Гнибіденко І. Ф., Жуков В.І., Лукашевич М. П., Маршавін Ю. М., Туленков М. В

Вид материала

Документы

Содержание Миколаївський гуманітарний університет Основними завданнями Національної ради є Академія праці і соціальних відносин 1. Актуальність теми дослідження. 2. Поняття та загальна структура ”Праксису”, стан профспілкової діяльності (руху) в Україні. Яка позиція, чи яка поведінка профспілок найбільше результативна та оптимальна в сучасних умовах? Реформаторська 3. Соціальна робота(діалог) та розвиток профспілок. 4. Соціотехнологічні засади діяльності профспілок та проблемно-орієнтовані (консенсусні) технології. Основний висновок Інститут підготовки кадрів

Подобный материал:

• О. Д. Гудзинський доктор економічних наук, професор, 4226.79kb.
• О. Д. Лукашевич Словарь Справочник, 2930.42kb.
• Матеріали круглого столу київ, 12 грудня 2007 року київ 2008, 1598.86kb.
• О. Д. Лукашевич Словарь Справочник, 1777.51kb.
• Техническое задание на разработку инвестиционной программы по развитию системы водоотведения, 59.35kb.
• Генеральный директор, 85.88kb.
• Перечень главных администраторов (администраторов) источников финансирования дефицита, 73.92kb.
• Городская Дума муниципального образования городское поселение город Жуков, 19.82kb.
• Правила устройства и безопасной эксплуатации подъемников (вышек) пб 10-256-98, 1024.33kb.
• Правила устройства и безопасной эксплуатации подъемников (вышек) пб 10-256-98, 1024.79kb.

Література

1.Костин В. А. Теория управления. – М.: Гардарики, 2004. – 224с.

2.Лосев А. Ф. Дерзание духа.– М.: Политиздат, 1988. – 366с.


Н.А. Громадська

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім.П.МОГИЛИ.


ПРИНЦИП ТРИПАРТИЗМУ В ОРГАНАХ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ ТА В УПРАВЛІННІ СОЦІАЛЬНИМ СТРАХУВАННЯМ


Процес побудови демократичної соціальної держави європейського рівня потребує удосконалення соціально-трудових відносин та приведення їх у відповідність до європейських законодавчих норм. В першу чергу, це стосується розвитку соціального діалогу та створення ефективних тристоронніх органів.

За визначенням Міжнародної організації праці, соціальний діалог являє собою всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією між представниками урядів, соціальних партнерів або між соціальними партнерами з питань економічної та соціальної політики, що становлять спільний інтерес [1, с. 107].

Для забезпечення здійснення соціального діалогу утворюються органи соціального діалогу, які діють на засадах трипартизму, тобто при наявності представників трьох сторін: роботодавців, найманих працівників (профспілок) та держави. Сьогодні до таких органів належать:

• на національному рівні - Національна тристороння соціально-економічна рада, до складу якої входять всеукраїнські об’єднання професійних спілок, всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців та Кабінет Міністрів України;
  
• на галузевому рівні - галузеві тристоронні соціально-економічні ради, до складу яких входять галузеві об’єднання професійних спілок, всеукраїнські професійні спілки, галузеві організації роботодавців та їх об’єднання, центральні органи виконавчої влади;
  
• на територіальному рівні - територіальні тристоронні соціально-економічні ради, до складу яких входять організації професійних спілок та їх об’єднання, професійні спілки відповідного рівня, обласні, місцеві організації роботодавців та їх об’єднання, місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування.
  

Національна тристороння соціально-економічна рада (Національна рада) утворена відповідно до Указу Президента України від 29.12.2005р. № 1871/2005 “Про розвиток соціального діалогу в Україні” з метою підвищення ролі професійних спілок і організацій роботодавців та їх об'єднань у формуванні економічної та соціальної політики держави, дальшого розвитку соціального діалогу як одного з головних чинників забезпечення соціальної стабільності, розвитку громадянського суспільства, запобігання суспільним конфліктам [2].

Національна рада є консультативно-дорадчим органом при Президентові України та здійснює свою діяльність на засадах: рівноправності та паритетності сторін соціального діалогу; відкритості, добровільності та конструктивності соціального діалогу; пріоритетності узгоджувальних процедур та компромісних рішень; обов'язковості додержання досягнутих домовленостей і виконання прийнятих рішень.

Основними завданнями Національної ради є:

• сприяння узгодженню позицій сторін соціального діалогу щодо шляхів дальшого розвитку соціально-економічних і трудових відносин, укладанню угод з питань регулювання таких відносин;
  
• розроблення та внесення Президентові України пропозицій з питань формування та реалізації державної соціально-економічної політики.
  

Відповідно до покладених завдань Національна рада сприяє створенню та діяльності допоміжних органів соціального діалогу на галузевому, регіональному (територіальному) і виробничому рівнях, надає їм консультаційну та організаційно-методичну допомогу.

Кабінет Міністрів України, обласні, міські державні адміністрації повинні вживати відповідні заходи щодо створення умов для формування цих допоміжних органів із соціально-економічних питань для узгодженого вирішення проблем, що виникають у соціально-економічній сфері, стосуються прав та інтересів працівників і роботодавців.

Органам місцевого самоврядування рекомендовано сприяти розвитку співробітництва з організаціями профспілок і роботодавців та створенню умов для узгодженого вирішення питань, що виникають у соціально-економічній сфері [2].

Слід зазначити, що здійснення соціального діалогу особливо потрібно на виробничому рівні, оскільки домовленості на національному рівні часто не виконуються, і працівники повинні мати засоби та механізми захисту своїх інтересів і прав безпосередньо у відносинах із роботодавцем. Налагодження соціального діалогу на виробничому рівні є справою не стільки найманих працівників, скільки адміністрації підприємства.

Ефективність здійснення соціального діалогу можливо лише за умови незалежності всіх його сторін, які мають протилежні інтереси, але й спільне бажання досягти компромісу з тих питань, що є важливими для їх учасників. Кожна зі сторін соціального діалогу виконує властиві тільки їй функції.

Профспілки, як правило, представляють соціально-економічні права та інтереси найманих працівників.

Основна функція профспілок – це представництво та захист трудових, соціально-економічних прав і інтересів найманих працівників [3]. Профспілки об'єктивно є найбільш зацікавленою стороною в ефективному здійсненні соціального діалогу, оскільки вони представляють найменш захищені верстви населення - найманих працівників.

Захисна функція профспілок передбачає виконання таких важливих завдань, як відстоювання рівня оплати праці не нижче прожиткового мінімуму, відстоювання своєчасної виплати заробітної плати, відстоювання режимів праці та відпочинку, створення належних умов і забезпечення охорони праці, відстоювання гарантій зайнятості, захист прав працівників, які підлягають звільненню внаслідок реструктуризації або банкрутства підприємства та ін. [4, с. 59].

В результаті дослідження „Правові та практичні рамки діяльності профспілок, організацій (об'єднань) роботодавців, сучасного стану ведення колективних переговорів, колективних трудових спорів та існуючих процедур їх вирішення”, проведеного в рамках Проекту технічного співробітництва Міжнародної організації праці „Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці”, встановлено, що забезпечення профспілками належного рівня захисту трудових, соціально-економічних прав і інтересів найманих працівників відрізняється від рівня: національний, регіональний, галузевий, виробничий. Найбільш високий рівень захисної функції профспілок дослідженням встановлений на підприємстві, а чим вище рівень - тим нижче показники належного захисту. Тобто чим „далі” профспілки від найманого працівника, тим менше вони турбуються про дотримання прав працюючих [4;5]. Тому найважливішим завданням діяльності профспілок повинно бути здійснення переходу від взаємодії профспілок на рівнях підприємства, галузі, регіону до національного рівня, що найбільшою мірою відповідає завданням захисту трудових, соціально-економічних прав і інтересів найманих працівників.

З метою представництва і захисту законних інтересів і прав роботодавців у соціально-економічній, трудовій та інших сферах створюються організації роботодавців [6].

Крім захисту інтересів і прав своїх членів, організації роботодавців виконують реформаторську функцію, пов’язану з економічними реформами.

Найважливішим їх завданням є також збереження спокою в трудових відносинах за допомогою соціального діалогу. Тому не менш важливою є партнерська функція організацій роботодавців [4, с. 143]

У здійсненні соціального діалогу держава відіграє різні ролі та виконує різні функції. Їй сьогодні належить найважливіша роль, яка полягає в створенні умов, що задовольняють суспільні потреби шляхом узгодження інтересів роботодавців та профспілок з питань соціально-економічної політики [7, с.236].

Держава у соціальному діалозі виконує подвійну роль. З однієї сторони, вона є гарантом і арбітром дотримання домовленостей у соціально-економічних відносинах між найманими працівниками та власниками, а з іншої, - є одним з найбільших роботодавців і забезпечує роботою працівників підприємств державної форми власності та працівників бюджетної сфери.

Подвійна роль держави може негативно впливати на розвиток соціального діалогу. Як власник засобів виробництва, через відповідну систему управління ними, держава (тобто управлінський апарат) у стосунках із профспілками намагатиметься вирішувати проблеми значною мірою за рахунок трудящих. У той же час уряд не може не шукати діалогу з профспілками, аби створити певний соціальний клімат, необхідний для проведення докорінної ринкової перебудови [4, с. 204].

Слід зазначити, що держава в ролі роботодавця намагається переорієнтовувати профспілки на захист інтересів держави, а не найманих працівників [5, с. 26], що негативно впливає на процес ведення соціального діалогу.

Принцип трипартизму знайшов своє відображення також в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Одним із принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування є паритетність представників держави, застрахованих осіб та роботодавців в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням (управління страховими фондами).

Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування існують п’ять видів загальнообов'язкового державного соціального страхування:

• пенсійне страхування;
  
• страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
  
• медичне страхування;
  
• страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
  
• страхування на випадок безробіття [9].
  

Першим прийнятим законом з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування став Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Цим Законом встановлено здійснення страхування від нещасного випадку за принципом паритетності держави, представників застрахованих осіб і роботодавців в управлінні зазначеного виду страхування (управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків) [9].

Аналогічні норми встановлені Законами України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” [10, 11].

Крім того, Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено запровадження принципу паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави в управлінні Пенсійним фондом (ці положення ще не набрали чинності) [12].

По останньому виду загальнообов'язкового державного соціального страхування - медичному страхуванню відповідного Закону України ще не прийнято.

Застосування принципу трипартизму в управлінні окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування має позитивні можливості для системи соціального страхування. Безумовно, здійснення управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування за участю трьох сторін (представників роботодавців, найманих працівників та держави) сприяє прийняттю рішень, які враховуватиме інтереси всіх суб’єктів соціального страхування, що сприятиме одержанню більшої підтримки та задоволенню більшості зацікавлених суб’єктів.

Відповідними законами за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням) передбачено здійснення управління фондами з цих видів страхування представниками, держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов'язки на громадських засадах [9, 10, 11]. Залишаються законодавчо не врегульованими питання щодо правового статусу членів правлінь цих фондів, їх юридичної відповідальності відносно прийняття незаконних рішень та ін. Тому ці питання потребують правового врегулювання.

Таким чином, застосування принципу трипартизму в органах соціального діалогу та в управлінні окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування має позитивні можливості для ведення соціального діалогу. Безперечно, прийняті рішення за участю всіх сторін соціального діалогу будуть найбільш виваженими і більш підтриманими зацікавленими суб’єктами. А головне: вони задовольнять більше учасників соціально-трудових відносин, ніж рішення, прийнятті без будь-якої сторони соціального діалогу.


Література

1. Людек Рихлі, Райнер Прітцер Соціальний діалог на національному рівні у країнах – кандидатах на вступ до європейського союзу // Соціальне партнерство – шлях до злагоди. – к.: проект міжнародної організації праці “україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці”, 2003. - с.104-136.
   
2. Указ Президента України від 29 грудня 2005 року № 1871/2005 “Про розвиток соціального діалогу в Україні” // ссылка скрыта.
   
3. Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15.09.99р. n 1045-xiv // ВВР. - 1999. - № 45. - С.397.
   
4. Сучасний стан, проблеми та тенденції соціально-трудових відносин в україні: спроба соціального конструювання. – К.: вд „Стилос”, с.2003. – 361
   
5. Соціально-трудові відносини в україні: тенденції розвитку та перспективи. – К.: Міленіум, 2003. – 68 с.
   
6. Закон України “Про організації роботодавців” від 24.05.2001р. № 2436-ііі // ВВР. - 2001. - № 32. - ст.171.
   
7. Жуков В.І. Держава та її роль у становленні соціального партнерства в Україні // Вісник Академії праці і соціальних відносин. – №2, –2002. –С. 233 – 236.
   
8. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.98р. n 16/98-вр // ВВР. – 1998. – № 23. –ст.121.
   
9. Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які причинили втрату працездатності” від 23.09.99р. n 1105-xiv // ВВР. – 1999. –№ 46-47. – ст.403.
   
10. Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000р. n 1533-iii // ВВР. –2000. –№ 22. –ст.171.
    
11. Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18.01.2001р. n 2240-iii // ВВР. – 2001. – № 14. – ст.71.
    
12. Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. n 1058-iv// ввр. – 2003. – № 49. – ст.376.
    

Рижий А. І.

АКАДЕМІЯ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН

ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ У РОЗВИТКУ ПРОФСПІЛОК В УКРАЇНІ

” Визволитись можна лише разом – у діалозі й

критичному усвідомленні реального світу

з одночасним перетворенням цього світу й

самих себе”

Пауло Фрейре.


1. Актуальність теми дослідження. Становлення громадянського суспільства, розвиток профспілкових структур та соціального діалогу в Україні потребує уваги з боку соціології. І це не тільки науковий інтерес, але й практичний. Питання залишається відкритим, яку систему соціального партнерства(діалогу) ми створюємо в Україні, і, чи взагалі консенсус соціальний є одним із факторів розвитку громадянського суспільства, включаючи профспілки.

Щодо ролі соціологічного знання, то відомий український соціолог В. І. Тарасенко відзначає: ”Соціолог – один з тих спеціалістів, пряма участь якого у справі досягнення консенсусу соціального нерідко просто необхідна. Проте він впливає на процес соціального примирення своєю дослідною діяльністю… . Однак розробка теорії, особливо таких її аспектів, як соціальне зближення, соціальне примирення, соціальне партнерство, у вітчизняній соціології не досягла належного рівня” [24].

Необхідно підкреслити, що сам соціальний діалог (партнерство) можливий за умови наявності самих соціальних партнерів у якості перш всього суб’ єктів, а не об’єктів соціальної дії. Інакше – буде ефект ”хибної інституціалізації” соціального партнерства в Україні. Більш того, рівень суб’єктності однієї із сторін впливають на рівень розвитку інших суб’єктів соціального діалогу, яке за умов ринкової конкуренції має конфліктний прояв. Більш, конкретно нас цікавить проблема можливої трансформації профспілок від “Об’єктів” соціальної взаємодії ” яких знають і над якими відбувається дія” до “Суб’єктів”, що означає: ті, хто знає, і діє” [30].

Реалізуючи дану мету, необхідно дослідити загальний стан, що склався у профспілках в Україні, та, виходячи з особливостей діяльності профспілок в Україні можливі інтервенції(втручання) в профспілкову діяльність. В роботі окреслюються тільки загальні підходи, що потребують відповідної конкретизації на основі переосмисленого набутого досвіду.

2. Поняття та загальна структура ”Праксису”, стан профспілкової діяльності (руху) в Україні. Вихідною тезою дослідження є ідея, що домінує у постмодерніській соціології, що знання і діяльність тісно взаємоповязанні між собою. Тобто, ми маємо справу з «Праксисом». У нашому випадку це є „ідеальний тип”, що дозволяє більш якісно дослідити профспілкову діяльність. Дана соціологічна категорія потребує свого уточнення та додаткового дослідження. Застосуваня у соціологічній науці це поняття бере початок у марксизмі та як основна категорія була введена у сучасний у науковий обіг Антоніо Грамші, але використовувалось ще Аристотелем [9]. В аристотелівському вченні під «Праксисом» розуміється ”єдність пізнавальної та перетворювальної діяльності”. «Праксис» інтерпретується як активність людини для того, щоб здійснити свої мислимі конструкції. Відповідно до вище названого визначення цієї категорії маємо дві складові у структурі «Праксису»: мислимі конструкції або пізнавальна діяльність(когнітивний аспект); активність людини або перетворювальна діяльність.

Можливе застосування цієї категорії і для аналізу діяльності суб єктів соціального діалогу та профспілок; Тоді, на наш погляд необхідно виділити третій елемент, сам перехід ”єдність” між пізнавальною та перетворювальною діяльністю, що здійснюються за сучасних умов шляхом застосування соціальних технологій.

Соціальний суб’єкт, у даному випадку профспілка, є перш за все, носієм соціальної діяльності, тобто діяльності, спрямованої на перетворення суспільних відносин [31]. Головна проблема полягає в тому, згідно Булгакова С.Н., як можливий “вихід суб’єкта в об’єкт, як можлива об’єктивна дія або ціла система таких дій, тобто технологія” [3].

Щодо профспілкової діяльності та соціологічної інтерпретації стану у профспілковому русі, то виникає глобальне запитання: чи є профспілкова діяльність різновидом «Праксису». Для відповіді на це непросте запитання, необхідно врахуванням стан, специфіку та умови профспілкової діяльності у залежності від багатьох суспільних факторів.

Специфіка профспілкової діяльності на наш погляд полягає в тому, що їх діяльність є суперечною та парадоксальною. З точки зору структурно-функціонального підходу що застосовується у соціології, сучасні дослідники профспілок вважають, що в їхній діяльності існує функціональне протиріччя (суперечність)між соціально-економічною та соцієтальною функціями [6]. Це протиріччя сталося історично у результаті розвитку профспілок у громадянському суспільстві, що значно послаблює їх соціальну силу відносно інших суб’єктів соціальної взаємодії держави та власника.

Тому, все частіше, у літературі присвяченій дослідженню стану профспілкового руху в світі та в Україні, мова йде про кризу в профспілках, нездатність їх до подальшої модернізації, не кажучи вже про їх подальший соціальний розвиток. Як, писав відомий західний соціолог Р. Дарендорф “профспілки більше не представляють групи або економічні сил, які втілюють в собі майбутнє…”. Він вважає, що профспілки – елемент “окостеніння у сучасному народному господарстві”, “оборонні організації соціальних груп, що знаходяться у кризі” [1]. Українські дослідники профспілок та соціального партнерства в Україні:

Андрущенко А.І., Дубровський І. М., на наш погляд цілком справедливо, звернули увагу на цю позицію Р. Дарендорфа з цього приводу [1].

Цікава позиція щодо стану профспілкового французького соціолога, основного представника активістської соціології А. Турена. У розділі «Общественные движения: особый объект или центральная проблема социологического анализа?», поряд з жіночим рухом, є робітничий рух [28, 33]. Важливо відзначити, що А. Турен вивчає першопричини об’єднання громадян, трансляцію перетворення культурних моделей з індивідуальної поведінки до колективної, що дає змогу переслідувати конкретні цілі.

1. 
   Яка позиція, чи яка поведінка профспілок найбільше результативна та оптимальна в сучасних умовах? Реформаторська (“Колективні дії в індустріальних суспільствах частіше визначаються прагненням панувати над змінами, направляти майбутнє, ніж волею до збереження минулого чи повернення до нього” [28,с.84] або оборонна (“…більша частка профспілкової діяльності складається із захисту кваліфікацій та нагород, від наслідків ринкових змін чи від рішень, прийнятих на підприємстві?” [28,с. 84].
   
2. Чи можна розглядати профспілки як рух, що “ідентифіковано порядком, який потребує відновлення”, бо профспілкові організації борються проти новітніх реґламентацій цінностей праці ?
   
3. Чи правомірно проголошувати слідуючи загальне гасло для сучасних профспілок на політичній арені – «Профспілки “...не звертаються до центральних цінностей, не відстоюють пануючу владу, а тільки мають на увазі змінити деякі співвідношення сил чи деякі особливі механізми вирішення” [28]” ?
   

З іншого боку, необхідно відмітити, що на науково-практичному симпозіумі “Соціальне партнерство за умов глобалізації. Проблеми і перспективи”, у м. Мінську 24–25 листопада 2005 року, де були представники від України, було підкреслено (котрий раз) значення створення і розвитку профспілкової науки, роль соціології для соціального і гуманітарного розвитку профспілок на основі оволодіння соціологічними знаннями, перш всього соціально-технологічними. Як бачимо у гуманітарній та соціологічній науці щодо майбутнього профспілок склалась теж парадоксальна ситуація: з одного боку констатація кризового стану, з другого – намагання знайти теоретичний і практичний вихід у напрямі підвищення ефективної діяльності профспілок [18, 19].

На наш погляд, парадоксальність ситуації полягає в не тільки в самій суперечливій діяльності профспілок, а в проблемно-орієнтованій ситуації в якій діють профспілки. Профспілкова діяльність тісно вплетена у суспільний механізм соціального захисту населення, який завжди взаємопов’язаний з вирішенням соціально-економічними проблем, що з одного боку має конфліктний, а з другого боку – консенсусний характер свого функціонування. У зв’язку з цим необхідно розрізняти два поняття: “турботу” та “проблеми”. “Турботи” вважає Ч.Р. Мілллс, є особливостями індивіду і виникають у колі безпосередніх контактів з іншими, вони обумовленні індивідуально, а також вузьким простором соціального життя, про яке кожний усвідомлений безпосередньо та особисто [15].

Необхідно відмітити, що “проблеми” на відміну від “турбот” мають відношення до того, що вони явно переважають локальне середовище індивідів, виходять за коло його внутрішнього життя. Вони взаємопов’язанні з об’єднанням подібних локальних просторів в інститути історично даного суспільства тощо [15]. Соціально - економічні проблеми та їх вирішення за участю профспілок є не тільки профспілковими, а поєднуються з інтересами інших інститутів механізму соціального захисту працівників. Тобто функціональне протиріччя профспілок, органічно витікає з ситуації в якій вони знаходяться щодо вирішення соціально-економічеих проблем. Вирішення соціально-економічних проблем стосуються і профспілок, так і всіх інституціональних суб’єктів соціальної взаємодії та потребує відповідної спільної діяльності, більш високого рівня розвитку спільного соціального інтелекту ті свідомого застосування відповідних соціальних технологій для знаходження спільних рішень щодо роз’язання проблем. Термінологічно, така спільна діяльність сторін позначається різними термінами: “соціальне партнерство”, “соціальний діалог” тощо. Як, що позначити, це справа фахівців та дослідників з цієї складної проблематики [1,8,18,25,26,32].

Але хочеться зразу застерегти всіх як від ”голого вербалізму”, коли є вербальна діяльність у відповідних органах соціального партнерства та немає практичного результату само, так і ”надмірного активізму” – діяльності на основі досвіду без знань та відповідного наукового та соціально-технологічного забезпечення [30]. Творча перетворювальна діяльність в структурах соціального партнерства та профспілках потребує органічного поєднання всіх складових «Праксису». Зиск від такої діяльності є величезний, сторони соціального діалогу та представники профспілок фактично знаходяться у практичній навчальній ситуації, де розвивають соціальний інтелект один одного, що можна свідомо використати для направленого розвитку їх структур на інституціональному, організаційному та груповому рівнях. Інтелект соціальний ( інтелект спільноти) – порівняно стійка форма спільної розумової діяльності людей, яка визначає рівень їхньої спільної творчості, прийняття і реалізації рішень, розуміння самих себе, інших людей і спільностей, навколишнього світу [24].

Для позначення такої спільної розумової діяльності людей у сфері соціально-трудових відносин з метою знаходження злагоди можна застосувати термін “соціальна робота”, що використовується в активістській соціології.

3. Соціальна робота(діалог) та розвиток профспілок. Спираючись на дослідження історичного акціоналізму відомого українського філософа і соціолога Гавриленка І. М., можна стверджувати, що предметом історичного акціоналізму є саме суспільство, робота суспільства над самим собою, дії по відтвореню та виробництву нових суспільних відносин [4]. Він пропонує оцінку існуючого порядку з точки зору деякої історичної перспективи, теоретичного і культурно-символічного уявлення самої цієї перспективи, а також мобілізації соціальної активності для її досягнення. Тобто суспільство здатне проектувати власне майбутнє і відповідно діяти. Стимулом до дії є не скільки інтерес, скільки потреба самореалізації. Інструментами дії є соціальний контроль, пропаганда, демократичний контроль, просвітництво, переговори, досягнення злагоди, взаємний демократичний контроль тощо [4].

Спільна соціальна робота здатна різко підвищити компетентність сторін соціального діалогу. Тут, важливо розрізняти терміни “компетенція” та “компетентність”. Історико-правова інтерпретація дозволяє визначити “компетенцію” як власне сферу, в якій необхідно розібратись, і як те, що має визначені межі. А ”компетентність” – як рівень здатності конкретної особи ефективно діяти в рамках компетенції.

Але за умови змін, важко на наш погляд мати “компетенцію” та бути одночасн “компетентним” у тій чи іншій сфері діяльності. Відповідно виникає проблема поєднання першої та другої види діяльності і це можливо шляхом налагодження спільної соціальної роботи з боку профспілок, підприємців та держав по удосконаленню соціально-трудових відносин.

Спільна соціальна робота потребує відповідної компетенції для опанування соціально- економічними проблемами та соціально- трудовими конфліктами, де як вже підкреслювалась велика роль соціології. Так, американський соціолог Дж. Лауе вважає гуманітарні науки, у тому числі соціологію, поряд з міжнародним правом, колективними договорами найважливішим джерелом інституціалізації трудових конфліктів, що також взаємопов’язано із втручанням третьої сторони у соціально-трудові конфлікти [16].

На нашу думку, основною метою опанування профспілками соціологічним знанням необхідне насамперед для розвитку своєї «соціологічної уяви», без якої неможлива їх успішна діалогова діяльність. За визначенням відомого американського соціолога Ч.Р. Міллса, «...соціологічна уява» являє собою якість мислення, яка допоможе скористатись інформацією та розвинути здатність вироблення чітких уявлень про те, що проходить у світі, та про те, що може статися з нами. Це саме та якість, до оволодіння якої прагнуть журналісти і викладачі, представники мистецтва і суспільні діячі, вчені і видавці, і яка може бути названа соціологічною уявою» [24]. Вона, соціологічна уява, за складних умов глобалізації дозволить опанувати профспілкам соціально-економічними та іншими проблемами на макро – (особистісному, міжособистісними); меза-(груповиий, організаційний, інституціональний, інституцій, суспільних рухів); макро- (суспільний) та мега- (глобальний) рівнях у їх взаємозв’язку з проблемами профспілкової діяльності на цих рівнях.

4. Соціотехнологічні засади діяльності профспілок та проблемно-орієнтовані (консенсусні) технології. Соціальна робота шляхом соціального діалогу та діяльність профспілок у ньому потребує відповідного соціологічного та соціотехнологічного забезпечення та з боку соціології. Знання є стратегічним ресурсом, важливим чинником реального поступу суспільства. Для цього необхідна соціологічна компетенція сторін соціального діалогу(профспілкових лідерів) та консенсусна (профспілкова) компетенція з боку самих соціологів.

Соціологічна наука, орієнтована на отримання практичних результатів, називається соціальною інженерією та заснована на прикладному соціологічному аналізі. Він у свою чергу можливий завдяки використанню насамперед, таких методів, як проблемний, технологічний, структурний, генетичний, інституціональний [10].

Зупинимося на технологічних методах та соціальних технологіях, що успішно застосовуються у практиці організаційного розвитку, включаючи профспілкові. Вони використовуються за умов, коли виникає необхідність визначити конкретні шляхи впливу на людину або групу людей, що і є власне технологією [10]. Соціальні технології – це сукупність послідовних операцій, процедур цілеспрямованого впливу і реалізації раніше намічених планів (програм, проектів) і отримання оптимального соціального результату [26, 29]. Соціальна технологія виступає в двох формах: як проект, який містить процедури і операції, і як сама діяльність, побудована у відповідності з цим проектом. Вона здійснюється згідно визначеного плану, задачі, програми [26, 29]. Соціальні технології мають велике значення для дослідження і вирішення проблем діяльності громадських об єднань та рухів.

Для ефективного використання різних технологій регулювання конфліктних соціально-трудових відносин на ринку праці, принципове значення мають застосування проблемно-орієнтованих технологій. Згідно моделі розв’язання конфліктів Джона Бертона, вони повинні враховувати не тільки інтереси, але й потреби сторін, учасників конфлікту. Вихідна парадигма такого підходу полягає в тому, що лише рішення, повністю задовольняють базові людські потреби здатні сумістити інтереси та розв’язати конфлікт [12].

З метою адекватного застосування проблемно-орієнтованих технологій необхідно розрізняти такі терміни, як ”проблеми управління”(management), ”спори”(diputs) та ”конфлікти”(conflictus). Проблеми управління, по суті, являють собою ситуації розходжень загальних цілей (вибір альтернатив) і задоволення інтересів, у розумінні яких у сторін є єдність. Відповідно, технології і процедури направленні на поліпшення взаємодопомоги, взаємодії сторін.

Тут домінують процедури, для подолання розходжень на між особистому рівні. Прийняття рішень у даному напрямку подолання управлінських проблем складає основний зміст конфліктного менеджменту [12].

Спори являють собою розходження сторін за інтересами у результаті порушення домовленостей, норм і конкуренцією щодо ресурсів. Це знаходить своє відображення у позиціях сторін, або пропозиціях щодо врегулювання проблем, які виникають часто у результаті проти річного сприйняття реальності сторонами. Врегулювання спорів можливо шліхом застосування зміни і зближення позицій, застосування інформаційних, комунікативних, соціально-організаційних та застосування арбітражних та судових процедур [12].

Власне конфлікти виникають у процесі незадоволення людських потреб, які в принципі не можуть бути предметом торгу. Розв’язання конфліктів та проблем можливо тільки шляхом використання проблемно-орієнтованих технологій. Вони включають в себе: визначення і аналіз проблеми, мотиви і потреби сторін, іх взаємовідношення і взаєморозуміння, пошук альтернативних засобів задоволення потреб і варіантів рішення проблеми. Дані технології велику увагу надають втручанням у джерела конфліктів і створенням таких умов коли співробітництво між сторонами є основним фактором. Також враховуються цінності сторін і причини їх виникнення [12].

Таким чином, проблемно орієнтований підхід, використовує аналіз конфліктної ситуації і виключає використання сили сторонами, і може з успіхом застосовуватись сторонами за умови опанування проблемно-орієнтованими технологіями.

Велику роль у розвитку громадських рухів має активістська соціологія(історичний акціоналізм), яка широко використовує метод соціологічної інтервенції [28]. Метод соціологічної інтервенції це метод дослідження громадських рухів, де соціолог приймає активну участь. Це – колективний метод дослідження, до якого залучаються десятки дослідників. Це дає можливість отримати поглибленні знання про досліджуване явище та удосконалити діяльність учасникам. Перевіряється на основі співробітництва дослідників і досліджуваних (згода яких обов’язкова для закінчення соціологічного аналізу) та іншими “класичними” методами [9]. Не випадково метод соціологічної інтервенції, поряд з іншими активістськими методами, використовувався у Франції, Польщі, деяких латиноамериканських країнах як засіб дослідження, розвитку профспілкового руху. У пострадянському просторі він знайшов застосування у процесі соціологічних досліджень шахтарських страйків у 90-х роках(група Гордона) у Росії [9, 33]. У цілому, цей метод відносяться до соціально-технологічного забезпечення функціональної адаптації організаційних структур та за певних умов може бути застосований для поліпшення діяльності профспілкових структур та системи соціального партнерства в Україні.

Основний висновок можна зробити словами Пауло Фрейре який є епіграфом до статті: Свободу не можна дарувати іншому, бо в цьому випадку вона стане іншим різновидом гноблення.. Визволитись можна лише разом – у діалозі й критичному усвідомленні реального світу з одночасним перетворенням цього світу й себе самих. Такий леймотив праці Пауло Фрейре ” Педагогіка пригноблених…”.


Література

1. Андрущенко А. І. Дубровський І. М. Система соціального партнерства як інститут регулювання трудових відносин в Україні. – Х.: Вид-в” Реал”, 2004 173 с.
   
2. Бергер П, Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. – М.: Московский философский фонд, 1995. – 32 с.
   
3. Булгаков С.Н. Философия хозяйствования. – М.: Наука, 1990.
   
4. Гавриленко І.М.,Мельник П.В., Недюха М.П. Соціальний розвиток: Навч. посіб. – К. 2001. – 336 с.
   
5. Гавриленко І.М. Соціологія та сучасне українське суспільство: Зб. Стат.(1996–2007). – 160 с.
   
6. Гражданское общество. Мировой опыт и проблемы России. Институт мировой экономики и международных отношений Российской Академии наук. - М.: Эдиториал УРСС, 1998. — 312 с.
   
7. Громов И. А., Мацкевич А.Ю., Семенов В. А. Западная теоретическая социология. – СПб., 1996. – 286 с.
   
8. Давидюк П.Г.Профсоюзное движение: история, теория, практика. – Минск: МИТСО, 1999. – 269 с.
   
9. Добреньков В. І., Кравченко А.И..Методы социологического исследования: Учеб. – М.: ИНФРА. – М., 2004. – 768 с.
   
10. Доронин А.В. Экономическая социология: Учеб. Пособие. – Мн.; ИП ”Экоперспектива”, 1997. – 257 с.
    
11. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. Підруч. – К.: Лібра, 1999. – 488 с.
    
12. Конфликты в современной росии(проблемы анализа и регулирования). – М.:Эдиториал УРСС, 1999. – 344с.
    
13. Лаує Джеймс. Возникновение и институциализация участия третей стороны в разрешении конфликта //Базовые навыки посредничества в разрешении конфликтов. Семинар-тренинг для специалистов Национальной Службы Посредничества и Примирения. –Киев, 2002.– 61с.
    
14. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура (фрагменты) / Под общ. ред. В.В. Танчера. – Киев: Ин-т социол., 1996. – 112 с.
    
15. Миллс Ч. Р. Социологическое воображение. Человек и общество /Под. ред. С. А. Макеева. – Киев: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. – 272 с.
    
16. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. – М.: Мол. гвардия, 1990. — 351 с.
    
17. Осовий Г.В., Жуков В. І., Руденко В. М., Семеніхін В.О. Соціально-трудові відносини: питання теорії та практики в Україні: Навч. Посіб. – К.: АПСВ, 2005. –432 с.
    
18. Рабочая прграмма международного научно-практическго симпозиума: «Соціальне партнерство за умов глобалізації. Проблеми і перспективи», 24 – 25 листоп. 2005 р., г. Минск.
    
19. Рижий А. І. Профсоюз і социологическая интервенция в диалоге по социальному партнерству в трудовому конфликте // Труд. Профсоюзы. Общество. –Минськ, МИТСО, 2006. - №1. – С.20 – 24.
    
20. Рижий А.І., Дмитрук Н.А. Профспілки та профспілковий рух у соціологічних концепціях М. Шаповала і А. Турена. //Вісник АПСВ. – 2000. – №3. С.– 60 –64.
    
21. Рижий А.І. Профспілкова організація і трудовий конфлікт//Вісник АПСВ.– 2002.– №2. – С. 242– 247.
    
22. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. – СПб.: Питер, 2002. – 688 с.
    
23. Современная американская социология. – М.: Изд- во МГУ, 1994. – 296 с..
    
24. Соціологія: короткий соціологічний словник. –К.: Укр.. Центр духовн. Культури, 1998. – 736 с.
    
25. Соціально-трудові відносини в Україні: тенденції розвитку та перспективи. –К.: Міленіум, 2203. – 68 с
    
26. Сурмин Ю.П., Туленков Н. В. Теория социальніх технологий: Учеб. пособие. –К.: МАУП. 2004. – 608 с.
    
27. Сучасний стан, проблеми та тенденції соціально- трудових відносин в Україні: спроба соціального конструювання. – К.:. ВД „стилос”, 2003. – 361с.
    
28. Турен А. Возвращение человека действующего. Очерк социологии. – М.: Научный мир, 1998. – 204 с.
    
29. Тощенко Ж. Т. Социология. Общий курс. – М.: Прометей, Юрайт, 1999. – 512 с.
    
30. Фрейре П. Педагогіка пригноблених. –К.: Юніверс, 2003. –168 с.
    
31. Шамрай В.В. Преобразование общества: пределы возможного. –Киев: Наукова думка, 1994. – 174 с.
    
32. Цвих В.П. Профспілки у громадянському суспільстві: теорія, методологія, практика: Моногр. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2002. –376 с.
    
33. Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. – Самара, 1995. –С. 125.
    

В.Г. Федоренко

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ

УКРАЇНИ