах, а засобами забезпечення безпеки керує флот сусідньої держави. Державні органи України подали до кримських судів позови стосовно 102 таких об’єктів вартістю близько 90 млн. доларів. [17, C.9-19]. Такі факти не поодинокі. Повністю дотримуючись положень домовленостей, Україна наполягає на виконанні їх і російською стороною.

Економічним аспектом перебування російського флоту в Криму є стягування орендної платні за це. Наразі сума, яку російські військові моряки сплачують Україні, становить 97,75 млн. доларів щороку. Проте у Верховній раді вже неодноразово лунали заклики збільшити цю суму до 10 млрд. доларів на рік, бо, на думку спеціалістів, сума у близько 98 млн. доларів на рік є неадекватною реальній вартості. Але для того, щоб встановити цю реальну вартість, слід провести інвентаризацію об’єктів, землі, оцінити стан екології та ін. До бюджету України не надходять досить великі кошти через те, що Чорноморський флот в Криму незаконно використовує 75 земельних участків, що призводить до втрати Україною близько 1,5 млн. гривень щороку, або ж незаконно здає в аренду з комерційною метою причали в бухтах Козача та Південна. Це свідчить про те, що постійно порушується українське законодавство. Інспекційні групи екологів не допускаються в місця забруднень. Крім того, по Севастополю ходять російські військові патрулі, працює військова прокуратура та відділення ФСБ Росії, а цілі квартали міста закриті для вільного відвідування.

Щодо другої складової Чорноморської політики „присутності” в регіоні, то вона взагалі не підпадає ні під яке правове чи, бодай, логічне пояснення. Йдеться про острів Коса Тузла, який законно є українською територією. В 1991 році, після розпаду СРСР, в якості державних кордонів було визнано адміністративні кордони Радянського Союзу. Кордон між Кримом та Краснодарським краєм в Керченській протоці був чітко визначений радянськими державними органами в 1940 році. В 1954 році Україна отримала острів Коса Тузла разом з Кримською областю. Будівництво російської дамби в 2003 році засвідчило невизнання Росією вищеназваних положень. Окрім погіршення двосторонніх відносин, цей крок Москви спричинив погіршення екології та гідрографічної ситуації в акваторії. Тривалі переговори призвели до припинення будівельних робіт, проте ситуація з чорноморським кордоном між Україною та Росією так і залишилась без змін.

Неврегульованість кордонів провокує появу багатьох проблем в економічній, політичній, військовій, правоохоронній, екологічній сферах. Нові загрози безпеки, що набули гострої актуальності після терактів 11 вересня 2001 року, також підкреслюють значущість вирішення проблем нелегальної міграції, міжнародної злочинності, торгівлі зброєю та наркотиками, тероризму тощо. Політика кордонів є галуззю державної політики, яка безпосередньо торкається національних інтересів України. Тому її реалізація повинна супроводжуватись системним впливом на представників сусідніх держав з метою прийняття відповідних угод, які б регулювали як двосторонні відносини між цими державами, так і забезпечення безпеки громадян обох країн.


Література
  1. Овсій І. О. Зовнішня політика України від давніх часів до 1944 року. –К.: Либідь, 1999.– 240с.
  2. Бжезинський З. Великі перетворення // Політична думка. – 1994. - №3.
  3. Бжезинський З. План для Європи // ПЧ. – 1995. – №5.
  4. Доктрина политики России по отношению к странам СНГ.
  5. Конституція України.
  6. Копель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи. Світова політика. – К.: ФАДА, ЛТД, 2001. – 224с.
  7. Сушко О. Фатальність кордону: від історичної проблеми до інструменту безпеки. // Нова безпека. – 2001. – № 1.
  8. Тарасюк Б. Внутрішні чвари „б'ють” по авторитету України // День. – 2005. – 22 липня.
  9. Тарасюк Б. Украина обречена на региональное лидерство // Время новостей. – 2005. – 15 червня.
  10. Brzezinski Z. The Grand Chessboard: American Primacy and its Geostrategic Imperatives. NY: Basic Books, 1997.
  11. Low of the Sea. United Nations. NY, 2000. Bulletin # 43.
  12. Rada.gov.ua



В.О. ОРУДЖОВ

Институт проблем образования

республики Азербайджан


СОВРЕМЕННЫЕ ПОДХОДЫ К ИСПОЛЬЗОВАНИЮ ИНФОРМАЦИОННЫХ ТЕХНОЛОГИЙ

В ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЙ СФЕРЕ


Нашу эпоху некоторые называют «информационной» или «компьютерной» эрой и связано это с современной «компьютерной революцией» во всех сферах общества. Этот процесс «компьютеризации» не мог обойти стороной и систему образования. В системе образования роль компьютеров двояка: компьютеры с одной стороны являются объектом и предметом для изучения, а с другой стороны служат вспомогательным техническим средством для ведения образовательного процесса в аудиториях и учебных классах. В системе образования компьютеры использовались раньше в основном для изучения программирования, а теперь необходимость использования информа-ционных технологий для изучения некоторых понятий и процессов уже не скрываемая реальность. Использование компьютерных технологий для изучения каждого школьного предмета и в частности физики, дает учителю еще большую возможность повышать интерес учеников к изучению предмета.

Физика – это наука, где математическое моделирование является важным методом исследования. Одним из наиболее перспективных направлений использования информационных технологий в физическом образовании является компьютерное моделирование физических процессов и явлений, направленных на повышение эффективности обучения. Следует отметить, что под компьютерными моделями подразумеваются компьютерные программы, которые имитируют физические явления, эксперименты или идеализированные ситуации, встречающиеся в задачах. Компьютерные программы и модели позволяют наглядно продемонстрировать на экране компьютера многие физические процессы и эффекты, наблюдение за которыми невозможно в реальной природе. Некоторые модели позволяют выводить на экран графики зависимости величин, описывающих эксперименты. При этом графики выводятся на экран одновременно с отображением самих экспериментов.

Компьютерная модель урока обладает многими преимуществами: моделирование физических явлений на компьютере заменяет опыты, которые проводились раньше во многих школах в естественных лабораториях и в первую очередь сложные и опасные. Как показывает опыт, на теоретических и практических занятиях с применением компьютеров успеваемость и усвоение урока учениками преимущественно возрастает, а также использование компьютера учителем дает ему следующие преимущества:
  • предоставить большой блок учебного материала;
  • акцентировать внимание на наиболее трудных моментах;
  • многократно возвращаться к нужной информации;
  • быстро и эффективно организовать проверку знаний;
  • привлечь родителей к контролю знаний учащихся.

Также компьютерные технологии дают возможность многовариантного ответа на любой вопрос, назревший во время урока. Во время разъяснения нового материала создаются широкие удобства для повторения, вне предметных связей и наблюдений. В этом процессе учитель должен стать ученикам наставником и помощником. Чтобы еще больше привлечь учеников к учебному процессу, было бы целесообразно давать им индивидуальные задания с использованием компьютерных технологий следующего вида:
  • Ознакомительные задания и вопросы по управлению моделью.
  • Самостоятельные компьютерные эксперименты.
  • Тестовые задания, когда в виде компьютерных тестов проверяется уровень знаний ученика.
  • Исследовательское задание, когда ученик для доказательства или опровержения физического факта проводит самостоятельный эксперимент на компьютере.

Преимущества, получаемые учениками от использования компьютеров на уроках физики, следующие:
  • Практические навыки работы на персональных компьютерах еще более совершенствуются.
  • Работая с обучающими программами на компьютере, ученики совершенствуют практику получения знаний самостоятельно.
  • Осуществляется дифференциальный подход к ученикам при обучении физики.

Уроки физики с использованием компьютерных технологий нужно грамотно сочетать с обычными уроками физики, а использование компьютерного моделирования не должно заменять реальные физические эксперименты, если их проведению сопутствует соответственное техническое оснащение физической лаборатории. Учитель должен тщательно проводить планирование уроков физики, и сам должен решать, когда и с какой целью провести урок с использованием компьютера. Целесообразно и качественно использовать персональный компьютер для проведения уроков физики может только тот учитель, который имеет соответственную подготовку в этой области.

Информатизация образования характеризуется как главная задача современной системы образования, для решения которой обосновывается необходимость построения соответствующих моделей и разработки концептуальных моделей научной деятельности по достижению поставленной цели.

Таким образом, развитие высоких технологий, а компьютер является самым ярким примером таких технологий, требует усиления соответствующей фундаментальной научной подготовки педагогов-предметников. Недостаточное количество компьютерных технологий в наших школах, а также нехватка учителей умеющих грамотно использовать компьютер в своей работе до сих пор остается проблемой.

Наряду с успехами в этой области и, несмотря на трудности, использование новейших компьютерных технологий сыграет решающую роль в развитии образования. С целью адаптации учителей к новой рабочей среде во всех сферах образования, должно быть проведено очень много мероприятий:
  1. Используя компьютерные технологии в педагогических университетах подготавливать новое поколение учителей, владеющих навыками работы с прикладными физическими программами.
  2. Создание в этих университетах условий для переподготовки учителей.
  3. Создание новых программ и учебников, заключающих в себе использование компьютерных технологий с целью изучения физики.
  4. Создание соответствующей учебно-методической базы для изучения физики с использованием компьютерных технологий.
  5. Первоочередность задачи создания в Республике центров по подготовке наглядных электронных пособий для изучения физики и служащих решению следующих задач:

а) Создание обучающих и наглядных программ.

б) Создание компьютерной модели урока.

в) Создание демонстрационных программ.

г) Создание многовариантных лабораторных работ.

д) Создание пакета задач.

е) Создание компьютерной базы дидактических, методических и других подобных материалов.

ж) Используя Интернет, регулирование соответствия создаваемых физических программ мировым стандартам образования.


Литература


1. А.Б.Бобович, В.М.Космачев, А.С.Чирцов «Интеграция информационных технологий в образование», «Компьютерные учебные программы и инновации» №3, Москва, 2001.

2. А.Б.Бобович, В.М.Космачев, А.С.Чирцов ''Физика и компьютер'' – итоги эксперимента по организации сбалансированного обучения физики и современным компьютерным технологиям. №4, 2002, Москва,

3. С.Г. Каримов, С.В. Габибуллайев, Т.Ибрагимзаде ’’Информатика’’, Баку-2002.

4.М.А.Алийев, Е.Сейидов, Х.Гасанова ’’ Основы компьютеризации’’ Баку -2003

5. З.Х.Шарифов ’’Компьютер’’, Баку - 2005


ЗМІСТ

Вступ................................................................................................................3
  1. Жуков В.І. Маршавін Ю.М. Соціальний діалог в Україні в контексті європейської політики сусідства: стан і проблеми .............................5
  2. Лукашевич М.П. Інституціоналізація соціального діалогу в Україні: умови, перспективи та бмеження..........................................................18
  3. Гнибіденко І.Ф. Ефективність соціального діалогу в Україні – сучасні реалії та перспективи ...............................................................25
  4. Новак І.М. Соціальний діалог як чинник формування громадянського суспільства ..............................................................................................35
  5. Туленков М.В. Організаційна впорядкованість соціального управління ...............................................................................................40
  6. Храмов В.О. Основні управлінські ідеї соціального діалогу

на ринку праці: досвід теоретичної інтерпретації ................................70
  1. Громадська Н. А. Принцип трипартизму в органах соціального діалогу та в управлінні соціальним страхуванням .............................73
  2. Рижий А. І. Роль соціального діалогу у розвитку профспілок

в Україн ....................................................................................................82
  1. Федоренко В.Г. Зайнятість і інвестиції в країні...................................95
  2. Бараник З.П. Етапи розвитку функціонування ринку праці

в Україні..................................................................................................107
  1. Костюк Т.О. Стратегічне партнерство між Україною та Російською Федерацією: проблеми та перспективи...............................................116
  2. Оруджов В.О. Современные подходы к использованию информационных технологий в образовательной сфере..................126



Інформація про авторів:


Бараник З.П., кандидат економічних наук, доцент, докторант Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана

Гнибіденко І.Ф., доктор економічних наук, професор керівник управління соціальної безпеки Національної ради безпеки та оборони України

Громадська Н.А., аспірантка кафедри державного управління Миколаївського гуманітарного університету ім. Петра Могили

Жуков В.І., кандидат педагогічних наук, доцент, декан факультету соціальних комунікацій ІПК ДСЗУ

Костюк Т.О., старший викладач Інституту політичного лідерства Міжрегіональної академії управління персоналом

Лукашевич М.П., доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри соціології та соціальної роботи ІПК ДСЗУ

Маршавін Ю.М., кандидат історичних наук, доцент, ректор ІПК ДСЗУ

Новак І.М., кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

Рижий А. І., старший викладач кафедри соціології та соціального управління Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України

Туленков М.В., кандидат соціологічних наук, доцент, проректор з науково-методичної роботи ІПК ДСЗУ

Федоренко В.Г., доктор економічних наук, професор, академік УАН, завідувач кафедри економіки та фінансів ІПК ДСЗУ перший віце-президент Всеукраїнського союзу сприяння інтеграції та інвестицій в економіку України

Храмов В.О., доктор політичних наук, професор, завідувач кафедрою державного управління та політики зайнятості ІПК ДСЗУ


Наукове видання


СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ

НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ:

ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Матеріали науково-практичної конференції

Київ, 1 березня 2007 р.


Упорядники: В.І. Жуков, М.П. Лукашевич


Відповідальний за випуск О. Ковбаско

Комп’ютерна верстка О. Кочерган


Матеріали друкуються в редакції авторів


Підписано до друку 3.10.2007 р.Формат 60 х 84 1/16.

Папір офсетний. Друк ротаційний трафаретний.

Ум. друк. арк. 5,5. Наклад 100 прим. Зам. №_____


Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України(ІПК ДСЗУ)

03038 Київ – 38, вул. Нововокзальна, 17


* Ефект (від лат. effectus) означає дію, результат, наслідок чогось. Макроекономічними показниками ефекту є валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, чистий внутрішній продукт та інші [9, с.183].

1 1 морська миля дорівнює 1.852 км