Гуцуляк Олег Борисович
| Вид материала | Монография |
- Подвинцев Олег Борисович учебно-методический комплекс, 402.73kb.
- О. Б. Гуцуляк Автори вступної статті, 642.69kb.
- Олег Гуцуляк сонячна керигма української нації, 1378.89kb.
- Программа (в программе возможны изменения) 00-10., 254.55kb.
- Программа курса " Международные отношения в годы «холодной войны»", 34.17kb.
- Наумова Ольга Александровна диплом, 87.14kb.
- Уважаемые отец Олег, Олег Александрович, Михаил Иванович, представители духовенства, 120.22kb.
- Первая российская штукатурная станция: от замысла до серийного выпуска, 49.98kb.
- Соколов Андрей Борисович (д и. н., проф. Ярославского гпу) Английская история в оценках, 31.99kb.
- Юрія Федьковича " затверджую, 230.93kb.
Як результат, орієнтуючись щонайперше на конспіративно-політичну діяльність, у "англо-французьому чині" виникають ієрархії аж до 99 ступенів ініціації, бо людина осмислюється як істота нижчого рівня, котра просувається сходинками природного царства, опираючись на внутрішні сили. Людина у цій доктрині виступає як природний об'єкт, і заперечуючи космічний антропоцентризм, цим заперечується і високе призначення людини. Також "оперативне масонство англо-французького чину" інколи іменують "аналогічним" або "місячним" масонством, оскільки в своїх "духовних практиках" вони апелюють до аналогій, представляючи істину земну (цисцендентну) відображенням істини космічної (трансцендентної), як аналогічно місяць відбиває світло сонця, але при цьому, відбиваючи світло, Місяць, проте, залишається все ж світилом.
В 1772 р. граф Шартський, пізніший республіканський воєначальник Філіп Егаліте, як Великий Магістр Великого Сходу Франції, прагне об'єднати ложі "оперативного масонства" під своє начало, але вони стають активними учасниками наступної революції, беручи участь у різних "революційних клубах". В 1989 р. великий магістр ложі "Великий Схід Франції" Поццо ді Борго закликав вірне йому масонство святкувати 200-річчя французької революції спільно з німецькими та бельгійськими "мулярами" під гаслом: "За масонську Європу сердець!" ("Le Monde", 1988, 14 septembre). "Великого Архітектора", в результаті, французькі масони проголосили "Верховною Істотою", його вірним пастирем -- Природу, його храмом -- Всесвіт, його релігією -- Істину, його святом -- радість великого Народу, який зібрався, щоб зміцнити солодкі узи Братства і принести клятву знищити Тиранів. 7 травня 1794 р. французький революційний парламент (Конвент) одноголосно прийняв декрет про визнання "Верховної Істоти" та безсмертя душі. Урочисто спалювалися статуї, символізуючі Атеїзм, Егоїзм, Ворожнечу, Гординю і Облудну Простоту, а "Гімн Верховній Істоті" виконувався на мотив "Марсельєзи".
Не останню роль масонства у Паризькій комуні 1871 р. бачив К.Маркс: "... це була також змова франкмасонів, тому що їх індивідуальна участь в діяльності Комуни була далеко не малою. Я, насправді, не здивувався б, якби папа оголосив все повстання справою рук франкмасонів". Відомо також, що один з популярних в 20-х рр. ХХ ст. лідерів Французької компартії А. Коен в 1956 р. став великим магістром Великої ложі Франції, а масонами були комуністи М. Кашен, А. Марті, Ш. Люссі, А. Морізе.
Тому ще в 1738-43 рр. для збереження "істинної чистоти Храму" за ініціативи шанованого масона Ендрю Майкла Рамзея (1686-1743) здійснено спробу поєднати масонську ("Мулярів Храму Соломона", офіційно проголошена 24 червня 1717 р. в Лондоні) та таплієрську ("Бідних князів Христа та Храму Соломона") традиції. Було також визнано, що з причини, що поряд тамплієрами, перетворювачами язичницького та іудейського масонства, начебто, також були рицарі-госпітальєри ордена Св. Іоанна, тільки їм надається прерогатива відрізняти "істинні" ложі від "секулярних". Окрім того, масонство перших трьох ступенів "мулярів" (учень, підмайстер/товариш, майстер), об'єднаних у т.зв. "Ложу Ремесла" (або "Синю ложу"; ложі можуть утворюватися як територіально, так і для певних градусів посвяти) традиційно іменується "іоаннитським". В результаті "реформи" відокремлюються різні ложі "тамплієрів" ("храмовників"), які часто (але неправильно) визначають як "(древній і визнаний) шотландський обряд" як за фактом, що рицар-масон Е.М. Рамзей та укладач першого масонського маніфесту "Конституції" в 1723 р. Джеймс Андерсон були шотландцями, так і за назвою ложі в Тулузі -- "Ложа Вірних Шотландців", поряд з "Колегіумом Високих Князів Королівського Мовчання" (у Бордо), "Двору Суверенних Провідників Храму" (в Каркассоні), "Філадельфійців" (в Нарбонні), "Капітулу Розенкрейцерів" (у Монпельє) та ін. Саме за підтримки Чарльза Редкліффа, графа Дернвентуотерського, (1693-1746), у Франції друг Дж. Андеросона Жан Теофіль Дезагульє (1683-1744), капелан Принца Уельського та член Королівського співтовариства, надзвичайно швидко поширює дану ревізію масонства, а в Гаазі в 1731 р. приймає в ложу герцога Лотарінгського, котрий незабаром одружившись на Марії-Терезії Австрійській стає імператором Священної Римської імперії германської нації, а в 1737 р. і самого принца Уельського Фрідріха Людвіга, сина короля Георга ІІ (згодом великим магістром стає внук Георга ІІ -- герцог Кумберлендський, 1745-1790). Засновує ложі в 1728 р. в Мадриді, а в 1729 р. -- в Гібралтарі великий магістр Великої ложі Лондона Герцог Філіп Уортон (1698-1731), який власне схвалив маніфест Андерсона і за чутками належав до сатанинської ложі "Пекельне полум'я".
Агенти ворожого "англійсько-французького чину" (політично -- якобити, прихильники короля Якова ІІ із династії шотландських Стюартів, вигнаного з Англії в 1688 р. і мешкаючого у Парижі під прихистком короля Людовіка XIV) намагаються розколоти цей, начебто, "блюдучий чистоту та єдність масонів та тамплієрів" орден. Як наслідок, підтримуючі з ними контакти вищезгадані великий магістр (і за чутками, сатаніст) герцог Філіп Уортон змушений втікати від своїх братів-масонів, а граф Чарльз Редкліфф, який нелегально прибув у Англію, був схоплений і страчений. Проте через їх послідовників виникають ренегатські ордени "Велика Шотландська ложа Суверенного ритуалу" (1774 р., Луї-Клод Сен-Мартен), "Шотландська директорія провінції Овернь", з якої виникає "Шотландський Виправлений обряд" (1776 р., його приймає саме "Строге Спостереження"), який, зрештою, в 1782 р. зливається із "Великим Сходом Франції" на умовах зовнішнього дотримання "виправленого шотландського обряду" (проте залишається Велика Французька Ложа з "франко-англійським ритуалом").
Після загальноєвропейських колізій наполеонівських війн та монархічних реставрацій ренегатський орден відновлюється знову як "Древній і Прийнятий Шотландський обряд" (Чарльстон, 1824 р.), однак на вищому рівні посвячення нова об'єднана ложа визначається як "Древній і Первісний Мемфісько-Міцраїмський обряд" (1785 р.), "витік інформаціії" про який дозволяється частково виконати групі Каліостро. За деякими даними, ще десь в XVI-XVII ст. в сицилійському Палермо на таємні меси збиралися якісь "рицарії Міцраїму", а в одній з дочірних лож, "Східному ордені франкмасонів Мемфісу" розповідається, що "міцраїмський ритуал" містеріальних шкіл стародавнього Єгипту був відомий якомусь Ормузу, якому приписується слава об'єднання іудейської течії єсеїв. В 46 р.н.е. начебто Ормуз був навернений до християнства святим Марком Євангелістом, який і реформував сам ритуал. Останній в 1150 р. був привезений шотландськими рицарями з Палестини в Едінбург, що й призвело до появи сучасного франкмасонства.
Сприяв діяльності "ренегатських орденів" і сам розкол серед масонства Англії. Ще в 1725 р. Ложа Йорку проголошує про невизнання права Великої ложі Лондона (утвореної 24 червня 1717 р. внаслідок об'єднання чотирьох лож на чолі з великим майстром Ентоні Сойєром, і надалі щорічно обирається новий великий майстер) на першість і проголошує сама себе "Великою ложею Всієї Англії", оскільки вважає, що саме вона побудувала в VII ст. найдавніший, Йоркський собор, а першим великим магістром був король Нортумбрії Едвін. В 1767 р. секретаріат Великої ложі Йорку маніфестував, що "... наша ложа не визнає нічийого верховенства, ні перед ким не схиляється і володіє владою дарувати устави і грамоти на рівні з лондонською ложею, і з незапам'ятних часів володіє такими правами і традиціями, як лондонська ложа". Тоді ж в 1725 р. заявила про самостійність Велика ложа Ірландії з центром в Дубліні і на чолі з графом Росським з древнього роду герцогів Тірконнельських. В 1737 р. було оголошено про скликання Великої ложі Шотландії. Місцем її знаходження за легендою називається скеля Хередом біля міста Кілвіннінг. Начебто, першим великим майстром її було обрано графа Оркні Вільяма Сен-Клера/Сінклера, рицаря Золотого Руна, який жив в середині XV ст., який в Росслін/Rosslyn спорудив у скелі спеціальну церкву начебто для зберігання знайдених тамплієрами в підвалі храму царя Ірода/Зоровавеля таємничих сувоїв і для збереження таємниці з обраних мулярів та каменярів сформував ложу посвячених "Двір Ремесел", а представники роду Сен-Клер були великими майстрами до кінця XVIII ст., а в часі Англійської революції лорд-протектор Кромвель особисто відвідав церкву в Росслін і взяв її під свою опіку, на відміну від решти зруйнованих "папістських" храмів. Реорганізатором масонських лож Шотландії традиція вважає короля-пресвітеріанина Якова VI (англійський престол він зайняв під іменем Якова І), сина королеви Марії, прийнятого в ложу "Сконе і Перта", за наказом якого це здійснив головний хранитель ложі Вільям Шоу, який видав у 1598 р. спеціальні "Акти і приписи", а в 1600 р. проголосив себе Королівським майстром Ремесел, відібравши покровительство у роду Сен-Клер. Частина лож визнала реформу, але більшість не захотіла поривати з традицією.
"Острівним" масонам протистояли в цій суперечці й "континентальні" масони, бо останні вказували на те, що слово "франкмасон" вказує на вольності (звільнення від певних податків та військової повинності), які надав у 1276 р. імператор Священної Римської імперії Генріх VII будівничим собору в Страсбурзі, де, начебто, і було засновано першу ложу (Bauhutte), за зразком якої виникли ложі у Відні, Келні та Цюриху, і начебто в 1459 р. стразьбурзькі масони об'єднали всі німецькі ложі в єдину федерацію, представники яких на зібранні Ратісбоні встановили єдині символи та обряди.
Впротивагу германцям французькі масони вважають, що мова йде про вольності, які надав папа Лев ХІ своєю буллою бенедиктинському аббатству в Клюні (заборона єпископам здійснювати перевірки, заборона відлучати аббатство від церкви, незалежність від світських феодалів), куди в 910 р. аббат Бернон з мандрівною братією приніс рідкісні рукописи і вже в 915 р. будує за т.зв. "бенедиктинським планом" першу церкву в Клюні, а через п'ятдесят років -- іншу, зовсім не схожі на звичний романський стиль. В процесі будівництва виховувалися майстри -- мулярі та облицювальники. Пізніше саме вихованці аббатства (як ось Гійом де Вольпіано) та їхні наступники споруджували по всій Європі храми та аббатства (на які пішло більше каменю, ніж будь-коли було добуто в Стародавньому Єгипті!), які щонайперше належали тамплієрським командорствам і тепер відомі під назвою "готичних соборів" (зокрема, в Шартрі, Парижі, Бурже, Реймсі, Ам'єні, Тулузі, Стразбурзі, Суасоні та ін.).
"... Закладка собору була не менш урочистою подією в житті середньовічного міста, ніж освячення закінченого храму... Єпископ закладав перший камінь майбутньої будови, на місці будівництва здійснювалися урочисті богослужіння... День за днем ... здіймалася небачена досі, грандіозна, чудова споруда, що настільки вражала своєю величчю, розкішністю, блиском і красою, що порівняння із Соломоновим храм мимоволіиходило на гадку сучасникам, які бачили в міському соборі втілення небесного Ієрусалиму на землі...тут же, під навісом біля стіни собору, в спеціальному приміщенні (це і була "ложа" мулярів -- та "особлива світлицяласти інструмент залізний"), йде безупиннаобробкаам'яних глиб. Обтесані квадри підіймаються наверх... Точність і чистота обтесування кам'яного квадра була заставою майбутнього художнього ефекту витонченої чіткості архітектурних ліній готичного собору. Будівництво розпочинали з хорової частини, в котрій можна було здійснювати богослужіння вже тоді, коли західна частина (! -- О.Г.) храму ще перебуває на стадії побудови... Довкола будівництва собору формувалася будівельна ложа, котра у великих містах незабаром ставала могутньою організацією, що володіла власними правилами і розпорядками, підпорядкувалася головному майстру і слугувала справжньою школою для багатьох поколінь архітекторів, художників і скульпторів... (Паризька будівельна школа ХІІІ ст., -- О.Г.) виникла зі сформованої довкола будівництва церкви Сен-Дені великої артілі майстрів de diversis nationius, запрошених Сугерієм з різних земель... Збори засобів на будівництво готичного храму походили за участі величезних мас народу. Недаремно папський легат в Парижі ХІІІ століття Одо де Шатору писав, що собор Паризької Богоматері побудований на грошібідних вдів (! -- О.Г.)... Лінійка, циркуль і кронциркуль були незмінними речами середньовічного архітектора, а циркуль (compas, -- О.Г.) ... виступав в якості його обов'язкової емблеми... Знання геометрії було особливо важливе... Середньовічним майстрам було властиво тримати в таємниці деякі прийоми свого мистецтва... традиції огорталися таїною...".
В ложу будівничих входили як власне мулярі (macons), так і каменотеси/скульптори/живописці (tailleurs de pierre, "тайлори/тейлори"), штукатури (plastriers, chaufourniers) і цементарі (morteliers) та інші, але на практиці майбутній майстер отримував уявлення про всі види мулярських робіт на будівництві, а проходив він три стадії посвячення у ремесло: учня (apprentis; 6 років), підмайстра (varlet, ouvrier, sergent, comhaignon "оброблювача, робітника, сержанта, товариша") і майстра (maistre, meistre, mestre). Крім того, члени ложі повинні були нести ще й караульну службу (le gueit) та інші податкові повинності щодо корони, проте ще Карлом Мартелом була надана різбярам по каменю та цементаріям привілегія звільнення від вартової а на нижчому юридичному рівні вся ложа звільнялася від королівської юрисдикції і підлягала у судовому порядку своєму головному майстру. Найперша згадка про ложу будівничих наявна у едикті лангобардського короля Ротарі, виданому в 643 р., де на керівника гільдії покладалася відповідальність за все, що трпапляється на території будівництва. Аналогічна хартія вольностей та відповідальностей гільдії будівничих в Йорку була надана й англійським королем Ательстаном в 926 р. "Ордонанс" ("Статут") Саєнської ложі (1296 р.) був проикнутий справжнім демократизмом (виборність, проходження ступенів навчання, чітке визначення прав та обов'язків). Покровителем мулярів вважався святий Власій (Блез).
Відомим пріором аббатства Клюні був Оддон де Лажері, відомий в історії як папа Урбан V (1088-1099), який, опираючись на підтримку норманського рицарства, на великому синоді в Клермоні (столиці Оверні) в жовтні 1095 р. проголосив перший великий військовий похід християнського рицарства з метою визволити від сарацинів Ієрусалим та інші місця, освячені перебуванням в них Христа, він же перший проголосив в історії католицької церкви вислів indulgentia ("відпущення гріхів"), а також реформував орден бенедектинців та призначив відомого вченого-схоласта Ансельма з Аости архієпископом в Кентербері (Англія). Папа помер через два тижні після взяття хрестоносцями Ієрусалиму. Його наступником став також клюнійський чернець Раньєро ді Б'єда під іменем Пасхалія ІІ, який всіляко підтримував знамените цистерціанське аббатство, яким керував святий Бернар, покровитель рицарського ордену тамплієрів.
У 1879 р. ложі "Великий Схід Франції" та "Великий Схід Італії" (остання заснована в 1862 р. в Турині) розривають конвенцію із Об'єднаною Великою Ложею Англії (що, власне, й заснована в 1717 р., і проголосила про розрив з попередніми ложами роком раніше -- 22 лютого 1878 р. і яку підтримали ложі США та Австралії) та Великою Ложею Франції і стають винятково світсько-політичнимиганізаціями аж до заміни пункту віри в Бога та безсмертя душі пунктом про свободу совісті, вилучення з требників позиці про "Великого Архітектора (Зодчого)" (начебто, в масонстві під "Великим Архітектором" розуміється милостивий Автор Проекту Буття, який був викривлений злобним Деміургом-виконавцем (виконроб) Проекту, проте, за іншою традицією, "архітектор є тільки якимось виконавцем божественної волі"; "непромовним іменем" Архітектора, начебто, є ЯХ-БУЛ/ВАЛ-ОН), апологетика еволюційного прогресу ("... Глибокі доктрини посвячення можуть бути осягнуті і з користю використані і застосовані тільки тими, хто, пройшовши всередині себе посередництвом медитації шлях, здійснений людським прогресом за тисячоліття, зміг відкрити і подолати труднощі і вирішити для себе, використовуючи власну свідомість посвяченого, проблеми, котрі стоять на заваді і роблять неподоланню дорогу, якою йде Свільний Муляр, наповнений волею, озброєний знаннями і вченням, до цілі") та запровадження права мусульман та євреїв ставати їх членами, не приймаючи християнства (саме через це й виникає в публіцистиці поняття "жидомасонство" для означення цих "світських" лож). Апофеозом ренегатства стала доктрина фемінізму, за якою на порушення архаїчного принципу "розділення" створено в 1893 р. спільну для обох статей ложу "Право народів" (Le Droit Humain) з "квазі-шотландським" ритуалом, серед активісток яких -- Марія Дераісмес та Анні Безант.
В 1733 р граф Альбрехт Вольфганг Шаумбург-Ліппе, масон Великої Шотландської ложі, засновує ложу у Гамбурзі, а в Міндені ініціює, а потім у 1738 р. приймає до ложі "Авессалом" спадкоємця прусского престолу, майбутнього Фрідріха ІІ і засновника берлінської Великої Ложі "До трьох глобусів" (1744 р.). Масони Німеччини щонайперше асимілюють континентально-протестантської генези конспіративну структуру "Золоті Троянда та Хрест", яка виводить своє таємниче знання від охрещеного святим Марком єгипетського жерця Ормуса (Орміссуса). Ормус, начебто, християнізував єгипетські "містерії" та заснував "Орден Ормуса", символом якого є подарований святим золотий хрест, покритий червоною емаллю. Начебто, в 151 р. єссеї приєдналися до ордену і тому він отримав назву "Охоронці Таємниці Мойсея, Соломона та Гермеса". Після хрестових походів в орден були посвячені тамплієри і три з них заснували в Європі "Орден Будівничих Сходу", куди був прийнятий Раймонд Луллій, який посвятив потім у таємницю Едуарда І. Через те, що надалі орден очолювали представники як Йорків, так і Ланкастерів, на гербах яких була зображена троянда, вона ж була додана і до емблеми Ордену. В одному з масонських текстів, "знайдених" у Стразбурзі в 1760 р. говориться, що єссеї-розенкрейцери як стражі Гробу Господнього посвятили у свою таємницю тамплієрів, внаслідок чого було сформовано капітул "Каноників Гробу Господнього". В 1710 р. Sincerus Renatus (Самюель Ріхтер), лютеранський пастор, схильний до пієтизму і який заявляв про себе як про учня Парацельса та Якоба Бьоме, видає книгу "Справжнє і досконале приготування Філософського Каменю", де наводить 52 правила Ордену "Золотих Троянди і Хреста", де зазначається, що Орден не повинен налічувати більше 63 членів під керівництвом обраного "Імператора". Автором трактату С. Ріхтер називає таємничого "Професора Мистецтва", що центри Ордену були в Нюрнберзі та Анконі і що останнім часом це Братство перебралося в Індію. Перегукувався трактат С. Ріхтера з книгами Юліуса Спербера "Ехо Братства пошанованого Ордену Т.К." (1615 р.) і Міхаеля Майєра "Золоте Руно" (1618 р.), де розповідається про заснований в 1577 р. "Орден Нерозлучних", де повторюються деякі статутні норми. Сам термін "Троянда і Хрест". Як вважається, вперше зафіксовано в трактаті Петруса Мормія "Таємні Аркани всієї Природи", де розповідається легенда про якогось Фредеріка Роза, який жив у Дофіні і в 1622 р. заснував з трьох чоловік братство "Золотих Троянди і Хреста". В 1749 р. Герман Фіктульд у книзі "Aureum Vellus" говорить про Орден Золотих Троянди і Хреста як про спадкоємця "Ордену Золотого Руна", заснованого Філіпом Лебоном в 1492 р. Саме Г. Фіктульд в 1757 р. створює масонський ритуал з алхімічно-пієтиським нахилом, який складається з "розенкрейцерських ступенів" (Societas Roseae et Aureae Crucis) і який поширюється на Франкфурт-на-Майні, Марбург, Кассель, Відень і Прагу, а в 1764 р. знову реформується в суто масоно-розенкрейцерський ритуал, який приймають в 1770-х рр. ложі "Півмісяць" і "Три ключі" (обидві -- у Ратісбонні), віденська "Надія" та дочірна від неї "Три мечі". Але в 1776. член останньої Йоханн Рудольф фон Бішоффсвердер (1745-1803), військовий міністр після смерті Фрідріха Великого, та пастор Жан Крістоф Воллнер (1732-1800) засновують саме новий масонський "Орден Золотих Троянди і Хреста Старої Системи", центром якого стає ложа "Три глобуси", і проводять Конвенцію Ордену в 1777 р. в Празі. Згодом виходить знаменита алхімічна книга "Таємні фігури розенкрейцерів XVI і XVII ст." (Альтона, 1785/88), яка вважається найважливішою після перших трьох маніфестів розенкрейцерства. В 1757 р. починає фіксуватися ступінь "Рицаря Розенкрейцера" (в ложі "Мудрості і Згоди"), згодом стає сьомим і останнім ступенем у "французькому обряді" (1786 р.) і шістнадцятим у "старому шотландському прийнятому обряді". Під час посвячення в цей ступінь посвячуваний бачить блукання, котрі тривали після зруйнування Ієрусалимського Храму, шукає "втрачене Слово" і його подорож дозволяє відкрити доброчинності (віру, надію, любов) і таємний сенс абревіатури I.N.R.I.
В 1733 р. великим магістром для всієї Америки стає бостонець Генрі Прайс, який змінив уродженця Англії Даніеля Кокса, мешкаючого у Пенсильванії. У Філадельфії засновується незалежна від Великої ложі Лондона ложа за участю Бенджаміна Франкліна, який згодом стає великим магістром, та його друзів із доброчинного "Братства шкіряного фартуха". В 1773 р. була проведена акція проти британської податкової політики в Америці т.зв. "Бостонське чаювання" і здійснили її члени ложі Святого апостола Андрея первозванного С. Адамс і П. Ревір. З тих, хто підписав Декларацію за незалежність 4 липня 1778 р. масонами були В. Хупер, Б. Франклін, М. Торнтон, В. Уіппл, Дж. Хендкок, Ф. Лівінгстон і Т. Нельсон. Коли Дж. Вашінгтон, який був членом ложі "Александрія" (N22), склав клятву в якості першого Президента США 30 квітня 1789 р., то це була клятва великого майстра Великої ложі Нью-Йорка і він поклав руку на примірник Біблії, що використовувався як "Том священних законів" на засіданні в ложі св. Іоанна (N1) у списку Нью-Йоркської Великої ложі. Відповідно, в США ложі об'єднуються у Північне та Південне коло. Саме в США славою чистої та древньої користується "Велика ложа Йорку", а найпопулярнішим -- "Древній арабський орден благородних шанувальників містичного Храму" (в просторіччі -- "храмовники"; не плутати з "тамплієрами"!). Коли Вашінгтон і його соратники закладали у Вашінгтоні перші камені майбутніх будівель Білого Дому та Капітолію, вони були зодягнені в усі масонські регалії. В 1910 р. 18 Великих лож США вирішили спорудити в містечку Александрія (штат Вірджінія) Масонський Національний Меморіал на відзнаку заслуг Джорджа Вашінгтона, керівника масонської ложі N22. Коли були зібрані кошти, в 1923 р. два масони, президент США Кулідж разом із верховним суддею Тафтом закладають наріжний камінь споруди, в 1932 р. інший масон-президент США Гувер урочисто відкрив Меморіал, а в 1950 р. масон-президент Г. Трумен урочисто відкрив у Меморіалі статую Вашінгтона.
В 1731 р. великий магістр Великої ложі Лондона лорд Ловелл назначає капітана Джона Філіпса провінційним великим магістром для всієї Росії, яку в 1740 р. очолює Джеймс Кейт і починає приймати російських підданих. З Саксонії в Польщу прибувають емісари і засновують у 1730 р. відділення дрезденської ложі "Трьох білих орлів", куди входять Мнішеки, Потоцькі, Огіньські, Вієльгорські.
У Швеції під егідою монарха зароджується регіональний т.зв. "